Не смій торкатися плеча
Той дотик серце обпікає
В очах сховалася печаль
Душа образи всі ховає...
Не смій торкатись моїх рук
Вони не поприще для гри
Як я палала від розлук
Ти йшов до іншої весни
Не смій торкатись моїх губ
Вони напоєні журбою
Була в полоні твоїх згуб
Жила так довго лиш тобою
Не смій торкатися плеча
Твій дотик серце обпікає
Ім"ям не смій ти величать
Тебе для мене вже немає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743260
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 06.01.2020
Ти плакала! Навіщо сльози?
З такої юної краси.
Дозволь торкнутись твої очі...
Краплинки чистої роси.
Я б пригорнув, але не в змозі,
Між нами сотні тисяч літ,
А сльози льодом на морозі
Тихенько падають до ніг.
А десь у серці біль лютує,
Тепла воно уже не жде,
І лиш в душі тебе гамує -
Над нами небо лиш одне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350453
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 09.04.2017
Прости…….
Бездонным омутом глаза,
и брови, словно крылья птицы,
блестит жемчужиной слеза,
и трепетно дрожат ресницы.
В глазах отчаянье и боль.
Ну, как могло это случиться?
- Нет, не молчи! И мне позволь,
позволь мне просто объясниться.
Неосторожные слова,
случайно с губ моих сорвались,
прости, я была не права,
я не хочу, чтоб мы расстались.
Я не хочу тебя терять,
тоскуя долгими ночами,
без сна лежать и вспоминать,
все то, что было раньше с нами.
Забудь обидные слова,
что сорвались, нелепый случай,
кружится кругом голова,
прошу тебя, меня не мучай!
Бездонным омутом глаза,
и брови, словно крылья птицы,
катится жемчугом слеза,
и трепетно дрожат ресницы.
И я не в силах устоять,
я все прощу тебе, я знаю,
как трудно было все сказать,
ведь я люблю тебя, родная.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718128
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Літо… світанок умивається росою з туману…
Ясні, теплі промені сонця прилягали до землі. Небо чисте, блакитне. Уздовж дороги високі дерева, де - не - де видніються квітучі кущі шипшини. Сонячні промені, часом пробивалися поміж дерев, витанцьовують, миготять по високій шовковій траві, іще деінде поблискують прозорі краплі роси. Вдалині виднілися поля.
Зненацька, в машину заглянуло сонце, засліпило Сергію очі. Він, все ж намагався швидко їхати і в той же час старався бути уважним. Траса Київ – Вінниця, не дуже заповна. Дорога непогана, інколи машина відривається від землі, здавалося летить. Думки не покидали, як добре, що сьогодні маю вихідний та що робитиме далі, не мав гадки. В голові шуміло, тривожно на душі, раз подзвонила бабуся, мабуть зовсім погані справи. Щоб не приїхати, такої думки навіть і не мав. Адже вона його вибавила, водила до школи. Згодом, можна сказати вивчила в університеті. Дідусь помер три роки назад. Коли минув десятий рік, в дорожній аварії загинули батьки. Після школи навчався в університеті. Тепер, у одній з лікарень Києва, працює стоматологом. Два роки назад бабуся віддала свої заощадження, недалеко від поліклініки купив двокімнатну квартиру. Бабусю він любив, хоча інколи і мали суперечки, але вона йому замінила маму. Бувало й сварила, а іншим разом цілувала, розповідала казки. Як подорослішав, де в чому радить. Своє життя присвятила єдиному онуку.
Село недалеко від траси. Він уже їхав по сільській дорозі, по обіч побачив, як із сумкою поспішає дівчина. «Ха» - подумав, як берізка струнка і ніжки так... нічого. Натиснув на гальма, зупинився біля неї,
- Ви не підкажете, як проїхати на вулицю Західну?
Дівчина напевно не очікувала, оторопіла, здивовано подивилась на нього, ледь опанувавши себе,
- Он, туди доверху, а згодом вправо.
-А може я довезу вас?
Вона так на нього подивилася, що ладний був крізь землю провалитися. Від сорому, аж у жар кинуло, на скронях виступив піт. Вузенькі брови незнайомки суворо здвинулися, смарагдові очі, аж іскрилися, блискали немов вогники. Раптом зневажливо повернулася і знову йшла по дорозі.
Ой, який же я дурник! Така гарненька, таке впоров - у душі себе сварив. При нагоді треба попросити вибачення, невдало пожартував.
До обійстя підігнав машину, поспіхом відчинив хвіртку, забіг до хати. Бабуся лежала бліда, побачивши онука, розплакалася,
- Ой, онучку, ти такий гарний. Молодець, що приїхав, щось я здаю, тиск замучив.
Вона розповіла, що був лікар, виписав рецепт. Тепер треба з рахунку зняти пенсію й купити ліки, бо при собі грошей більше не мала. Щоб зміг за неї отримувати пенсію, приготувала довіреність. Він взяв її сухенькі руки приклав до свого чола,
- В мене є гроші, не хвилюйся. Я все зроблю, як треба.
Допоміг їй переодягтися, поспішав у аптеку та до ощадкаси.
