До мене щастя заходи́ло...
Я вранці вікна прочинила
До вітру й променю завчасно.
Я зовсім не чекала щастя.
За оболоком сонце зникло,
За справами життя не видко,
До див не марю вже причастя,
То звідки вже чекати щастя?
А щастя трохи присміліло,
В вікно тихенько просочило...
Вмить килим променем зайнявся.
За ним стрибало моє щастя.
А я й не чула. Тільки згодом,
Помітила попід комодом
Пухкий клубочок, що сховався,
І задрімав комочок щастя.
(Зали́шу вдома малюка,
Наллю у миску молока.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049405
дата надходження 12.10.2025
дата закладки 27.10.2025
я без тебе —
стояча вода
у водосховищі:
себе не чує,
не впізнає
у непроглядній
товщі…
масивні глибини
розсіюють
пам’ять і світло:
стояча вода
не пригадає,
де
її джерело…
а з тобою — приходиш ти,
і я — потік,
співочий ручай,
усім єством
спрямований струмінь —
повноводий
веселий струмок:
бачу,
як бачить промінь,
свій напрямок,
знаю,
куди текти —
туди, де ти…
повноводий
струмок
одразу
пригадую
мільярди слів
і сяяння
мільйонів
мудрих думок:
ідеї-закони-
традиції-прави-ла,
і вільні,
як ластівка
в обіймах вітру, —
крила…
наші
крила
коли ти поруч,
як промінь
на підвіконні,
я бачу
усього Всесвіту
потоки-зв’язки,
духовні
і електронні,
як на бігу
сміються фотони,
піймані
в оптичному
волокні —
всі таємниці земні
доступні
мені
але
тільки в струмку
зі джерела —
Сонце
ходить босе
по нерівній
струмковій
поверхні,
і його промені
закручуються
у спіральні
воронки світла:
ми — є
і завжди були
ми —
портали
між Галактиками
і ен-вимірними
Світами
Всесвіта-ми
27.10.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050325
дата надходження 27.10.2025
дата закладки 27.10.2025
Одно́го дня я поверну́сь
З солодким присмаком
НАЗА́ВЖДИ,
Усі казки́ і барви склавши
У рятівному рюкзаку.
Одного дня уламки мрій,
Такі щасливі й невгамовні,
На мої сльози невимовні
Полишать зграю журавлів
Й синицею в моїй руці,
У тихому теплі долоні
Пригріються.
І щось солоне
Прокреслить смужку на щоці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049844
дата надходження 19.10.2025
дата закладки 23.10.2025
І що сказати, коли слів немає?
Вони давно залишились в тім дні.
Коли удвох ми підійшли до краю,
А впасти довелося лиш мені.
У невідомість я сама летіла,
Змішалось все - небесне і земне.
Та, доля певно дарувала крила,
Чи ангели підтримали мене.
У кожного, мабуть, таке бувало,
Життя складне, стежки його круті.
Важливо те, щоб ми щораз вставали,
Після падінь у прірву на путі.
Із лабіринтів вибралась поволі,
Зберу сама плоди своїх трудів.
Я вдячна Богу, ангелам і долі,
... А от для тебе - не знаходжу слів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049910
дата надходження 20.10.2025
дата закладки 22.10.2025
В полоні теплих ночеи
Збираються мрії казкові.
Немає плаксивих очеи
Залишились раидужні долі.
За жмарами світ блукає,
Ходить зоря незряча,
А вітер туман питає,
Де знаходиться усмішки хата?
Де розсипались перли добра?
Де їх можна усім позбирати?
Щоб розчесана словом земля,
Сповивала долю, як мати.
Колисала в колисці красу,
Заплітала наикращі віночки.
Вмити серце просила росу,
Щоб живими зростали синочки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049957
дата надходження 21.10.2025
дата закладки 22.10.2025
Останні штрихи весняних днів, наповнені зеленню, пишними травами, пахощами квітучих садів, різнобарвними квітами. Сергій обходить клумбу, краєм уст посміхнувся, на злеті думка, так красиво! Напевно в селі ромашки теж розквітли. Якби ж то бабуся мешкала ближче, не раз би до неї в гості завітав. Але, ще рік маю витримати їхні забаганки. Нині екзамени, літні канікули, згодом дев’ятий клас й буду вільний, як весняний вітер.
Крок за кроком, третій поверх, в під’їзді тихо. В руці ключ від квартири. Тільки наважився в замок вставити ключ, як почув голос вітчима,
- Олено! Ти обіцяла, що твій виродок буде поступливим, слухняним. А він зануриться в книги, навіть слова не промовить.
Вже чує тихий голос мами,
- Та ти ж ніби зайнятий, кажеш в Інтернеті реклами крутиш, маєш гроші.
- А я що в тебе на пиво маю просити, не жебрак, годен заробити.
- Ну пиво, це алкогольний напій, щодо вживання твоя особиста примха. Та щоб для всіх щось смачне приготувала, то потрібні відповідні продукти, а це немалі гроші. Моя зарплата не безмірна. Синові потрібен новий одяг, бачиш, як виріс.
- Про це вже ти сама подбай. Хочеш, щоби тебе в ліжку приласкав. Знаю хочеш, ану, підійди до мене, притулися.
Хлопець почервонів, не маленький все розуміє, йому не варто заходити, заважати. Знервований, в кулак затиснув ключ, за мить поклав у кишеню.
За кілька хвилин, неподалік від під’їзду, на лавці занурився в книгу. На віях бринять сльози, не в змозі їх зупинити, вже течуть по щоках, капають на синю сорочку.
Зненацька, на невеликій відстані, голос діда Андрія, який мешкає поверхом нижче.
- Привіт Сергійку, що це ти на лавці серед білого дня. Тобі до пенсії далеко.
Хлопець швидко, рукою протер сльози, криво усміхнувся,
- Ой, а ви діду, як завжди жартуєте.
- А чого сумувати, сонце світить, через пару днів літо. Доречі, ти коли був меншим, я тебе брав на рибалку. Мені відремонтували човен, завтра вихідний день, може на озерце сходимо, полякаємо рибку.
- То колись було, - обличчя хлопця повеселішало,
- Дивина, а що зараз заважає? Молодий, красивий, бравий хлопчисько насолоджуйся життям.
- Та я не знаю, треба маму запитати чи дозволить.
- Знаєш хлопче, мені сімдесят років, ще немає. Як кажуть, при розумі, мама мене знає, довірить.
Він намагається хлопцеві зазирнути в очі, до нього тихо,
- Щось мені твій вигляд не подобається. Що знову вдома суперечки. Ти мене пробач, стіни тонкі, тому інколи чую, що у вас відбувається.
- Та ні, у нас все нормально.
- Ага, комусь іншому лапшу на вуха вішати. Що, той ледар так на роботу і не влаштувався?
У відповідь мовчанка. Що йому сказати, сміття з дому виносити не можна.
Та мовчанка діда дратує,
Поклав руку на його плече, стиснув, стільки сили мав. Сергій здивовано позирнув на нього.
- Та я терплячий.
- Я бачу, молодець. Але інколи чаша терпіння може лопнути, як бульбашка. Це добре, що в тебе такий характер.
- Це ви так кажете, а мій вітчим іншої думки. Я мовчу, він злий, як лев, чи тигр.
Ти ба до дитини лев, чи тигр, а чого ж він вдома сидить. Хоче спілкування, розваг, то нехай йде на роботу. Шкода твою маму.
- Але вона його любить, їм разом добре.
- Ну це справа делікатна, хто кого та за що любить. Залишимо цю тему. Підростеш, все зрозумієш. Хоча бачу в тебе під носом вуса пробиваються, ранній хлопець. Але не кидайся у вир головою, як твоя мама. Правда тут є одна причина, якби вона в перукарні працювала в жіночому залі, не мала б стільки залицяльників. Тобі б не довелося їх бачити в квартирі. Нарешті зупинилася, але це її життя, то ж її вибір. Тобі потрібно змиритися, постарайся мати терпіння. Біля мами весь вік жити не будеш. Знаю, ти хлопець розумний, не поспішай робити висновки, час все розставить на свої місця.
Сергій відчуває незручність. Так відверто з ним ніхто ніколи не говорив. Він розуміє свій вік, адже багато читає, має інформацію.
- Мені пора, мабуть мама зачекалася.
- Ой, злукавив ти хлопче. По тобі бачу, як би чекала, не грів би лавку, не підставляв би обличчя до вітру. Ну гаразд, пішли мені теж пора в клітку, час відпочити.
Він встаючи з лавки,
- А чому в клітку?
- О, якби моя воля, я десь би в селі, на природі, біля гусей, курей, кізочок час проводив. А знаєш, яке козяче молоко смачне. Я би його літрами пив.
- А в моєї бабусі є дві кози, недавно мені фотографії на телефон скинула. Хочете, я вам їх покажу.
- Давай, ти ввечері прийдеш до мене, разом чаю поп’ємо, тоді й покажеш.
- Добре, я скажу мамі, думаю дозволить.
Хлопець пішов, не поспішаючи слідом за ним, йшов дід. Цікава дитина, все він у мами запитає. Я в такі роки в селі був організатором всіх заходів. Чи на річку купатися, чи рибалити. Та й з хлопцями грішили, по садках нишпорили, ми перші на все село смакували ранні яблука. Було таке, що й навіть хтось з рушниці стріляв. Ото тікали, а потім вдома мама прочуханки давала. Правда батько тільки з-під лоба дивився, посміхався. Мабуть теж, в юні роки мав такий гріх.
Сергій зайшов у квартиру, мама приймала ванну, вітчим на кухні жадно їв курячу гомілку.
- О! Привіт! А я бачу тебе довго немає, оце пообідав. Ти мабуть з друзями в кафе перекусив, то я з’їв останню гомілку, подумав прийдеш ситий.
Сергій важко перевів подих, у відповідь кивнув головою,
- Привіт! То нічого, я звик. Це ж майже щодня так відбувається, на здоров’я.
Досить кругле, широке обличчя вітчима, здалося, стало ще більшим, почервоніло,
- Що ти цим хочеш сказати? Яке щодня? За кого ти мене маєш?
Раптовий голос матері з ванної кімнати примусив замовчати,
- Гей, що там у вас відбувається? Знову щось не поділили.
Сергій підійшов ближче до неї, під дверима голосно,
- Все нормально! Мамо все в порядку.
- Виходячи з кухні, вітчим похлопав його по спині,
- Молодець! От за це я тебе терплю.
*
В кімнаті тихо. Перед дзеркалом мати поправляє волосся,
- Здається висушила. Сину, як справи?
- Все нормально. Мамо, мене в гості запросив дід Андрій, що мешкає під нами. Можна я до нього ввечері, на пів години зайду?
Вітчим відразу втрутився в розмову,
Можеш провалювати, тільки телефон залиш.
- Не залишу, бо я там йому дещо маю показати.
Це твої проблеми, а в мене на телефоні гроші закінчилися, як маю працювати. І що тобі з тим дідом возитися, краще би ми в гру з тобою пограли, позмагались.
Сергій здвигнув плечима,
- Мамо…
Вітчим голосно,
- Не мамкай, як дитина, я все сказав.
Олена чула розмову, вирішила все залагодити,
- Так, коли я від вас почую лагідну розмову, завжди суперечки. Добре, цього разу я тебе сину виручу. Можеш йти до діда, а Олег попрацює з мого телефону. Хоча я теж хотіла щось цікавого подивитися та вже так і буде.
Андрій позирає на годинник, на його погляд, він надто повільно переставляє стрілки. До вікна задумливий погляд, напевно не прийде. Прислухається, можливо якраз щось почує та все марно. Нарешті почув кроки, не встиг Сергій натиснути на кнопку дзвінка, як він відчинив двері,
- От молодець, а я вже й подумав, що не пустили. Проходь, у мене вже й чайник закипів, зараз солодощі принесу, тут, у кімнаті посидимо. Не люблю пити чай на кухні, то ж заходь сміливіше. Я оце, як був у гостях у сина в Германії. Там будинок невеликий, але комфортний, з видом до озера. Після цього так захотів у село. Але в моєму селі три хати залишилося. За тридцять років люди всі в місто подалися. Ото й мене син сюди заманив. Ще, як зразу після пенсії, ніби й нічого, було сяду в човен, відведу душу, люблю рибу ловити. Ти маєш пам’ятати, як я тебе брав із собою. Для тебе важкий час був. Коли шахта завалилася, похорон, чи не пам’ятаєш? - Я батька зовсім не пам’ятаю, тільки на фото дивлюся, бачу на нього схожий.
- Ти на маму не сердься, вона молода красива, в наш час порядного чоловіка знайти важко.
- Я згадав дядька Віктора, він казав мені, що буде за батька, але десь пропав.
У них щось не склалося, ти вже майже дорослий, повинен розуміти, що так в житті буває.
Вони пили чай, Сергій показав фотографії села, в якому мешкає бабуся Марина. Її господарство, город, садок. Побачивши річку дід заметушився, потирає руки
- А природа, от би туди поїхати, риби наловити, приготувати юшки. Уявляю яке там повітря, пахощі річки, лісу, грибів, аж серце жвавіше б’ється. Тільки подумав, а на душі вже так тепло.
- Я після екзаменів, маю туди поїхати. Моя бабуся добра, думаю не буде проти, якщо ви зі мною приїдете. Правда не знаю на скільки часу мене мама відпустить, в квартирі ремонт хоче робити.
Чоловік зробив кілька кроків по кімнаті,
- А ти дай мені її номер телефону, я зателефоную, тоді й вирішу.
- То я вже піду, дякую. Думаю проти ночі, про це мамі не потрібно знати. Скаже вітчиму, а той…
Він його перебив,
- О! То ти дай мені й мамин номер телефону. Я за завтрашній день з нею домовлюсь. Про вітчима менше думай, все буде добре.
*
Легкі сумерки охопили місто. Сергій і дід повертаються з рибалки. Хлопець зіває, з-під лоба позирає довкола,
- Я такий задоволений, дуже дякую за чудову рибалку. Думаю вітчим буде в захваті, він любить рибу.
- Ой! Та він все любить, я інколи його бачу біля шашличної. Так уплітає те м’ясо, ніби його зроду не їв. А ти зараз на хвилинку зайди до мене. Я для тебе дещо маю.
Дід за ним зачиняє двері,
-Проходь, присядь, тут нема кого боятися. Ти мені, як онук. Бачиш яка доля, в сина дві дочки, на сина не наважився, каже фінанси не дозволяють.
Сергій залишив рибу біля дверей. В кімнаті біля вікна присів на крісло.
- Ось зараз, руки помию, зачекай.
Зненацька зверху на стелю ніби щось впало, потім ледь чує слова,
- Ти не думай, що я проти бути з тобою. Оце допоможе людям зробити ремонт і відправляй до баби. Батька не знає, то нехай хлопця хоч його мати погодує. І не на два тижні, а до навчального року. І нам буде краще, менші витрати, на його ж одяг будеш мати гроші.
В кімнаті з’явився дід,
- Що прислухаєшся? От я тобі й кажу, знаю, чим живе ваша сім’я.
Я тобі дещо з речей сина подарую, одяг не модний, але бачу молодь таке носить. Не подумай чогось лихого, але шкода лежать, а кому віддати не знаю. Мабуть і взуття підійде, давай я все в пакет складу. Вдома розберешся, що не підійде віддаси. Домовилися?
