121* батьку Григорію, в соромі Вам зізнаюсь…
Світ ловив і мене у тенета свої, мій Учителю,
Та сказати не можу, як Ви: «Він мене не впіймав!»:
На принади його купувався; і душу мучителям –
Владі, статкам, жінкам, марнославству – за гріш продавав…
122* повторити Омара: у любові гріха немає
Скільки сект народило вже слово Твоє, о Христос!
Це корито «пророкам», що брешуть: «У нас лиш Христос!».
Не повірю! – і в секту закоханих я попрошуся:
«Бог – любов!» – це прийму: рай в коханні, о мудрий Христос?
123* монашеське, другове. і моє, безпутне…
О, скільки ти потратив літ на ті шляхи, що – вірив так! –
До досконалости ведуть від суєти буття, – дивак!
Бо ось поріг, за ним на Суд приходять спогади й діла:
Ти мудрість світу встиг пізнать? –
А я пізнав любові смак!
124* дідове: «не стань гіршим, ніж є – і вже слава богу!»
Не змагаюся я з суєтою, щоб стати хорошим.
Щоби день не послав – я приймаю: і спеку, і роси,
І добром на добро відзиватися вчуся у мудрих.
«О, не дай мені стати поганим!» – у неба я прошу.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653407
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016
в той час, як січневий сніг замітав знелюднені Чернівці
і джаз було чути лише у одній випадковій кав'ярні,
ми цілувалися, сидячи вдвох на жахливо тісному стільці
і вголос читали Алана Ґінзберга в оригіналі.
коли близько п'ятої ранку Керуак впав зі стіни,
ти радісно крикнула: "слухай, ми все ж розірвали тишу!"
любов - це можливість хоч трохи побути дітьми
і відчувати світ як поети, дихати справді глибше.
на вулиці -20. єдиний плюс - це відсутність циган,
ми замикаємось у підсобках старих універських підвалів.
по вулиці Кобилянської ходить безцільно сам
веселий китаєць, який в Україні шукає Дао.
єдина радість за день - це світлі платівки Івасюка.
ти струшуєш з мене сніг, знімаєш свій мокрий одяг.
тепер у міському театрі теплою стане твоя рука,
і близькість високого вмить розіб'є мою емоційну колоду.
відразу ж опісля вистави впадемо на свіжий сніг
дивитися на зірки крізь ритми улюблених віршів,
читати тіла одне одного по складах, забувши про часу біг,
у змерзлому місті створивши приватну тепличну вічність.
p.s. любов та нові ідеї народжуються за неймовірно схожих обставин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642788
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 21.03.2016
Я - людина ти - ведмідь,
Ти - томем мій,так чому ж
Кров мою - кипучу мідь
Спиняєш ваготою туш?
...І гострозубо - у горлянку
Жадаєш впитися мені,
Щоб темним молоком світанку
Збудити крик зачаєний на дні.
З глибин душі до племінних печер
Той крик рікою відчаю тече.
Скажи - за що? Я ж так тебе любив,
А ти мене без сумніву убив.
Списа на тебе марно не підняв,
А ти моє життя собі забрав!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650213
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Ні любові, ні кішки, ні літа немає в моєму домі.
Темне приміщення з цегли придатне лише для сну.
Дочитавши список човнів, я розмикаю коло
та руки. Важливе стає невагомим
І під виглядом чаю заварюю ніч трав'яну.
Листопад пророкує холодну та тиху зиму,
А у домі моєму і так - ані друзів, ані тепла.
Одіссей не прийде, він застряг на кордоні (к)риму.
Залишається музика, затишна і незрима,
Втім, і вона би мене покидала, якби могла.
Дев’ятнадцятий рік самоти. Я розпалюю книги,
Вирушаю до моря, до гір, тільки би звідси втекти.
Атлантична тюрма за решітками древньої криги,
Потопельники плачуть, наївно чекають відлиги.
Моя Герда забула, що має мене знайти.
Ні любові, ні літа, нічого. Часом нестерпно важко.
Я продовжую гріти і обживати свій безголосий дім.
Не обміняю його на ніякі Америки й Рашки.