У вікні каси, нікого не було. За склом виднілося обличчя тієї самої дівчини, що зустрічав на дорозі.
- Я хочу у вас попросити вибачення, повівся, як ідіот,- червоніючи видавив з себе.
Суворим погляд не був, мовчала. Раптово зачинила віконце, почала рахувати гроші.
- Ні! Ні! Будь ласка, в мене до вас заява….
Віконце відчинилося, дівчина трохи зніяковіло, взяла документ.
- А що, бабця Маруся? Можливо захворіла, що сама не може прийти?
- Так. Я її онук Сергій. Тож ось і познайомились.
Отримав гроші, чомусь розгублено поводився, подумав - що це зі мною. Але іще раз зирнув на молоде ніжне, симпатичне обличчя дівчини й швидко вийшов.
За два дні Марії стало трохи краще, але з ліжка не вставала, крутилася голова, почувалася кволою, знесиленою.
Сонце ледь - ледь виднілося на сході. В цю пору село вже не спить, кричали півні. Десь дружно ґелґочуть гуси, череда корів поспішала на пасовисько.
Сергій гнав машину, виїхав на трасу. Понеділок, треба до початку робочого дня встигнути.
Заява на відпустку, вже була підписана головним лікарем,
- Ти далі що плануєш… на зовсім у село?
- Та ні, думаю бабуся здійметься на ноги, тоді й повернуся.
Він знову за кермом, поспішав у село. По дві сторони дороги виднілися рядки буряків, а далі ряд дерев та кущів. Уважно вдивляється в дорогу та думки повертаються до дівчини. Чия вона? Скільки років? Чи знає її бабуся? Ні, мабуть не заміжня, заспокоював себе.
Машина зупинилася біля двору. На стільчику сиділа Марія, помітивши, махнула рукою,
- О, приїхав, а як же робота?
- Все добре, тепер я у відпустці. Задоволено подивилася на онука, він підійшов до неї, обійняв
- Ну, а як ти?
- Краще… хіба не бачиш. Піднялася, вийшла на поріг, а по сходах боялася зійти. Раптом побачила на дорозі Маринку – Петрівських, вона на роботу йшла, от і гукнула її, щоб мені допомогла.
- Це та, що працює в ощадкасі?
- Так, а ти звідки її знаєш, вони ж років п`ять, як до нас приїхали,- здивовано подивилась стара.
- Та, так, якось їхав, бачив йшла по обіч дороги.
Секретів від неї не мав, не соромився, засипав запитаннями. Вона крадькома позирає на онука, розповідає про все село. Хлопець тішився, дев`ятнадцять років, це ж чудово, не заміжня.
- Ну я вже заморилась, допоможи стати, піду полежу.
Сергій приготував картоплю, в сусідки купив сметани та молока. За столом пообідали, спілкувалися, обговорювали погоду та врожай. Трохи пізніше рубав дрова,
- Бабусю, а ти зі мною в Київ поїдеш? В неї затрусилися руки, торкнулися білої хустинки, поправляла її.
-Що ти! А моя хата? Я вже думала… закінчиться твоя відпустка, що далі робити. Не знаю, подумаю. Але що там, на третьому поверсі робитиму? Як у клітці, ні з ким навіть поспілкуватися, ти ж щодня працюєш. Та й тобі треба одружитися, вже минуло двадцять п`ять літ, то ж пора. А може в тебе є хтось? Одружився, а мені нічого не сказав….
Він підійшов до неї, обійняв,
- Ну, що ти, хіба я би міг так вчинити. Вже думаю, що є.
- А хто вона? З Києва?
- Побачиш. Я піду… може риби на вечерю зловлю, чи на завтра, - намагався якнайшвидше перевести розмову.
Невеличка річка трохи глибока, розповідала бабуся, що колись, навіть соми водилися в ній. Тепло на душі, такого спокою давно не відчував. Він задивляється у воду, а бачить обличчя дівчини, посміхнувся, знову зловив себе на думці про неї. А можливо якось вдасться ближче познайомитися. Риба не дуже клювала та все ж декілька карасиків таки спіймав.
Повертався додому з відром, з якого ледь не вискакувала риба. По дорозі назустріч йшла Марина.
- Доброго вечора,- зупинився.
Вона зашарілася, поправляє кучеряве волосся, що спало на вишиванку.
Вишиті червоні маки, підкреслювали її округлу форму пишних грудей. О, сама струнка, а славна, все при ній, мов блискавка, промайнула думка. Вона привіталася, сміливо дивилася в очі. Та він не розгубився, пожартував,
- Ну, що покажеш де живе моя бабуся?!
Обоє весело засміялися.
- Може допоможеш юшки зварити? - зненацька запитав її, сам не зміг второпати, як це сталося.
- А чом би й ні! Зараз зайду додому, скажу батькам.
По вулиці йшли не поспішаючи, вона крадькома, раз – по – раз повертала голову, поглядала на нього. А йому не вірилося, що все так просто сталося. Так не передбачено, був дуже задоволений.