В очах Сергія маленькі блискавки, його облич посвітліло. Йому настільки було приємно, що він встав, обійняв діда,
- Дякую, дуже дякую.
Емоційно, як малий хлопчисько,задер ногу,
- А в мене це останні кросівки і то вже підошва дірява. Мамі не хотів сказати, знову зажуриться де гроші взяти.
Дід просльозився, до вікна відводить очі. Згадав, як колись, у скрутні часи сімейного життя, йому батько приніс черевики і він теж був такий же радий, як цей юнак.
- Здається все гаразд. Маєш йти, не забувай про мої слова, май терпіння, все буде добре. Здавай заліки, екзамени, здзвонимося.
Тільки Сергій відчинив двері, почув голос вітчима,
- О, твоє чадо з’явилося. Ну, що вигулявся, як дитятко. Свободою насолодився?
- Мамо, я тут трохи риби приніс.
Олег відразу зірвався з дивану,
- Ану-ану, хоч штук п’ять краснопірок, чи бичків?
Олена взяла пакет, висипала рибу в миску. За плечима вже стоїть Олег,
- Ну оце да! Ну молодець! Тут не менше, як півтора кілограма та й ще карасики, навіть є два карпа. Хвалю!Можеш через кілька днів захомутати діда, нехай знову тебе бере на рибалку.
В цей час хлопець вже був у ванній кімнаті. Від почутого сіпається око, від нервово напруження, вмивається, на голову ллє холодну воду, під потік води,
- Ото нахаба, ніяк своє пузо не наб’є. Але треба все витримати.
*
Минуло пару днів, після заліку Сергій прийшов додому. Помітив, що вітчим взутий в шкіряні шльопанці, які подарував дід Андрій.
- О! Олеже, ти мене дивуєш. Раніше в моїх речах не рився, а це бачу знайшов.
А чого вона мені такі не купила. Ось прийде з роботи я в неї запитаю. Каже грошей нема, а тут на тобі, ще й шкіряні.
- Це мені дід Андрій подарував.
- Ти ба, спонсора знайшов. Так він для матері старий.
Обличчя хлопця різко вкрилося червоними плямами. Стиснувши кулаки, миттєво зник за дверима.
Мабуть так мало бути, спускаючись вниз, відчинилися двері діда Андрія.
Він пригостив його чаєм. Зайшов у ванну кімнату, передзвонив до Олени, сказав, що він із Сергієм пограє в шахи. Розмова затягнулася до пізнього вечора. Хлопець поділився, чому різко вибіг з квартири. Слухав поради діда, погодився. Іншого виходу не було, потрібно, ще якийсь час потерпіти.
Марина, ніби серцем відчувала, що в онука якісь проблеми. З кошиком гостинців, несподівано стояла перед дверима невістки. Аж тут почула голос,
- Сергію, зачекай тікати, здаси екзамен зразу додому. Зараз робітники прийдуть, будеш їм допомагати. Мати пішла на базар, сьогодні буде вдома. Але жінка не чоловік, маєш їм допомагати, а я піду, дещо треба владнати. Тим паче в ремонтах зовсім не шарю.
За мить відчинилися двері. Сергій побачивши бабусю, обійняв,
Ти сама приїхала, я так за тобою скучив. Але спішу на екзамен, вибач. Проходь, зараз мама прийде. Мене дочекайся, швидко не зникай. Я з тобою хочу поговорити.
Олег почувши слова, вже стояв біля дверей, привітався й продовжив.
- Проходьте на кухню! Вибачайте у нас ремонт має бути, все догори ногами.
Сергій по сходах не йшов, а ніби летів на крилах. Він такий радий, побачивши бабусю, надворі по дорозі задоволено підставляє обличчя до сонячного проміння, посміхається.
*
Минуло кілька годин. Сергій відчинив двері в квартиру. Два чоловіки розводили клей. Олена в кухні смажить котлети. Вітчима вдома не було.
- А де бабуся? Вона мене не дочекалася?
- Ти краще скажи екзамен здав?
- Звичайно здав. А вона давно на автостанцію пішла?
- Яка автостанція, он з’їж пару котлет та спустися до діда Андрія. Вони вже три рази телефонували, запитували, чи ти вже прийшов.
- Мамо, я це…. кілька штук візьму із собою. Бабуся з дороги та й дід Андрій мене пригощає, коли я в нього.
В тарілці шість котлет, вона подала йому тарілку,
- Думаю там хліб знайдеться.
В квартирі діда, напевно відбувалась весела розмова. Коли він відчинив двері, Сергій помітив його світлі очі, сонячну усмішку.
- Знаєш,я побачив твою бабусю у вікно. Подумав вона чи ні, зателефонував. Вона вибачилась, сказала, що зайнята, саме йде в гості до невістки. Через кілька хвилин, я з нею знову спілкувався, а потім пішов до вас. Олени вдома не було, то я насмілився її запросити до себе. А Олег, мені здається, аж полегшено перевів подих, вслід нам усмішка. От і чекаємо на тебе.
Марина на стіл ставить посуд.
- О, я саме вчасно,- хлопець поставив тарілку з котлетами,
- Це мама передала.
Андрій, з кухні приніс овочевий салат, бутерброди з маслом і ковбасою, зі шпротами. Та смажені яйця з цибулею.
- Вибачайте, що маю, пригощайтеся. Солодощі закінчилися, чай можна буде випити з варенням.
Марина мило позирає на онука, з кишені кофти дістає шоколадку,
Не хвилюйтеся, я знаю мій онук любить шоколад. Думаю він з нами поділиться.
Сергію обійняв бабусю,
- Ти моя радість, ти стільки мені тепла даруєш.
Андрій розвів руками,
- Отакої, дивіться, бо я зараз згадаю своїх онуків-щебетушок та ще розплачуся.
Після обіду відбулася серйозна розмова. Сергій зрозумів, що старі вже все вирішили. Тому від нього тільки треба здати екзамени і чекатимуть дзвінка, коли його зустріти. Йому було ніяково запитувати, чому вдвох чекатимуть, але промовчав.
Вже Марина заходить у автобус,
- Андрію, то тебе через пару днів чекатиму. Чи може передумаєш? - Ні-ні! Я вже за машину домовився, ти приготуй місце для човна. Більше ні за що не хвилюйся.
Тільки тепер хлопець зрозумів, що дід вирішив рибалити в тій річці, де він в дитинстві часто купався.
Сергій поступово здавав екзамени і допомагав робочим. Тільки мати йшла на роботу, Олег відразу кудись зникав. Коли робітники йшли додому, хлопець ішов на лавку, де майже щодня готувався до чергового екзамену.
Кілька раз до нього телефонувала бабуся, розповідала, як з дідом рибу ловили та вдвох справляються на городі.
*
Літній привітний ранок заглядає у вікно. Позаду екзамени в школі, ремонт у квартирі. Олена зайшла в кімнату до сина,
- Що далі плануєш? Може кілька днів поїдеш на збір полуниць? Ти так виріс, треба придбати новий одяг.
Звичайно це прохання його насторожило. Мабуть ідея Олега, подумав,
- На зо три-чотири дні, ти ж обіцяла бабусі, що мене в село відправиш, щоб город допоміг обійти. А щодо речей, то мені дід Андрій знову дав цілий пакет, в ньому є новий одяг, кросівки. Там є курточка і такі джинси, каже на виріст. Я подивився, в поясі трохи вшию, матиму в чому в школу ходити.
- Гаразд, на три дні, все ж якусь копійку заробиш.
- Мамо, а тобі Олег, хоч якісь гроші дає?
- Я думаю тобі це не обов’язково знати. Ти нічим не обділений, є діти набагато гірше забезпечені чим ти і нічого. Це моя справа.
Наступні три дні він провів у полі, вдома спокій ніби перед бурею. Воно все так і сталося.
Один день Сергій присвятив прибиранню в своїй кімнаті. В рюкзак склав речі, які мав взяти в село. Із зароблених ним грошей, мама виділила 500 гривень, на білет та на якусь пляшку води, як вона сказала, що цього досить. Ввечері пару годин провів на лавці, в телефоні дещо читав та спілкувався з бабусею та дідом Андрієм.
Вранці, Олена по дорозі на роботу, мала дещо купити на базарі. Біля його кімнати голосно запитала,
- Сергію, ти не спиш?
Ці слова розбудили його, зірвався з ліжка, кліпаючи очима запитав,
- Я що проспав?
Та ні, я йду, хотіла тебе бачити. Ти там з бабусею мирися, прислухайся до неї. Вона ніби добра та може їй набриднеш. Постарайся, щоб там пробув до навчального року. У нас з Олегом є плани на тиждень гайнути в Карпати. Що тут сам будеш робити? Розраховуй на ці гроші, що я тобі дала.
Він слухав її, лише кивав головою. В голові гупало, ніби попав під великі краплі дощу. Вже думки холодною зливою. А що мені залишається? Терплю діду, терплю. В них свої плани, я їм, як більмо на оці.
Тільки почув, як зачинилися двері, відразу пішов у ванну кімнату.
Через кілька хвилин, виходить, його ледь не збив з ніг Олег,
- Що ти метляєшся під ногами, чи не бачиш, що я поспішаю.
За собою різко зачинив двері, гучний тупіт по східцях поступово віддаляється.
Сергій тримає в руках ключі від квартири, але вирішив з виділених грошей взяти частку на білет. Коли до куртки в нагрудну кишеню, там пусто. Його очі ледь не вилізли з орбіт, бурчить,
- Та я ж їх сюди ввечері поклав.
Роздратований, всі речі витягнув з рюкзака, вивертає всі кишені, не знаходить. Від думок,аж голова крутиться,
Невже це він зробити? От погань! Це тільки його робота.
Вмившись у ванні холодною водою, подзвонив до Мами. Та здивувалася, пообіцяла передзвонить через кілька хвилин. Але ж автобус через сорок хвилин, до автостанції добратися майже пів години.
Він вже зібрав всі речі, біля дверей чекає дзвінка. За мить дзвінок , чує голос мами,
- Синку, це негайно були потрібні гроші Олегові, він не хотів мене турбувати.
В його голові гул, дзвін, вже чув її слова ніби здалеку. Вона пояснила, де лежать покладні гроші, що там може взяти таку ж суму, яку йому виділила.
В останню хвилину він вскочив у автобус. Спітніле чоло, рум’янець на щоках свідчили про знервованість, звернувся до водія,
- Вибачте, тут можна квиток придбати?
- Та вже, як встиг, звичайно можна. Через хвилин двадцять жінка виходить, звільниться сьоме місце, присядеш.
Підійшовши до обійстя бабусі, Сергій не пізнає її веранди, На сонці яскраво виблискує зелена фарба. Нові двері, від хвіртки стежка вистелена бруківкою. Неподалік під грушею новий стіл і два стільці-качалки. В хаті тихо, він зазирнув у вікно, що виходить на город, бабуся з дідом рвуть бур’ян, складають на купу, про щось розмовляють.
Легка усмішка куточками уст, молодець дід Андрій, видно надовго тут затримується.
*
Минали літні погожі дні. В городі всі троє, на рибалку з дідом, за сніданками, обідами і вечерями всі разом. Одного вечора біля річки дід залишився з чоловіками зіграти в шахи. Сергія відправив додому. Хлопець йшов стежкою, що веде до села, на траві помітив шовковий шарф рожевого кольору. Цікаво зовсім новий, чи хтось загубив, он неподалік на пагорбку молодий дуб, можливо хтось його шукатиме, так швидше помітить. Він підійшов до нього, намагався зачепити за гілку та шарф вкотре сповзає донизу. Вже про себе тихо,
- Ану давай, хто кого, невже тебе не зачеплю.
Він саме вдало, шарф зачепив за гілку, зненацька ззаду дівочий голос відволік,
- Навіщо вішати, я тут!
Хотів побачити хто до нього говорить, обертаючись послизнувся, за мить лежить на землі.
На нього прямим поглядом дивиться дівчина. На фоні сонця її волосся по плечі, відбивається золотом. Він примружується, щоб добре розгледіти. Вона голосно сміється, рукою тримається за кермо велосипеда. Та помітивши, що не встає, за мить присіла біля нього,
- Забився? Щось болить? А ти чий?
Його розібрав сміх,
- Відразу скільки запитань. Я тобі не стану відповідати, зараз дістану шарф і не віддам поки не познайомимося.
За кілька хвилин, вони йшли вздовж річки. Сергій однією рукою веде велосипед. А Оля тішиться букетом квітів, які він щойно для неї зібрав на пагорбку.
Після вечері він почував себе щасливим. Це ж класно, така гарна дівчина, всього на рік молодша. А тут виявляється і школа є.
Андрій з Мариною сиділи під грушею, дід розповідав про сьогоднішній відпочинок, який провів з хлопцем. І так ніби ненароком проговорився,
- Я в шахи недовго грав. Бачив Олю із Сергієм, як вони познайомилися не знаю. Але помітив, що хлопець прийшов веселий. Бачиш і спати ліг раніше. Село, нове знайомство йому на користь. Та я б забрала його до себе, але ж село не місто. Та чи й він захоче.
І він захоче і я захочу, - ніби жартома сказав їй,
А потім поправив на її плечах плед, посерйознішав,
- Про це ми пізніше поговоримо. Щодо твого онука, то скажу, в нього життя не солод. Не знаю чи в хлопця не лопне терпіння. Як на мене, я би звідти тікав світ за очі. А він все терпить, щоб тільки матері було комфортно.
- Знаєш, я втручатися не маю права. Хлопець подорослішає, сам вирішить як краще. Давай ми на якийсь час цю тему закриємо. Думаю на все свій час.
Збігає літо, коротшають дні. Сергій і Оля майже щовечора зустрічалися біля молодого дуба. Дівчина дуже сподобалася йому в останній вечір перед від’їздом, поцілував її в щоку,
- Я думав після дев’ятого класу йти навчатися та тепер вирішив закінчити одинадцять класів. Ти підростеш, може в одному місті виберемо технікум чи інститут.
Її очі округлилися, хитро позирнула,
Що дружба продовжується? Ти не зникнеш, як слід на воді.
Обіцяю, не зникну!
*
Дід і Сергій повернулися в місто. Та хлопець так зрозумів, що через кілька днів він повернеться в село. Допоможе викопати моркву, буряки, зібрати кукурудзу. Хоча наміри в діда були залишитися і на зимовий період, принаймні, так зрозумів Сергій.
Вдома, як завжди мама на роботі, на кухні. Олег за планшетом, за телефоном. Сергій помітив обоє засмаглі, значить десь таки відпочивали, але напевно купалися в морських хвилях.
Він перебрав книжки, купив зошити, канцелярські предмети. Через два дні в школу, одяг вирішив приготувати завтра.
Цю ніч спав неспокійно, наснилася річка, чорна вода, сильна течія і ніби він з неї не може вибратися. Десь здалеку голос Олі, а потім сміх. Зірвався з ліжка, відчинив вікно. Місяць уповні ніби зазирає до нього, підморгує. На кухні випив води, на годиннику друга ночі. Важко перевів подих, повернувся в ліжко. Довго крутився, але все таки вдалося заснути.
Вранці чує голоси, Олег щось розповідає, мати сміється. Потім її голос,
- Все нормально, ну трохи, як сова надується, відійде. Він мене любить, все пробачить.
Після ванної кімнати, Сергій зайшов на кухню. Побачивши Олега, який стояв біля вікна, зблід. Стиснувши два кулака, став ними стукати,
- Ти в що вбрався? Як ти посмів торкатися моїх речей?!
