На ганку в жолудях герань
І слід прихованої ніжки
У піч макітру без вагань
Рогач заніс - радіють кішки.
Бувало півень солов’єм,
Бували й дрова на Покрову
І глушина із олівцем
Шукала між зерна полову.
У вікна ранок ліз як спрут
І роги кіз зорю стрічали,
І гусаки від давніх скрут
Сніданки в лободу ховали.
Осінній дух пересторог,
Як сивина хапав за скроні
І козакам засмаглий бог
Гадав по вибраним долоням
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048725
дата надходження 01.10.2025
дата закладки 01.10.2025
У ніч, де хвиля місячного шовку,
смарагди сипала мені до ніг,
схилились зорі, наче у подолку,
замолюючи наш солодкий гріх...
Ми мовчки вчились сповідати тіло,
торкались так, що падав небокрай.
І навіть тиша знала, що несила
тримати серце, випущене в рай.
І розливався шлейф жасмину й кави,
а час тікав по лезу, наче тінь.
Світи були безсилі і лукаві
проти цієї віри і надій.
В обіймах мріли зоряні корали,
сплітались хвилі ніжності й інтриг.
Невидимі світи нас віншували,
підклавши трон із мармурових книг.
Ви — Всесвіт, ви — безмежне позачасся.
Ви — берег, що тримає океан.
І хай цей світ завалиться від щастя,
цитуючи осінній наш роман.
©Ольга Береза
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048726
дата надходження 01.10.2025
дата закладки 01.10.2025
Мідну турку вгортає пелюстями синіми полум'я.
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані крихти змітаються кавою чорною.
Піднімається світло, і айстри підпалює синь.
Що там, Боже, Ти мелеш небесними синіми жорнами?
Сині скельця розбитих надій ніч і день переповнили.
Що Ти, Боже, назавтра по наших молитвах даси?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048166
дата надходження 22.09.2025
дата закладки 22.09.2025
Я за пів кроку до тиші,
Майже згубився у наших безоднях,
Як волошки губляться в житі,
Так і я - в краплині літа на твоїх долонях...
Більше такого кохання не буде,
Що топить кригу замерзлих, закам'янілих снігів,
Що полум'я пробуджує майже забуте,
З дна дістає перлини темних морів...
Я за пів кроку до щастя... Радію...
Чекаю, кохаю, згораю, тобою живу...
Тільки про тебе мрію світлу плекаю,
Лише з тобою свій Рай віднайду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048167
дата надходження 22.09.2025
дата закладки 22.09.2025
Ще літечко у вирій не зібралось,
Бо не втомилось землю зігрівать,
На сонячних устах застигла радість,
Її вдихали води і трава.
Ту казку серпня літо допивало,
Дощем рясним купаючи згори,
Давно зозуля липню відкувала,
Хвилюючи і верби, й явори.
Берізки чепурили довгі коси,
Позичивши у вітру гребінець,
Ген розляглись отав хмільні покоси,
По них розсипав цвіт п’янкий чебрець.
Антонівкою у садах запахло,
Смакують нею ситі черв’яки,
Тренують крила перелітні птахи:
Граки і солов’ї, і ластівкИ.
20.04.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048168
дата надходження 22.09.2025
дата закладки 22.09.2025
"Те, що віддаєш, завжди
повернеться до тебе".
В.Черчілль
Життя не просто вдих і видих,
Там миті є, що захоплюють дух,
Від вражень, поступу, емоцій,
Від слів надприємних на слух.
Коли ти живеш, не існуєш,
Той час мов джерельна вода,
Ним спрагу душевну вгамуєш,
Там впевнена, горда хода.
Без фальші, лукавства і злоби,
Без заздрощів, ліні і чвар,
Без зайвих утіх для утроби,
А справжній, життєвий нектар.
І ба́йдуже де ти і хто ти,
Різниці нема, яких фах,
Ти сам шлях під Сонцем торуєш,
Тримаючи Долю в руках.
14.09.2025 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048068
дата надходження 21.09.2025
дата закладки 21.09.2025
У лісі жив самозакоханий пеньок.
Зарозумілим був, усі йому не ок.
Береза поруч надто говірка,
Все глузував із дзенькоту струмка.
Плече постійно муляють гриби,
Дуби куйовдять молоді чуби,
Дратують і нагадують про вік.
Влаштовують людиська тут пікнік.
І дощ косий, і сонячне тепло
Не до смаку, наморщивши чоло,
Ганяв мурах, метеликів та мух.
Й від злоби так щодня помалу трух.
Лиш він один був вартий похвали,
В пихатості його роки спливли.
І не було прощань, гучних промов і сліз,
Зітхнув з полегшенням старий та мудрий ліс…
Коли увесь довкола світ чомусь не ок,
Корчуй з душі самозакоханий пеньок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048071
дата надходження 21.09.2025
дата закладки 21.09.2025
ПОДОРОЖ ДО СЛОВА
(рондель)
Мов вітрило, душа у поезію йде,
У притишену гавань римованих мрій.
Де зникає постійно життя перегній
І ця подорож знову до слова веде.
Я шукав між людьми, та знайшов хтозна-де
Свою Музу й відразу віддався я їй.
Мов вітрило, душа у поезію йде,
У притишену гавань римованих мрій.
Тут не треба змагатись, хто кращу знайде
Непідступну ту риму у думі своїй.
Мені слово — опора, для рими я свій.
Не дарма вже натхнення у гавані жде,
Мов вітрило, душа у поезію йде.
Мирослав Манюк
12.09.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047624
дата надходження 12.09.2025
дата закладки 12.09.2025
Проведи мене, Боже, між краплями чорної зливи,
Між осколками горя, уламками трощених доль.
Слід молитви моєї - лелечим курсивом тужливим
У осінньому небі над піками жовтих тополь.
Обійми мене, Боже, дитину свою малосилу.
І рукопис провин незумисних зневаж і порви.
Плин моєї молитви тужливим лелечим курсивом
Там, де ранішнє сонце червоні здійма хоругвИ.
Захисти мене, Боже, у вирі нещадних приречень.
Хай Твоя допомога в нім явиться дивом із див.
Я молитву свою відсилаю курсивом лелечим
В синь осіннього неба, яке Ти за щось осудив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047484
дата надходження 10.09.2025
дата закладки 10.09.2025
вогкий смуток вузьких заплав
сходить ніби сопілка Пана
між струмками – наскрізна рана
тих хто в тишу себе ховав
тих хто мовчки несе хреста
у відгомоні велелюддя
від огуди до правосуддя
затуливши свої уста
між пісням високих дзвіниць
між зітхань і проклять старечих
аж до клекоту зграй лелечих
аж до білих далеких криниць
де раптово сама в собі
від мовчанки страшна і рвана
затягнЕться коростою рана
у обіймах ламкої верби
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047464
дата надходження 10.09.2025
дата закладки 10.09.2025
А хто там знов про терни і пастки?
Про рани й сіль, здобуті у любові?
Я знаю — всі ми тут мандрівники
із щемом, тугою й сльозою соли.
Та я шукаю промінець тепла,
бо того що боліло, — уже доста.
Он літечко вже тихо відгора…
Он журавлі кружляють чорнохвості…
Вже осінь носить яблука на торг,
чийсь кіт приблуда знову ловить пташку.
Старий сусід співає, наче Бог,
і норовить десь пригубити пляшку.
Згори позиркують на Євин плід
пузаті хмари, наче сиві стражі,
спостерігають, як здурів цей світ.
Анге́ли роблять фоторепортажі.
Між небом і землею — тиха мить,
де серце вже не знає, що робити.
І хтось, мов тінь, без голосу кричить,
щоб просто — бути. Просто — не боліти.
Та навіть попри світовий дурман,
є ті, хто досі із відкритим серцем.
Є я і Ви — наш віршовий роман.
Ще й, судячи з усього, — трохи з перцем.
©Ольга Береза
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047462
дата надходження 10.09.2025
дата закладки 10.09.2025
Шум моря кличе?
Ні.
Гойдає вітер
Потоки листя.
Зеленіє сад -
Гаряча вереснева перестиглість
Збиває з пантелику:
Літа смак -
У полудні, що ранки роздягає закутані у теплий ніжний сон.
Здається, що попереду немає
Розпачу вікон.
Хляпання сезон
Нагадує деревам про прийдешнє
Остудою,
Та пестить пасма крон -
Нехай потішаться зеленості безмежжям,
Допоки осінь не взяла думок в полон
Жовтогарячого падолисту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047428
дата надходження 09.09.2025
дата закладки 09.09.2025
Серцебиття,
Дзинчать комарі без упину.
Випить життя
Й розбити пляшку об стіну.
Серпня сухі
Колючі гарячі хвилі.
Бабка червона
в прицілі.
Літа балістика,
куля сонця на спаді.
Скоро вже листя
лягатиме в земля спати.
Днина прозора,
Та небокрай у левкоях.
Ти вже не свідок історії,
Ти її коваль,
Ти її скульптор.
Сонце як слово,
Куля
Як сонце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046741
дата надходження 30.08.2025
дата закладки 30.08.2025
молися цифровим іконам на дні калюж свідомих снів
у тисняві безликих клонів твій дух від втоми знавіснів
судоми мозку / поступ серця / пульсарний клопіт срібних скронь
морозним подихом озветься злий шепіт в пастці між долонь
<
прозоре поосіннє небо / голодні очі жебраків
північний вітер лиже ребра_ фантомний шелест вітряків
заповнює Його мовчання_не імітуй нервовий тік
бо в іншому - все як звичайно_ віднині. прісно. і повік_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046285
дата надходження 23.08.2025
дата закладки 23.08.2025
Ще літо золотаве гріє ниви,
І стиглості вінець кладе на колос.
Та плинуть вже пориви вітру й зливи,
І чути осені відлуння голос.
Ще грає літо у зелених травах,
Ще сонце сипле світанковий промінь.
Та з-за гори у шатах золотавих
Вже осінь йде — рудовосяйний гомін.
Вона сміється стиглими плодами,
Веде за обрій тишу журавлину.
А літо крила склало над лугами —
Прощальний штрих все сипле без упину.
І росами згоряють дні щасливі,
Згасає гай у пелехах туманів.
Та кроки осені, повільні й сиві,
Вже стелять листям золотим поляни.
Прощай, моє золотокосе літо,
Твоє тепло ще душу зігріває.
А осінь крок свій стелить непомітно —
І серце знову пісню заспіває.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046288
дата надходження 23.08.2025
дата закладки 23.08.2025
Час непомітно спливає і від нього ніде не подітись.
Для тих, хто залишиться першим. Для тих, хто не встигне зігрітись.
Вийти б із цього полону та крила тримають руками.
Повстати б розлюченим вітром, що вчора замовк поміж нами.
І може тоді, в перехрестях весни, я навчусь не боятись і поверну ті сни
Де усі твої кулі чекали наказу «Стріляй».
Я не буду ламати, бо це не стіна. Я не хочу вбивати, це – не наша війна.
Я пишу на замерзлому склі, якщо хочеш – читай.
Зникаєм, як вічність і небо крізь землю, як кинутий камінь.
Малюємо сни і дороги вогнем, що живе між віками.
Ти міцно тримаєш минуле. Що маєш, того не цінуєш.
Напевно, так було й так буде. Ти мовчиш, але я тебе чую.
І може тоді…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046292
дата надходження 23.08.2025
дата закладки 23.08.2025
Гомін хвилі. Чайки сміх.
Вітру поривання.
Хорове звучання.
Море сонячних утіх.
В ніздрях лоскітливий бриз.
Серце скаче радо -
Ти моя відрадо,
Віртуальний літа приз!
Примітка: світлина 22.08.25
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046223
дата надходження 22.08.2025
дата закладки 22.08.2025
Скотився день у сутінь вечорову
І сонце із собою прихопив,
Краєчок неба запалав червоно,
Росою дикі трави покропив.
Дивлюся на красу я цю казкову,
І повниться натхненнями душа
Про перші зорі й золоту підкову,
То молодик у гості поспіша.
Свою любов він подарує краю,
Де запах м’яти й чебрецю п’янкий,
Де все купається у світлограї
І в хвилечках півсонної ріки.
3.07.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046225
дата надходження 22.08.2025
дата закладки 22.08.2025
Так хочеться сказати:" Ні"
Тим пристрастям, що ти навіяв.
Ти тільки сколихнув в мені
Останні проблиски надії.
Все інше ти заколисав
Десь дуже глибоко у серці.
Нічого не просив і не бажав,
А лише бавився в моїм озерці.
Ти обіцяв коханню раи у шалаші,
А вибудував клітку в позолоті.
Ти розкіш обіцяв для темної душі.
А замок збудував лиш на болоті.
І я барахталась у клітці ціи.
Із-за решітки неба не впізнала.
Ти грав лиш на струні одніи,
А я сльозами море поливала.
Так хочеться життя відчути знов,
І заповити иого в тепле покривало.
И щоб та, всерівно, тепла ще любов
У моїи стомленіи душі блукала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046227
дата надходження 22.08.2025
дата закладки 22.08.2025
Я тебе не зустрів, і не треба красивих метафор,
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають мої вечори.
Не цікаві нікому зворушливі пам'ятні дати,
Я крокую сумною дорогою царства жури.
Я тебе не зустрів. Скілька можна солодких ілюзій?
Я для тебе - лише непомітний простий персонал
Чергової кав'ярні, яка називається "Друзі" -
Для сучасних стандартів це - дуже низький номінал.
Всі рядки - тільки туга, зневіра у кожному слові.
Розчинюся в промінні байдужих нічних ліхтарів.
У минулому я не побачив ясної любові -
Про майбутнє ти теж не бреши. Я тебе не зустрів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046026
дата надходження 20.08.2025
дата закладки 20.08.2025
Зробились люди штучними у всьому.
Стає все менше щирих почуттів.
А далі що? Лиш сатані відомо.
Нема у штучнім вимірі богів.
Розквітла квітка і відразу вмерла.
Не життєдайна джерела вода.
Всихає мова. Сиплеться Говерла.
Принишкла тінь зробилася бліда.
Ніщо не провіщає небезпеки,
яка ось-ось поллється через край.
Коли рахунки сплачено по чеку,
то ти себе, людино, не карай.
20.08.25р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046027
дата надходження 20.08.2025
дата закладки 20.08.2025
Сяяв зранку, як те сонце,
Валентин Перепелиця:
Вчора вже диплом отримав –
Став юристом у столиці.
Враз життя завирувало
Від щасливих тих моментів,
Через тиждень в кабінеті
Приймав перших він клієнтів.
Все вирішував швиденько
(У законах розбирався),
Був привітний і уважний,
До клієнтів усміхався.
Та сьогодні зіпсувала
Йому настрій молодиця:
Записалася ще вчора,
Прийшла вчасно, як годиться.
Зразу гроші заплатила,
Щоб за раз усе узнати,
Бо немає в неї часу
Скрізь пороги оббивати.
-Чоловік мене покинув.
Я хотіла в вас узнати,
Чи повинен він два тижні
В мене ще попрацювати?
Є такий закон, я знаю:
В першу, або в другу зміну
Він повинен відробляти,
Поки я знайду заміну.
Тепер голову ламає
Валентин Перепелиця:
Невже більше нього знає,
Оця нагла молодиця?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046037
дата надходження 20.08.2025
дата закладки 20.08.2025
У полоні холоне душа.
Світ ще цей чи уже потойбічний?
Та ненависний звук «калаша»
Розриває той відчай довічний.
Поміж мурів німіють вуста.
Крик у горлі закляк нерухомий.
І у висі святі небеса
Від нестерпної муки судомить.
Чи повернеться в тіло життя,
Коли знову поцілять у скроню?
Ледь тримається нитка буття
У зав’язаних ззаду долонях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045306
дата надходження 08.08.2025
дата закладки 08.08.2025
Світ в якому дикі квіти й птахи
Чорні наречені забирають душі
Білі наречені - віддають свої
Пам'ять наче водить аркушем і пише
Свої дивні оди і мовчить у такт
Дихаю безтактно і живу безтактно
Я не наречена , я останній пакт
Вирішальні битви стануться не з нами
І весілля перші зіграно не нам
Ми щасливі діти - вічні подорожні
В світі подарованому квітам і птахам
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044860
дата надходження 01.08.2025
дата закладки 01.08.2025
Теракотове слоненя
І бузкові гіпопотами.
Мої пів-дня - чужі пів-дня,
Звідси, власне, старі й нові шрами.