Та єдине прохання: подаруйте мені черепашку,
щоб із нею лишатись собою. самотнім, німим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548194
дата надходження 02.01.2015
дата закладки 15.01.2015
Один мій знайомий повідомив мені, що Янукович помер – чи то від інсульту чи то його повісив на люстрі його власний охоронець. Я зажурився – подумав, що всі ми ось так колись помремо і не будемо жити. І я написав ось такий плач. Потім виявилось, що то неправда. Але плач я залишив – про всяк випадок – бо Янукович все одно колись помре, а плач якраз стане в нагоді.
Згинув, помер Янукович!
Що наробила ти, доле!
Мудрого мужа сховала в безодню землі.
Вітер стогне на сивими нивами краю,
Сльози з небес потекли – плачуть хмари,
Плач синього неба землю чорну гнітить.
Згинув, помер Янукович!
Що наробила ти, доле!
Всі люди плачуть й недолю клянуть –
Хто мудрим словом утішить, хто пораду
Мудру надасть хліборобам, хто трактористам
Слово напутнє перед трудами надасть?
Місяць із неба скорботно на ліс позирає –
Хто захистить зелені ялини і клени високі?
Хто білочкам радість горіхами в гай принесе?
Згинув, помер Янукович!
Що наробила ти, доле!
Хто скаже, чия біль звучить в струнах гітар?
Чия в серці лунає чорна й глибинна біда?
Юнії діви ридають – хто їм нині пояснить
Куди їх кличуть стихії – куди?
Про що журиться листя старезних дубів?
Про що плаче бджола гомінка?
Згинув, помер Янукович!
Що наробила ти, доле!
Чому соняшник нині чоло похилив?
Про що зажурилася квітка сонця ясного?
Чому навіть холодна вода сльозами стає
Тужливо у море Чорне від смутку тече?
Очі людей дивляться в небо жорстоке,
Чому трава під ногами сумно так шарудить?
Згинув, помер Янукович!
Що наробила ти, доле!
Тіла гаранта в безодню могили
Кинула страшно - тужить, горює народ-сирота!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473399
дата надходження 18.01.2014
дата закладки 22.01.2014
Пальці баштових кранів тикають в хмари
Ці металеві закарлюки ростуть, як гриби
На черствому хлібі аргентинського поета
Два пси – чорний і білий знають дорогу
До м’ясної крамнички, де замість краму
Тільки шматки м’яса – кусні вбитих тварин.
А ви кажете: «Дон Хуан. Вчення грибів.»
Та я назбираю баштових кранів у кошик
Скляного держидерева схоластиків.
І кожен баштовий кран спитає мене:
«Ти часом не громадянин?»
Я відповім йому, що я громадянин,
Але часом. А Дідро
Разом з Маратом та Дантоном
Навчать мене хімії.
Хімії баштових кранів
Чи то грибів – чорних як вікна копальні.
Сяду я краще на поїзд. Поруч із машиністом.
Скажу йому: «Геометричні абстракції
Змушують тебе носити кашкет.
Ти ж на роботі. На службі –
На паротязі. Тому дивись на колію
Яка йде до горизонту!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474030
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 22.01.2014
ніч розлилася кавою в серця
(ми знали-бачили-простежили)
й не було в тім кінця
зима прийшла з пожежами
яка втім (в-тім) істина?
дні-крихти розлітались навкруги
а ми... а що ми? ми-не-ми
ходили, і просили, і кляли
зима ж знайшла свої шляхи
проте (про-те) мовчи
мов ти-не-ти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472313
дата надходження 13.01.2014
дата закладки 19.01.2014
Ти прости мене мамо, Вкраїно прости,
Ти вже може в незлобі й забула,
Як я тілом безгрішним дівочим твоїм
Торгував в бардаках Істамбула.
Як за виторг купив депутатський мандат,
І народним зробившись по тому
Глитаям на поталу народ свій віддав,
Тільки б їздить у джипі крутому.
Ні. В Стамбулі не був я поміж торгашів
Людоловно – продажнього ряду.
Як не був і між тих хто в світлиці твоїй
Чинять в змові не раду а зраду.
Та душа моя стогне в пекельнім вогні,
Бо бідою і болем цей гріх на мені:
То з моєї вини!
…То з моєї вини!
Розпинають тебе яничари –сини.
Бо струмина життя знов повз мене текла,
Бо ізнов моя хата із краю була,
Бо від страху мовчав я й мовчав не за так,
Я свій голос продав за гладенький маслак.
Я свій голос продав за гладенький маслак
Що кумир мій украв з громадського котла,
Всіх кумир обдурив, йому смішно до сліз,
На тій кістці кумир сам все м‘ясо обгриз.
