Хтось накликав синю хуртовину —
третій день мете, мете, мете.
За снігами зимними не видно,
як сміється сонце золоте.
Тут, за кучугурами, не чути
тиху пісню сонної ріки…
(Нам цю зиму треба перебути
і весни діждатися таки.)
Ніч сховала місяць у торбину,
і зоря — нікого не веде…
Хтось накликав синю хуртовину.
Хтось до когось нині не прийде.
Ірина Білінська
11.01.2026
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055244
дата надходження 13.01.2026
дата закладки 14.01.2026
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
Повірте, там новин для вас нема.
Римовано пливу я морем смутку,
На березі я бачу власний крах.
А вас цікавлять гроші та прибутки,
І скільки заробляю на книжках.
Питальних знаків, бачу, забагато:
"Як справи?", "Ти у пеклі чи в раю?"
Не треба зацікавлено питати,
Здаю квартиру я чи не здаю,
Чи сплю один, чи з плюшевим ведмедем,
І що для мене вищий пілотаж.
З яких причин я раптом став поетом,
Чому не депутат і не торгаш.
Давати звіт нікому я не мушу!
Болить... Болить, неначе від ножа.
Одне прохання є: не лізьте в душу!
Та й що таке для вас моя душа?
У мріях полечу до небокраю,
Але змовчу про те, що наяву.
Бо всім цікаво, як я помираю
І зовсім не цікаво, як живу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054951
дата надходження 09.01.2026
дата закладки 10.01.2026
На лавці дві бабусі у літах.
Одна питає іншу про кота:
- Чи, певно, котик ліпше аніж пес?
Бо, кажуть, мурко, наче екстрасенс.
Якщо болюче місце є у вас,
Відчує він. Лежить на нім весь час.
Та бабця лиш сміється: - Може й так.
Залежить все це тільки від кота.
Проблемне місце є. А кіт – мудрець
Лягає все частіш на гаманець.
08.01.2026
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054967
дата надходження 09.01.2026
дата закладки 09.01.2026
Цілує прохолода плечі,
прокинувся сливовий вечір,
сливові хмари небо тче,
окропить скоро все дощем…
…На дереві промоклім сливи
із хмари напилися зливи,
тепер на березі Айдару
вони сливовіші за хмару.
15.01.25р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030749
дата надходження 15.01.2025
дата закладки 10.02.2025
Перетруться думки, щось половою стане, щось хлібом,
щось навіки впаде у шухляди приречений склеп,
не наповнюй слова, що лікують людей, ціанідом,
дай краплиночку світла тому, хто іде за Ереб.
Напівтеплі тона для зимового часу не модні,
хуртовина мете, а тепліше не робиться, ні,
хай до тла догорить, що написано мною сьогодні,
до останньої крапки загине усе у вогні.
Але буде не так, як захочеться вдачі поета.
Є терновий вінок. Є вінець. Що одягнуть тобі?
Чи важливим є те, упаде як додолу монета?
Неможливо таланту згубитися в сірій юрбі.
12.12.24р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028414
дата надходження 12.12.2024
дата закладки 14.12.2024
Які залишимо казки?
Домовики тепер без дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
росу спивають повітрулі,
а рівним вигином луки
де в небі зорі, ніби айстри,
кудись іде старий Чугайстер
із сьогодення у віки.
20.11.24р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026897
дата надходження 20.11.2024
дата закладки 20.11.2024
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас ще гірко плаче осінь?
Та надає зимі мороз імунітет.
30.10.24р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025432
дата надходження 30.10.2024
дата закладки 30.10.2024
Покличе осінь в золоті сади
де вже налиті грона винограду.
Пора у вирій, птахо? То лети.
Для мене жовтопадова розрада
і бабиного літа переспів
куди миліші дальньої дороги.
Човпу кудись у ліпоті садів
під вітру незрівнянні монологи.
Шемріння листя, що пізнало світ,
умиротворить будь-чиї печалі.
Нехай щасливий буде твій політ,
а я побрів у свою осінь далі.
29.10.24р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025356
дата надходження 29.10.2024
дата закладки 29.10.2024
У завіях похнюплених днів
Біля тебе я бути так хочу...
Я для тебе мережку зі снів
Виплітатиму кожної ночі...
Так буває в житті лише раз.
І повторюєш знову і знову
Сотні тисяч закоханих фраз,
Що душа узяла за основу...
І вслухаючись в шепіт вітрів,
В партитуру космічних симфоній,
Ти мене віднайдеш серед снів,
Візьмеш душу мою у долоні...
Я вклонюся тобі за любов
Самозречену, з тисяч пробачень,
На межі зрозумілих основ,
За межею невтрачених значень..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720276
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 27.10.2024
Ти - світ за очі, я – воювати.
Рахували ми відстань країнами.
Не зломили нас втома і втрати –
Україна ж за нашими спинами!
Ми ловили сигнал між розривами.
Миті сну відміряли прильотами.
В спеку, стужу, під снігом і зливами
Я тримався твоїми турботами.
Я писав повідомлення римою,
Зігрівався твоїми світлинами,
Бо була ти для мене єдиною.
Наш зв’язок відчувався клітинами…
А коли прилетіло під ноги,
Я лежав та дивився у небо.
І одного просив я у Бога -
Просто знову побачити тебе.
Був евак, лікарі, було диво,
Мене віра в любов витягала.
Марив? Мріяв? Було неважливо:
Відчував, що ти поруч стояла.
Я оговтавсь, проте щось змінилось…
Наче відстань зросла поміж нами.
Від кохання лиш звичка лишилась?
Відкладала приїзд місяцями.
Наче стало навколо все зимним,
Якось раптом повіяло втомою.
Чи для тебе не був я єдиним?
Чи хотіла вернутись додому?
Чом любов обернулася мукою?
Загубили її між світами.
Чи то винна в усьому розлука?
Чи то зрада постала між нами...
Побажав тобі стати щасливою,
Щоб кохання і діти з родиною...
А ми знов під сталевими зливами,
Бо є інші за нашими спинами!
24.10.2024
© Артем Петренко
фото Євгена Борисовського, прекрасного фотографа та воїна ЗСУ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025090
дата надходження 25.10.2024
дата закладки 25.10.2024
Останній подих яблука в саду -
Його ще обійма листок останній...
Зачувши осені притишену ходу,
Садок укривсь туманом на світанні.
На павутинні ще гойдається роса,
Іще ми не спалили жовте листя,
Та вже заснула до весни гроза,
Деньки вже догоряють променисті.
Летять у вирій клином журавлі,
М'ячем за обрій сонечко скотилось...
І тиша - наче мир на всій землі...
Неначе час... чи серце зупинилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997619
дата надходження 02.11.2023
дата закладки 19.10.2024
не кидай мене
не стримуй мене
не сердься
це дивно але у мене чомусь два серця
одне надихає світ і натхненно любить
від нього завжди теплішають поруч люди
воно нічиє
як сонце для всіх палає
для нього в житті
обмежень і меж немає
а друге болить
страждає й від туги скніє
чекає коли у гості покличе мрія
найбільше в житті боїться відчути втрату
воно лиш твоє
і в ньому тебе багато
їм важко обом
приреченим поруч битись
ну що ж
вибирай
яке з них тобі любити
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003276
дата надходження 16.01.2024
дата закладки 17.10.2024
Він є. Ні в небі, ні на землі. Як пишуть в книгах, він є усюди.
І носить кожен усе життя в собі його променистий слід.
Але, шукаючи з ним зв'язку, інакший шлях обирають люди:
будують церкву, кладуть вівтар, малюють образ, готують вхід.
І він приходить. І ним бринить висока стеля якогось храму.
І він зітхає: "Ну що ж, окей, якщо вам легше зустрітись тут..."
І мовчки сходить на нас як дух, і мало хто розуміє драму:
насправді світло з небес несе ні храм, ні образ, а божа суть.
Бо ми не діти і не раби, як нам навіюють різні вчення.
Бо ми по суті - як він, творці. Але у формах згубили зміст.
Найбільша в світі брехня - це те, що він існує від нас окремо.
Найгірша правда - що цю брехню створили й вибрали ми самі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010284
дата надходження 04.04.2024
дата закладки 17.10.2024
Сповідь на задвірки упаде,
йди, послухай те, що наболіло.
Янголя зробилося бліде,
поплелося слухати несміло.
Так, маля, Земля – це не Едем,
степ шматують люті градопади,
випалено душу геть вогнем…
Далі жити як? Хоч дай пораду.
Ми удвох зітхаєм і мовчим,
кліпаєм вологими очима…
Чуєш, лине поховання чин?
Знову смерть забрала побратима.
11.10.24р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024026
дата надходження 11.10.2024
дата закладки 13.10.2024
* * *
Кришить сум зірки на призьбі ночі.
Тихо вечір йде на сповідь небу.
Нас думки женуть, як птахи ловчі.
В пізню осінь, в мокрих днів жалобу.
Різьбить пам’ять нас на жовтім листі.
П’єм холодний чай сумної сині.
Ждем іще тепла і дні барвисті.
Сонця вишиванку з височіні.
26.10.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997066
дата надходження 26.10.2023
дата закладки 12.10.2024
Їжачки каштанів падають з дерев
на бруківку скверу, у пожухлі трави,
кожен рік скидає дерево старе
їжачки у листя золотаве.
Для дітей забава, їх тут повен парк,
гомінка малеча грається плодами.
Я примружив очі, через листя шарк
сам біжу дитиною до мами…
Хоч уже минуло за півсотню літ,
тільки моя пам'ять не старіє зовсім.
На святій та грішній матінці-землі
час мені стрічати свою осінь.
21.09.24р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022660
дата надходження 21.09.2024
дата закладки 24.09.2024
Осінь обдере до слова.
Вірші голі, мов дерева.
«А написано чудово» –
бовкне сніжна королева.
Й понесуть її скажені
олені десь по долини…
що поробиш, певно, гени.
Тілько вітер моцний лине.
Обриває кожну фразу
і розтрушує довкола.
Не була іще ні разу
моя думка така квола.
14.09.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993894
дата надходження 15.09.2023
дата закладки 18.09.2023
Осінь приміряє парасольку
до лиця? А чи не до лиця?
Компліменти сипле їй тополька:
Ось, оця найкраща. Саме ця!
Хочуть іншу радити обнову
Горобини – модниці, їй-бо!
Ні! Не білу! Треба калино́ву,
Бо червоний колір – то любов!
Жовту радять золотаві клени,
а блакить – столітні два дуби.
А ялинці хочеться зелену –
Догодити кожному якби!
Бачити простори та комори,
Рідну землю у хмільній красі,
Вибрала чаклунка геть прозору,
От і помирила мудра всіх…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993526
дата надходження 10.09.2023
дата закладки 10.09.2023
Як дичавіла «Прима» зранку,
давила горло, аж до кашлю,
а дим в’їдався у горлянку,
і місяць лютий скалив пащу.
Сів біля грубки на ослінчик,
дістав із торбочки кресало…
як перший спалахнув промінчик,
то заспівало й піддувало.
На вулиці казився скипень,
русло Дніпра скувала крига,
на грубці грівся чай із липи
та настрій підіймала книга.
І зігрівала тілогрійка,
бо ще тепло не йшло від пічки…
і тільки «Прима», як злодійка,
давила й дерла горло звично.
23.06.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986880
дата надходження 23.06.2023
дата закладки 26.06.2023
Відпалають останні акорди.
Зотліє трава.
Ще болітиме довго… (до часу, пташино, до часу)
Не римуються більше ні кров, ні любов… і слова
шкутильгають повільно й незграбно,
мов бідний на касу.
…іще стрінеться хтось,
що вітри у долонях несе
…ще спізнається той, що водицю освятить студену
Не розхитуй пітьму, бо у тебе є, зрештою, все --
і небесна блакить,
і весна, і твій вихід з Едему
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971717
дата надходження 22.01.2023
дата закладки 11.04.2023
Вечір тишу пряде
Під гучне цвіркунів сюрчання,
Заціловує день
Сині обриси хмар і гір.
Небокрай розовів.
Чи то з вечором їх вінчання,
Котрий нічку привів
І вінець готував із зір.
22.11.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978584
дата надходження 29.03.2023
дата закладки 29.03.2023
Березень калюжний – у співочім ранку:
День прийдешній славить хор пташиний весь -
Линуть звідусюди сяючі веснянки,
Сонечко голубить глибину небес.
Вже летять із півдня журавлині клини,
А струмки бадьоро точать голоси,
Первоцвіти мружать оченята сині –
Березень у гості втіху запросив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978138
дата надходження 25.03.2023
дата закладки 26.03.2023
Мороз прибрав дерева в іній,
Скрипить, іскри́ться білий сніг...
Влягли́ся спати хуртовини —
Сніжок ледь сиплеться до ніг...
Край неба золотом палає,
Безмовний ліс ще спить, дрімає,
Лиш чути птиці перегу́к:
То манить дружку чорний крук!
Їх хижий лет — над полем бою...
На чорній, спаленій землі
Лежать загиблі москалі —
Укрили поле, все, собою.
Голодний ворон... Спозаранку
Подружку кличе... До сніданку...
Микола Кицун
27.12.2022 р.
Фото "http://www.deryabino.ru/ptaha/voron/voron07.jpg"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969551
дата надходження 29.12.2022
дата закладки 16.03.2023
Ще сонний ліс . Та все ж - привіт, мій друже!
Прийшла до тебе, лиш підсохла стежка .
Твій крайній дуб здаля за мною стежив,
Й за довгу зиму, мабуть, що і скучив .
Сухим підліском під ногами хрустко.
Шипшина розгубила жменю ягід,
Що ніби з них зробив намисто ятлик,
Свою червону вимостивши грудку.
І звуками завихрилась новИми
Застояна за довгу зиму тиша,
Лісний вокал щоденно вище й вище,
Злітаються пташки, де кожна- прима.
А я, у пряні вгорнута обійми,
Чекаю- зараз подих перехопить
Від сірого, та все ж калейдоскопу
Такого милого мені лісного стріму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977118
дата надходження 15.03.2023
дата закладки 16.03.2023
(до Всесвітнього дня письменника)
У пошуках чи віри, чи любові,
переконався, тіло – це острог,
пройшовши шлях, знайшов себе у слові,
і звірився, що слово дійсно Бог.
Не блудослов, не кидай слів на вітер,
все повернеться збільшене в рази,
ціну вимірюй кожної із літер,
не висолоплюй без потреб язик.
У світі, звісно, жити легше грубим,
такий життя невтішний наратив.
Та рідне слово тільки тих полюбить,
його хто безкорисно полюбив.
03.03.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975672
дата надходження 03.03.2023
дата закладки 04.03.2023
Зашарівся неба виднокрай,
заблудився в очереті вітер
і дощу квітневий водограй
омиває вишні першоцвіти.
Громовиця суне звіддаля,
стріл Перун ні грама не жаліє…
Чуєте, як дихає земля,
сповнена родючої надії.
Сповнена думок про врожаї
і столи накриті обрусами…
А тепер співають солов’ї
і гаї вмиваються дощами.
27.02.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975197
дата надходження 27.02.2023
дата закладки 01.03.2023
Ні слова. Вже більше ні слова ворожою мовою.
З корінням згоріло в душі проклятуще й чуже.
Вже зерен кобзарських не сплутаю більше з половою.
Нехай мене Боже від бруду цього вбереже.
Я мир намалюю Шевченка пісенними римами,
В часи перемоги в війні українських людей,
Бо я - українка, душею і серця глибинами.
Любові до Неньки не вирве і смерть із грудей.
Ні слова. Хоч мова й не винна що дикі мерзотники
Міста українські руйнують ракетним дощем.
Та біль задзвонив у душі моїй скривдженій дзвоником:
Вже віршів не буду співати на мові нікчем.
