Та, що зустрі́лась і та́, що ні́
Що доторка́лась і та́, що в сні́,
Тебе́ малю́ю слова́ми на склі,
Слова́ прості́, думки́ - складні́
Де ти навчи́лась цьому́ ремеслу́
Теж малюва́ти слова́ми по склу́́
Доща́ми во́диш мов пе́нзлем свої́м
Ну що́ ж ти ро́биш із се́рцем мої́м
Чита́ю ма́буть годи́ни вже дві́
Гіта́рні стру́ни уже в голові́
Вже ско́ро ся́ду, складу́ на листку́
Ось ті́льки знайду гіта́ру в кутку́
Де ти навчи́лась цьому́ ремеслу́
Теж малюва́ти слова́ми по склу́́
Доща́ми во́диш мов пе́нзлем свої́м
Ну що́ ж ти ро́биш із се́рцем мої́м
Як заспіва́ю, підхо́пить дощ
Куди́сь понесе́ до твого́ вікна́
Мину́ти тре́ба сто ву́лиць і пло́щ
Лише́ б не забу́в ти мої́ слова́
Де ти навчи́лась цьому́ ремеслу́
Теж малюва́ти слова́ми по склу́́
Доща́ми во́диш мов пе́нзлем свої́м
Ну що́ ж ти ро́биш із се́рцем мої́м
[i]Присутня допомога SUNO[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035285
дата надходження 12.03.2025
дата закладки 17.03.2025
Ясний світанок пробуджує навколишній світ. Яскраві сонячні промені ніби танцюють, виграють фіолетовими, голубими, синіми, а часом рожевими кольорами. Немов один перед одним хизуються, який з них миготить краще.
На сході блакитне, безхмарне небо. Десь там, вдалині, туди на захід, здається край неба, тримають дві великі темні хмари.
Час від часу, над землею пурхають маленькі пташки і знову зникають у високій траві, кущах. Сріблясті роси, освічені сонячним сяйвом, здалеку здаються кришталевими.
Опісля випускного вечора не поспішали, йшли недалеко та за розмовами дісталися до річки. Трохи далі розлігся широкий став. Густий, високий очерет і зілля немов охороняли їх.
А далі, в шовкових травах і квітах потопала долина.
В небо здійнявся красень – лелека… широко розправивши крила літав, кружляв, оглядав, що діється довкола.
Олексій з Оксаною сиділи на пагорбку, на поваленому дереві, поміж квітучих шовковиць. Відчуття запаху зілля і води, свіжого повітря, радістю наповнювали серця.
За плечима, трохи вище, виднілися дачі, а далі до траси, листяний ліс, який тягнувся до містечка.
На воді мерехтіли перші сонячні промені.
- Ой дивись, дивись,- показувала на річку Оксана.
Там плескалися срібні рибки, то одна, за нею інша, немов гралися в хованки, поверх води розходилися пружні круги.
- Тихо… не кричи, бо злякаєш, - спокійно промовив Олексій, махнув рукою в сторону річки.
На піску, вирячивши балухаті очі, сиділи дві жаби, полювали на комах.
А над водою, ніби завмерла, лише крилами махала бабка. Та раптом крутнулася і швидко десь зникла. В чагарнику почувся шерхіт, мелькнула видра, шубовтнулася в воду.
- Оце так! Ти бачив?- тихо запитала дівчина. Він кивнув головою, до уст приклав палець, показав, щоб мовчала.
Задоволені, з річки не зводили очей. Милувалися, як від вітру рябить вода, на сонці виблискує латаття. А зовсім поруч нахилена стара плакуча верба, її коси купалися у воді, під ними вода немов завмерла, що навіть виднілися водорості, зграї маленьких риб.
Десь далеко почувся крик качки, відразу у відповідь пролунало кілька звуків. На другу сторону річки, приховавши під крилами голови, ще дрімає пара лебедів.
- А може пора йти?- запитала Оксана, обхопила себе руками.
- Ой, який неуважний. Коли ти поряд, про все забуваю. Вибач! Ти ж у легенькій сукні, прохолодно.
Одягаючи на неї свій жакет, зазирає в красиві, блакитні очі. Вже обійми, ніжний поцілунок у вуста.
Вона нічого не сказала, трохи зашарілася, ледь почервоніла.
-Ти пам`ятаєш, як ми, ще в п`ятому класі приходили сюди, я дівчат учив плавати?
