Єрусалиме! Сходиш з неба -
Духовний центр усього світу,
Віками билися за тебе,
За Златі врата, Боже світло.
Ти – символ всіх пророчеств світу,
Ти - Божий град Єрусалим,
Ти - повість Божих заповітів,
Де вмер за нас Господній Син.
Не раз з лиця Землі стирали
Тебе загарбники страшні,
Ти знову й знову виростало,
Як місто Сонця на горі.
В тобі води бракує завжди,
Не маєш в надрах ти багатств,
Та маєш Вогник Благодатний
І сімдесят величних назв.
Планети місто загадкове
І подвиг нашого Христа,
Ти - символ Віри і Любові,
Псалмів ти Книга золота.
Ти - Божий Дім благословення,
Релігій і часів зв’язок,
Біблійних істин одкровення,
Найбільший пам’ятник епох!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728908
дата надходження 15.04.2017
дата закладки 15.04.2017
А слива все ж збирається цвісти,
можливо навіть буйно квітувати!
Уже дістали, Господи прости,
її потуги нас нагодувати
плодами спілими, солодкими, як мед,
хоча росте в садку з десяток років.
Купляв її як „бере“, „ґолден“, „ред“,
та тільки з мене п’є ця сливка соки.
Весною обрізаю і кроплю,
а влітку ще й сумлінно поливаю.
Відношення такого не стерплю –
Не вродиш в цьому році, то спиляю!
04.04.2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117040405079
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727284
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Розкриті широко ворота…
У косах мами – сивина…
А на хресті – рушник скорботи…
По Україні… йде війна.
Вона заходить в двір, у хату…
Спить в домовині батько, син…
І не потрапив ще за грати
Той, хто війну нам запросив.
Вона ж, мов гідра, все зжирає
І землю кров’ю полива,
Серця матусь в вогні згорають,
Шукають правдоньки слова:
За що їх гинуть бідні діти
І чийсь поліг коханий син,
Народжений, щоб жить, радіти,
Топтати спалахи роси.
Ховали всім селом Івася,
Він України вірний син,
В хустину чорну одяглася
Матуся… Гімн заголосив…
Навислі хмари… теж ридають…
Тут побратими і сім’я…
Чому світ рано покидають
Герої? Жах німий стояв…
А вони ж так хотіли жити,
Та вкоротила вік війна,
Любити вміли і дружити…
В хустині чорній і весна…
Допоки будуть гинуть діти,
А біль карати матерів?
Куди шрами війни подіти?
Вогонь свічі мовчав… горів…
18.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727083
дата надходження 03.04.2017
дата закладки 04.04.2017
Не обещай меня озолотить -
Озолотишь осеннею печалью.
Не обещай всю жизнь благодарить...
Не надо, если чувства станут данью.
Люби сейчас, на то отпущен миг.
Не ожидай ни кары, ни награды.
Родится ль завтра вдохновенный стих,
Иль откровенная строка досады.
Летит ни первый, ни последний снег,
(Укроет землю, или вновь растает...),
А ты под ним - всего лишь человек,
Что будет завтра, только небо знает.
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628278
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 02.04.2017
Коли зморшками стало обличчя
Узяла фотокартки старі,
А між ними і нею – сторіччя!
Та історій п’янких ліхтарі.
Кожна з них – то зворушливий спогад,
Кожна радість і біль водночас.
По кутках тихо кинула погляд…
Розчаровано вмить він погас.
Їй згадались короткі усмішки
Та вогні молодечі в очах.
Як вона вишивала подушки,
Як коханий носив на руках!
Ледь помітно рукою торкнула
Де на фото її чоловік.
І розтерзана часом, сплакнула…
Що без нього для неї цей світ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726436
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 31.03.2017
Восточное солнце безжалостно жжёт.
Спасение – только в тени.
Ни тучки на небе! Так чист небосвод,
что стали противными дни.
Минутную радость приносит вода.
Поток леденящей струи,
для горла – как праздник. И просто беда,
коль высохли губы твои...
Восточное солнце. Горячий песок.
Так больно разутым ступням,
что прыгаешь с пятки – на мягкий носок,
как будто по иглам - углям.
И только лишь море ту боль облегчит,
и вырвется томное: "ой..."
А если ещё и волна набежит,
от счастья, хоть смейся, хоть пой...
Восточное солнце – туристу бальзам!
Ему он молиться готов.
А я за снега это солнце отдам,
за кучку пылающих дров!
Мне снятся морозы, снежинок узор;
холодный, как сталь, ветерок.
Не глупость, не блажь, эти сны, и не вздор,
а счастья желанный глоток...
08.02.2012.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724688
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Із святом вас, поети невгамовні!
До дня поезії готові ви, чи ні?
Натхнення келих римами наповніть
Та пийте цей святковий пунш весни!
Хай день новий дарує сильні крила!
Летіть, вбираючи у себе це життя!
Слів магія навіки підкорила,
В рядочках ваших щирі почуття:
Буремний вир подій, що всих турбує,
Безсонні ночі, радість, біль чи сум...
Поезія ворожить та чаклує,
Спліта у візерунки віршів струм...
Із днем поезії, поети й поетеси!
Даруйте радість слова від душі!
Відточуйте майстерність у процесі
Складання слів звичайних у вірші!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724724
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Вальсуй мене, вальсуй в обіймах,
До памороку... До знемоги...
Любов, яка ховалась в римах,
В душі томилась... надто довго...
Щоб землю вже не відчували,
Під нами ляже - простір неба!..
...Мені тебе, до болю, мало!..
В тобі лише моя потреба...
Вальсуй, коли мене побачиш
І вже не відпускай ніколи!
...Якщо й колись душа заплаче -
Любов твоя мій сум знеболить...
І я, щаслива, - засміюся,
І зникнуть враз усі печалі,
Бо ти - моя любов, спокуса,
Дорожча від усіх реалій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721233
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 20.03.2017
Экспромт
Обычный серый день рождает серый вечер.
Свидетелем - свеча: и плачет,и коптит...
Набросив грусти шаль(прозрачную)на плечи,
Мелодия дождя восьмушками звенит...
Лирический мотив созвучен настроению...
Прощальное тепло за облаком летит...
Мне кажется,что миг(счастливый) - провидение...
Его бы - удержать,прочувствовать,вкусить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692662
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 20.03.2017
Коли весна розбудить небокрай
Несмілим і далеким першим громом,
Вода на струнах сонячних загра,
Дерева вдягнуть викупані крони.
Загаласують птаством гай і ліс,
Своїм «ку-ку» зозуля в рань озветься,
В воді помиє ноги верболіз,
Частіше стане битись моє серце.
13.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723426
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 20.03.2017
У небеснім, неосяжнім морі
Зірочки, розгублені тремтять:
Материнські сльози їм болять…
П’ють вони і біль людський, і горе…
Застеляє дим їм жовті очі,
Без жалю пече війна вогнем,
Навіть Боже небо не збагне,
Як спинити проти людства злочин.
А Земля все глибше поринає
У болото скоєних гріхів…
Як війни позбутися штрихів?