28.12.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973235
дата надходження 08.02.2023
дата закладки 08.02.2023
Коли ти скарги шлеш собі на долю
І бачиш все у кольорі пітьми...
Поглянь лише, як мучиться від болю
Старенька мати, кинута дітьми.
Коли ти сльози проливаєш марно
І проклинаєш цей буденний світ...
Згадай дитину, що не знає маму,
Вона не скаже їй святе"Привіт"...
Коли ти злися, що чогось немає
І руки опускаєш без старань,
Є ті, хто ноги у житті втрачає,
Слух чи зір... на них поглянь.
Коли у тебе у важку хвилину
Втратить життя яскраві кольори ,
Поглянь, на тих, хто кожну днину
У Бога просить ранки й вечори...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973161
дата надходження 07.02.2023
дата закладки 07.02.2023
Чим пахне сніг? Здавалося б – нічим.
Вкриває землю до весни та й годі.
В саду лежить, у полі, на городі…
Відсвічується місяцем ясним.
Вдихає вітру свіжий морозець,
чи прихистку собі шукає в лісі
це не важливо у селі чи місті –
він є зими довершений вінець.
Можливо, що морозу апогей.
Дорослим те здається невідомим,
вони сидять у снігопади вдома…
Чим пахне сніг – питайте у дітей.
31.01.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921910
дата надходження 11.08.2021
дата закладки 03.02.2023
Знову безсоння. Крутиться в голові
зграя думок тривожних, зубата й зла.
Ранком недобрим сивієш від новин:
знову прильоти. Світла нема й тепла.
Світло зникає там, де з гучним виттям
падають чорні зорі й руйнують мир,
нечисть повзе зі сходу й жере життя,
щоби у світі більше ставало тьми.
Нечисть не знає: світло - не тільки струм.
Світло - це воїн, втомлений захисник.
Світло - прості акорди гітарних струн.
Світло - прості обійми й солодкі сни.
Світло - це поміч. Світло - це волонтер.
Це подарунки, зібрані містом всім.
Світло - народна пам'ять, що кат не стер.
Світло - тваринка, з вулиці взята в дім,
Мрії дітей в очікуванні Різдва,
Ковдра й гаряча кава, коли дощить.
Будь, Україно! Вірю, що ти жива,
доки не згасне світло в твоїй душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969601
дата надходження 29.12.2022
дата закладки 16.01.2023
Лапатий падав сніг,
Скрипів під кожним кроком –
З кутею майже біг,
Христа Різдвяним роком…
Як се давно було,
Та як заблизько серцю.
О ріднеє село –
Твій спомин щемом в’ється…
…До дядини добіг,
Хустину розв’язала,…
Хвалила,… ще пиріг
Свій теж туди поклала;
А в двері вже юрба
Із гомоном веселим,
Йде здравиця, сівба –
То радість світом стелить:
«З Різдвом Христовим Вас,
Зі снігом, урожаєм –
Хай буде все гаразд
Над України краєм!
І біди пройдуть всі
І щастя приголубить,
І спокій у душі
Вас поцілує в губи».
Лапатий знову сніг,
Хоч і часи надворі
Не ті,… лише у сні
У тім зірковім морі
Я привидом… знайду
Стежини в завірюсі –
Кутю,… й життя в меду,
В Різдвянім Світла крузі…
04.11.2009р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970357
дата надходження 07.01.2023
дата закладки 07.01.2023
Помовчати я хочу, як і ти.
Мовчи, мовчи воно тобі так личить,
живе своїм життям шосе Столичне
і радощів тут повно, і біди.
Вогонь цигарки блимне де-не-де,
хороші тут снують і не хороші,
хтось продає любов свою за гроші
допоки тіло пружне й молоде.
А далі? Хоч травою не рости.
Доріг багато котрі м’яко стелять,
не найскладніші обирає челядь
й прямує, їй здається, до мети.
І тільки самогону перегар
такий собі дешевий модерн-віскі
не упади, життя – це надто слизько
і яма не перина з білих хмар.
Уперше? Ну вітаю, це почин.
Іще таких уперше буде й буде.
І не осудять і осудять люди.
А ти мовчи. Прошу тебе, мовчи.
22.12.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969025
дата надходження 23.12.2022
дата закладки 04.01.2023
Ялинка одягнена в шати святкові,
Виблискує дощик і янгол вгорі.
І буси на гіллях висять кольорові,
Вогнями мигають малі ліхтарі.
Радіє малеча, бо свято зимове,
Торкається ніжних, дитячих сердець.
Сьогодні для них буде дійство казкове,
А нам для дорослих, лиш року кінець.
У нас Слава Богу,є їсти і пити,
Багато є місця і зайві стільці…
Нема багатьох, бо пішли боронити,
Щоб келихи ми потримали в руці.
Вони зараз там, щоб ми жили у мирі.
Багато хто з неба уже завітав,
Вони поміж нами, у хаті, квартирі
І кожен невидимий келих підняв.
Годинник дванадцять разів вибиває,
Хай збудуться мрії в казковий цей час.
Усе, що народ України бажає:
-Хай мир, поскоріш завітає до нас!!!
31.12.22р. Олександр Степан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969772
дата надходження 31.12.2022
дата закладки 31.12.2022
Я не зрікаюсь, Господи, тебе:
І серце все моє тобі належить.
Любов моя сягає до небес,
Де стерлись всі умовності та межі.
Я рву неправди вузи назавжди,
До тебе йду крізь згарища епохи,
Ступаю в предків пам’яті сліди,
Які мене ведуть до Перемоги.
Горять в вогні війни календарі,
Таких святих у жодного народу
Нема. Я бачу лики кобзарів:
Вони слізьми вимолюють Свободу.
Я не торгую вірою, як ті
І не ділю її на чорну й білу,
Живу й умру на цій землі святій,
Аби вона воскресла у неділю
Від ран і горя, від страшних утрат,
Від зрадників і ницих, від роzії.
Люблю тебе ще більше во стократ!
Чекаю в Україні на Месію!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969319
дата надходження 26.12.2022
дата закладки 26.12.2022
Взявся Петя за уроки,
Біля нього тато сів,
Тему враз спіймало око:
’’Побудова нових слів’’.
Тато взявсь допомагати
(Суфікси - не для ослів),
З них утвориться багато
Гарних і цікавих слів.
Примостивсь у слові ззаду
Невеличкий суфікс -ун,
І посипались словечка:
Веселун, мовчун, крикун…
-Різні є Боги на світі,-
Каже тато -говорун,-
Прати Бог любив дощами,
Тому й звуть його Перун.
Ось єнот на цій картинці,
Симпатичний чепурун,
Любить лапки свої мити,
Має кличку - полоскун.
-Зрозумів,- синочок каже,-
Хто біжить - то це бігун,
Той у висоту стрибає,
В спорті знають - це стрибун.
За трибуну он вчепився,
Словом тішиться товстун,
Народ знає: цей політик –
Обіцяльник і брехун.
Під опікою дитина,
В неї батько - опікун,
А хто все майбутнє знає-
Називається віщун.
-Молодець,- радіє тато,-
На ’’відмінно’’ тільки вчись,
Бо мої найкращі гени
Всі тобі передались.
-Знаю, тату, я й про тебе,
Де приткнувся суфікс -ун:
Любиш їсти сир голландський,
То, виходить, ти с..ун?
В тата щелепа відвисла:
-Правило це де взялось?
Ти тупе і дурнувате,
Звісно, в матінку вдалось!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965063
дата надходження 08.11.2022
дата закладки 20.12.2022
Боги безсмертні. Але ж люди ні.
Вставляю стрічку в ПКМ четверту.
Чомусь сьогодні мариться мені,
що я небес посланець, – янгол смерті.
Усіяне відстрілами «гніздо»,
а кулі ще мету свою шукають…
насвистуючи пісню: хто, хто, хто
свою дорогу віднайде до раю?
Спіткнувся п’яно стомлений вояк,
захаркав у грузьку багнюку кров’ю…
Усе нормально, братику, ніштяк,
така вона закономірність бою.
Свою ми долю творимо самі,
ще й бачимо фінал її нетлінним.
Останнє, що побачилось - вогні...
Кіна не буде. Прилетіла міна.
14.12.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968261
дата надходження 14.12.2022
дата закладки 14.12.2022
А ви каталися у човні
У літню ніч, що пахне сіном,
Духмяним цвітом і полином,
Під небом зоряним безмовним...?
Тихенько ве́сельце плескоче,
Об борт незримі плещуть хвилі...
Як самоцвіти — зорі милі
Воліють у водицю вскочить.
Іскриться місячна доріжка,
Чарує вродою латаття,
Своїм розкішним бальним платтям —
У неї з місяцем інтрижка...
А той, як пан, розсівсь на хмарі
І пильно з неба споглядає,
Бо квіти ті, він добре знає,
Ще зрадять в шалому угарі!
Спустились в воду з неба зорі,
З лататтям кружаться у танці,
А той, що греблі рве, русалці
Нашіптує: — Втечем за море!
Шепоче щось водя́ник мавці,
Бо в неї закохавсь без тями,
Намисто дарить з кораля́ми
Й персте́ні надіва на пальці.
— Еге... подумав місяць ясний,
Зівати, братці, тут не треба...
Скоріш потрібно злазить з неба,
А то ще вкрадуть дівку красну!
Спустився місяць аж на воду
Спокійно, важно, бо гордує,
По світ-доріженьці прямує
До квітки, чарівної вроди...
Та звідкись вітер злий повіяв,
Здійнявши хвилі... Ой, не дрібні!
Прогнав із хвильок зорі срібні
Й доріжку місячну розвіяв...
Тож місяць трішки завагався...
Вітрисько ж швидко все обшастав,
Невісту-квітоньку засватав
Й за море з нею геть подався!
А місяць знов посів на хмарі,
Вниз ошелешено взирає
І як то сталося — не знає,
Що він залишився без пари...
Микола Кицун
05-28.11.2022 р.
08.01.2026 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964772
дата надходження 05.11.2022
дата закладки 14.12.2022
[img]https://sun9-33.userapi.com/c855028/v855028689/197692/52P4uFbnw5M.jpg[/img]
А знаєш, цей грудень – скринька зимових див:
Лише привідкрий – і сяйво наповнить простір!
І можна чекати світлої Коляди,
Коли за столом зберуться найближчі гості.
І мама накриє щедрий, смачнющий стіл,
І звично стару колядку затягне тато,
І з давніх ікон родинних усі святі
Підхоплять мотив, наповнивши співом хату.
А ти, причаїшся збоку – й анішелесь,
Боїшся дихнути, щоб не злякати казку.
Бо магією наповнений світ увесь,
І можна роздати кожному світло й ласку.
Відху́кати іній смутку з вікна душі,
Щоб мрії, немов гірлянди, рябіли в ньому,
І перетрясти минулого стелажі,
Бо варто звільнити місце чомусь новому.
Усе це зринає в пам'яті, мов кіно,
Затерте вже до дірок – як-от «Сам удома»...
Та кожен раз гріє душу тобі воно
Так свіжо і так водно́час… давно знайомо.
А віриш, цей грудень – скринька зимових див,
Яка цілий рік проле́жала на горищі,
Щоб ти зазирнула з усмішкою туди
Здмухнула пилюку на дерев’яній кришці …
І випустила зі сховку Різдвяний дух,
І Богові нашептала про власні мрії...
І, може, одна із них долетить до вух,
А решта, як ті сніжинки, впаде на вії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857545
дата надходження 10.12.2019
дата закладки 18.11.2022
Запахло в небі серед хмар
травою луговою,
понад ставом величний пар
стелився долиною...
Душі торкається, щемить
у струнах попід серцем
раптовий дощик, жебонить
посрібленим люстерцем.
Осіння тиха, пряна ніч
опуститься на землю,
де міріадами сторіч
Господь зіркову греблю
над нами в небі помістив,
щоб спокою не знали
і серед цих небесних див
ми поглядом шукали
єдину зіроньку свою,
що долю нам колише
і там, в далекому саду,
всі справи наші пише...
Понад ставочком у гаю
шовковими стежками
іду у ніч, в думках стою
смугастими дощами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964279
дата надходження 30.10.2022
дата закладки 30.10.2022
Нового ранку! Учора вдягнулась як ти.
Дуже сумую, але посміхаюсь - так треба.
Як поживають мої волохаті коти?
Не вистачає їх лапок, аж звідси й до неба.
Як ти, як мама і як там Володька, сусід?
Є що поїсти, та батькові дрова на зиму?
Я так тужу, за котами. Вдягайся, як слід.
Наші посіять встигають пшеницю озиму?
Знаю, що мама картоплю копала сама.
Довго не сплю, хоч ракети тут ніц не літають.
Дуже важка має бути прийдешня зима,
В Харкові наші щодня знов і знов помирають.
Я все роблю, що залежить від мене. Проте,
Сил настає, коли душу обтяжує туга.
Я наберу, поспілкуюся з вами й з «коте»,
Можеш мені передати хвостатого друга?
Я врятувала їх від холодів і біди.
Вчора купила вам тепле взуття і зарядні.
Хоч би одного м’якого клубочка сюди.
Ти не хвилюйся за мене, тут люди порядні.
Вибач за хаос моїх неслухняних думок,
Хочу сказати, що ви найдорожчі у Світі.
Вчора сплела собі жовто-блакитний вінок.
Он він висить, я залишила на верховітті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957177
дата надходження 22.08.2022
дата закладки 21.10.2022
Лапатий падав сніг,
Скрипів під кожним кроком –
З кутею майже біг,
Христа Різдвяним роком…
Як се давно було,
Та як заблизько серцю.
О ріднеє село –
Твій спомин щемом в’ється…
…До дядини добіг,
Хустину розв’язала,…
Хвалила,… ще пиріг
Свій теж туди поклала;
А в двері вже юрба
Із гомоном веселим,
Йде здравиця, сівба –
То радість світом стелить:
«З Різдвом Христовим Вас,
Зі снігом, урожаєм –
Хай буде все гаразд
Над України краєм!
І біди пройдуть всі
І щастя приголубить,
І спокій у душі
Вас поцілує в губи».
Лапатий знову сніг,
Хоч і часи надворі
Не ті,… лише у сні
У тім зірковім морі
Я привидом… знайду
Стежини в завірюсі –
Кутю,… й життя в меду,
В Різдвянім Світла крузі…
04.11.2009р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387072
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 21.10.2022
Бувають дні – важкі, німі і сірі,
Коли душа не видасть і рядка,
І стільки бруду затхлого в ефірі,
Що мимовільно тягнеться рука
Повимикати все і всіх до біса!..
І, застрибнувши у старий трамвай,
Пливти собі артеріями міста,
Сигнал зими ловити на wi-fi.
І думати, що все мине, що грудень
М’яким котом на лапах підповзе
І все оте роз’ятрене остудить…
Що в кучугури, як в легке безе,
Позагортає враз буденні драми,
Густим вапном забілить сіре тло…
І ти, мороз хапаючи вустами,
В повітря видихатимеш тепло…
І зупинившись десь, біля кав’ярні,
Заливши у гортань бразильську ніч,
Збереш у жмуток мрії всі примарні,
Новому дню поквапишся навстріч.
Відчуєш, як за кліткою грудною
Надія ворухнулася – жива!
Як тихо, невідчутною ходою,
Крадеться дух пресвітлого Різдва...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621368
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 17.10.2022
На грані банкрутства розуму
існує сьогодні земля.
Тяжкі крають душу роздуми
і спогади попіл встеля.
Постали міста руїнами
та братські могили зросли.
Дим чорний над Україною
розвієшся ти коли?
05.04.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944084
дата надходження 05.04.2022
дата закладки 10.10.2022
Відверто говорю зі зміями,
про Маріуполь вщент розбитий,
про мир далекий і омріяний,
про безсердечність московитів.
Країна повниться руїнами,
до Господа ідуть Герої.