- А чому ж ні, звичайно пам`ятаю. А не забув, як у восьмому класі, хлопці на дачах у когось взяли надувний човен. Ми сперечалися хто буде першим плавати. І, як згодом, за ним прибіг господар,- посміхнувшись продовжила розмову.
- Так швидко збігло дитинство, за ним і прекрасний час юності. Ми вже дорослі, на нас чекає зовсім інше, нове життя,- помітив Олексій.
-Ти ж знаєш, я подаю документи в НТУ ХПІ, думаю буде все гаразд, щоб чогось досягти треба навчатися.
-Тобі в Харків хочеться? А я хочу в медичний університет та не знаю чи вийде, великий конкурс.
- Ми ж не слабкі, будемо впевнені в собі, поступимо вчитися, принаймні я так надіюся і мрію, що все буде добре….
- Почекай, зараз прийду,- сказав Олексій, неподалік зник за шовковицею.
Вона дивиться вслід, тішилася ним. Красень, стрункий, чорнявий, розумний. Ловила себе на думці, що давно їй подобається, себе не вважає красунею та русяве густе волосся, дівчат і хлопців вражало блиском. А за очі, в класі хлопці шепотіли, що одні погляди можуть звести з розуму, але на ці розмови дівчина не звертала уваги. В школі за партами, вони сиділи в різних рядах. Вона часом помічає його погляд, піднімає голову, обоє червоніли, перша опускає очі.
Це тільки опісля Новорічного карнавалу, зі школи став її додому проводити. А на свято Восьмого Березня привітав квітами. Був дуже веселий, багато розповідав про свої плани, що хоче працювати з технологіями. Того вечора вперше її поцілував. В останній місяць занять залишалися після уроків, зубрили формули, готувалися до екзаменів. Поїде вчитися та й по дружбі, вона думала іншим разом, хто знає, що буде через п`ять років.
Вже зовсім виринуло сонце. Росяну, шовкову траву пестили промені, вона поблискує, переливається, миготить зелено - синім кольором.
За кілька хвилин, осяяний усмішкою, підходив до неї,
- Дивися що я знайшов!
В долоні тримає яскраво – червоні полуниці,
- Бачиш, це далі на пагорбі, правда, їх там небагато. Їж, це тобі, я трохи посмакував коли збирав…
Вона задоволено подивилася, подякувала. Він дивився в її очі, здавалося намагався їх запам`ятати.
Присів поруч з нею, з долоні брав по одній суниці підносив до її вуст. Задоволена, усміхнена, після кожної дякувала. Після останньої розсміялися.
- Ану дай, нехай я зніму останній солод на твоїх устах.
Вона зморщила носа, але піддалася довгому поцілунку.
-Мені здається, що буде дощ, бачиш ті хмари, що були на заході, помітно підкрадаються і вітерець віє прохолодний,- обійнявши проговорив Олексій.
Вибралася з обіймів,
- То йдемо, так далеко заперлися, скільки часу мине поки назад доберемося, а то справді, ще змокнемо.
На пагорбі, з кущів вилетіли сполохані горобці.
- О, бачиш, ховаються, напевно точно буде дощ.
Взявшись за руки, йшли дорогою, що пролягала вздовж лісу. Напроти лісу, під сонячним сяйвом, приваблює поле з квітучою конюшиною.
- Почекай,- сказав їй, моргнувши.
На узліссі, під деревами, збирає ромашки, дзвіночки і листки папороті склав у букет, демонстративно підніс і вклонився , чмокнув в щічку.
Вона збуджено сміялася, як мала дитина, піднесла квіти вгору, весело сміялася. Від задоволення, в очах мерехтіли блиски.
Він зачарований її поведінкою, тільки спостерігав і усміхався.
Та вже опанувавши себе від емоцій, вона проговорила,-
- Ой, а насправді, яка чудова природа, яка краса довкола нас. Наша земля найкрасивіша, найщедріша, як можна її не любити і кудись їхати.
- Та що ти, то ж я в Україні буду. Проминуть п`ять років швидко та й літом буду вдома, ще не раз разом помилуємося природою.
- Все, йдемо швидше, я відчуваю перші краплини, а то намокну, буду, як та обскубана курка.
Олексій емоційно,
-Ну ти даєш, ото сказала.