Хто й коли в цім винних покарає7
7.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684980
дата надходження 21.08.2016
дата закладки 20.03.2017
Тополя з полем гомоніла:
– Чому земля твоя змарніла?
І змучені стоять жита?
І пісня жайвора не та?
Широке поле стрепенулось,
Мов від важкого сну проснулось:
– Не для війни моя земля.
Зерном, а не людьми встеля
Її господар хай щороку,
В ріллю, розпушену й широку,
Ніколи не впаде хай кров,
А запанує лад, любов,
Тоді наллється щедро колос,
І в небі жайворонка голос
Буде по-іншому звучать.
Пора нове життя зачать.
9.05.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723010
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 20.03.2017
Війна прийшла по зрадницьких стежках,
Але їй стрілись душі небайдужі,
Й хоч доля України затяжка,
Ворожу рать вони таки задушать.
Війна у нас за волю і Донбас,
В ній поряд донеччанин і львів’янин.
Їх смерті, врешті, об’єднають нас
І пам’ять про обох їх не зів’яне.
Війна пройшлась не тільки по землі,
Вона пройшлась по душах і родинах.
Жагу до волі хто в собі зберіг,
Той знає, чим вона є для людини.
Прибралась Україна у… хрести,
У смуті чорній і Дніпро, і люди.
О Боже, милий, мій народ прости!
Не зможе він війну оцю забути.
3.03.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724086
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 20.03.2017
Я подарую мамі квіти,
Хай очі в неї зацвітуть,
Бо найрідніші вони в світі
І поруч все життя ідуть.
Приспів:
І вже ніколи не втомлюся
Життя закони прославлять:
Немає діток без матусі
Небес нема без журавля.
Я подарую мамі ласку,
Хай усміхнеться вона знов.
Матусі посмішка – не маска –
Свята то мамина любов.
Приспів.
Я подарую мамі вечір,
Такий потрібен для обох,
А обніму її за плечі,
То щастя будем пити вдвох.
Приспів.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724306
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 20.03.2017
Цей світ не створений людьми
І не людьми його судити,
Хто підкорився силам тьми,
Не знає ближнього любити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720590
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 20.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.03.2017
Коли у вірша виростають крила
І він вже піснею удаль летить пташам,
Здається, друге дихання відкрилось
І вдруге народилася душа.
Тоді піднесення, тремтливе, відчуваєш,
Й звучать твої по-іншому слова,
А ти думки в нові вірші зшиваєш,
Щоб душі ними людям засівать.
Коли ж твої пісні підхоплять люди,
В такого щастя не буває меж,
А ти щасливий уже з того будеш,
Що недарма прожив і ще живеш.
13.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722612
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 10.03.2017
– Моя незаймана, нічна,
Моя кохана!
Моя гаряча й крижана,
Моя остання!
– Долоня на моїм стегні –
Твій вдалий дослід.
Тебе заводить моє «ні»,
Мене – твій досвід.
Зухвалість маєш буть моїм
Цієї ночі!
– Ти – найп’янкіше з-поміж вин,
Я тебе хочу!
instagram: @j.s.garmasch
Надрукований у журналі "Дніпро" №11 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369787
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 07.03.2017
Вже весна у сурми грає,
Перший пролісок розцвів.
Над моїм просторим краєм
Клин лелечий засивів.
Заблукав туман в долину,
Мов овечок сивих пас .
Кущ торішньої калини
Ягідок мав про запас.
Води морем розлилися,
Доповзли і до куща,
Хоч стоїть він і без листя,
Рада весноньці душа.
Прогляда крізь води стежка,
Мов мечі з них, – осока.
Стежка, схожа на мережку,
Мимо кущика тіка.
А як вишиє корали
Сонце в сонних споришах,
На сопілочці заграє
Дивна весноньки душа.
4.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721907
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017
Нас літо бавило гарячим світлим днем,
Дощем в калюжу бігло-шумувало.
Живе в душі солодкий ніжний щем –
То спомин. Подих я затамувала…
Дитинства неповторна і свята пора
З акацій квітом, кленами, хрущами,
А взимку сніговий трамплін, гора,
Сліди куріпок, свіжі, між кущами.
А як весна будила водяні струмки
І котики м’які на верболозі,
Звільнялися від криги всі ставки –
Тепло було на повному серйозі.
І знов, коли пора осіння настає
Із школою, коротким днем, городом,
Тоді плоди нам з саду роздає
Старенький сторож й велича… « народом». 11.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721549
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 05.03.2017
Прокидалась земля, умивалась струмочками зрання.
Оживали річки й заглядали поверх берегів.
Спраглі надра землі їх спивали до крапель останніх,
Мов зима завинила й спішила сплатити борги.
Та вітри не здавались й хапались за скрипкові струни,
І так жалібно вили, що капали перли зі стріх…
Враз печаль цю зимову прогнали підсніжників сурми.
Це весна вже прийшла! І стрибала з дахів на поріг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721624
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 05.03.2017
Весняних запахів букет
Мені приніс у подарунок вітер,
А ще — прошепотів сонет,
Заголубіють в лісі скоро квіти.
Тендітні проліски ось-ось
Прокинуться. До поки ж можна спати?
І їм це зовсім не здалость,
Хоча ще вчора сніг кружляв лапатий.
А вже сьогодні — благодать!
Всміхається яскраво сонце з ранку
Й зимову мляву геть прогнать
Прийшла весна в рожевому серпанку.
І крізь траву торішню вже
Проклюнутися паростки готові
І квіти, ніби витвір Фаберже,
Заголубіють в веснянім вінкові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721051
дата надходження 01.03.2017
дата закладки 01.03.2017
Біжить дорога, мов ріка,
Я намагаюсь не відстати,
І зачарована така:
Відкрило небо свої шати.
Упали з неба, мов дива
Чарівні Товтри на рівнину,
Тут, мабуть, зайві всі слова,
Мені б краси тих гір зернину.
Тримають в собі таїну,
Коріння вперлося в корали*,
Цю казку знаю лиш одну
І п’ю пташиних сліз хорали.
Весна вже проситься у Товтри,
Хоч ще дерева шиють сукні
І десь розігруються лоти,
Весни ще більше пульс відчутний.
*Товтри утворилися
на місці морського дна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721034
дата надходження 01.03.2017
дата закладки 01.03.2017
Гортає час Безсмертя сторінки
І вписує туди своїх героїв.
Хоча й зарано згасли їх зірки,
Та подвиг той є приклад нам і зброя.
І хоч життя у всіх у нас одне,
Стаєш господарем ти сам своєї долі:
Когось вона повалить чи зігне,
Та переможе той, у кім є воля.
22.12.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720793
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 01.03.2017
Веселими струмками води, березень наспівує про весну, від сонячних променів, сніг частково зникає, втрачає білизну, розстає. Теплий вітер частіше віє, цвітуть проліски, підсніжники, крокуси.
Від платформи віддалася електричка. В руці Романа два букети квітів, заздалегідь купив, а раптом, по дорозі додому не надибає. Думки за Світлану з Наталкою, не давали спокою, мала мабуть гарненько підросла. Та бентежить мамине відношення. Потелефону про знайомих розповідала, а за неї нічого. Сам запитувати не став, нащо чіпати цю тему, нині не до суперечок. Зараз такий грип ходить, турбувався - хоча б не захворіли. Це перший вихідний день, через два дні - Свято 8 Березня, то ж приїхав на чотири дні, а згодом знову до роботи.
