Я розповім про наслідки сумні
Хвороби лютої – страшного СНІДу,
Про те, як від щасливої сім’ї
Не залишИлось пам’яті і сліду.
Було це так…Олеся та Давид,
Як ніби в казці про любовне зілля,
Щасливими здавалися на вид
І вже обрали дату для весілля.
Шикарним дійством свято відбулось,
Їм слали поздоровлення і «гірко».
Та, як в сучасній моді повелось,
Зіграли до одруження вечірки.
У ті прощальні холостяцькі дні
Давид бажав здійснити давню мрію,
І під шафе на білому вині
Він запросив для публіки повію.
Гулялось добре, запал вдовольнив,
Після вина пішла у хід горілка.
Проте Олесю він не сповістив,
Яка розкута видалась вечірка!
Він сам не знав, що в ту фатальну ніч
Засіяв поле для біди й тривоги,
Що підхопив від шльондри вірус ВІЧ,
І що назад уже нема дороги…
Турбот не знали: на столі хліб-сіль,
Квартира є, машина теж елітна,
Аж поки Леся через п’ять неділь
Не мовила: «Коханий, я вагітна!»
Аналізи все викрили на раз,
Всі наслідки відвертої вечірки.
За свій хвилинний збуджений екстаз
Давид розплатиться ну дуже, дуже гірко.
Дружина підхопила кровний слід
У ліжку спільнім. Що тепер робити?
Та найстрашніше – хворим був і плід,
Проте вона бажала народити.
Хоча Давид казав їй тет-а-тет,
І лікарі усі в пересторогах
Благали-бо: слабкий імунітет!
Не помилились - вмерла при пологах.
Вона стогнала в мужа на руках
І втратила понад два літри крові.
Та невеликі очі має страх –
Життя дала, відмучившись, Дмитрові.
Тепер на небі «мама» їй не чуть,
Не колихати сина-янголятка.
Пішла Олеся в незворотну путь
І залишила хлопчика на татка.
Та немовляті батько був чужим,
Він бачив лише втрату, біль, провину,
І тілом, духом був таким слабким,
Що геть забув за хвору, за дитину.
Жалів дружину, запивав біду,
Та щонеділі він знаходив силу
Провідувати Лесю молоду –
Носив по дві гвоздики на могилу.
І горе те по вінця так лилось,
Що вже Давид присів на оковиту,
А що на шиї те маля взялось –
Так міркував: жартують сили світу.
Він пив багато. Дім продав, авто,
Про таких кажуть – вилита п’яниця.
Тому не здивувався геть ніхто,
Що за Давидом плакала в’язниця.
Накоїв лиха. Добре загримів,
На «п’ятилітку» кинули за грати.
Яка різниця: вільний чи сидів?
Все рівно-бо від СНІДу помирати.
А що синок там, як малий Дмитро?
Куди іде, які збива пороги?
Лише при думці жЕвріє нутро,
І плакати немає сил і змоги.
Всі відвернулися, далекі «сват і брат»,
На призволяще кинули уміло.
Забрали Дмитрика в місцевий інтернат.
Кому потрібне хворе СНІДом тіло?
Не знав любові за живих батьків,
Вірніше кажучи, що за життя однОго.
А в сиротинці серед приймаків
Ніхто не думав за Дмитра малого.
Тож хлопчик був одним із тих дітей,
Яких об’єднували в спеціальні групи,
І тихо між собою, від людей
Про них казали: «То майбутні трупи!»
Та СНІД не знає жалю й каяття,
І я, безсильна, лиш зазначить смію:
Як би по-іншому окреслилось життя,
Аби Давид не зажадав повію…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449876
дата надходження 18.09.2013
дата закладки 13.10.2013
Ти переміг в сердечній битві,
І зняв незайманий вінок.
Я чула, ти казав в молитві,
Що я найкраща із жінок.
Я чула, ти просив у Бога
Порозуміння, каяття,
Щоб світлою була дорога
Усього нашого життя.
Щось бубонів про блага, кошти,
Що щастя хитре, а не це,
А потім, мов малий непослух,
Закрив долонями лице.
І все молив про світлу днину,
Підводив руки в божу синь,
А я дивилась тобі в спину
І теж хрестилась під «Амінь».
І тихо підійшла ізбоку,
Ти не здригнувся, не закляк,
Узяв в долонні мою руку -
Такий простий і щирий знак.
Я бачила, як по обличчю
Сльози відвертості лились.