Пінгвіни і русалки,
Сервіз із порцеляни.
Всі найпотужніші гадалки
Не розгадають мої внутрішні стани.
Під завалами люди,
Над завалами душі,
Крики болю, їх чути всюди,
Найстрашніше місце на суші.
Рожевий ведмедик,
Лижі з балкону.
Я точно не неврастеник,
Мене точно не повертали з полону.
Я - прозора людина,
Я - тінь дитячих тіл,
Налякана насмерть тварина,
Я - правило двох стін...
Теракотове слоненя
І бузкові гіпопотами.
У мене немає звання.
Я - смерть. Я - пагорби з хрестами...
Душі, незримі і вічні,
Тіла, зниклі й оплакані.
Страх - все що залишилось в потойбіччі,
Бо тут його їдять на сніданок, сонні, але не налякані...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044862
дата надходження 01.08.2025
дата закладки 01.08.2025
Переливає бронзи засмагу,
Сонцем цілована шкіра піщана.
Ковзає місяць - лушпайка з банана -
Над горизонтом піймав рівновагу -
Зустріч із ніччю для нього жадана.
Іскрами в небі спалахують зорі -
Відблиски влучать у трави шовкові,
Серпень жнивує в небесному морі -
Жне і скиртує сузір'я в коморі,
У зорепадах - планиди в любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044863
дата надходження 01.08.2025
дата закладки 01.08.2025
На все свій час...
Поміж розкидане каміння
Іду до певного кінця.
Його розмите мерехтіння
Безпечне тільки для сліпця.
Я серцем відчуваю чітко,
Куди мене веде цей шлях.
Я то сміюсь, то плачу гірко,
То на семи лечу вітрах.
Усі сім кіл земного пекла
Проходжу знову я і знов.
Буває боляче нестерпно -
Живу словами молитов,
Ніким, можливо, непочутих
І зниклих в просторі без меж -
Наза́вжди, безвісті, забутих.
На все свій час, - кажу. Авжеж.
1.08.25
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044866
дата надходження 01.08.2025
дата закладки 01.08.2025
Заради правди...
Чужого досвіду цуралася, нажаль,
Не тим, не ті щоразу відчиняла двері.
І сипалась душі моєї пастораль,
Немов пісок пустельний через жмені.
Замало мудрості, почерпнутої з книг,
Де все розставлене прискіпливо, ретельно -
Як правильно, як треба - без інтриг.
Але життя - розпечена пательня.
Підеш за мрією, усім наперекір,
Як сходить ясне сонце проти ночі,
Багаттям затріпоче вир подій.
Підлити масла знайдуться охочі.
Їм на роду написано повзти,
На крилах мрій їм не літать ніколи,
Їм почуття незнане висоти.
Багато їх , приземлених, довкола.
Та краще пізно, ніж ніколи у житті,
Нехай не всі час залікує рани,
Пройти крізь пекло і не зрадити меті,
Не задля визнання - заради правди.
30.07.25
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044737
дата надходження 30.07.2025
дата закладки 30.07.2025
Боже милосердний, злобу зупини.
Винуваті, знаю, безсумнівно, ми.
Тільки Твоє серце огортає світ.
Захисти, благаю, нас від війн і бід.
Будемо молитись, в храм ходити Твій.
Через наші душі Ти священно дій.
Каємося, просим мудрості та сил.
Мріємо відчути благодатний мир.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044665
дата надходження 29.07.2025
дата закладки 29.07.2025
Люблю я ніжні квіти польові,
Заціловані і сонцем,і вітрами,
Що квітнуть різнобарвно у траві,
І рясно умиваються дощами.
У росах, наче срібло кришталю,
Розбіглись в танці по безмежнім полі-
Найкращі квіти рідної землі,
Й кружляють з вітром,що гуля на волі.
Такі тендітні, милі й запашні...
Цвітуть у спеку,грози й блискавиці.
Стійкі і сильні - квіти польові!
Й краса така, що й годі надивитись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044198
дата надходження 22.07.2025
дата закладки 22.07.2025
[b]М[/b]илує очі вся земна краса
[b]І[/b] небо синє, сонце золотаве,
[b]Й[/b]ого проміння шле сама весна
[b]С[/b]ердечними акордами октави.
[b]В[/b]иблискує роса, змиває сум,
[b]І[/b] все навколо вже зазеленіло,
[b]Т[/b]ворінь моїх небачену красу
[b]Д[/b]іброви заплітають вміло в тіло.
[b]У[/b] дивних нотах ранньої пори
[b]Ш[/b]умлять гаї весняними піснями
[b]І[/b] чути, як окрилено з гори
[b]П[/b]ерлини щастя виграють струмками.
[b]О[/b]світлена стежина сонцем вкрай,
[b]Е[/b]х, як же додає мені наснаги,
[b]З[/b]емна чарівність, мовби серцю рай
[b]І[/b] мить найкраща втамування спраги.
[b]Я[/b] знову лину де мої краї,
[b]М[/b]ені б до всього, як у пташки крила,
[b]О[/b]станній штрих, спуститись до землі,
[b]Я[/b] збагатилась, це найбільша сила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044199
дата надходження 22.07.2025
дата закладки 22.07.2025
* * *
Зібратись з духом не змогла -
Розбилось серце на частини...
З тобою ж квіткою цвіла,
Любовним віршем в літній днині!..
Вмираю, та воскресну ще,
Згадавши щастя на світлині.
Там біль не сплакує дощем,
А сонце світить і донині.
12.07.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043585
дата надходження 13.07.2025
дата закладки 13.07.2025
Не варто сперечатися, не варто,
Скажи своє, а потім помовчи.
Бувають дуже недоречні жарти,
Що й після сміху на душі гірчить.
І криком правду зроду не докажеш,
Високий голос це не аргумент.
Якщо у тиші кожне слово зважиш,
То з часом влучний трапиться момент.
Щоб істину для світу відтворити,
Її почують краще в тишині.
І з розумом тверезим говорити,
Бо істина, насправді, не в вині...
Розсудливо і тихо зауважиш,
Міцне правдиве слово, наче сталь.
Коли ж кричать обоє - люди скажуть -
Два дурні сперечалися, на жаль...
Запам'ятай, що скільки будеш жити,
Уроки долі цілий вік учи.
Сваритись з дурнем, це себе ганьбити,
Не хочеш бути дурнем - помовчи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042860
дата надходження 02.07.2025
дата закладки 02.07.2025
На цій землі усе таке живе,
Усе благає спокою і тиші.
Тоді спинити час можна лише,
Коли з тобою розмовля Всевишній.
По слові стане легше. Упаде
Сльоза - людська офірна совість.
Найважче у собі простить себе,
Найлегше інших полюбить натомість.
З доспілих вишень скрапують дощі,
Стоять тумани в травах по коліна.
У темені нечуваній кричить
Чиясь душа і виглядає сина.
Усе в печалі справжнє і терпке'
Наївний місяць людям зорі креше.
Авось кому на радість упаде -
Повірити... і жити, як уперше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042873
дата надходження 02.07.2025
дата закладки 02.07.2025
Мої думки - то хмари, то хмаринки,
То кави аромат, а то полин...
І цілий спектр палітри із відтінків,
Та відображення себе у склі вітрин.
Заждіть, заждіть,
Замовкніть на хвилинку,
Бо вгамувати вас немає сил.
Вірші зміняють фото чи картинки
Облич, будинків, квітів чи вітрил.
І намагаючись себе зібрати в купу,
Побуть у тиші та насамоті,
Наштовхуюсь на кривду та облуду,
Які несу навіщось у собі.
Та відпустіть вже, все перегоріло,
Лишилось те, що звемо ми "тепло"...
І попіл сірий, що вкриває крила,
Пора струсити з пір'я вже давно.
Але думки...
То хмари, то хмаринки,
То полину, то кави аромат.
Солоний смак застиглої сльозинки,
Додайте в сни щасливий зорепад...
29.06.25
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042686
дата надходження 29.06.2025
дата закладки 29.06.2025
Якщо колись зустрінуся з тобою,
Від хвилювання щоки запалають,
А душу, мушу стримати рукою,
Яка бурлить потоком водограю.
Тебе любити, відстань не завада,
Відколи взимку тішитиме травень,
Проймає серце спізнене кохання,
Малює тільки з ніжності орнамент.
Туманом часто кутало дороги,
Рясні дощі робилися, мов стіни,
Усе ж пішли на зустріч крізь незгоди,
З'явилось сонце...звісно ми летіли.
Хоча далось не кожному це щастя,
Та й в осінь весну стрінути незвично,
Жага життя пробуджується, правда,
Вона завжди була і є мотивом...
Музична композиція створена за допомогою SUNO AI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042676
дата надходження 29.06.2025
дата закладки 29.06.2025
Висохнуть сльози у витрішках на зорю,
Та на останок хіба що [b]Ім’я [/b]побачиш
Там, де сивіє зима поміж слів: [b]Люблю![/b]
В стиглих очах катарактою всіх незрячих,
Щоби відчути у стислих хвилинах днів
Більше провини за всіх, ніж вночі здавалось,
Хто наступає життям на святі граблі
В мріях... в полоні зваб, де цвіло й бажалось
І розчиняється змерзло в обіймах чвар.
Чи матиме сенс вже там глибина надрізу?
Кажуть розумні, що рання весна корисна,
Як надкопати спочатку намерзлий шар...
Скульптура [b]Catcher[/b]
Лоуренс Едвардс (Laurence Edwards)
p/s
https://www.youtube.com/watch?v=hxsld16TjSU
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042397
дата надходження 25.06.2025
дата закладки 25.06.2025
Мала Оля каже: -Тату,
Ось ведмедик, колобочок,
В мене іграшок багато:
Ще маленький є візочок,
Є лисичка біля хати,
І пан Коцький в черевиках,
Ляльку Барбі хочу мати –
Не маленьку, а велику.
Тато смачно облизався
(Таку ляльку уявляє):
-Я теж хочу,- каже тихо,
Мама, бач, не дозволяє…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042398
дата надходження 25.06.2025
дата закладки 25.06.2025
Коли забудеш незабутнє -
Погаснуть зоряні вогні.
Моя в тобі палка присутність
Загине.
Не заповнять пустки
Найромантичніші пісні
Про сонцесяйність,
Про веселку,
Що за дощем прямує вслід.
Моя душа росою встелить
Піщинки слів.
Веде в пустелю
Твій позапам'ятний похід.
Мовчиш.
Слова
втрачають радість -
Марудно тягнуть збитий час.
Ромашки вздовж шляху зникають.
Ідеш самотньо небокраєм.
Гаразд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042325
дата надходження 24.06.2025
дата закладки 24.06.2025
Не прислухалася до долі в юний вік,
перебирала , кращого шукала...
І сльози не котились з-під повік,
чиясь незграбність сміх лиш викликала.
Тепер, коли все склалось в голові,
коли на кожен погляд знаєш ціни,
згадався враз той дивний чоловік,
той що молив , стираючи коліна.
Що клав до ніг, твоїх, свою любов.
Можливо був він все ж не надто впертий...
Життя іде все добре, загалом,
лиш сльози час від часу треба втерти .
Дороги що вели, де ви тепер?
Можливо ще знайти те роздоріжжя?
Чи ще існує затишний той сквер,
що з'єднував дві вулиці суміжні?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042329
дата надходження 24.06.2025
дата закладки 24.06.2025
дощ чи то сніг, чи то місяць в зимових снах -
срібною тінню стріне летючий морок -
тихо розкидає сіті з пістрявих шворок
слово забувши сказати, аж ось війна
і нерозсудливість дзвонів, де кличуть в бій
очі сліпих, що рятують глухих від болю,
де й сам як примара стаєш, підхопивши зброю
один на один у борні на землі своїй ,
щоби завмерти в страху над всесвітнім злом,
яке начищає шрапнеллю чужої скрижалі
сон твій зимовий від Сонця й життя подалі
аби притрусити назавжди хрустким піском
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042278
дата надходження 23.06.2025
дата закладки 23.06.2025
Поки тиша огортає шлях,
Рими причепились, мов реп'ях.
Бо іти у полі манівцем –
Як писати вірші олівцем,
Як етюд писати просто неба.
Кольорів багато і не треба –
Колір неба й стиглої пшенички.
Даром, що не ті, як у Павличка.
На полотні душі двоколірна олія:
Пшеничний - то любов,
А синій – то надія.
23.06.2о25
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042279
дата надходження 23.06.2025
дата закладки 23.06.2025
для когось божевільна
і геть незрозуміла.
розкута, щира, вільна:
в емоціях
та діях.
о як багато в світі
«зашорених» жінок —
та кожна хоче вдíти
красу
земних
зірок.
і знов багато страху,
що хтось їй скаже в сні.
завиє рання птаха,
ти плачеш?
ні,
пісні. 🎵🎶
08/01/2021 (м. Тернопіль, вул. Новий Світ)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042281
дата надходження 23.06.2025
дата закладки 23.06.2025
То що панове, браття мужики,
Діждалися заняття до вподоби,
Ігнорувавши Бога і церкви́,
Вважаючи це річищем жіночим?
Тепер воюєте, лукавим завдяки
Приречені тримати оборону,
Або на милицях, чи без руки,
Вік оббивати медиків пороги.
…[i]забили[/i] на Господні Вказівки,
то й Він [i]забив[/i] на вашу перемогу,
і на церкви́, де стрижені жінки
даремно молять, осоружні Богу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042154
дата надходження 21.06.2025
дата закладки 21.06.2025
ілюзії розтрощені у пил
свідомості зруйновано структури
в порожнє небо без надій перил
крізь оптоволоконні партитури
поволі суне черга млява ця
під каптуром пост-іронічний вишкір
у кожного тотожного мерця
чий бог пройшов утробний темний вишкіл
<
ти серед них_ короткий подих/крик
на фосфорний мало не повний місяць
вагався_ та за вічність миті звик
ні золоті, ні ламані не бісять
хрести_
хрустять сухі слова
молитви жар роз'їв вуста холодні
душі твоєї пар на дні безодні
де вигниє на палі голова
<
скрижалі кам'яні_ лиш Так і Ні
на тих скрижалях вибито не нами
статисти гри_ байдужі свідки драми
тримають рівновагу на струні
що напнута поміж гранітних скель
на вицвілому тлі пустелі віри
це лиш одна із тисячі пустель
на власну тінь нацькованого звіра_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042155
дата надходження 21.06.2025
дата закладки 21.06.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.06.2025
Косовиця. Косарики.
Обітниця. Женчик.
Рве дівиця вишні стиглі,
А на гілці — жевжик.
Горі-горі-горілиць
Сонечко палає.
В затіночку лист зелений
Смарагдами сяє.
Долі-долі-долілиць
Бавляться суниці:
Чи напитись, чи дивитись,
Чи собі умитись?
Громовиця. Шумовиця.
Сито воду сіє.
Хитрий жевжик дівчиноньці
Пишну вроду змиє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042148
дата надходження 21.06.2025
дата закладки 21.06.2025
ДОРОГЕ І СЕРЦЮ МИЛЕ
(Світлій пам’яті батьків)
Зайшла в відчинені ворота,
Для мене хтось їх відчинив,
Росте вербичка коло плота,
Яку дідусь ще посадив.
За ворітьми чека подвір’я,
Воно у квітах, як колись.
Там, може, стріну надвечір’я…
І пахощі там розлили́сь.
Серед подвір’я біла хата,
Мов намистина, збереглась,
Нема роки́ в ній мами й тата,
Давно тут пісня не лила́сь.
Ще й чорнобривці біля хати,
Щороку там вони цвітуть,
Любили їх і батько й мати…
Їх провели́ в останню путь.
Барвінок стелиться усюди,
У хаті все, як і було́,
Та лиш батьків у ній не бу́де,
Не вкриють пасма їх чоло.
І сад давно вже зажурився,
Нема веселощів у нім,
На все він з сумом подивися…
Батьківську пам’ять бережім.
Тут дороге усе і миле,
Бо все це – пам’ять від батьків,
Мене добру в цій хаті вчили,
Та не вернути тих часів.
19.06.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042018
дата надходження 19.06.2025
дата закладки 19.06.2025
Розміркування вагітної жінки в приклад берімо:
Чи зникне чоловік, чи окупляться біль і страждання!
Які їй доведеться перенести якийсь період
Під час пологів, на мить щастя материнства придбання.
...Всі ми час від часу зважуємо подумки з любов'ю
Та зіставляємо практично усяки круті речі.