Повернувши голову в сторону, продовжив,
- Ой, подивись, там при дорозі стара скирта, побігли сховаємося.
Познімали капці, босоніж, як малі діти, веселі бігли до скирти.
Хмари здаються невеликі та дощ йшов рясний. Сховалися в скирті, з - під соломи виднілися тільки усміхнені очі.
Кілька хвилин терпіння, кліпаючи повіками запитала,
-Ти дуже мукрий? Протягнула руку, намагалася відчути краплини,
- О, здається закінчився. Я в твоєму жакеті, мені менше перепало, а ти в одній сорочці. Тепер вигляд у нас… напрочуд не карнавальний.
-Та ні, так трохи,- заперечив. Допомагав їй вилізти зі скирти....
Знову яскраво виглянуло сонце, сірі хмари пливли вдалину і небо стало синьо - голубе та де – не – де вже й з`явились маленькі білі хмаринки.
Задерши голови догори, обоє милувалися ними. Сонячні промені пестять обличчя, примруживши очі, вони насолоджуються теплом, посміхаються, радіють.
Останні соломинки, він знімає з її волосся, обтрушує сукню, злегка обійняв,
-Прохолодно, треба поспішити.
Ґрунтова дорога, від дощу блистить, ноги ковзають по ній. Взявшись за руки, весело шльопали по багнюці.
Нарешті добралися до траси, Олексій мокрою травою намагався витерти їй ноги. Трохи засоромилася, почервоніла, стоячи на одній нозі, вже трималася за нього, від лоскоту заходилася сміхом.
Йому подобається її дзвінкий сміх, задоволено, з ласкавим поглядом спостерігав за нею.
-Все процедуру закінчив, візьми носову хустинку, ще раз протри і взуйся.це вже сама зроби і взуйся.
Вона, виконує його пораду, прикожному нахилі він цілує в щоку,
-Ну Олексію, зараз упаду, не заважай.
По трасі їхала машина, водій, помітивши їх, притишив швидкість, гучний сигнал рознісся по окрузі, Чоловік, років тридцяти, з відкритого вікна посміхається, махає рукою, знову сигналить, за мить машина набирає швидкість.
Від здивування її очі округлилися,
- Що це було? Ти його знаєш?
Він голосно засміявся,
-Та ні. Хіба б знайомий нас не забрав.
- То йдемо, бо ще хтось буде їхати, зупинятися. Ще нам таких сюрпризів не вистачало.
Хитрий погляд, усмішка,
- Ну це ж заради тебе зупиняються, ти ж красуня.
- Олексію, ну досить, ото ще скажеш, - різко потягнула за руку, - Твоя усмішка, як це сонце, але не варто виставляти на показ всі тридцять два зуба.
-Тобі не подобаються мої зуби? То вибий, я потерплю. А, що тобі ще в мені не подобається? Тільки відверто…
-Ну Олексіє! Мені все подобається.
-Але ж ти про все, ще не знаєш, - сказав ледь стримуючи сміх.
Та вже сміялися вдвох.Той сміх понісся за вітерцем, розвіявся по окрузі.
По обіч траси, з надією підкоряти труднощі, радісні, щасливі поверталися додому.
Далі буде
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712117
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 22.10.2023
Збігав серпень та день видався сонячним. В останні дні, ще добре припікає сонце. Достигали яблука… запашні груші, приманювали бджіл та ос. Через відчинене вікно, цей запах доноситься і в кімнату, де Олексій перебирає папери, зошити, слухає телевізор. Його батьки, працюють на заводі радіотехнічних плат. Молодший брат Вадим, навчається п`ятому класі. Нині п`ятниця, то ж вдома залишився сам. Вчора ввечері приїхав з Харкова. В гуртожитку закінчив ремонт кімнати. Тішиться, що мрії збулися. Тепер треба не втрачати швидкості, яка ним, здавалося верувала. Немов метеор справлявся з любими поточними справами. Інакше і не можливо бути, завжди мав настрій всього досягати, в той же час був дуже розважливий. Все гаразд, екзамени здані, без проблем поступив в ХПІ.
Нарешті він помітив горобців, що скакали по підвіконню,посміхнувся.За мить, підійшов до стаціонарного телефона, набрав номер, - Привіт Оксанко, я вчора пізно ввечері приїхав. Як ти? В тебе все гаразд? Поступила? Тебе можна привітати?
