Осіння пора… вечірнє місто дихало прохолодою. За привідчининими, скляними дверима балкона, шурхіт дощу. Природа поступово втрачає блиск, барвистість, злегка навіює смуток.
Та в Надії і Віктора, сьогодні ніби святковий день. Дочка Марія та сестра Віола з сім’єю мають прилетіти з Великобританії. Це відбувається п’ять років поспіль. Та кожного разу, при зустрічі, з тривогою в душі, зазирає в очі дочки, В них, хоче побачити настрій і ставлення до себе. Обіймаючись із сестрою шепотом,
- Я думаю, не розповіла, про нашу таємницю?
У відповідь, кивне головою, повільно прикриє повіки, прошепоче,
- Все гаразд, не хвилюйся. Я обіцянку не порушила.
Їй щоразу все важче стримувати хвилювання. боїться, щоб Віктор не дізнався про змову з сестрою. Два роки назад, він на роботі потрапив під скорочення, переніс інфаркт. Для нього, це був дуже великий удар. Другий удар може обірвати його життя, це лякало її.
По кімнаті легкі сутінки, по стіні світло від нічного ліхтаря, тишу порушує Ноктюрн Шопена. Навпроти вікна, за роялем Надія уміло торкається клавіш. І так майже щовечора, біля неї в інвалідному візку чоловік. Слухаючи музику, інколи він задрімає, вона ж знаходить віддушину. Згадує своє життя, картає долю, чому випало таке випробування. Та в той же час, цінує, все що має. Ось і зараз, її заполонив спогад…
Їй було років щість… машиною їхали по трасі. За кермом тато, на задньому сидінні вона, мама і сестричка. Віола дівчинка непосидюча, кожного разу хотіла вставати, мама тримала руками, вмовляла,
-Віоло, донечко, он подивися, Надійка слухняна, а ти вертишся, як дзиґа.
Батьків Надія пам’ятає, завжди урівноважені, здатні один одного вислухати. Веселі розмови, милі усмішки, ніжні погляди, закарбувалися на все життя. Настільки не зраджує пам’ять, пам’ятає аеропорт, літак. Мали приїхати в новий будинок, який придбали батьки.
Літнє сонце скотилося до заходу, після нічної зливи, траса, ще мокра. Автівки двигались у різні сторони, на невеликій швидкості тато вів авто, їх часто оминали автівки. Та несподівано сильний поштовх, затьмарив сприйняття реальності. В голові гуділо, шуміло…
В цей час, Михайло, працівник ферми коневодства, машиною повертався додому. Стареньке авто двигається повільно, по обіч дороги він помітив перевернуте авто. В його судинах тече циганська кров, то ж має таку хватку, проблеми вирішує швидко. Від побаченого тиснуло серце
- Що ж робити? За вмить біля них зупинилося авто, водій по телефону повідомив про аварію, викликав швидку допомогу. Раптом менша дівчинка, відкрила оченята, заплакала, Михайло взяв її на руки.
В лікарні Надійка відкрила очі, біля неї стоїть медсестра, в палату зайшов лікар. Він зазирнув у її очі, злегка тиснув на руки й ноги, запитав,
- Тут не болить?
- Ні тут не болить, голова болить. А де мої? Що, це сталася аварія?
- А ти молодчина, от бачиш, майже все гаразд, навіть пам’ятаєш дещо. Ми трішки підлікуємо і підеш додому.
Дні в лікарні, як кошмарний сон. Її провідував дядько Михайло, якого вона ніколи не бачила і про нього нічого не чула. Він про неї піклується, приносив фрукти, солодощі, соки, розпитував про батьків. Та на її запитання - де мама, тато та сестричка, дивлячись у очі, відповідав,
- Буде все добре! Ти трішки зачекай, згодом все дізнаєшся, тільки не забувай, що я твій дядько і даю слово, я вас не покину.
Коли її привезли в будинок сиріт, вона все зрозуміла. Здавалося, що за цей час, вона подорослішала. Через кілька днів, під час прогулянки, на дитячому майданчику, побачила сестричку. Обіймаючи її, заплакала, притискала, гладила по голові,
- Ми маємо бути разом. Підростеш, все зрозумієш.
