Незвично дивлюся на небо,
Крізь гілку пахкого жасмину,
Задумливо й дуже далеко,
На дивну кумедну хмарину.
Фантазій чутливі потоки,
Як ніжність нестримно манила,
Лиш я... уповільнена трохи,
Маленька мрійлива дитина.
Упала біленька пелюстка,
Ласкаво й так ніжно на щічку,
Кохаю... до тебе озвуся...
Вдалося почути... лиш вітру....
Музична композиція створена за допомогою SUNO AI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051989
дата надходження 23.11.2025
дата закладки 23.11.2025
Ой, капризна осінь,
Знову пройшов дощик,
Я ж хитренький хлопчик.
Та й чого боятись,
Чобітки взувати.
Треба хутко-хутко,
Щоб не було смутно.
Падають листочки,
Мов малі місточки.
Є рівчак, водиця
Буду веселиться.
Най течуть струмочки,
Плавають листочки.
Багряні, жовтенькі,
Руді і сивенькі.
Різні, кольорові,
Човники чудові!
Ось, коли підросту,
Сам проекти зроблю,
Справжній міст збудую!
09.11 2025 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051142
дата надходження 09.11.2025
дата закладки 11.11.2025
Якби ж то в поранену душу,
Немов у магічне горнятко,
Додав ти солодкого трунку,
Зробилася начебто янгол.
Та тільки час плине і плине,
А холод навколо незвичний,
Чомусь відчуття лиш є дивне,
Тут вітер з'явився арктичний.
Тепер льодяна королева,
Зробилась насправді, хоч прикро,
Черствіє все більше серденько,
Потрапило знов у горнило.
Кохання буває жорстоке,
Достатньо мрійливих потоків,
Тримати застигле негоже,
Тож бути душевній свободі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051167
дата надходження 10.11.2025
дата закладки 11.11.2025
Зимовий день дмухав холодним, вологим повітрям.
Ось поворот і знову поворот, швидше б доїхати, вривається терпець. Ой, ця дорога суцільний лід, хоча б піском посипав, цієї справи знавець. Від постійного напруження й руху, аж голова заболіла. Він другу добу мчить на Мерседесі, зима йому достатньо набридла. Вже давно смоктало в шлунку і тіло хотіло відпочити.
Минуло десять років, як виїхав, батрачив у Москві на будівництві.
А час так швидко пролетів та вже не витримав цієї зимівлі. У тому вагончику було страшно холодно і іноді дошкуляв голод. Та коли хочеш гроші, то тільки так потрібно заробляти. Того, як ніяк цього не уникнути. Сказати відверто, від душі, вже надто все осточортіло. Ну от нарешті крутій трасі кінець, обіч дороги знак, до села двадцять кілометрів.
Уздовж дороги посадка, біля зовсім голих дерев на перший погляд дівчина, немов танцює, чобітки на підборах. На ній шапка з лебединого пуху, але веселощів видно немає, тупцює ногами, мороз діймає. Шкода дівчину, натиснув на гальма. А може жінка, раптово підкралася думка. Вона рукою махнула і не соромлячись посміхнулась.
Напевно взяти та й підвести. А якщо сподобається можна й роман завести? Іншого виходу немає, протистояти своєму бажанню замало сил. Хто знає, чорт забирай, то ж вже більше тридцяти років, але було не більше п’яти. На жаль, не спромігся знайти ту, яку шукав. Враз сам собі зізнався, правда не раз був скандал, хотіли собі підкорити. Та кожного разу вчасно тікав і неприємностей вдавалося уникнути. А що росія, то не для нього, він там був лише заради грошей. Весь час мав бажання, швидше б додому, де рідний ліс і крутий берег річки. Де виріс, із задоволенням рибу ловив і сільських красунь любив.