Але не станем на коліна ми
перед московською ордою.
13.05.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947632
дата надходження 13.05.2022
дата закладки 10.10.2022
Осінній дощ, мов доторки до клавіш...
Об темні шибки дзенькає кришталь,
Листки беріз, мов зорі золотаві,
Вплелись в легку посріблену вуаль.
Сльозяться вікна.Сяєво лимонне
В кімнатну тишу сіють ліхтарі,
Сріблястих крапель соло монотонне
Періщить листя яблунь у дворі.
По черепиці бісером стаккато-
Ох, ці невтішні осені плачі!..
Журлива липа тулиться до хати,
Крізь вікна ловить відлиски свічі.
Ридає небо вперто, мов на збитки,
По склі стікають струмені води
І під дощем, промокнувши до нитки,
Самотня ніч на гойдалці сидить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371462
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 08.10.2022
Напийся сонця, горобино,
коротшають осінні дні.
І скоро перші хуртовини
заряботять в моїм вікні.
Запахне листопад снігами,
запахкотить надвечір піч,
мороз гулятиме дворами,
аж до світанку, цілу ніч…
На ранок висрібляться трави
і хризантем німі кущі.
А поки вдосталь пий заграву,
тумани осені й дощі.
26.09.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960916
дата надходження 26.09.2022
дата закладки 28.09.2022
[i]Моїм близьким[/i]
Надмухує охлялим вітровієм
вже першу холоднечу з далини,
де в мареві зоря тремтливо мріє,
під клич гусей і воронів сумний.
Ще мить і у міському стоголоссі
розплющать сяйні очі ліхтарі,
а як годинник цілу проголосить,
то дзвони розгукаються старі.
Над обрієм пишаються костели,
рвучи шпилями неба полотно,
а я сиджу в кімнаті невеселій
і збурений, і стомлений водно.
Навколо очепурені будинки,
в подвір'ях непорочна благодать,
але дарма бруковані стежинки
завабити удаль десь норовлять.
Бо хочеться усе ж таки додому:
гуляючи в улюблених місцях,
зігнати в колі друзів сіру втому,
щоб усмішка припала до лиця.
Пригадуючи храми в позолоті
й над ними бурштинові вечори,
втопає серце страдно у скорботі
за втіхами пройдешньої пори.
Адже єдиний з любою землею,
закоханий в привілля дивний чар,
й, не бачачись і трохи із ріднею,
несу розлуки прикрої тягар.
Тебе не вистачає, рідний краю!..
Отож усяк з піднесенням простим
вернуся, лиш уміння наплекаю,
щоб гідну лепту в поступ твій внести.
Обтяжливу незлагоду відкину,
бо, вірячи в нового щастя час,
упевнений до краплі, Батьківщино,
що доля возз’єднає точно нас!
[i]ІХ.21 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960989
дата надходження 26.09.2022
дата закладки 26.09.2022
Розпахлася осінь то яблуком стиглим,
То сливою сивою в чистій росі,
Заглянула в сад вона не на гостини,
А щоби добавити шарму красі.
У плахту багряну прибралась калина,
Із кетягів пишний вінок одягла.
Спіткнулось об явір «курли» журавлине
Й журбою війнуло, що в серце лягла.
Уже й алича у новім сарафані.
Махнула рукою услід журавлям.
«Ніколи вона не була така файна,» –
Пишалась красою її і земля.
4.08.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960982
дата надходження 26.09.2022
дата закладки 26.09.2022
Куди йдемо́ ми по житті,
Куди веде дорога,
Куди те тіло во плоті́
Веде нас від порога?
Ми розмірковуєм над цим?
Та ні. Все не до то́го,
Навкруг вита сує́тний дим
Й не зі́йдем з кола цього.
Його торуєм з року в рік,
А там одне й те са́ме,
Може звернути врешті вбік
Й змінитися нам з вами?
Щоб зрозуміти, що душі
Потрібно більш, ніж тілу,
А в нас нікчемні бариші
Займають нішу ці́лу
У так прекрасному житті,
В взаєминах між нами,
Чи в лихолітнім каятті
Пробудимося з вами ?
Й збагнемо в тому морі сліз,
Смертей, розрухи, втрати,
Що все-таки коли даєм,
Це краще аніж брати.
Зверніть душу до людей
(бездушні вже йдуть),
Невже про́йдемо крізь пекло,
Щоб збагнути суть.
24.04.2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945883
дата надходження 24.04.2022
дата закладки 26.09.2022
Моя Україна болить у мені,
моя Україна ридає.
Сьогодні держава в борні та вогні,
а вчора була тихим раєм.
Хоронимо нині жінок і дітей –
могили, могили, могили…
Чомусь не втішає церковний єлей
чи ладан свої втратив сили.
Не зможе ніхто подолати народ
і віру відняти у Бога.
Не треба мені від вождів нагород.
Я вірю в твою перемогу!
25.09.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960801
дата надходження 25.09.2022
дата закладки 25.09.2022
Холодна осінь. В небі хмари злі.
Дощить, померкло — мовби вечоріє…
Копа соломи мокне край ріллі,
Осіннє сонце ледве-ледве гріє…
Вже топлять печі в хатах, у селі,
На травах зрання мокрий сніг біліє.
Сади дрімають у холодній млі,
Сердито вітер між гілляччям виє,
Збиває пізні яблука з гіллі,
Ламає віти, гне аж до землі!
Невтомний, злющий… Дує, шаленіє,
Немов скажений… В мерзлій ковилі,
На збляклих фарбах, на осіннім тлі
Калини кущ червоним пломеніє…
Микола Кицун
15.09.2022 р.
05.01.2026 р.
Фото https://hozyain.by/wp-content/uploads/2019/11/i.jpg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959973
дата надходження 17.09.2022
дата закладки 18.09.2022
Холодна осінь. В небі хмари злі.
Дощить, померкло — мовби вечоріє…
Копа соломи мокне край ріллі,
Осіннє сонце ледве-ледве гріє…
Вже топлять печі в хатах, у селі,
На травах зрання мокрий сніг біліє.
Сади дрімають у холодній млі,
Сердито вітер між гілляччям виє,
Збиває пізні яблука з гіллі,
Ламає віти, гне аж до землі!
Невтомний, злющий… Дує, шаленіє,
Немов скажений… В мерзлій ковилі,
На збляклих фарбах, на осіннім тлі
Калини кущ червоним пломеніє…
Микола Кицун
15.09.2022 р.
05.01.2026 р.
Фото https://hozyain.by/wp-content/uploads/2019/11/i.jpg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959973
дата надходження 17.09.2022
дата закладки 18.09.2022
Немає рим, немає ритму,
слова кошлаті, як бомжі…
Що напишу, відразу витру.
Здається, нерви на межі.
Це вересень іде по листу,
аж під ногами шарудить.
І неба просинь чиста-чиста
й тендітна павутинки нить
веде до бабиного літа,
що вже настане ось-ось-ось…
Й вино малинове налите…
Давай, за все, що не збулось.
02.09.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958395
дата надходження 02.09.2022
дата закладки 18.09.2022
Шукаєш сло́ва? Ось воно, бери.
І не кажи, що ти чекав на інше
воно тверде, як моноліт гори
та може бути, звісно, і м’якішим.
Усе лежить у площі де шукав –
млинці одним, а іншим папіроси.
Не любить слово телепнів і ґав,
але себе любити дуже просить.
Без слова не збувається народ,
вмирають села, висихають ріки…
То Українців надпотужний код.
Ми ж перед ним зросійщені каліки.
18.09.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960085
дата надходження 18.09.2022
дата закладки 18.09.2022
Є у серпневій терпкості щось магічне,
Сповнене світлих передосінніх див:
Жолудів жменя, вкинута у наплічник,
Ніжно-солодка м’якоть доспілих слив…
Струни трави в зіпрілому воборо́зі*,
Що награють мотиви гірських висот,
Сонце липке, розхлюпане по підлозі,
Мов ароматний персиковий компот…
Є щось таке смиренне і таємниче
В цій передвересневій легкій журбі:
Ліс у свої покої соснові кличе
Свіжістю смол і пахощами грибів…
Замшею моху, темного і густого,
Де потають підошви, мов серед хмар, ─
Просто прийти й побути у тиші з Богом,
Налаштувавши серця свого радар.
Хай вільний вітер бавиться у волоссі,
Тіло солоне дубить, лоскоче нюх!..
Дай собі шанс укотре прийняти осінь,
З легкістю відпустивши серпневий дух.
[i]*Воборіг ─ конструкція на чотирьох стовпах, призначена для зберігання сіна.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745451
дата надходження 10.08.2017
дата закладки 30.06.2022
Криваві жнива на моїй волелюбній землі,
Що стала, немовби розпечена лава на дотик...
Тут замість ракет агресивних прості журавлі
Із давніх-давен розтинали небесні висоти.
Тут ґрунт засівали не гільзами – чистим зерном,
Леліяли хліб, а не покручі Буків і Градів,
Тут завше стрічали смачним калачем і вином,
Бо здавна велось, як у всіх: чим багаті, тим раді.
Тут вчили синів не тримати в руках автомат,
Не битись за землі чужі, а свою боронити,
Щоб кирзовим чоботом жоден докучливий "брат"
Святині вкраїнські зухвало не смів очорнити.
Тут вчили любити і спадок батьків берегти,
Тут пісня й молитва кріпили в думках і у праці...
Допоки не вдерлись до рідної хати "брати" –
Загарбники вільних і духом нескорених націй!..
Криваві жнива – небувалий рясний урожай...
Втішайся набутком, кульгава беззуба потворо!..
Чи є у жадобі твоїй ненаситній межа,
Чи знайдеться світло, що здатне поглинути морок?
Ще визріє хліб у напоєній кров'ю землі,
На чорній золі проростуть чебреці й матіоли...
Та вбиті життя – заблукалі навік журавлі –
Із вічного вирію вже не повернуть ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513225
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 29.06.2022
Посивіли брови в чорнобривця.
Крапле жаль імлистий з-під повік.
Май же спин, борвію-довгогривцю,
Не втинай його короткий вік.
Він би сам хатину-самотину
Перед часом кинути не зміг.
Мідяками розсипа́всь вздовж тину,
Відкупне оплачував й беріг.
До хилкої прикипів оселі,
Темних вікон в майві павутин.
Про життя квітуче в цій пустелі
Під кілкою памороззю снив.
Посивіли брови в чорнобривця,
І штрикає боляче кришталь,
Й співчуття не спинить довгогривця…
Та кого проймає ця печаль?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927531
дата надходження 09.10.2021
дата закладки 14.05.2022
Така важка дорога до весни,
Терпка зима фарбована в багряне...
Чи згасне, врешті, полум'я війни
І чи світанок в ніч твою загляне,
Народе мій? Під вибухи й дими
Твоїх синів, загорнутих у стяги,
Запеленали янголи крильми.
Гірка ціна народної звитяги...
І прапори, умочені у кров,
Вітри холодні шарпають, мов круки.
Голосять дзвони храмів і церков,
У відчаї здіймає в небо руки
Твоя Вітчизна: Боже, зупини
Оті криваво-варварські розправи!..
Така важка дорога до весни,
Такий оскал голодний і лукавий
Страшного звіра!.. Скільки ще життів
Тобі поставлять на жертовні плити,
Щоб ти, потворо, пив і сатанів,
Розсмакувавши кров синів убитих?
Гряде твій час: у кузнях душ людських
Кують мечі від Заходу до Сходу
І не врятують ниці байстрюки
Тебе від помсти нашого народу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480942
дата надходження 21.02.2014
дата закладки 15.04.2022
Сніги курили в темряву, як ладан,
Шарілися від крові і вогнів,
Писалася новітня Іліада
Під брязкоти шоломів і броні.
Зима рипіла тужно під ногами
Під знавіснілі вибухи гранат
І пеленали янголи снігами
Тих, що по різні боки барикад.
Дві блискавиці, дві нерівні сили
У ковдрі диму, темній і густій...
І плакальниці гірко голосили:
Когось несли в рядні, як на щиті...
Комусь іще весна недобриніла,
Недоцвіли бузки і алича...
Ворожа куля вп'ялася у тіло,
А при собі - ні шаблі, ні меча...
Ані тобі найпу́щого* набою,
Лиш двоколірний прапор у руці!..
А поряд непорушною юрбою
Щити́ли* Звіра продані бійці.
*Найпущий (діалектне) - найпростіший, найслабший.
*Щитити - захищати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475428
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 13.04.2022
[i]На світлині : ключі від хати, що стояла, на вулиці Кірова, за номером 5, в селі Копачі,
Чорнобильського району.[/i]
* * *
Лежать ключі в моїм столі -
То спомин гіркий і болючий
Про день весни ясний квітучий,
Й полин – у серці й на землі...
* * *
Тоді, у квітні, все буяло:
Яскраве сонце і теплинь.
Весна в своїх правах стояла,
Скрізь цвіт весни — куди не кинь.
Блакить небес, ранкова свіжість,
Суботня ніжність і сонливість...
Іду, полишив передпокій,
В природі — дивовижний спокій,
Пташиний хор весняних співів,
Вишневих пелюсточок танок
— Сільський звичайний, тихий ранок...
Зненацька хвіртка заскрипіла.
Переступаю через ґанок,
І наші погляди зустрілись...
З пустим відром зайшла сусідка,
В очах — тривога, жах і туга...
Весняний настрій стерся швидко:
— Стряслося щось? Яка наруга?
Я не питав, дивився в очі,
І чую, як вуста шепочуть:
— Ти знаєш, атомна взірвалась...
Отак ця вісточка ввірвалась,
Як ніж у мозок... Час летить...
Тоді здоровий глузд не смів
Сприйняти жах почутих слів,
То ж я аж скрикнув у ту мить:
— Тьоть Мань, спокійно, це — брехня!
Все — вигадки, все маячня!
Обман! Такого не буває!
Ніяк таке не може статись!
Я там працюю, добре знаю —
Не може атомна взірватись!
Це все — плітки! Якась облуда!
Реактор — надміцна споруда!
Нараз, неначе перемкнуло —
В очах Марії потонули
Слова, що я хотів сказати...
Було журби в них чорне море,
Був страх перед навислим горем,
А болі — то й не передати...
З відром повнісіньким скорботи
Вона пішла... В селі ж робота...
* * *
Неквапно, мовчки, весь в клопотах,
Ще й згорбившись, немов старий,
Прямує стомлено з роботи
Сусіда наш — Петро Цибрій.
Підходить ближче. Привітались:
— О, дядьку Петре, що там сталось?
В нас кажуть, атомна взірвалась?
— Що ж, хлопці, добре, розкажу...
Тож дядько біля нас спинився,
Діставши "Приму", закурив,
Помовчав ледь, заговорив:
— Там блок крізь землю провалився...
Я ж сторож гідромонтажу,
Про те, що бачив, розкажу:
– Страшенно щось вгорі палає...
А блок четвертий... Блок пропав,
Бо навіть стін його немає...
Я, власне, довго й не стояв,
То я й не все там роздивився...
Він може, просто розвалився...
І що до чого — я ж не знаю,
Але реактора — немає!
Мабуть, там вибух, я вважаю,
Але ж я толком не скажу,
Я — сторож, склади стережу...
Ядучий дим навкруг витає,
Пожежники... На криші гасять
Той шал вогню... В диму! Й не злазять...
І в тій геєні й погибають!
Їх в медсанчасть везуть машини,
Нові пожежні під'їжджають,
І так із ночі аж до днини —
Знов лізуть хлопці по драбинах
У саме пекло, на вершину,
Свідомість в пеклі тім втрачають,
Та пекло те не покидають!
Замовк Петро, погасла "Прима":
— Жахіття люте там зчинилось,
Таке, що навіть і не снилось...
Аби це горе під дверима
У наших хат не опинилось...