Мати вдома, сина зустріла привітно. Він, як завжди, поцілував в щічку, поздоровив з прийдешнім святом, подарував коробку цукерок і букет квітів. Другий букет квітів поставив у вазу на підвіконня. Мати побачила, її радісний вигляд відразу пропав. Син помітив, як у неї змінився вираз обличчя, але на цьому вирішує не зациклюватись. Ніякої мови, чи якогось запитання, не задавала, він тішиться, чим менше мови, то краще.
Вечоріє… на заході згущаються сутінки, невеликий морозець, інієм вкриваються дерева.
Він курям сипав зерно, мати дивилася телевізор.
У вікнах Світлани світилос, помітивши, вирішив до неї зайти.
Повернувся в будинок, на ходу до матері,
- Я на деякий час зникну, довго не буду.
За мить, з квітами і коробкою цукерок, вийшов. Мати вся на взводі, взялася за голову, що робити?
Він вже дзвонив у двері. Не дочекався відповіді, сміливо зайшов. Вона в кухні купала Наталку, здивовано подивилася,
- Ой, а я що не закрилася на замок?
- Нічого - нічого, це я, привіт!
Коробку цукерок і квіти поклав на столі,
- Це вас з прийдешнім святом!
Вона не мала, як покинути дитину, подякувала, хлюпала на неї воду. Дівчинка задоволено хлюпала ручками, гукала.
На його обличчі усмішка, спостерігав за ними. Опісля купеля допоміг їй закутати, дівчинка копирсається, намагалася скинути рушник. Поспішати не було куди, вся увага до доньки.
Світлана добре розпашілася, з пляшечки, молоком погодувала доньку, поклала в ліжко,
- Ну, здається все, тепер має спати.
А він все спостерігав за нею – яка ж гарна, як квітка орхідея..
- Може ми почаюємо?- запитала.
-Так, а воду здається на ніч не можна на вулицю виливати, т ож я винесу на веранду?
-Та я може сама, поки чайник закипить.
- Ні - ні, я ж не немічний.
Йому з нею так затишно, сидів навпроти та було бажання присісти поруч, обійняти.
Розмовляли про містечко, за його роботу.
- Тобі напевно додому пора, а мама зна, що ти в мене?
- Звичайно! Що не можу до сусідки сходити? Та вже мабуть справді пора, обіцяв недовго.
Вона йшла слідом за ним, раптово повернувся, обійняв. Вона намагалася вирватися та де там, відчувши її запах тіла, притиснув,
- Що ти зі мною робиш? Я відколи тебе побачив не знаходжу собі місця, не виривайся.
- Ой Романе, не треба,чуєш не треба, ти хлопець, а я жінка,- промовила спокійно.
Він злегка відпустив її, цілував обличчя, нарешті відчув солодкий смак вуст. Спромоглася вирватися
- Що ми робимо, це такий гріх, як ти можеш….
Він різко розвернувся, схвильований вискочив надвір. Та додому відразу не пішов, заспокоював себе, йшов до річки. Відволікався сюжетом, втихомирився, подумав, що себе треба брати в руки.
Ранок… снідали мовчки. Він зрозумів, що матері не подобається його поведінка та починати розмову не хотів. Бачив її незадоволений погляд, часто зітхала.
Восьмого березня прийшла тітка, разом випили вина, забрала пилосос, який він привіз.
Ввечері мав їхати на роботу, збирав валізу, чекав коли тітка поверниться додому, хотів зайти до Світлани.
Та йти не прийшлося, коли вийшов з хати, вона на вулиці в колясці колисала дитину. Задоволений, привітав зі святом, поцілував у щоку. Вона відсахнулася, миттєвй погляд до його будинку, Біля вікна побачила його маму,
- Роман, будь ласка не треба, ти поїдеш, а мені, як бути, он твоя мама біля вікна, як мене зустріне, ще розпочне щось говорити.
- Давай подалі від’їдемо, спокійно поговоримо, нехай дивиться, не звертай уваги.
Наталка, спокійна в колясці, роздивлялася навкруги, прислухається до навколишніх звуків.
- Я сьогодні їду, розпочинаємо новий об`єкт. Дуже прошу тебе, не спіши продавати будинок, дочекайся мене, невже я тобі байдужий?
Раптово, вже стояв перед нею на одному коліні, на долоні тримав коробочку, в якій лежала золота каблучка з камінчиком,
- Я прошу, не спіши, давай заручимося, а мине рік, поберемося. Світланко, я закохався, ще там, біля криниці, прошу не відмовляй. Час загоїть твою рану, я розумію, але хочу, щоб я мав надію, що ти будеш моєю.
Вона розгублено дивилась на нього, озирнулася навкруги,
- Встань… що, ти!
Сама ж відчувала, що він подобається їй та до міцніших стосунків, не готова.
- Дай руку, чи ти відмовляєш мені? – запитав, дивлячись в очі.
Вона тихо, не поспішаючи заговорила,
-Та ні, тільки нехай це буде нашим секретом, сподіваюся, що даси мені час обміркувати. Я ще не готова до близьких стосунків, не хочу, щоб про мене були поганої думки, мине рік, тоді будемо вирішувати.
Він на палець надів каблучку, впевнено поцілував в уста, вона не сперечалася.
- Але ж зараз носити не можу, люди побачать…
- То вдома знімеш, приховаєш, я думаю нам ніщо не завадить.
Вже зовсім стемніло… поверталися додому.
- Ти ж мав їхати, раптом нагадала,
-Так, напів двадцяту, якраз встигну.
Провів її до двере, поспішив додому.
Тільки скрипнули ворота, в хаті потухло світло. За столом сидить мати, витирає сльози,
- Сину, невже не знайдеш собі дівчину? Нащо вона тобі, ще з дитям, воно ж не твоє та я ж тебе виростила. Я ж ночами не спала, хотіла, щоб ти був щасливий, все для тебе.
- Мамо, я вже дорослий, здатен сам вирішувати, будувати своє життя. Нічого, що не рідна дівчинка, ми коли будемо разом, народимо тобі онуків.
-Так ти це серйозно! Ой, що ж люди скажуть! Ще ж навіть року не минуло, як Микола розбився. Це все вона, звичайно гарна, красива, не знаю може й розумна, так напевно все зробила, щоб звабити мого хлопця,- голосно причитала мати.
Після почутого, присів біля неї,
- Мамо, послухай, не смій ображати її, не вона винна, це я! Ти мене не розумієш, я її кохаю і все зроблю, щоб ми були разом. За дитину, щоб я взагалі нічого не чув! Я зробив свій вибір, мине рік ми одружимося. Тобі пригадати, що мій батько пішов на дитя в Жмеринці, нічого, вже є спільна дитина, мамо він живе з тією жінкою, бачу щасливий, я теж хочу щасливого сімейного життя.
Вона тихо витирає сльози,
- Ти мене дорікаєш?!