Поміж них вже стоїть Олена,
- Сину, ці джинси ж на тебе трохи в поясі більші, не варто так реагувати. Підемо тобі нові купимо! Я сьогодні вихідна.
Він ніби трохи охолов. Та на бильці стільця, помітивши куртку, ту що має носити в школу, різко по підлозі відвинув стілець, так що скрізь рознісся гул.
- Мамо, а це що? Що коїться в нашому домі? За кого він тебе має? А ти мене? Під його дудку граєш.
Олег в з холодильника витягнув пляшку пива, крутнувся,
Сама з ним розбирайся, обіцяла все владнати. Ось бачиш яке твоє зіллячко.
Сергію вогнем запекло в очах, обома руками взявся за голову, зник у своїй кімнаті.
Олена трохи задумавшись направилась за ним.
Він лежить ниць на ліжку, його плечі помітно трусяться. Вона це помічає та все ж присіла на стілець,
- Сину заспокойся, піднімайся. Пройдемося по магазинах. У нас вчора відкрився новий магазин секонд-хенд. Я вчора прикинула оком, там на тебе є гарні речі, вибереш які хочеш.
Він піднявся, кліпає очима, щоб позбутися сліз. Мовчки взяв рюкзак, поклав у нього кілька речей з одягу, в клітчасту сумку поклав книги, зошити, канцтовари. Олена в подиві дивиться на нього,
- Сину, ти куди? Незрозуміла?
Сумнів гриз її душу, невже піде? Плечі напружені мов струни,
Різко рукою, взявши його за плече, повернула до себе,
- Що ти коїш? - гучний крик рознісся по квартирі, луною відбився по кутках.
- Мамо! Моя чаша терпіння лопнула! Лопнула, як бульбашки в газованій воді.
Стрімко обійшов її, йшов до виходу. Вона кинулася за ним. Двері чомусь не зачинилися, повітря під’їзду зі своїм затхлим запахом вдарило в її обличчя.
Сергій вийшов з під’їзду, нічого не помічаючи, повернув на стежку вздовж будинку. Раптово гучний голос діда Андрія зупинив його,
- Ти, чого не вітаєшся?
Помітивши на лавці рюкзак, біля нього діда, що зробив крок до нього, продовжив,
- Але вибач за дурне запитання. Я все чув! Думав у вас вже почалося рукоприкладство. Та потім зрозумів, що це ти так спілкуєшся з мамою.
Схилившись, ховаючи заплакані очі, він стоїть перед ним, як учень перед вчителем,
- Діду, я прошу… я ситий по горло, не можу дихати. В мене скоро дах поїде. Я не можу зрозуміти чому до мене таке ставлення.
Андрій теплим поглядом намагається зазирнути в очі,
- То ти куди намірився?
- В село. І не відмовляй мене. Мені з бабусею Мариною тепло, комфортно. Вона мене розуміє, завжди щось порадить.
- Ну, як кажуть, з Богом! Тільки ти не дуже поспішай, я не такий спритний, не той вік. Але нам з тобою по дорозі. Вона чекає на нас.
Дві постаті, зникли за будинком, в надії до нового, кращого життя.
01.10.25 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049620
дата надходження 16.10.2025
дата закладки 22.10.2025
Шпарини танцюють на стінах,
Немов молода чортівня.
Злий вітер заливистим співом
Вигукує дивне ім’я
Чиєсь.
Чи то бога, чи біса?
Не знаю. Не важно. Хай як.
Летить Літавиця над лісом –
Виблискує во́гненний шлях.
Грюкоче й гуде десь у небі,
Гойдається сивий ліхтар,
І місяць ряхтить крізь перебіг
Дрібних, геть розкошланих хмар.
Цей вечір жадає свободи,
Гне грати в осіннім раю.
Та цю непокору негоди
Я більше за спокій люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048971
дата надходження 05.10.2025
дата закладки 09.10.2025
Сьогодні нічка дивна,
Зорить яскраво місяць,
Вкраду тебе в сновиддя,
Лишень душі довірся.
Наближусь тихо - тихо,
Торкнусь за щічку ніжно,
Чебрець запахне живо,
Ти наче поряд з лісом.
Забувши денний галас,
Десь сяє сонне місто,
Ми ж ляжемо у травах.
Хай зорі сиплють срібло.
Жіноча дивна примха
Сміється навіть ангел,
Вночі ласкава киця,
Удень, обітниць знайде.
Музична композиція створена за допомогою SUNO AI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047469
дата надходження 10.09.2025
дата закладки 10.09.2025
( Як це було насправді ) 5+
За мотивами казки
Шарля Перро
[i]Виправлено, змінено і доповнено
в травні - серпні 2025 р.[/i]
Жила собі на Прикарпатті
Десь на околиці села
Побіля гаю в ладній хаті
Гарненька дівчинка мала.
Привітна як світ сонечка -
Матусі люба донечка,
На вдачу - легка як пір'їнка
Весела, сонячна дитинка -
Весь Божий світ вона кохала.
Була ще й рідная бабуся,
У дівчинки, окрім матусі,
Та в них вона не проживала,
А мешкала в другім селі,
На власнім клаптику землі
В хатині гарній коло гаю,
Немов у раї, серед мальв,
Подвір'я бабці. Хата скраю,
За хатою - джерельний став.
Крізь ліс до дуба зелено́го,
Через місток аж до порогу,
Де мама з донею жила,
В'юнка стежинка пролягла.
По ній онучка пробігала
Коли бувало в гості йшла
До бабці напрямки з села,
Але частенько зупинялась,
І чемно до звірят віталась,
Які окрай доріжки грались -
Жили там білки в верховітті
Швидкі, мов сонечко руденькі
Край стежечки буяли квіти,
Зайчатка бавились сіренькі.
Плело дівчатко там віночки,
З ромашок ніжних та дзвіночків,
Із цвіту золота кульбаби
І бігло знов прямце́м до баби !
Бабуся якось по неділі,
Червону шапочку пошила,
Бо дуже внученьку любила
Тож і змайстрила на дозвіллі.
Дарунок дівчинка наділа,
Ледь у люстерко погляділа
І вельми шапочці зраділа,
Уподобала її... Зразу !
І тільки в ній гулять ходила
Й дарунком тішилась щоразу.
Дражнитись став сусідський хлопчик
Пронозливий, немов горобчик :
- Червона шапочка помчалась !
Оттак дражнилка й прив'язалась,
Та й прізвиськом їй милим стало.
І згодом всі вже так звертались.
Дівча на те - лиш посміхалось,
Бо й люба матінка так звала...
Тож якось зраночку матуся
Ладнала кошик для бабусі.
Поклала з печі пиріжків,
Горнятко свіжої сметани
Та ще й гаряченьких млинців,
Таких, що прямо в роті тануть.
Встелила рушничок розшитий
Щоб гарно кошик був укритий
Гарненько доню наряджала
Ще й на доріженьку повчала :
[img]https://xn--80aaukc.xn--j1amh/chervona_shapochka/4.jpg[/img]
- Послухай, донечко, біжи,
По цій стежині через гай
Бабуні кошик передай,
А ще - прибратись поможи,
І довго в бабці не гуляй
А будеш йти, то пам'ятай :
У лісі всяке може статись -
Там може бути хижий звір
Тож треба пильно озиратись...
Та ти ж не смійся... Ти повір !
По стежечці, моя дитино ,
Іди швиденько, без зупину !
Окрай стежини не тиняйся
І без потреби - не спиняйся !
Ніде, ні з ким не розмовляй !
В гаю з звірятками не грайся,
А ще - скоріше повертайся !
Хіба що - квітів назбирай...
І манівця́ми не ходи,
Додому по стежи́ні йди !
Червона шапочка зраділа,
У руки кошик підхопила.
Відтак - статечно так пішла,
Бо мама їй у слід гляділа.
Але, як вийшла на стежину,
То вже помчалась без зупину !
По стежці жваво тупотіла !
Бо дуже там гулять любила...
Легенький кошик з пиріжками,
У кронах десь - свистять, співають,
Більчатка радісно стрибають...
Біжить стежина під ногами !
Ласкаво вітрик обвіває
І сонечко... Так ніжно сяє...
Спокійно й тихо все кругом,
Лиш шелест листя в вишині...
Крокує підстрибки, бігом,
Зненацька звідкісь, з гущини,
На стежку вийшов сірий звір !
Та не злякалася, повір,
Бо він привітну мав личи́ну,
Як пан розлігся на стежині,
[img]https://xn--80aaukc.xn--j1amh/chervona_shapochka/5.jpg[/img]
Дівча побачив, враз зібрався,
Навкруг уважно оглянувся,
А потім лагідно всміхнувся
І дуже чемно привіта́вся :
- Червона шапочка, привіт !
- Панотче, здрастуйте ! - В одвіт.
Звірюка ледь не розсміявся :
- Оце удача... Ясен світ !
Гляди, яке дівча попалось,
Смачненький буде мій обід !
А сам їй квіточку дарує
У очі зирить... Щось хитрує...
Дівча й не знало, що хижак
Рішив поснідать нею... Так...
Давно точив на неї зуби...
Та чути в гаї перегук,
А потім гамір, сильний стук -
То ліс рубали лісоруби !
- Ого !... На стежці зась її чіпати,
Бо можуть тут мене спіймати ! -
Вовчисько так собі гадає :
- Червону шапочку зловити
У лісі змоги вже немає ...
Десь-інде треба це зробити ! -
Тож він ласкаво так питає :
- Куди ти йдеш, я може знаю ?
Давай, додому проведу...
А то - й дорогу прокладу...
- Та недалеко, за ліском,
Від лісу перша бабці хата.
В дворі у неї - кіз багато
А дворик - прямо за садком !
Бабусю всі там добре знають,
Стареньку люблять й поважають !
Несу бабусі пиріжків,
Горнятко свіжої сметани
Та ще й гаряченьких млинці́в,
Таких, що прямо в роті тануть.
- То добре. - Каже вовк : - Дивись,
Навколо стільки ніжних квітів !
Чому ж ти квапишся ? Спинись ?!
Бо це ж найкраще місце в світі !
Ти можеш тут сплести віночок,
Якщо хвилиночки не жалко ...
Гляди, он синенькі дзвіночки,
Он там - ромашки, тут фіалки.
Тож дружняя тобі порада -
Букет бабусі назбирай !
Казкові квіти ! Вибирай !
Старенька буде дуже рада...
Прикрасить ними бабця хату !
Ну, я побіг, бо справ багато,
А сам - прямісінько до баби...
Та по ромашках ! По кульбабах,
Геть навпростець, крізь терени́,
До дому бабоньки побіг -
Через кущі та бур'яни !
Прибіг і всівся на поріг...
Сидить на ганочку чекає,
Та й сам до себе промовляє :
- Кишки́ у пузі марші грають,
Дівчиська бачу щось немає ...
То ж треба якось йти до хати -
Там може ще чимсь поживлюсь,
Допоки дівчинки діждусь...
Навіщо ж тут її чекати ?!
[img]https://xn--80aaukc.xn--j1amh/chervona_shapochka/7.jpg[/img]
Відтак лапище вовк підняв:
- Тук-тук... -
Навкі́л рознісся грізний стук !
Тихенько так, у двері грюка...
- Хто там ? -
Бабусі ледве чути гук...
А вовк голодний був звірюка,
Тож аж дрижак його пройняв
І слина з пащеки точить :
- Та внучка ж, ти хіба не знаєш ?
Вовк тонким голоском ричить :
- Червона шапка, що питаєш ?
Приніс гаряченьких млинців... ...
Ще й двійко ситих баранців,
Таких, що прямо в роті тануть.
І кошик, ще чогось... Сметани !
А бабця, як прийшла з двора,
То в ліжечку якраз сиді́ла.
Вже й згорблена і посиві́ла,
Глухенька, бо уже стара...
Про внучку думала якраз
А як почула, то зраділа:
- Та чую, внученько, я знаю !
Он там мотузочка - тягни !
А потім клямочку нажми -
Давно на тебе я чекаю !
Тож вовк мотузку потягнув,
А потім клямочку натис,
Мерщій у хату прошмигнув,
І над старенькою навис !
На неї хижо подивився,
Щоправда трішечки скривився,
Пащеку ширше розверзнув
І бабцю... Боже ! Проковтнув !!!
А сам на ліжечко улігся,
Та навіть двері не замкнув.
Бабусин чепчик натягнув
Й по вуха ковдрою укрився.
Ще й окуляри приладнав
І на стареньку схожим став...
Тим часом внучка в ліс зайшла,
Букет розкішний назбирала
Та ледве стежечку знайшла,
Бо, захопившись, заблукала !
А як знайшла - прямки помчалась !
Бігом ! Ніде не зупинялась,
Мерщій до бабиної хати,
Хоч квітів скрізь там так багато !
З букетом квітів й пиріжками,
З горнятком свіжої сметани
Й такими, що у роті тануть,
І ще з гарячими млинцями,
Швидким, нестримним вітрюганом
До бабці в двір вона влетіла
І в двері затарахкотіла:
- Тук-тук... ! Тук-тук... ! -
Рознісся в хаті дрібен стук,
Дівча бадьоро в двері грюка !
- Хто там !? -
З-під ковдри ледь долинув звук...
- Бабусю, я - твоя онука,
Щодуху я до Вас летіла !!!
Вам склала мама до стола
Смаколиків ! Я принесла
Горнятко свіжої сметани
Та ще й таких, що в роті тануть...
Гаряч...
Довгенько Вовк її чекав...
Тож слухать більше - не стерпів,
Дівчатко грубо перебив
І, з нетерплячки, прогарчав:
- Ех, внученько, я б тебе зз...ї..
Тьху !
Отам є мо́туз... Потягни !
Потому - клямочку нажми...
Онучка хутко потягнула
А далі - клямочку натисла,
В руках міцніше кошик стисла,
І притьма в хату дременула.
Та й привіталась дуже чемно.
Одразу ж лампу засвітила,
Бо щось було в кімнаті темно -
То бабця, штору опустила...
Новеньку скатерку встелила,
У глечик квіти помістила,
Поближче до віконечка,
Матусі люба донечка.
На лавці трішечки прибрала,
На стіл дістала передачу,
А потім, щоби бабцю бачить,
Тихенько коло ліжка стала.
[img]https://xn--80aaukc.xn--j1amh/chervona_shapochka/8.jpg[/img]
Млинців у по́стіль подала -
Така газдинонька мала...
Та тільки в ліжко подивилась,
Одзразу ж дуже засмутилась,
Бо щось з бабусею - не так,
А що - не втямить їй ніяк !
Збагнуть не може, що це значить !
Бо окуляри й чепчик бачить !
Мабуть то бабця її люба...
Але ж, які великі зуби !
Це трішки дівчинку лякає...
Вона ще ближче підступилась,
У Вовчу морду подивилась -
Не так щось бабця виглядає !
І так вона й не зрозуміла,
Що чепчик той - не бабця вділа...
Тож погляд вище переводить -
Та й бачить - вуха на маківці...
Вона очей своїх не зводить :
- Бабусю, нащо на голівці,
У Вас такі великі вушка ?
А Вовк, розлігшись на подушках,
Лаписьком поза вухом чуха,
Хрипливо мовить до малючки :
- Це щоб тебе уважно слухать,
Моя ти солоденька внучка !