Так-так! Та це ж просто сюрприз, мабуть з нею попрощатися буде не просто. Вона красиво, ніби навесні молода берізка. Сяюча посмішка, чаруюча крихітка. А уста без помади, колір стиглої вишні. Та раптово подумав, а можливо я вже їх одного разу десь зустрічав. Ой напевно не здивуюся, якщо поїде в моє село, тоді вже факт, мені не буде все одно. О, а очі!
Її очі терзають душу, їх колір його зводить з розуму. Він злегка почервонів, невже її ім’я запитати побоюся, дізнатися б, чи заміжня вона. Зелений блиск очей, як смарагди, ледь-ледь іскряться з темним відтінком. Від несподіванки, чомусь розгубився, мабуть швидше за все, від ніжної, теплої посмішки.
Вона поправила пальто,
- А що ви їдете далеко? До Матвіївки, чи ще дальше?
Цей голос чистий, без ніякої фальші. Та враз вже думка, дзвінкоголоса така.
В кишені чутно звуки-брязкіт ключів.
Він посміхнувся, поправив своє пальто,
- Вважаю вам дуже повезло. Туди і я, правда мешкаю на початку села. А ви що звідти, чи доля до когось у гості занесла?
Вона мовчала, пізнавши його. В думках крутилося, але нічого, що грішник повернувся, на рідну землю потягнуло? Взяла неквапливо розстебнула гудзики на пальто,
- А в тебе тут тепло. Хоч я бачу ти одягнений нелегко, напевно здалеку тримаєш путь. Вирішив мене взяти, щоби розвіяти смуток?
Чи справді вирішив мене пожаліти, щоб не змерзла, бо надворі градусів п’ятнадцять морозу?
Він зменшив швидкість, навіщо поспішати? Чи їй щось відповісти, чи запитати? Цікаво, дивно, на «ти» перейшла відразу, не знаючи мене. Не поспішаючи, кинув погляд на розстебнуте пальто. О, а груди повненькі, адже це добре. Бачу красуня, на мій смак. Напевно потрібно відповісти. А то подумає, що злякався, треба з чогось починати,
- Так! Мчуся з-за кордону, скучив, додому хочу, там набридла робота. Мабуть час якір кидати, достатньо по чужій землі шастати. Вже років зо три пустий будинок, від мене рідні пішли в інший світ. Тепер життя стало зовсім іншим. Війна на Донбасі, одна розруха! Нам не вдалося, така житуха, щоб мирно, як у ті часи. А жити кожен бажає, то ж життя одне.
Вона позирає в сторону. А за вікном, всі посадки в снігу і білі поля, вже здалеку видніється водонапірна вежа.
- Ну ось, нам зовсім мало залишилося до села. А я думала, грішник, ти знову поїдеш, не залишивши адреси, як тоді.
Раптово зупинив машину, розхвилювався, легкий мороз,
- Чогось не розумію, хто ти і який мій гріх? Бачу ти мене знаєш, а я ні. То хто ж ти? Будь ласка, відкрий свій секрет мені.
- А що Вадиме, так змінилася? Стала красивішою, чи постаріла?Ти знаєш, а мені сьогодні снилося, що я в дзеркало дивилася. А це говорить про те, що буде побачення і думаю не спіткає мене розчарування. Так! Скільки років тебе не було, зізнайся, чому мовчав, ховався? Мабуть твої батьки померли тоді, коли я в Москві на заробітках була. Ти вибач, на жаль, у кожного своє життя. Час пролетів, дуже шкода, що ми живемо не так, якби нам хотілося. Чесно зізнаюся, тобі співчуваю, то ж говориш, про мене зовсім забув?
Йому стало надто жарко, не по собі,
Давай вийдемо з машини, поговоримо.
Вона не в поспіх відчинила двері машини, він, як джентльмен подав їй руку. Миттєвий погляд очі в очі. Її обличчя почервоніло, по його плечі легко провела рукою,
- Ти справді, став славним, можна сказати чарівним чоловіком. Що, значить не одружився, я тебе так зрозуміла.
