Не судилося - не збулося ...
Сум небес допива земля ... .
В моï сни повернулась осінь
На засніжених журавлях. ...
Обірвалася павутинка
На розхресті семи вітрів ... .
І танцює моя пилинка
На долонях у ліхтарів ....
Не судилося ...Не збулося
Під дощами німіє ніч...
Заплітаю в своє волосся
Стрічку зболених протиріч ... .
Розмальовують думку тіні,
Веселковість забравши мрій ;
І згортаються сновидіння
В непрозорий цупкий сувій ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473453
дата надходження 18.01.2014
дата закладки 18.01.2014
Зими, що ледь ступила на поріг,
Хлюпоче у ріці стареньке фото.
Брудного листя проржавіле злото,
Дрижить в окладі вимоклих доріг.
Розгледівши між хмар найперший сніг,
Стара рілля умліла чорнорото.
Лапатий скарб вихоплюють з юги,
Сухого бур’яну ламучі пальці.
А кураї – безприв’язні зухвальці,
Його толочать в заростях куги.
Вітрисько натягає на луги,
Убогість хмар, немов канву на п’яльці.
Із осудом кривавим межи віт,
Хитається на пагорбі калина.
Збирає у букетики долина,
На терені нежданий снігоцвіт...
Останній погляд кидає в просвіт,
Заходу догораюча вуглина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472819
дата надходження 15.01.2014
дата закладки 18.01.2014
Зимовий вечір.Із плениць хатинка
Десь на краю забутого села...
Бринить на склі шовкова павутинка,
Що на морозі сріблом зацвіла.
Біліє двір.Засніжені верети
Мережать дрібно заячі сліди.
Самотній комин, сажею затертий,
Покашлюючи, видихає дим.
А в хаті тепло, розгуділась пічка,
Колише тяга полум'я живе.
На столику стікає воском свічка,
Побіленими стінами пливе,
Розгойдуючи відлиски шовкові,
Немов троянд розмиті пелюстки...
Скупались очі, ніжно-волошкові,
У темно-карих, як вогонь палких!..
Холодний місяць мружиться спросоння,
Пірнувши в хмару, наче під рядно...
І я, втопившись у твоїх долонях,
Смакую щастя сонячне вино!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309977
дата надходження 29.01.2012
дата закладки 18.01.2014
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/7/98/249/98249357_10.jpg[/img]
Немов поштар пожухлі телеграми,
На сходах час думки порозкидав,
Де я, мала, напоєна вітрами,
Лечу й хапаю зблиски у рукав.
І, прив'язавши кулькою за стрічку
Рожеве сонце, пурхаю, біжу!
Лоскоче літо променем у щічку,
Стирає світ невидиму межу,
Щоб я, бува, спіткнутися не сміла!
Цілує п'яти травка молода,
Біжить поодаль річка розімліла
Наввипередки, ніби череда.
Квітчасте плаття ситцеве лопоче
Легким вітрилом! Житні колоски,
Як вартові у полі поторочі,
У мушлі вух нашіптують казки.
А світ мені непізнано-широкий:
Десь даленіє дідів оборіг
І дріботять мої маленькі кроки,
І небо шовком стелиться до ніг!..
А там, за полем, майже на чуприні,
Статечний Бог, мов явір молодий,
Мені махає пальцем і донині,
Всіміхається крізь вуса: "Підожди!
Куди біжиш? Загубишся, дитино..."
А я, спинившись зойком на льоту,
Веселим сміхом пирскаю перлинно,
В небесне плесо димкою росту.
Міліє світ, а я собі угору,
Вже й хата наша - цяточка мала,
Вуаль повітря, чисту і прозору,
Уповиває сонячна імла.
Шумлять дуби розлогі і чубаті,
Пісні псаломні гублять у траві
І мрій моїх метелики строкаті
Прядуть у Бога літо в рукаві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460067
дата надходження 12.11.2013
дата закладки 18.01.2014