: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.02.2014
До крові скусані вуста,
І спогади приходять в гості…
Чи, може, мрії?
Щось там грає Їрума,
Про дощ та поцілунок…
На дворі, начебто, зима,
А серце каже – осінь,
Сонце все ж не гріє.
Закутався у пошуках тепла,
В таку ж холодну постіль.
Химерами залякує стіна,
У темряві малює простір,
Оті видіння чарівні,
Що світло для них трунок.
Холодна кола притамує біль,
Хоч в цьому мій рятунок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470158
дата надходження 04.01.2014
дата закладки 28.01.2014
Я просто жінка, я не є свята.
З буденністю, проблемами й гріхами.
"Я все здолаю"-тішуся щодня.
А ніч прийде -вмиваюся сльозами.
Ранок настав-і я вже посміхаюсь.
Можливо й стукаю в закриті двері.
Надіюсь я й сьогодні не зламаюсь.
Не хочу бути сильною лиш на папері.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472708
дата надходження 15.01.2014
дата закладки 15.01.2014
Покладу закладку
Серед сторінок,
Стінкою між ними,
Пройдений урок.
Кутаний у листі
Заховався шлях.
Напоровся в місті
На іржавий цвях.
Ржавіє по трохи
Сила почуттів,
Розійшлись долоні
Зведених мостів.
Тихо, так підступно,
Опустилась ніч.
Причепила цінник
На безцінну річ.
Паперові птахи
Розлетілись в мить...
Закінчивсь клубочок,
Обірвалась нить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374895
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 12.01.2014
Холодний чай. Без цукру і з лимоном.
Яка приємна ця болюча гіркота.
Завмерло серце,і лиш б'ється на долонях
Моя тонка і змучена душа.
Холодний місяць,бо немов побачив сльози,
Немов усе відразу зрозумів.
Завмерло серце,бо найшли морози,
Залишивши саму,німу,без слів...
Злітаються думки,немов ворони чорні
І дзьобами клюють минулого сліди...
А потім все покинуть у тиші старомодній,
А я скажу: "Якщо так хочеш - йди".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471741
дата надходження 11.01.2014
дата закладки 11.01.2014
я так і не навчилась відпускати з посмішкою.
я так і не навчилась ховати біль.
я так і не навчилась бути самотньою.
я так і не навчилась...
ти так і не навчився мене любити.
ти так і не навчився розуміти нас.
ти так і не навчився вільно жити.
ти так і не навчився...
я обіцяла: плакати не буду.
ти обіцяв: не залишу я тебе.
я обіцяла: жити далі буду.
ти обіцяв: ніхто не цілуватиме твоїх долонь
як я.
тепер любити ти навчився,
а я ховати біль.
тепер навчився вільно жити,
а я сміюсь, пускаючи тебе.
тепер залишилась самотня,
а ти не стримуєш сльози.
тепер цілують мої руки,
а ти, а ти все зрозумів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471629
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 10.01.2014
П'янке шампанське не втамує спрагу.
Кохання є або його нема
І відчував до мене ти зневагу,
Була у тебе у душі зима.
В своїх руках тримав мої долоні.
Хотів торкатись ними ти лиця.
Дарма дозволила я бути у полоні.
Добігла щастя мить тепер кінця.
І навіть вже тоді, коли погасне світло
Ти не забудеш була я твоя.
Ти пам'ятаєш це прекрасне літо.
Була це не любов моя.
Ти обманув мене, а я не знала.
Я вірила, так вірила тобі.
Чому ж так сильно тобі довіряла
Ти зовсім не вірив мені.
Я незнаю, що мені потрібно.
В мене лиш на серці пустота.
Через тебе на зомбі подібна.
І тепер залишилась одна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471487
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 10.01.2014
Я сидів біля вікна якогось кафе і уже п'ятнадцять хвилин просто дивився у вікно. В голові крутилася маса думок про минуле, теперішнє, майбутнє: «Що було не так? Чому вона пішла від мене? Невже вона нічого не відчувала? Як же мені було тоді важко! Хоча…» - я подумав про те скільки разів я її ображав, та ігнорував, просто для того, щоб погуляти з друзями. Я чомусь, ніколи не цінував її, ніколи не задумувався, що вона може мене покинути – самовпевнений егоїст.
Мої думки розірвав різкий запах дешевого сухого вина – офіціантка принесла моє замовлення. За сусіднім столиком я помітив молоду блондинку, яка нервово курячи тихо плакала. «Цікаво, чому вона плаче?» - подумав я. Мені здалося що її сльози присвячені коханню. «Чому ми робимо так багато помилок, будуючи якісь стосунки? Чому у нас просинається егоїзм і самолюбство коли відчуваємо, що до нас прив’язуються люди? Чому забуваємо про елементарні людські відносини?» - все це не давало мені спокою.
В кафе було тихо, грала якась спокійна музика, я зробив ковток вина терпкість якого запекла мені в горлі. Тишу розрізав гуркіт дверей – ввійшла молода пара. Дівчина грайливо загравала до хлопця. Вони замовили дві порції якогось салату і про пляшці пива. Неймовірно… при всій грайливості дівчини, в очах молодого чоловіка вбачалася пустота. Вони сіли у самому кутку кафе, так що мені було видно тільки молодого хлопчину. За рухами дівчини було видно, що вона їсть салат, а він лише тихо пив пиво, через 5 хвилин його пляшка була пустою. Хлопець підсів до дівчини і обійнявши її за плечі щось сказав, вона скинула його руку і плачучи пішла з кафе. «Що він їй сказав?» - подумав я. Та цю думку перервали слова офіціантки про те чи буду я ще щось замовляти. Я подивився на неї, вона була втомлена, а на очах виднілися сльози. Я запитав: «Що з Вами, Ви якась сумна?». На що вона відповіла: «Сьогодні синові два роки, а я працюю до двадцять третьої години. Навіть не встигну його привітати…». Після її слів мурашки пройшлися по тілу. На дворі ішов дощ, він ніби відображав стан душі всіх присутніх. Атмосфера в кафе була надзвичайно важкою. В моїй голові знову з’явилася маса думок. «Кафе втрачених надій» - подумав я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471378
дата надходження 09.01.2014
дата закладки 10.01.2014