шустрий: Вибране

Процак Наталя

Не можу дихати без ТЕБЕ…

Не  можу  дихати  без  тебе...
Я  не  у  змозі...
Серце  розділене  знов  навпіл
Душа  в  облозі...
Прикована  кайданами  до  мого  тіла
А  я  б  злетіла  до  зірок...я  б  полетіла...

Не  можу  бути  я  без  тебе...
Мені  би  волі...
Дві  паралелі  і  два  крила
Дві  наші  долі...
Ми  перетнемося  колись,  точка  знайдеться
Твоя  душа...моя  душа  у  ній  зійдеться...

Не  можу  втратити  знов  тебе...
В  цьому  хаОсі...
Два  маяки  в  морях  сухих  десь
Ще  тліють  досі...
Ні  берегу,  ні  пристані  нам  не  сягнути
Життя  назад  без  помилок  не  повернути...

Не  можу  жити  я  без  тебе...
Ні  не  у  силах...
Ти  кинь  усе  і  забуть  про  все
Розправим  крила...
Нема  землі  тепер  для  нас,  лишилось  небо
Я  у  тобі...ти  у  мені  маєш  потребу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600885
дата надходження 20.08.2015
дата закладки 30.08.2015


гостя

Дивись у вічі… Грай!. .


                                     Дякую  за  натхнення!
 http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595692
 http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595812
 http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595843
 http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595872

В  усьому  -  винна!!!  
Ніч  стояла  темна…
На  перехрестях  зоряних    розлук…
Котилося  і  падало  на  землю
Те  яблуко  злощасне  –  
   з  перших  рук...

Котилося!..  
І,  власне,  несуттєво,
В  якому  ще  горітиму  вогні…
Ти  ж  не  сказав  мені  –  Спинися!...Єво!…
Пригадуєш?..  Скрипалю,  
     може,  ні?..

А  знаєш,  грай!..
Налий  ще  трішки  віскі,
Допоки  я  схмеліла  од  вина…
Сміються  мені  в  очі  одаліски
Твої,  скрипалю!  
   Теж  –  моя  вина?!

Мовчатимеш...  
Надвоє  серце  краєш…
Уламки  вже  летять  за  небокрай!
Дивись  мені  у  вічі,  коли  граєш!
Дивись  у  вічі!..
 …………  вже  не  хочеш?..  Грай!!!.....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596040
дата надходження 26.07.2015
дата закладки 28.07.2015


Процак Наталя

Ти так любив її, свою ВЕСНУ…

Ти  так  любив  її,  свою  Весну
Посеред  літа,  крихітку  ласкаву
В  промінні  сонця,  золоту  заграву
Краплинку  щастя,  світлу  і  ясну
Ти  так  любив  її,  свою  Весну...

Вона  любила  запах  твоїх  губ
Солоний  присмак  поглядів  ранкових
Тремтіння  рук  у  дотиках  казкових
Жагу  солодких  нескінчених  згуб
Вона  кохала  присмак  твоїх  губ...

Та  терням  ваше  щастя  проросло
Покривджене  лихими  язиками
Розкидане  крутими  берегами
Загублене  далеко  між  світами
В  котрих  для  вас  вже  місця  не  було...

Ти  втратив  назавжди  свою  Весну
Чужим  теплом  тепер  вона  зігріта
У  смуток  й  біль  душа  її  одіта
Як  Осінь  посіріла  серед    літа
Згубив  ти  свою  крихітку  ясну...

Тепер  між  вами  стіни  і  мости
Розбиті  мрії,  знищені  бажання
Несказані  слова,  гіркі  питання
В  яких  вже  не  лишилося  кохання
Тягар  якого  вам  не  донести...
..................
І  досі  любиш  ти  свою  Весну
Нехай  у  снах,  примару  одиноку
В  нічному  небі,  зірку  яснооку
Посеред  моря,  втрачену  притоку
Ще  досі  не  забув  свою  Весну...