Чомусь відразу згадала за дядька.
- А знаєш, у неділю до нас прийде наш дядько Михайло.
Вихователька стояла поруч, спостерігала за дітьми, Віолу взяла за руку,
- Пішли зі мною, нам пора повертатися в групу. Надійко, а ти молодчина,
не забувай, що в тебе є сестричка.
Михайло часу гаяв, все дізнався про батьків дівчаток. Виявилося, що подружжя родом з цього міста. В родині була бабуся, яка померла п’ять років назад. На її обійсті і був побудований будинок. По знайдених документах, за кордоном, подружжя мало великий будинок. Тепер, ця нерухомість перейшла у спадок дівчаткам.
Хоча люди кажуть, що цигани липкі на руку та до таких Михайло не відноситься. Його життя з присмаком полину. З чотирнадцяти років працював на конефермі, одночасно на залізничній станції розвантажував вагони. Завдяки наполегливості, важкій праці, в двадцять років придбав квартиру. Згодом одружився, п’ятнадцять років з дружиною мріяли мати дитину. Коли нарешті, мала з’явитися донечка, при пологах, він втратив обох. Вже десять років веде самотній образ життя. Праця конюха, ніколи не вважалася престижною. але Михайла поважали. Завжди веселий, клопітливий, знайде тему для розмови, при спілкуванні пригостить кавою чи чаєм. Керівник ферми, дізнався про аварію, що він допомагає дітям, проявив чуйність. Допоміг зібрати документи на встановлення опіки. Згодом нерухомість дівчаток здав у оренду, їх же, з дитбудинку забрав у свою, двокімнатну квартиру.
В більшій за розміром кімнаті, біля вікна стоїть рояль. Діти крутилися біля нього, натискали на клавіші. Надійчині очі сяяли щастям. Вона намагалася підібрати ноти, скласти музичну композицію.
Поступово діти звикли до нового життя. Михайло прикладає зусилля, щоб їм було комфортно. Відразу найняв доглядальницю. Років п’ятидесяти, одинока жінка, займається вихованням дітей і готує їжу. Питання щодо грошей не стоїть, адже він має частку доходу за оренду будинка.
Минали роки. Надійці дуже сподобалися коні. Вона старанно навчається в середній школі і одночасно в музичній. Відвідує гурток гімнастики, мріє виступати в цирку. По закінченню школи, і училища, перші виступи. На арені номери з конем та одночасно виконувала гімнастичні трюки, її це виснажувало, але після кожного виступу почувається щасливою. Після закінчення школи, Віола на програміста навчається в університеті. Дівчата вже стали повноправні господарі нерухомості та продовжують мешкати з Михайлом.
Надійка, душею поринула у весну. В цирку зустріла кохання. З Віктором, вже й вирішили одружитися та захворів Михайло, відійшов у інший мир. Нові випробування лягли на плечі Надійки. Хоча, Віктор і став її чоловіком, і працюють разом та з нею поводиться занадто строго. Вимагає більшої гнучкості, швидкості. Одного разу при тренуванні впала з коня. Швидка забрала її з кровотечею. Лікарі виявили вагітність десять тижнів і велику пухлину, були змушені зберегти її життя, видалили матку.
Що вагітна, Віктор не знав. Вона мовчала, бо боялася, що він не буде радий. Та ця помилка - на все життя - невиліковна рана.
У палаті тиша. Від наркозу в голові гуділо, шуміло, за мить перед нею лікар. Ці слова, як вирок,
- У вас з вагітністю була пухлина, ми мусили видалити матку.
Її охопив страх, спалах очей, як вогні блискавиці, схопила його за руку, сльози котилися по щоках,
- Тільки чоловікові, будь ласка, не кажіть… я вас прошу. Я потім сама…
Прикриваючись рушником, розридалася.
За втрату дитини, лікар співчував Віктору, про подробиці не розповів. Чоловік тримав себе в руках, надіявся, що через якийсь час, чекатимуть на радісну звістку.
В лікарні два тижні – час постійного хвилювання, недоспані ночі.