…Ти простиш в материнській любові сліпій,
Та в годину пекельної скрути
Дай нам Боже від згуби тебе вберегти…
Бо не простять ні діти ні внуки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402568
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 12.01.2014
Янгол летить
Крізь спалах світла
Крізь кімнату
Дух попереду нас
Тінь позаду нас
І щоразу спиняючись
Ми падаємо
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303842
дата надходження 03.01.2012
дата закладки 12.01.2014
СИЛА
Я можу змусити землю припинити
свій рух. Я змусив
блакитні машини забратися геть.
Я можу стати невидимим чи малим.
Я можу стати гігантом і дістатися
найвіддаленіших речей. Я можу
змінити напрямок природи.
Я можу з'являтися де завгодно
у часі і просторі.
Я можу викликати мертвих.
Я можу передбачати події інших світів,
в глибинах свого розуму
та у розумах інших.
Я можу
Я є
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303334
дата надходження 31.12.2011
дата закладки 12.01.2014
Ми читали вірші під дощем на майдані,
А здивовані люди все бігли повз нас.
Але ми були зовсім у іншому стані,
Хоч не мали трави і не пили пивас.
Крижаним парасольки притрушені цукром,
На який перевтілився з холоду дощ,
І за кожним читцем він повторював рухи,
Наче визнав цю площу найкращою з площ.
Хтось в калюжі лежав, наче дома у ванні,
Хтось кричав, що прекрасна ця сіра імла...
Ми читали вірші під дощем на майдані,
Для натхнення поетам не треба тепла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327027
дата надходження 02.04.2012
дата закладки 12.01.2014
(За мотивами однойменного роману Ю.Винничука)
Сонце зайшло, не сказавши чи поверн́еться,
Чи вкотре розбудить порепаний холодом день.
Лиш зорі вор́ушаться, ніби відмолюють вервицю
В унісон з матерями, за долю своїх дітей.
Місяць завмер у незмозі когось зупинити -
Долю свідка смертей вибирали йому кати.
Йшли матері, голі дівчата, голодні діти...
Зірка на грудях боліла, благала «Прости…»
А кат невблаганно стріляв. Тільки плакала скрипка -
Вплітала у ноти тривожні мотиви оркестру.
Ліс захлинувся прокльонами, зойком і криком!
Яр подавився жорстоким свавіллям нацистів!
Сонце вернуло, де йому в світі ховатися?
Війна пролягає по зраненій сивій землі.
Прикриті піском бордовії плями і ляпаси
Натирали приреченим ніби тавро, мозолі.
По зогнилій траві сновигали юдеї і юди...
Знову плакала скрипка, гойдалась і грала уперто.
Невблаганна та смерть… Спіткнулася тільки за чудо:
За воскреслі етюди містичного Танго смерті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468728
дата надходження 27.12.2013
дата закладки 12.01.2014
Подайте мені драбину
нехай злізу з неба
бо не тут моє сонце а на землі
бо не тут мої зорі
бо не тут моє серце
і навіть очі тут не мої
н
н
н
А сад мене кличе
мене виглядає
І хата згори мов духмяний хліб
Не треба мені захмарного раю
тільки б цілувати руки землі
І думать що квіти то вічнії зорі
і думать що сонце в очах дівчат
бо тут моє серце і тут мої очі
і віршами висвітлена душа
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432490
дата надходження 19.06.2013
дата закладки 12.01.2014
Я згущую фарби, розвожу руками,
Танцюю під тихі мелодії трансу...
Такі відчуття виміряють роками...
Це перша умова мого декадансу.
Дивлюся у небо, незлічені зорі
До мене свої просягають долоні.
Кохання і щастя приречено хворі,
А очі надхнення криваво червоні.
Слова мої гострі як скелі каміння,
Одних тільки їх нескінченні запаси.
Слова римувати - безглузде уміння.
Це друга умова мого декадансу.
Піти у пустелю й на зло повернутись,
Вдихнути піску там на повні легені.
І вже після пляшки вина схаменутись,
Що щось позабуто... Які ж ми шалені...
І друзів останніх в азарті програти,
Поставити гроші на культ преферансу.
В самотньому ліжку завжди засинати -
Остання умова мого декадансу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222070
дата надходження 14.11.2010
дата закладки 12.01.2014