Марія немов ожила, весело позирала на молодих, щось шепотіла. Вечеряли в трьох, бабуся, дивилася, то на онука, то на Марину, збуджено розповідала про своє життя. Вона зрозуміла, що це все не просто, відчувала, що дівчина сподобалася йому. Він, сам того не помічаючи, тримав дівчину за руку, йому так не хотілося, щоб вона йшла додому.
- Сергію, вже темно, проведи Маринку додому. Віддай батькам, знай, за неї головою відповідаєш.
- Та звичайно!
- Це недалеко, метрів чотириста, - тихо проговорила дівчина.
Вечір заворожував красою. Неподалік, ще цвів жасмин, а на клумбі квіти матіоли, від них розносилися п’янкі пахощі. Він сміливо поклав руку на її плече. Вона не цуралася, мовчала, йшли не поспішаючи. В його грудях щось тиснуло, хотілося обійняти, цілувати. Раптом затремтів, зупинився. Так, треба себе взяти в руки.
Вона помітила, здивовано зиркнула й відразу прискорила ходу,
- Ось, я вже вдома, що будеш батькам віддавати, як казала бабуся?
Не знати де взялася сміливість, рукою взявся за хвіртку. Раптово, надворі загорілося світло, з хати вийшов батько,
- О! Я думаю, де пропала.
І до нього протягнув руку,- Доброго вечора!
Він привітався, але трохи засоромився. Старий більше ні про, що не запитував, повернувся до хати.
Сергій взяв її за підборіддя, ніжно поцілував.
- Ну я йду, давай завтра ввечері, зустрінемося біля річки.
Вона оніміла, але не проти іще поцілунків. Це так сталося миттєво, здалося втратила самоконтроль. Коли прийшла до тями, розгублено кивнула рукою й кинулася до хати.
Забігла до хати… в кімнату, гучно билося серце. Відразу зайшла мати.
- Ти що така червона? Що в гостях у баби Марії була?
- Мамо, нічого не питай, в гостях та здається я закохалася. Він якийсь особливий, бере мене за руку, а в мене шалено б`ється серце, сама не знаю чого. Мати вже за столом,
- Доню - доню, таке воно життя, молоді роки завжди прекрасні. Люди кажуть хлопець гарний, толковий, працює в Києві стоматологом. Дивися сама та май голову на плечах.
Марина майже пів ночі не спала. Все думки про нього, а може він прото так, посміятись….
Коли він прийшов додому, бабуся вже відпочивала. Прохолодне ліжко, нагадало про її ніжний дотик уст. Ой, мабуть закохався. А вона й оченята закрила, немов очікувала іще, задоволений засинав.
Спливав час… Сергій зустрічав Марину з роботи. Йшли до нього додому, вона допомагає прибирати та готувати смачні страви. Йому це сподобалося.Так – так, видно знайшла до мене ключ, думки, як оси, довго не давали заснути.
Якось одного дня, хотів зустріти її з роботи та був вихідний день, не знав куди себе подіти, чекав вечора.
Сонце сховалося за обрієм. Вода в річці переливається різними кольорами, немов загравала з останніми променями. Марина йшла по стежці, поглядаючи на небо,
- Ой, мабуть буде дощик! Бачиш… он звідти хмара пливе.
Він вже біля неї. Вечірнє сяйво освітило її обличчя. Малинові губи манять, солодкий поцілунок.
Їй хотілося прилинути до нього, почути стук серця. Обійнявшись, йшли мовчки.
Надворі стемніло… у воді ,час від часу, хлюпала риба. Почав накрапати дощ.
- Йдемо швидше, бо змокнемо,- сказала Марина, з осторогою, кинулася вперед до стежки.
Трохи змоклі прибігли до її хати. Батьки вже спали, двері літньої кухні відчинені навстіж.
- Може ми там сховаємося, - запропонував їй.
- Можна, тільки тихо.
- О… тут так зручно,- помітив усміхнувшись.
Вона подала йому рушник,
- Бери витирайся, бачиш, крапає з волосся.
Сама теж витирає обличчя й волосся, хитро позирала, посміхається. За кілька хвилин закипів чайник, збуджені і веселі, із задоволенням пили чай, позирали один на одного. Її теплий погляд манив до себе, не відпускав його. Хіба можна було не помітити, як з - під сарафана, при диханні підіймалися груди. Не зупинити бурхливі почуття, за якусь мить, присів поруч. Жадно, але ніжно цілував вуста і немов знімав нектар кохання.
Раптово зникає світло.
- Ой, я забула, в нас о дванадцятій виключають електроенергію. Тобі мабуть пора.
Вона уважно дивилася на нього, в душі хотілося пригорнутися і ніколи не відпускати від себе.
На столі пусті чашки, за вікном знову пустився дощ. Мовчали.
Це мовчання дало йому час на роздуми.
- Я мабуть загубив голову, але тебе кохаю і хочу щоб…
На плече поклав руку, вона притулилася до нього.
- Хочу, щоб ти стала моєю дружиною,- сказав, дивлячись в її блакитні очі.