- Ні в якому разі, я просто хочу бути щасливим і щоб Наталочка не зростала без батька, зроблю все для їхнього щастя.
-А як же я, синку?
- Мамо, ти гарна жінка, знаю, до тітки Галини частенько заходиш. А там сусід – вдівець, давно тебе зве одружитися, чому зволікаєш? Я завжди хотів мати чоловіка в домі, може б і ти в житті була веселіша.
Вона мовчала, сльози пропали, де й поділись. Він обійняв її,
- Мамо вибач, тобі вирішувати за своє життя. А я буду з тим кого кохаю і хочу, щоб ти була щаслива, он в шістдесят одружуються, тобі ж лише сорок шість.
Підвів її до столу, посадив на стілець, поцілував в щоку,
- Мені треба йти, боюся запізнитись на електричку та знай, ми з нею ще не дійшли до близьких стосунків, але я кохаю і від свого не відступлю.
Із сумкою в руці, вийшов. Вона дивилася у вікно, на Світлану притаїла злобу. Ні, я тобі його не віддам.
Роман по дорозі не зміг вгамуватися від розмови. В електричці зустрівся з хлопцями, попросив запалити, ті здивовані його поведінкою, почали жартувати,
- О, нарешті, напевно влюбився, що неохота їхати з дому, - проговорив один з них.
Відмахнувся рукою, перейшов у інше купе. Занурився в роздуми, одного бажав, щоб швидше настала осінь.
Весняний сонячний день. На берізці теплий вітер куйовдив віти. На клумбах біля парканів виднілися листочки і квіти пролісків. Із землі пнуться чубчики крокусів. Світлана на могла не помітити цю красу, любувалася нею. Гарний настрій… усміхнена, на вулиці прогулювалась з коляскою, донька мала заснути. Думка про Романа, пройшло лише три дні, а вже дзвонив, турбувався, як у них справи. Раптово, позаду почула голос його матері,
- Добрий день, а я все дивлюся, щось тебе не видно, думаю може вже у батьків.
-Та ні, чого їхати, нам тут непогано, я вже звикла. На зиму всього вдосталь запасла, куди спішити, Буде тепло, тоді в гості поїдемо.
- Що тільки в гості, тож на поминках була розмова, що повернешся в село.
Вона зрозуміла, що краще мовчати та жінка не зупинилася.
- Слухай, не ламай життя сину, кращє їдь. В мене він один, я тобі його не віддам! Ти пташка зальотна, тобі у нашому містечку робити нема чого, ти мене почула?!
Зніяковіло розвернула коляску, заплакала Наталочка. Вже біля обійстя,
- Я зрозуміла, вибачте, нам треба додому,- тихо сказала вона, поспіхом взяла дівчинку на руки, від хвилювання ключем не могла попасти у замкову щілину.
. - Я тебе попередила,- крикнула вслід.
Вдома наплакалась над дитиною, пригортала,
- Ні, сонечко ні, нам такої бабусі не треба.
Зоя повернулася додому задоволена, ну нарешті поговорила, тепер спокійно спатиму.
Вже кілька днів Світлана, то не відповідала, то нема в мережі, то раптово зайнято. З роботи не вирватися, задовгі ночі, важко змиритися.
-Чому сумний? - не раз запитували хлопці. А він мовчав, приховуючи очі. Та врешті відпустили на добу, радів, йому й цього було достатньо.
Позаду електричка, відчуття злету. Ледь відчуваючи землю, впевнені кроки, а настрій у двобої - щось тут не так. електрички вийвідчуття злетуЗдавалося летів, як зійшов з електрички. Світло горіло у вікнах і вдома, і в хаті Світлани. Все ж спочатку вирішив з’явитися вдома.
На веранді, перед дверима чиїсь чоботи. О! напевно тітка прийшла. Старався зайти тихенько, щоб не злякати, почув голос матері,
- Я їй все сказала, нехай звідси їде, нема, що труїти йому і мені життя.
- І, що вона?
-.Вона ще та, хитрюща, як лиска. Сказала зрозуміла, але ж, сидить, хіба нне бачиш.
В хаті затихло, він гучно постукав чоботами, щоб не злякалися, почули , що хтось є.
Мати з тіткою чаювали за столом, обоє почервоніли, напевно від несподіванки.
- О, синку, а сказав, що не відпускають, роботи багато,- трохи збуджено проговорила мати. Я зараз подам вечерю, відпочиватимеш.
- Ні, дякую, я не голодний, - відповів сухо.
Тітка побачила його суворі очі. Відразу попрощалася, поспішила додому. Він поголився, мовчки одягав білу сорочку. Мати, не відразу зрозуміла куди збирається та коли із сумки дістав іграшку, все зрозуміла. Стала біля дверей, сердито подивилася.
- Не пущу! До неї зібрався?
Він не вагаючись, підхопив її на руки, заніс у спальню,
- Прошу лягай спати, не заважай мені будь ласка.
За мить надворі, на душі важко, розчарування. Ти ж моя мама і не хочеш, щоби був щасливий? Не міг зрозуміти, не знайшов відповіді на своє ж запитання.
Тихий звук у двері насторожив Світлану. Дивуючись,тихо запитала хто прийшов, злегка хвилюючись, відчинила двері.
- Ну нарешті, я такий радий бачити вас, - емоційно сказавши, обійняв її, поцілував у щоку.
- Доброго вечора, моє анголятко, а чого ти, в цю пору не спиш? - посміхаючись, звернувся до дівчинки.
- Як ви тут?
На столі чай і печиво… приглушений голос Світлани трохи тремтів,
- Давай поговоримо.
-А про що говорити, я все знаю, тому й прийшов. Наберися терпіння, все буде добре, я зрозумів маму та вона нам не зашкодить. Я маю гроші, то ж приїхав за ними і хочу поговорити з тобою.
Наталочка захникала, відразу взяв на руки, ніжно погладив по голівці. Дівчинка уважно дивиться в очі, на його обличчі усмішка, вже колисав.
Позираючи на нього, як він ніжно поводився з дочкою, Світлана усміхалася. За кілька хвилин мовчання, Наталочка спала в ліжку.
Теплі обійми, солодкі поцілунки, вона ж намагалася вирватися. Нарешті йому вдалося вгамувати пристрасть, почав розмову,
- Вислухай мене. Ми недавно здали об`єкт, напродаж є квартири. Я вирішив купити та на трикімнатну зразу грошей не досить, гадаю ми поки що можемо жити в однокімнатній, що ти скажеш?
Несподівано тихо заплакала, сльози котилися горохом, пішла на кухню,
- Я тебе прошу, не тікай, будь моєю. Те, що тобі сказала мама, для мене нічого не значить, вона прожила своє життя так, як вона цього хотіла. А у нас своє життя, ти мене розумієш?
Мовчала, але згодом заспокоївшись запитала,
- І що далі?
- Довірся мені, ти хочеш, щоб ми разом виховували Наталочку, ну і наших діток звичайно?
-Так, я буду тебе чекати,- зважено, тихо промовила. Опинилася в його обіймах.
Коли повертався додому було вже за дванадцяту годину. Щасливий, вкривався простирадлом, позирав на годинник, хоча б не проспати.
