Небо з обвітреними губами
Цілувало очі наші та плечі ;
Метаморфози творив із нами
Літній, закоханий в море, вечір ...
Ми розбудили собою хвилі,
Місяць зловивши в свої долоні ;
Із міріадів п'янких ідилій
Вибрали ту, що співа в безсонні ...
І язиками того прибою
Йшли навпростець до вогню босОніж ;
І поринали удвох з тобою
В пристрасть...Туди, де було бездонніш ...
Дивакувата наша свідомість
Закарбувала лиш вибірково
Злет до зірок, чарівну невагомість,
Тільки одне полум'яне слово ...
...Час відлетів легкокриловим змахом ...
Є ти і я, що колись були нами ...
Пам'ять болить ще Чумацьким Шляхом
В небі... з обвітреними губами ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439537
дата надходження 25.07.2013
дата закладки 25.07.2013
Усе навколо відображається у нотах,
Чи то мінорний звук прощання,
Чи то щаслива мить і блиск в очах,
Чи ніжний звук взаємного кохання,
Чи романтичність, що у зоряних ночах.
Та є момент той, коли зайві усі ноти,
Й важливий лише погляд, що навпроти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439338
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 24.07.2013
Я хочу з тобою прожити життя ,
І так щоб про нас писали романи.
Одне на двох хочу серцебиття
І щоб почуття зацвіли як тюльпани.
Я хочу щоб наша пристрасть горіла
І ніколи не гасли вогні у серцях.
А наше кохання ,воно б не старіло,
Воно б піднімалось у небо , як птах.
Я хочу з тобою обїхати світ,
Одружитись таємно в Ірані.
Щасливою бути на старості літ,
І померти дойшовши до грані.
♥
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439229
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 24.07.2013
[img]https://pp.vk.me/c630027/v630027407/1f25e/vB8ZHlNwdh8.jpg[/img]
[i]Озвучка: Аліна Орел
Малюнок: А. Годованець
Освітньо-культурний проект «Рідний край у словах і барвах»[/i]
Коли навчишся слухати траву
І голос лісу зможеш розуміти,
Річок дзеркальних музику живу
Та гул вітрів, подібний до трембіти...
І у простих березових листках
Уздриш легких метеликів тендітних,
А полонина в росяних квітках
Тобі ясними барвами заквітне,
Мов самоцвіти впали у траву -
Замерехтить палітрою дзвінкою!..
Коли відпустить серце тятиву,
Пробивши обрій думкою легкою...
Ти просвітлієш сонцем поміж хмар,
Збагнеш нарешті істину важливу:
Життя - такий неоціненний дар,
Таке просте і неповторне диво!
І прокричиш у небо: "Я живу!
Усе моє: ліси, поля і квіти!"
Коли навчишся слухати траву,
Тоді і душу зможеш розуміти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439248
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 24.07.2013
Ти малювала квіти на потертому папері,
А я стояв й збирав зів’ялі пелюстки,
Що ти колись зривала, сидячи у сквері,
І промовляла, тремтячи,:”Кохав чи ні?!”.
Кружляли пелюстки і падали додолу,
А в них, в тих пелюстках — відлуння почуттів,
Тих почуттів, що розпинали твою душу сивочолу
І кидали мене у вир безсонних каяттів!
Не відаю тепер чи правильно тоді усе зробили?!
Хто винен був , а хто залишився правий?!
А поки що — цвіли лиш квіти на потертому папері,
Що я колись з тобою не зберіг…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439144
дата надходження 23.07.2013
дата закладки 24.07.2013
Що ж ти робиш зі мною, доленько?
Чаші в руки – та все не ті.
Щастя пила я тричі й гореньком
Заїдала на самоті.
А так мріялось, сподівалося.
Розгнівила, мабуть, Творця.
Розтягнулося, обірвалося
Те кільце, що ріднить серця.
Вже не молодість і не старість ще.
Вечір в думах із мрій пливе.
Від кохання лишилось згарище.
Але серце... Воно живе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439136
дата надходження 23.07.2013
дата закладки 24.07.2013
І перед тим, як полетіти,
Забути про жахливі сни
Я подарую тобі квіти
Своєї пізньої весни.
Я подарую тобі ночі,
Липневі грози і дощі,
І тихий сум, що серце точить,
І перші сповіді душі.
Мені уже пора летіти,
Слова забувши голосні…
Ти збережи найперші квіти
Моєї пізньої весни…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438914
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 22.07.2013
Стара кав'ярня наче львівська панна -
І стриманість, й ошатність водночас.
І вишуканість в всьому притаманна.
Вона - неначе з Відня ніжний вальс.
Гардини, старі фото й таємничість,
Та запах кави гіркуватий і п'янкий.
І слів зізнання зберігає тих відвертість
Вогонь свічі на столику м'який.
Вона огорне нас своєю таїною,
Сховає дотиків й цілунків палких жар.
Місток невидимий між мною і тобою...
А чорна кава - найсолодший наш нектар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438861
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 22.07.2013