У ту хвилину надліричну
На нас зійшла небесна млість.
Аж просльозилася ікона,
Здається, з неба плакав Бог.
Я стала поруч на коліна,
І ми молилися удвох…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449952
дата надходження 18.09.2013
дата закладки 13.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.08.2012
Не зупинити почуттів -
і завтра не помре ніколи:
нестримне сяйво спільних днів
не дасть, щоб душі охололи
Нам не забути світлу мить
Що поєднала нас навіки
Мов перший раз - душа щемить…
А ти - мої найкращі ліки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285426
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 03.08.2012
Пожовкле фото з давнього альбому
Взяла до рук. Скотилася сльоза –
Іще болить крізь роки і утому:
Колись забрала милого гроза.
Вдивляється: чорнявий, кароокий
До ніг її схиляє білий світ.
Якби знаття: війна через пів року
Гаряче серце перетворить в лід…
…Цвітуть сади, душа її зімліла -
Іде за гробом сіра, мов стіна.
Стискаючи букетик білих лілій,
Із ним навік прощається вона…
РокИ кудись несе холодний вітер.
У неї - діти. Сива голова.
Підступні зморшки - ніде їх подіти
від Світу, де лиш туга ожива…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265487
дата надходження 16.06.2011
дата закладки 03.08.2012
Вже пахне грунтом полотно
Незайманою білизною,
Палітра, фарба, колунок ...
Вже просяться, вже під рукою.
Мине досвітня тишина
І перший дотик полотна
Розі́рве тишу і кантата
Спершу нерівна, десь картата,
За шаром шар, нота по ноті
Невпевнена, та вже в польоті.
Фарби мазок кладе рука
І зупиняється ріка,
Час вже не владний тут над ними,
Коли торкається душею
Мольберта, пензля, полотна,
Коли єство його із дна
Черпає творчості наснагу,
Тамує так приємну спрагу
І піднімає в небеса,
Де є незвідана краса …
І в муках, часто в творчих муках
Народжує своє дитя,
Оберігає, захищає,
Так віддає без вороття.
Воно іде собі по світу
Милує незнайомцям зір,
Йому лишається на згадку
Лиш спомин про дитя, свій твір.
Нехай живе своїм життям,
Творчо ж натрудженим рукам
Мольберт, палітра, полотно...
І в світ відчинене вікно!
23.06.2019 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313028
дата надходження 11.02.2012
дата закладки 03.08.2012
Мені сказали: "Будь щаслива".
Все якось просто, чи не так?
Я розгубилась - що за диво?!
Який у щастя того знак.
Як у житі «його» впізнати,
Як знати, що «оце» - воно?
А як зустрінеш - що казати,
Щоб залишилось, не пішло?
У кого відповідь шукати?
Куди піти, щоб знати все?
А може тут його чекати -
Воно саме мене знайде?
Сидить дідок у стороні,
Читає книгу, та сміється.
Може, дасть відповідь мені
Він мудрий. Так мені здається...
- Скажіть, будь-ласка, що є щастя?
Сиджу отут давно , гадаю.
Зустріти, як його найкраще?
Чи в нього є лице, не знаю.
- Дитино мила! Як знайти?!
Для чого в інших це питати?!
Адже то щастя лиш твоє,
Леше тобі про нього знати.
Коли зустрінеш - невідомо
Час на загадки витрачаєш
Нема лиця у щастя тому
Ти «його» серденьком впізнаєш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350531
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 03.08.2012
Я дихаю в твоїх очах,
Ніяк не можу позабути,
Я чую знов в своїх словах,
Твоє обличчя, твої руки.
Я дихаю в твоїх вустах,
Легені киснем наповняю,
Наче дитинка у руках,
Я всі моменти пам’ятаю.
Я дихаю в твоєму серці,
І кров у жилах мов ріка…
Мов хмари в чистім, синім небі,
Лечу із ними разом я.
Я дихаю але без тебе,
Вдихаю лише СО2,
Неначе втратив біля себе,
Останнє, що дає життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353407
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 03.08.2012
Буває, що життя ламає крила
у той момент, коли злетів увись.
І що поробиш - доля тут безсила.
Як маєш крила - Богові молись...
Як маєш розум - не міняй на гроші.
Цінуй хвилини – в них усе буття.
Достойно пронеси життєву ношу,
З любов’ю, що не кане в забуття…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323371
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 03.08.2012