Перші півні переспівувалися між собою. Піднятий настрій… Роман летів на електричку, задоволений, що все вдалося владнати.
Спілкування по телефону було розрадою для обох, могли довго говорити не помічаючи часу.
Навесні приїжджав тільки два рази і то був недовго. В один з вихідних днів, наняв трактора, з родиною засадили город, за другим разом засадили город тітці Галині.
В містечку Світлани не було, всі знали, що поїхала до батьків.. Зоя тішилася, гадала, що син розірвав з нею стосунки. Та це вона так думала, насправді ж Роман був у селі в Світлани, теж допоміг садити город, звичайно ж офіційно познайомився з її батьками. Його зустріли дуже привітно, навіть не знали, що він зробив дочці пропозицію.
Ввечері вклали Наталочку спати, удвох в садку за розмовами. Закохані очі, її роздуми - що ж така доля, чому раніше його не зустріла, але ж на перед ніхто не знає свої стежки в житті.
Вже відцвіти садки. Яскраве, тепле літо, втішало гарною погодою.
Одного вечора Зоя взяла в руки міську газету, дізнатися новини, побачила об`яву, Світлана подала на продаж будинок. Із полегшенням зітхнула та все ж мовчання сина її турбувало, але в той час не мала настрою поговорити на цю тему.
Минав час швидко, літом завжди роботи більше. У турботах непомітно підкралась осінь.
Роман задоволений собою, за цей час купив квартиру, вже завіз меблі. Щоб мати не знала, збирався із села забрати Світлану з дитиною. Звичайно йому дуже хотілося сказати, поділитися гарними новинами та не хотів погіршувати настрій ні їй, ні собі.
На річницю покійного Миколи, Роман винайняв мікроавтобус, їздили на кладовище. Його сміливість, рішучисть дивувала, раділа, що все доаодить допуття.
Ввечері Галина спішила до сестри, треба ж розповісти новини. Зоя відпочивала, дивилася телевізор, занепокоїлася її приходу.
Відразу з порога запитала,
- Що, в тебе сьогодні гості були?
- Які, ще гості, в честь чого? Присядь, вип`ємо чаю, чи ти спішиш?
-А, що Роман не заїжджав? Тож сама бачила їх, я саме стояла на автобусній зупинці. До магазина під`їхав мікроавтобус, з нього вийшов Роман з дівчинкою на руках, позаду йшла Світлана. Так гарно одягнена, в білій тоненькій, пуховій хустинці. Зайшли в магазин, я б може побачила, як вийшли та маршрутка під’їїхала маршрутка, - поспіхом розповіла Галина.
- Ой лишенько, а я думаю, чого рідко став приїжджати. Весь час мовчки, я ж думала мене послухав, розбіглися. Вона навіть город не засадила, навесні, як поїхала так і не видно. Я в газеті побачила об’яву на продаж будинку, заспокоїлася Декілька покупців було, ходили роздивлялися та без неї ж, навіть не знаю, напевно ніхто не купив.Ти, бачиш. як його зупинити? Може він з нею вже в селі живе? Що ж робити?- заплакала та тут же продовжила,
- Я ж говорила, сказала їй, щоб і не надіялась. Порадила, поїхати звідси, щоб сину не руйнувала життя. І з ним говорила, що не віддам їй.
- Ну, оце так діла, то ти сама надоумила їй поїхати! Краще зробила? Тепер навіть не знаєш, що коїться,- не витримала, перебила її Галина.
Запала тиша, кожна при думках, важко зітхали, пили чай.
- Що думати, що робити, про що тут говорити можна, не ображайся та я тобі скажу, в нас з тобою різниця три роки, напевно не пам`ятаєш, як наші батьки були проти мого Володьки. Якби я з ним не втекла літом, на ніч в поле, мене б ніхто за нього не віддав, так його не хотіли. А що було робити, так, як оце ти зараз не хочеш почути сина. Від долі не втечеш, з дитиною, без дитини, головне, що кохають, - проторохтіла Галина та за мить продовжила спокійніше,
- Тож я буду йти, вже пізно, моя порада, змирися. Може ти, ще з моїм сусідом зладнаєш, будете разом жити.
Пройшло кілька днів Роман приїхав додому дуже радісний, щось тихо наспівував, задоволений і веселий, в руці тримав торт.
Мати здивувалася,
- Що за свято сину?
- Ти, на всякий випадок присядь, гарні новини маю, я в Києві двокімнатну квартиру придбав. Завтра із села, до себе заберу свою сім’ю, через два тижні відгуляємо новосілля. Тож будемо на тебе чекати…
В глибокій тиші чути, як мати шморгає носом, у руці вже хустинка, витирає сльози,
-Ти ж казав, у рідному місті хотів жити? Це все через неї…
- Мамо! Я зробив вибір, вважаю зробив вірний крок. Це моє життя і вона моя дружина, зрозумій. Ми відразу, як тільки треба буде прописатися на новій квартирі, подамо заяву в загс. Гадаю гучного весілля не буде, а зараз, поки що запрошуємо на новосілля. Я зрозумів твоє ставлення, тому вирішив, щоб бути ріднішими, краще жити далеченько один від одного.
- А, як же я… тут сама? Невже не зміг кращої знайти,- сказала мати гучно.
- Ні, не зміг, я кохаю її і тебе люблю, та гадаю так буде краще. Вона справна господиня, хоч і молоденька, не журися голодним не буду. А будинок напевно продамо, досить твого городу, приїжджатимемо в гості, будемо допомагати. А може особисте життя влаштуєш, я не проти.
В її очах смуток, але більше ніяких розмов. Роман зателефонував тітці, запросив на новосілля
Ранком вхурделило, йти до станції важко, заважали пагорби снігу. Розпашівся, але тішився, що все владнав без сварки.
Перед вихідними, із - за відсутності автобусів, Роман ледве добрався до села. Вже всі відпочивали. Світлана перехвилювалася та отримавши від нього дзвінок, чекала.
Роман давно чекав такого дня, щоби залишитися на одинці. Скільки часу разом та все не зміг насолодитися її устами. Пристрастно цілував, вона вже не пручалася, не відмовляла, дала свободу почуттям, вогонь кохання пронизував тіла.
Згодом переїзд… на новосілля чекали дві родини.
Молоді куховарили на кухні, а за дитячим столиком, Наталочка розвеселяла їх торохтінням іграшок та лепетанням різних звуків.
Раптом задзвонив телефон Романа.
- О, мама дзвонить.
- Синку, ми зібралися, ти нас зустрінеш?
Світлана почула, її обличчя відразу почервоніло.
- Обов’язково, якою електричкою їдете? Гаразд, зустрінемося, - відповів хвилюючись.
- Ну, от, а твої вже знають де ми живемо, з автовокзалу йти недалеко.
Він пригорнув її, поцілував уста,
- Я ж тобі говорив, не хвилюйся, бачиш, все владналося.
23. 12. 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708032
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 26.02.2017
Зачем спешить туда, где лед
И холод твой, души ненастье.
Но приземлился самолет...
В нем на борту летело счастье.