Червона шапочка знітилась,
У вирла вовчі подивилась,
Та й так тихе́сенько шепоче :
- Чого на Вашому обличчі,
Такі страшні й великі очі ?
А Вовк на внучку поглядає,
В жадо́бі слину вже глитає,
А дівчинці в одвіт бурмоче :
- Моя ж ти внученька хороша,
Бо краще бачить тебе хочу !
Онучка враз зніяковіла,
Низе́нько очі опустила
Узріла лапи... Вовчі, дикі...
- Чому, бабусенько, - питає,
- І руки в Вас такі великі ?
Личину бабці Вовк зриває
В пориві дівчинку схопити !
Гарчить - не в силах говорити:
- Дитинко, щоб тебе спіймати
І дуже міцно обійняти ! ! !
Червона шапочка злякалась,
Ледь відсахнулася від згуби
Відтак нажахана спитала :
- Чого ж, бабусю моя люба,
У вас такі гострющі зуби ?!
У вовка в горлі рик клекоче,
Схопився з ліжка він швиденько,
Вчепився в дівчинку й регоче :
- Щоб їсти вас... Таких маленьких,
Смачних дівчаток солоденьких ! ! !
Ха-Ха-Ха ! ! !
До внучки нижче нахилився,
Довкола ще раз обдивився,
Пащеку ширше розверзнув,
Дівчатко миле проковтнув,
А потім в ліжко завалився,
Бо дуже сон його зморив.
Чуть-чуть рядниною прикрився,
Гикну́в, зівнув та й захропів
Та ще й так гучно, що той хропіт
На все село навкруг стелився...
Бо вовку ласий сон наснився
І стало все йому не в клопіт -
Як пан в постелі розвалився
І звідти драпать не хотів !
Але так сталось, що в той час
Обабіч чистої криниці,
Ішов по вулиці якраз,
На полювання гурт мисливців.
[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/photoalbum/74ab5915792ecacd88a00a6481f6449d[/img]
Очільник гурту - вуй Василь.
Мав чорний каптур, чорний чуб,
Удатний, мудрий дуже сильний...
Та ще й кремезний, мов той дуб !
Високий, файний, кучерявий,
І хлопець славний, дуже бравий,
Від Бога гарну вдачу мав,
У досвіт сонечка вставав,
Любив дітей, а ще - природу,
Охоче всім допомагав,
Коли прийшлось - шерифом став,
Не в жарт, до служби давши згоду.
В селі усіх він добре знав
І за порядком наглядав !
Напроти бабиної хати
Василь спинивсь коло воріт.
Присів, затих став мізкувати...
І вгледів раптом вовчий слід !
Тихенько попросив стояти
І став чутливо прислухатись -
Кріз шум дерев і милий спів,
Огидний хропіт долетів !
Тоді він тихо каже: - Братці,
Щось баба дивно так хрипить...
Можливо в неї щось болить...?
Тут щось не так у крайній хатці ...
До неї варто в дім зайти
І може якось помогти,
Та й увійшли до бабці в хату.
На скатертині - квіт багатий,
Горнятко свіжої сметани,
Й таких, що прямо в роті тануть,
Гора, гарячих ще, млинців
І повна миска пиріжків...
А ще - у ліжку хтось лежить
Та так хропе, що дім дрижить !
Мисливці тишком підійшли -
В постелі міцно сірий спить,
А з під ряднини - хвіст торчить !
Рядно брутально потягли,
А той і вухом не веде :
- Ага, вовчара, ось ти де !
То хлопці враз його скрутили,
Зубасту пащу розімкнули,
Ліхтариками присвітили,
І прямо в пузо зазирнули !
А там у вовка в животі,
На самім дні, на видноті,
Сидять: бабуся, козеня,
Зайчаток троє, дві корови,
Мале зелене жабеня,
А там і внучка виглядає -
Тремтить - на поміч все чекає,
І всі вони - живі-здорові !
Сидять і плачуть в темноті,
В бездоннім вовчім животі...
У пузо хлопці зазирнули,
І плач тихесенький почули,
І дуже й дуже розгнівились -
Ледь сіромаху не прибили !
Вовчисько з ляку весь зібгався,
В куток під лавкою забрався.
Його мисливці міцно взяли
Та й чоботом під зад піддали,
Ще й догори перевернули,
І вельми сильно трусонули !
Тоді із вовчого нутра,
У білий світ, як із відра,
Зайчатка випали, корови,
Одне маленьке козеня,
Дрібне зелене жабеня,
Червона шапочка і бабця...
[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/photoalbum/c3617e13ca6f32580f98141a6da64427[/img]
В траву беркиць - яке ж то щастя !
Притому всі - живі-здорові.
В кайданки вовка закували,
Через подвір'я провели,
У автозак запакували
І до звіринцю повезли.
Та й засадили його в клітку...
Всім на показ... Зокрема - діткам !
Щоб дітки знали, що хижак
Той - вовк. І виглядить він так !
[img]https://studfile.net/html/2706/999/html_fSMbHDtc_k.Hry4/img-j1U2Fa.jpg[/img]
Щоб знали, хто на вас пантрує,
На стежку крадькома виходить,
Розмову влесливо заводить
І навіть квіточку дарує.
Не довіряли щоб таким -
Завжди голодним й дуже злим !
Ще, любі, хочу вам сказати,
Усім - великим, і малим:
- У лісі можна заблукати !
Не варто в ліс ходить самим...
Ніякий вовк не має знати
До кого йдеш, у котру хату,
Хто де працює, з ким живеш
І що ти в кошику несеш...
Якщо вже по стежині йдеш,
То в ліс далеко не відходь,
Розмов з вовками не заводь
Бо злих пригод собі складеш !
Будь обережним, не хи-зуй-ся !
Затям - з чужими не спілкуйся,
Чужим - не довіряй своє,
Бо звірі всякі поряд є !
[i]Фотоколаж автора[/i]
04.12.2020 - 18.05.2021 р.
31.05.2025 - 01.09.2025 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047170
дата надходження 05.09.2025
дата закладки 06.09.2025
Я напишу есе
В щемно цікавій сфері,
Думка мені пече
Та відчиню я двері.
Хочу відкрити світ,
Той, що такий вагомий,
Лиш де безмежність літ
І вже не буде втоми.
Сумно так на душі,
Тільки любов лікує,
Там де нема межі -
Серце ту фальш відчує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047187
дата надходження 06.09.2025
дата закладки 06.09.2025
Остання ваба літа - на узбіччі.
Схиляє сонях долі золота́.
І перше на деревах жовторіччя
жалями запечатує вуста.
По травах перестиглих тіні бродять.
Їх передчасно загубила ніч.
Ще трохи, і осінні хороводи
роздмухають зусюд янтарний спітч.
А ще ж бо треба встигнути зібрати
зерно достигле до земних країв
і запалити ватру коло хати,
аби теплила серед зимних днів.
Натішитись осонням павутинним
і спогади у коси заплести,
щоб не було найменшої причини
писати розтривожені листи.
Напитись і набратись повногрудо
цих пізньолітніх неповторних ваб,
що на узбіччі потихеньку студять
коштовний позолочений єдваб.
30.08.25 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047159
дата надходження 05.09.2025
дата закладки 05.09.2025
Чи не тому, що я тобі - ріка?
(Дорога? Перепона? Бездоріжжя?)
Не знаєш сам дочасу. Але ніжність
росте крізь ніч, що мов земля, глевка.
Що мов вода, якій немає дна.
Пребілий день пресинім снігом
повен.
Мовчать ефіри, музи і весна.
І Бог мовчить.
А ти - будуєш
човен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790159
дата надходження 03.05.2018
дата закладки 05.09.2025
https://www.youtube.com/watch?v=PqFo-tve6xQ
(тут пісня з відеорядом)
Зоряний Ткачу,
ти тчеш
не тільки основу неба,
чи місяця сяєво мовчазне,
а ще —
вільними
і нероздільними,
як Свобода і Ластівка, —
тчеш себе і мене…
До пітка́ння
у міжзоряному полотні
ти додаєш сонячні промені,
що тремтять у тихім
неспішнім чеканні
на моїм підвіконні —
ніжні
сонячні промені,
а ще —
нової свідомості
тчеш
бачення кришталево-ясні.
Зоряний Ткачу,
у твоєму світлотканні
джерельно бачу
хвилі лагідні
Любові чистої —
безумовної.
Істинної.
.
Ти — Ткач
Гармонії…
…І, як золоті зірки,
світяться
на домотканім
твоїм полотні
достойні
людські вчинки.
30.08.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046781
дата надходження 30.08.2025
дата закладки 31.08.2025
Черпаю тишу сонячним веслом.
Тремке відлуння озоветься -
У закутках ліричних серця,
Під неозорим обрію крилом.
Енергії хлюпочуть джерелом -
Хвиляста голосно сміється,
На берег піснею проллється,
Сповита життєрадісним теплом,
Окрайчиком душі торкнеться...
Як хочеться, щоб так завжди було,
Допоки літо ще не відгуло!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046315
дата надходження 24.08.2025
дата закладки 26.08.2025
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю.
Я и зараз з спогадами в раи літаю.
Я бачу двох чудових янголяток,
Яких ти принесла мені до хати.
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю.
Я з ними перешкоди всі долаю.
Вони мені, як талісман в житті-
Там очі з блисками твої и мої.
Любив, коли вертався я до хати,
Вони мені приносили ті маки,
Які з тобою ми в полях збирали.
Як ми цих янголів бажали і чекали.
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю,
Як ми з травою перешіптувались в гаю.
Як від дощу під вербами ховались.
Як ми в проміннях сонячних купались.
Ми жили, ми кохали, ми творили.
Ми наших діточок ростили.
І ми тоді із хмарами літали.
П"янкі квітки нас просто чарували.
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю.
Коли я в хаті янголятко колихаю.
А світ уже весь полум"ям палає.
А ще ніхто про це не відає, не знає.
Що наше небо, наше сонце и зорі
В полон узяти хочуть орки кволі.
Їх породила рідкісна тварина,
Яка ніколи не народить сина.
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю,
Як випустили в небо чорну зграю.
Над ангелами нашими кружляли
Вони ж прокляті зовсім і не знали,
Що люблять наші діти воленьку святу.
І хочуть зберегти для внуків землю цю.
Нехаи вони розплещуть по землі
Ту нечисть, що ввірвалась на зорі.
А пам"ятаєш? Все я пам"ятаю.
Я небо чорне із землею колихаю.
Розтрушую ці чорні будні знов,
Щоб в нашу хату знов приишла любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044739
дата надходження 30.07.2025
дата закладки 31.07.2025
Моменти безмежного щастя,
Частенько вбиваються словом,
Як начебто долі забава,
Зневіра навідує згодом.
В людині вбачаєш найкраще,
Утішне... в бездушному царстві,
Це тільки-но глянець засяє,
У гніві, побачиш без фальші.
Наївність, дитинства відтінок,
Мрійливої дівчинки казка,
Зустрінувши море насмішок,
Не значить прийшла вже поразка.
Тож силу зібравши до купи,
Злетить ще у небо журавка,
Ця пташка не відає згуби,
Струснувши крильми́ на уламках!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044518
дата надходження 27.07.2025
дата закладки 30.07.2025
В "країні чудес" я живу.
Здається, що сплю наяву.
Цей сон - безперервний кошмар:
Тут повно страждання і чвар.
Навколо суцільна брехня.
Стрибає валюта щодня.
Війна безкінечна - це жах!
В парламенті всі "на ножах".
Мовчу я вже за ТЦК:
В голоти скрізь доля важка.
НАБУ, СБУ, з ними й САП...
Гризні цій радіє кацап.
Я "телек" вмикати боюсь.
Новини почую - гублюсь.
А ціни в крамницях - дурня!
Тарифи - якась маячня!
По вуха сиджу у лайні.
Не вижити, мабуть, мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044702
дата надходження 30.07.2025
дата закладки 30.07.2025
Мийте розбиті шибки від ворожой навали,
Драйте підлогу, освячену криком невинних,
В очі погляньте сусідам із пошуком правди,
Візьміть собі трохи від часу, що згаян невпинно.
Дух Великодній, мов милиця задля надії,
Стелиться тонко, в броню огортає майбутнє,
Наснагу плекає, з невіри витягує віру
В те, що здобудем, здавалося що нездобутнє.
З вітру і сонця візьміть обережних цілунків,
Кожне сьогоднішнє слово най буде молитва.
Тож добре міркуйте, складаючи подих у звуки.
Бо нас всіх не буде, коли закінчиться гонитва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038037
дата надходження 19.04.2025
дата закладки 22.07.2025
Вона прийшла. У чашці — млосна тиша.
А він вже там. І знов не зводить зір.
Її волосся пахне димом вишень,
А погляд наче тріснутий сапфір.
Вони про книги. Про вино і втому.
Про дощ в Парижі, де ще не були.
Він би торкнувся — та біда у тому
Що серце просить, розум каже -ні.
Її вуста— півсвітла і півтіні.
Йому б — ковтнути, зникнути, згоріть…
Та досвід вчить триматися до ліній,
Бо крок до неї — наче шлях крізь лід
І вже рахунок — два еспресо з цукром.
І посмішки — як захист, як броня.
Він зачарований її парфумом,
А серце шепче: “Це ж вона… Вона.”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041343
дата надходження 09.06.2025
дата закладки 18.06.2025
[i]Боротьба за нескорене...
[/i]
Тирса безжалля котилася дотиком шуму,
І чули про неї далекі, міцні літаки.
Вони розбивали небесся у чорну задуму
І ки́дали крила на темні й густі береги.
А там, на землі, під небесно-машинно-ходою,
В окопах "за волю" на скованій болем струні,
Утомлені очі і те, що зосталось від бою...
Чекали затишшя у сірій, беззвучній луні...
Грива коне́й розганяла насуплені хмари,
Палали мотиви, кричали небесні вогні!
Брехати за правду й купати засмолені чари,
Бути слугою, за волю, на дивнім одрі...
20.05.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041471
дата надходження 11.06.2025
дата закладки 11.06.2025
Ще дощ не плаче, літо кленучи,
Та Осінь серпню в очі зазирає.
Побралися веселка з небокраєм,
А день сумний натомлено мовчить.
От підрости б, хай на хвилину лиш!..
Шукає, де б за обрій зачепитись.
Закинувши пісок в діряве сито,
Час невблаганний знічено принишк.
Ще дощ не плаче, сліз не назбирав.
Медовий Спас частує всіх зухвало.
Спекотні ночі виснажені шалом.
В обіймах Осені скипає звабник Ра -
Спокуса нині наймодніший крам.
07.08.19.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844712
дата надходження 11.08.2019
дата закладки 05.06.2025
Не мруж своїх очей, хоч біль несе світанок,
Хоч ллє в зіниці дощ скорботну сіль ночей.
Нехай сьогодні день - самотній полустанок,
Дивись крізь нього вверх, не мруж своїх очей.
Розгледіти в пітьмі саме осердя болю -
Це шлях твоїх блукань і суть твоїх офір.
Допоки терпить час, пусти думки на волю
Шукати поміж душ рятунку від зневір.
Вдивляйся в кожну з них відверто, по - дитячи.
В котрійсь, можливо, є притулок і тобі.
Не мруж своїх очей, бо жоден не побачить
Твоїх пекельних скрут прихованих в мольбі.