І вмить зненацька, його за плечі обійняла,
- Он вдалині, бачиш вежу, садок. Адже ти там колись був і був мені радий. Ти в густій траві цілував, під вишнею. Ти пригадай, тоді я дівчиною була пишною. Наполегливо умовляв і клявся в коханні, тоді з тобою ми гуляли до зорі. Під ранок нам соловей співав, а ти благав, будь назавжди моя. Не пам’ятаєш? Чи може скажеш, що ти женеш.
Трохи невиразно, але згадав ромашки. Так! Тоді нарвав їх у сусідки, для Наташки. В той час їм було по сімнадцять. І враз так різко розвернувся, немов від чогось жахнувся. Однією рукою закрив своє обличчя, пригадав її блакитну сукню, як ховала пружні груди. А він її цілував, ніжно погладжуючи молоде тіло, знайшов до потаємного шлях.
І раптом, розставивши догори підняв руки, закричав,
- А я ж, після того тебе цілих п’ять років шукав. Пробач, що нині не пізнав.
Потім тихіше, вже підійшовши ближче,
- Я з думками про тебе жив стільки років! Поїхала, нічого не сказавши, навіть не передала, хоча б мені привіт. Послухай, пробач, Наталю! Що так склалося наше життя. Давай все розпочнемо з початку. Я гріх той відмолю. Адже лише тебе я до цих пір кохаю. Ти змінилася, так, я це бачу, адже скільки років минуло, це не є секретом. Але до мене твої погляди ніжні і повір, дуже важливі.
Вона стояла чарівно красивою, на обличчі з’явився рум’янець. Йому здалося, що щаслива, її усмішка подібна сонцю. І вже сміливо зробила крок назад, тихо прошепотіла,
- Я бачу дуже радий, а я ж знала. Одного разу мені циганка наворожила. Щоб не поспішала, я виходити заміж, що буду мати короля, який близький, став рідним. І я повірила, о Боже мій!
Він вже за руки її взяв, його голос тремтів,
- Скажи, що справді ти мене чекала? Не одружилася, мені вірна була. Ой та гаразд, то все не важливо. Скажи, ти вільна, як і я?
Так міцно обійняв, що вирватись не спромоглася, адже цього вона чекала. А потім ніжно взяв за підборіддя, глянув у блискучі очі, топився в них, тихо прошепотів, Ми ж молоді ще, то ж нам не по сорок років, ми з тобою можемо віднайти свій причал.
І ніжний, солодкий поцілунок, стук сердець пробудив хвилювання. Кожен із них в душі таїв захоплення. Адже розлука була не марною, все чудово складається.
Він цілував, крутиться голова, а вітерець їх злегка охолоджував, до чого тут якісь слова.
Але раптово, звук машини зупинив їхній запал, він трепетно запитав,
- То що, ти їдеш додому, чи в гості до своїх. Де мешкаєш насправді? Йдемо в машину, поговоримо.
Наталя, усміхаючись, сідала в машину не поспішаючи, так-так, думала. Це ж треба такого, напевно все бачити неспроста. Її в село давно тягнуло до батьків, але чомусь все не виходило. Весь час щось заважало, то на грип захворіла, то робота.
В машині вже рівно, без зайвого шуму працює двигун. Він раптово сказав,
- Ти подивися, як красиво. Хоча й зима, поля іскряться ніби під шовковим простирадлом. Оце наш рідний край, тут легше дихати.
Вона дивиться на нього зі сторони, ні на ній немає ніякої вини, що так сталося, що тоді була змушена поїхати. Адже потрібно було навчатися і якось жити. В Дніпрі помер дідусь, вона інакше вчинити не змогла. Адже для бабусі в такий час невідкладно була потрібна підтримка. Вирішила, йому пізніше розповім, поки напевно краще промовчу. Він помітив, що замислилася, достатньо довго боявся відволікти. А згодом знову пригальмував, здалося, ніби щось шукав у її очах, не поспішаючи ніжно запитав,
- Так, що ти ангел, мені скажи, у нас з тобою всі життєві міражі. Я думаю їдемо до тебе, як на мене, час іти назустріч нашій долі. Думаю гарбуза ти мені вже не вручиш, будь-які нісенітниці викинеш з голови. Що скажеш? Чому мовчиш?