Та й рушив далі, невеселий,
А десь жорстока і незрима
Біда вже кралась до оселі...
* * *
В сільраді толком не сказали,
Бубніли щось про неполадки...
А потім прямо, в лоб спитали:
— Ти ж знаєш, що в нас за порядки?
Ти ж грамотний, чого питаєш?
І станцію ти добре знаєш...
Поїдь... Роздивишся, з'ясуєш
І, звичайно ж, щось почуєш!
Атож і правда... Хоч субота,
Допоки буде блок стоять,
Злощасні МІПи¹ слід мінять² —
Потрібно їхать на роботу.
Нелегка праця... Що й казати...
Чи зможу там я щось дізнатись?
* * *
Але дорогу перекрили...
Та вихід є — в об'їзд, по полю...
Від річки дамбу спорудили³,
Для мотоцикла — вольна воля!
Через село — на луг, по дамбі,
Промчався попід проводами⁴,
Всього в дорозі — п'ять хвилин,
І ось він — АБЕКА⁵ один!
ОРУ⁶ ліворуч вже постало,
І блок... Поглянув — серце стало!
Казав мені Петро Цибрій,
Що блок крізь землю провалився...
Якщо не так — то розвалився...
Немає блока — хоч убий!
Вжахнувсь я сили руйнівної,
Та й розвернувсь... До прохідної...
* * *
ЧАЕС. АБК-1, прохідна.
26 квітня 1986 р. Субота
Проскочить знагла не вдалося,
Бо пропуск прапорщик узяв.
Він був розгубленим, здалося,
Та й довго щось перевіряв:
— У списках є... Четвертий блок...
У вічі глянув і замовк...
— Не маю права не пустити,
Та раджу Вам — не слід ходити...
Я пам'ятаю... Ту пораду
Я просто проігнорував,
Тим більше, що почув — позаду
По дроту хтось доповідав:
— Реактор цілий, безперечно!
Вода в реактор подається,
Дах погасили. Не займеться!
Все під контролем, все безпечно!
Не знав тоді масштаб біди!
Не слухав добрую пораду!
Залишив прохідну позаду
Й помчав чимдужче до труби!
* * *
Горілим тхне тут, сажа й пил!
Четвертий — строщений і тліє!
Дим бурий криє небосхил,
Від цього жаху серце мліє!
З нутра ввись валить їдкий дим!
Навкруг все всипано скалками!
Бетон, залізо — все густим
Кіптявим шаром під ногами!
Стійкий в повітрі запах згару,
Смоли й паленого вугілля,
А ще — гарячого металу
І запах хімії з окілля...
Четвертий близько, я спинився,
В пилюці ледве роздивився!
В диму все, в чорному тумані,
Знайомий корпус — невпізнанний...
Заточивсь, перечепився,
Ледь-ледь не впав і не убився...
Під ноги врешті придивився —
Невтішна і страшна картина
Постала врешт перед очима...
Неначе білий світ скінчився!
Траву накрило чорним пилом,
Вугіллям всипаний маршрут...
Так не буває! Що за диво?
Не може буть вугілля тут!
Це ж не вугілля... Це — графіт⁷,
Розбитий вивергнув реактор!
Графіт в траві — жахливий фактор...
Це — катастрофа... На весь світ!
Нічим вже тут не допоможеш!
Потрібно йти відсіль! Скоріш!
Пора вертатись, поки можу,
Бо пропаду тут ні за гріш!
Та б'ється думка недоречна:
— Реактор цілий, все безпечно,
Все під контролем, безперечно...
* * *
Чимдуж назад, як можна швидше,
І на прохідній лише мовив:
— Дружище, дякую на слові,
До блока не підходьте ближче —
Графіту там лежить чимало.
Реактор певно розірвало...
У відповідь: — Про це ми знаєм,
І навіть всіх попереджаєм!
Начальство тільки, Бога мать,
Ніяк про це не хоче знать!
Бояться правди, от шакали,
А всі ж дозиметри — в зашкалі!
Твердять від ранку: — Все безпечно,
Все під контролем, безперечно!
* * *
Вернувсь в село. Квітують вишні.
Ледь видно листя, в цвіту пишнім, Голубить вітер ніжно віти,
Куди не глянь — буяють квіти.
Сміється сонечко на небі,
Невтомний жайворон бринить,
Бджола стурбовано летить...
Ну що ж іще для щастя треба?
В раю, у рідній стороні,
В весняний день, під ясним небом,
Немов в тяжкім кошмарнім сні
Я бачив пекло, поруч себе.
Чи то привиділись мені?..
Жахливі спомини... Страшні...
* * *
с. Копачі. Сільрада
26 квітня 1986 р. Субота
Зайшов пізніше у сільраду –
Про те, що бачив, розказати.
Не встиг, бо зам не дав сказати —
Він все вже знає! Він тут — влада!
Підвівсь, дістав листок бумаги,
В присутніх попросив уваги,
Та й не заставив нас чекати —
Став урочисто текст читать:
— З району нам прийшла депеша,
З якої слідує по-перше:
В машзалі лопнув трубопровід,
Тож витік стався, вилив масла,
А потім коротнув десь провід,
І запалала маслотраса!
Всю ніч пожарище тушили,
Боролись з полум'ям одважно,
Без страху, грамотно й розважно,
До ранку — все і погасили!..
По-друге, маю що сказати:
Панічних слухів не сприймати,
Спокійно! Не панікувати!
Плітки ніяк не розпускать!
І врешті-решт, та в Бога ж мать!
Додому йдіть, лягайте спати!
Кажу Вам ще раз — все безпечно!
Все під контролем, безперечно!
* * *
Ті дні кошмаром промайнули...
Пройшли літа, біль не стихає.
Хоч може, з часом, призабулись,
Та в снах події ті зринають!
* * *
27 квітня 1986 р. Неділя
Неділя. Вийшов в передпокій,
Ще рано, але спать — незмога!
Нервозний і тяжкий неспокій,
В душі, як крик, бринить тривога!
Красивий і бентежний ранок...
Ступаю тихо через ґанок,
Не чути вже пташиних співів...
Наразі хвіртка заскрипіла —
Прийшла, повірена від влади,
З паперами у пухлій папці–
Посильная сільської ради,
Й наказ читає по бумажці...
Дослівно зміст не пригадаю.
Той текст мабуть в архів сховали...
Та суть, звичайно ж, пам'ятаю–
Вона нам строго наказала:
- Дітей на двір не випускати,
Днів пару хай посидять в хаті !
Дорослі?... Вдома щоб сиділи,
Й ніде без діла не бродили...
Зазря по двору не тинялись,
Хіба – худобі їсти дати...
Не треба вікон відчиняти !
Папери щоб свої зібрали,
Коштовні речі й гроші взяли,
Ще й теплий одяг... І чекали!
Робити — в хаті, чи в веранді,
Чекать приходу медсестри,
І буть готовим по команді,
Полишить хату, днів на три...
Під підпис все — щоб добре знали!
А ще таблетки принесла–
Пігулки з йодом! Роздала
Усім під підпис!.. Наказала,
Щоб рот відкрили!.. Щоб ковтали!
Суворо пальцем насварила,
Щоб дітки ротики відкрили,
І чи ковтнули, показали...
Нервова, стомлена й нерада,
По хатах далі побрела...
Ще залишилось пів села
Їй обійти... Тоді — в сільраду...
* * *
Пройшовся й я, зайшов в сільраду,
Там гибів зам, над телефоном...
Чи знає щось?.. Чи дасть пораду?
Туди ж зайшов наш агроном.
На дошці став наказ читати,
Ніяк не може зрозуміти,
А як дійшло, давай кричати!
Його просили не шуміти,
А агроном — всіх в Бога мать:
— В нас - посівна!.. Не дам зірвать!
Жінок — перебирать кагати
Картоплю вже пора саджати!
Механізаторів — на стан!
Роботи — море!.. Океан!
Плуги й сівалки готувати,
Два трактори ремонтувати!
Він вже не каже, він волає!
Бо день весняний — рік годує!
Не перший рік він!.. Добре знає!
Та раптом гул моторів чуєм!
Звук монотонний і надривний.
Понад принишклою землею...
Предовгою як шлях змією,
Автобуси пливуть, невпинно...
У ясний день, при світлі фар,
Пусті, безлюдні, як примари,
Спішать з усюдів, на пожар!
Щоб вивезти людей зі згари,
Тож скільки їх? Десятки? Сотні?⁸
Проїхали повз нас того дня...
Зняли їх з київських маршрутів...
Колону ту нам не забути!
Нараз, на сполох, телефон
Цю тишу дзвінко розтривожив:
— Так, слухаю, сільрада... Зможем!
Та враз здригнувся баритон:
— Все зробим ми! Я гарантую!
Не допускати... Чую, чую!
А потім трішки помовчав,
Повісив трубку і сказав:
— Евакуація... Людей із міста...
Це ж... Матір Божая... Пречиста...
Гарантувати вільний рух.
З дванадцятої аж до трьох...
Узбіч дороги не стояти,
На шлях плуги не випускати...
Присутні стихли, скам'яніли,
Усі, хто був тут, зрозуміли,
Що буде далі, із селом...
Замовк, нарешті, й агроном...
* * *
Нічого більш не виясняли.
Тихенько в двері подались,
Як в чомусь винні, розпрощались
Та й по домівках розбрелись...
Спішили, щоб скоріш, до хати...
Папери в кучу всі зібрати,
Коштовні речі й гроші взяти,
Ще й теплий одяг... І чекати!
Сидіти — в хаті, чи в веранді
І буть готовим, по команді,
Десь днів на три полишить хату,
Три дні — це ж зовсім небагато...
1986 р. Вербна неділя.
Той час минув, немов вві сні,
Не в сні, в жахливому кошмарі...
Весна в пекельному угарі
І сповнені тривоги дні...
Під грізний гуркіт вертольотів,
Вдихаючи їдучий дим,
Ішли щоранку на роботу!
Покинувши затишний дім!
Жінки ходили на кагати,
В мішки картоплю відбирати,
Дідусь у млин — муку молоти!
Весна багата на роботу...
Та жоден праці не цурався!
Для всіх закон в селі простий:
— Вмирати може ти й зібрався,
А хліб, будь ласкавий, засій!
Пройшла неділя, дні вербові⁹,
На стані у ремонті трактор,
Вже дві сівалки наготові
Та тліє за селом реактор...
* * *
Автобусів в той день не ждали,
Хоча звичайно добре знали,
Що нас гірка чекає путь!
Що прийде час і заберуть
В автобуси. І повезуть
Удаль, від рідного порогу...
Готові всі були в дорогу
Подалі від біди гайнуть!
Усілись швидко, без зупинок.
Тулились мовчки, не без сліз!
Немало болісних сльозинок
Тоді упало до коліс!
Вмостились діти... Як дорослі,
Зажурені як тінь, серйозні:
— Матусю, а куди ми з дому?
– А ми повернемось потому?!
– Мабуть, днів через три, об'являть,
Ви ж бачите, яка тут справа?..
Тож як пожежники все справлять
Тоді й додому всіх відправлять!
В вантажівки грузили скот...
Корів, свиней везли на бійню!
Нервовий тик і рук тремтіння
І скривлений від плачу рот...
Більш повезло домашній птиці —
Зерна їм дали, як годиться
Хвіртки їм скрізь повідкривали!
Котів із хат повипускали,
Собак від будок відв'язали¹⁰,
Прощально, з жалем подивились,
В автобус, сповнені турбот,
Знервовані, нарешті всілись.
Та душі коло хат лишились...
* * *
До тих, хто був в той час у полі,
Або на тракторному стані,
Хто був на фермі чи у школі,
Автобуси були подані
Прямісінько до їх роботи!
Тоді й скінчились їх турботи —
Жінок забрали від кагатів —
Лишилось обмаль перебрати!
Мого дідуся, Кицуна
Під руки вивели з млина,
І так, в робочому убранні,
У бус всадили, невблаганні...
Людей забрали із полів,
А трактористів — від ріллі,
Взяли від оранки мужчин!
Була на те значна причина:
Хисткий весняний вітер, змінний,
Подув з пожарища в село!
І дим, їдкий, радіактивний,
На хати людські понесло!
* * *
Зібрали всіх — малих, старих,
Усі в автобусах розсілись,
Нарешті всі угомонились.
В салоні навіть шум затих...
Водій уже мотор завів,
Пора рушать від цього лиха.
— Стривай! — Чийсь голос задзвенів:
— Ключі на лавочці залишив!
Побіг, вернувся сам не свій
— Ключі забув, ключі від хати,
Ну ти хоч падай, а хоч стій –
Замки б прийшлось тоді збивати...
* * *
Пройшли обіцяні три дні,
З тих пір, як з дому відлучили...
В чужі оселі притулили
Та ще й в далекій стороні!
Спинився час, лиш сірі дні,
Листки в календарі зривали,
Змішались будні й вихідні,
Лиш клопотів вони додали.
Минали тижні. Невесела,
Зла новина до нас дістала —
Зломили й в землю закопали
Всі, в рідному селі, оселі!
Хати звалили й потрощили!
Зламали двері, стіни й стелі,
Бульдозерами в глиб зарили!..
Лишень ключі від них лишились...
* * *
Давно замки заіржавіли,
Лежать в сплюндрованій землі.
Давно вже люди постаріли,
Живуть в новому вже селі.
І ті ключі вже не потрібні,
Що відмикали хати рідні...
І треба б все давно забути,
І тих ключів давно позбутись!..
* * *
Лежать ключі в моїм столі -
То спомин гіркий і болючий
Про день весни ясний квітучий,
Й полин – у серці й на землі...
* * *
[i]* тут і надалі - абревіатури подаються без перекладу, як імена власні, для більш реалістичного відтвореня подій.
¹МИП ( рос.) МІП - магнітно імпульсний перетворювач сенсора подачі води в канал реактора. Знаходяться, в кількості 1693 шт. безпосередньо під реактором, мають надзвичайно нехорошу властивість виходити з ладу навіть при нормальній роботі реактора.
²дамбу спорудили - навколо ставка-охолоджувача ( пруда-охладителя - рос. ) ЧАЕС.
Штучна відкрита водойма для охолодження нагрітої на АЕС води.
Навкруги ставу, прямо по берегу, була прокладена бетонна дорога аж до АБК-1.
³АБК ( рос.) АПК - адміністративно побутовий корпус .
⁴ОРУ ( рос.) ВРУ - відкрита розпо́дільна установка.
⁵облом - різкий перехід до негативних емоцій
⁶графіт - графітова кладка, знаходиться виключно всередині реактора, поміж уранових стержнів ( пробачте за простоту пояснення ). Герметичний від зовнішнього середовища. Графітові блоки мають характерну, унікальну форму, переплутати їх ні з чим не можна. Графіт зруйнованого реактора надзвичайно радіоактивний, і разом з уламками ядерного палива становить радіаційну небезпеку номер один - на віддалі в два метри до уламка графіту смертельна доза
радіаціі набирається беззахисною людиною приблизно за 10 хвилин.
⁷У Прип'ять прибуло понад 1200 автобусів з інших міст України. На залізничну станцію Янів було подано два дизельних потяги на 1500 місць. Евакуація була оголошена жителям як тимчасовий захід, із собою дозволяли брати тільки речі першої необхідності. ( Вікіпедія )
⁸дні вербові - вербна неділя, в 1986 р. відмічалась з 27 квітня.
⁹Собак від бу́док відв'язали, - одна із собак знайшла своїх хазяїнів у Лехнівці, новозбудованому селі, за 230 км від Копачів, через рік.
[/i]
Микола Кицун
25.02.2022 р.
25.12.2025 - 31.12.2025 р.