Коловоротить світ і межі всі змиває,
І нашу самоту примножує щодень.
Не притлумляй свій біль, нехай і він співає,
Бо тане самота в луні таких пісень.
Допоки щадно час дарує прокидання,
Його куштуй на смак,немов вишневий глей.
Мить досвіту прийде, хоч нині скрізь - смеркання.
Пройдемо ж ніч удвох. Не мруж своїх очей...
05.06.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040991
дата надходження 05.06.2025
дата закладки 05.06.2025
Снить нічна тиша накрапає дощ,
Легко музично, мов шепче щось,
Листя торкається, душі, єства,
Все омиває свята вода.
Тонким струмком стікає з дахів,
Хтось і не спинить, якби й хотів,
Змиє весь пил, що припав за день,
Ніби, по трубах звуки пісень.
В тихім звучанні, розпач, жура,
Слід залиша безжальна жара,
Вто́му ледь змиє в тиші нічній,
Дощик легенький, не буревій.
Стиха останні краплі мовчать,
Хоч, хитаючись хочуть заграть,
Все ж звуками нічного дощу,
Може спокій, я з ними знайду.
Ніч у сні чує кроки чиїсь,
Краплі хиткі, як думи мої,
Все, це на благо, най би було,
Сонячний ранок збудить село….
То... є надія нічки й моя,
Вкотре почути спів солов’я,
Щебет про мир по всій планеті,
Щоби щораз мрії на злеті...
Світлі і теплі зігріли серця,
В тиші щасливій все майбуття.
04.06.2025 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040905
дата надходження 04.06.2025
дата закладки 04.06.2025
Бог світ створив.
Чудес робив багато
І різних див,
І зло для чогось
На Землі лишив.
Добро і зло обміркувала.
Вибираю.
Не хочу в темряву і в "ад"
І вибрала "до раю".
Роблю добро, допомагаю.
А зло у спину стукає:
-"Я теж чекаю!"
Я повертаюся до зла,
Кажу йому: "На тебе зла,
Не бігай за спиною."
Воно мені: "Мене нема.
Ти розберись з собою."
Все більше думаю, питаю:
-"Хіба не так я вибираю?"
Речей багато ще не знаю,
Та вже для себе відкриваю
Якісь дверцята потайні.
-"Чи можна зла позбутися?"
Ні-ні!
Бо, як існує темна ніч,
Існують невід'ємно світлі дні.
Не вибирати треба, а пройти,
Як проходить ріка між двох берегів.
Пройти- протекти торкаючись,
Не зупиняючись.
Бо, як пристать до берега одного-
Позбудешся другого,
Ніхто не знає занесе куди.
Пройти поміж двох берегів:
У темряві не розчинившись,
У світлі вогняному не згорівши.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040346
дата надходження 23.05.2025
дата закладки 30.05.2025
"Сила зла міститься в здатності
переконувати, що його не існує."
---
"Сила зла заключена в способности
убеждать, что его не существует."
(з книг)
"Подібне притягує подібне"-
Чи цей закон працює,
Чи може інший, та,
Завжди знайдеться той,
Хто силу зла за істину відчує.
І попливе у мандри,
Не визнаючи берегів,
За своїм "я" малим;
Однак із думкою:
"Існую я - такий великий,
Світ інших, де мене немає,
Він безликий.
Що відбувалося без мене-
Все бездарне,
Ціна йому лиш гріш один
У день базарний."
-"Несіть лекала, ножиці
І "карту" світу,
Доби достатньо буде - розкроїти;
А, ні- я впораюсь до літа.
Ні в кого козирів уже нема,
А в мене карта козирнА:
Не дайте цьому хлопцю зброю,
Сідає хай за стіл переговорів."
-"Це не працює!"
-"У вас ще думка своя є ?
Ми зброю вам даєм,
Чому надумали пручатись?
Як важко з вами домовлятись!
Ось інша сторона- працює."
---
Знайдеться завжди той,
Хто силу зла за істину відчує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035754
дата надходження 19.03.2025
дата закладки 19.04.2025
Над вужиним лазом щу́ляться луги́.
Вітер у ярузі сипле батоги
Чергам очерету й купочкам рокит.
На перлистих хмарах променистий слід
Спалахнув і згаснув, загасив вогонь
На дощах хвилястих. Гуркіт осторонь
Колом прокотився і за обрій впав.
Хлющ пролився лісом й ліс залоскотав
По гілках безлистих стру́мами небес.
Й диво - ліс підвівся, наново воскрес,
Підхопився ша́лом нової весни,
Що летить зухвало на крилі сови.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035737
дата надходження 18.03.2025
дата закладки 11.04.2025
* * *
Торгує нами час за нелюбов.
За щастям в черзі люду більше стало.
Когось із глини сонця ліпить Бог,
А інші темні, - їм усього мало.
І дрібнять нас роки, гріхи, думки.
В молитві таїмо ще серця скриток.
Ще тліють віршів щирих дні – рядки,
Де стигне попіл болю в білий смуток.
14.02.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033173
дата надходження 14.02.2025
дата закладки 18.02.2025
Кажуть, колись красивий хлопець жив,
І дівчину-красуню він любив.
Як одружитись їм прийшла пора,
раділи всі дорослі й дітвора.
Любили їх обох не за красу,
за серце щире й слова чистоту.
Хоч радувала й усмішка ясна,
блакитні очі, їх легка хода.
Спливло багато часу вже з тих пір,
він ходить в небі між сріблистих зір.
Все дивиться на Зіроньку свою,
ту найріднішу, ніжну і ясну.
Той хлопець - Місяць, дівчина - Зоря,
весела, ніжна, світла, чарівна.
Як день прийде - стають вони одним,
їх донечка є Сонечком ясним.
Любов - це Щастя, Радість, Теплота,
це Вірність, Щирість, Світло, Чистота,
що гріють й нас на цій святій Землі
в похмурі, ясні, і веселі дні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033243
дата надходження 15.02.2025
дата закладки 18.02.2025
* * *
Проходить небо враз крізь ліс думок.
Душі таємна сутінь сонця жде.
А серця дзвін то кличе, то замовк.
Чим тіла древній глек наповнить день?
Ховаємся, мов діти, від гріхів.
Гіркі слова вростають міцно в нас.
Щось відболить, загасне поготів,
Бо вірим, що усе лікує час…
06.02.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032599
дата надходження 08.02.2025
дата закладки 08.02.2025
Ні острахи, ані душа провісна,
Ні Всесвіт сам, що лине в майбуття,
Не скажуть час, коли кохання пісня
Дійде свого природного кінця.
Вже смертний місяць пережив затмення,
Своїх пророцтв авгури відреклись,
Все огорнулось ясності знаменням,
І світ оливам шле благую вість.
Моє кохання навіть смерть здолає
З краплинами цілющого часУ,
Хай з безсловесних смерть врожай збирає -
Я ж в цих рядках себе переживу.
І ти зі мною житимеш в віршах,
Коли й царів гробниці зійдуть в прах.
05.07.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - "Портрет Емілії Фльоге", Густав Клімт. 1902
На цей переклад створена пісня, музика та виконання НМ ОКТАВА. (Авторські права належать Тетяні Даніленко):
https://oktava.me/song/66ec14016d1ec952dfc95d4a
Not mine own fears, nor the prophetic soul
Of the wide world dreaming on things to come,
Can yet the lease of my true love control,
Supposed as forfeit to a confined doom.
The mortal moon hath her eclipse endured
And the sad augurs mock their own presage;
Incertainties now crown themselves assured
And peace proclaims olives of endless age.
Now with the drops of this most balmy time
My love looks fresh, and death to me subscribes,
Since, spite of him, Ill live in this poor rhyme,
While he insults oer dull and speechless tribes:
And thou in this shalt find thy monument,
When tyrants crests and tombs of brass are spent.
William Shakespeare
Переклади Віктора Марача і Олександра Грязнова:
Ні страх мій власний, ні душа пророча
Землі в передчутті прийдешніх змін
Любов мою не спинять, не відстрочать,
Якій, здалось, не встати вже з колін.
На зло всім передбаченням брехливим,
Затемнення здолавши й небуття,
Шле місяць нам надію, і оливам
Мир обіцяє й світле майбуття.
Любов моя цвістиме разом з ними,
Я ж буду вічно жити в цих рядках,
А племена залишаться німими –
Розвіється їх безсловесний прах.
І ти переживеш, на заздрість їм,
Гробниці і герби в рядку моїм.
Віктор Марач
Ні власний страх, ані пророчий зір
У майбуття задивленого світу
Не можуть знати, до яких же пір
Я збережу любов несамовиту.
Вже смертний місяць пережив своє
Затемнення, – на зло чуткам брехливим, –
І зрозуміли ми: надія є,
І довгий мир обіцяно оливам.
І навіть Смерть тепер підвладна нам:
Хай я помру, та в віршах я воскресну.
А забуття страшне лиш племенам,
Що грамоти не знають, безсловесним.
І ти переживеш в рядках моїх
Вінці тиранів і надгробки їх.
Олександр Грязнов
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032384
дата надходження 05.02.2025
дата закладки 05.02.2025
Самотня тополя
Стоїть серед поля.
Вітри на привіллі
Ламають їй гілля.
Їй шкодять морози
І спека, і грози.
Така її доля -
Стояти у полі.
Буває, людина
В жорстоку годину,
Неначе тополя,
Сама на роздоллі
Воює зі світом
Хоробро, відкрито.
А світ норовливий,
Підступний, брехливий.
Молитва до Бога
Надасть допомогу
В найтяжчу негоду
Людині без роду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032212
дата надходження 03.02.2025
дата закладки 05.02.2025
День вмирав повільно, неохоче.
Опускалась на містечко ніч,
Одягла комбінезон жіночий,
Запалила міріади свіч.
Викотився місяць вайлувато
І запала тиша навкруги.
Сповила дрімота люд завзято.
Та не спали підлі вороги.
Ось вони, ненависні шахеди.
Чути сильні вибухи кругом,
Крик і стогін. Ген, летять ракети.
Пожирає плоть людську вогонь.
Над містечком світиться заграва.
Всюди пекло. Ясно, ніби вдень.
Хто, скажіть, надав бандитам право
Нищити беззахисних людей?
Ні, не дасть прощення Бог ніколи
Вбивцям, що засіли у Кремлі.
Душі їхні не спасуть престоли,
Зведені на спаленій землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032299
дата надходження 04.02.2025
дата закладки 05.02.2025
Хотіла б я в попутники тебе́,
Та наша доля вкрай до примх охоча…
Немов ліхтар, що сіє тіні ночі,
Вона є дивна, та на свій манер.
Сховатися б за вилиском люстер
І відчай, як дрова́, вночі палити,
Та я не стану.
Буду просто жити -
Полину з вітром піснями флоєр,
Схоплю за пишний хвіст біляву хмару,
Яка сніги викохувати марить.
І поки промінь сонця ще не вмер,
Ми з нею спалахнемо, як костер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032326
дата надходження 04.02.2025
дата закладки 04.02.2025
Тяп-ляп-хмарина в'їдлива дрейфує
В просторі зашкарублих ледацюг,
Щоб в їхні руки вп'я́стись, мов терпуг,
(Ті ж ні гу-гу, мовляв: "Пручатись всує!").
І ширить тілом капосну недугу,
Яка в єстві росте, мов баобаб,
Повсюдно з рук жбурляючи тяп-ляп:
"Хай всесвіт огортає недолуге!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028692
дата надходження 16.12.2024
дата закладки 04.02.2025
Обіймемось, як віття дерев,
попри гучність зловтіхи і рев.
Словом теплим і дотиком світла
розірвемо накинуту сітку,
бо ми створені для перемог,
бо тримає за руку нас Бог.
Обіймемось крізь стіни і простір.
Зникнуть, вірте, кривавії монстри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032223
дата надходження 03.02.2025
дата закладки 04.02.2025
На річці плескалися хвильки,
І човник гойдався неспішно,
Хотілось побути, де сивий,
Серпанок, вкриває потічок.
Тихенько укутавшись пледом,
Заснула б немов у колисці,
Дитинка маленька під небом,
Свій сон довіряє хмаринці.
Прокинуся сонцем зігріта,
Що ніжно тримає в обіймах,
Я ж мовби пустунка пір'їнка,
Торкаюсь устами проміння.
Музична композиція створена за допомогою SUNO AI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032310
дата надходження 04.02.2025
дата закладки 04.02.2025
Потяги іржавіють старі,
у тумані чути рип та рип.
В пам'яті рожевих сім чудес.
Лісв безсонні пнеться до небес.
І "люблю" останнє я ловлю,
Зморшок не зітру смугасту млу.
Рейок блиск, шліфованих коліс
В мандрах, як моїх сузір'я літ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031091
дата надходження 19.01.2025
дата закладки 19.01.2025
Торкнись мене поглядом через роки,
через відстані й час невблаганний.
Торкнися незримо душі, ще поки
пломеніє він в серці, бажаний.
Вгорни у мереживо зіткане з зір,
хоч в уяві, на мить неповторну…
Від погляду того воскресну, повір,
щоби стерти з доріг перепони.
Торкнися очима, як сонце небес
В них надії живуть, хоча й пізні.
Нехай усі твердять: - немає чудес!
Ти ж для мене, мов нота у пісні
жива. І звучиш, немов тисячі їх...
І вливаєшся в спів суголоссям.
Торкнулась думок ненароком моїх...
Сколихнула, мов поле колоссям…
Бентежить твій погляд і через роки
Через призму ночей, у світанках
Нехай не залишить мене він, поки
живе мрія двох доль… До останку.
18.01.2025
Л. Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031034
дата надходження 18.01.2025
дата закладки 19.01.2025
А жінку образити просто,
Відступить безмовно подалі,
Душі так журливо і млосно,
Мов кинули квіти прив'ялі.
Хотіла б забути дні, прикрі,
Та серце не вміє мовчати,
Неначе пробігли вразливі,
Похмурі відчужені хмари.
Ти знаєш, отам під снігами,
Вже о́брис чекає рожевий,
Написана доля зірками,
Ці знаки нікому не стерти.
Бузок як розквітне духмяний,
Зігріє теплом і сумлінно,
Розвіє душевні тумани,
Додавши привітних усмішок.
Музична композиція створена за допомогою SUNO AI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030873
дата надходження 16.01.2025
дата закладки 17.01.2025
Зимна ніч опустилась на землю,
Круглий місяць повиснув вгорі,
Поміж хмар миготять зір вогні.
Ваблять погляд далеким магнітом,
Ворохоблять лавину думок -
Наближається вічності крок.
Хто, як жив, чи по совісті й честі,
Чи шукаючи вигоду скрізь -
Всяк спізнає ту засвіту мить.
14.01.25
світлина: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030734
дата надходження 14.01.2025
дата закладки 17.01.2025
***
Давно я вірші, зимо, не писала
про тебе та твою блаженну суть.
Яким же ти довірилась вокзалам?
В яке вино перебродила лють?
Нічого, повз проходячи, не кажеш:
я чую хлипання твоє, гортанний кашель,
неначе журавлі весну несуть.
Ні снігу досхочу, ані морозу,
дерева уночі на самоті
все потерпають від свого артрозу:
дощі ідуть, холодні та густі.
Спиваючи небесну вогку сповідь,
скрипить підвода часу, в’язне обід…
і я пишу під вибухи про сплін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030733
дата надходження 14.01.2025
дата закладки 17.01.2025
Вона чекала сина із війни,
Щодня молитву посилала небу,
До нього було ближче з полонин,
Душа ж у цьому бачила потребу.