Усмішка на обличчі, уста злегка торкнулися його щоки,
- Та думаю, більше не варто йти всупереч нашим бажанням. Не думаю, що життя нарізно буде кращим. Хто знає, що на нас чекає там, попереду, бери мене і хоч на край світу завези.
Серед дороги зупинилася машина, на це мабуть є якась причина. Вони у пристрастних поцілунках завмирали, адже колись, про це тільки мріяли. Роками в серцях таїну тримали, зустрітись сподівались.
Мчить машина, вже до села під’їжджала. Від хвилювання, Наталя ледь тремтіла. Але знала, тепер тільки удвох і нехай їх життя вирує, б’є ключем. А життєвий шлях нехай триватиме світлим, чистим струмком, зігрітий теплим сонячним промінням.
Возвращение грешника на рус. яз. -02.02.18г
переклад 2025 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050915
дата надходження 06.11.2025
дата закладки 06.11.2025
Любов із Землі
Через пагінці
Тече по лозі.
Любов у плоді.
Через коріння
Та до листочків.
Після цвітіння
До дочок й синочків.
Було все як в казці,
Сльоза ж на щоці.
Усіх колисала на власній руці.
Усім я пекла запашнії млинці.
Знизу угору по капіляру,
З старого до младу
З раннього ранку і до упаду.
Немає тут правди, усе тут до ладу .
Капає, капає зверху все вниз.
Щоб рясно зійшло,
Кохання вкладаєм у власне зерно.
Щоб розцвіло.
Людям на заздрість,
Їм на добро.
Вони наша радість,
Любові стебло.
Передаємо у спадок
Батьківське тепло.
Вони не просили, ми просто любили.
Барвисто, яскраво поглянь розцвіли.
Я так їх любила.
На спинці носила.
Підросли, стали батьки,
Своїм дітям мами тепло віддали.
Можливо згадають якими були.
Засіяли ж рясно власні лани.
Можливо і ми такими були.
Забули якими, були ми дітьми.
[b]Пасха.[/b]
Сонечко сяє високо в небі,
Радість приходить в кожну оселю.
Всім сонце світить, все по потребі.
Очі сіяють, вогник чекають.
Вогонь благодатний
В небі сіяє.
Бог православний
В вогні воскресає.
Сонця тепло
То є світло душі.
Люди радіють,
Співають пісні.
-Христос Воскрес!
Дзвінко лунає.
Яєчко ближче цей спів наближає.
-Воістину, Христос Воскрес!
Одне розбилось,
А друге, ясне залишилось.
Сонце в небі ожило,
Нас у поле позвало.
З яйця дивись
Щось проросло.
Сягнуло в вись.
Поглянь - росточок, стебло.
Землю люди наші люблять,
Руки їхні у зерні.
Пасха символ трударя,
Рано в ранці - посівна.
Мирне небо,
Світлі зорі.
Слава лунає,
Бог Воскресає!
Зерно в землі
В теплі зростає.
Життя в природі Оживає.
Христос на Небі ярко сяє.
Каміння віри
Хрести воскрешає.
Вогонь благодатний
Віру вселяє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980246
дата надходження 15.04.2023
дата закладки 15.04.2023
[b]"Не моє, але варте прочитання"[/b]
Надибав в "однокласниках"...дивлячись на закінчення, більш за все, автор Головко Василь..
Шановний мій, Владико Президенте!
Вам пише шанувальник Ваш, Василь.
Застерігаю Вас, що путінські агенти
оточують Вас, батьку, звідусіль!
У нашому селі, що на Волині,
вже, майже, кожен другий із селян
хотів би Вам заіхати по дині,
а інші милять п'яти на Майдан!
