Його пекучий біль лишився не помічений,
Даремно, що від туги вже й на сонце дико вив.
Тепер лишився сам: розбитий і скалічений.
Бо він один на світі Їй душею не кривив.
А люди сльози втруть і часом біль розвіється.
Знімуть важкий ланцюг:
«Ну все… ЇЇ нема... Іди!»
Опустить очі пес й наївно зашаріється:
Я тут, мабуть, Її …
чекатиму завжди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388441
дата надходження 29.12.2012
дата закладки 29.12.2012