Такого легіня зростила! І… сама…
Тож і любов сильнішу мала вдвічі.
Коли ж війни покликала сурмА*,
Подався син у батальйон Да Вінчі.**
Він виростав серед краси Карпат,
Де знали волю гори і смереки,
Тоді вже зрозумів: мо@каль – не брат
І що війна – для людства небезпека.
А матінка лишилася одна –
Жила у рідній хаті… з самотою:
«Кому потрібна клята ця війна,
Котра мене зробила сиротою?»
Вона чекала сина, як ніхто,
Молилася Всевишньому і зорям,
Слова свої скріпляючи хрестом,
Аби минуло хату її горе.
Воно ж не забарилось: у вікно
Пташина стукнула (невже це звістка),
У душу ніби хлюпнули багном:
«Так і не дочекалась я невістки…»
Лице її зробилось крейдянИм,
Коли озвався голос в телефоні:
«Ваш син… згубився на стежках війни,
Тепер він, очевидно, у полоні…»
Вона не впала… «Отже, він живий, –
Майнула перша думка блискавично, –
А може, десь поранений кровить?»
І план собі намітила незвичний…
А згодом ненька опинилась там,
Де між землею й небом смерть гуляє,
Де плавляться характери й метал.
Її ж солдати «мама» називають,
Бо бачать у ній рідне, те своє,
Що залишилося за кілометри,
І в душах їхніх затишно стає,
Бо й тут рятує мати їх від смерті.
Вона ж із ними всюди й… «на нулі»,
Свої рахунки має з ворогами,
Уже й заслуги має немалі,
І вірить, повінчає сина в храмі
З тією, кого доля обере,
Та покищо у неї справ багато:
До зустрічі із сином не помре,
Весілля дітям справить в рідній хаті.
Й радітиме за них той перевал,
Що був для них далеким, але й рідним,
Де Івасюк про руту заспівав,
Де в людях проросли любов і гідність.
12.12.2024.
* – 1. Старовинний духовий музичний інструмент прямої видовженої форми, який використовували перев. як сигнальний.
** – Батальйон Да Вінчі — це бойовий підрозділ ЗСУ.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030732
дата надходження 14.01.2025
дата закладки 17.01.2025
Сяє ясне сонечко між смерек
На вітті сніг , як алмаз блищить.
Зима розлила молоко із глек
І дарує нам блаженну мить.
Кружляє в танці з вітром білий сніг
Сніжинка тане на долоні.
Зима нам встеляє килим до ніг
У казку везуть білі коні.
Падає білий сніг ,як вишні цвіт
Запрошує зима на свято.
Забілів , так сад наче ясен світ
Дарує щастя в благодаті.
Морозець малює квіти на склі
В саду мов у казці навкруги.
Зима сяє в осяйнім кришталі
Увінчала вишню у сніги.
О, яка краса немов у казці!
Білий ніг скрипить під ногами.
Різдво вже прийшло у божій ласці
І запалює свічу піснями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030730
дата надходження 14.01.2025
дата закладки 17.01.2025
Усе життя він кланявся землі, воді,
Старому світу щедрої криниці.
Щоразу заглядав в її зіниці,
Для нього обереги - і земля, і дім.
А інколи той "пристрій" смуток огортав,
Чомусь здавалось, що косилось сонце.
Ставав якимось зовсім безборонним,
Блищав вужем здалека гордовитий став.
- Дивак ти, дерев'яний журавлю, дивак.
Тобі не хочеться селом літати?
Ось так простоїш вічно біля хати? -
кричали чорні галки, -
- ти немов закляк.
Здригався журавель вві сні, вночі тремтів.
І плакав гірко вдень, курликав важко.
Хоч синь так кликала печальну пташку -
Ось тут народжений, тому й не полетів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030938
дата надходження 17.01.2025
дата закладки 17.01.2025
Я подумки, обійму прекрасний світ,
Є в ньому, пречудовий, барвистий цвіт.
Де перлами, зачарував світанок,
Пробудить, враз звук пташиних співанок.
Ти земле, о красуне, втіха ранку,
Вплітаєш… золото у вишиванку.
Промінчик, перший виграє несміло,
Дорогу, кладе дню досить повільно
.
Минає час, небо відкрило очі,
Махрові хмари, як вії дівочі.
Ледь –ледь здригаються, ніби з просоння,
За мить, ясна блакить проб’ється зовні.
Свята землиця переводить подих,
Вщасливить радо, час полудню гордий.
Життя… це так, воно щоденне,
Нехай упевненість у всьому кремнем.
Довічним зігріває серцебиття,
Де мрій політ і надії майбуття.
Тоді душа, осяяна весною,
Повірить у щастя, навіть і зимою.
Шануймо люди, нам Богом даний світ,
Щоб віра в мир, життя - не згасла повік!
Тож злет натхнення, хай лине над світом,
Завжди казковим, ніжним, теплим, світлим…
Тоді й поет відкриє душу, серце,
Напише вірш про життя, сокровенне,
Земне, дорогоцінне, наче вперше.
17.01.2025 р
(Вщасливить -те саме, що ощасливить)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030939
дата надходження 17.01.2025
дата закладки 17.01.2025
[quote]Бытие только тогда и начинает быть, когда ему грозит небытие.
Федор Достоевский «Записки из подполья»
[/quote]
– Диви, як гарно!
– Ану, сфотографуй мене швиденько!
– Де?
– Та ось тут, біля корабля.
– Величезний який!
– Аж не віриться, що такі бувають.
– І це ж ми на ньому попливемо...
Середній клас поступово займав свої місця, пам’ять фотокамер та мобільних телефонів заповнювалася селфі й не селфі, вдалими й не дуже. Чи тоді ще не розповсюдилися стільникові – й не існувало селфі? Хтозна, коли ти сіла на той новітній титанік.
***
Подібна історія змалку здавалася тобі знайомою. Наче на початку двадцятого століття це також була ти – твоє попереднє життя абощо. Наче ти пам’ятала, як це – тонути просто посеред каюти, поки з боку на тебе споглядає підступна крижана скеля. Втім, ти завжди гостро реагувала й на розповіді про літаки, що загинули. Особливо – якщо там зустріли свою смерть футбольні команди.
Титанік – давно вже символ, а не корабель. Щодо айсбергів, їх повсякчас треба уникати. Ні, вони не підступні. Але в разі зіткнення – втоплять, не питаючи імен, не перевіряючи паспортів, не зважаючи на епоху й імовірну загрозу глобального потепління.
***
Проте нині ти не переймалася. Ти фотографувалася з «могутнім» кораблем і «крихкою» кригою, милувалася феєричним заходом сонця і сріблястими хвилями. У захваті телефонувала друзям і надсилала їм ММS. І мала рацію, адже для будь-кого з нас важливо встигати жити.
Коли ж наш хиткий світ наскочив-таки на апокаліпсис місцевого значення, ти плакала й відмовлялася сідати у човен з елітою суспільства. Човнів для решти пасажирів очікувано забракло, біднота захлиналася, стискаючи свої нехитрі клунки і гублячи в темній воді дітей. А ти сиділа десь на самому вершечку, дивилася на чергову атлантиду, огидну й чарівну, і відчувала, що гинеш із нею, за неї – чи замість неї.
Аж не віриться, що таке буває.
Це ж ми на цьому пливли.
Усі шпальти знову за потопельниками. Диявол малював з тебе портрет. Бог виступав за критика. Ти плакала, хапаючись за по-лютневому холодне весняне повітря.
Ти не помітила, як вчепилася у якусь дровиняку, і вона понесла тебе до рятувальників. Ти не тямила, нащо вкотре встигла вижити, втративши ще один титанік.
Але ти вижила. Вранці над тобою нахабно зійшло сонце. Ти тримаєш у руках газету, де читаєш про себе – й наче не про себе. По радіо лунають твої пісні. Десь тріпоче твій прапор.
Ти – це справжня ти.
Україна. Як гарно. Сфотографуймося на згадку. Ось тут, на тлі скаженого року, що минає. Що обов’язково мине.
Бо не минає лише посмішка Джоконди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613546
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 06.01.2025
До побачення, люба і мила красуне,
Ти відходиш у даль, як грайливе відлуння,
Ніби промінь ласкавий, що пестить долоні
І листками чудово притрушуєш скроні.
Дивна, ніжна, п'янка та приваблива пані,
Милий образ ховаєш у сизім тумані,
І за обрієм там де твої володіння
Тихо падає лист, мовби чисте сумління.
Опадає краса, ніби мудрість листочків,
Щем торкає мене дивовижних рядочків,
Полонить світла мить і пейзажні картини,
Як люблю ці осінні та дивні хвилини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027771
дата надходження 03.12.2024
дата закладки 08.12.2024
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі легке тремтіння.
Молитву щиру чути у вечірніх дзвонах.
Квітують хризантемні заметілі,
Розносять пахощі чекання...Шурхіт листя...
Нарешті, люблячі серця зустрілись.
Любов'ю пахне осінь і в повітрі лине.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027495
дата надходження 29.11.2024
дата закладки 01.12.2024
«Не забувай мене! О, ні!
Перекотилася корона
У виноградник. Сині грона,
Налиті соком і хмільні,
В притишені осінні дні
Розпаленіли у вині.
Перебродили в шумовинні
Яскраві ягідки рясні -
Стікають соки журавлинні.
Я ж догоряю у вогні,» -
Ніч листопаду говорила.
Уранці буря їх накрила,
І випав сніг
Зимі до ніг . 18.11.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026896
дата надходження 20.11.2024
дата закладки 23.11.2024
У неплідному лоні лихої доби,
де пітьма проросла в зиму найхолоднішу
на піддашші поснули німі голуби,
щоб вернути нам мир, щоб зігріти нам тишу.
Не тримай, я прошу, голубів відпусти,
проти ночі лихе — зачиняти горище.
Їх гойдали гілки, їх гойдали дроти,
їх гойдала пітьма на міськім кладовищі.
Подаруй їм свободу і волю всьому,
хай тихесенько протягом двері колише.
Глянь, до тебе несе вітер чорну тасьму,
щоб цю мить записати у вічність і тишу.
Милий Боже, прошу, відпусти голубів.
Мир народять вони, світло тьму переможе.
Та якби ж нашу мову ти чути схотів...
Прикро нам, що ти нині забув її, схоже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025959
дата надходження 06.11.2024
дата закладки 11.11.2024
[i][color="#750101"]Katмy[/color]-шо мариться в довгі осінні ночі-[color="#750101"]Udо...[/color][/i]
[youtube]https://youtu.be/f5aO4encXl4?si=7JCHpemLDhDnQR-U[/youtube]
[i][b][color="#4f042d"]Осінній ранок… Шедрим промінцем
в вікні моєму ти затріпотіла...
Як не впустить, коли на серці – щем
й химерні заштрики по всьому тілу?!
І ось – весна розквітла на губах,
у розмаху розкриті млосні руки.
Не всто̀яти вже на твердих ногах,
не винести гріховно-хтиві муки!
Й міраж-туман здавався вже не злом,
стікаючи по тілу струмом крапель.
Бо птах кохання в груди б'є крилом,
зникає сором, замість нього – за̀пал!
Й зникає враз оманно, стрімголов
височество табу, умов і правил.
Міраж. як тро̀ща, все перемолов,
усе, що вище, прритьмом обезглавив.
Навіщо нам отой, знать, мревний рай?..
Навіщо грає він із нами в сховок?
Впіймав міраж – візьми і покарай,
І не веди даремної розмови!
Так ні ж: усі його таємно ждем,
усі чомусь завмерли у надії…
Неначе Він – останній наш Едем,
Спаситель наш, прихисток і Месія.[/color][/b]
5.11.2024
На світлині автора - колега Катруся, яка по світах
літає в Европі та комусь кватирку відчняє! Бог їй в поміч![/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025941
дата надходження 06.11.2024
дата закладки 06.11.2024
[u][b]Катерина[/b][/u]
[i]Кохайтеся, чорнобриві...
Т. Г. Шевченко[/i]
Нічка. Тихо. Спить село,
любо так на дворі,
Всівся місячень на хмарку,
сяють в небі зорі.
Вишня квітне пелюстками,
ніби снігом білим.
Не засни, моя кохана,
вже давно стемніло...
Сад заквітчаний дрімає,
аромат казковий...
Вітер ти́хенько співає
пісню колискову.
- Мила дівчино моя
не проснуться мати
Лине пісня солов'я,
вийди погуляти !
В цвіту вишні, наче в раю...
під розлогим віттям
Сядем, будем милуватись
Божим розмаїттям...
Де ти, мила, я чекаю...
десь вогні сіяють,
Місяць хмарку обнімає,
й тихо засинає...
Ось тихесенько у хаті
скрипнуло дверима :
В сутінках, з'явилась мила -
ледве-ледве зрима,
Як метелик серед ночі,
промайнула тінню
і сховалась серед цвіту
чарівним видінням.
Дівчину свою кохану,
ніжно пригортаю
Мабуть правду кажуть люди,
що то - краще раю !
Що сказать про ті обійми -
вітерець все знає ...
Підглядали, правда, зорі
й місяць пам'ятає.
Хмарка бачила, звичайно,
вона ж не заснула !
А коли побачила -
погляд відвернула !
Пісня ніжна, солов'їна
лине про кохання,
І танцюють пелюсточки
з вітром до світання...
До світання милувались,
ніжились, кохались,
А як зо́ря заясніла,
світом любувались.
В край небесного шатра
заглянуло сонце.
вже проснулась її мати -
глянула в віконце.
Де там ходить її доня,
де вона ночує ...?
Вийшла кликала тривожно,
а доня не чує...
Доня з милим на осонні,
взя́лися за руки,
Вже звучать слова прощання -
Час настав розлуки.
Білі ніжні пелюсто́чки
підхопило вітром:
- Що ж, до зустрічі, красуне
ми ще стрінемсь літом !
Соком ягода наллється
на солодкій вишні.
Ми ще стрінемсь... Катю, Катю,
не ридай невтішно !
Найгіркішими сльозами
горе не спинити !
Йду до війська з легінями
край свій боронити !
Повернуся літом ясним,
дочекайсь, кохана !
Під вінець підем до церкви,
на рушни́чок станем !
Сонце встало - вже без нього...
сад - у цвіті пишнім...
А вона - сама стояла,
обіймала вишню.
Довго й гірко сумувала,
плакала невтішно.
Та й крізь сльози відчувала
поцілунки грішні...
Раптом вітер злий повіяв -
дійшла до порогу.
Замітає білим цвітом -
серце б'є тривогу !
Залишилась Катерина
з чорною журбою,
Все молилась, щоб Госпо́дь
не полишив в бо́ю !
Потягнулись сірі днини
серед буйства травня.
Вісточка тоді прийшла,
вісточка остання...
Мов весняні пелюсто́чки
літо відлетіло.
Вітер рвав з дерев листочки -
осінь наступила.
Осінь з сірими дощами -
не приходять вісті...
Де ти милий, що з тобою -
серце не на місці !
Бідна, з тяжкими думками,
сам на сам з собою.
Та й воно, під са́мим серцем
вже штовха ногою...
Вже й зима в права вступила,
снігом землю вкрила.
Та ніхто про те не знає,
де Катрусин милий...
Стало важче вже ходити,
живіт випирає.