Людина природньо прирівнює вимір щастя й болю
До виміру вигоди. ...Політики у ворожнечі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042017
дата надходження 19.06.2025
дата закладки 19.06.2025
Загуркотів старий і сивий грім,
Далекі блискавки освітлювали небо.
Згадав хтось з переляку правило двох стін,
Раптовий вітер розкуйовдив коси вербам.
Холодні краплі падали згори,
Землі торкалися знесиленим цілунком .
Давно у червні не було грози,
Що для всього живого є дарунком.
Стіна дощу об’єднувала всіх,
Ставали мокрими машини і будинки.
Калюжі з бульбами ховали гріх доріг,
Тікали люди під автобусні зупинки.
Зелений світ на ранок заблищав,
Омитим листям зір заполоняє.
Гідрометцентр знов пообіцяв,
Що дощ після обіду завітає.
15.06.25р. Олександр Степан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041742
дата надходження 15.06.2025
дата закладки 15.06.2025
1.
Плещеться у сонні береги
Вечір, заколисуючи хвилі...
Тиша владарює навкруги,
Сни плетуть латаття сніжно-білі.
Вдарив місяць сонним батогом
Пугача старого поміж очі –
Крик пішов луною над селом,
Впавши із небес в безоболоччі.
Вітер-пустунець під зойки вод
З мавками гойдається на гіллі…
Ніч-красуня стала в хоровод
З юними русалками на хвилі…
Зі збірки "Відлуння тиші" (2012 р.)
Ілюстрація - робота ШІ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041577
дата надходження 13.06.2025
дата закладки 13.06.2025
Місяць тому своїй Гані,
Де бузкове буйне зілля,
Щиро клявся я в коханні,
Робив натяк на весілля.
Про своє сказав студентство,
Що закінчую вже вчитись,
Ще з роботою не ясно,
Але хочу одружитись.
В мене родичі порядні,
Дядько - удівець багатий:
Бізнесмен - аптеки має,
Буде нам допомагати.
Ганя слухала уважно,
Щось у думці прикидала,
І мені вже через тиждень
Вона дядиною стала!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041514
дата надходження 12.06.2025
дата закладки 12.06.2025
вуста холодні та німі
напередодні знакозміни
в міста, що винні цій війні
бредуть, упасти на коліна
напівпрозорі / злі / чужі
спіраллю черга нескінченна
понурий човгіт / ниць знамена
подалі в темінь від межі_
<
забуте зраджене ім'я
змією скручена свідомість
думок розчахнуте гілля
згорять ущент_ в золу_ натомість
золотоперий здійме птах
солодкий прах / прокислий попіл
і висміє здолавши страх
крилата тінь цей крок за окіл_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041484
дата надходження 11.06.2025
дата закладки 11.06.2025
Яка краса наш світ!
Мов сизий птах,
він лине в унісон дощу і літу.
Он пеленою вбралася гора...
І серцю стелить ніжність вірний вітер.
І сизі гори вічні, мов любов...
Їх дощ вдяга в прозорі чисті шати.
Як не пірнати в цю стихію знов?
Там, де й без крил так легко світ долати.
08.06.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041271
дата надходження 08.06.2025
дата закладки 08.06.2025
Торкнись мене обіймами,
торкнись мене губами,
Словами обнадій мене
та захисти руками.
Я пристрастю й цілунками
віддячу за кохання
На двох розділим усмішку,
і смуток, і мовчання.
Заплющу очі втомлена
від пестощів шалених-
Усміхнена, відновлена...
... Які смішні катрени...
Тепер лиш в снах зустрінутись
Ми можемо, коханий.
Бо Всесвіт мій надтріснутий
І залитий сльозами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041268
дата надходження 08.06.2025
дата закладки 08.06.2025
Квітучий жасмин ні з чим не зрівняти,
Батист пелюсток розлив аромати.
Скоріш прокидайся, годі вже спати!
Колише вітрець ці янгольські шати.
У білих зірках пишається хата,
А день виграє червневу сонату.
Квітучий жасмин ні з чим не зрівняти,
Батист пелюсток розлив аромати.
Феєрія літа - думка крилата,
Аж крильця підняли юні пташата.
В людини бажання: хоче літати,
Бо будні пахучі створюють свято.
Квітучий жасмин ні з чим не зрівняти.
(РОНДЕЛЬ - старовинна французька віршова форма з обов'язковим повторенням у строфі одних і тих самих рядків у певному порядку; віршований твір, написаний у такій формі ).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041104
дата надходження 06.06.2025
дата закладки 06.06.2025
В саду моїм буяють квіти,
Бузок у гості завітав,
Не можеш ти сюди летіти,
Здавалось, ти мене кохав.
Ось бачиш кущик цей красивий,
Це ти його так поливав,
Були такі великі зливи,
Та вижив він, - тебе чекав
Сміється сонце на долонях
І гріє цей чудовий світ,
Та тільки ти десь у полоні,
Не шлеш мені ти свій отвіт.
Страшна війна нас розлучила,
А сад під вікнами цвіте,
Кохання ще вона не вбила,
Та кущ надії все цвіте.
Сідає вечір при дорозі,
Виходить в поле темна ніч,
Кохання наше все на розі,
На роздоріжжі всіх доріг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041111
дата надходження 06.06.2025
дата закладки 06.06.2025
Напевно сонцем пахне липа
чарують квіточки янтарні
звичайно їх пофарбувало літо
від запахів думки безхмарні...
У квітах липи сонце укарбоване
видніються застиглі промінці
у них тепло законсервоване
бо зігрівають вічні пломінці...
І люди стали схожі на бджілок
духмяні квіти на чай зривають
і навіть є повір'я серед жінок
що з липою здоров'я обирають...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041113
дата надходження 06.06.2025
дата закладки 06.06.2025
І знову квіти у колясці,
На продаж ненька їх везе.
Життя як у жахливій казці
Бо вирішив так хтось на зле.
Її синок відпочиває.
Без ніг. Та рада що живий,
А на життя не вистачає.
Синочок любий, дорогий...
Комусь потрібне горе, сльози
І багатіє на крові.
Сніги минули і морози.
Хтось обіцяв кінець війни.
03.06.2025.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041089
дата надходження 06.06.2025
дата закладки 06.06.2025
Вродливий...Не вродливий...
Розумний ,чи простак..
Щасливий... Не щасливий...
Ярлик- як післясмак...
Багатий... Не багатий...
Чи сильний ,чи слабкий...
в житті як не програти?
Жереб,бо ж,хиткий...
Себе як розпізнати,
в обставинах крихких?
Сьогодні-величати,
а завтра ж- роль малих---
Живемо в середині,
всі ми, самих себе,
а зовні- це картини,
польоту, чи піке...
А хто ж ми є насправді,
з собою в чесноті?
Самі до себе раді:
не грішні й не святі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041092
дата надходження 06.06.2025
дата закладки 06.06.2025
Орфею мій, в безодню серця йди,
Там арфи тіней ждуть твого акорду.
Я п’ю кохання, мов студену воду,
Яке рятує душу від журби.
Не озирайсь. Там відгомін біди —
Та втрачені пісні летять в безодню.
Неси у ніч мою щасливу оду,
Де мерехтять незгаслі ще сліди.
Я вчуся жити з тінню за плечима,
І слухаю, як світ співає знов.
І навіть смерть, холодна й невидима,
З твоїм ім’ям не чинить жодних змов.
Співай, коханий, серцю голос милий,
Нехай живе в мені — твоя любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040967
дата надходження 04.06.2025
дата закладки 04.06.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.06.2025
Похитнулася віха.
Затряслася стріха.
Мій журавель і моя синиця.
І ось я серед лісу
як вовчиця
понюхала мокру землю, -
А вона з-під ніг поїхала.
Я підняла голову -
але що, як мене впольовано.
Але що, як серце в мене
завмерло.
Так страшно і боляче
до коріння.
Може зглянеться хтось на небі
Чи іншому вимірі.
А я поки порину у тишу племені
У глибину озера
І тепло дихання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019602
дата надходження 10.08.2024
дата закладки 04.06.2025
над степом живе
далина
у хмарах завмерла
на мить
біді недосяжна
вона
інакше би вила
мовчить
повітря повисло
між нами
дихну
і поточиться простір
щоб я усвідомив
що саме
мене арештовує
в гості
чи може ця тиша
густа
як мед сподівання
впливова
чи те
що рукою дістав
вражаюча блискавка
слова
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040937
дата надходження 04.06.2025
дата закладки 04.06.2025
Потік розбурханих емоцій,
Полинув зрання, мов признання,
Порушив вигаданий спокій,
Й відтак зворушливість кохання.
Той світлий образ малювала,
Наївна жіночка укотре,
Лишень спотворені дзеркала,
Чинили дійство із захоплень.
Життя суцільна є жертовність,
Типові в кожного сюжети...
Моралі діють як непотріб,
Зів'ялий нібито букетик.
В минуле гляну і дивуюсь,
Чому заплутані дороги,
Вплели вагання та спокуту?
Душі... бажалося ж свободи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040924
дата надходження 04.06.2025
дата закладки 04.06.2025
Як початок всьому --
сповідайся в години тривог.
Але тільки собі, і ще тому, хто дихає в спину.
Як підміна понять, твої губи -- гіркий шоколад.
І ця квітка доріг
завмирає на третьому згині.
На дзвінкій мілині,
на крихкій павутинці... Слова
помирають повільно, стікають важкою смолою...
І ще поки ця ніч, і ці губи ( терпкий мармелад)
пахнуть дикою м'ятою,
пахнуть нічною травою.
Падай в сині човни,
на важкий переплетений мох...
На глибинах озер вогняних не шукай винуватих.
...бо за ревом сирен не почути, чи знає нас Бог
...і згоряє трава
на долоні твоїй, як початок
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040713
дата надходження 28.05.2025
дата закладки 29.05.2025
Не плач, не плач, собі кажу, дитино,
Ти не маленька дівчинка давно...
Та ніби вчора мала я родину,
Питала дозвіл в батька йти в кіно.
Вдягайся тепло, мамина порада,
І бережи себе, моє дитя...
Це не остання лютого декада,
Не обирай з підборами взуття.
У спогадання вчора і сьогодні,
Скарби в серцевій скрині бережу...
Коли зненацька в травні дні холодні,
Розраду навіть в спогадах знайду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040664
дата надходження 27.05.2025
дата закладки 29.05.2025
Ти віриш у фантазії,
Ти віриш у минуле:
Минулі нісенітниці,
Давно уже забулі,
Та мариш лише мріями,
Відірвані реальністю,
Ти - межі із надіями
Та тіла досконалістю.
Ти віриш у фантазії,
Та віра - не чарівності.
Ми поруч, але наші
Урізнобіч прагнуть мрійності.
Ти віриш, бо синоптики
Планують сонце й спеку...
Триває ретроградний, ще
Триває небезпека...
І ми - суцільна кара,
І ми - суцільний морок.
Згоряють тут гітари,
Спрацьовані у порох.
І стерлись барабани,
Пробило зсередини.
Надія лиш одна,
Але надія і наш ворог.
І марево минулого
Штовхає на шаленості.
Про всіх уже забули,
Незважаючи на ревнощі,
Поринули у музику,
Нірваною затягнуті:
Заполонили музами
Усі комірки пам'яті,
Закрились у емоціях
Та драйві з насолодою.
Ми любимо пропорції,
Що називали вродою.
І ми - суцільна кара,
І ми - суцільний морок.
Згоряють тут гітари,
Спрацьовані у порох.
І стерлись барабани,
Пробило зсередини.
Надія лиш одна,
Але надія і наш ворог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040761
дата надходження 29.05.2025
дата закладки 29.05.2025
Дивись,
Не дивись,
Усе вирішується в тіні.
Хтось будує плани,
Хтось спалює мости.
Бери участь чи проходь повз.
Вибір твій завжди один.
Але пам'ятай
Яке крихке життя,
дізнайся хто ж тут ти!
Навколо маніпуляції
І брехня як туман.
Не міряйте грошима.
Де душа - там ваш храм.
Сховайте страхи за дверима
Залиште обман.
Рятуйте ваші душі,
Нехай у них буде світло і
вистачить в'язниць цих драм.
Закриті очі,
Але серце бачить наскрізь -
Хто друг,
А хто вам в труну забив іржавий цвях.
Не шукай виправдань.
Слухай голос душі, помирати не поспішай, поживи, оживи.
Він підкаже дорогу,
Де не буде сліз,
присядь на порозі,
витри пил із чобіт.
Навколо маніпуляції
І брехня як туман.
Не міряйте грошима,
Де душа - там ваш храм.
Сховайте страхи за дверима
Залиште обман.
Рятуйте ваші душі.
Нехай у них буде світло,
не за вами дзвін,
це не тризна,
рятуй душу,
ось вся харизма.
Хтось тримає ваги,
Хтось ріже нитку.
Кожна мить на межі,
Щоб далі жити..
Але вибір завжди є - боротися чи за натовпом.
Подумай, озирнися, постій.
Лише душа підкаже,
Як не впустити, як по честі жити.
Навколо маніпуляції
І брехня як туман,
Не міряйте грошима,
Де душа - там ваш храм.
Сховайте страхи, за дверима
Залиште обман.
Рятуйте ваші душі.
Нехай у них буде світло, нехай буде завтра, а не цей сором.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040762
дата надходження 29.05.2025
дата закладки 29.05.2025
Уздовж під'їзду - цілий комітет.
Бабусі язикаті та сухенькі
Змінилися. Бо кожна з них - поет,
На лавці - справжні творчі посиденьки.
Зварили суп, насмажили котлет,
А в банках - консервовані опеньки.
Опанували бабці Інтернет
(Багато часу, пенсія маленька).
Але ж які з'являються рядки?
Безграмотність дається їм взнаки:
Не вірш - якась потвора кострубата!
Три сотні вподобайочок за мить!
Ви стали популярними! Пишіть!
Це краще, ніж у спину проклинати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040763
дата надходження 29.05.2025
дата закладки 29.05.2025
Розпухнатилось тополям.
Білопінно навкруги.
Навіть липи – сивочолі.
Килимовіють стежки.
Відхурделю без оглядки,
Та й до червня навпрошки.
Все – по колу, все – спочатку.
Так злітають і роки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040722
дата надходження 28.05.2025
дата закладки 28.05.2025
Читає лекцію студентам
Професор у медичнім вузі
Про всі здоров’я компоненти
І вітаміни – наші друзі:
- Чорниці добрі вам для зору.
Для пам’яті усім – горіхи.
І фрукти й овочі для хворих.
А риба – то для серця ліки.
Чи корисне, життєве, може,
Хто з вас підкаже щось хороше?
Зітхає хтось і тихо каже:
- Покращать все найбільше гроші.
27.05.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040678
дата надходження 28.05.2025
дата закладки 28.05.2025
Лепече дощ, що вчора вчив слова,
Повторював за горлицями звуки,
Росою сходив, де росте трава,
Сльозою мився, сіяв перегуки,
Дружив із вітром, хвилями любив,
Тік перестуком, марив піднебессям,
Стихав до дробу, тишею дурив,
Знов запускався перелюбом в безстям,
Зливався в повні, коси розпустив,
І знову перекрапував двозвуки,
Маніжив, вівся, стишував пролив,
Які іще, нові, ти вивчив штуки?
Вдягаю крисі, в тонкім шармі крам,
Учути щоб тонкий, діточий лепіт,
Де є тризвуки, переходи гам,
І ще склади, і переходи в шепіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040679
дата надходження 28.05.2025
дата закладки 28.05.2025
Присядь до столу, братику, поїж,
попереду лежать степи Херсонські,
сьогодні Бог нам дарував куліш,
а завтра подарує ясне сонце
і неба благородного блакить,
не може дощ довіку з хмари лити,
ні бусурман у сквиру цю не спить,
ні ворог наш одвічний – московити,
а ти засни та набирайся сил,
даремно не дратуй судьбу-злодійку…
допоки я послухаю ковил
і покурю коротку носогрійку.
28.05.25р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040684
дата надходження 28.05.2025
дата закладки 28.05.2025
і ось коли
з'явились наміри побачити моря
спіткати власне тіло на піску
тепло теплом зустріти
навіть меж
сягнути в тому щоб жалітися на світ
такий несправедливий
от тоді
легені схлопуються
глухо як вікно
спустошеного дому
от тоді
ховаєшся негайно
й навпаки
стаєш настільки видимою всім
щоб врешті стало байдуже
бо ти
ще матимеш про що не шкодувати
коли ніколи видовжиться і
пошириться
на неосяжну відстань
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040504
дата надходження 25.05.2025
дата закладки 25.05.2025
Застілля, хрестини, посвяти-
Немовби з рядна мішковини!