Ти  так  любив  їі,    лише  одну...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588910
дата надходження 21.06.2015
дата закладки 24.06.2015


Відочка Вансель

Ішла душа усміхнена і боса

Ішла  душа  усміхнена  і  боса.
Сукенка  із  замріяних  думок.
Хтось  скубав  наче  пір"ячко  волосся,
А  хтось  пропонував  їй  цвях-замок.

Встромляли  в  неї  ніж  і  озирались;
Чи  боляче,чи  кров  як  темний  мак?
Могла  б  і  захиститись...Одцурались
Від  неї  так  багато.Лиш  жебрак

Тулився  до  сукенки.Нею  сльози
Свої  тихенько  витер  і  пішов.
Вона  швиденько  витягла  занози
Із  ніжок,де  була  засохла  кров.

Могла  би  заховатись  від  усього:
Погроз,нерозуміння  і  камінь.
Та  як  тоді  торкатися  святого?
Та  як  тоді  промовити:амінь?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585216
дата надходження 03.06.2015
дата закладки 03.06.2015


Ведомая любовью

Любимым родителям

Высшая  награда

моим  ушедшим  -  любимым  родителям...

Уходят  наши  мамы  и  отцы,
Уходят  безвозвратно  в  мир  незримый,
И  бьёт,  как  плетью  слово  «мертвецы»,
И,  кажется,  что  боль  невыносима,
Как-будто  ураган  в  лицо  подул,
И  за  спиной  отцовской  не  укрыться,
И  вереница  тяжких,  горьких  дум
Как-будто  бы  вовек  не  прекратиться…

Но,  память  возвращает  нас  к  тем  дням,
Когда  мы  под  родительской  опекой,
Чирикали  подобно  воробьям,
И  зайчиками  прыгали  под  ёлкой!
И  мамины  большие  пироги
За  обе  щёки  быстро  уплетали,
И  наставленья:  «не  кради,  не  лги»
Мы  искренно  и  честно  соблюдали.

Плод  «своеволья»  сладостью  манил
И  мы  покой  родительский  украли:
Набрались  своих  знаний,  своих  сил,
И  вкус  свободы  денежной  познали,
И  с  гонором,  что  мы  умнее  всех,
Умней  родителей,  и  даже  Бога,
Беспечно  относились  к  слову  «грех»,
И  заменяли  истину  подлогом.

И,  как  всегда,  гром  грянул,  крестим  лоб,
Когда  сиротство  давит  наши  плечи,
И  душу  бьёт  болезненный  озноб,
Что  лишь  огонь  любви  отцовской  лечит!
Но  сердце  вдруг  надежда  озарит:
Ушедшие  живут  в  небесном  царстве,
Где  е  нет  заката  Жизненной  зари,
Где  льются  реки  доброты  и  счастья!

И  снова  посылает  с  неба  нам
Отец  Небесный  и  любовь  и  силу,
Чтоб  шли  навстречу  всем  земным  ветрам
Походкою  Божественной,  всесильной!
Детей  и  внуков  чтоб  закрыть  могли,
Как  закрывали  нас  отцы  от  ветра,
И,  честно  выполнив  свой  долг,  ушли
За  высшею  наградой  -  за  бессмертьем!!!  

#####

Мама,  в  огромной  Вселенной  одна  

Первых  кубиков  с  буквами  мне  не  забыть,
Когда  слово  их  них  я  сумела  сложить,
В  этом  слове  святом  лишь  два  слога  простых,
Но  вмещался  в  нём  весь  алфавит  доброты.
Мама,  мама,  в  огромной  Вселенной    одна,
Мама,  мама,  ты  мне,  как  дыханье  нужна,
Мама,  мама,  хоть  я  уже  мамой    зовусь,
Мама,  мама,  тебя  потерять  я  боюсь.