Замість відповіді в трубці писк.
- Ого, це від радощів такий писк… значить поступила. Моє вітання!
- Але кімнату в гуртожитку не дали, шукаю квартиру. Оце від радості, на всю гучність увімкнула приймач. Опісля літа перебираю речі, готуюся до початку нового життя.
- Ти сама вдома?
- Так, мої до двадцятої години працюють.
- То я зараз буду,- задоволено поклав трубку.
Оксана швидко склала речі в шафу. Одягла красивий халат блакитного кольору, він дуже пасує до кольору очей. Підкреслює її витончену фігуру.
Її батьки заможні люди, кілька поколінь пов`язані з медициною. Батько терапевт в районній лікарні, мама лікар швидкої допомоги. Має меншого брата, різниця між ними десять років. Батьки приділяли увагу дочці, хотіли, щоб вивчилася. Могла мати сім`ю і щоб своїм дітям спромоглася дати найкраще.
Олексій в садку, у кошик набрав яблук, груш, слив. Із шафи дістав легенький білий шарфик, це в подарунок Оксані. З гарним настроєм по дорозі заскочив в магазин, придбав коробку цукерок »Асорті». Він знав, що вона їх обожнює. І вже біля вокзалу, в магазині купив букет червоних троянд.
Що то молодість…не йшов, а летів. Легенький вітерець ніжно пестив обличчя, куйовдив волосся. Щоб бути з нею поруч, йому здавалося ладен гори звернути.
Тепла зустріч… обійми, поцілунки, щастям сяючі очі. Але більшого собі не дозволяли, вік «гарячий» можна й помилок наробити.
За розмовами не помітили, як і час пройшов.Оксанини батьки привітно зустріли Олексія. Задоволено вітали з успіхами, адже знали його зі школи. Про їх дружбу дізналися давно, раділи її вибору.
За чаюванням та розмовами час швидко сплинув. Він поспішав додому. Прощалися на сходовому майданчику, ніжно обіймає, поцілував. Вже звільняється від обіймів,
- Ну досить, дивися по сходах обережно, третій поверх, не перший.
- На Новий рік зустрінемося, я пішов! Бувай!
В нових турботах пролетіло чотири місяці. Обмін листами, віра в світле майбуття, старанно вчились. Та не приїхав Олексій на Новий рік, шкодував, що довелося чергувати по гуртожитку. Відразу сесія, вирватися не вдалося. Хвилювання, як іспит, але, що вдієш, втішав себе. Окрім навчання підзаробляв гроші, на залізничній станції розвантажував вагони. Хоча батьки і висилали копійчину, але ж, як кажуть - зайвих грошей не буває.
Напередодні восьмого березня,завдяки праці і рішучості, додому на один вечір вдалося вирватися. Весна піднімає настрій, мріяв зустрітися з коханою, потонути в її обіймах.Сюрприз вдався, з вокзалу відразу до неї. Вона вдома, до свята готувала смачні страви.
Від хвилювання схолола душа. З червоними трояндами стояв перед дверима, враз причепилася думка - А може вже когось зустріла?
Раптово почув шурхіт… хтось підіймався по східцях.За мить, до нього привітно посміхнувся її батько - Володимир Степанович,.
- А ти де пропав хлопче…
Немов оправдується,
- Та ні - ні, ми листуємося. Я кохаю Оксанку, що ви, у нас буде все добре!
Оксана вже біла дверей, почувши слова, кров прилинула до обличчя, почервоніла. Адже від нього про почуття вона ніколи не чула. Від несподіванки впустила чашку, яку тримала в руці, На підлозі безліч дрібних осколків. В Олексія вирвалося,
- На щастя! У нас все гаразд, не хвилюйся, - поцілував її у щоку. При батькові засоромилася. Та він посміхнувся,
- Я за вас радий. На першому плані звичайно навчання, зробити міцну дорогу, по якій матимете нагоду пройти життя.
Близько третьої ночі Олексій повернувся додому. Лише три години на сон, а потім дорога до Києва, пересадка на потяг до Харкова.
Минали пори року. Для розваг часу обмаль; сесії, лабораторні роботи, реферати, курсові роботи, екзамени.
Попереду останній рік навчання. Олексію дали направлення пройти практику на Дніпропетровському авіаційному заводі, який саме набрав розмаху. В цьому місці мешкає брат батька. На заводі Олексію дуже сподобалося, опісля закінчення інституту мріяв сюди повернутися.