Чи знають,чи будуть ще знати ,
Як губляться в часі Афіни
У сушених чорних оливах!?
Коли пропонують отруту,
Що сповнена смаком поживи,
Цей світ нам підносять як смуту,
Чи цифру в руках Піфагора,
В гармоніях темної сфери,
Де вабить Персея Горгона,
Де розум- притулок химерам.
І охлос радіє завзято,
Знаходячи свіжі могили,
Щоб чути гучне: Алилуя!
І гімни у славу Аттіли,
Між гарпій, що прагнуть веснянок
У логіках штучного змісту,
У довгих запитаннях бранок
Про згубу поета-арфіста,
Де Мойри у плетиво долі
Ховають ще крихту таланту
Як кванти чи темні фотони
В яких не буває константи…
p/s
https://www.youtube.com/watch?v=GGm72iNBF8E&list=OLAK5uy_k_Z0-DYw0_cGPvZm6icNUGbefRT4wktdY&index=11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040505
дата надходження 25.05.2025
дата закладки 25.05.2025
* * *
Тебе забути - неспроможна,
А не кохати - справжній гріх.
Ну як, скажи мені, так можна
Найкращим бути за усіх?!
Шматуєш душу знов мовчанням.
Ти не кохаєш? То скажи!
Люблю очей твоїх світання...
Чи, може, просто міражі?..
21.05.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040258
дата надходження 22.05.2025
дата закладки 22.05.2025
Кури з лисами воюють,
Знову й знов
У ліс прямують.
Курочка до півня каже:
- Й ти іди, бо так нам краще.
З перемогою вертайся
І від лисів увертайся.
Зуби в них звичайно гострі,
Дикі ж звірі ці, голодні.
Ти ж у мене бойовий,
Хвіст у тебе он який.
Півник довго не вагався.
Поклював і в бій зібрався.
Лису півник той й дістався.
А мораль така:
-Півень лису - не рівня.
Та й хазяїна нема,
Щоб спустив на лиса пса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039971
дата надходження 18.05.2025
дата закладки 18.05.2025
Хвилі котяться до суші,
Виціловують пісок.
Заховався вітер в мушлі,
Загорнувся у клубок -
Прошепоче морю казку,
Про Русалчину любов,
Подарує ніжну ласку -
Перекаже знов і знов -
Потребуючим скитальцям,
Прополоще часоплин,
Загинатиме на пальцях
Кожен розказ між перлин. 3.02.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039559
дата надходження 12.05.2025
дата закладки 12.05.2025
❤️Мама — це не просто жінка, яка дала життя.
Це — символ безмежно любові, берегиня роду, тепла й надії. У її серці — цілий всесвіт.
Творець наділив її своєю силою, яка здатна втримати небо, змінювати долю, повертати до життя.
❤️Нехай у наших мам не буде більше приводів для смутку. Зі святом вас, берегині світла і любові!🌷🌞🕊️
***
Таємний космос струшує зірки.
А ти — земна: зі скуделю і жару.
Тобі обійми простягла Сахара,
що вийшла із солоної ріки.
Тобі — і хрест, і зоряний вінок,
квітучі весни і холодні зими.
В тобі одній — тілесне і незриме
п’янить, немов настояне вино.
О, скільки ще судилося розп’ять
твоєму серцю, паленому болем...
Душа міняє зламані паролі,
бо надто довго рани ті ячать.
Але я вірю, що настане день:
затихне біль і ця одвічна драма.
І переможно сонечко зійде
на втіху тій, чиє імення — МАМА.
Ірина Білінська
11.05.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039509
дата надходження 11.05.2025
дата закладки 11.05.2025
я пізнала уже стільки болю —
хоч немає іще тридцяти.
дарували троянди з любов'ю,
а в долонях кровили шипи.
я шепочу собі все забути, загоїти дарунків сліди.
не чекати, що хтось та й полюбить,
за нарцизами в поле не йти.
не шукатиму більше я винних —
все, що сталось, летить хай увись.
бо нічого я їм не повинна
і не скажу я їм: "повернись".
моє серце — не поле осіннє,
воно сповнене злив весняних.
я сміятимусь, я буду вільна -
без кайданів, без слів мовчазних.
21:41, 21/11/2019 (м. Тернопіль, вул. Бордуляка)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039512
дата надходження 11.05.2025
дата закладки 11.05.2025
Якщо хтось в юності
не думав, не шукав і не придбав
для себе Мудрості,
то цих здобутків золотих
старість не матиме;
гірко стоятиме
і не прийматиме
відлік тих днів...
Кого на дорогах- шляхах зустрів,
полюбив, зненавидів, зневажив,
розминувся, зіткнувся, не привітав,
здивував, розізлив, зауважив-
всі розтануть, як дим
і залишишся з тим,
що важливим для тебе було:
з тим, що "зважив".
Чи чекатимеш див,
як в корзину свою,
не збирав Позитив,
що вийматимеш звідти?
Чим наповнив свій глек за життя,
Тим вгамуєш на старості спрагу.*
Всі стежини, дороги, шляхи, що обрав,
Створять певне панно, життєопис, кіно,
Особисту історію- сагу.
* -використано вираз: "Чим
наповнена посудина, те
з неї і виллється."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039456
дата надходження 10.05.2025
дата закладки 10.05.2025
* * *
Спитай, прошу, як в мене справи...
Про що завгодно запитай:
Куди пливуть хмарок отари
І чи за ними є наш рай?..
Ти запитай... Лише мовчанням!..
Мене ти знову не карай!..
В душі ж моїй цвіте кохання -
Зів'янути йому не дай!
© Женьшень
09.05.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039458
дата надходження 10.05.2025
дата закладки 10.05.2025
***
Най барвиста строка, як годиться,
Милуватиме беньки і слух!
Віршомаз, ненажера, п'яниця,
Відганяє від закусі мух.
***
На мусоновий шепіт прибою
Скоро зійдеться творча артіль.
Рим дотепних зведуть між собою,
Не полишать співця в самоті.
***
Максиміль ллє у срібні чарчини
Кров творіння - з лози каберне.
Не буває під сонцем причини,
З котрій Бахус до слуг не зверне.
***
М'ясо вгрузне у соус ткемалі,
Зелень встрягне в уста між зубів,
В надвечір'ям фарбовані далі -
Дзвін і регіт летить, спів юрби.
***
Басовито, подекуди тихше,
Муркіт чутно сатирів до німф.
Кожна з пар натюрмотно полишить
На стільцях: спідне, сукню та ліф.
***
Брижі творчій запал колисають,
Ліру музи тривожить рука,
Дів підніме й коханців лисавих
До Парнасу танок голяка.
***
У обіймах красунь непримхливих,
Знов прокинеться пан Факсиміль.
І віршує крізь бурі та зливи,
Одам теми знайде відусіль!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039466
дата надходження 10.05.2025
дата закладки 10.05.2025
Пробий-но поглядом часи!
Весною вмий лице!
Що там?–спитай ,чи:Хто,єси,
Для Сходу є живцем?
Півшляху до найнижчих хмар
Із піні сидру здуй,
Ногою тупни, в дзвони вдар ,
Зійди в траву густу!
Ще вчора чвари й звірина
І коди вин старих
В місцях, де сива давнина
Дурили світ земних,
Стрибали вище білих руж
Та вікопомних змов,
Старий ховали Заповіт
В сучасності оков!
А завтра буде новий кпин -
Здобутки й чудеса
Зійдуть між випростаних спин
Як вранішня роса…
p/s
фото
Антоніо Воллес Турок
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039409
дата надходження 09.05.2025
дата закладки 10.05.2025
відпустити болюче минуле...
ти пройшла вже багато сходин.
а що було, - те було, загуло...
а що є? найцінніший один.
і забути нікчемні образи.
а для чого, скажи, це тобі?..
"тупі фрази" і "чмошні зарази" -
та пішли вони разом усі!
незнавці ювелірних прикрас -
вже й без просьби забрали "моє".
лиш душа - то мій цінний алмаз.
зачепити? - і током приб'є.
як той паросток, що крізь асфальти,
я — та сила, що виросла з ран.
і хай я не стрибатиму в сальто,
тихо знаю свій внутрішній план.
10:00, 22/09/2019 (Тернопіль, вул. Бордуляка)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039452
дата надходження 10.05.2025
дата закладки 10.05.2025
- Учив і вивчив – то є різні речі! –
На фізиці учитель каже всім.
Як приклад протилежностей, до речі.
Не можна ж бути мудрим і дурним.
В житті це неможливо зовсім, діти.
Це суперечить логіці хоча б.
Як ніж чи лезо ну не може бути
Тупим і гострим справді водночас.
- Чому ж не може? – в класі хтось питає.
Встає малий хлопчина - жартівник:
- От ми одну особу в класі маєм.
Тупа в науці, гостра на язик.
09.05.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039445
дата надходження 10.05.2025
дата закладки 10.05.2025
Весна на троні гонорово
Пробуджує сезон із року в рік.
А, як же Вас торкнути словом?
Та що слова? - Енергії потік,
Який не виллєш з чаші світу -
Він, як всього життя один ковток.
Лишаєм берег без одвіту -
Між пальцями не втримати пісок. 8.02.25
P.S. Цвітуть клени. Світлина автора 27.04.25
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038890
дата надходження 02.05.2025
дата закладки 02.05.2025
Отче наш, якшо ти є на Небесах,
Чого ти посилаєш тугу й біль?
Опісля нас залишиться лиш прах,
На тій землі що Ти створив святій.
О, Отче наш, Твоє ім’я Святе,
Щораз в безвиході його я називаю,
І може Царство все таки Твоє,
Прийде на землю, я його чекаю.
Нехай же Воля в небі й на землі,
Розквітне замислом нікому невідомим,
Живуть хай в злагоді раби Твої,
І згадують Тебе люб’язним словом.
Прости провини наші, й ми простим,
І у спокусу більше не веди шляхами,
Близьких, хто був нечесним і лихим,
Визволь від того, кого звем Лукавим.
Бо твоє Царство й воля, слава на віки,
А я лише нащадок різних поколінь,
Пошли полегшення і спокій у думки,
І буде Слава Тобі Господи! Амінь!
[i]Етилен 02.05.2025[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038893
дата надходження 02.05.2025
дата закладки 02.05.2025
Весна ніжну сукню оділа з тюльпанів,
Розсипала роси, мов перли ясні,
День прокидається з темних туманів,
В небі пливуть акварельні пісні.
Вітер цілує їй щічки легенько,
Шепче на вушко зелені казки,
В річці дзеркальній мило й тихенько
Хмарки малюють красиві вінки.
Сонце лоскоче промінням обличчя,
Вишні всміхаються цвітом рясним,
Сонце, мов перстень, між хмарками блисне,
Сипле на землю злотом своїм.
Сукню Весна розгортає духмяну,
Пише любов крізь дощі і туман,
Грає на струнах душі без обману,
Пише із вітром душевний роман.
Мила, красива зірка природи,
З серця знімаючи кригу зими,
Людям дарує чарівні мелодії,
Щоб розцвітали в них мрії весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038585
дата надходження 27.04.2025
дата закладки 27.04.2025
Вона сипле попіл на комір пальта
Під дахом жовтневого неба.
Малює дощами на стінах міста,
В яких їй ховатись не треба.
Вона непомітно іде поміж нас,
Вплітаючи світло в провулки.
А поруч із нею ховається час,
Ласуючи крихтами булки.
Вона не рахує століття і дні,
Зупинки, кордони, вокзали.
І чує щоразу, як спить, уві сні
Слова, що йому не сказала.
Вона любить кішок, бездомних собак.
І каву, що варить невдало.
Вона віддає ні за що. Просто так.
Той світ, що сама збудувала.
Вона загубила мобільний торік.
Її не знайти в Інтернеті.
Шукай її серед забутих доріг
На третій від сонця планеті.
Змахни тихо попіл з манжета пальта
В одному із сонних провулків.
Вам ще один ранок відкрили міста.
Залиште їм крихти від булки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038032
дата надходження 19.04.2025
дата закладки 19.04.2025
Все не так було свекрусі… Дулась і бурчала.
-Нащо ти цукати в паску й ванілін поклала?
По традиції не треба паску прикрашати!
Так робила ще прабабця, бабця моя й мати!
Фарбувала молодиця яйці в каркаде…
Золотом блищали, сріблом… Свекрусі не те!
-Усе робиш ти не так! Дзвеніла начинням.
Я традиції пильную! Лише цибулинням!
Як невістка вікна мила, за серце схопилась.
-Яка в сраці мікрофібра? Злізь, щоб не дивилась!
Тим торгівцям, дурна дівко, даєш заробити!
Тако, оцтом і газетою вікна треба мити!
Слухав свекор довго збоку оте бубоніння.
- Зараз, жінко, я відновлю традицій коріння!
Виніс пральний агрегат, ледве стало сили.
- Моя мама, каже, прати до річки ходила!
Посміхнувся, зсунув брови й промовив:- Віднині
Льох замінить холодильник, замість шафи - скрині.
На Великдень візьму воза, поїдем до церкви.
Навіть вибір, каже, маєш. - Можеш їхать верхи!
В туалеті зняв рулона, почепив листочок.
-У хліві альтернатива, як кіт - на лоточок!
Та я за традиції та без фанатизму!
От так вдало провів свекор сеанс екзорцизму!
Валентина Дацко / Урода Гонорова пані
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038036
дата надходження 19.04.2025
дата закладки 19.04.2025
Мийте розбиті шибки від ворожой навали,
Драйте підлогу, освячену криком невинних,
В очі погляньте сусідам із пошуком правди,
Візьміть собі трохи від часу, що згаян невпинно.
Дух Великодній, мов милиця задля надії,
Стелиться тонко, в броню огортає майбутнє,
Наснагу плекає, з невіри витягує віру
В те, що здобудем, здавалося що нездобутнє.
З вітру і сонця візьміть обережних цілунків,
Кожне сьогоднішнє слово най буде молитва.
Тож добре міркуйте, складаючи подих у звуки.
Бо нас всіх не буде, коли закінчиться гонитва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038037
дата надходження 19.04.2025
дата закладки 19.04.2025
Весняні сніжинки востаннє вальсують,
їх пристрасть - безжально шальна!
І квітень, і цвіт їм розтерзано всує:
однаково круж - білина...
Гравець-не гравець - тут ніхто не питає.
І цвіт, і сніги - вперемІш!
Напевно, весну виганяють із раю -
такий от сьогоднішній крінж.
І ми - ні при чому, напевно, а може,
то тільки і наш в тому гріх,
що снігом встеляє заквітчане ложе
цей день всім прогнозам на сміх.
Та поки природа сп'яніла від шалу
і все полетіло навскіс,
сприймаймо оце як виставу зухвалу
зими на остатненький біс.
Спиваймо сніжинок нестримані танці,
їй богу, ця пристрасть - шальна!
Тож, певно, назавтра побачимо вранці:
зусюд - лиш суцвіть білина!
8.04.25 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037452
дата надходження 10.04.2025
дата закладки 10.04.2025
Останній сніг приречено мете,
Мов самозваний князь іде на плаху.
Ніхто йому не радий і ніде́,
Усі його картають, бідолаху,
За те, що кривдить абрикосів цвіт,
За водянисту кашу під ногами…
Минулої зими холодний слід,
Її останнє біле оригамі…
Доводилося часто і мені
Бувати у такій невдячній ролі:
У відчаю бездонній глибині
Бродив і я у лабіринтах долі;
Сахались люди, гасли ліхтарі,
У храмах свічі плавились дочасно,
А у душі, мов снігом на землі,
Змальовувались о́брази неясні…
Зима відступить. Скоро звідусіль
Полине дух тюльпаново-бузковий
І щезне сніг… Але на серці біль
Утрати нам зали́шиться на спомин.
Квітень 2025 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037453
дата надходження 10.04.2025
дата закладки 10.04.2025
Між нами - дощ і кілометрів сотні,
І тайна із несказаних ще слів,
І почуттів лавина чи безодня,
Й секретним шифром солов'їний спів...
Між нами відстань - наче між світами,
У вимірі галактик і планет...