Від очей чужих ховатись -
Для чого ?... Всі знають...
Знають, горю співчувають,
бачать, що вагітна.
Хто чим може помагають -
в нас народ привітний !
А як строк прийшов - без крику,
прокусивши губи,
Народила дитинчатко -
хлопченятко любе !
Личком - викапаний батько,
як Микола, звісно.
Де ж він, Катін воїн хвацький ?
все немає звістки ...
Сльози виплакала гіркі,
зустрічала ве́сну.
Розцвіли сади вишневі,
теплі дні чудесні...
Взя́ла в руки дитино́ньку
та й пішла до саду -
- Біля вишеньки посто́ю,
то моя відрада...
Підійшла, а там людина -
згорблена, худюща...
Наче знята із хреста -
вбита й невмируща ...
Заглянула їй у очі -
серце заболіло !
Очі рідні ... Люди добрі,
мало не зомліла !
Любий їй стоїть Микола,
дивиться на сина.
Ноги в Каті підкосились,
впала на коліна.
На колінах і коханий...
їй цілує руки !
Мовби винен перед нею
за всі дні розлуки.
Повернувся він з полону -
тіло ледве дише.
В руки взяв свого синочка
милого, колише...
Підхопила попід руку,
повела до хати.
Треба в стрій скоріше ставить
рідного солдата.
В бані мила, вимивала,
сто́ли накривала.
А по тім, як чоловіка
ніжно шанувала.
А щоб ліпше величали
в селі молодичку,
в третій день вони побрались
у малій капличці !
Іллюстрація :
В надійних обіймах ©Соломія Ковальчук
https://img.monoart.com.ua/assets/images/products/
43935/dff71503b6fc9d5e518b02597a9c1559d2ae45ed.jpg
20.07.2023 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989403
дата надходження 22.07.2023
дата закладки 05.11.2024
Чи то ніч покриває безмежжя,
Чи то день розмальовує всесвіт,
Усевишній в сакральній правежі
Виколисує іскри небесні.
Миготливі палючі створіння
Божі руки надією пестять,
Обіцяючи жаром нетлінним
В каганцях пломеніти чудесно.
Тож потому Творцева правиця
Кожним грудям дарує іскрину,
Що вогнем нутряним розгориться
І не зрадить світильник до згину.
Тільки десь каганець сиротливий
Безнадійно у потемках скніє:
Чи то ґніт ліг під списами зливи,
Чи вогню отой Бог не наміряв?
Chara Vinna
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016688
дата надходження 03.07.2024
дата закладки 04.11.2024
Виблискують маки на чорнім полі,
Дивлюся...та плаче душа все моя,
Немов залиши́ли краплинки крові,
Герої полеглі в запеклих боях.
Вони захищали блакитне небо,
Їм щастя хотілось на рідній землі,
Жахлива війна, ненаситне стерво,
У смерті немає зупинки й межі.
Чи можна було б відвернути біду?
Господ світових... це лукаві примхи,
Могли ж на початку спинити війну,
Прибутки завада, всім планам мирним.
Музична композиція створена за допомогою SUNO AI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025511
дата надходження 31.10.2024
дата закладки 04.11.2024
* * *
Ти знов мовчиш, не знаєш, що сказати.
Й вона мовчить, хоч потребує слів.
Сльоза тече в тісні безмовні грати
І б'є у дзвін знесилених годин.
Ця німота зріднилася із нею.
Й здається їй, що буде так завжди,
Що більш вона не стане вже тією,
Яка кохала б до останніх днів...
18.10.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024570
дата надходження 18.10.2024
дата закладки 20.10.2024
В морозних ранках
Хризантемна невинність.
Квітнуть сонечка.
P.S. Світлина автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024566
дата надходження 18.10.2024
дата закладки 20.10.2024
Хандра назріває осіння,
Та падає листя у вічність,
Душа затаїла свавілля,
Не треба годити, май стійкість.
Летять журавлі, десь курличуть,
І холод зривається з вітром,
Тож літо відтоді й не кличу,
Нового затятий я свідок.
Ось ліки, потрібні потому,
Сказати, працюють і досі,
На гучність вмикаю хард-року,
Мій настрій здивує враз осінь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024254
дата надходження 14.10.2024
дата закладки 16.10.2024
[b][i][color="#780404"]Куйовдить листя у імлі
Осінній вітер.
Згинає люто до землі
Промоклі віти.
Нагнав на небо чорних хмар,
Озброїв громом.
А тіні, сотнями примар…
Проходять хором.
Додав розряди блискавиць,
Страхи, та й годі.
Не видно місяця й зірниць,
Колапс в природі.
Та це й не диво, що прогноз
З дощем й вітриськом.
Глибока осінь… і мороз
Вже зовсім близько.[/color][/i]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024126
дата надходження 12.10.2024
дата закладки 14.10.2024
Як нам хочеться — миру і тиші…
Як бракує всім лагідних днів.
Плачуть янголи в зоряній висі
І приходять — до маминих снів.
Над могилами — вітер гуляє,
Заколисує спомини й біль.
Ця війна кожен день забирає
Й сповіщає — про горе довкіл.
Вже дороги — як Хресні дороги,
Чорна хустка — як долі клеймо.
Чуєш, Боже, цей шлях перемоги
Переплачений кров’ю — давно.
Перестелений квітами — в вічність,
Переплаканий — в темних ночах…
Хай сьогоднішня зболена дійсність
Захлинеться — в чужинських очах.
Нам би — тиші і мирного неба
На землі — на якій живемо.
Дай нам, Боже, того́, що нам треба —
Лиш прошу: не ярмо, не ярмо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999148
дата надходження 22.11.2023
дата закладки 13.10.2024
Степ – обсмалений чорним порохом,
Степ – нині начинений залізом.
А ти – один на один з ворогом,
Що озброєний до зубів лізе.
Скільки вистоїш, рік, місяць, добу.
Втрачена міра, лишилось слово.
Ворог вже втратив людську подобу,
За прицілами лиш людолови.
Вороже – смерте, що ти накоїв,
Вороже – смерте, не схаменешся.
Час зупинився. Разом з Москвою,
Кровю святою вже захлинешся.
2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705976
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 21.05.2024
Здолати треба, подолати втому,
Бо час ще тільки ставить кому.
І ще не час, не час впадать у кому,
Лякатися ракетного удару-грому.
Ти не коривсь і не скорися. Бийсь!
Живи, твори та рідних борони!
12.04.2024 Р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010786
дата надходження 12.04.2024
дата закладки 04.05.2024
Чи почуємо ката плач,
що страждання збагнув мільйонів?
Чи розчулиться світ - глядач,
аплодуючи нам з балконів?
Чи воскреснуть усі, хто став
боронити дім і країну?
Чи вернуться ті, хто зростав
не під гомін і гімн України?
Не пробачимо, не забудемо
і ніколи мовчати не будемо.
Всіх повернемо, все здолаємо!
Про безпеку нащадків подбаємо!
Всім зуміємо щедро віддячити,
хто свободу дає нам бачити!
Не забудемо... Не пробачимо...
Щоб щасливе майбутнє побачити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982724
дата надходження 09.05.2023
дата закладки 04.05.2024
Тимофій (4 місяці)
Ліза (7 місяців)
Марк (3 роки)
Злата (8 років)
Сергійко (10 років)
Тим злодіям, що смерті чорну хмару
Несуть сюди, міцне прокляття сію.
Від Бога та людей їм буде кара!
Повір нам, янголятку Тимофію!
Наш гнів, неначе блискавка без краю
Нехай всіх спалить зверху і донизу,
Хто нам про дружбу тут розповідає!
Вони заплатять! Вір нам, люба Лізо!
Наш хлопчику, який не встиг пожити
І не побачив мирне літо в парку!
За те, що гинуть українські діти
Ми помстимося! Чуєш, милий Марку?
Холодний темний вечір березневий
Веде зворотній відлік до розплати.
Орду ми знищимо із люттю лева!
А ти дивись з хмаринки, наша Злато!
В бою зійшлися темрява і світло.
Війна світів, а не локальна бійка.
Запам'ятай, брудне болотне бидло:
Прощення вам не буде за Сергійка!
Не думайте, що стане недотичним
До вас вогонь карального багаття.
Ординці! Будьте прокляті навічно!
Хай збудеться це праведне прокляття!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007625
дата надходження 06.03.2024
дата закладки 26.04.2024
Поглянь, дитино, світиться роса...
це в ній земля вмивається раненько.
Ці роси нічка дарувала їй,
щоб зраночку умилася чистенько.
Від чистих рос ясніють небеса,
і пташка ой як весело співає.
Поглянь, дитино, сад наш у цвіту,
весна цім цвітом світ благословляє.
Вставай і ти, ріднесенька моя,
умийся, стрічки заплети у коси.
Біжи мерщій, поглянь на наш садок,
побачиш, як цілує сонце роси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011625
дата надходження 22.04.2024
дата закладки 24.04.2024
І все ж прийшов зніяковілий трохи,
Коли поснули зорі у хмарках.
Я край воріт його почула кроки,
А на обличчі - посмішка легка.
Такий стрункий цей звабник і квітучий,
Що мліють душі від п'янких медів.
''Він мій герой!'' - Кажу усім рішуче,
Який моє серденько відігрів.
Приніс бузок улюблений ліловий,
Сипнув кульбабок у мою траву
І зникнув поміж вишнями раптово...
Коротке вийшло наше рандеву.
Та славний Квітень обіцяв вернутись,
Як сонце блисне між кудлатих хмар,
І змиє дощ сліди моєї смути.
Й красою зачарує мій владар...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011652
дата надходження 23.04.2024
дата закладки 24.04.2024
Люблю тебе, мій краю рідний,
За неповторності красу.
За місяць, що, буває, зблідлий,
За нічку тиху й чарівну.
За хор птахів, що безперервно,
Славлять життя й весну нову.
За "кум" та "кум" від серця - ревно,
Зелених жабок у ставку.
За крик сови у лісі з ляку,
Де вітер гілочку зірвав.
За дичину, що там, усяку,
За хащі, що павук запряв.
За луг та річку з карасями,
За хлібний лан і спориші.
Тендітність квітів з пелюстками,
Що припадають до душі.
За люд, від роду роботящий,
За стійкість духу в час біди.
Мій краю рідний, ти - найкращий,
Неси ж незламність крізь віки!
08.04.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010572
дата надходження 08.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Невтішні клопоти залишились позаду...
Збираюсь з силами...Іде весна...
В довкілля розквіті шукаю я розраду,
П’янить пробуджена краса земна.
П’янить...Живе із мертвим резонансно...Вічно...
Шумлять на вітрі ленти на хрестах...
Пташки співають на гілках дерев так дзвінко...
В душі любов...Стікає в безвість час...
Вклонюся до землі біля могил, що поруч,
Із вій змахну непрошену сльозу.
"Спочиньте в мирі, рідні тату й мамо, в горі,
Не полишайте ви мене одну."
Піду по стежці, цвітом встеленій рожевим,
Тиху печаль у серці понесу...
Хлюпнеться в грудях пам’ять промінцем миттєвим -
На все тепло батьківське збережу...
22.04.24
світлина: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011615
дата надходження 22.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Невтішні клопоти залишились позаду...
Збираюсь з силами...Іде весна...
В довкілля розквіті шукаю я розраду,
П’янить пробуджена краса земна.
П’янить...Живе із мертвим резонансно...Вічно...
Шумлять на вітрі ленти на хрестах...
Пташки співають на гілках дерев так дзвінко...
В душі любов...Стікає в безвість час...
Вклонюся до землі біля могил, що поруч,
Із вій змахну непрошену сльозу.
"Спочиньте в мирі, рідні тату й мамо, в горі,
Не полишайте ви мене одну."
Піду по стежці, цвітом встеленій рожевим,
Тиху печаль у серці понесу...
Хлюпнеться в грудях пам’ять промінцем миттєвим -
На все тепло батьківське збережу...
22.04.24
світлина: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011615
дата надходження 22.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Веління маємо згори
Болять мені землі моєї рани,
А із душі – мільйон летить проклять
На голову кремлівського тирана.
Ми ж маєм Україну визволять.
Під рашею вже не одне століття
Приниження ковтала, гострий біль,
Була ти невідомою у світі,
Згоряли кращі діти в боротьбі.
Обдурена, обкрадена до нитки,
З тавром рабині корчилась віки.
Терпів народ важкі духовні збитки –
Гнили в катівнях горді козаки.
Сьогодні вкотре ставить виклик долі
Наш змучений, та смілий вже народ.
Йому пріоритетом – тільки воля,
Де кожен з українців – патріот.
І хоч москва нас хоче ще зламати –
Нескорених уже не підкорить,
Бо Україна – кожному з нас – мати.
Таке веління маємо згори!
13.04.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011708
дата надходження 23.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Я б могла заплести тобі косу
І вплітати у пасма квіти весняні.
Полюбити мігруючу цю красу
З ранку до ночі,
З ночі до рання.
Ми могли б з кульбабок здувати пух,
Волосинки прозорі з їхніх голівок.
Навздогін за вітром - захопило дух!
Ми все тут,
А вони вже у небі синім.
Ми могли б писати французькі слова
І обожнювати каліграфічність.
І гадати, чому вода жива,
А ми вже померли
Та все ж ми вічні.
Я могла б сміятись, як ти морщиш ніс
Та щебечеш дотепно, розумна пташко.
Як ти хочеш приборкати свій язик
Та жінкам, насправді,
Це дуже важко.
Ти могла б читати мої книжки
Та відчути під пальцями шурхіт сторінок.
А тоді повертала б, як всі стежки,
Ми б вели розмову
Про їх відтінок.
А у небі зорі, що не злічить -
Ми б могли не спати аж до ранку.
Та тепер шукаю - а де ж там ти?
Моя дівчинко,
Анно Франк...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983758
дата надходження 20.05.2023
дата закладки 23.04.2024
"Весна" Вівальді в по́думках звучить.
Терно́вий цвіт мережить простір,
Видніється пелюсток біла мить,
А потім щезне "сніжний" острів.
Допоки ж сонце пестить юний цвіт,
Колючки захищають густо,
Так само, як і сотні давніх літ,
Щоб на душі не бу́ло пусто,
Як в тих, хто з чужини прийшов до нас,
Змінити прагне благодаті час,
Війну посіявши зухвало.
Приборкаєм ворожий, звісно, сказ,
Посадимо на те́рен - згинуть враз,
Колючок волі є чимало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011696
дата надходження 23.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Моросить краплина,
Склом тече.
В тебе не єдина –
Біль мечем.
Накрапає слізний –
Жаль дівча…
Розпізнала пізно
Фальш в очах.
Душу рве погода
Отака.
Рюмсання. Розводи
По щоках.
Грому ноти гнівні…
Болю… чи
Він святу наївність
Намочив?
Хоч разом були б – ну
Він не з тих.
Співчутливо схлипнув
Дощ і стих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011697
дата надходження 23.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Місяць срібною ложкою
Намішав ночі диму й туману...
Зірки мовчать а крізь небо
Мчаться комети між нами
Ріка спить і тече
Вода як вогонь горить і пече
Холодна вода попід берегом
Це почалося літо понад вереснем
Тополі як стріли
Завмерли в небо
Над ними метілі
І білі кораблі
На кораблях вітрила
Теж білі, як дим
Світанок тепер не прийде
Над берегом цим
Поки не піде ніч услід
За вчорашнім днем
Втрачена вічність
За білим, як сніг, кораблем...
