ТИ СТВОРИВ СВІЙ МАЛЕНЬКИЙ СВІТ. В НЬОМУ ВСЕ ЧОРНО-БІЛОГО КОЛЬОРУ. ТИ ЙОГО ДУЖЕ ЛЮБИШ І НІ З КИМ НЕ ХОЧЕШ ДІЛИТИСЬ. ВОНО Й ПРАВИЛЬНО! БО НАВІЩО Ж ЗАПРОШУВАТИ В ГОСТІ ПРОСТИХ СМЕРТНИХ,ТАКИХ ЯК ТИ САМ? ДВЕРІ ВІДЧИНЕНІ ЛИШЕ ДЛЯ АНГЕЛІВ...
ПРО ТВІЙ СВІТ Я ДІЗНАЛАСЬ З ПОГЛЯДУ ВІЧНОЇ САМОТНОСТІ. ЯКЩО ЧЕСНО,Я НАВІТЬ І НЕ МРІЯЛА ТУДИ ПОТРАПИТИ! ПРОХОДЯЧИ ПОВЗ, Я ВИПАДКОВО ДОТОРКНУЛАСЬ ДВЕРЕЙ СВОЇМ РУКАВОМ І СТАЛОСЬ ДИВО..-ДВЕРІ ВІДЧИНИЛИСЬ. Я БУЛО ПОДУМАЛА, ЩО ВСЕ ЦЕ ВИПАДКОВІСТЬ І ПОЗАДУ МЕНЕ МАБУТЬ ПРИЧАЇВСЯ АНГЕЛ. ОБЕРНУЛАСЬ-ТА НІКОГО НЕ БУЛО.
РАПТОМ ТИ З"ЯВИВСЯ НА ПОРОЗІ І СПОКІЙНИМ ГОЛОСОМ ЗАПРОСИВ МЕНЕ В СВІЙ СВІТ. ЦІКАВІСТЬ ПЕРЕМОГЛА І Я ПРИЙНЯЛА ТВОЄ ЗАПРОШЕННЯ.
ДИВНО,АЛЕ ВСЕРЕДИНІ МЕНЕ НІЧОГО НЕ ЗДИВУВАЛО. ЧОРНО-БІЛИЙ ПЕЙЗАЖ ЗМУШУВАВ ДИВИТИСЬ У БЛАКИТНІ ОЧІ,В ЯКИХ ТАК ЛЕГКО БУЛО ЗАГУБИТИСЬ...
ЩОБ Я НЕ НУДЬГУВАЛА,ТИ ДІСТАВ З ПОЛИЦІ ВЕЛИКИЙ,СТАРИЙ ФОТОАЛЬБОМ, НА ЯКОМУ БУЛО ВИДНО ПЕЧАТКУ ЧАСУ. РОЗГЛЯДАЮЧИ ФОТО, МИ ОБГОВОРЮВАЛИ ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ, АЛЕ Я ВІДЧУВАЮ, ЩО ТЕБЕ ВОНИ НЕ НАДТО ЦІКАВЛЯТЬ,ТОМУ Й МОВЧУ....
ТИ ЗІЗНАЄШСЯ,ЩО ЗВИК ЖИТИ ЗМІШУЮЧИ ЧОРНУ ТА БІЛУ ФАРБУ, БІЛЬ І РАДІСТЬ, ПЕРЕМОГИ ТА ПОРАЗКИ,ЛЮБОВ ТА НЕНАВИСТЬ. І Я ТЕБЕ ДОБРЕ РОЗУМІЮ!
ТИ ПРИГОЩАЄШ МЕНЕ ГАРЯЧИМ,ЧОРНИМ ШОКОЛАДОМ, В ЯКИЙ ЗАЗВИЧАЙ ПОЛЮБЛЯЄШ ДОДАВАТИ КРАПЛЮ МОЛОКА. ТОДІ Я ВИРІШУЮ ТЕБЕ ТЕЖ ПРИГОСТИТИ. ВИПАДКОВО З МОЇХ ДОЛОНЬ ВИЗКОВЗУЄ ТА ПАДАЄ ДОДОЛУ ГОСТИНЕЦЬ-ЯСКРАВИЙ ПОМАРАНЧ...
НА ТВОЇХ УСТАХ ОЖИВАЄ СОНЯЧНА УСМІШКА.АДЖЕ Я ПОРУШИЛА ТВОЮ ЧОРНО-БІЛУ ІДИЛІЮ І ДОДАЛА КРАПЛИНКУ ЯСКРАВОГО ТОНУ.