Ми загубились десь поміж вітрами,
Де душі пишуть сонячний сюжет.
Коротка зустріч – це як мить чи вічність...
По колу час метеликом летить,
В казкову загортаючись магічність,
Де ми удвох, і там, де вічність, – мить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037097
дата надходження 05.04.2025
дата закладки 05.04.2025
року Господнього з іменем Anno Domini*
брів я стежиною в горах і гледів униз
там де долини злигались по-людськи осінньо
там де знайомий всім звір мене ледь на загриз
вчасно його я зміг спекатись ой як же вчасно
тільки тепер мені ходу в долину нема
й хай там палає вогонь що навряд чи вже згасне
грітись мені біля нього то справжня тюрма
краще вже буду я мерзнути сам на стежині
й слухати голос Того Хто її натоптав
й знати що десь унизу б’ється Anno Domini
в світі людському що втратив всі залишки прав
***
*Anno Domini, AD, A.D. (лат. «року Божого») — загальноприйнятий у християнській системі хронології вислів, який позначає дати після Різдва Христового. Повністю фраза звучить: лат. Anno Domini (в рік від втілення Господа нашого в тілі Адама).
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037084
дата надходження 05.04.2025
дата закладки 05.04.2025
Не цінували ми й не берегли, своє здоров'я витрачали марно, та думали що завжди буде гарно, спосіб життя не правильний вели! Ми їли й пили з вами все підряд, не одягали шапку на морозі, з температурою всі працювати в змозі, от й маємо із віком результат... Артеріальний тиск у багатьох, то голова болить, то спина, то печінка, не прогнозована в здоров"я поведінка, тож із хворобами по черзі діалог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036678
дата надходження 31.03.2025
дата закладки 31.03.2025
* * *
На відстані між небом і землею,
На відстані між серцем і вогнем,
Де я була твоєю, лиш твоєю, -
Тепер там прах лежить й не пахне днем.
Там тхне лиш смертю і немає правди.
Там дим усюди солодко-їдкий.
Там в тиші б'ють постійно канонади,
Бо я горіла - ти ж невпинно тлів.
17.02.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033924
дата надходження 23.02.2025
дата закладки 23.02.2025
Дарує сяйво вересневий полудень,
Корона сонячна ласкає, не пече.
Повалена верба - вороні подіум,
До білого відіпраний дощем.
Ступає гордовито, не тріпочеться!
Співоче птаство подалося до
Країв далеких, а вороні почесті
За те, що буде каркати на дощ.
Куди спішити їй? Ступає повагом,
Зіркова в них із осінню пора!
Теплом розлився вересневий полудень
На подіум, де поступ від бедра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033922
дата надходження 23.02.2025
дата закладки 23.02.2025
А хто мені́ сказа́ти ма́є пра́во,
Який я ма́ю Львів люби́ти?!
Мі́сто, що ти́хо-ти́хо засина́є,
Невже оце таке байду́жо-си́те?!
Чому́ мені́ це має хто́сь сказа́ти,
Яким для ме́не має бу́ти Льві́в?!
Я бу́ду сам ФАНТАЗУВА́ТИ,
Я мі́сто сам своє́ поба́чити посмі́в …
Не цей благе́нький рестора́нний,
Нічни́м життя́м такий само́тній,
Засму́чений від справ бана́льних,
Що мерехти́ть у мі́сячній безо́дні …
Дворі́в стари́х ледь чу́тне да́внє е́хо,
Обли́ч із ка́меню, що ожива́ють уночі́,
Який водно́час бли́зько і дале́ко …
З конце́ртів йду́ть додому «багачі́» …
У ньо́му му́зика звучи́ть з усі́х сторі́н,
І про́сиш в Ле́бедів ува́ги на хвили́нку:
Я вам вірша́ тихе́нько розпові́м,
Ось тут в тіні́ цього́ буди́нку …
Не бли́ск, не га́мір і не ле́сть крикли́ва,
А ти́хий го́лос, силуе́т столі́ть,
Не ро́зкіш кра́дена, зрадли́ва.
Ви в мі́сто зно́ву му́зику впусті́ть …
[i]Присутня допомога SUNO[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033914
дата надходження 23.02.2025
дата закладки 23.02.2025
Зцідилась одержимість із потоку.
Блаженства жабуринням поросла
Ріка. На дні із мулу світить оком
Стабільність-камбала.
Розмірено скрапають літо й осінь.
Зима не виморожує гріхів.
Весна не будить виром стоголосся
Свідомості надрив.
За розкладом обід, молитва Богу.
За графіком гостини і прання.
Натягує пробудження високе
Фрустрації вбрання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033915
дата надходження 23.02.2025
дата закладки 23.02.2025
Він штурмовик, ім'я Серьога.
Дали наказ, на нуль прибув,
Це був невдалий день для нього,
Цей день невдалий трохи був.
Стріляй, коли нема патронів,
Коли крихкий бронежилет,
Коли на небі купа дронів,
І ти повинен йти вперед.
І кожна мить немов хвилина,
І кожен вибух в сердце б'є,
І ось нога знаходить міну,
Ще вибух, тиша настає.
Авто приїхало до хати,
Де вибухів ніхто не чув.
Виходить мати зустрічати,
Але не він, а груз прибув.
Він штурмовик, ім'я Серьога,
Короткий напис у стіни,
Це був невдалий день для нього,
Це був останній день війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033917
дата надходження 23.02.2025
дата закладки 23.02.2025
Природа стала ворогом людини,
Авто на суші, в небі літаки,
Я бачу навкруги одні машини,
І тільки в лісі залишились їжаки.
Всі почуття загорнуті в сигару,
Хвилини щастя, хвилювань роки,
Серед мільярдів не знаходжу пару,
І тільки в лісі залишились їжаки.
Я так хотів відчути все що можна,
Але нажаль виходить навпаки,
Коли десь зліва місце є порожнє,
І тільки в лісі залишились їжаки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033919
дата надходження 23.02.2025
дата закладки 23.02.2025
Нехай святиться Слово рідне
На половіючих жнивах…
Якщо впаде в сльозах, безплідна,
Кровавим каяттям журба,
Якщо заплачуть карі очі
В чужій сім`ї - самотня путь.
Озвіться ж голосом пророчим,
Бо Слово рідне - наша суть.
Не кину долю серед степу,
Волошок золоті поля…
Вклоніться, соняшники, небу
В молитві за моє ім`я.
За імена всіх українців
Ти, брате рідний, помолись,
Бо кров людськая через вінця
Проллється на війні колись...
Проллється за святую землю,
За слово рідне, за село…
Два береги не відокремлю -
Єднає їх старий Дніпро.
Як соловейко нещасливий,
То сад весною не співа.
Неначе мати сива-сива,
Так тужить Мова золота.
Будує ще з часів Тараса
Свідомість українську нам.
Пісень омріяних прикраса,
О, Слово рідне, ти - мій храм!
Олександр Сичов
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033735
дата надходження 21.02.2025
дата закладки 21.02.2025
Шакали ділять ще не вмерлу лань,
Регочуть і знущаються над нею.
Не виправдали "друзі" сподівань,
Не стали лані справжньою сім"єю.
А лань ще намагається спастись,
Хоча на ноги стати вже не в змозі,
Бо до життя зруйновані мости
І смерть чекає жертву на дорозі.
Пораду дам всім "ланям" лиш одну:
Обачно вибирайте друзів нині,
Щоб не втягли вони вас у війну,
Біди не наробили у країні.
А ти, сліпий народе, ніби лань,
Яку шматують воріженьки-гади,
Якщо бажаєш вижити, то Длань
Господню мусиш зараз шанувати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033612
дата надходження 19.02.2025
дата закладки 19.02.2025
Коли тобі п"ятнадцять,ще так багато світла,
і так багато в серці є незвіданих доріг,
твоє тіло, юне,ще , ось-ось,лише розквітло,
й душа, що тільки пізнає суєтний власний гріх...
Ще з легкістю вмирає і воскресає пристрасть,
у зціленні шануючи незайману любов ,
і наївно світиться в очах дитяча хитрість:
в п"ятнадцять, надія може вмерти і родитись знов...
І світ так великий, і печалі ще маленькі,
хоча здається, що це в їх заклав хтось край нещасть,
сльозинка на щоці, без жури,така легенька,
й попереду багато ще помилок і причасть...
Коли тобі вже сорок, багато що прожито,
багато що осмислено і пройдено шляхів,
і бачено вже морок, обірвано і зшито,
ниток життєвих безлічі, щоб щось я зрозумів...
Бо так багато сенсів і мало їх пояснень,
на всенький безмежний Всесвіт в мене одне життя,
і я боюсь надії, що як колись погасне,
то не повернеться більше- полине в забуття ...
Та буде так як буде ,і повз пройдуть всі люди,
яким окреслено було прийти в мої часи,
і хочеться повірити:хтось та й не забуде,
душі моєї веселі і печальні голоси...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033510
дата надходження 18.02.2025
дата закладки 18.02.2025
Коли поміж диму й сажі
побачить він промінь місяця,
то мовчки йому розкаже,
як погляд у неї світиться,
як зміг врятуватись — дивом,
а чи то її молитвами
у день, що гримів зрадливо,
у ніч передерту битвами.
І хай з рани кров хлюпоче,
і ниє плече настирливе,
до серця він тулить очі,
яким обіцяв, що виживе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033261
дата надходження 15.02.2025
дата закладки 15.02.2025
В мені ще досі голос твій звучить...
В мені ще досі море, шквал і грози...
В мені ще досі світло, тінь і мить...
В мені ще досі віра , що ми схожі.
В мені ще досі доброта й тепло,
В мені ще досі спогади і мрії.
В мені ще досі сонце, що в тобі було...
В мені ще досі кава-чай , надії....
В мені ще досі рук твоїх тепло ...
В мені ще досі очі , що чарують...
В мені ще досі ти один, і як на зло,
Ніхто тебе ніколи не замінить.
© Marmeladka ✍ Таня А.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030746
дата надходження 15.01.2025
дата закладки 09.02.2025
[i](децима)[/i]
Знову рана, знову сльози,
Я чекаю довго потяг,
Мрії хороводи водять,
А в житті - громи і грози,
Вітром горнуть тіло й коси.
Все скінчилось без початку,
Біль залишило на згадку,
Проводжає потяг погляд,
Я не маю щастя поряд,
Знов душі нашию латку.
31.01.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031951
дата надходження 31.01.2025
дата закладки 09.02.2025
[img]http://mykola.at.ua/_ph/6/687046394.jpg[/img]
[b]«Серпень уже не літо, серпень іще не осінь»[/b]
[color="#1100ff"][i][b]
Серпень – уже не літо,
серпень – іще не осінь
Квітнуть в садочку квіти,
мед ще збирають оси
Ночі приносять холод,
вдень лиш сліди від спеки
В небі прощальне коло
Зроблять ось-ось лелеки
Серпень – іще не осінь,
серпень – уже не літо
В літі ми ще і досі
Хоч чарівниця-осінь
Знову крокує світом
©Микола Карпець (М.К.)
*31.08.17* ID: №748740
[/b][/i][/color]
[url="http://mykola.at.ua/publ/pori_roku/serpen_uzhe_ne_lito_serpen_ishhe_ne_osin/3-1-0-121"]©Сайт авторської поезії М.В.Карпець[/url]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748740
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 09.02.2025
Якби промовив бог із хмари:
«Вона твоя – бери навік;
Її краси не згаснуть чари,
Забудь із нею часу лік.
Як добрий пастир для отари,
Для жінки будеш, чоловік!»,
То відповідь була б: «Сатано!
Господь інакше заповів:
Для нагороди ще зарано,
Та й та – самий церковний спів;
Молитва, прощення й страждання,
І гнів, і заздрість, і пиха,
А ще – даремні поривання,
Жахлива смерть, людські змагання
І праця вічна та суха –
Лиш це земне, лиш це від бога,
Все інше – зваблення чортів;
Й тобі надовго неспромога
Змінити те, що не творив.
Лице прекрасне, громи з неба –
Сховати погань ти мастак,
Та я, лукавче, не простак.
Піди; мені цього не треба».
Мовчання мить, аж ось: «Дурак!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031689
дата надходження 27.01.2025
дата закладки 02.02.2025
* * *
Не відкладай на потім це життя,
Не відкладай усі розмови й вчинки.
Не відкладай на потім почуття -
Життя ж немає жодної зупинки.
Не відкладай на потім тих людей,
Які тебе цінують й щиро люблять,
Котрі з любов'ю горнуть до грудей
Й позаочі між іншими не судять.
1.02.25.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032097
дата надходження 02.02.2025
дата закладки 02.02.2025
Початок літа… чиста блакить. Яскраві, теплі сонячні промені злегка пестять, гріють землю. Довкола зелено, квітучо, дивовижно красиво.
Вдалині ліс…Ольга йшла з маленьким бідоном у руці. Кажуть вже є малина, то чому й не сходити?! Піднятий настрій, під ніс гундосить, то одну, то іншу мелодію з популярних пісень. За плечима село, розбита дорога, деінде з калюжами зеленої води. По обіч неї густо розстелений спориш, подорожник, полин, де - не –де пекуча кропива, жовтець. Ближче до лісу височать стебла, ще не розквітлих лопухів, ховаючись за ними, квітнуть дзвіночки, медунка, фіалки. А далі дорога, немов під охороною листкових дерев, в’ється вглиб лісу. Від неї по різні боки стежини. Видно, що тут уже хтось проходив, але по траві все ж лишилися роси. Де падав промінь сонця, роси помітно виграють, іскрять, переливаються веселкою. А там, де падає тінь, по рідшій траві та по чорній землі, в різні боки, жваво повзають мурахи.
Біля високої сосни, знайома стежка, далі старий кущ шипшини, ніби попереджав, що за ним хащі. Іще з дитинства, вона сюди приходила з мамою, як йти трохи вправо, вже й малинник. Ото насолода, уста, щічки і навіть лоб, не кажучи про руки, все було в малиновому, смачному соку. Обожнювала його, примружить очі, жменями ягоди пхає в рот, від задоволення, аж прицмокує. Тут, вже відразу кружляють бджоли, оси, вона від них пурхає метеликом і кричить,,
-Мамо, мамо і чого вони на мене напали?!Що їм малини жалко?!
То був не сон, а приємне, солодке, незабутнє дитинство, таке ж, як мамина ніжність, тепло і любов. Нині їй дев’ятнадцять років, це час квітучої молодості, мрій і надій, приємних відчуттів кохання.
Робота в селі важка, як не в полі, то на короварні, але далі вчитися не мала настрою. Можливо,хтось би та й спитав - чому? Напевно їй було достатньо материнської підтримки. Вона її навчила робити викрійки на чоловічий та жіночий одяг, шити на ніжній швейній машинці.
-Мабуть Бог нагородив умілістю, - не раз всміхаючись, казала мати. Батько ж працював на тракторі, робота хоч і важка та завжди свіжа копійка, колись він так казав. Та, на жаль, два роки назад, він ремонтував свого ( коня), той несподівано рушив на нього. Ось так вони залишилися вдвох з мамою.Та підтримкою для них, став хлопець із сусіднього села. Микола працював водієм на бортовій, грузовій машині. На два роки старший за Олю, такий же красень кароокий, чорнявий, як і вона. Одного разу, він зупинився біля криниці їхнього обійстя, заправити машину водою. Так і познайомилися. Хоча в селі завжди робота є та час для побачень знаходився. Їх зустрічі, як теплий весняний подих, як цвіт бузку, сповнений натхненням до життя.
Нарешті здалеку, вона почула чиїсь голоси.
-О, тут вже хтось є- тихо про себе. Перед нею кущі малини, сяючі від сонця ягоди, ніби запрошували - ось візьми, відчуй мій смак. Не гаючи часу, умілі руки робили свою справу. Хоч інколи і відправляла ягоди в рот та п’ятилітровий бідончик, був швидко наповнений. Це їй так здавалося швидко, але ж час не стояв на місці. Поглянула на телефон - тринадцята, саме в цей час мав під’їхати Микола.
Мабуть правду кажуть, що закохані серця і на відстані мають зв’язок. За мить, Оля почула сигнал машини, поспішає до дороги. Усміхнений, щасливий, він чекав її біля сосни,
-Ну, як успіхи, сонце моє?!
-Ти ж приїхав і це основне!- вона в долоні тримала кілька малин,
-Ось пригощайся, посмакуй!