Світлина автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941208
дата надходження 25.02.2022
дата закладки 11.03.2022
Не робимо прогнози, бо це невдячна річ, щодня якісь загрози, в тривозі день і ніч! Хочеться жити в мирі, скоро прийде весна, тренуємося в тирі, загрожує війна! У багатьох є зброя, тривожно на душі, ближні до нас з війною, «брати» й «товариші»? Хочуть смертей і крові? Брешуть відкрито всім! А ми завжди готові, свій захищати дім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941088
дата надходження 23.02.2022
дата закладки 24.02.2022
Є на небі планета Героїв,
Там живуть наші хлопці з Майдану,
Там солдати тепер після бою
Вчаться в сни прилітати до мами.
Хтось казав, не болить там їм, ніби,
В невагомості все по-іншому…
Їхні сонця сіяють німбами
Та про них всі думають віршами.
Мріють ще повернутися хлопці,
І на поміч прийти побратимам:
У гарячій-гарячій точці
Наша спільна живе Батьківщина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940755
дата надходження 20.02.2022
дата закладки 20.02.2022
Лелеки кружляли - дивилися люди.
Лелеки прощались,
Бо треба летіти.
Їм звисока видно:
Згасає вже літо.
Згасає вже літо
Ледь-ледь, непомітно
В колючій стерні,
Наїжаченій в полі,
У першім листочку,
Що падає долі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889646
дата надходження 24.09.2020
дата закладки 18.11.2021
Тихе́нько кінча́ється ба́бине літо ...
Ла́гідний вітер, небе́сна блакить,
Ще при́язним сонцем окі́лля зігріто,
І павучо́к - ген у небі летить ...
Та раптом зміни́лося щось спозара́ння...
Нічка холо́дна, мороз досвіта́ння,
Небо рапто́во, немов потемні́ло -
Ні, не похмуре, воно - посині́ло !
Ро́си, сьогодні повітря умили,
Свіже, пахуче, ним дихати легко !
Видно за о́брій - дале́ко-далеко,
Ключ журавлиний над обрієм квилить !
Бабине літо нежда́но скінчи́лось ...
Осінь, краса́ золота́, наступи́ла !
Чарі́вний мольбе́рт, біля гаю розкрила,
Фарби барви́сті з пеналу дістала,
Навкру́г озирну́лася, поворожила
І пе́нзлем чарі́вним пейзаж дописа́ла -
Кра́сеня ясена вділа в бордо́ве,
Окинула по́глядом - вийшло чудово !
На клена зеле́ного - зо́лота я́сного,
А в верхові́ття - ще й трішки багря́ного !
З пи́шною вишнею - за́вжди морока.
З лівого боку їй треба червле́не,
З правого - жовте, а ззаду зеле́не !
Та вишня у нас - неймові́рно солодка,
То хай покрасу́ється, поряд із кленом !
Осінь всміхнулася - всяк тут чуду́є
Берізка-капри́зка, і та вереду́є,
Хоче той колір, що з білим пасує !
Про́сить крім жо́втого, ко́лір зелений,
А ось і дубо́чки. Немо́в навіже́ні -
Бажа́ють, щоб ша́ти були із прінта́ми,
З прико́льними на́писами, з вензеля́ми
Осінь люб'язно до них посміхну́лась,
Трі́шки подумала і відверну́лась.
На очі коси́нку собі пов'яза́ла,
І знов за роботу, з завзя́ттям, узя́лась !
Пе́нзель чарі́вний в руках аж літа́є,
Фарби нао́сліп, навкру́г розкида́є !
Кра́пельки фарби - роя́ми злітають,
На ша́ти дере́в і кущі́в потрапля́ють !
Бри́зки летять невпопа́д, як попало !
Червоним, оранжевим, скра́шене листя,
Дубо́чки прибра́лись - в багря́нець вдягли́ся,
А осінь сміє́ться : - Всім-всім щоб дісталось !
Ба́виться ко́льором і весели́ться !
Темним бордо́вим, роже́вим, як квіти,
А жо́втих відті́нків - то вік не злічи́ти !
Майсте́рний художник, як є - чарівни́ця !
А що в неї ви́йшло - самі́ подиві́ться !
Милу́йтеся ба́рвами - осінь у лісі !
[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/photoalbum/5500080f1d282eb5abc57081a5a4bce2[/img]
14.10.2021 р.
Фото http://4.bp.blogspot.com/-Zs5Zns0su-I/Ve7iD71EBRI/AAAAAAAABD0/_WJbJaffk5Y/s160
0/%25D0%25BE%25D1%2581%25D1%2596%25D0%
25BD%25D1%258C.jpg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928062
дата надходження 15.10.2021
дата закладки 22.10.2021
Життя хтось не прожив, а пролетів.
І навіть не відчув на крилах лету.
І тільки спів, цей солов’їний спів
такий п’янкий для кожного поета.
У жи́та шумі таїна буття.
Ви чули до схід сонця, як у полі
вітають ранок наливні жита́
і легковій гуляє на роздоллі...
Іду до Батьківщини вівтаря,
несу у серці виплекану ружу.
Де пестить роси зніжена зоря,
там золотом не виміряти душу.
19.06.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928523
дата надходження 21.10.2021
дата закладки 21.10.2021
Живе байду́же серце сотню літ.
Байду́же серце не болить, не плаче
воно холодне, а моє гаряче,
мабуть, тому і плаче, і болить.
Снують бездушні люди по землі.
Бездушні люди зазвичай – щасливі.
Прогірклих сліз їх не розчулять зливи,
такими легше жити взагалі.
Душа не скніє, Совість не гризе.
Хіба ув онній є для них потреба?
Дороги ці приводять до Ереба,*
а далі буде тільки тьма. І все.
27.05.21р.
*Ереба – бог вічного мороку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926639
дата надходження 30.09.2021
дата закладки 30.09.2021
Колись усе повториться на світі:
Зими буденні і святкові дні,
Весняні ранки, сонцем обігріті
Липневі ночі, теплі і хмільні...
І буде знову тлінна золотавінь,
В старому сквері мідний падолист,
Гучних дощів розсипані октави
І завірюх такий протяжний свист...
І вкотре будуть райдуги цвісти
Барвистим сяйвом десь на видноколі...
Колись усе повториться!Лиш ти
Для мене не повторишся ніколи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309504
дата надходження 27.01.2012
дата закладки 29.09.2021
Зустріч
Зустрілися дерева,
а де - ніхто не знає.
Та й завели розмову,
під шелестіння віт:
- Ти хто? Я - дуб з діброви!
- А я - береза з гаю!
- А я - смерека з бору.
- А я - верба, з боліт...
Розказували всяке.
Здебільшого - жалілись:
то вітер дошкуляє,
то заєць,
то бобер...
Але ні в кого й близько
таких зубів немає,
як у двоногих в лапах - за
день лягає сквер!
І вирішили: більше людині
не коритись.
Що краще - вмить згоріти,
чи вік в колоді гнить?
Ще ж так кортить вологи
небесної напитись,
І кучерями вкрити,
Карпат
лисий
граніт!
Зустрілися дерева...
Та вже їх там немає.
Залишились розмови,
та пнями прикрий слід.
І був там дуб,
з діброви,
була береза з гаю,
була смерека з бору
й верба,
з гнилих
боліт...
19.09.20
М.Шевченко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889179
дата надходження 19.09.2020
дата закладки 27.09.2021
[b]А[/b] я на мить поринула в дитинство,
[b]З[/b]емна краса - чарівна благодать,
[b]А[/b] у душі малесенька колиска,
[b]П[/b]риємно з неї спогад діставать.
[b]А[/b] так мені щемить вона у серці
[b]Х[/b]вилина незабутня знов і знов,
[b]М[/b]атуся відчинила в хату дверці
[b]О[/b]біймами, даруючи любов.
[b]Л[/b]иш мить одна і вже дитя щасливе,
[b]О[/b]хоплене найкращим почуттям,
[b]К[/b]олиска заколихує грайливо,
[b]А[/b] аромат насичений життям.
[b]В[/b]еселкою всміхається щаслива
[b]І[/b] ніжний дотик, як літневий сон,
[b]Й[/b]ого душа так трепетно манила
[b]Н[/b]атхненно доторкаючись долонь.
[b]У[/b] милих тінях де сховались миті,
[b]В[/b] солодких ароматах, неньки рук.,
[b]Я[/b] бачу, як любов і ніжність звиті,
[b]К[/b]расою, об'єднавшись в один звук.
[b]З[/b]ахоплююсь побаченим, почутим,
[b]Г[/b]райливо все милуюся життям,
[b]А[/b] так мені хотілося побути
[b]Д[/b]е б я себе відчула ще дитям.
[b]К[/b]расу і аромати всі вдихнути,
[b]А[/b] душу ще наповнить почуттям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926226
дата надходження 26.09.2021
дата закладки 26.09.2021
Крізь вікна сонця струмені потоком,
Строката ковдра з листя на землі,
Налиті виноградні грона соком,
Букет осінніх квітів на столі…
Бешкетник-вітер стукає у шибку,
Тихенько шкрябає, неначе кіт,
А потім проникає у кватирку,
По закуткам летить, як вертоліт…
Лоскоче тіло і куйовдить коси,
Мені шепоче лагідні слова,
Що за вікном на нас чекає Осінь
чарівна, ніжна, тепла й золота…
Відкрила навстіж вікна й полетіла
разом із вітром у пістрявий гай,
Де листя таємниче шурхотіло,
І кликав на гостину небокрай…
Додому повертатись не хотіла,
Душа просилась в сонячний зеніт,
Нарешті сенс життя я зрозуміла –
Земне – для тіла, для душі – політ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614005
дата надходження 17.10.2015
дата закладки 23.09.2021
давай о важном, давай о счастье...
знавал его или так транзитом?
отметин несколько на запястье...
да нет, случайно, стеклом разбитым...
давай о важном... побольше сути
как в редактуре - “воды” не нужно...
любовь, как в фильмах с Орнелой Мути?
Тебе встречалась простая дружба?
Ты веришь в верности идеалы?
В души звучанье, среди абсурда?
Стоял на сцене, когда фанфары?
Грустил с бокалом под песни Курта?
Плевали в спину? Ножи вонзали?
Щеку вторую сумел подставить?
Тебя любили, но предавали?
Такое сложно, порой, представить...
Давай о важном, давай о вечном
Пусть, время гонит, как тачки в ралли
О том, что в мире, так скоротечно
Все, что, однажды, в руках держали...
Давай о важном, давай о счастье
Не «как у всех», а в своём мериле
Отметин несколько на запястье,
А, это тело с душой мирили...
AnnaVi #annvishtak #annaslittlepoetry
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925747
дата надходження 21.09.2021
дата закладки 22.09.2021
(із циклу Карашинські жита)
Ще віддає свою вологу Здвиж,
проміння сплутав у тумані ранок
і місяця виблискує уламок,
проймає серце світанкова тиш.
П’є подорожник крапельки роси.
Співає перша птаха над водою.
Пора іти в поля за чередою,
аж попід ліс до стомлених осик.
Подалі від нав’язливих людей.
Де сам на сам лишаєшся із лісом,
життя ще дасть надихатися містом.
А тут сьогодні череда іде…
30.04.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925731
дата надходження 21.09.2021
дата закладки 21.09.2021
А дід пішов за обрії орати,
Мов не на вічність, а на день чи два…
Розгріб турботи звичні біля хати,
Із вилами пройшовсь біля хліва.
Напхав у ясла сіна, щоб корова
Під вечір не урвала молока.
Поправив у печі тоненькі дрова –
Й рудий огень урізав гопака!
В думках розклавши наміри по буднях,
Поворкотів, що молодь вже не та,
Що їм би тільки спати до полудня,
І усміхнувся… Ох, літа-літа.
Бо що йому, старому, ждати смерті,
Якщо життя тримає на плаву?
Ще сили є, аби кути підперти.
А молоді́? Нехай ще поживуть.
Отак собі у роздумах і праці
Провадив день старенький чоловік…
А світ гудів мільярдами вібрацій,
Які зливались ув один потік.
Зима лежала біла і кудлата,
Коли побрів за овид сивий дід…
І вікнами заплаканими хата
Йому охрипло застогнала вслід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780135
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 20.09.2021
Цей жовтень почався не звичним янтарним теплом,
А сонним дощем, сіризною, важкою вологою...
Сріблясті паєтки сповзають прозорим вікном -
Хоч трішки маленького дива між осені вбогої!..
Нелегко свій день починати, як сонця - катма,
Як вії твої не лоскочуть розплетені промені...
Звисає з дахів тонкосрібна густа бахрома,
І мокра ворона, як флюгер, застигла на комині.
Збадьорює кава ранкова й водночас гірчить,
Як дим з перепрілого листя на во́гких обочинах.
Затягнута фе́тром блідим, засльозилась блакить,
І скрапує воском берізка в гаю позолочена.
Опе́ньки, як равлики, видерлись вкупі на пень,
Їм сосни вологі накурять з кадильниці ладану.
...А я ще не хочу тепло відпускати зі жмень,
Тримаю його, наче нитку тонку Аріаднину...
[i]Світлина з Інтернету.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890358
дата надходження 01.10.2020
дата закладки 19.09.2021
Хато моя стара, ну які роки там?..
А озирнешся – і півжиття нема.
Сніг на тобі полатаний, наче свита,
То вже не ті морози й не та зима.
То вже не ті химе́ристі купи снігу,
То вже не так мете, як колись, віда́й…
Кинешся в цю пухку білизну з розбігу,
А із порога: «Дівко, ану вважай…» ─
Бабці така знайома вже засторога…
Хай ти іще мала, та пізнала все ж:
Варто в житті надіятися на Бога
І на своїх близьких, безперечно, теж...
Вміти розчути голос твоєї крові,
Бути єдиним цілим із усіма,
Хто із тобою зріс у теплі й любові,
Ко́го з доріг вертала сюди зима,
Щоб у родиннім колі зустріти свята,
Сили набратись з рідного джерела.
Як же дбайливо горне до себе хата,
Пір’я летить з осмиканого крила…
Як тут сьогодні порожньо й безголосо,
Наче з платівки пам’яті стерто дні!..
Хато моя самотня, простоволоса,
Де прихилити серце своє мені?
Станеш у дверях – протяг із сіней дує,
Стисне нутро полинна якась журба!..
Бабо і діду, хто вам заколядує?
Вітер хіба…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857626
дата надходження 11.12.2019
дата закладки 19.09.2021
Україна. Тридцяті… Холодна стерильна імла.
Я вже майже не сплю, але вірю, що все тільки сниться:
Я – змарніле худюще дівча із глухого села
Десь на Сході, а може, і в Центрі – яка вже різниця?
Холод лютий, як звір, пропікає мене до кісток
І судомою зводить живіт від голодної муки!..
Це остання межа, чуєш, Боже? Я майже за крок…
І коли я впаду, підхопи моє тіло на руки.
Поклади мене там – недалечко, побіля своїх.
На потріскані пальчики дмухаю, подихом гою…
А чи є у людської душі той найвищий поріг,
За яким ти вже більше не чуєш розпуки і болю?
Я не знаю, я просто дитина, зернинка мала
В цій звірячій машині, яку запустив сам диявол!..
Все забрали до крихти – ні двору нема, ні села,
У народу мого й на життя вже відібране право.
Україна. Двотисячні… Місто залите в бетон.
Смітники переповнені їжею, голови – брудом.
Ти шукаєш, де можна дешевше купити «айфон»,
Напихаючи шлунок масним калорійним «фастфудом»?
Зупинися й подумай: тридцяті, маленьке село
В коматозному голоді, кинуте напризволяще!..
Що ти знаєш про спрагу боротися смерті на зло?
Про терору червоного люту оскалену пащу?
Та нічого… А може, і добре, що це вже – архів,
Що десь там загубилась і я у стотисячних списках…
Інфіковані душі прогресом, тому і глухі,
Не розгледиш на відстані те, що не бачиться зблизька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697240
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 19.09.2021
Дівчинко із очима,
як скло, вологими,
ти вже й забула,
як пахнуть осінні рими…
Світ тебе ловить,
обмотуючи дорогами,
наче бинтами
стерильними і тугими.