Усе село Вас матюками криє!
А голова сільради Кабанець
сказав, що треба гнати Вас у шию,
бо Украіні настає... капець!
А ще він каже, трясця його мати,
що той "безвіз" стосується лиш Вас.
Бо буде змога швидко утікати,
не витрачаючи на кляті візи час.
У центрі, біля нашоі сільради,
Одарчиних два сини-байстрюка,
хреста з брусів дубових збили гади!
Подейкують - для Вашого Крука!
І буцім-то за те, що він, зараза,
з легкоі, батьку, Вашоі руки
ввів абонплату зо доставку газу,
бо зовсім зажиріли селюки!
Та я не вірю! Певно Ви не знали,
що Ваш підлеглий з фабрики "Рошен"
своє небрите, мишаче хлєбало
усуне в Ваші схеми, суверен!
Скажу Вам чесно - і в мою дружину
вже цілий рік неначе чорт закравсь!
Бо як побаче Вас, шановний, у новинах,
то репетує - щоб ти, падло, всравсь!
Тож накажіть Авакову відразу,
чи Грицаку скажіть, вельможний пан,
нехай пришлють дивізію спецназу,
щоб вгамувати путінських селян!
Нехай пакують всіх іх без розбору!
Бо Вас зжеруть, немов кожуха міль!
Уклін Вам, батьку! І до зустрічі, до скороі.
Ваш шанувальник - Головко Василь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778761
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Знову ділять Україну
На «за» і на «проти»,
Чи і в душах вже руїни,
«Лжепорохоботи»?
Чи ще кров’ю не впилися –
Забажалось кави?
Чи в житті не відбулися,
Що звикли лукавить?
А чи совість розгубили?
«Рошену» схотілось?
Чи забули, скількох вбили,
Що сюди злетілись?
А чи серце оніміло,
Чи ж болю не чує,
Й тих, хто правду каже сміло,
В наметах ночує
Не за себе – за Вкраїну,
За мир та свободу?
Чи коліна не зболіли?
Станьмо вже народом.
Не ділімо ж уже неньку –
Біда ж бо єдина,
Думай кожен та гарненько,
Якщо ти людина,
Бо велика є різниця
Між людьми й рабами:
Першим воля навіть сниться,
Інші ж – із торбами
На поклон ідуть до влади,
Або ж утікають,
То хіба не є це зрада?
Чи й це не лякає?
24.12.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767877
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 24.12.2017
( На створення вірша "Опалий лист", що друкую нижче, надихнув раніше прочитаний вірш Миколи Карпця "Він і Вона")
Опалий лист пливе за течією,
Вже осінь доспівала пісню.
Мене сьогодні ти назвав своєю
І пригорнув до себе ніжно.
Злились вуста у поцілунку воєдино,
Заграла музика дощу...
Нехай блаженною залишиться хвилина,
Коли ти тихо шепотів мені "люблю".
23.02.2016
Вірш опубліковано у альманасі "Сонячна палітра. Частина 1"
(видавець: Хмельницький, Стасюк Л.С.)
Крижановська (Маярчак) Світлана Петрівна,
м. Хмельницький.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647284
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
Як утримати?!
Розтає, мов сніжинка,
Мій найкращий сон...
Мирослава Жар
Мій сон, як чарівна сніжинка…
По лісу там біжить стежинка.
Навколо – то зелений рай.
Хлюпоче збоку водограй.
І берег річки, і пісок...
І чийсь там ніжний голосок
Манив від пляжу до води:
«Іди сюди, іди сюди…»
І я уже зірвався в біг…
І тут проснувся, як на гріх!
Сніжинка тане на очах…
Ось сон скуйовдився й зачах -
Калюжа талої води
Змиває з пам’яті сліди.
І лиш як ехо - йди сюди…))
Микола Карпець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642669
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 10.02.2016
Пливе по річці
Човник - сухий листочок.