Немов дитя, він устами захоплює по одній малині і кожного разу зазирає в її ніжні з блиском, теплі очі. Миттєвий поцілунок у долоню, потягнув до себе,
-Ходи сюди, твої вуста солодші за ягоди!
Той поцілунок, ніби мед, зібраний з її вуст. Гучні стуки сердець, у судинах закипає кров. Спинитись важко, прошепотів,
-Ти підеш за мене?
Він продовжує цілувати обличчя, шию. Відчуття радості, переповнює серця. Ласка п’янить, мов захмелілі. Вже, підхопив її на руки, йшов до машини,
-Поїхали, почекай тільки повернуся, бідончик заберу.
Згодом сватання… весілля. Час швидко плине, в сім’ї порозуміння, підтримка один одного.
Через три роки, онкологія забрала її маму. Життя, мов течія річки, але ж не повноводна, Бог не дає дитя.
-А хіба ж то сім’я, коли нема дитини - часто говорила його мати, коли він навідувався до своїх батьків.
Минуло п’ять років. В лікарні, вони декілька раз здавали аналізи.
Висновки втішали, але лише мрії та надії зігрівали серця.
Одного літнього дня…ще сонце не випило роси, удвох йшли до лісу.
Ясне сонце, блакитне небо, легкий вітерець, веселий щебет соловейка, політ метеликів, бджіл і комах – все пророчило про гарний день. Його рука лежить на її плечі, час від часу, пальці торкаються шиї. Хитрий погляд, підморгнув,
-Може відпочинемо, я взяв ряднину, послухаємо соловейка.,Можливо тут, цього разу на природі, в нас, щось получиться.
Вона розуміла його настрій, бажання, все ж звільнившись від руки, інтригуюче,
-Любий! Спочатку малиною насолоджуйся, а вже потім мною.
Як миша, шмигнула в сторону стежки. Лише за пару кроків, в стороні, за кущем шипшини, вдвох почули дивні звуки, насторожились. Неподалік пхикала чиясь дитина. Здивовано зазирнули один на одного.
-Чи це в мене від думок, чи й справді я щось чую,чи вже галюцинації?
-Ні-ні,-заперечив він і продовжив, Ніби дитина пхикає, може загубилася?
Поміж двох молоденьких ясенів, на рудому старому простирадлі сиділа темноволоса дівчинка. Її обличчя замурзане малиною та багнюкою, синеньк,і насторожуючі, повні сліз оченята, дивилися на них.
-Мама… мама, - дівчинка тянула руки в іншу сторону.
Обоє у подиві, переглянулися, він взяв її на руки,
-Ми зараз пошукаємо твою маму, не плач маленька!
-Ой, подивись, у руці бубличок тримає,- сказала Ольга.
Вони вдвох довго гукали, намагалися привернути увагу. Але від крику, то зблизька, то десь подалі, лише ввись здіймалися налякані птахи.
Дівчинка, кліпаючи оченятами, а з жадібністю пила напій із сухофруктів, який, на всяк випадок, взяли із собою разом з бутербродами. Але ковбасу та сир не наважилися дати, адже дитина могла бути алергіком. Та й для такої їжі, ще замала. За кілька хвилин, у обіймах Олі, дівчинка міцно спала, а Микола збирав малину. Він відчував незрозуміле хвилювання за дівчинку, думав про відповідальність. При кожному русі руки гризла думка - А може… це нам доля вирішила зробити подарунок.
В будинку дільничного, вже написана заява про знаходження дитини.
-Сьогодні вже пізно їхати, нехай у вас переночує. А завтра, я відвезу її в поліцейський відділок містечка. Подивиться лікар, хоч приблизно скаже рік їй чи два. Дадуть запрос у область, як треба, то й по всій Україні. Думаю ми знайдемо її батьків, - пояснив дільничний.
Спілкуючись з батьками, Микола поділився новиною про дівчинку. Мати ж схвильовано,тремтячим голосом сказала,
-Це напевно циганська дитина. У нас за річкою, три ночі підряд табір гуляв. Гучна музика і запах вогнища, по всій окрузі було відчутно.
Почувши розмову, дружина заперечила,
-Та яка там циганська, очі сині, як волошки, шкіра світла, як у нас.Хіба може вкрали у когось та згодом вирішили залишити.
Після купеля дівчинка, міцно спала на дивані. Сусіди мали двох дошкільнят, почувши таку новину, принесли деякий одяг.
За вікном тиха ніч.. Світило ніби заглядає до н их,, збуджує до думок.
- Яке ж її ім’я, хоча б нам це дізнатися, шепотів Микола..
-Знаєш, коли я її купала, то вже стільки імен назвала, вона більше всього реагувала на ім’я Маринка та Даринка,- позирнула на нього і продовжила,
-Бідне дитя. У мене в голові не вкладається, як це залишити дитину, свою рідну кровинку?
Аж під ранок, обійнявши дружину, Микола запропонував,
-А давай ми її собі заберемо!
-Як це заберемо? А ти розумієш, яка це відповідальність. Їй напевно трохи більше року, як захворіє, не одну ніч прийдеться недоспати. Бачу, в твоїй душі вже немає віри й надії, що ми спроможні мати свою дитину?
-От ми і будемо її виховувати,як свою. Я думаю, від нас Бог не відвернеться. Вона підросте, як всі кажуть, буде нянька, а потім і лялька.
Тож вирішуй, нам з тобою варто поїхати з дільничним, що скажеш?
Ольга мовчить, ледь стримує сльози, долонями закрила обличчя. А що вона скаже, коли серце рветься на частини, як зробити, щоб було краще.
Батьки дівчинки так і не знайшлися. Майже пів року тягнулася паперова волокита на удочеріння. Даринка підростала жвавою, досить сміливою та кмітливою. Її шовкове, злегка кучеряве волосся, було дуже схожим на волосся Миколи, на фото в дитинстві. Не раз вкладаючи її спати, він гладив по голові з думкою, що все ж, їх таки щось поєднує. Хоч оченята й синенькі, але ж чорнява, ми ніби рідні.
Минуло три роки… як і кожного року, сім’я ходила в ліс по малину.
У неділю погода сприяла прогулянці. Микола і Ольга наповнювали кошики малиною. А Даринка, вже досить замурзана, все, ще з кошиків брала малини, всміхалася і клала їх собі в рот.
Ольга, хмуро насупивши брови, не раз її попереджала,
- Вибирай стиглі, не порчені. Та може вже й досить, он щічки, як пашать, дивися не об’їшся,, а то живіт болітиме!
-Мамо, малинка ж вітамінна,того й пашать щічки.Не турбуйся вона чиста чиста і така смачна, солоденька. Ну я іще трішки, ну кілька штучок, ну будь ласка,- хитро позираючи, благаючим тоном, відповідає донька.
Настав час збиратися йти додому… задзвонив телефон Ольги. Їй повідомили, що треба терміново приїхати до свекрухи, помер батько Миколи. Знервовано,долонею підхопила кілька малин, кинула в рот, ніби хотіла задобрити душу, щоб не заплакати. Вмить скривилася, по щоках текли сльози. Даринка кинулася до неї,
-Мамо, що малина не добра попалася? Чого ти плачеш?
-Тихо доню, тихо! Не звертай уваги, так- так - трішки кислувата.
-А в мене, ось у кишені, є м’ятна цукерка, візьми, вона пахне і солодка,
- дістала й подала їй.
Ольга швидко, поправила волосся, стерла сльози, крикнула,
-Колю! Чуєш! Виходь уже, з тієї малини.
І вже тихіше,
Цій малині, ще ж треба лад дати.
Потім знову гучніше,
- Досить, пішли додому! Доганяй нас!
Тільки вдома, Ольга розповіла чоловіку про дзвінок.
Відразу ж почали готуватися до від’їзду, в багажник автівки, яку придбали недавно, складали деякі речі. В них попереду важкі дні.
Минув рік, свекруха продала будинок, переїхала жити до них. А, ще через рік, Микола і Ольга купили будинок у містечку. Він працював водієм на консервному заводі. Даринка пішла в школу. А Ольга влаштувалася в міську лікарню санітаркою. Свекруха ж, не захотіла змінювати свого життя, залишилася в селі. Клопоталася,
-І вам буде легше, тут овочі, он яблука в садку, а в лісі малинник. Я не маю здоров’я йти, то ж будемо на машині, як пани їздити по ягоди ,а восени по гриби.
Після Нового року… лютий місяць багатьом порушив плани, припідніс небажаний подарунок, росія вторглася на територію України. Миколі прийшла повістка з’явитися в ТЦК.
Важкі проводи, на душі смуток, плач, розчарування. Микола обіймав дружину,
-У нас є доня, треба йти захищати землю, зберегти волю.
Дівчинка тулилася до них,
-Мамо, мамо не плач, тато повернеться. От побачиш!
Він присів біля неї,
-Сонце моє, ти в нас така розумниця, бережи маму, бабусю. Війна далеко від нашого містечка. Все буде добре, думаю це ненадовго.
-Тату, ти ж мені подзвониш. Не затримуйся там надовго, ми ж поїдемо в село по малину?
У очах смуток, він намагався стримати непрохані сльози,
-А якже, обов’язково поїдемо по малину, а восени і по опеньки, ти вже знаєш їстівні гриби. Гарно навчайся, слухайся маму.
А час минав…Микола дзвонив все рідше і рідше. Хвилювання ятрило серце й душу.Ольга з донькою, вечорами дивилися телевізор, цікавилися новинами на фронті.
Навесні, кожні вихідні Ольга з донькою, автівкою їздили в село. Їй довелося пройти курси, мала посвідчення водія. Свекруха наполягла, щоб на літніх канікулах Даринка була поруч з нею.
Минали тижні… привітний, сонячний день. Біля обійстя зупинилася автівка…на зустріч вибігла донька,
-Мамо, ти знову приїхала сама? Коли ж тато приїде. Він же,дивився мені в очі і обіцяв, що з нами поїде в ліс. Зателефонуй, хай вже їде, бо малина присохне, осиплеться.
З будинку вийшла свекруха,
-Слава Богу, приїхала. Давно говорила з Миколою?
Запала тиша… обійнявшись, заплакали. Дарина, своє обличчя закрила долонями. В її очах тремтіли сльози, про себе тихо прошепотіла,
-Не поїду по малину, вона вся буде кисла. Я вірю тато приїде і ми всі разом, як колись смакуватимемо солодкі ягоди.
Минув рік… автівка під’їхала до лісу. За кермом сиділа Ольга. Микола, ледь притримуючи, замотану чорною пов’язкою по лікоть руку, намагався вилізти з автівки. Біля відчиненої дверці, вже стояла Дарина,
-Тату, я допоможу, не поспішай! Ти відпочиватимеш на ряднині, а ми з мамою будемо збирати ягоди. Тепер, вона нехай більше їсть малини!
Ледь примруживши очі, косо зиркнула, всміхнулася й продовжила,
- Бабуся казала, для братика, якого вона носить під серцем - це дуже корисно.
-Так донечко, корисно, бабуся все знає. А ти така хитренька, як лисичка, все чуєш, най би щось пропустила, так ні.
Хотів продовжити - Мабуть вже все село знає - та передумав. За мить голосно продовжив,
- Ану, краще принеси мені малинки, хай я з твоїх теплих долоньок відчую її смак. Нехай надалі і наше життя, буде таким же солодким, як ці, пахучі, із сонячним блиском ягоди.
2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032098
дата надходження 02.02.2025
дата закладки 02.02.2025
Наповнює серце сніг лютого - злива,
Душа від страждань очманіла, вразлива.
З-за обрію краплі лютують, химери, потвори,
Слова посивіли, і вплітаються в твори.
Скалічено людство, закони - примари,
В'язниця - війна, із крові всі хмари,
Кордони закрили бездушні примати...
Стріляйте в мішені вірші автомати.
Двобій правди й кривди, та попри цензури,
Без жовтої преси, літератури...
Навіщо країні олігархи, тирани?!
Людожерам в'язниці потрібні барани.
Податки все вище, лютують потвори,
Тариф на життя? Програми підкори...
Наповнюють душі в вишиванках майдани,
Чманіє земля, голосить,- знімайте кайдани!
Країна - ресурс. Де нелюди, люди?!
Всивіла земля, невже люди потвори?
Закляття? Всі лицеміри, продажні Іуди?!
Зламають паркани вогні, що не знають підкори...
Громада - багаття, безкінечна свобода,
Домовитись можна, і з Богом, і з чортом...
Не скінчаться війни, де лютує незгода
За круглим столом з серебра, дискомфорту.
#2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032004
дата надходження 01.02.2025
дата закладки 02.02.2025
Знесеться слово вище від ножа.
Знесеться сила вище від безглуздя.
Де йде межа, де тріскає межа,
там пирскає над прірвою мотуззя.
І голі блазні сходять з-під застав,
і голизна їх, наче темна тризна,
де вже нема неявлених вистав,
а лиш кривава, змучена вітчизна.
Де сотні круків небо розпрягли
і сотні ярм упало над ярами,
аби на завтра вістрями хули
за край межі ударило громами.
Аби назавтра стяги вознеслись
і шибениць не можна зрахувати
для тих, що сили волі відреклись
і подались у згиджені пилати.
Таке життя, ілюзія, межа...
Такі меди і знуджені гіркоти,
де слово мітить дужче від ножа,
являє - хто ти!
15.01.25 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031928
дата надходження 31.01.2025
дата закладки 31.01.2025
Моя зима - це не погода,
Це брак родинного тепла,
У хакі вдягнена «свобода»,
Руїни власного житла.
Моя зима - це не сезонне,
А специфічний часоплин.
Це ночі звично вже безсонні
І дні безрадісних новин.
Моя зима - це звук гарматний,
Дзижчання дронів в голові.
Це часом відчай, безпорадність,
Коли навколо все в крові.
Оця зима давно триває
І скільки буде ще вона?
Кінця і краю їй немає.
Моя зима… Вона ж - війна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031749
дата надходження 28.01.2025
дата закладки 28.01.2025
Невідомий без снігу, без люті,
Тихий Лютий, як пляма ганьби,
Наче моко без кави по суті ,
Вогкий прояв важкої доби! -
Де ж з рослин фантастичних гербарій!?
Де причини тривимірний дзвін!?
І чому мажордом Януарій
Не очолив легатів загін?
Не чекаєш лелек вже. ні чапель,
Ні амура невидимих стріл,
Так допоки між сохнучих крапель
Спіритичний нам мацати стіл?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031750
дата надходження 28.01.2025
дата закладки 28.01.2025
Зима оновлює природу неповторну.
Відбілює розгублені думки.
І одяга в кришталь берізку сонну,
Де грались у кохання я і ти.
А ці сніжинки напрочуд чудові
Плели мереживо химерної краси.
І візерунки - витвори ранкові
Притрушували мрії і ліси.
Ми зачаровані стояли ніби в казці,
Де кришталеві падали зірки.
І так хотілось з ними в цьому вальсі
Кружляти разом тільки я і ти.
Кружляли. Падали в перину цю пухову.
Ловили, сміючись, вечірніи зорепад.
Сніжинки підглядали знову и знову
У наші очі, губи наугад.
А ми губами тими їх ловили,
І подихом кохання берегли.
І вже краплинкою в світи пустили,
Де так щасливі були я і ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031751
дата надходження 28.01.2025
дата закладки 28.01.2025
А в найбільшу розпуку я шукаю обману
Легкого обману своєї душі
Щоб відчувала сердешна, розорена рана
Хоч краплю чогось, що квітло в мені
А в найбільшій розпуці, суцільні питання
І погляд горить, мов пекельний вогонь
Його не загасить ні щире благання
Ні холод твоїх, враз зчужілих долонь
У найбільшій розпуці слова мов крижини
Вдаряються гулко в зашкарубле життя
Летять обломками, розрізаючи тіні...
Розрізаючи тіні, мого каяття...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029082
дата надходження 22.12.2024
дата закладки 28.01.2025
чорне, червоне, ще чорне... і знов кармін
серце ж шукає спрагло аквамарину
з відчаєм б‘ється і хоче барвистих змін -
неба і моря, інше - уже вторинне
сонце і воля, перегуки райських птиць
шорстко-солоний шепіт порожніх мушель
щоб розчинитись, розтанути, вознестись
і накупати в щасті буремну душу
чорне, червоне... пекучий контрастний душ
та не змиває срібна вода мурашок
в злив - тільки час під краплистий врочистий туш
знову червоно-чорне на смугу старше
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865249
дата надходження 18.02.2020
дата закладки 28.01.2025
* * *
Так холодно... Так холодно мені!..