И там, на взлетной полосе
У одиночества спрошу я.
Любви ли зов в своей красе
Ведет сюда, меня, слепую?
А я просила у Богов
Ту долгожданную посадку.
Но боль из первых же шагов
Собою выложит брусчатку.
Зачем спешила...там не ждут...
Уже не ждут, как раньше ждали.
И снова слезы сердце жгут,
Стекая в ком душевной шали.
Одна, без писем и звонков
Я ценность чувств к тебе копила.
Билет в ушедшую любовь
На сбережения купила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720243
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Не може більше мій народ мовчать,
Бо звідусіль його уже дістали,
Коли брехливі фрази лиш звучать
Й на мир надія майже вже розтала.
Коли тремтить у серці правди спіч
Про гетьмана Богдана-лиходія,
Й про Катерину, що згубила Січ,
І про Жовтневі непрості події.
Й про те, як Крути вбралися в печаль –
За Україну непомірна плата,
Як волю нашу знищувать почав
Великий вождь всього пролетар’яту.
Як чорний серп голодних лихоліть
Косив людей, мов колос, у тридцятих,
І як жахнувся правди білий світ,
Дізнавшись, чим народ мій був розп’ятий…
Народ мій знав і клімат таборів,
І рудники, і сталінські катівні,
Та в серці дух борця таки зберіг,
Хоча кайдани нівечили тіло.
Війну проніс на зболених плечах,
Забувши про тяжкі репресій рани,
Й однакове в кримчан і галичан
Тавро від ненависного тирана.
Три революції за двадцять літ:
Гранітна і оранжева, й остання,
Що сколихнула вкотре уже світ.
І вистояла Гідність на Майдані!
Сьогодні знов народ мій у біді:
У злиднях і війні з Кремлем на сході.
Народ мій є. Він сповнений надій.
Він буде вільним із державним кодом.*
24.02.2017.
* – державна мова (в даному випадку – українська мова).
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720252
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Пролісок синенький
Спать лягає в лісі,
Очі закриває
Горобець у стрісі.
Подихом тепленьким
Вітерці задули,
І бруньки пухнасті
На вербі заснули.
Засинає хмарка
У вечірнім небі.
Засинай, дитинко,
Спать лягати треба.
Сплять в садку дерева,
І деревам сниться,
Як зів'є гніздечко
У дуплі синиця.
Як в стару шпаківню
Залітає пташка,
Як в траві зеленій
Бігає мурашка,
Як сніги розтануть
Та збіжать водою...
Спи, моя дитинко,
З першою весною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720217
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
А хто для тебе я?...
Як вечір втомою вкриває
Несе холодна течія
І день у втомі засинає...
А хто для тебе я?...
Як ніч зірками розсипає
І на плечах рука твоя
В обійми тиші загортає...
А хто для тебе я?...
Як ранок кавою стрічає
І ллється пісня солов"я
Промінням сонце небо крає...
А хто для тебе я?...
Весна цілує щирі очі
Мабуть, мелодія твоя
Що радістю тобі шепоче...
Люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720103
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
( Щиро дякую прекрасній поетесі Людмилі Шостацькій
за те, що її вірш "Щастя своїми руками"надихнув мене
на написання даного твору)
Свята Любов і вільна, й легкокрила.
Життя завжди плекає й береже.
І навіть там, де ворога є сила,
Любові світло душі стереже!
Ставлю заслін я ворогу... Любов'ю.
— Моя Любове! Мужні там сини!
Із ними стій і ти на варті миру,
щоб до дітей прийшли солодкі сни!
Прошу тебе... Дай силоньки ще більше
Хоробрим й мужнім всім захисникам!
Щоб ми відважно край свій боронили,
Тебе, Святу, нам Бог подарував!
А там, де ти, наша Свята і Світла,
В серцях, мов сонце, сяє кожна мить.
Ставмо заслін своєю ми Любов'ю,
Бо їй під силу всіх нас захистить!
Щоранку день ясний до нас приходить,
Проміння ніжне сонце ясне ллє.
Та лиш любов дає нам вільні крила,
Бо лиш в Любові вільні крила є!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720104
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
(1932-33)
Притулись до землі губами...
В них ще досі огидний намір
Розламати фундамент штучно.
Заховайся, побудь зі мною -
Мене голод і спрага мучать.
Завдаватимуть людям травми,
Розриватимуть сім'ї, клани,
В їжі скажуть сховати долю.
Поки нас не спіймали в зернах,
Випивай мене, їж, будь зі мною...
Страшно думати, що буде далі...
Натикаються бідні на камінь,
Спотикаються, падають стрімко,
Їх кати проводжають з собою,
Посипаючи хлібом і сіллю.
Нашу схованку скоро підпалять,
Душі разом підводять до краю.
Відчуваєш насиченість, втому?
Але дні наші - лічені. Схоже,
Ми не прийдемо більше додому...
XXIII.II.MMXVII
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719860
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Село моє не плаче – умирає,
Останній стогін губиться в ріллі.
За що ж ти, доле, трударів караєш?
Надії шмат убити хто звелів?
Мовчить земля, доглянута, багата,
Таких раніш не знала врожаїв,
Радіти б їй, з вітрами б заспівати –
Вона – в зажурі через буржуїв.
Усе, що дбала для людей щоденно, –
Не тим, хто вчасно і води не пив,
А тим, хто обкрада селян у –енне,
І це держави нашої стовпи?!
Без сорому з мільйонами – в офшори,
Турбуються про власний «чорний день»?
Та скоро вже народ зірве ті штори,
Хоч не одне й село вже пропаде.
26.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719838
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Їх двох поєднати комусь було треба,
Мов сонце і дощ на віконному склі.
Вона доторкалась думками до неба -
Завжди його мрії жили на землі.
Їй муза все снилась, манила піснями.
Їй рими летіли птахами до жмень.
Він прозою жив, хоч любив до нестями.
І схожим, і різним був в кожного день.
Їй сонце всміхалось, і небо квітуче
Хмарками манило в безкраю блакить.
Для нього проміння аж надто сліпуче:
У небо свій погляд він зводив на мить.
Йому не хотілось ні дивних метафор,
Ні тих поетично закручених слів,
А їй бракувало гіпербол, анафор
В словах його тихих земних почуттів.
Контрасти єдна в їхніх душах потреба:
Із сонця й дощу - в них веселка на склі...
Коли ж вона хоче торкнутися неба -
За двох він так міцно стоїть на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719868
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Час життя поділив вже на дні й на години,
А за простором часу безодня німа.
Розірване серце не стулити в єдине,
І назад не вернутися – сили нема
Щоб засіяти ще раз поле тюльпанове,
Розстібнувши сорочку мов душу навстіж.
Назад не вернуть щоб родитися заново,
Ще раз шляхом тернистим пройти босоніж.
2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719906
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Колисають літа
мою долю, немов вишиванку,
Де узори і біль
у житті моїм переплелись.
Не пройшли по життю
із дитинства матусі співанки,
Бо в роботі, лишень,
її дні протікали колись.
Скільки ж мук на віку
довелося тоді пережити!