Сердце  помнит  тот  первый,  удушливый  страх,
Когда  я  потерялась  в  базарных  рядах,
И  ту  радость  душа  не  устала    нести,
Когда  мне  удалось  мою  маму  найти.
Мама,  мама,  в  огромной  Вселенной    одна,
Мама,  мама,  ты  мне,  как  дыханье  нужна,
Мама,  мама,  как  Ангел  ты  мой  во  плоти,
Мама,  мама,  роднее  тебя  не  найти.

Вновь,  как  в  детстве,    удушливый  страх  подступил,
Когда  мамин  земной,  час  последний  пробил,
Но  Христос,  Кто  явил  нашим  ДУШАМ  любовь,
Дал  надежду,  что  с  мамой  мы  встретимся  вновь.
Мама,  мама,  в  огромной  Вселенной    одна,
Мама,  мама,  ты  мне,  как  дыханье  нужна,
Мама,  мама,  один  организм  мы  с  тобой
Мама,  мама,  навек  нас  сроднила    любовь.

#####

Незаменимой...

Почил  король,  другой  уже  на  троне,
Меняют  и  царей,  и  их  короны,
Как  Бог  Святой  во  все  века  единый,
Так  мама  и  отец  незаменимы!
Я  вспомнила,  как  в  детстве  потерялась,
Как  в  страхе  по  базару  я  металась,
Искала  маму  в  галдеже  торговли,
Прошли  года,  но  как  сегодня,  помню:

Базарные  киоски,  магазины,
Огромные  стеклянные  витрины,
Одна  из  них,  как  мышку  в  мышеловку,
Поймала  мою  душу  очень  ловко:
Прилип  мой  взор  к  витрине  той  роскошной,
И  злая  мысль  ласкалась,  словно  кошка,
Мне  «горы  шоколадные»  сулила,
Чтоб  я  про  всё  на  свете  позабыла.

«Не  ела  шоколада  ты  такого,
И  вкусного,  и  очень  дорогого,
Тебе  здесь  хорошо  так  будет»,
И  вдруг,  смотрю  вокруг  чужие  люди,
А  мамы  нет  средь  равнодушных  взглядов,
Упало  сердце  вмиг  в  кромешность  ада,
Одна  лишь  мысль  стучала,  словно  дятел,
Где маму мне  найти  средь  тёть  и  дядей?

Вдоль  магазинов,  наугад,  бежала,
И  роскоши  витрин  не  замечала,
Меня  они  теперь  не  привлекали,
Глаза  мои  в  толпе  лишь  ту  искали,
Жизнь  без  которой  адской  болью  стала,
Ведь  мама же  меня  предупреждала:
«Держись  за  моё  платье  или  сумку,
А  я  САМА,  САМА,  убрала    руку.

Мысль  добрая  сказала:  «Бог  всё  знает,
Лишь  Он  на  путь  спасенья  направляет».
«О,  Боже»,  вдруг  мелькнуло  мамы  платье,
Я  бросилась  в  желанные  объятья!
Через  десятки  лет  вновь,  словно  в  детстве,
Терзает  боль  утраты  моё  сердце,
Теперь  бегу  душой  по  мыслям  скорбным,
И  плачу,  как  ребёнок,  непритворно.

О,  Господи,  опять  к  Тебе  взываю,
Всем  сердцем,  всей  душою  вопрошаю,
С  мольбою  и  сиротскими  слезами:
Ужель  навек  я  потеряла  маму?
Так  больно  её  видеть  бездыханной,
Хоть  внешне,  вроде,  та  же  мама  Таня,
Но  карие  не  видят  её  очи,
Как  трудно  расставаться  с  мамой  дочке.

И  снова  мысль  от  Бога,  как  Целитель,
Что  душу  мамы  спас  Христос  -  Спаситель.
Поверила  душа  словам  Христовым,
Что  сказаны  для  всех  в  Завете  Новом:
Лишь  тот  вовеки  смерти  не  познает,
Кто  Волю  Его  сердцем  исполняет!
Христос  утешил  душу  откровеньем,
Что  маме  в  Покаяньи  дал  Прощенье.