Кров прилинула до обличчя, рум`янець зробив її ще кращою. Вся пашіла, відчув, як в ній клекотала пристрасть. Розумів, що ще трохи, заволодіє нею. Нахилився, ніжно ласкаючи пружні груди, занурився поміж них. Відчував, як від поцілунків, тремтить її тіло. Вона сама розстебнула сарафан, здалася бажанню. Немов виринав вулкан, емоції занурили у вогонь кохання. В неї це було вперше, наче струм пронизує все тіло, здавалося в жилах застигала кров. Лежала знесилена, але щаслива. Молоде тіло причарувало його, знову цілує уста, шию, припадає до грудей. В її очах блищали вогниками. Вона ж умлівала від пристрасті, від його поцілунків. Щасливий, задоволений, немов купався в ласкавому морі.
Вляглися пристрасті, дивився на неї. Зловив себе на думці, як добре, що нарешті знайшов своє кохання, як довго її шукав.
Надворі сіріло… по селі, то близько, то здаля переспівуються півні.
Десь пташка щебече. В сараї галас гусей та качок.
Марина проснулася, одяглася. В голові бриніли мамині слова – «Май голову на плечах». На якусь мить охопив страх - ой, що ж буде….
Він потягуючись, відкрив очі, уважно подивився на неї, поцілував, запитав,
- У нас все добре?
На згоду, на мить закрила очі, кивнула головою. Він продовжив,
- Нам треба йти, бачу вже розвидняється.
- Куди? – запитала здивовано.
- Побачиш…
Вони дійшли додому, він намагався тихенько відчинити хвіртку, поспішив до хати.
- Ой, ще розбудим!
-Ти думаєш вона спить? Я гадаю на нас чекає…
За столом Марія пила чай. Сергій поцілував її в щоку.
- Благослови нас, бабусю.
Мовчки, ні слова не проронила, взяла до рук ікону, читала молитву. Вони удвох перед стояли на колінах.
Вже мовчки пили чай. Марина, опустивши голову, про щось думала.
- Чому зажурилася? Любиш мого онука?! То ж радій і шануй! Це щастя, коли за коханого вийдеш, – голосно сказала бабуся, позирає на обох й продовжила,
- Сидіть вдома, далі моя справа, я йду до твоїх батьків.
Марія в рушник замотала круглий хліб, трохи задумливо поглянула на молодих й потихеньку пішла по стежці.
В цей час, подружжя надворі обходило господарство, побачивши стареньку, привітно привіталися. Відразу ж запросили до хати, запропонували чаю.
- Я багато говорити не буду,- сказала голосно,
- В мене є хлопець, а у вас дівчина Я гадаю, якщо кохають, то так цьому і бути. Я їх благословила.
Батько Марини глянув на дружину,
- А Марина де? Хіба не спить?
- Вона в мене. Вже й залишиться, в мене до весілля! Нехай так буде, молодість згадаймо. Я знаю свого онука, якби не кохав, то б не привів. Гадаю через тиждень відгуляємо весілля, Сергійко нас забаре в Київ. Жити є де, має квартиру. А я, Бог дасть, зможу правнуків дочекатися, що скажете?
За кілька хвилин, на столі стояла пляшка вина та закуска.
Марія задоволена розмовою поспішила додому.
За кілька хвилин, різко відчинила хвіртку, посміхаючись зайшла до хати. Молодята, як два голуби, сиділи обнявшись.
- Ой, пристала я з вами. Все, я домовилася, за тиждень весілля, - сказала, кліпаючи очима.
Сергій взяв руку, поцілував,
- Бабусю, щоби я робив без тебе?
Старенька просльозилася,
- А без тебе я,..
До них підійшла Марина, він обійняв їх разом,
- Все, тепер думаю ти погодишся, то ж їдемо, бабусю? - весело запитав.
Літні теплі, сонячні дні сприяли гарному настрою.
В селі, тільки й розмови про весілля. А Марія збирала речі, складала в валізи.
Видався чудовий, сонячний день. Від сільського клубу, три машини направлялися до пам`ятника – «Захисник Вітчизни».
Біля дому Марії вже чекали на молодих. Весело грали музики, на весілля сходилися гості.
Через два дні, в машині Марія з молодятами, їхала в Київ. З надією, прожити не в одинокості, душу зігріває мрія - дочекатися правнуків.
2016 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702547
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 07.01.2017
Тебя укрою... кружевом рассвета,
и... пледом, да, но... это же не в счёт!
Щекой коснусь плеча... Нет, не об этом
рассвет сегодня искренне поёт.
Я чувствую - поёт, со мною вместе!
Да, о тебе, и... снова о тебе,
о том, какой... немыслимо чудесный,
талантливый и умный, и... Рассвет
все тайны знает - как тепло от кружев,
укутавших медовый горизонт,
как дорог ты, как... каждый миг мне нужен,
чтоб... обожать вокруг буквально всё!
Как это объяснимо? Очень просто...
Всё дело в нас, в той близости сердец,
что согревает стынущую осень,
и солнцем наполняет каждый день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697904
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 30.11.2016
Не отрекаются любя,
А, не любя, легко прощаться,
Ведь обижаешь не себя.
И стоит ли тут извиняться?
Ты дверь закроешь за собою,
И, без желанья возвратиться,
На встречу с новою судьбою
Желаешь ты поторопиться.