Можна цей день узяти
і залпом випити,
але від цього солодше
тобі не стане.
Цей сивоокий дощ,
наче пес не при́п’ятий,
пробує зализати
торішні рани.
Треться у шию
носом вологим,
леститься,
прагне твого тепла
наковтатись вволю.
Вся ця хандра осіння –
маленька дещиця
з того, що перепасти
могло б на долю.
Можна втекти від світу,
замкнутись в коконі,
випасти непомітно
із цих реалій.
Хай собі дні,
мов коні переполохані,
мчать попри тебе стрімко
все далі й далі.
Можна весни чекати,
немов пробудження,
книгу перегорнути,
не прочитавши…
Та повернути втрачене
вже не здужаєш,
кане у Лету
осінь твоя
назавше.
Тож пропусти цю тугу
крізь себе хвилею,
виплачешся –
і стане тобі світліше!..
Там, де душа, мов птаха,
впаде безсилою –
вибухни
ві́ршем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850285
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 19.09.2021
Охрестити тіло надто просто.
Душу охрестити – неможливо.
Он прийшли «братки» із дев’яностих,
обікрали всіх й живуть щасливо.
Ви́си́ть хрест у кожного на пузі
ніби у хресті ми з ним і браття…
Кажуть: воздається по заслузі,
він п’є пиво, я жеру – латаття.
Ну не вмію красти, що робити?
Не святий, мабуть, занадто грішний.
Знову свині лізуть до корита.
А мені про це писати ві́рші.
25.04.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925533
дата надходження 19.09.2021
дата закладки 19.09.2021
Ведіть мене через дрімучий ліс.
У променях погожого світанку
Так сонячно біліє вишиванка-
Ота,що бабця вишила колись...
Немов ручай розплЕлася коса,
Ой коси-коси,ви-дівоче щастя!
Сира мотузка в'їлася в зап'ястя,
Обмила ноги вранішня роса...
Вологий ліс сьогодні мовчазний,
Йому мій біль разючий і нестерпний...
О,як у мене в грудях серце терпне!..
Вже не зустріну теплої весни...
Вже не прийду до тебе на розмову,
Мій любий лісе,батьку,не журись,
Десь там,можливо,стрінемось колись
І у сльозах обіймемося знову.
Між гострих круч звиваються стежки:
Отут мого дитинства перші кроки
Від батьківської хати в світ широкий,
Отут мої повстанські співанкИ...
Тут журавлем увічнена криниця
І мамине барвисте вишиття
На витканому полотні життя-
Воно тепер мені щоночі сниться...
Блищить у травах батькова коса,
Холодна сталь її на сонці терпне,
Парує молоко у дзбанку тепле...
Лягла на душу спогадів роса...
Ведіть мене,совітські конвоїри,
Від подихів важких повітря згіркло
І на шинелі п'ятикутна зірка
Уп'ялася у серце диким звіром!..
Спинилися над прірвою...Аж заки-
Холодний постріл!..Кров на вишиванці...
Прощай,мій лісе!І брати-повстанці!..
На грудях розцвіли криваві маки...
Ой,маки-маки,хто це вас насіяв
Між вишиття барвистого мого?
Схилився наді мною сивий Бог,
Утер сльозу,що висікла на віях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282010
дата надходження 22.09.2011
дата закладки 19.09.2021
Коли тебе не стане на землі,
В моїй душі засохнуть океани,
Роса кривава зійде на ріллі,
Коли тебе в житті моїм не стане...
Коли тебе не буде в цих садах,
Обсипляться троянди снігоцвітом,
І потече отруєна вода
В моє солодке яблуневе літо...
І змовкнуть всі пташині голоси,
Дзвінкі струмки обірвуться,мов ноти,
І перетліють попелом ліси
В той темний день невтішної скорботи...
І відлетять,мов пізні журавлі,
Усі мої несправджені надії,
Коли тебе не стане на землі,
І крик в мені раптово заніміє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294148
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 19.09.2021
Я тебе не зустріну більше,
Буду вічно лише страждати,
Буду вічно писати вірші,
І для тебе пісні писати.
Буду вічно пісні співати,
Ти їх звідти почуєш ... з неба,
Буду в снах тебе цілувати,
Мені більшого вже не треба.
В сні тебе пригорну, так ніжно,
Всю любов я тобі подарую,
Жити будеш ти в серці вічно,
Не знайти мені більш такую.
У піснях і в віршах, жива ти,
Потрапляю я знову в казку,
Я у снах тебе буду чекати,
Ти приходь в мої сни ...будь ласка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917366
дата надходження 20.06.2021
дата закладки 14.09.2021
Про що співають солов’ї?
Коли цвітуть сади вишневі,
смарагдові стоять гаї,
травневе небо кришталеве.
І розливається: тьох-тьох…
Немов по венах кров гаряча.
Питання багатьох епох:
сміється птаха ця, чи плаче?
Шукайте відповідь в собі,
в розпечених мов жар долонях.
Про що співають солов’ї
закоханим у ніч безсоння…
19.04.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925028
дата надходження 14.09.2021
дата закладки 14.09.2021
Щодня я відстані долаю,
Крізь ліс, крізь поле - за село,
Де силу в крила наливає
Мені природи джерело.
Спасибі, Боже, за цю пору,
За кожну хвильку, кожну мить,
Що маю в серці непокору
Й від суєти можу злетіть.
Вперед на зустріч із красою,
Де сонце сяє, сніг скрипить,
Де заяць стежкою лісною
Ніким неляканий біжить.
Де сріблом все навколо вкрите,
Де діаманти скрізь блищать
І сяйвом простори залиті –
Й весь всесвіт хочеться обнять!
В такі хвилини забуваю
Про всі проблеми на землі.
І я з природою співаю!
Й весь світ всміхається мені!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905952
дата надходження 24.02.2021
дата закладки 11.09.2021
Низе́нько, над кро́нами хмара пови́сла,
Дере́ва прини́шкли, чека́ють дощу́.
Вітри́сько наха́бний, зриває з них листя,
Шарпа́є сердито, грози́ть : - Потрощу́ !
Сморо́дині вітер викру́чує віти,
В садо́чку бісну́ється, несамови́тий !
Споло́хав пташо́к, повали́в спіле жито,
Пелю́сточки ніжні зриває на квітах !
На дах метале́вий, баба́хкають гру́ші,
Бабу́ся, зляка́лась, вікно́ зачиня́є,
Мо́литься Богу : - Спаси́ наші ду́ші !
Бо бли́скавка в хату, бува́, заліта́є !
Пала́є вогне́м - блискави́ця згора́ !
В коли́сці просну́лась і пла́че дитина,
Гри́мнуло так, що зірва́лась карти́на !
Розве́рзлося небо і ллє, як з відра́ !
Сві́тло пога́сло, вже су́тінки в хаті
Споло́ханих ді́ток вколи́сує мати
- Засні́ть мої лю́бі, неха́й вам тала́нить ...
Заснули. Лиш чути, як дощ барабанить ...
31.08.2021 р.
Фото :
https://i.pinimg.com/originals/01/
92/7d/01927d6940b728834131b829e44bbb0d.gif
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923825
дата надходження 01.09.2021
дата закладки 09.09.2021
Гладь ставка серебром рябится,
а камыш захватил весь берег.
Я пришел тишиной напиться
и не нать никаких Америк.
Мне не нужен их ср@ный доллар
с демократией вкуса крови!
Мне бы нашей хохляцкой доли,
чтоб с утра, да не хмурить брови!
Мне б на злато глядеть пшеницы
и вкушать сладкий запах липы,
и с любимой встречать зарницы
под июльского ветра всхлипы.
Мне не нужен дурацкий бургер,
эти звезды и эти штаты!
я совсем не похож на флюгер,
мне дороже всего - Карпаты!
И пускай всю затянет ряской
гладь пруда, где луна большая
искупалась вчера с опаской,
но вернуться сюда обещала...
...ну, а если ставок исчезнет,
я не стану считать потери,
ибо даже в часы болезни
здесь душа открывает двери.
13-16.08.2011 с. Чапаево Полтавской обл.
*фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275551
дата надходження 17.08.2011
дата закладки 29.08.2021
Морозный хруст ветвей орешин,
Ручья застывший камертон,
Соседний лес обходит леший,
Как престарелый почтальон.
Закат в январском небе тонет,
Где звёзд рассыпана крупа.
Умчались солнечные кони,
Но светит Млечная Тропа.
Зажглись огни в уютных хатах,
Звучит колядок перезвон,
Манящий запах чая с мятой
Сулит спокойный тихий сон.
А на печи тепло, как в мае,
От крупных белых кирпичей.
На лунный колоб хрипло лает
Сиркó кудлатый и ничей.
А в крайнем доме, после кружки,
Взял в руки бережно баян
Старик, усевшись на подушке:
Войну припомнил дед Хирьян.
Позёмка утекает в балку.
Поставив свечи на окне,
Желает дивчина-гадалка,
Чтоб Грыць пришёл наутро к ней.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891285
дата надходження 10.10.2020
дата закладки 29.08.2021
Кожен день -
як маленька вічність,
коли поруч тебе нема -
Гаснуть зорі,
зіниці,
свічі,
зазирає у ніч - зима...
Замітає стежки,
повіки -
ти - у спогадах,
ти - у снах.
Відшукати
від тебе ліки
не дано мені -
так і знай.
Ти - найкраща
моя пригода.
В нас і серце
на двох - одне.
Вже і бути без тебе -
годі -
з кожним подихом,
з кожним днем...
Лиш торкаюся
рук магічних -
і зникає печаль німа.
Кожен день -
як маленька вічність,
коли поруч тебе нема...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845695
дата надходження 21.08.2019
дата закладки 29.08.2021
Ласка́вого мо́ря блакить неозора,
Купа́ються ніженьки в шо́вковій хвилі,
Вода пустотли́ва, іскри́ста, прозора,
Проро́чить блаже́нства хвили́ночки милі !
Пісок білопі́нною хвилею ви́праний,
Сія́є на сонці, як цукор розси́паний !
Скрипу́чий, гарячий, від сонця вогнистий !
Чисте́нький, лиш ча́єчки слід, як нами́сто ...
Хвиля, грайли́во водою оббри́зкала,
Торка́ється, ма́нить, шепоче - купа́йтесь,
Воді́ благода́тній, на ми́лість віддайтесь !
В обі́йми до се́бе, пустунка, покли́кала ...
Вода криштале́ва, ледь дише прибоєм ...
Красу́ твого́ тіла ховати не хоче !
Таму́ючи по́дих, милу́юсь тобо́ю ...
В обійми, в обійми - нам море шепоче !
В обі́йми - повто́рює круча луно́ю ...
А тіло, нарешті, з'єдна́лось з водою !
Ні́жними пе́рсами ба́виться піна,
Вода обмива́є, сідни́чки й коліна,
Пе́стить живіт, доторка́ється ло́на,
На хви́льку завме́рла в діво́чій доло́ні...
За мить, голе тіло вже скрізь обніма́є !
Крапли́нки на шкі́рі, перли́нами ся́ють !
Сонце в воді діама́нти розси́пало,
З хвилею ра́зом, у море покли́кало !
Теплим блаже́нством, змори́ло все тіло,
Зася́яло ніжно і час зупини́ло !
А кру́чі стоя́ть на сторо́жі всеці́ло !
І на́віть не знають, що час зупини́вся,
Мая́к насторо́жився, чуть нахилився,
Мені підморгну́в і ледь-ле́дь, зашарі́вся ...
Мовля́в - Я не ви́дів ! Яке́ моє діло ... ?
А море, ледь чу́тно, за ним шелесті́ло :
- Ніхто вас не ба́чить, коха́йтеся сміло !
10.08.2021 р.
Виправлено і доповнено 09.04.2025 р.
Ласка́вого моря блакить неозора,
Купаються ніженьки в шо́вковій хвилі,
Вода пустотлива, іскриста, прозора,
Пророчить блаженства хвилиночки милі !
Пісок білопінною хвилею випраний,
Сіяє на сонці, як цукор розсипаний !
Скрипучий, гарячий, від сонця вогнистий !
Чисте́нький, лиш чаєчки слід, як намисто ...
Хвиля, грайливо водою оббризкала,
Торкається, манить, шепоче - купайтесь,
Воді благодатній, на милість віддайтесь !
В обі́йми до се́бе, пустунка, покликала ...
Вода кришталева, ледь дише прибоєм ...
Красу твого тіла ховати не хоче !
Тамуючи подих, милуюсь тобою ...
В обійми, в обійми - нам море шепоче !
В обійми - повторює круча луною ...
А тіло, нарешті, з'єдналось з водою !
Ніжними персами бавиться піна,
Вода обмиває, сіднички й коліна,
За мить, голе тіло вже скрізь обнімає,
Голубить живіт, доторкається лона,
На хвильку завмерла в дівочій долоні...
Краплинки на шкірі, перлинами сяють !
Смарагдами сонце на хвильках сіяє,
Блаженством гарячим зморює тіло,
Із хвилею ра́зом, в обійми взиває !
Засяяло ніжно і час зупинило !
Ніхто не прові́да про наші обі́йми ...
Хіба що шеле́сне щось ві́терець вільний,
Хмаринка, що з неба до нас підглядала
І хвилька, що поряд із нами плескалась...
Бо круча ж стояла на варті всеці́ло !
І навіть не знала, що час зупинився,
Маяк настороживсь, ледь нахилився,
Мені підморгнув і ледь-ле́дь, зашарівся ...
Мовляв - Я не ви́дів ! Яке моє діло ... ?
А море тихе́нько за ним шелесті́ло :
- Ніхто вас не бачить, кохайтеся сміло !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920970
дата надходження 31.07.2021
дата закладки 25.08.2021
Пиши о счастье, женщина, пиши
О хлебе, доме, детях и колясках,
Целуй рассвет, показывая жизнь
В ярчайших проявлениях и красках.
Транслируй исключительно добро,
Заваривай чаи на пряных травах,
Зовись женою, матерью, сестрой...
Налево не ходи, ходи направо.
Не смей болеть! Здоровья жернова
Должны перемолоть любые хвори.
Война в груди? А толку? Воевать
Ты не имеешь права априори!
Не депрессуй, не плачь, не истери...
Танцуй и пой - твоя такая участь!
Никто не слышит, женщина, твой крик,
Как будто он гортанен и беззвучен!
02.04.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909927
дата надходження 03.04.2021
дата закладки 02.07.2021
Я на любовь накладываю вето,
Посмертный мораторий и табу.
Ещё вчера ты был приоритетом,
Сегодня стал пустым набором букв.
Потоки подсознанья перекрыты
И отключён ментальности канал!
Не ощущаю больше дефицита,
Который ты так остро вызывал!
В системе сердца - сбой, перезагрузка,
Разорвана кармическая связь.
Свет ауры твоей настолько тусклый,
Что даже мёрзну рядом находясь.
Вселенной говорю за всё спасибо,
Я обрела духовную юдоль.
Но судьбоносным стал конечный выбор:
Ты больше не способен вызвать боль.
01.06.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915587
дата надходження 01.06.2021
дата закладки 02.07.2021
Червень тихо бреде споришами, покосами;
Засміялись черешні, политії грозами;
Аромат полуниць сонцехвилями-маревом,
Мліє сонна земля, вмита літніми чарами.
Вже й Зелені свята плинуть хмарами, водами;
І пишніє наш край і полями, й городами;
Листом-зелом оселі убрані, заквітчані…
Ми з тобою також теплим літечком звінчані.