И  приготовил  вечную  обитель
За  исполненье  воли  "возлюбите",
И,  как  ребёнок,  жизнь  Христу  доверив,
В  душе  сменив  "я  знаю"  на  "я  верю",
Учусь  у  Победителя  над  смертью
В  миг  каждый  исполнять  Закон  Бессмертья!
"Люблю  Творца  и  ближних"  -  ритм  сердечный
Храню  и  верю:  будет  с  мамой  встреча!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585031
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 02.06.2015


Циганова Наталія

Злость на разрыв, когда войну с трибун

Злость  на  разрыв,  когда  войну  с  трибун
В  синоним  заколачивают  чинно,
Возможный  игнорируя  тайфун,
Из  ропота  состриженный  овчиной;
Когда  переживают  сыновей,
Убитых  чёрным  рондо  огнестрела;
Когда  жену  отбелит  суховей
И  к  30–ти  –  по  вдовьему  созрела;
Когда  глазёнки  детские  полны
Неп́онятым,  животным,  непролитым,
Лишившим  вдруг  отца…  и  тишины,
Сместившим  игры/шалости  с  орбиты;
Когда  в  морщинах  лица  пацанов,
И  каждому  понятно  –  не  от  смеха…
Разорвана  основа  всех  основ  –
Реальность.  И  растерянность  –  в  прорехе.
А  день  грядущий  взрывами  знобит
(войны  интоксикация  укусов).
Такой  себе  Дум’с/Радовский  гамбит.
Земли  расчистка  от  людских  ресурсов…

 


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580780
дата надходження 13.05.2015
дата закладки 13.05.2015


гостя

А біль?. . мине…

Навкруг  –  пітьма…  
Лиш  зоряний  камінчик
Метеоритно  зблиснув  у  вікні…
І  ще  самотній  місячний  промінчик
Щось  малював  
   у  мене  на  стіні…

На  підвіконні  –  
Півпорожня  склянка…
В  зіницях  -  відчеканились  вогні…
І  хтось  мене  покликав  –  марсіанка…
Я  ж    чула…  хтось  покликав!
     може,  ні?..

Можливо,ніч
У  зоряній  оправі?
Чи  сяйво,  невловиме…  мовчазне…
-Хто  дав  тобі  таке  свавільне  право
Серед  пітьми  –  
   торкатися  мене?!..

Ріка  котилась
Місячно  на  груди…
Сліпила  очі…  скапувала  з  пліч…
І  раптом  хтось  –  вставай…  іди  між  люди…
Я  сперечалась  –  
   не  розгойдуй  ніч!..

Нащо  мені  
Чарівний  цей  олівчик?
Для  недоспань?…  для  недослів?…  для  не…
Самотній  самовпевнений  промінчик…
 -А  як  же  біль?..  як  –  біль?!
   -А  біль?………..  мине……...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578713
дата надходження 03.05.2015
дата закладки 05.05.2015


Олена Шимко

Він за мене тебе любити буде…

Як  на  вівтар  -  усе  б  я  віддала,
Не  побоялась  я  б  твоєї  згуби...
Без  тебе  -  вічність  буде  замала  :
Назавжди  друг  твій,  вороже  мій  любий!

При  зустрічі  мини,  не  упізнай,
Нехай  моя  душа  безмежно  тужить...
Слова  мої  жени,  не  підпускай  -
Бо  я  твій  ворог,  мій  жаданий  друже...

Коли  ж  мене  підхопить  чорний  птах,
Якщо  зречуся,  зраджу  чи  забуду  -
Ти  пам"ятай,  є  Бог  на  небесах,
Він  за  мене  тебе  любити  буде...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540357
дата надходження 30.11.2014
дата закладки 04.05.2015