А тот, кто был тобой брошен,
Забившись в уголок дивана,
Дождями слез прольется в осень:
Ведь он любил, и без обмана.
Пройдут года, пройдут метели…
Не заживает в сердце рана.
И вновь весной звенят капели,
Но он пугается обмана.
Стереть бы в памяти разлуку,
Не думать, что вернется осень,
И взять кого-то вновь за руку,
Но вечер одинок и грустен.
А тот, кто с новою судьбою
Спешил скорее повстречаться,
В болото угодил ногою
И там ему пришлось остаться.
Пишу и думаю: зачем мы
Теряем тех, кто дорог, близок?
Зачем живем в объятьях дремы
И уважаем одалисок?
Наверно так уж мир устроен,
Что нам всегда чего-то надо,
И, пока жив, не успокоен
Плодами яблочного сада.
И хочешь вишенки, клубнички,
Набрать в ладонь малины спелой
И абрикосового злата,
Пока земля не стала белой.
А, там, и голова седая,
А, там, земля уже не носит,
И ты слабеешь, умирая,
И тело ничего не просит.
Мы все умрем и те, кто брошен,
И те, кто был не успокоен.
Ко всем приходит в жизни осень.
Поверьте, так наш мир устроен.
Одни уйду с любовью в сердце.
Другие с горечью обмана.
Закроется за всеми дверца.
И перестанет мучить рана.
22.11.2016 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702173
дата надходження 22.11.2016
дата закладки 22.11.2016
(Бейти та рубайят)
* * *
Забувши гіркоту марнотного життя,
Спокійно споглядаючи цей тлін до забуття
І осягнувши, що майбутнє – прах…
Живі ми – так хвала тобі, Аллах!
* * *
Наш світ – то глек марноти і брехні.
Життя з туману йде й проходить в самоті,
І будні сірі краплями мов ртуть…
Та є і радісні сторінки - Хайяма рубайяти квітами ростуть!
* * *
Хто для скорботи двері відчинив
Тому життя – пустеля хоч і повна див.
Хто радість віднайшов в простих речах
Тому життя яскраве дарував Аллах!
* * *
Нехай весь світ нудьга і Батьківщина – рідна чужина
Від смутку я далекий доки келих є вина:
Я радість віднайду в миттєвостях щоденних -
Ковток вина, краса коханки – й де вона, журба?
* * *
Весняні квіти, подих вітру,
Крапельки дощу і лісова луна -
Все, все мені будило спогад про коханку
Яка, на жаль, пішла у небуття…
* * *
Нехай обірве вітер білий цвіт,
Нехай весни минає швидко міт
В душі залишаться пісні які співав нам квітень.
Нехай на п’ять хвилин – ми зачаруєм світ…
* * *
Весь світ – ніщо, даремні сподівання,
Зів’януть квіти мрій – залишиться страждання
Налий вина! У владі цього трунку
Забудемо життя химерні візерунки…
* * *
Удвох з самотністю пів світу обійшов
Наслухався віршів, і прози, і промов
Нехай страждань я відшукав не в міру
В горах я рай собі знайшов і віру…
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329694
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 22.11.2016
Допоки на світі є Він і Вона,
Допоки приходить квітуча весна,
Допоки стрічають рожеві світання,
Не згасне, не зникне, не щезне кохання.
Допоки красу можуть бачити очі,
Допоки зорять ясні місячні ночі,
Допоки бувають стрічання й прощання,
Не згасне, не зникне, не щезне кохання.
Допоки існують споріднені душі,
Допоки відчують, кому не байдужі,
Допоки зі щастям йде поруч страждання,
Не згасне, не зникне, не щезне кохання.
Допоки складатимуть вірші поети,
Допоки художники пишуть портрети,
Допоки надія живе і бажання,
Не згасне, не зникне, не щезне кохання.
Допоки на світі є Він і Вона,
Допоки не змовкне остання струна,
Допоки всміхається сонечко зрання,
Не згасне, не зникне, не щезне кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701556
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016
А ти прийдеш, коли зійдуть дощі
Останніми краплинками із неба
І прочитаєш всі написані вірші
Мої вірші написані лише для тебе
А ти приїдеш, прийдеш у мої сни
Не гостем, а єдиним змістом
Загорнеш у обійми теплої весни
І зацілуєш поцілунковим намистом
А ти прийдеш, коли зійдуть дощі
Коли промінням засіяє твоє серце
І прочитаєш всі написані тобі вірші
Тривога у обіймах розірветься
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701243
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Тихесенький літній вечір спадав на землю. Сонечко готувалося спати, ховало останні промінці на заході. Вони мерехтіли, переливалися яскраво-помаранчевими та блідо - червоним кольорами, час від часу блискали золотом, визирали між хмаринок.
Навкруги все засинало. Мама квочка давно зайшла в сарай, ховала діточок під крильця, вони, ще трохи копошились, ніяк не могли вкластися спати.
Кури та півень давно дрімали.
А надворі, в густій траві, пищало маленьке, жовтеньке курчатко.
Хоча перші літні дні були теплими та вечори і ночі були прохолодними. Воно загубилося, замерзло, блукало, шукало свою маму та вже не чуло її квохкання. Топчеться на місці, присіло на травичку та вона його не гріла, тож знову жалібно пищало.