Вже й осінь… п`ятниця. Надворі накрапає дощ. Оксана з вікна електрички позирнула на перон, мав зустріти батько. За ці роки набридло навчатися, їздити електричкою та бентежило, що поруч немає Олексія.
На пероні батько спілкувався з білявим, доволі повним молодим чоловіком. Батько, як завжди привітався і поцілував її в чоло,
- В тебе все гаразд? Ось познайомся, мій практикант Олег. Так, як і ти, зубрить науки останній рік.
Він міряв її з ніг до голови, наче мав бажання роздягти. Оксана все ж протянула руку, він з усмішкою привітався, вустами ледь торкнувся руки.
Всю дорогу йшли мовчки. В під’їзд, Оксана зайшла першою. Її дивувала поведінка батька, нащо було запрошувати в гості. Вразило й те, що мати змовчала про гостя. Зробила висновок - напевно батько її попередив. Вона відразу пішла в свою кімнату. На душі кепсько і для чого це… задавала собі запитання. Олег ростом, був майже такий, як вона, весь час позирав їй в очі і це відштовхувало від нього. Склалося враження, що чийсь татусин синочок, рухами нагадував незграбну жабу.
Переодягнувшись, зайшла на кухню. Мати відразу до неї, - Доню, присядь. Знаєш, Олег син мого однокурсника, в нас проходить практику. Він теж у твоєму інституті навчається. Минуло років десять, як ми на виставці з його батьком бачилися.
Оксана мовчала, не розуміла для чого ця інформація.
По закінченню вечері, вона подякувала, хотіла зникнути у своїй кімнаті. Та зненацька Олег взяв її руку,
- Може прогуляємося?
- А, що доню, дощ перестав, ще й не пізно,чому перед сном не пройтися, завтра вихідний,- миттєво його підтримав батько.
Вона різко повернулася,
- Ні - ні тату… мені треба написати Олексію листа, я цілий тиждень не мала часу відписати. А завтра хочу відіспатися, то ж вибачте.
Олег розгублено дивився на батька, встав із - за столу.
Вона в кімнаті, аж під серцем защеміло. Хотілося крикнути - для чого це все? Образа гнітила душу, адже знають, що ми з Олексієм кохаємо один одного. Вона чула голоси, від цього Олег їй став, ще огиднішим. Із силою товкла подушку, нею накрила голову, намагалася заснути.
Ранок… Оксана з осторогою вийшла із своєї кімнати, думала, що Олег залишився ночувати. Та на щастя, на кухні снідали тільки батьки. Привіталася. Батько незадоволено зазирнув на неї, опустивши голову,
- Доню, вчора так негарно вийшло. Я хотів, щоб ти трохи краще познайомилася з Олегом. Гарна сім`я, заможні.Чи ти гадаєш, що в Олексія за скільки років нікого немає? Я гадаю…
Оксана різко перебила,
- Тату, це що роки, чи що, змінило твоє ставлення до Олексія? Не намагайся, прислухайся, про це навіть і думай!
Відразу пішла в свою кімнату.Їй так хотілося щоб Олексій був поруч, витер її сльози, які,як горошини котилися по щоках. Адже це так принизливо. Скільки хлопців їй пропонували дружбу,запрошували на побачення та вона серед них не бачила такого, як Олексій.Тільки він, в її серці зміг запалити вогонь кохання.
Йшов тисяча дев`ятсот вісімдесят шостий рік. В навчанні пролетіло п’ять років і в той же час у розлуці з коханим. Вона попросила в дикана, щоб її послали відробити два роки в Дніпропетровськ. Олексій проявив себе на практиці дуже здібним, підприємство подало індивідуальну заявку, мав можливість відразу працювати.
Довгоочікуване літо… яке це щастя, на руках дипломи і знову разом. Вони обнявшись, йшли до того місця, де гуляли після випускного. Теплий вітерець пестив щасливі обличчя.
-Яка краса, подивись Оксанко! - він задер голову, розставив руки в сторону, кричав,
- Я тебе кохаю! Ми разом назавжди! І вже тихіше,- Ти будеш моєю дружиною? Ти моє сонце, радість, квіточко моя ясноока. Без тебе не можу жити. Ми так давно цього чекали.