Мороз бездушно обпікає груди.
О, як хотілось знов тебе в собі!
Але змовчу, бо ж будуть пересуди.
Так холодно... Так холодно мені!..
Візьми за руку, і ти теж відчуєш,
Які в душі замети крижані,
Коли любов мою вбиваєш. Чуєш?!.
Так холодно... Так холодно мені!..
Хворію ще тобою і страждаю!..
Уже стомилась я лічити дні,
В яких серденько спокою не знає.
©Feelings and Emotions
24.01.-25.01.
2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031649
дата надходження 27.01.2025
дата закладки 28.01.2025
ЦЕЙ СВІТ
Цей світ складається зі слів,
Бездумно кинутих на вітер.
Похмурих днів, холодних злив,
Друкованих безликих літер.
Цей світ складається з людей,
Які живуть лише для себе.
А душу, вирвану з грудей
Хтось пожаліє тільки з Неба.
Цей світ складається з хвилин,
Що тчуть на саван схожий килим.
В біді насправді ти один,
Ніхто нікому тут не винен.
Цей світ складається з журби,
Байдужості та невтручання.
І надскладної боротьби
За незрадливість і кохання.
Куди дорога привела?
Я плачу та не знаю й досі.
Ці сльози - крапельки тепла,
А світ складається з морозів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031716
дата надходження 28.01.2025
дата закладки 28.01.2025
[i]Непідступній сниться підступ...
[/i]
Вона полюбила завідома змиті руїни,
Обпечені ртуттю і надто самотні міста.
Вона змалювала до болю щасливі картини,
Де ніч проростає, надійна і зимно-пуста.
Вона полюбила байдуже до вічного диво,
Зронила пустелі, що їх дарувала весна.
Сузір'я спокути її зруйнувало безвинно.
Тепер - надокучлива... Ллється сумна висота...
Вона проростала, мов пісня в забуті тенета,
Впивалась отрутою, наче медова жага.
Її не пізнати: занадто розкута вендета,
Лише б зрозуміти - де сяє її темнота...
14.01.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031593
дата надходження 26.01.2025
дата закладки 26.01.2025
[i]Забудь незабутнє...
[/i]
Забудь мої очі, як я забувала світанки,
Де ми прокидались на битому дотиком склі.
Забудь мої вірші, що їх відпускала в початки
НЕ нашого літа, на чисто-земнім полотні.
Забудь моє серце, що все оберемно ховало,
Ти в ньому - незнане, бо спалено дико-чуже.
Бо зорано вічне, яке самовито стікало
З горнятка довіри, мов стигле й забуте кліше.
Забудь мої руки, які не могли обіймати,
І збиті тенета, які обплітали жагу...
Ти й досі гадаєш, що можеш безсило втікати,
Та я не сховаюсь. Дивися - усе ще стою...
18.01.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031594
дата надходження 26.01.2025
дата закладки 26.01.2025
У траверсі буднів вже втратились сенси,
І барви геть скльовані гра́ками…
Ти, Той, чиє Слово народжує Всесвіт,
Невже не зарадиш сла́бкому?
Нечасто звала, не мозолила всує
Твій образ, скрізь світлом просякнутий.
Невже Ти насправді ніко́го не чуєш?
Мовчить. Небу б тільки плакати.
І плачуть дома, і гілки на деревах,
Як діти, що стомлені стра́хами,
І сива трава, і щілини на цеглах,
І кроки, мов в кришку цвяхами.
Аж раптом під ноги дитячий малюнок -
Чверть сонця з весняними маками
І крейдою надпис: "Я тебе лю́блю."
Невже?
Я не вірю…
Дякую!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031506
дата надходження 25.01.2025
дата закладки 26.01.2025
Тривожний день переступив поріг,
за ним пливе у ніч тягуча тýга...
Не кожен буде вірним тобі другом,
не кожен наштрикнė тебе на ріг.
Не всякому доступна глибинá,
і мілина не кожному по духу.
Один — не сміє скривдити і муху,
а кимось верховодить сатана.
Пристане перший, другий — відійде,
хтось надихне, противний — розчарує.
Один відніме, інший — подарує,
і після ночі знову зблисне день.
Хай серце не залякує пітьма.
Бува — і днина обморозить душу.
Шукає спраглий воду, мокрий — сушу,
та сонце сходить понад усіма.
Не поспішай розводити мости,
увагу марнувати на дрібниці,
а зазирни на мить в свої зіниці —
і ти побачиш: всюди — тільки ти.
© Ірина Білінська
24.01.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031464
дата надходження 24.01.2025
дата закладки 26.01.2025
[i]коментар на твір Котигорошка http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893446 [/i]
[i] хм... цікаво - а демі, здається, - лиш префікс
половинний, частковий - не те, але ще і не се
хоча... може, то все-таки спільне у злагоді й стресі
в міжсезоння весни спілу зрілість осінню несе...[/i]
осінь. спека минула. холодні тумани
просочились крізь землю і висять рядном
задрімала і пристрасть в любовнім дурмані
опустилися тіні з поверхні на дно
голу плоть розігріту покрили мурашки
піт гарячий розтанув, повітря бринить
від напруги. а нам так не хочеться - страшно
враз розплющити очі й сховатись умить
в міжсезоння... коли вже жадане минулось
коли вистигло літо й зими ще нема
коли дзеркала гладь вкрило матовим мулом
і так прикро, хоч знаємо - все недарма
що за днем буде ще, будуть ночі гарячі
неповторне повториться іншим, новим
буде все вчергове, як уперше одначе -
жар від слова «люблю» і прощення провин...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893608
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 26.01.2025
Диви, полонені! Аллах милосердний?
Якби ви не встигли, хто жив би до ранку?
А Бог християн наш: «Будь, – каже, – смиренний».
Яке каяття їм? (Цей погляд нестерпний!)
Та гроші є гроші! Яку маєш ставку?
Ці титули мають, із шовку шпалери.
За скільки віддав би? До Кафи далеко.
Ледачі! Куди їм тягнути галери?
Оці – білоручки: чорнила, папери!
Навіщо вам треба? (І крук ближче клека!)
Братам во Христі – нам віддай дорогеньких.
(І де б не бував я – село чи містечко…)
Віддай, іновірцю, старих, молоденьких.
Ми їжі дамо їм. Страв маєм… гостреньких…
(У скронях одне лиш кричить – Берестечко!)
27 грудня 2024 року
«Ви повідомляли, що приймаєте наш протекторат … ви шукаєте допомоги й підданства, ми це даруємо» (З грамоти 1651 року Мехмета ІV «найвидатнішому з монархів релігії Ісусової гетьману козацькому Богдану Хмельницькому»).
Усе ще затьмарений тогорічною поразкою в битві під Берестечком (літо 1651 р., нині Рівненщина) гетьман Війська (очевидно тепер без Його Королівської Милості) Запорізького не зміг стерпіти на собі поглядів поляків, полонених кримськими татарами після битви під Батогом (літо 1652 р., нині Вінниччина), серед яких він упізнав й учасників злощасного побоїща. Хмельницький як ніхто знав – за гарну плату повернути собі волю можна навіть зазнавши такого страшного лиха як полон. Тоді він запропонував кримцям власноруч заплатити за відмову останніх від полонених ними за різними джерелами від 3 до 5 тисяч посполитих 50 тисяч талярів.
Жорстока страта щойно викуплених із полону вже роззброєних ворогів забрала в козаків чимало часу. Подія ознаменувала, що після вето в один голос у сеймі Річі Посполитої щодо навіть кабальних для козаків Білоцерківських домовленостей (за результатами поразки під Берестечком) особистим надіям Хмельницького на створення Республіки Трьох Народів було остаточно покладено край. Прірва між християнськими народами стала як ніколи великою, а рішучість гетьмана щодо поляків – як ніколи не по-християнськи безпощадною.
Схема
Ди-ВИ, по-ло-НЕ-ні! / Ал-ЛАХ ми-ло-СЕРД-ний?
010 010 / 010 010
Як-БИ ви не ВСТИГ-ли, / хто ЖИВ би до РАН-ку?
01! !10 / !1! !10
А БОГ хрис-ти-ЯН наш: / «Будь, – КА-же, – сми-РЕН-ний».
!10 01! / !10 010
Я-КЕ ка-я-ТЯ їм? / (Цей ПО-гляд не-СТЕРП-ний!)
0!0 01! / !10 010
Та ГРО-ші є ГРО-ші! / Я-КУ ма-єш СТАВ-ку?
!10 !10 / 01! 010
Ці ТИ-ту-ли МАЮ-ть, / із ШОВ-ку шпа-ЛЕ-ри.
!10 010 / ! 10 010
За СКІЛЬ-ки від-ДАВ би? / До КА-фи да-ЛЕ-ко.
!10 01! / !10 010
Ле-ДА-чі! Ку-ДИ їм / тяг-НУ-ти га-ЛЕ-ри?
010 01! / 010 010
О-ЦІ – бі-ло-РУЧ-ки: / чор-НИ-ла, па-ПЕ-ри!
010 010 / 010 010
На-ВІ-що вам ТРЕ-ба? / (І КРУК ближ-че КЛЕ-ка!)
010 010 / !1! 010
Бра-ТАМ во Хрис-ТІ – нам / від-ДАЙ до-ро-ГЕНЬ-ких.
01! 01! / 010 010
(І ДЕ б не бу-ВАВ я – / се-ЛО чи міс-ТЕЧ-ко…)
!1! 01! / 01! 010
Від-ДАЙ, і-но-ВІР-цю, / ста-РИХ, мо-ло-ДЕНЬ-ких.
010 010 / 010 010
Ми Ї-жі да-МО їм. / Страв МА-єм… гос-ТРЕНЬ-ких…
!10 01! / !10 010
(У СКРО-нях од-НЕ лиш / кри-ЧИТЬ – Бе-рес-ТЕЧ-ко!)
!10 01! / 010 010
Край БИ-то-го ШЛЯ-ху – / не НА-ше гніз-ДЕЧ-ко!
!10 010 / !10 010
Силабо-тонічна система:
римування АБААБ, де рими – 4-стопний амфібрахій 010 з постійною цезурою після 2-ої стопи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031564
дата надходження 26.01.2025
дата закладки 26.01.2025
Те передмістя, що здружились з ним,
Завжди здавалось бідним сиротою:
Нема будинку з ганочком старим,
Ані двора, зарослого травою.
Бувало, мама вигляне з вікна,
Всміхнеться нам і вже питає радо:
- А як? А що? -
І дивиться вона,
І квітнуть в палісаднику троянди.
А кіт рудий муркоче під столом,
І чайник теж воркоче...
Синій вечір...
І гірко згадувать про те, що відбуло,
Що лиш лягає спомином на плечі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031561
дата надходження 26.01.2025
дата закладки 26.01.2025
Щедрий вечір під "тривогу"...
Дай нам Боже Перемогу!
У проханні ми єдині:
Дай нам Миру в Україні!
Буде в кожній хаті свято,
Як додому прийде тато,
Як обійме син матусю,
Що так мріяла "діждуся",
Пригорне братик сестричку
І родинами в капличку
Підем дякувати Богу
Та позбудемось тривоги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030096
дата надходження 06.01.2025
дата закладки 06.01.2025
де маленькі готелі тримають серця розчахнутими назовні
виглядаєш війну
та ні натяку ні ознак
під обачливий сум острівної рожевої повні
пролягає вздовж моря замріяних вогників борозна
випадковий рядок в ненадісланім повідомленні
пам'ять наживо
ти
безнадійний її носій
коридори й кімнати палацу твого розгромлені
весь перебіг епох
суцільна вода і сіль
Іракліон,
літо 2024 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028157
дата надходження 08.12.2024
дата закладки 06.01.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.01.2025
вертикальні глянцеві площини
з матрицями вицвілих облич
забуття своє не возвелич
божий бич що луснув у зачині
помирає сонною луною
<
в стрій ставати чи тікати рою
бути чи забути дику суть
іскри спазмів бігають корою
тим хто ще у грі, бо поза грою
сумніви голодні душі ссуть
<
сутінки густіші магми ночі
бляклих сигнатур першохаос
по роздертих мап брудному клоччі
ліній злами / виходи з оточень
танці з тінню / рації гіпноз_
<
викривлений простір варіантів
зводиться до крайнього бінару
вибух плавить віск крила ікару
дзвони лаври / впертий бій курантів
в безвість розбрідаються отари_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029817
дата надходження 02.01.2025
дата закладки 02.01.2025
«… Стихії, розставлені за
Ранжиром антинебес,
Вальцюють нетлумачене…»
(Пауль Целан)
Коли слово посіяне
Зерном сваволі
На рінні святого Томи,
Де в тіні крисані
Чекаєш пришестя Пандори,
Відпочинь у гавані келиха
За столом у весталок чи то валькірій,
А ж тут журба – некликана,
Неочікувана,
Наче дзьобаста озерна чайка
(Мальована чорним по білому).
Доки не покличемо вусатого пророка*,
Не розтлумачимо, чого ми хочемо**
Чи то почути, чи то поглухнути
Від слів нареченої приблуди кота,
Доти черевики будуть лише нагадуванням
Про холерні роки олійних фарб***.
Придумав собі зорю,
А вона згасла,
Топтав полинову землю****,
А вона стала подихом,
Написав на папері кавалок Істини,
А він побілів крейдою.
От і пиши після цього
Поеми пташиними знаками
На сирій глині найперших.
Примітки:
* - Фрідріха – він теж пророк.
** - а раптом ми нічого не хочемо? Що тоді?
*** - це я про часи Мікеланджело Мерізі да Караваджо (Michelangelo Merisi da Caravaggio), а зовсім не про модерн.
**** - точніше, євшанову – ту, що поросла Artemisia austriaca.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028015
дата надходження 06.12.2024
дата закладки 26.12.2024
Зав'яжу кривду у вузол,
Кину за дорогу,
Хай котиться з-поміж вужів
В глибоке болото...
І сплету словами мову,
Щиру і казкову,
Хай бринить у пісні дзвінко
Українське слово.
Ми є. Вільні і красиві,
Добрі, чесні, вірні,
Щедрі і душею чисті,
Непоборно сильні.
Всі нащадки від козацтва,
Вольності й звитяги.
На своїй землі є правда
Й панувати право.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015121
дата надходження 09.06.2024
дата закладки 09.06.2024
Кохання із силою в сотні ампер,
Зриваючи дах, переповнює груди.
Колишнє свавілля вчорашніх химер,
Нарешті, від снів летаргічних розбудить
Мій світ восени, розійдусь відтепер
По жовтому листі вогнем на всі боки.
Кохання із силою в сотні ампер,
Мов ядерний вибух, порушує спокій.
З яких паралелей до мене прийшла,
Неначе ворожка тенет задзеркалля?
Прадавнім дощем перекроїла лад,
Експресію в квіти, як вроджений маляр.
Кохання із силою в сотні ампер,
Десь поряд, гортає сторінки барвисті
У книзі життя, розігнавши химер,
Розучує танго на жовтому листі.
19:29, 26.10.2020 рік.
Зображення: https://isladeltango.com
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012952
дата надходження 11.05.2024
дата закладки 12.05.2024
Зневіра. Попри сонце весняне
І попри бджоли в яблуні без цвіту.
Навколишньому світу треба вміти
Розвеселить мене...
Змінити б щось. Прогнати смуток враз.
Відкрити серце чистому й новому.
Взаємно закохатися по тому.
Любити-жити час!
25.03.2007
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011039
дата надходження 15.04.2024
дата закладки 28.04.2024
* * *
Пішла смуга везіння - перетвори її в злітну.
* * *
Добре бути птахом високого польоту - можна перелітати з однієї гілки влади на іншу.
* * *
Хочу зробити з українців гомо сапієнс, а вони все більше стають гомо сукієнс.
* * *
Чоловік - це часове поняття, жінка - просторове.
* * *
Прихована правда завжди перемагає відверту брехню.
* * *
Найкраща супутниця життя - штучна жінка.
* * *
Перемогти корупцію зверху неможливо. Зверху її можна тільки очолити.