КартоплІ зацвіли, і жасмин, і півонія…
Літні дні прибули – мила серцю гармонія;
І зітхає земля, щедрим плодом вагітная,
Хмари кроплять поля і скоряються літові…
Кожна гілка цвіте, кожна квітка всміхається,
Літо долі гряде і плодами пишається…
А громи десь гримлять за полями, за мріями,
І землиця, і мати чекають з надією…
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917434
дата надходження 20.06.2021
дата закладки 20.06.2021
бабушка топила лишнего котёнка
на глазах у мира мальчиков глуши
и кривлялось солнышко на волне в ведерке
и бежала трещинка в даль по дну души
но батюшка помолится
ФСБ спасет
радовался дедушка наливаясь брагой
в полдень за сарайчиком прячась от людей
и смеялась внученька над слепой дворнягой
подавая в миске ей дождевых червей
но батюшка заступится
ФСБ найдет
гоношилась маменька обдолбившись пивом
жалилась соседушке на свою судьбу
и плевалась семечком с матерком визгливым
прямо под скамеечку в городском саду
но батюшка поможет
русский мир взойдет
торговался папенька в хлам с единороссом
направляя аргументы в чемоданах в Кремль
чтоб стреляли в спину миру русские матросы
снова как в 17м силясь встать с колен
ФСБ поможет всем
светлый рай придет
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917414
дата надходження 20.06.2021
дата закладки 20.06.2021
Когда не пишутся стихи,
То всё, наверное, в порядке -
Зазря не просится в тетрадку
Набор словесной шелухи.
Вулкан эмоций стих и спит,
Неактуальны больше войны,
На сердце благостно, спокойно,
Простыл и след былых обид.
Сошла уныния печать,
Опять улыбка на витрине
Лица. И хочется отныне
Многозначительно молчать...
Когда ты выпустишь пары,
И, наконец, предашься неге -
Как думать в августе о снеге,
Писать забросишь.
До поры.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862765
дата надходження 27.01.2020
дата закладки 13.06.2021
Мамині руки
Я Ваші руки, мамо, пам'ятаю —
потріскані, шершаві та сухі.
чомусь мені здавалось, я не знаю,
що з вигляду вони якісь брудні.
Мені тоді так соромно було
перед своїми друзями за Вас...
кудись далеко все це упливло,
як швидко промайнув мій юний час.
Тепер кручусь безсонними ночами,
не сплю від сорому, мечусь від муки...
Я б зараз мив гарячими сльозами
і поцілунками сушив би Ваші руки.
17.09.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888996
дата надходження 17.09.2020
дата закладки 24.05.2021
[i]"За гла́дию вод, на холме́ - церкову́шка . . ."
Церковь Святого Пророка Илии
в городе Чернобыле. [/i]
Весенние ве́тры, горячие, го́нкие,
В мгновение ока, согнали снега...
Ручьи обратились потоками звонкими,
А речка отве́ргла свои берега...
Неистово во́ды ворвались в поля,
Луга покорились и сдались разливу.
В пучине бурлящей исчезла земля,
Не смея противиться шалу прилива !
Река разгулялась, смела́ берега !
Вода победила и, с сушею споря,
Долину реки, заливные луга,
Шутя обратила в бескрайнее море !
Тот берег далек, растворился в тумане.
Его очертания еле видны...
Надёжно запрятав ненужные сани,
Крестьяне на воду спустили челны...
Вот лодка плывет на базар, с провиа́нтом.
Старик бородатый стог сена везет.
Навстречу ползет голубая шаланда,
На свадьбу, с гостя́ми с гармонью плывет.
А рядышком с нами, солидно и чинно,
Плывет плоскодонка, мотором гудит.
В уборе блестящем, укрывшись овчиной,
В ней батюшка, гордо, на банке¹ сидит.
Кустарника ветки торчат из воды,
На них воробьи́шки сидят беззаботно,
А там, где вчера были зайца следы,
Уж щука в траве притаилась вольготно.
Мальчишка при деле. В больших сапогах,
Тихонько бредёт по заросшей мели́...
На щук промышляет... С остро́гой в рука́х,
На тех, что на о́тмель, в траву́ подплыли́ !
Наш дом, на околице - вовсе не суша,
А остров, отъятый² водой от села !
Вокруг, словно морем, волнами окружен -
Река во всю ширь в том году разлилась...
За гла́дию вод, на холме́ - церкову́шка.
За рощей весенней блестят купола.
На Пасху, конечно же, правится служба,
Гудят и трезво́нят колокола.
Пасхальные зво́ны торжественны, чи́сты
Над вешней водою волна́ми плывут.
И вместе с речною волно́ю лучистой,
Ко всем Благода́тную Весть принесут !
* * *
¹ Банка - скамья для гребцов на лодках.
² Отъя́тый - отобранный, забранный.
07.12.2020 -
10.11.2024 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897486
дата надходження 07.12.2020
дата закладки 29.03.2021
Новое платье - словно цветной зефир.
Машенька в нём - принцесса. Куда надеть?
Вот бы на бал, как Золушка! Танцы, пир!
Мамочку взять и брата - грозу сердец.
Только не папу: выпьет - и быть беде.
Надо успеть вернуться домой к семи.
Маше вбивают в голову каждый день:
"Нет ничего на свете важней семьи".
Новые серьги к платью. Кольцо. Фата.
Маша сегодня - Золушка на балу.
Кончился страх! Теперь всё пойдёт не так!
Принц, как мечталось, - весел, красив, неглуп.
Он - идеал. Герой романтичных снов.
Только один изъян - тяжела рука.
"Лишь бы не пил..."
А парочка синяков -
К этому нашей Маше не привыкать.
Новая "Хонда"! Скорость! Как мир, стара
зависть подруг. И горе внутри старо.
Знает Мария цену таким дарам:
вывих плеча и сломанное ребро.
"Взять бы детей, умчаться на край земли!" -
этих опасных мыслей как будто нет.
"Нет ничего на свете важней семьи" -
неоспоримый Машин приоритет.
То ли слепая кукла в чужой игре,
То ли нарочно выбранная судьба...
Шарфик, очки, перчатки, тональный крем...
Часто ей снится Золушкин первый бал.
Снятся другие жизни в других мирах.
"Что-то сегодня ноет в груди. Ребро?.."
...Вместо подарка Машеньке в этот раз
новые туфли, белые, купят в гроб.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874816
дата надходження 06.05.2020
дата закладки 25.03.2021
Трудно быть богом, если один за всех,
Если от голосов закипает мозг,
Если ожогом нА душу каждый грех,
Если ты сделал больше, чем даже мог:
Умер, воскрес, вознёсся на небеса,
Дал им свободу выбора, цель и дом.
Только вокруг по-прежнему детский сад:
Каждый бежит к тебе со своим горшком.
Трудно быть богом, если в душе дыра,
Если устал оттуда сюда сновать,
Если опять упорно рисуешь рай,
А на рисунке, мать его, снова ад.
И, проклиная свой бесполезный дар,
Жаждешь сойти с ума, понимая, что
В то, что ты есть, и будешь, и был всегда,
Кроме тебя, не верит уже никто.
Если ты одиночеству даже рад,
Тяжестью давят титулы альф-омег,
Если тебя, любя, норовят сожрать...
Трудно быть богом, если ты – человек…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716808
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 24.03.2021
снова свобода! снова она не в радость,
сколько веков из памяти ни стирай.
если ты вдруг сумела сбежать из ада,
вряд ли тебе когда-нибудь светит рай.
тот, кто поймал, не бросит свою добычу -
мчится по следу опытным гончим псом.
демон тебя узнает в любом обличье,
вцепится мёртвой хваткой, отравит сон.
знает, какие выбрать и кнут, и пряник.
знаешь, ему приятно тебя ловить.
если успеет, в сердце ножом застрянет.
или придет под видом большой любви.
ты не устала прыгать из тела в тело,
в разных веках и странах рождаясь вновь?
разве такой свободы тогда хотелось?
разве теперь не хочешь судьбы иной?
мир превратился в копию адской клетки,
кажется жизнь не жизнью — дурацким шоу.
вырваться прочь бы с этой дрянной планетки...
слышишь? беги! он снова тебя нашёл!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908983
дата надходження 24.03.2021
дата закладки 24.03.2021
Старый я альбом листаю,
Здесь на фотках вся семья,
Фотографию встречаю,
Это кто? Так это ж я.
Я смотрю на это фото,
Рядом зеркало со мной,
Ох попортил меня кто-то,
Я теперь совсем другой.
Здесь глаза совсем другие
И лица другой овал,
Там такие молодые,
Здесь морщинок целый вал.
Альбом память сохраняет,
Он устроил встречу нам,
Нас пол века разделяет
Дорогой мой мальчуган.
Фотография мне скажет
Я теперь совсем не тот,
Но душа осталась та же
И она во мне живёт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908424
дата надходження 18.03.2021
дата закладки 18.03.2021
Читаючи Ліну Костенко
Читаю на дозвіллі Ліну…
своїх емоцій не таю,
її поезію нетлінну
неначе в спеку воду п'ю
Її мелодію незриму,
що так п'янить, бентежить душу,
отриману від бога риму,
ніяким чином не порушу.
Слова, як істина звучать.
А роздуми — моїм співзвучні.
Цього не можна замовчать
усе у ціль, всі стріли — влучні.
09.07.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882796
дата надходження 14.07.2020
дата закладки 16.03.2021
Остывшие крыши
лизнул
и повыше
взобрался
безумный
рассвет.
Ужасно-прекрасно!
Лишь Богу подвластно...
Как жаль
что тебя
рядом нет.
Фото автора стиха
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908039
дата надходження 15.03.2021
дата закладки 15.03.2021
Прибула в село Маруся
З нареченим Домініком,
Познайомила бабусю
Із майбутнім чоловіком.
Тут старенька побажала,
Щоб жили довіку в парі:
-Для весілля буде зала
В ресторані, а не в барі.
Бо таке лиш раз буває:
Гроші ми на це зібрали,
Значить, вас Господь єднає,
Щоб розлуки ви не знали.
-Що ви, бабцю? Що за мода?
Не така у мене вдача:
Заміж один раз виходять
Некрасиві і ледачі.
Кожен шлюб у мене вдалий,
Я характер маю впертий…
Краще сядьте, щоб не впали:
Нік у мене вже четвертий!
Крапку ставити ще рано,
Тут не знаю я упину,
Бо одна із забаганок –
Ощасливити мужчину.
Не моя вина у тому
(Правила тотожні з віком)
Треба дати холостому
Шанси стати чоловіком!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907492
дата надходження 10.03.2021
дата закладки 10.03.2021
9-го березня Україна відзначає 207-у річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Геніальний поет, талановитий художник та борець за Україну – саме так говорять про Шевченка в Україні й у всьому світі. З криниці Кобзаревого слова черпаємо ми і нині мудрість, наснагу і любов до України.
Усі ми знаємо біографію Тараса Шевченка, втім поза увагою часто залишаються цікаві факти із життя Кобзаря - деякі взяті з біографії, а деякі засновані на переказах очевидців та друзів поета.
Ось як описували сучасники зовнішність 29-літнього Шевченка: молодий, здоровий, середнього зросту, широкоплечий, міцно збудований. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами, волосся вистрижене по-козацькому, але зачесане назад. Він був темний блондин, з його лиця пробивалася відвага, в темно-сірих невеличких очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, в ході й рухах — зосередження. При першій зустрічі із ним у ньому не примічалося нічого привабливого, навпаки, він здавався холоднуватим, сухим, хоч і простим, приступним. До людей ставився спершу недовірливо і перед першим-ліпшим не відкривав своєї душі, особливо бував замкнутий супроти тих, хто добивався викликати в нього одвертість та щирість. Зате коли пізнавав чоловіка й відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як знаходив у тій людині взаємність, віддавався йому цілим серцем. Примітними рисами характеру були доброта, м’якість, навіть делікатність, що суперечило його суворій масці, незвичайна простота, природність, безкорисливість, навіть саможертовність. На кривду й несправедливість його серце запалювалося гнівом і вибухало, немов вулкан, — тоді він міг бути й несамовитим. З бідними ділився останнім.
Шевченко, коли сперечався, запалювався, доходячи до пафосу. В запальності його, однак, не було ні злоби, ні пихи — тільки святий вогонь відчуття правди й справедливості. Коли ж бачив, що супротивник набирається пихи, поет дозволяв собі різко його осмикнути. В суперечках він висловлювався гостро, аж співбесідники побоювалися за нього. Особливо несамовитий ставав поет, коли заходила мова про кріпацтво — це була його глибока й болюща рана. Якось у гостях в Я. Полонського згадав поет своє дитинство і те, що родичі його і досі кріпаки. Від таких споминів аж заплакав, аж зубами заскреготав і, нарешті, так ударив кулаком об стіл, що чашки з чаєм попадали на підлогу.
ЛЮБОВ ДО ПІСНІ
Шевченко не уявляв собі життя без пісні. Навіть малюючи картину, він завжди тихенько наспівував народні пісні, чаруючи друзів і свого учителя Карла Брюллова.
Палку любов до народної пісні Тарасу прищепили мати, яка співала колискові, дід – історичні (про Коліївщину), батько – чумацькі, сестра Катерина – ліричні. За свідченнями сучасників, Шевченко міг слухати співи годинами в якомусь вдячно молитовному настрої. Спів для Тараса був органічною потребою.
Відомий музикознавець Дмитро Ревуцький (брат композитора Левка Ревуцького) згадував: "Коли мені довелося в 1902 році бути в селі Качанівці в розкішній садибі В.В. Тарновського, старий садівник Тарновського Андрій Микитович Кот привів мене до столітнього дуба на значній відстані від панського палацу і сказав: «Отут під дубом мій батько та інші кріпаки ще старого Григорія Степановича Тарновського сходилися ночами слухати, як Тарас Григорович Шевченко співав їм пісні. Він співає було, а люди плачуть. Тому цей дуб і зветься Шевченковим».
Куліш згадував, що коли Шевченко співав, усі довкруж замовкали і зачаровано слухали, дехто плакав, а він співав людям на втіху. Шевченко мав голос приємного сріблястого тембру – тенор. Він співав серцем і був визнаний справжнім народним співцем України.
Шевченко все життя також збирав і записував українські народні пісні, а деколи і сам створював мелодії до своїх віршів (пісня «Ой, повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу»). Поет записував тексти пісень, а щодо мелодій, то завдяки своїй природній музичній обдарованості, швидко їх схоплював і засвоював напам’ять. Він був одним з перших фольклористів, який зумів побачити в народній пісні феномен української нації:
Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України!
Наспівність, мелодійність поезії Шевченка дала поштовх до написання численних музичних композицій майже всім українським композиторам.
Найбільшу кількість творів на слова Шевченка написав Микола Лисенко. Музикою до «Заповіту» Шевченка Лисенко розпочав унікальний у світовій музиці цикл вокальних творів на слова одного поета – «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка». До нього увійшли композиції (приблизно 100), які відрізняються за жанровими ознаками. Це – пісні, дуети, тріо, квартети, хорові поеми, кантати.
ШЕВЧЕНКО І ЗАСЛАННЯ
Коли Т. Шевченко вперше приміряв солдатський мундир і шинель, у нього котилися сльози. Він не знав, що одяг зшили за казенний рахунок, а тому запитав – скільки грошей винен за мундир. Унтер-офіцер без запинки відповів – 40 рублів. Поет заплатив. Щоправда, гроші йому повернули, коли про випадок дізналося вище керівництво.
Коли Т. Шевченка в жовтні 1850 року переводили в Новопетровськ, поет знайшов на вулиці в Гур’єві вербову ломаку: вона служила йому палицею в дорозі. Прибувши у форт, Шевченко застромив палицю в землю на солдатському городі, і з неї виросло перше дерево в Новопетровську. Пізніше, при підтримці коменданта фортеці Ускова, вибрав він місце для саду (верст за дві од форту), зробив план, розмітив, де які дерева садити, і восени 1853 року на тому місці закипіла робота. Дерева виписали з Астрахані і з Гур’єва, перевезли також, за порадою Шевченка, і великі шовковиці з Ханга-Баби. В саду збудували для родини коменданта літній дімець і альтанку. Біля альтанки спорудили землянку, яка стала місцем творчого натхнення самого Шевченка. Форт Новопетровський було скасовано 1857 року і перейменовано в Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка, а землянка — дімцем Шевченка.