Барсик охороняв обійсця, був дуже відповідальний, щоб ніхто чужий часом не забрів на його територію. Лежав в буді, чув, як маленьке кликало на допомогу маму квочку.
Йому вже й трохи набридло та він сподівався, що курча знайде дорогу в сарай.
Аж раптом почув, як плигнув з паркану кіт, він відразу відчув - це чужий. Швидко вискочив з буди, почав гавкати,
-А ну! Чого лізеш? Тебе сюда не звали..
Кіт наїжився, очі стали злі й хитрі,
- Я кіт, куди хочу, туди і ходжу,… Ти мені не указ!
Барсик знявся з ремішка, він це робив дуже рідко, коли відчував, що комусь загрожує небезпека. Рвонувся за котом, той швидко тікав, з переляку опинився вже, аж за парканом.
Ага,подумав Барсик, це він почув, як пищало курчатко… І почав нюхати траву, знайшов слід до малого. Воно здивовано подивилося та відразу впізнало песика і почало до нього тулитися. Песик зрозумів, що хоче маленьке і прямо біля нього ліг. Не довго думало, воно швидко залізло на спину, топчеться на місці та нарешті присіло. У Барсика була густа та довга шерсть, тож курчатко швидко зігрілося і задрімало.
Підійнявся місяць, ніжно переливалися, іскрилися зорі.
Та собаці зовсім було не до сну, він відповідально охороняв малого.
Ніч вже тікала. На сході танцювали перші сонячні різнокольорові промені. Небо змінювалось то голубим ,то фіолетовим, то синім кольором . Нарешті стало блакитним, навіть без хмаринок.
Десь недалеко, щось зашаруділо в кущах, чути було, як випурхнула пташка. Відразу дзвінко залунав її спів.
З курника раз - у- раз виводив свою пісню півень. Ну от, подумав Барсик, добре, що все добре, дочекався ранку.
Півень першим вискочив на подвір`я, розмахував крилами, оглядав все довкола, ніяк не міг вгамуватися, співав свою пісню, -"Ку-ка-рі-ку". Кури вибігали з сараю, дзьобали насипане зерно. Аж ось і квочка вийшла з малими курчатами, квохтала, звала малих до себе, повела їх в траву.
Барсик тихо, не поспішаючи, почав підніматися на лапи. Курча
з`їхало з його спини немов з гірки. Воно вже тепер чуло матусин голос,швидко побігло в її бік, песик задоволено дивився в слід.
Вже весело біля квочки щипало травичку, вона побачила його і так сварилася, що всі курчата підбігли до неї, уважно слухали. Своїм квохканням повчала малих, щоб слухалися її і не відходили далеко.
Барсик заліз у будку, скрутився калачиком, одним оком підглядав, бачив, як копошились кури на обійсті. Тепер можна і поспати, думав про себе песик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701036
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Прекрасен жизни необъятный свет!
Да здравствует моя свобода!
Когда её зову, она со мной!
Да здравствует прекрасная погода!
Друзей любимых целый рой!
Да здравствует в любви шальная радость,
Где в радости подарен новый слог!
Для счастья нужно только малость:
Лишь бы любовь дарить всем смог!
Да здравствует тепло моих объятий!
Прекрасен жизни необъятный свет!
И прелесть чувств... и радость новых платьев,
Когда во всём прекрасен человек!
31. 10. 2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698418
дата надходження 03.11.2016
дата закладки 04.11.2016
А знаєш, я тебе кохала...
І зустрічі щораз шукала...
Щоночі тихо помирала...
Коли прийдеш, просто чекала...
А знаєш, дуже важко було...
Зривались щораз слова...
І знов в мені мовчки тонули...
І обертом йшла голова...
З ночами тихо розмовляла...
І з вітром навздогін кричала...
Страждала... плакала...кохала...
Та зранку знову оживала...
І падала, і піднімалась знов...
Шалено юшила із серця кров...
І знов у болю засинала...
На допомогу тебе звала...
Покірно знов тебе чекала...
І крила на шмаття рвала...
А знаєш, я тебе кохала...
Що ти не мій, тоді не знала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683153
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 12.08.2016
Та ночь была горячая, как день.
Тот день был в шрамах алого заката,
Когда вдруг оказался я нигде,
Когда ты от меня ушла куда-то...
Не умолкая, ливней пулемет
Гремит под грома гулкие гранаты -
Гроза теперь всегда со мной живет,
С тех пор, как ты тогда ушла куда-то...
И падают секунды, как топор
Умельца-палача,
Как капли яда...
Жизнь без тебя - смертельный приговор.
Мой приговор.
А ты ушла куда-то...
И ладно бы я знал куда ушла,
К кому и почему... За что расплата?
Ты на ночь поцелуем обожгла,
А утром - нет тебя.
Ушла куда-то...
Тебя всё ищет девочка-любовь
По улицам души моей распятой.
...Ищу и я - и не найду тех слов,
Чтоб объяснить, что ты ушла куда-то...
Июль,
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680928
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 30.07.2016
Прости мене, за мою осінь в серці,
За сум і жаль не пролитих дощів.