* * *
Результатом кожних чергових виборів є чергове розчарування.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160475
дата надходження 11.12.2009
дата закладки 22.04.2024
(Те, що мало бути частиною «Дітей обіцянки», але я порахував це все занадто максималістично-гіперболізованим, та все ж, найгірше, що ти можеш зробити з читачем – це його пожаліти, тим більше, що це було моїм придушеним натхненням,
Якщо вважаєте себе меломаном - увімкніть "slip on a banana clip" для ритміки)
Еноляти
Я тебе не знаю, але все ж точно впевнений в одному –
Ти спала з тими, з якими не збиралася жити, поки Я
Співав вдихом про свою самоту, дякуючи її таїнствам –
Мене більше не в силах винести земля, не то, що ти
Зґвалтована за власним бажанням як істота без вибору
Яке дерево у мене повинне було палати? Зотліло й ніхто
Не бігав марно носячи воду ситами
Я – уособлення спокою і непорушності,
Але подивись як заходить блиск моєї душі,
Бо мій самоконтроль не позбавляє внутрішніх стогонів
Уся ця карма викарбувана на моєму лезоносному лиці,
Видихаєш в нього тетрагідроканабінол,
Я для тебе телевізор, ти мене не цікавиш
Не буду ще однією вагою років жаги,
яку ти змогла прийняти й втамувати
Зношення для тебе стали сповідями
Не битиму тебе світлом з силою Тайсона
Ти послала на??й можливе жіноче щастя
Спочивай без миру, гірші за тебе лиш самки ментальні
Так виховані матерями, залетіти від альфи, виховати -
З чуйною бетою, підрахуй мої втрати
У кількості дівок яку міг позбавити цноти
Шукай своє руно золоте у тестикулах, дивися не вдавися
Був в тебе на виду, моє уявлення кохання, та з волею не більшою
Загубився десь у відкритому космосі втікаючи від поганої компанії
Було так багато повій навколо, але цілуватися з присмаком виділень
Чужих – гидко, усім було начхати на мій талант, окрім
Любителя дітей, – Мамин синочок, обернись перед плачем.
Небесна блакить мені за свідка, я не знав, що він творив
Прикриваючись моїми сюжетними атракціонами, викритий
Я втік, слухаю пісні самовбивць й сльозами змива їхню кров
Виконую їхній завуальований заповіт, тепер мене не знайти
Кастрований за власним бажанням,
Щоб лише не відчувати цього бога
Розділеного на статі, його хіть злягання
Ви не страждали, як він дає вам ще надію однозначною байдужістю
Мій буденний рівень окситоцину вищий, аніж у жінок при пологах
Ніколи не хотів, щоб про мене взнали з такого виду
Дитина обіцянки вшитої у спарені драбинки геному
Єдиний мотив читати мою Книгу – заради відчуття
Емпатичного, що комусь все-таки гірше аніж тобі
Сім слів – Мої названі брати не говорили за дівок,
Як про мертвих без хороших асоціацій, – Я вийду..
На повітря.. І, можливо, трохи затримаюсь¹
Мої брати згорали заживо притиснувши під груди фугас
Я останній, як боягуз, мене захоплює такий кінець
Єдине чого я від тебе не дочекався – вибачень за зраду
Ти свідомо віддавалася якомусь одному аспекту
Свого уявлення мене, осліплена у комусь
Лиш одним фрагментом моєї багатогранності
Насправді, ми знайомі вже давно, з тих пір,
Як ти зрозуміла, що тобі подобаються хлопчики
З тих пір, як ти почала вимальовувати мою постать,
Але ти мені зрадила, закохуючись у горил, що не плачуть
Летіла ніб совка на вогонь
Вважаючи яскравість маяком
Мого існування не лише як марення
Все ще бачу твоє обличчя, коли йде дощ
Ти єдиний спосіб вимкнути мій біль
Я для тебе не вбогий, коли п’ю наш цикорій,
А не щось односолодове, Мала, подай пачку
Мої нерви лайно, вибач, бо я не горила, але плачу
Завжди цей слогана давав усмішку, «Ти, я і Ротманс»
Я не смалитиму, замнкну губами, люблю запах цілого
Спокій домівки з тобою як наркотик.. Був би
Відпускай важіль притиснувши сильно-сильно,
Як ту, що існує лише в уяві, відійди, буде гаряче
Мій улюблений янгол смерті
Однолітка без досвіду дотику?
Ха-ха-ха, та не вірю
Боги, я тепер розумію
Чому його цікавили діти
Гидка істина
Зустрінемося
По ту сторону
Чорної ріки, – Так.
Це – плагіат, бо з
«Тонкої червоної лінії»
Ніхто не пише про
Чорні Сонячні нутрощі
Існування не існування,
Що проявляється світлом
Жодного на моєму рівні
Ніхто не пише, що піднятий з безодні
Й пам'ятає білий шум цього домену
Я абсолютно чорне тіло, як зоря для
Дослідження, що за нагода для вас,
Бо мовчання звична форма мого спілкування
(Мчав маглевом з Жмеринки до Вінниці
Навпроти за два ‘купе’ сиділа гарнюня
Спогади зараз домальовують усмішки до поглядів
Гнівань, заходить мужик, сідає біля неї і починає
Зношувати її у мене на очах
Закриваючи своєю масою
Навіть мескалін не зміг
Відбілити це сприйняття)
Діти обіцянки І -
https://booknet.ua/book/dti-obcyanki-b421320
Інстаграм - https://www.instagram.com/valgalarn/
1. Лоуренс Оутс
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002941
дата надходження 13.01.2024
дата закладки 28.03.2024
«Кожна спроба розуміння затягуватиме Вас все глибше»
Enol «Діти обіцянки»
Читаєш отаке – й мимоволі виникає питання: невже нейромережі нарешті перетнули межу, що відділяє їхні смислові колажі (легко упізнавані поробки) від справжньої творчості? Бо, здається, саме так могла б писати нейромережа, якби вдалося якимось дивом закласти в її код творчу волю з дещицею хаосу. Є, є така спокуса – оголосити це все пришестям ШІ. Принаймі, якусь неясну літературну містифікацію підозрюю й досі (колектив авторів? маска?); причина ж, мабуть, значно банальніша – геніальність. (Чому б не подражнити гусей цим сакраментальним в усіх відносинах словом?)
Найчастіше Боженька робить геніїв за найпростішим рецептом: залишити нечисленне, забрати решту і зачекати, поки нечисленне заповнить собою пустоти. Не дивно, якщо випадок автора «Дітей обіцянки» саме такий. Життєве середовище поета (під словом «поет» тут маю на увазі дух) – якийсь наглухо замкнений колапсуючий простір, оточений безліччю світів, про яких замурований у цьому просторі, в чорній його утробі, дух дещо знає, але ні доторкнутись до них, ні навіть побачити їх не в змозі: «Я – плід високоенергетичної замкнутої системи»; «я розчинився у потоці часу»; «мене спопелило власне світло»; «мене відволікає чітке бачення»; «якби я мав свої очі – я б не побачив нічого, окрім власне себе». (Тут можна б вжити слово «монада» і ще багато не менш розумних слів, та не хочу.) Не дивно, що провідною темою тексту є повна, довершена, майже онтологічна самотність. Тема ця включає в себе кілька інших тем і мотивів, що цілком логічно з неї виходять: тема трагедійністі буття – часопростору і часоплину (наукові поняття химерно, але дуже органічно переплітаються тут з міфами); тема «вічної жіночності», що розкривається у образах реальних, напівреальних та уявних істот: древні богині, образ матері, прикмети якої ніби розчинені у всьому сущому, образ «відьми» – аніми, внутрішньої дівчини героя, виокремленої і виплеканої з його «я» (не секрет, що усі ми трохи гермафродити, крім випадків, що виходять за межі норми), якісь гарненькі дівчата й жіночки, Лолітки-Лесбії – гарненькі і, здається, пустенькі (не надто серйозна вада для жінки – пустота: чи не є вона найсуттєвішою ознакою отієї «вічної жіночності»; та й що, скажіть, робити повноті з повнотою?). Чи не найсвітлішим у книзі здається мені образ батька, він сприймається як благе божество, що покинуло створений ним світ під впливом темних сил, фатуму. Простежується й тема конфлікту героя зі світом. Причина цього конфлікту іноді перекладається на сам світ, попри те, що герой ніколи не забуває про свою у ньому чужерідність, несвідомо чи свідомо викохану. Неабияку роль відіграє у книзі тема сп’яніння як пізнання – сп’яніння це, за недвозначними натяками автора, має наркотичний характер (фанам Кастанеди напружитись); втім, чим там себе дурманить герой – грибами, сомою, сушеним цвітом папороті чи пігулками від печії – в наш час, коли мало не під кожною купкою собачого лайна можна надибати закладку, то все вже не так цікаво, як могло би бути, скажімо, в 90-ті. Книга взагалі трохи дивує своїм неспівпадінням з часом, подібні твори зазвичай з’являються наприкінці сторіч, коли світ, передчуваючи майбутні катаклізми, глушить ці передчуття набором класичних принад декадансу: морфієм, «фам фаталями», поетичними оргіями, садомазохістичною рефлексією, проповідуванням надлюдини і таким подібним. (Хоча «невідповідність епосі» аж ніяк не вада, і часом книги, в яких жодним словом не згадувалася, скажімо, революція чи інша якась чума епохи, свідчили про цю чуму значно красномовніше, ніж сто томів ідейної кон’юнктурщини.) Загалом кажучи, мені здається, що це одна з тих книг, котрі знаходять собі мало читачів серед сучасників, та і в майбутньому їх не так охоче читають задля безпосереднього задоволення процесом читання, проте такі книги з азартом цитують та інтерпретують, бо вони несуть щось принципово нове – концептуально чи стилістично.
Щодо образу героя книги, то він повстає у двох іпостасях, кожна з яких у свою чергу роздвоюється. Насамперед, це дух-мандрівник, що прошиває часи і світи у марних пошуках – божества? істини? – і раптом відчуває прикмети цього божества у собі: «Я є бог, і ім’я мені – поняття / Славте словами моє втілення», – тут вже парадоксально проявляється, якщо можна так сказати, світлий бік темряви. Земна іпостась героя – аскет, відлюдник, мало не пустельник, фундатор і адепт нового вчення, положення якого він проповідує – відьмам? цнотливкам? цікавим жіночкам?.. Тут святий відлюдник («Хрест на мені парує чорним полум’ям». «Чорне серце моє бачить красу лише у твоїй темряві!») починає відбивати тінь – відьмак, маніяк, павук, Локіс.
Загалом же складається образ поета на кшталт А.Рембо – голодного серця, з дитинства отруєного книгами. До речі, перше, що пригадується під час читання – саме «Осяяння» та «Літо у пеклі», тексти, які неможливо ані наслідувати, ані розвивати, бо отримаємо лише епігонство і тотальний герметичний тупик, – таланти й талантики добре те усмвідомлюють і в ці двері не пхаються. Та автор «Дітей обіцянки», здається, тим не переймається, як і комфортом читача: читати його книгу – важка праця. Не буду розводитись про стиль письма, творчу манеру і т.д. – най цим займаються профі. Відмічу тільки найхарактерніший його прийом – нехтування крапкою; ця нехитра, на перший погляд, штука надає текстові особливої смислової гнучкості через можливість читати його ще й за принципом ренга. І тут з твердої суші ступаємо наче на непевні океанські хвилі: слова виблискують безліччю відтінків, набувають нових значень, думки зіштовхуються, перетікають одна в одну, розсипаються на друзки і бризки, – а оскільки ходити по воді ми не навчені, то рано чи пізно здаємося й пливемо за різновекторними течіями тексту, напівоглушені, напівосліплені, не завжди усвідомлюючи, що перед нами – водорость, нитка медузи, полотняні вітрильні лахміття, пасмо хвостатої спокусниці, пластикова дрігва… Коли ж приб’ємось до берега (тобто втечемо в реальність, припинивши нарешті читання), то нагородою нам буде фізична втома й духовне знесилення, якийсь ментальний білий шум: наш мозок переїв і душу ми натрудили. Хто в дитинстві приміряв бабусині окуляри, пам’ятає, як стрімко розпливався у пляму і до болю бив по очах змінений товстими скельцями світ. Запозичивши в автора його «окуляри» – його нетипове світобачення, ми отримуємо шанс мов крізь тьмяне магічне скло угледіти й вгадати речі, що, здається, іще не мають чітких визначень у жодній з мов, навіть у мові чисел; справжнє й уявне, звичне й неможливе переплітаються, видозмінюються, міф перетворюється на один із численних вимірів буття, світобудова розгортається неосяжним безкінечним фракталом і гуде від лету світів – на всі голоси й часи.
То про надземне. Земне ж відбувається на землі – тій, з якої і в яку усе і всі; можна копати в ній нори, ліпити з неї божків, цеглини, миски; нею присипано, припорошено все – аж хочеться змахнути оті сухі крупинки з екрану. (А, то літери.) Певно, вітри не мають спокою в цій місцевості. Що це, до речі, за місцина, що за земля? Україна? Можливо. Сучасна – або часів Трипілля. (Час річ відносна, як відомо.) Схоже й на Шумер, котрий згадується героєм як правітчизна. А могли б бути й Арденни Рембо – деякі прикмети, здається, співпадають. Імовірніше ж то біблійний Едем (після гріхопадіння, звісно ж) – повільно, трохи повільніше, ніж в інших куточках планети, та все ж незворотно деградуючий рай.
Гріхопадіння, гріх – цілком реальні поняття у всесвіті цієї книги. Більше того – вони протилежні святості, котра, якщо не помиляюсь, тотожна тут істині й цноті. А тому, панове постмодерністи, автор «Дітей обіцянки» покидає ваші лави, щоб розповісти світу ще одну версію древньої драми про Фауста – з гонитвою за примарами пізнання та тугою за примарами земних радощів, з самотнім пошуком чистої істини, котра відкривається (та й закривається) у Маргариті / Єлені / «відьмі», – драми, що розгортається на «фрактальній сцені посеред духовного вакууму». (До речі, і Фауст і Рембо – то, здається, один і той самий дух, що проявив себе у двох різних культурах, германській і романській.)
Найцікаішим є те, що Фауст нашого часу є по суті Антифаустом, Фаустом без Мефістофеля та реальної Маргарити, з самою тільки їх ідеєю. Повністю відмовившись від впливу на реальність, максимально абстрагувавшись і відсторонившись від реального життя, він спрямовує всю енергію пізнання на внутрішнє, а не на зовнішнє, – не знаю, чому саме так виходить; можливо, то прикмета часу, і в цю суто європейську фаустіанську легенду потроху просочується Схід.
Чим же зайнятий Фауст? Звісно ж, він будує. Думки, поняття, образи цеглина за цеглиною складаються у велетенську вежу. Як і всі подібні споруди вежа ця – вавилонська, з наміром сягнути вище хмар, вийти за останню межу, – тож, згідно законів жанру, добудованою не буде, хай і подарує демон-час у подобі Мефістофеля будівничому все необхідне для цього: є натури, що при будь-яких обставинах ростуть не вгору і навіть не вшир, а виключно вглиб. І мені здається, «Діти обіцянки» – одна з тих книг, які автор продовжує якщо не писати, то переживати її і зазнавати її впливу на протязі всього життя. Втім, навіть окремі цеглинки цього тексту-вежі значущі та вражають непідробною, трохи суворою красою. Чудово було б завжди мати під рукою паперову версію цієї книги, час від часу відкривати її навмання і вихоплювати очима з десяток рядків – цілком достатньо, щоб окрилити душу і налаштувати мозок на складне і непересічне. От лише декілька цитат, що одразу випромінюють струм:
«Прогрес» – ось і знайшла синонім ентропії
Прогрес хаосу, нульовий рух усіх учасників»
«Людство – мокра книга»
«Душі гравців розчинено у відчутті гри»
«Врода – симетрія, зло над нею рветься»
«Ватерлінія відчувається петлею»
«Пішак – найсильніша фігура, бо ходить першою»
«Ці бур’яни – древні квіти посеред подиху голоду»
«Собаки – персоноїди, люди ж – мультивсесвіти»
«Смерть придумали люди для розпаду фінальної форми
Але вона не кінець, як і народження – не початок»
«Яка обкладинка нинішньої глави буття зараз у тебе на обличчі»
«Ти мій Убік, поворот убік зі шляху холоду ентропії і смерті»
«Я забув, чого боявся, тепер боюся всього»
«Чи я ганяюсь за примарою
Чи так і має відчуватися надія…»
Багато ще можна привести цитат. Та завершу цією: «Він змушує мене думати / А це означає – що і жити».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003782
дата надходження 22.01.2024
дата закладки 28.03.2024