ВІД СЬОГОДНІ ТВІЙ ОСОБИСТИЙ СВІТ ПЕРЕТВОРИТЬСЯ В " НАШ" СПІЛЬНИЙ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173148
дата надходження 21.02.2010
дата закладки 23.01.2011
Навіщо серце нам?
Навіщо всі оці вагання?
Весь біль і всі оці страждання..?
Коли весь світ руйнує сенс кохання,
Диктує моду – тваринний секс, мастурбування...
Навіщо серце нам...?
Фантастика від ліриків поетів,-
У пост-модерний час все зводиться до конілінгусів, мінетів
Святий союз подружжя в розпусті свінгерства, лесбійства, геїв..
Навіщо серце нам?
Коли кохання ми запхали в глиб аналу,
І вся ця пристрасть запах калу.
Де та невинність...?
Яку ми топим в калюжах крові, жіночих порваних вагін,
І та порядність ніби сором- настав той час руїн...
Навіщо серце нам...?
Жінки вже гірше навіть суки...
Прийнятність леза для абортів,-
Від вбивства ти не вмиєш руки...
І все те щастя в латексному диві,
І ми як ті тварини хтиві...
Та тільки в похоті своя розплата,
Ціна для світу венерична кара...
А ти собі ходи і далі як та примара,
І та байдужість вб“є твоїх дітей рукою ката....
Подумай... Навіщо серце нам....
21.07.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228894
дата надходження 15.12.2010
дата закладки 15.12.2010
Я досі збираю на дворі,
Ще вчора розсипане скло.
Її долоні прозорі –
Іншої не було.
Спинився політ,
Я вірю, що не зрадиш...
Ти зараз спиш, ти спиш...
Ти відчинила двері,
Не вірю, що на зло.
Наша кров на папері,
Іншої не було...
Навколо досі лід,
Але ти все розрадиш,
А зараз спиш, ти спиш...
Невдовзі зникну за рогом –
Не знаю, куди понесло.
Я зіб’юся з дороги –
Іншої не було...
Плакати не слід,
Я знаю, ти не радиш.
Ти спиш, ти спиш...
Ти спиш, ти спиш...
літо 2002,
з власного акустичного репертуару
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227610
дата надходження 09.12.2010
дата закладки 09.12.2010
Люблю її, а не себе, а вона є, завжди десь є, така сама гарна. Добре хоч десь когось мати. Хоча б для того, щоб було кому розказати історію дня, який варто заради цього прожити.
(Тарас Прохасько)
***
Мій пульс бився із краплями дощу,
що стікав із даху до нашого підвіконня.
Осінь співала грайливого і водночас журливого марша.
Вечори були наповнені ароматами і звуками.
Все забувалось і знову згадувалось.
Інколи.
На долі секунди.
Тобто завжди.
І тут появлялась вона у цьому житті.
І забирала усе, що належало по праву
їй і все, що не було навіть моїм.
Вона інколи дзвонила до мене.
Розпитувалась, що в мене нового.
І я розповідавав їй про своє життя,
а вона мені про своїх коханців.
Інколи ми згадували минуле.
Інколи просто мовчали.
Інколи кохались словами перед сном.
Чекання наступного дзвінка
перетворилось на нескінченні дні і ночі.
Зжимались серця і кров переставала текти.
Ріки замерлазали і болю не було.
Її подих був теплим, як весняне тепло.
Я відчував.
Я точно знав, що це було насправді.
Можливо вона мене кохала і ненавиділа водночас.
Я і сам цього точно не знаю.
Болю не було.
Болю не було...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219888
дата надходження 03.11.2010
дата закладки 05.12.2010
учора вона говорила з віршами
у ванній співаючи гімн України
а дощ за вікном загоював рани
любила його тихо і трохи наївно
читала книжки, кохалась із кавою
у голос молилась і спала сама
чекала весни загорнута справами
під снігом густим вже сива трава
таємно бродила лісами густими
шукала самотньо прийдешнього слід
минулого щастя вона не простила
не втримавши тягар своїх сліз
і знала вже твердо кохання немає
його не закрити у себе в душі
минуле те щастя про те пам'ятає
із криком на серці пише вірші
воно вже напевно упало без сили
кричить, помирає від спраги лісів
втонуло у хмарах далеких і сивих
де вічний вогонь і наші пісні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216302
дата надходження 15.10.2010
дата закладки 05.12.2010