Осені вісник.
Мирослава Жар
Пливе по річці човник -
Жовтогарячий вогник.
Несуть осінні хвилі
Від милої, за милі -
Кудись далеко в даль,
Пізнати щоб печаль
Осінньої негоди.
Несуть холодні води
Від рідного коріння.
На те й пора осіння...
Микола Карпець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641456
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 07.02.2016
Він заплітав в її волосся дикі квіти
Ті що збирав для неї ранньої весни
І його губи не вщухали шепотіти:
-Нехай тобі насняться у зимові сни...
Він заплітав у її коси крихти неба
Вплітав загублену від віч неба блакить
І лиш у ній одній, була його потреба
І тільки з нею цінував він кожну мить...
Він так любив у ній її журливі очі
Приховану усмішку, стомлено- легку
Ті поцілунки, що зривав із губ дівочих
Тендітну постать, несміливу і крихку...
Він заплітав в її волосся світлі зорі
Що пролились намистом у його руках
Спивав краплинами з зіниць роси прозорі
Що стали сіллю на просушених губах...
...................... ....................... ...
Він заплітав в її волосся дикі квіти
Ті що збирав для неї ранньої весни
І його губи будуть досі шепотіти:
- Вони тебе зігріють у зимові сни...
натхненням послужила поезія автора
Микола Карпець)) "Він заплітав її волосся"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626943
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 07.12.2015
Засоромлена...тільки щаслива
А на вулиці злилася злива...
До якої байдуже, мій милий...
Я до тебе в обійми летіла
В твої руки, неначе у крила...
По дорозі босоніж, ходили
Де калюжі долоні відкрили...
І тілами так ніжно тулились...
Цілувались...сміялись...любились...
По обличчі краплинки стікали...
А ми смутку з тобою не знали...
Крикне хтось нам у слід: "Божевільні!!!"
Ми тих слів не почуєм...ми вільні...
Засоромлені...але щасливі
Ми до неба всміхалися зливі
І в нічому не маєм потреби...
Поруч я...поруч ти, все що треба...
любому Колі Карпцю)) за добру душу, щире серце і надзвичайну поезію" Я не йшла, я на крилах летіла..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577820
дата надходження 29.04.2015
дата закладки 29.04.2015
[color="#0913de"][b][i]Мухосранск. Говно. Тоскливо.
Дети. Дом. Работа. Пиво.
Геморрой. Камаз. Гараж.
Десять лет водилой стаж.
Раз в пять лет с женой в кино.
Мухосранск. Тоска. Говно.
Водка. Патриот. Россия.
Шарфик красно-бело-синий.
Ящик. Киселёв на Первом.
Украина. Киев. Нервы.
Танцы. Шум. "Крымнаш". Веселье.
Утро. Санкции. Похмелье.
Цены. Доллар. Банк. Кредит.
Тёща как всегда нудит.
Снова Киселёв на Первом.
Водка. Вещмешок. Консервы.
Секс с женой как в первый раз.
Поезд. В путь. Спасать Донбасс.
Форма. Каска. Полигон.
Гумконвоем в Краснодон.
ЛНР. Блокпост. Укропы.
Первый бой. Три пули в жопе.
Страх. Обстрел. Осколок "Града".
Труп. Мешок. Рефрижератор.
Крест. Венок. Вдова. Плаксиво.
Мухосранск. Говно. Тоскливо.[/i][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572807
дата надходження 08.04.2015
дата закладки 08.04.2015
Русскій Край.
Москали! Где в вашей Раше
Находился Русский Край?
Там, где сами корни ваши,
Где родной Улус-Сарай?
Вы спросите Московитов,
Где их родина зарыта,
Что есть Тверь, а что Сызрáнь?
Может вспомнит русский Вань,
Где была Тмутаракань?
Чудя, Веся, Кострома,
Адыгея, Бугульма,
Ханты, Манси, Коми, Пермь,
Где же ваша руська спермь?