Воно тобою вже давно не б`ється
Усе є так , як ти того хотів...
Тоді чому в очах твоїх теж осінь,
А не весна, яку ти обіймав?
Не йди за мною, світанкові роси
Коханням всохли, що ти не бажав...
І хоч вона, та осінь не минає,
І спогадом приходить листопад...
Та я прекрасні миті пам`ятаю,
Надіюсь що і ти в душі їм рад...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680724
дата надходження 29.07.2016
дата закладки 29.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.07.2016
Йшов по лісі їжачок,
В нього безліч колючок.
Ніс він яблуко і грушку,
Дуже схожу на пампушку.
Поспішав він до діТок,
Стрів дорогою грибок.
І забрав його з собою,
Кущ минув із лободою.
Йшов він полем навпростець,
Там зустрівся горобець,
А коли дійшов до краю,
Повстрічався кущ розмаю.
Там він вийшов на стежинку,
І зустрів рабеньку свинку,
З переляку покотився,
Аж у хатці опинився.
Подарунки всім роздав
І тихенько спатки впав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670651
дата надходження 06.06.2016
дата закладки 08.06.2016
Стихотворный рассказ
На заборе петушок,
Серебристый гребешок,
Всегда весел, не сидел,
Целый день песенку пел.
Надоел, нынче курице,
- Что кричишь, всё на улице?
И она пошла в аптеку,
Петушку купить таблетку.
А в аптеке - то, суета,
И спешат, все, кто куда,
Доброты от вас попрошу,
Мне таблетку, дам петушку.
-Он так много- много кричит,
А другим, молчать велит,
Ей провизор отвечает,
- Что ты курица не знаешь?
Если будет петух спать,
Легко в суп сможет попасть.
Возмутилась, вдруг курица,
Ерунда. И подумала,
Хорошо, пущай живёт,
Потерплю, пускай поёт.
25.04.2016г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661895
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 25.04.2016
По жизни двигаюсь неспешно,
Как луч добра, во тьме кромешной.
Нужна, как прежде, осторожность,
Ошибок новых невозможность.
Сияет дней неповторимость;
Откуда в нас непримиримость
К инакомыслию любому...
и зависть мутная, к чужому?
Идет война: братоубийство,
С привитой сущностью российской.
В рядах не видно миротворцев,
Снуют отряды богоборцев.
Надежды заживо хороним,
В зловещем карканье вороньем.
Спаси нас, Господи, несчастных,
К людскому горю сопричастных.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651446
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 21.04.2016
Чи ти ще згадуєш і досі
Раптову зустріч ту весною,
Кохання золотаву осінь,
Та всі побачення зі мною.
Згадай весняний день чудесний
З нестримністю жаги любові,
Один ми одного як пестим,
Та нашу ніжність в кожнім слові.
Кохання дні всі ті чудесні,
Навік зостануться зі мною,
Хоч чередою збігли весни,
І скроні вкрились сивиною.
Хай править нами мить кохання,
Що окриляє нашу душу,
І гасить полум’я страждання
Та зрошує життєву сушу.
25.06.97
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609863
дата надходження 28.09.2015
дата закладки 18.04.2016
На самоті із вітром край дороги
Я говорила про життя.
Знесилена шукала допомоги,
Бо почувалась, як дитя.
Чому це так, сама не розуміла.
Чому так швидко вибилась із сил.
Я пташкою у небо полетіла б
Та не розправити недужих крил.
Мій голос вже давно не солов'їний,
А так собі ширшавий і пустий.
Посеред літа вкрив дерева іній,
Навис над сонечком туман густий.
Лиш дві сльози, два голубих озерця-
Єдине чисте у моїх руках,
О вітер милий, не засип їх перцем,
Не воруши всі спогади в думках.
На самоті із вітром край дороги
Немов прозріла: це хіба життя
Просити щосекунди допомоги,
Якщо в невдачах винна тільки я.
З' єднаю сльози і зроблю намисто,
Нехай виблискує немов бурштин,
Ще й замішу сьогодні свіже тісто
І не дозволю ставити у тінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658499
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 10.04.2016
Спливає ніч сузір′ями за край
І жовтий місяць випинає боки.
Бажань зорю скоріше відшукай,
Загадуй щастя, не зірвалась поки.
Тремтять осяяні листки кущів
І вітер стиха, ніжно пестить трави.
Я чую голос твій з глибин душі,
Всі переливи, всі його октави.
І наче, ти є поруч біля мене,
І обіймаєш ніжно, як завжди.
І щось шепочеш тихе і шалене,
І поцілунки….пам′яті сліди.
Розплющу очі, ось моя зоря…
Із тисячі її завжди впізнаю.
«щоб був ти мій, а я лише твоя…»
Я іншого бажання і не маю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598006
дата надходження 06.08.2015
дата закладки 09.04.2016
ПОЕТ І ГРОМАДЯНИН
переклад - О. Шнуренко
А ти, поет! обранець неба,
Глашатай істин вікових, не вір,
що не заможний і без хліба
Не вартий віщих струн твоїх!
Не вір, що впали духом люди -
Не вмер ще Бог в душі людей,
Молитва з Вірою живе у грудях,
Душа доступна для нових ідей!