Двічі голод проповз –
очі бачили дикий той жах…
У війну і пізніш
мама мусила полю служити,
Діток не на бабусь,
а на себе самих залишать.
І вечірню зорю
зустрічали колгоспом у полі,
І не ранок будив –
заблукалі із ночі зірки…
Не роки – цілий вік,
мов заручниця сивої долі,
Й мозолі – лиш краса
на долоні шорсткої руки.
Невідомий їй був
смак простого жіночого щастя.
Поле і трудодні
у коротких мелькали у снах.
Не було для дітей
у матусь тоді вільного часу –
На колгоспних полях
їх чекала весна й посівна.
Колисають літа
мою долю і пам’ять і досі,
Вже й моя сивина
білим снігом на скронях цвіте,
Стріла й я на шляху
літом бабиним виткану осінь,
Але пам’ять моя
не забуде ніколи про те.
19.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719834
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Холодний лід і крижана вода
Не заморозять, як байдуже слово.
Злетіло з уст і усмішка бліда
Зів"яла вмить, нехай і випадково,
Нехай і жарт, який не зовсім жарт.
Тремтячих рук не відігріти вже -
Пропасниця в обіймах лихоманки
Трясе, як грушу, душу стереже, -
Простого слова дивні витинанки.
Квітнева ніч, а іній - в дзеркалах.
Зігріти важче й розтопити сніг,
Коли зневіра віднімає подих.
Беззвучність сліз кричить лишень у сні,
Та на світанку жодних звуків, жодних,
Бо купа справ, а слів тих не злічить.
А серце коле спомин гіркоти,
А душу рве усміхнена байдужість,
Бо я вмираю, та не бачиш ти, -
Хрести так часто заплітають ружі
На цвинтарі щоденного буття.
Останнє коло кличе, доки лімб
Пройти прийдеться, хоч би не запізно.
Предивний світ, змальований Далі,
Спотворить біль, та умовляю слізно,
Укотре Господа, прости й пробач...
23.02.17.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719807
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Згорали-падали зірки
В ніч листопадову
І понад стрічкою ріки,
Й понад левадами…
Там полином зросла печаль
У серці матері:
Сини йдуть землю захищать –
Їх в неї… п’ятеро…
Боровся перший до кінця –
Загинув, стоячи,
А готувався ж до вінця –
Як серцю боляче!..
А другий втрапив у полон,
Упав, не зламаний…
Чому життя так повело?..
Ще троє… з мамою…
Кигиче чайкою вона
Між них… Старається…
Спокою не дає війна…
У сні здригається…
І коли бачить зорепад
У небі зорянім,
У серці – лютий снігопад,
Тугою зоранім.
6.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719284
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 22.02.2017
Давно вже юність вдалині крилата,
Солідна зрілість теж збіга-мина –
Уже онуків, ніби янголяток,
Спустило небо дочкам і синам.
Думки намистом мозок огорнули
І дякували Богові за все:
За все прийдешнє і за все минуле,
Аж поки все навколо не засне.
А коли ніч накриє сном-покровом
І ти себе знов бачиш молодим,
Тоді відчуєш власний голос крові:
Це так прекрасно, маєш що плоди!
17.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719631
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 22.02.2017
По весеннему, сбросив надменность,
Облаков бродят по небу стаи;
Выражая хозяйке смиренность,
Ну, а может быть просто устали...
Нет в них больше седеющих прядей
И снегами набитых карманов...
Они чистые, как из тетрадей,
Отказавшие зимним буранам.
Пусть еще не освоили статус,
Но их все таки видеть приятно:
То, что в центре, как флагмана парус,
А вот слева... Пока не понятно.
Веселятся... И это их право:
Ведь три месяца были сердиты...
Вот и солнышко "врезали"... Браво!..
Они часть вновь назначенной свиты;
А зима... Её карты все биты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718881
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 22.02.2017
Думки, осінні, капають дощем,
Повільним, сірим, з присмаком печалі.
У серці будять непідробний щем,
Снують-блукають, мов сліпі прочани.
Думки ті різні: про війну і смерть,
Та більше в них – про долю України…
Який-то вітер з Заходу подме?
Набридло нам стояти на колінах!..
Коли ж із неба бризне голубінь,
Не сірі думи прийдуть – сонцесяйні,
І, наче пара вірних голубів,
Від рідної Десни помчать до Сяну.
А в них про те, як вирвуться з тенет
Й повернуться Донбас і Крим додому.
Плекай надію, коли ти – поет,
Не маєш права на брехню і втому.
3.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719458
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Ми на різних з тобою покосах
Відспівали життєві пісні,
Зацвіли сріблом-інеєм коси,
Та промінчик надії яснів,
У дуеті, однім, поєднати
Наші долі і наші серця,
Щоб могла для нас двох залунати
Недоспівана пісня оця.
Щоб цвіло для обох одне щастя,
Й заіскрилось у сивих очах,
Смакуватимем, ніби причастя,
і кохання, і вірність плеча…
19.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718165
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 19.02.2017
Напиши мені мамо листа,
Знову бій, я іти знову мушу,
Ти молися до мого Христа,
Помолися за мене й за душу.
Знову бій, знов стріляють гармати,
Знову смерть лиш за крок до життя,
День і ніч в молитвах мліє мати,
Сина жде- жде його вороття.
Приспів:
В молитвах заквітчаю я світ,
Хай несуться твоїми стежками,
Повертайся мій сину скоріш,
Повертайся до рідної мами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718862
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Слова: Алли Баранкевич.
Ми зустрілись три сестрички.
Пішли в бар випити водички.
Цілий вечір пили коньячок,
Танцювали польку й гопачок.
Приспів:
- Ой!... Міцний цей коньячок!
Смачний дуже шашличок!
А Мартіні ще смачніше,
Нині нам найвеселіше!
Ще раз налили коньячку,
Співали ми пісні в в садку.
Ікру, шашлик, цукерки їли,
Про все цікаве гомоніли.
Приспів:
Тепер нам від того коньячку,
Чи від " МАРТІНІ " й гопачку -
Вже ноги наші неслухняні?
Але ми ж... зовсім не п'яні?....
Приспів:
Був коньячок - дуже міцним,
А шашличок - дуже смачним.
- Ой! ...Вже подіяв коньячок !!!
Йдемо додому спати на бочок.
Автор: Алла Баранкевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718906
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Тиша... Зоря світанкова...
Ми сидимо на містку.
Мовчки, без жодного слова
Ловимо рибку вертку.
Наче останні сльозини,
тануть у небі зірки
і розчиняють хвилини
у перламутрі ріки.
Річка завмерла, і з нею
Наче заснув поплавець...
В небо прийшло із зорею
стадо хмаринок-овець.
По золотавій доріжці
Світла німотність біжить.
А на останній на східці —
Літня, яскрава блакить.
Грає з наживкою короп...
Ми на містку сидимо...
Вкрало, піднявшись угору,
Сонце світанку руно...
Картина Наіма Ламідова "Рибалки"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718918
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Захоплює поетів вміння
у вірш вплести прості слова,
де думка сяє, як проміння,
де слово кожне ожива,
де вразять образи яскраві
і гостре автора перо,
бо пишуть не заради слави,
а хочуть нести в світ добро...