Оксана посміхається, розпашілася, гучно гупало серце, в очах іскри, сонячні промінці. Її посмішка, немов сяйво, предала йому впевненості. Він став на коліно, відкрив коробочку, дві обручки сяяли золотом.
Хоч сонце котилося до обрію та їх облич торкалося проміння. Їй здалося, що то сонце їх поб’єднало.
Ніжні обійми, поцілунки. Вже підхопив її на руки, прямував до річки,
-Кохана це наше літо, вода тепла, то ж скупаємося.
–Зачекай, я в купальнику, навіщо одяг мочити, постав на ноги.
Їй вдалося вирватися. Рукою кивнула до річки,
- Он, є човен біля берега. Давай там залишимо одяг, як настане ніч, де будемо шукати?
Під плескіт води, тремтячі тіла ринули у солодощі ніжності, поцілунків. Він міцно притулив її до себе - ось воно, полум’я кохання, нарешті ми стаємо одним цілим. Раптово вона підняла руки догори,лежала мовчки мов завмерла. Легкий біль плоті, відчув себе образливим котом, в якого раптом забрали мишу. Холодний піт покрив чоло, з розгону кинувся в річку.
Неподалік сполохалися жаби, десь закричала дика качка. Вода забрала в себе той вогонь, пестила його тіло. Та він жадав любові від коханої. І вже тверезо оцінює своє бажання, важко змиритися, коли ж нарешті вона належатиме йому. Хвилюючим голосом погукав,
- Оксанко, сонечко, йди сюди!
Свій смуток топили у воді, як діти жартували, плескались, плавали. Над водою линув сміх.Тішилися, що вони тут тільки удвох, ніби на безлюдному острові. Над водою линув веселий сміх. Від ніжних поцілунків, вона ледь не захлинається.
- Ти будеш моя? Моя до довіку, будеш?
Над вухом прошепотіла,
-Так… так зараз, я згодна, бо дуже тебе кохаю, ти мене дурманиш.
Мов знесилену, поніс на човен. Два тіла стали одним цілим, відчули щасливу мить, тонули у гріхові. Лише мінливо місяць підглядає. А зорі мерехтіли, немов раділи, повінчали їх справжнє кохання, це їхня доля.
Світанок… на пальчиках, крадькома проникають у її кімнату. У теплих обіймах засинають у ліжку.
Ранок… снідали мовчки, ніхто не наважився щось сказати. Та батьки побачили обручки, переглянулися. Мати майже не відводила від неї очей, немов намагалася щось запитати.
Мовчанку перервав Олексій,
- Я прошу руки вашої дочки, думаю все буде так, як я спланував. Ми маємо направлення в Дніпропетровськ, так що одружимося вже на місці.
Обличчя батька відразу посвітліло, наливаючи вино в келих,
- Ви молодці! Один одного шануйте, поважайте! Нехай вам Бог допоможе!
Легка усмішка на обличчі матері, від радості витирає сльози.
Початок серпня… Олексій приїхав у Дніпропетровськ, щоб винайняти квартиру, згодом забрати її. Сам поки що зупинився в гуртожитку, вже працював. Знайшов лікарню, у якій по направленню мала працювати Оксана. До першого вересня,їй треба було приїхати.
Одного вечора… Батько прийшов з роботи у хорошому настрої. Оксана збирала речі, які згодом мала згодом покласти у валізу. Він погукав її, відкрив дипломат витягнув путівку,
- Дивися, що я тобі приніс. Це мені передали з Одеси. Туристична путівка на круїз Одеса – Тбілісі – Одеса. З двадцять дев`ятого серпня по п`яте вересня. Доню, така нагода буває раз в житті. Ти ж так хотіла кудись поїхати, помандрувати, побачити море. Добре, якщо сімейне життя буде успішним, але ж коли це буде. Замов переговори з Олексієм, попередь, що на тиждень затримаєшся. Путівка, на жаль, одна та думаю, його б у цей час, з роботи ніхто і не відпустив.
Оксана зразу насторожилася,
- Тату, а це не привід, щоб нас розлучити?
- Ні, доню, що ти. Ти ж сама мені про це кілька раз нагадувала. Це тобі просто повезло. А, що до Олега, Володимир сказав, що одружується на однокурсниці. Планують запросити на весілля, десь у жовтні здається. Думаю тобі там не буде сумно. Він взяв три путівки та там тисячі людей будуть. Уявляєш який лайнер, а назва ось дивись ,золотими літерами написано »Адмирал Нахимов».