Служи Поезії і для людей твори,
Свій геній виражай у слові,
Не зупиняйся, кожен день пиши,
У проявах Вселенської Любові
Для блага ближнього живи!
***
(оригінал)
А.Н. НЕКРАСОВ
А ты, поэт! избранник неба,
Глашатай истин вековых,
Не верь, что не имущий хлеба
Не стоит вещих струн твоих!
Не верь, что вовсе пали люди;
Не умер Бог в душе людей,
И вопль из верующей груди
Всегда доступен будет ей!
Будь гражданин! служа искусству,
Для блага ближнего живи,
Свой гений подчиняя чувству
Всеобнимающей Любви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658265
дата надходження 09.04.2016
дата закладки 09.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2016
Я думкою в небо знімуся,
Далеко-далеко у світ полечу.
Біля куща калини зупинюся,
Гілочку відкопаю і з собою візьму.
Посаджу кущ біля хати,
Милуватимусь як весною цвіте.
Грона її буду цілувати,
Коли пізня осінь прийде.
Та червона калина любові,
Про тебе, як згадка буде.
Згадаю юності дні чудові,
І серце трепетно замре.
Тебе в житті давно загубив,
Та образ твій юний пам'ятаю.
В теплих тонах його уявив,
Такою в пам"яті тебе зберігаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642699
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 08.04.2016
Пусть вены покроются мхом,
Блокноты словами разрыты,
И в троеточии пропитом
Музицирует композитор.
Искали счастье, а нашли вино.
Планеты играются светом,
Художник рвёт полотно
Жертвуя чистым паркетом.
Солнечный лучик в глаза
Бьёт, не жалея зрачков.
Железнодорожный вокзал
Делает пару крючков.
Сумерки, звёзды выходят
Себя показать, посмотреть,
Стоят на самом проходе,
Мешая детям взрослеть.
Уроки не учатся, проза,
Стихи угождают в провал.
Небрежно оставлена роза..
Прости, что когда-то сорвал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658003
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 08.04.2016
Легли на плечи, словно эполеты:
На правом - ангел, а на левом - демон.
Я много лет играю роль поэта,
Ты много лет играешь роль поэмы.
Пишу тебя всю жизнь, пишу по строчке.
Слова обычны, рифмы все простые.
И не хочу подольше ставить точку -
Мне нравятся тире и запятые.
Тебя писал я пьяным и с похмелья,
Я комкал и бросал тебя в корзину.
Делился с музами случайными постелью
И прятал поцарапанную спину.
Порой вычёркивал я целые абзацы
И глупо вырывал с тебя страницы.
Я так любил пером в тебя вонзаться,
Чтоб между строк сюжетом насладиться.
Я не люблю читать тебя со сцены,
Писать в тебя неискренние рифмы.
Мне просто очень важны, очень ценны
Мгновенья наших строк, улыбки нимфы.
Мы каждый день свои играем роли,
Мы – режиссёры, критики, актёры.
Сценарии сжигаем в алкоголе,
Мы носим маски, пряча чувства в норы.
Легли на ось уставшие планеты,
Решаются порою теоремы.
Я много лет играю роль поэта,
Что пишет своей женщине поэму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655336
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 06.04.2016
Так мало слів, які зігріють душу.
Так мало тих, з ким зараз я дружу.
Одним і тим же шляхом йти я мушу,
Обачно оминаючи межу.
Так мало фраз шептали її губи.
Так мало коливань і почуттів.
Романтик милий за добу став грубим,
Хоча, навряд чи він цього хотів.
Так мало мрій, які більш-менш досяжні,
Але й до них дві сотні перепон.
Вину одразу визнають присяжні,
Якщо любов поставити на кон.
Так рідко котяться від щастя сльози,
Так часто рідні враз стають чужі.
Так мало і поезії, і прози,
Яка б хоч щось залишила в душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657618
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 06.04.2016
Ти вільний птах?Лети у небо,
Тобі свободу тільки дай,
Ти вільний птах! Не стримуй себе,
Розправив крила і злітай!
Лети, лети про все забувши,
У височінь, у небокрай,
Та у минуле озирнувшись,
Ти хвилям мрії все віддай!
Ніхто про тебе не запамить,
Тоді і ти про все забудь,
Ніщо тебе назад не манить,
І не захоче повернуть.
Ти вільний птах?лети у небо
Не в змозі я тебе тримать,
Всі згадки ти лиши поперед,
Нема дороги вже назад,
На тебе хмари лиш чекають,
Вони підкажуть вірну путь,
Ніщо тобі не заважає
Минуле все перечеркнуть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657622
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 06.04.2016
Дрімучий ліс
прокидається весною.
Голубить серце
пролісковою білизною.
Стрункі берізки повняться
соковитою жагою.
Ялини милують погляд
одвічною, зеленою красою.
Ведмідь прокинувся і
біжить тропою, та
налякав нас із тобою.
Олені горланять,
гомінкою трубою.
І мандрують крутою
стежиною до водопою.
Пташиний пісне спів зачаровує
ліс і манить нас за собою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655903
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 02.04.2016