Где ваш славный Русскій Міръ?
Вот Булгарин, вот Башкир,
Вот Кирсан – FIDE охальник,
Друг степей, Калмык начальник.
Где же Русса?
Я гляжу
Сквозь лупý – не нахожу.
Вижу только Угро-финнов,
Тюрков, Готов, Сарацинов…
Наровчат, Тамбов, Ростов,
Град Саратов, Углич, Псков,
Степь Ногайскую, Мещеря,
Кипчаков и землю Меря…
Где же Роська слобода,
Подевалася куда?
И схожу с ума Я тихо,
Речки, веси, города:
Муром, Пенза, Шеманиха,
Сура, Учма, Вологдá…
Слов славянских – единицы,
Узкоглазые девицы,
Аки, оки, всё – Орда.
Нéя, Шáрья – непонятка,
Кúнешма, Чухлόма, Вятка,
Бологое, Свирь и Мга…
Что-то руського в них мало,
Тут когда-нибудь ступала
Вще славянская нога?
Чьих кровей москальски дети?
Может, ваши предки – Yeti?
Кругом едет голова:
Суздаль, Лохово, Москва,
Nicht verstehen: что значат эти
Всем ″знакомые″ слова?
Вижу Финнов, море Финнов,
Московит – он тоже Финн,
Значит он нам – не родына,
И, вообще, - не Славянин.
Вот беда – во всём Москόве,
Славянина не сыскать,
Нету в вас славянской крови
Веся, Чудя, Меря, Вять…
Москали! Где в вашей Раше
Почивают предки ваши?..
Ввеки не было земли,
Где Славяне-Москали,
Жили славно, не тужили,
Лес кресили, щи варили,
Потому, что Мсковитин –
Угро-финн, не Славянин.
Русы – это Украинцы,
А совсем не Москали,
А у вас, златоордынцев,
Нету собственной земли.
Вы такие же Славяне,
Как Арабы – Египтяне,
А Каманчи – Англичане,
Как в Тунисе все Французы,
Словно родом из Тулузы.
Ваши русские цари,
Чингисиды-лопарú:
Смесь потомков Чингисхана,
С финским лыком и удой,
С финским мишкой и лаптями
И козлиной бородой.
Убирайтесь из Европы,
В край, откуда вы пришли,
Уносите ваши жопы,
В вашу землю, Москали!
2014г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544810
дата надходження 19.12.2014
дата закладки 24.02.2015
- Зиг Хайль, Великая Москалья!
(Пуйло и московская ментальность)
Глядит москаль, уткнув чело,
В свой зомби-ящик на Пуйло,
Глазёнки выпятив свинячьи,
Так благодушно, по-ребячьи...
- Зиг Хайль, Великая Москалья!
Пуйло велик!
Пуйлу виват!...
(Вот здохнет, мерзкая каналья,
Во всем и будет виноват!..
Мы всех собак ему навесим,
Ему, смердящему Пуйлу,
Сожжем, развеем прах по тлу,
И сложим много новых песен...)
Но, может вам, случится так,
Слагать их некому уж будет?..
Никто вам это не забудет,
Никто не спустит за пятак...
Ответьте мне, Руссúше Швайне,
Что вы забыли на Украйне?
2015г
Послушаем Льва Толстого:
"Чувство, которое испытывают кавказцы от мала до велика, сильнее ненависти. Это не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед ними, что желание истребления русских, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков, такое же естественное чувство, как чувство самосохранения". (Л.Толстой, Хаджи-Мурат)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561742
дата надходження 23.02.2015
дата закладки 24.02.2015
[b][i]Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні - таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина.
І що щедрість - в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас - Говори!
Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитайте у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чим солодший од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у думах смиренністю "меншого брата"?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?.. Стерпи!"
Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...
[color="#a81010"](Віктор Баранов)[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560746
дата надходження 19.02.2015
дата закладки 19.02.2015