ШЕВЧЕНКО І ДІТИ
Шевченко дуже любив дітей. Коли він жив у Києві на Пріорці (1859), поет дуже здружився з дітворою. Діти бігали за ним і кричали: „Дядьку, розкажіть нам ще одну казочку”. По обіді поет ішов у сад, лягав під яблунею і кликав до себе дітей. Вони лазили по ньому, пустували. — Кого люблять діти, — казав про себе поет, — той не зовсім ще поганий чоловік.
Якось наймичка Оришка прала одяг та знайшла гроші, про які Шевченко забув, і він на ці гроші влаштував для сусідських дітей „бенкет”. Пішов на базар, накупив іграшок та ласощів, ледве доніс. Двір посипали свіжою травою, дітвора раділа, гралася, качалася по траві, поет теж радів. По обіді перекупка привезла цілий візок яблук, груш, пряників, бубликів. З двору «бенкет» перейшов на вигін. Посходилися дорослі й говорили: «Оцей старий, певне, божевільний!" Шевченко бігав разом з дітьми, повчав їх, сміявся, змагався з хлопцями.
ШЕВЧЕНКО І МИСТЕЦТВО
Перший іспит з малювання Шевченко складав 23 червня 1838 р. — через два місяці після викупу з кріпацтва. Оцінки виставляли, починаючи з першого номера, що був найвищим балом. На цьому іспиті Шевченко одержав 13-тий номер. Проте уже 4 жовтня 1838 р. на місячному екзамені йому присуджено найвищий бал —1-ий номер, наприкінці того ж місяця — 3-тій номер, ще через місяць, 30 листопада, —2-ий. Одержання тричі таких високих номерів, було великим успіхом і давало підстави для переведення в наступний натурний клас ще до закінчення навчального року. На третному іспиті (за третину року) 24 грудня 1838 р. Тарас малює вже з натури й одержує 4-тий номер.
Пишучи поему „Катерина”, Т. Шевченко питав у І. Сошенка: — А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде? — Та одчепись ти, кажу, зі своїми віршами! — гримає на нього Сошенко. — Чом ти діла не робиш? Під „ділом” Шевченків приятель-художник розумів живопис, малярство. Згодом, коли до Шевченка прийшла слава великого поета, Сошенко виправдовувався: — А хто ж його знав, що з нього зробиться такий великий поет? — і доповнював: — А все-таки я стою на своєму: що, якби він покинув вірші, був би ще більшим живописцем, ніж поетом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907457
дата надходження 09.03.2021
дата закладки 09.03.2021
Не заметить невозможно
Жизнь светла и чи́ста
Мнения иные ложны
Коль душа лучится
Если радостью наполнен
И Добром и Светом
Ты во поле во широком
Жаворонком спетом
Там река в долине вьётся
Соловьи в дубравах
Как влюблённых сердце бьётся
Гул пчелиный в травах
Нам душой с природой слиться
Песнь её услышать
Сердцем вместе взвеселиться
Благодать всколышет
Жизнь тогда прекрасной станет
Творчеством нальётся
В гармоничных тонких гранях
Божий смысл вернётся
И в сердцах Любовь воспрянет
Красота окружит
Вся Вселенная запляшет
В переплав оружье
03.03.2021г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906721
дата надходження 03.03.2021
дата закладки 03.03.2021
Симфония трамвайного звонка.
Туман стоит над кронами у окон.
«А утро в цвет парного молока», –
шепчу тебе, чуть задевая локон.
Шепчу тебе слова про дождь и свет,
о нежности листвы ранимой очень,
о том, что лучше ведь сезона нет
в году, чем затянувшаяся осень.
Ты слушаешь не размыкая век,
щекой к руке прижавшись, тихо дышишь.
Шепчу тебе: «Мой милый человек»,
ресницы дрогнув выдали, что слышишь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690827
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 17.01.2021
Весь сад в цветах. Всё памятно и свято,
тропинка к дому и белёный дом
в котором жил давным-давно…
когда-то,
окошки с тюлем, крынка с молоком;
И запах хлеба с корочкой, из печки,
скоблёный стол и угольков огни;
Под рушниками лики, блики свечки,
и выцветшие фото всей родни.
Хмелеет август от жары и света,
роняет август спелые плоды…
Я мал ещё, и засиделся где-то,
забыв уду, над кромочкой воды,
глазея на мальков лягух и рыбы,
на то, как цапли бродят в камыше,
на облаков причудливые глыбы…
И хорошо так было на душе,
аж до слезы от радости не ясной.
Глядел на пчёл, спешащих на цветок,
на лёт стрекоз, и слушал гул неясный
грозы цветастой, как в траве платок.
Приснился дом, где всё до боли свято,
калины гроздья зреют над окном.
Я мал ещё, спят слепыши-котята,
накрытые заботливо рядном.
Шаги и голоса… Беззвучно плакал
пред рушниками и шептал: «Молю,
им тыщу лет». А воск тихонько капал
в прозрачную, как свет, ладонь мою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667683
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 17.01.2021
Ти шепочеш,
торкаючись вуха губами
ледь відчутно,
неначе метелик чи подих.
Та я чую слова,
та усе між словами...
Я їх вгадую, мила,
завчасно, на подив.
Я вгадав, що в очах твоїх
щастя багато,
більш ніж зірочок
в небі нічному,
та квітів
у лугах; видають,
як у полі багаття,
найкоханнішу,
най... Найщасливішу в світі.
Ти шепочеш, що в тебе
від мене удари
пропускає серденько,
а то завмирає,
чи зривається раптом
у небо, за хмари,
без страху, наче крила
пташинії має...
Ти шепочеш,
що в тебе
від мене тремтіння
пробігає ні з чим
незрівнянне у тілі.
Перебив я вустами
твоє шепотіння:
«А у мене від тебе
мурашки по шкірі».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901596
дата надходження 17.01.2021
дата закладки 17.01.2021
Заніміли над ставом верби,
Ледь дзвеніло над ними небо,
Замовкає пташина пісня –
Все чекає, що буде після…
Місяць виплив уже із хмари,
Пасти вивів зірок отари,
З-поміж верб заглядав до ставу…
Впав у нього… Ось-ось дістану,
Зачерпну його із водою,
У човні з ним всю ніч простою.
А як ранок зарожевіє,
Місяць з рук утекти зуміє.
Подивлюсь на свої долоні,
І здається, що я в полоні
Вже у сонечка, а не в місяця.
Жаль, в долонях воно не вміститься.
20.10.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770823
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 14.01.2021
Что-то пройдено. Перечеркнуто.
Позабыто нещадно памятью.
Иногда, в этой жизни чокнутой,
Что-то гибнет, сгорая в пламени.
И не жаль ничего, наверное,
Коль в костёр равнодушно брошено.
Всё что дорого сердцу - верное,
От беспамятства огорожено.
Может более не накопится
Ничего, что душой оценится.
Только если дано - и в копоти
Отыщу... избегая ленности.
Но ведь жизнь - это волн движение.
Остановки порой пугающи.
На последней из них: затмение,
Где раскроет земля влагалище.
И всё то, что вдыхаю с жадностью,
И всё то, что для сердца ценно мне
Упокоит земля безжалостно,
Ведь и я в этом мире - временно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842427
дата надходження 19.07.2019
дата закладки 14.01.2021
Моя мрія далеко і близько...
Не дістати до неї рукою...
Йду до неї без звуку...без блиску...
І от...мрія вже стала метою...
Я нікому про неї ні слова...
Жоден друг, жоден ворог не знає...
Я до битви за мрію готова...
День за днем...рік за роком минає...
Не чекаю підтримки чи критики...
Не малА вже...з собою відверта...
Все здійсниться - немає в тім містики...
Бо з роками я стала уперта)
10.08.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901276
дата надходження 14.01.2021
дата закладки 14.01.2021
"Приидите ко Мне, вси труждающиеся и обремененные, и Аз упокою Вы" (Мф, 11.28)
"И говорит ему: друг! Как ты вошёл сюда не в брачной одежде?" (Мф, 22.11)
Научиться бы жить, не сломав и былинки,
За печали добром воздавая сполна.
И в любимых глазах не увидеть соринки,
Лучше думать, как вынуть свои два бревна.
Научиться бы жить без сомнений и страха,
А оружием Веры их стрелы ломать,
Не жалеть поделиться последней рубахой
И в преклонных годах почитать свою мать.
Научиться бы жить, чтобы помыслы злые
Не роились, как осы, в больной голове,
Быть готовым к коварству лукавого Змия,
Что залёг, притаившись в зелёной траве.
Научиться бы жить, избегая соблазнов,
Чтоб примером дурным для кого-то не стать,
Не бросаться на ветер словами напрасно,
Не завидовать ближним и не осуждать.
Научиться бы жить, не горбатясь под ношей,
И смиренно, без ропота крест свой нести,
Не сдаваться и думать всегда о хорошем
На тернистом, ухабистом жизни пути.
Научиться бы жить, невзирая на лица,
Не стесняться других повести за собой,
Не замалчивать правду и не возгордиться,
Благодарным за всё быть - за радость и боль.
Научиться бы жить бескорыстно и просто,
И любить безусловно, без всяких "за что".
Не томясь ожиданием встречи с погостом,
Быть готовым всегда, в пятьдесят или сто.
Научиться бы жить, никого не обидев,
Никого не виня, никого не браня,
Чтобы Бог хоть в "чуть-чуть научившемся" виде
Смог когда-то в Свой Дом пригласить и меня.
На фото: Почаевская Лавра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749834
дата надходження 08.09.2017
дата закладки 02.01.2018
Девчонка-плакса с малых лет
Бывает, так уже измучит...
И просится, чтобы, нет-нет,
А кто-то взял её "на ручки".
Она становится взрослей,
Проходит возраст "почемучки",
Но хочется всё также ей,
Чтоб кто-то взял её "на ручки".
И в юности находит сплин,
Пока девица не получит
Свой неизменный витамин,
Чтоб кто-то взял её "на ручки".
Она надеется и ждёт,
Что, может, завтра будет лучше,
И, наконец, найдётся тот,
Кто сможет взять её "на ручки".
Мечтает девушка во сне,
(Хоть сон она вам не озвучит)
Что принц приедет на коне,
И он возьмёт её "на ручки"...
Капризна девушка порой,
И та ещё бывает "штучка",
Желая, чтоб её "герой"
Почаще брал её "на ручки".
И обижаться-то смешно
На оскорбления от "злючки",
А просто, видимо, давно
Никто не брал её "на ручки"...
Вы будьте чуточку добрей,
Когда она вам откаблучит,
Она же хочет поскорей,
Чтоб кто-то взял её "на ручки".
И дома, если меркнет свет,
И над семьёй сгустились тучки,
На это есть простой совет:
Возьмите женщину "на ручки".
Она устала от забот,
Но теплится надежды лучик,
Что очень скоро муж придёт
И заберёт её "на ручки".
Она согреет вас теплом
И спрячет все свои колючки,
Погасший свет вернётся в дом -
Возьмите женщину "на ручки".
Крадутся медленно года
Змеёй предательски-ползуче...
Ей ощущается всегда,
Что, как без рук, без этих "ручек"...
* * *
Она - уюта островок,
Она... Ну что бывает круче?
А нужно только и всего:
Не выпускать её из "ручек".
[i]Идеей стихотворения послужили многочисленные публикации в интернете, раскрывающие некоторые аспекты женской психологии.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739034
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 23.06.2017
Ця трава, скуйовджена, прим’ята,
Цих кульбаб молочні ліхтарі –
Пух летить, як вищипана вата,
Невагомо плаває вгорі.
Завмираю: слухаю, як п’яти
Доторкають стебла молоді…
І мені так солодко лежати,
Як човну легкому на воді!
День такий привітний і погожий,
Мов Великдень в будень цей забрів!
Крила рук, розкидані на ложі
У лляних овалах рукавів…
І соро́чки вишитої ромби –
Голубі на білому, і сни,
В голові розсипані, немовби
Золотаві промені весни!..
І така травнева чиста тиша
Срібнодзвонить співами пташок!
І трава скуйовджена колише
Мого тіла теплий сповито́к…
І на шкірі – ніжний подих неба,
Лоскітливо-трепетний, живий,
Мов кульбаб насіялось зі стебел
У мої овальні рукави…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665712
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 14.05.2017
У Моршині цвіте бузок. Бу-зо-о-ок!
Молочно, світло- й темно-фіалково!
Глядиш на чудо це, спиняєш крок,
Так радісно тобі стає, казково!
Вбираєш запах цвіту до клітин,
Хмеліє кров від свіжості парфумів.
Всього два тижні бузових фестин –
А дух – орлом, і око у безумі.
Цвіте бузок, король весни – бузок!
В дрібні уста його цілує вітер.
Цвіте бузок – це вам не дріб’язок,
Це старт до днів омріяного літа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733418
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017
І знову яблунька розквітла,
Як роду пам'ятник в саду,
Моя ровесниця тендітна,
Така, як завжди - до ладу.
Колись дідусь, душа-людина,
До саду цю красу приніс
І ось піввіку вже родина
Так вдячна дідусю, до сліз.
У гіллі пам'ять причаїлась,
Це-вже історія в саду,
Зі мною яблунька молилась,
Вона - свята, до неї йду.
Мене обніме й квіти сяють
Біло-рожевими неонами,
На флейтах бджілки ніжно грають,
Живе деревце Родіонове!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732225
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 07.05.2017
Руці – краплини щирості,
Очка – коштовні опали.
Як же словами викласти
Як ми тебе чекали!
Спи, солодкий ангелику,
Маминим раєм обвийся.
Ти прийшов до нас здалеку
І по дорозі втомився…
(Доньці)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643588
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 29.01.2017
...Такую ничем не удержишь.
Не купишь, такую, ничем.
Не пробуй с ней быть самодержцем,
Не стоит быть властным вообще.
Свободу дари - не монетки!
Рабыню тебе... не простит.
Умеет любить, но не в клетке!
Ей рамки - как в сердце тиски!..
Кокетку в ней видишь? - напрасно!
В ней взгляд лишь кокетлив один.
Ревнуешь? Зачем? Хоть и страстна,
Но ТЫ её страсть... Героин...
Разлился дурманом по венам
И в кожу впитался... собой...
Не мыслит она об изменах,
Ни телом своим... Ни душой.
Но всё же любить под диктовку -
Не сможет!.. Плясать?.. - Никогда!
Зови её - стервой, плутовкой,
Но это... ошибочный взгляд...
Быть верной, конечно, умеет,
Но только - в свободе своей,
И помни, ответить сумеет,
На боль, причинённую ей.
Полёта лишить не пытайся!
Не свяжешь такую ничем!
Иначе... уже... попрощайся
С любовью своей... Насовсем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714989
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
[i]А у нас за окном зима…
Небо кроет деревья вуалью…
(Жанна ЖАБКИНА «А у нас за окном зима…»)[/i]
Я смотрю за окно зевая,
У кого-то за ним зима.
У меня дребезжат трамваи,
И в тумане стоят дома.
На асфальте скопились лужи –
Это снег в жидком виде лег.
Дождь и ветер…
Зато нет стужи.
Может, мир и не так уж плох.
Может, мир не такой уж мрачный
И не стоит его склонять.
Он различный и многозначный,
Просто надо его понять,
Разобраться и не обидеть
В грязно-сером промозглом дне,
И удастся тогда увидеть,
Как природа грустит в окне…
21.01.2017г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713636
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 21.01.2017