Колись поет блукав шляхами,
співав балади для людей...
Поета слово й зараз з нами,
бо вірш — то слова апогей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718920
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Зима ще дрімає. Сніжок посірів.
Зіщулився, мабуть, від страху.
Тікає струмками вода із дворів,
Чекає давно на птахів.
У тузі ще з осені рідне гніздо,
Від снігу й дощів посіріло,
І хоч прикривалось від вітру листом,
Ледь вижило. Постаріло…
Оселя людська теж допоки жива,
Допоки лунають в ній кроки,
Допоки людина їй дух зігріва,
Й звучать голоси допоки.
27.10.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718910
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 18.02.2017
З почутого шансону французькою...
Автор мені не відомий.
Юнак безвусий цілував Вам ноги,
Вас роздягав, до крихти все знімав.
На Вас молився, мов моливсь до Бога,
Та зняте все в шкатулочку ховав.
Зростав юнак і появились вуса,
Тепер старіти починали Ви…
Вже цілувати ноги він не мусив,
Лише все зняте мусів берегти.
А час настав… Ви ноги цілували,
Все б віддали, аби він поруч був.
Як шию перші зморшки покривали,
Він із шкатулкою кудись загув…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718658
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SP6leDA3BtE[/youtube]
Заблудилася весна: збилася з доріг.
І ступила крадькома в зиму на поріг.
Приміря наряди з білих пелюсток,
Усміхнулась до зими: проклада місток.
А зима лютує: сипе, сипе сніг
І весни заблудлої замітає слід.
Що в природі твориться: тут такий безлад!
А весні не хочеться повертать назад...
Сонце посміхнулось - взявсь водою сніг.
І вода вже капає із тепленьких стріх.
Боротьба триває двох великих сил...
Хто ж перемагає? Сніг все притрусив...
--------------------------------------------------
Бажаю вам, мої Друзі, гарного настрою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718717
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Ніхто не пояснив іще у світі
Ненависті й любові джерело,
Теплом чи злом, чи іншим чим зігріте
Котре зелом у душах проросло.
Та кожен знає, як міцніють крила,
Коли любов поселиться в душі,
А як ненависть по-живому риє,
То душі після того вже чужі.
І хоч любов – до світла то дорога,
Ненависть – різновид людського зла,
Та не було б життя таким розлогим,
Якби любов у світі лиш жила.
Бо пізнається все у порівнянні,
І меду не бува без гіркоти,
Тому й шляхи людські, складні й незнані,
Оті, котрі судилось нам пройти.
12.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717823
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Весна іще сніги не розтопила,
А зиму вартували снігурі,
Та для відльоту їм квитки купила.
Блакить раділа сонечку вгорі.
Воно ж плило-купалося в лагуні,
І простір, білий, ніжно обняло.
Хлібів, озимих, ще дрімали вруни,
Чекали, щоби сонце сніг зняло.
Коли ж весна умиється водою
З проворних, голосистих ручаїв,
Всі зрозуміють, їй нема кордонів,
Бо дух, весняний, поряд зачаївсь.
І низько попливуть густі тумани,
І вип’ють рихло-зернясті сніги,
І запахом незвичним задурманять
Зеленотрав’ям вишиті луги.
17.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718722
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Задивився в її очі, а вони, мов зорі.
Задивився в її очі, а в них хвилі в морі.
У очах її тих синіх океан плескався.
Задивився в очі сині, у них закохався.
Привабили, зчарували, мов зоряні ночі
Оті її, сині-сині, волошкові очі.
Я мов вітер, що у полі грається колоссям.
Задивляюсь в очі сині й тішуся волоссям.
Те волосся золотисте... кучері на скронях.
Ой, яка ж та ніжна ласка у її долонях!
Є таким солодким завжди милої словечко...
Подарую я з любов'ю їй своє сердечко!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718248
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 17.02.2017
[b]Как похудеть, на сотню кило,
Чтобы могла влезть в крутое пальто!?
А то лишь фуфайки большие ношу,
Хочу стройной быть, подскажите, прошу!?
Бегать пыталась, не могу тормозить,
Всё на пути торможенья летит!
Люди, машины, даже киоски,
Не получается, бегать так просто!
Ура, вот нашла я рецепт в интернете,
Есть надо меньше, в два раза поверьте!
Уже потеряла почти тридцать пять,
Ведь перестала, я, много жрать!
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718782
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
По долині струмок плине
З чистою водою,
Поливає ранок трави
Росою-сльозою.
Пусти ж мене, мамо-ненько,
Ніженьки помию,
Там чекає козаченько,
Моїм серцю милий.
«Іди ж, доню, не барися, –
Проказала мати, –
Козаченьку не корися,
Поки прийде сватать.
Прийшла дівка у долину,
Де струмок хлюпоче,
Соловейко на калині
Крильцями тріпоче.
«Ой, не прийде козаченько –
На війну поїхав,
Бо вона уже близенько,
Біди несе й лихо.
Заплакала дівчинонька,
Вернулась до хати,
Відшукала ікононьку
Й Бога, ну, прохати.:
«Ой, де милий іде-їде,
Земля хай тримає,
Вороженьки ж сіють біди,
Добра хай не мають».
Що в струмочку вода, чиста,
Біжить-вибігає.
Вже й калина без намиста,
Сніг її ламає.
Що в долині струмок плине
Та й не одне літо,
Біга дівка до калини,
Чи козак не їде.
Не дістались воріженьки
До дівчини краю,
То коханий козаченько
З Богом їх карає.
20.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717545
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 17.02.2017
*
(нашій дорозі, небу і спогадам… )
Ворожка-осінь кличе на обжинки…
Іду на нашу стежку степову,
Де вперше я торкнувся зваби-жінки,
Де ми, щасливі, падали в траву!..
Та в шармі її золота – обман.
– А все ж повірю, осене-циганко,
Хоч зманиш – і сховаєшся в туман!
Я ж, зачарований, не спатиму до ранку
В полоні довгім спогаду-причастя
Вітрам-гульвісам, небу і любові
Окрилений твого кохання словом
Довірю сповідь Жінці й диво-сну:
«Люблю тебе, моє осіннє щастя,
Що поселив в душі моїй весну!»*
----
* її останні слова-зізнання із-за холоду забуття та печалей…
але просить серце надію: живи!
тривай і тут, між небом і землею, –
бо "ще буде радість щастя
більше вод океану,
а кохання протікати по життю
нескінченною рікою!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718621
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Мороз малює сріблом на вікні
З відтінком, синюватим, білі віти,
Не вишити таке на полотні,
Здається, раю божого то квіти.
І хоч укрила всюди все зима,
Неначе казку, дивовижну, пише,
Хай холодно надворі, то – дарма,
Весна давно в потилицю їй дише.
9.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718721
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Мороз малює сріблом на вікні
З відтінком, синюватим, білі віти,
Не вишити таке на полотні,
Здається, раю божого то квіти.
І хоч укрила всюди все зима,
Неначе казку, дивовижну, пише,
Хай холодно надворі, то – дарма,
Весна давно в потилицю їй дише.
9.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718721
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017