2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011679
дата надходження 23.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Пр. Живи в любові на землі
І огортай душі теплом.
Ходи по травах і ріллі,
Завжди ділись своїм добром.
Щире слово не стихає,
Людські серця веселить.
Серце Бога величає,
Почуття душі сріблить.
Тихі води океану,
Подарують мир тобі.
Ти звілинись із обману,
Не живи в сірій журбі.
Ти до Бога своїм шляхом,
Йди до світлої мети.
Сій на Божу ниву злаки,
Для людей завжди світи.
Наш Господь тебе кохає
Обдає своїм добром.
Береже не упускає
І чекає за столом.
Автор: Віктор ВАРВАРИЧ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011610
дата надходження 22.04.2024
дата закладки 23.04.2024
Поверніть мені наново тишу, -
Хай в саду на світанні блукає
Поміж яблунь квітучіх і вишень,
Де нікого, крім Бога немає
Поверніть мені наново спокій,
Щоб заплутався в пасмах волосся
І занурював в благість глибоку.
У незнану, незвідану досі.
Поверніть мені наново радість, -
Хай товчеться на сонячнім ганку,
Де батьків моїх гріється старість,
Де у донечки зріють веснянки.
Задивляється небо у вічі.
Над кульбабками моляться бджоли.
Поверніть мені наново вічність,
Де війни не буває ніколи.
Квітень, 2024
Яна Сілецька-Васильєва
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010728
дата надходження 11.04.2024
дата закладки 21.04.2024
[i]Останній торк залишиться у морі...[/i]
Тягни мене в ніч непосріблено-сяйвом,
Оспівуй неторкане білим чолом.
Ти вже у пам'яті кинуто-наймом,
Невпинно малюєш безсило-крилом.
Я упускаю твої першоочі...
Тягнеться обрій, неначе туман.
За рисами темряви котяться ночі,
Мовби великий пухнастий обман...
Я не твоєї ласкавості море,
Я не твоєї незнаності край.
Буде боліти, несказана поре,
Буде вертати у змазано-гай...
Ти не побачиш моєї свободи,
Ти не відчуєш мого каяття.
Хвилі знесуть, що було при нагоді,
Хвилі-години, що знають життя...
13.04.2024
[i]І.М.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011036
дата надходження 15.04.2024
дата закладки 17.04.2024
Цілує вітер тишину,
Що зачаровує в саду,
Милує очі кожна мить,
Роса розкішна знов бринить.
На вітах дивно милий тон
Торкає ніжністю долонь,
Мотив чарівний виграє,
Тріпоче серденько моє.
Біжить, летить у тиху даль
Де лист сховався у вуаль,
А на зманіженім гіллі
Роса скрапає до землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011088
дата надходження 16.04.2024
дата закладки 17.04.2024
Хтось відірвав ведмедю лапу…
Чигають тіні вздовж стіни.
Куди ховатись, під канапу?
Від гострих пазурів війни.
Тут пахне, мамо, чужиною
Й цукерки не такі смачні.
Тепер у тебе з сивиною
Волосся й очі надсумні…
У тата усмішка ласкава
Ще зброя, форма і берет.
І кажуть всі: Героям Слава!
Його побачивши портрет…
Я вже нічого не боюся
Бо більше не болить мені.
Поглянь які тепер, матуся,
У мене крила на спині…
Хто відірвав ведмедю лапу?
Дитинства доньки та сини
Ховають біля серця мапу
Країни щастя від війни…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984929
дата надходження 01.06.2023
дата закладки 31.01.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=rCGJwKn1hJg[/youtube]
Парує борщик на столі,
Він так на пахощі багатий.
В нім інгредієнти всі прості,
Але без солі він ніякий.
Добавить щіпку в нього солі,
Зубок, можливо, й часнику,
І буде все тоді у нормі,
Замінить страву будь-яку.
А що за страви, що без перцю?
Скуштуєш - сльози потечуть.
Чи до вподоби перці серцю,
Якщо до сліз нас доведуть?
І плапчем ми тоді невільно,
З очей тече проста сльоза.
Її ми витремо неспішно,
Ніщо вона не нагада.
В житті все треба мати в міру,
Щоб не засмучувать серця.
Гіркої хай не буде й сліду,
Лиш, щоб від радості була...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004377
дата надходження 29.01.2024
дата закладки 29.01.2024
Троянди квіти на віки – кохання скерцо.
Комусь дощами пелюстки, хтось коле серце.
Одним троянди пелюстки – предмет забави.
А іншим гострі колючки – об'єкт розправи.
Дарують квіти круглий рік – кохання повінь.
Для когось вірність є навік, комусь лиш повід.
Комусь троянди запашні, як милі діти.
Для когось, мов буденні дні – звичайні квіти.
Даруйте квіти від душі, даруйте жінці.
прихильність серцем докажіть, бо суть не в квітці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004381
дата надходження 29.01.2024
дата закладки 29.01.2024
Боязко рушив
сніг.Вночі. Вдень перестав.
Куди спішити?
Горить багаття.
Крутиться дим.До очей
лізе.Сльозу би.
Троянди снігом
припорошило.Зима?
Ні, вже розтанув.
Зоряне небо
Живе!Ось народилась
зірка, ось впала...
Відцвіли квіти.
І мама теж відійшла.
Квіти зацвітуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999112
дата надходження 21.11.2023
дата закладки 28.01.2024
У кого що болить,
про те й гомонить
( народна мудрість).
Людині треба зовсім мало,
Щоб жити на своїй землі,
Щоб віра в завтра не пропала
Й кінець настав страшній війні.
Людині треба зовсім мало:
Пшеничний степ, трель жайворина,
Життя, щоб в радості тривало,
Хатина, сад, в дворі калина.
Людині треба зовсім мало,
Щоб гідність ту нести в собі,
Держава, щоб про неї дбала, -
Все по Законах, без журби.
Людині треба зовсім мало:
ПлатнЮ пристойну, лиш тоді
Вкраїнці не нАймитували б,
Трудились вдома,* як завжди.
Людині треба зовсім мало.
Хапугам,* злодіям - кончина...
Життя у барвах засіяло б,
Корупція навіки згине!
Людині треба зовсім мало:
Роздай мільйони в дитбудинки -
Дістанеш спокій небувалий,
Не пошкодуєш ні хвилинки.
* * *
Людині треба зовсім мало.
Тут скептики знайдуться звісно:
- Ти чесно заробив?
- Й чимало?!
Ну, не суди мене так злісно.
*Тут - трудитись в Україні.
* Хапуга - той хто бере хабар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004317
дата надходження 28.01.2024
дата закладки 28.01.2024
Між ними хуртовини і вогонь війни,
Неначе день марніє, вечір дригонить,
А темне ночі тло рве на частини сни.
Міцна ж не обривається чекання мить.
Мовчить лише смартфон, хоч гучність на всі сто.
Між ними хуртовини і вогонь війни.
Пече мороз. Ятрить журливий стрімко ток.
В молитві лине: " Господи, війну спини!"
А після бою рани, згарищ полини.
Когось бинтують знову. Стихло в бліндажі.
Між ними хуртовини і вогонь війни.
Зв'язок пропав, лиш недосяжності вужі
Звиваються у душах, а зима сніжить.
Далеко ще до пуп'янків тепла весни.
Як пережити студінь, гіркоту стежин?
Між ними хуртовини і вогонь війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004291
дата надходження 28.01.2024
дата закладки 28.01.2024
Заметілі дмуть у труби -
Переметів - тьма!
Прикусило сонце губи -
Сяєва нема.
Витанцьовують поземки
Рок-н-ролу твіст,
Розлітаються сукенки
Під оркестру свист.
Снігокрутниця в запалі,
Мерзлих снів води,
Прокладає магістралі -
Замете сліди. 15.01.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004214
дата надходження 27.01.2024
дата закладки 27.01.2024
*****
Сиджу, занурений в думки
Я про життя-буття,
Яке тече, немов струмки,
В незнане майбуття.
У нім трапляються усе,
Що тільки може буть.
Нерідко нам воно несе,
Що прагнемо ми збуть.
Однак із тим дає воно
Також у певний час
Те, з чим бажає жить давно
На світі кожен з нас.
Лиш треба взяти нам його
Й старанно все робить,
Щоб протягом життя всього
Із ним щасливо жить.
Адже недоленька гірка
Так просто не піде́,
Як не підійметься рука
Того, хто лиш те жде.
Коли вона до нас прийшла,
Зусиль слід докладать
Для того, щоб вона пішла,
А не того лиш ждать.
Чекати можна й все життя
Та байдики лиш бить.
Щоб мати світле майбуття,
Ми маємо робить.
Лише робота принесе,
Що прагне кожен з нас,
Із нею лиш здійсниться все
У визначений час.
Було так, є і буде вік,
Впродовж життя всього
Людей, бо не змінить повік
Нікому вже цього.
Євген Ковальчук, 27. 10. 2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004119
дата надходження 26.01.2024
дата закладки 26.01.2024
За столом сидить Василь,
Він чомусь в зажурі.
У очах його печаль,
Брови щось нахмурив.
Кума жарить он блинці,
Запахи надворі,
Жінка ж ставить голубці,
Що варила вчора.
Кинув погляд він на жінку:
Хочеш, щоб я гигнув?
Як загоню я печінку...
Кулак дуже стиснув.
Я вчорашнього не хочу,
Хочу щось смачненьке.
Прикинь ти ідею творчу,
Бачу- щось слабенька.
Піду, мабуть, до Марусі,
Спробую блинців,
Як прийду, то розберуся,
Що це кум хотів?
Та прийду не так я скоро,
Нарубаю дров,
Попасу іще корову -
Плата за добро.
Повернувся і пішов,
Грюкнув так дверима!
Жінка глянула в вікно:
Хіба вона винна?
Жінка ця, не ликом шита,
Тісто замісила.
Все робила дуже швидко,
Й кума запросила.
На столі були котлетки,
Свіжі, не вчорашні.
Вареники у комплекті.
Звісно - все домашнє.
Ще була смачна наливка,
Для кума старалась.
Був не стіл, наче картинка.
Куму усміхалась.
Довго їли, смакували,
Аж до третіх півнів.
Та одне не врахували:
Вони дуже різні.
Полетіли шкереберть,
Котлетки і сало.
Розтрощили все ущерть..
Ось так погуляли.
Чи наливки було мало,
В голові ще грала.
Чи не свіже оте сало,
Що "дахи" зірвало...
Кум не йшов, а шкандибав,
Прихватив ще й сало.
Все з собою він забрав,
Що не так лежало...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004076
дата надходження 26.01.2024
дата закладки 26.01.2024
. [i]…йшов по ріллі,
голодній і холодній –
і впали сльози.
Спогад з дитинства.][/]
[youtube]https://youtu.be/Pu93I5B8Ywc?si=vbGe4lI8H03q002r[/youtube]
1.
[i][color="#057575"]][b]Подув москаль*– провісник холодів –
нетеч на ґрунті шерхне у калюжі…
Який байстрюк тебе на світ сплодив,
аби зюйд-весту** подихи спаплюжить?
Подув москаль?.. Нічого вже не жди:
мерзотне оживе, а тепле змерзне…
Пощо для нас жагучі холоди –
нехай би злі від холоду пощезли!
Так ні, "воно" ізнову ожило
і світом хресним про̀ростю буяє…
Аби добру наставити жало́,
аби волати світу: "Ей, ще я̀ є!"
2.
…Подув москаль – й спалив в порогах*** Січ.
подув москаль – і вирізав Батурин.
Подув москаль – й спаплюжив нашу річ****,
подув москаль – й свободі край: тортури.
Подув москаль – і в нас голодомор,
подув москаль – кроваво пали Крути.
Подув москаль – брехня, грабіж, терор,
подув москаль – трьохсоті в нас і… трупи.
Подув москаль – й ошаленів весь люд,
кермо вручивши безбах-можновладцям:
лиш дифірамби й марнослів’я ллють:
юлавовму вождю прищаві агнці!
Подув москаль – ворота в нас насті̀ж
огиидному, мов Z-мій, Zа-сранцю,
бо, бачте, має він такий “престиж”–
дітей у пекло відправляти вранці...
3.
...Природа й людство мають схожу суть.
Така суспіль! Така банальна проза...
Вітри, однак, із Заходу подмуть –
і оживе жовто-блакитна Роза**.
І розу нашу вже не відберуть –
повстав в народі хист і дух козацький!!!
Тож недарма дав Бог нам землю й путь,
"адін народ" – царя девіз дурацький!*****
4.
...І прийде час – найкращі із вітрів
(пасати) схлинуть з Середземномор’я.
З москви ж – ні вітру, ані москалів!
Від них, прокля́тих,
смерть...
серіцтво...
горе...
О життєдайний вітре із Балкан,
о благовісний вітре з Піренеїв!
Москаль не схопить нас уже в капкан –
не збудеться підступний сон "кощіїв"…
Карпати наші й Кристалічний щит******
навіки застовпили нам Європу…
Закмітьте це, ординні! К дідьку йдіть,
допоки вам тут не надрали ж@пу!
Звідкіль “дме” людству нищівна біда –
гряде нарешті світу розуміння...
тож щезне тьма кощія, як вода,
коли проллється сонячне проміння!
Весняне світтло ба́рвить горизонт,
подуга наша – вже не за горами…
Струсіть, о люди,
геть кощіїв сон!
Від пекла в рай ходімо!
Будьте з нами![/b][/color]
23.11.2019 – 5.01.2024
___________________
*північно-східний вітер – норд-ост –
в нашій Розі** вітрів, в якій, як відомо,
з-поміж вітрів превалює Зюйд-Вест**;
***Запорізька січ як останній форпост
козацької держави юуло знищено 1775 р.
за вказівкою імператриці Катерини ІІ;
****тут – мова;
*****йдеться про відому статтю ілеолога
рашизму путіна "Одін народ"
******Український щит – південно-західна
частина Східноєвропейської платформи
земної кори.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002661
дата надходження 09.01.2024
дата закладки 26.01.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.01.2024
Хапаю сонце
за руде волосся:
- Обвий теплом
всесильної любови,
щоб у клітини
хвилями влилося
і розбудило
птаху пурпурову.
Безсилі крила
струсять порох смутку,
і повінь
стугонітиме у б'ючках
аж поки вщент
не заполонить пустку
чуттям жаданим:
ніжним і палючим...
Аж поки із очей
не бризне cміхом,
що зерням проросте
у кожнім стрічнім.
Світило!
пий з моїх обіймів
втіху
у дні журби
та у часи сейсмічні.
Chara Vinna
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001495
дата надходження 24.12.2023
дата закладки 20.01.2024
[b][color="#061099"]Ніби хтось розсипав стрази
В нашому дворі.
Все засяяло одразу -
Радість дітворі.
Ген, під сонячним промінням
ВиграЮть сніги.
Хтось підкинув нам з умінням
Ліки від нудьги...
Чистять старанно дорослі
На стежинах сніг.
А малеча мчить наосліп,
Скрізь лунає сміх.
Зарум"янилися щічки
В літніх і малих.
Десь ховаються синички,
Налякав їх сніг !!
А причина лиш у тому, -
Що не жартома.
Тут, у царстві сніговому
Править бал зима.[/color][i][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003389
дата надходження 18.01.2024
дата закладки 18.01.2024