На переговори пішла з батьком. Спочатку він поговорив з Олексієм, тоді вже їй передав трубку.
Опісля розмови з тестем, у Олексія було мало часу на роздуми. Гадав, нехай сама вирішить, як краще. А то, ще надума, що їй не довіряю. Хвилюючим голосом почав розмову,
- Оксаночко, я кохаю тебе, думаю вирішити маєш сама. Я з роботою владнаю. Буду тебе чекати. Сонечко, я буду нудьгувати.Тільки ти дивись, там собі когось не знайди.
- Ну, що ти, Олексію. Прийдеш на квартиру подивися на моє фото і заспокоїся. Все буде добре. Я теж тебе кохаю. Ой, у нас час закінчується. Любий, цілую тебе! Бувай!
Але на його душі тривожно, це ж, ще цілих десять днів чекати. Від хвилювання у грудях божевільно гупало серце.
Оксана задумалась, минуло лише два тижні, як він поїхав, а я вже сумую. Намагалася себе втішити, нічого, було й на довше розлучалися.
Батьки проводжали її на потяг. Мати попереджала, які пігулки купити, на всяк випадок, в разі закачає море. Батько весело розмірковував, яку красу вона побачить пропливаючи по морю. В Одесі її мав зустріти Олег з нареченою.
Величезний, красивий лайнер відплив від причалу. Люди метушаться - подібні мурахам. Грає веселе музика, проводжаючі посилають поцілунки. Цих трьох молодих людей, проводжали батьки Олега.
Першого вересня радіо і телебачення повідомили про страшну трагедію, яка сталася тридцять першого серпня о двадцять другій годині.
Відбулося зіткнення суховантажа »Петр Васев» з лайнером «Адмирал Нахимов». Столітня трагедія рознеслася по всьому світу.
Потяг Новоросійськ – Москва відправився за графіком. Олексій та батьки повертаються з опізнання. В купе тиша, ніхто з них не зміг її порушити. Смуток огорнув їх душі. Олексій виснажений стражданням. У очах туман, біль, вже виплакані всі сльози. Погляд у нікуди, на висках помітно сивину.
Минуло тридцять років. Кожного року, тридцять першого серпня, на могилі Оксани, вітер торкається пелюсток червоних троянд. По них бринять прозорі краплі. То не роси, а душевні сльози коханого, які і час із сонцем не в змозі спопелити.
14.17.2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712687
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 22.10.2023
Непрошена холодна осінь
Принесла крижані дощі.
З'явилась сивина в волоссі -
Фарбую діри на душі.
Зів'яли квіти на дорозі,
Їх змиють сльози у траву.
Дерева знов гуляють босі,
Пливе їх одяг на ставу.
Хатинка у сорочці білій
Крокує в пам'яті твоїй.
Всі вулиці враз спорожніли...
Танцюють зморшки на чолі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996114
дата надходження 14.10.2023
дата закладки 22.10.2023
Зціли мене від розпачу, від болю,
Від марних втрат, від суму, гіркоти
Хай буду за тобою, як горою,
Верни мене із дна до повноти
Хай всі мости зруйновані палають
До біса їх – збудуємо новий!.
Верни мене з безодні до причалу..
Й розпуки темінь щастям освіти
Верни мене із бою й попелища
У наш святий і праведний палац
Безумством горе скропимо з затишшя
Не сплутавши чуття за фальш, ерзац..
Зціли мене, благаю, закликаю,
Кляну дурні обставини й нефарт
Верни – бо знову листям обпадаю
У наш загублений осінній сад..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995842
дата надходження 10.10.2023
дата закладки 22.10.2023
А музи харчуються поглядом,
твоїм надихаючим словом
Торканням твоєї долоні,
харчуються музи красою.
А музи люблять солодке,
пилок у ранкових квітах,
перед вікном - озера....
і свіжий запах букетів...
А музи люблять звук арфи,
а деякі звук наю* чи ханга.
Харчуються музи любовью,
що бачать в кожній детальці.
Небесна блакить...і цукерки,
їх манить кава з сиропом.
А музи харчуються дивом
тоді виростають в них крила.
07.07.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936785
дата надходження 12.01.2022
дата закладки 15.10.2023