Тільки вдома, Надія розповіла сестрі про все, що сталося. До болей краялися серця, обійнявшись, плакали. Віола пообіцяла мовчати, відчувала, як буде важко сестрі, якщо раптом Віктор дізнається, захоче розлучитися.
Минуло два роки. Продовжуються тренування, вони виступають в цирку. Сестри навідалися у свій будинок за кордоном. Закінчилася аренда будинку, тепер, мають можливість, сюди часто приїжджати, зупинятися відпочити.
Та не все так просто в їхньому житті. У вихідні дні вечорами в ліжку, Надя часто засинає з книжкою в руках. Віктор до ночі проводить час із сестрою. То на кухні разом вечеряють, то гучні розмови, вже сміх, це все відволікає її від читання. Вона занурюється у роздуми,
- Їм весело, а я в душі несу тягар, таїну і ніяк не наважуся зізнатися, що ніколи не подарую йому дитину. Сина чи доньку, він каже не важливо хто буде, майже щоночі, ласкаючи, просить про це. А я, ніяк не наважуся, що я без нього? Тоді й роботу втрачу, був би дядько Михайло живий, було б легше зізнатися, щось би порадив.
Одного разу, вона повернулася додому раніше чим він.
Віола на кухні, саме заварила чорний чай, за столом, завела розмову,
- Моя рідненька. І довго, ти, ще збираєшся мовчати? При кожній розмові він нагадає, що любить тебе і хоче дитину. Знаєш, інколи випадково до мене доторкнеться, бачу червоний, відразу відходить. Подумай, чи варто йому відмовляти в близькості. Він же живий, мабуть часто хоче уваги, ласки.
Надя миттєво спалахнула, як сірник,
- О, яка ти добрячка! То пожалій! Може ти сексу хочеш, що кров заграла?
І тут же розплакалася, крізь сльози, схлипуючи,
- Якби ж мені хтось народив дитину, була б довіку вдячна.
- Ну заспокойся, може поговориш з ним, в притулку візьмете, он можна й сурогатну матір знайти.
- Сестричко, я його так кохаю, боюся втратити. Знаю, наважитися взяти з притулку не погодиться і про сурогатність теж. І для цього, треба немалі гроші.
- Ти заперечувати не спіши, подумай.
Надворі сипле перший сніг. Віктор, з хорошим настроєм, повертається з роботи. Зненацька, Віола підхоплює під руку,
- Привіт! Як добре, що я тебе побачила, тут така справа.. У нас в інституті є путівка в Карпати, давай Надю відправимо відпочити. Я знаю, ти вічно зайнятий на роботі, а їй варто відпочити, нехай трохи полікується, ну пройде якісь процедури. Відпочинок завжди йде на пользу.
- Гарна ідея. Я бачу, як вона хвилюється. І розумію, каже все нормально і я здоровий, як бик та чомусь не виходить.
Дівчина всміхнулася, зробила паузу, щоб він міг трохи подумати. Та відчиняючи вхідні двері будинку, він зазирнув і весело,
- А справді, давай зробимо сюрприз, нехай відпочине. Я на картку переведу гроші, візьми путівку. Ти ж мені готуватимеш вечері, не відмовиш?
-Та де б ти бачив, хіба ж я зможу. Мій бойфренд, на два місяці поїхав в Європу. З музеєм на виставку повіз картини, то ж я зараз вільна пташка.
Минали дні, Надія відпочиває в Карпатах. Віктор і Віола, весело проводять час, то на кухні, то ходили в кіно, навіть побували в музеї мистецтва. Одного вечора, Віола принесла пляшку коньяку, по кімнаті рознісся неприємний запах, здивовано запитав,
- А у нас що, якесь свято?
- Ех ти, зятьок, сьогодні в мене день народження. В інституті друзів пригостила, а ти, хіба не хочеш випити за моє здоров’я? Чекай, я тільки чоботи зніму,- нахилилася, потягнула замочок.
- Бачиш яка трясця! Чуть не впала. Тьфу - ти, знов замочок застряг!
Він вчасно підсунув стілець, посадив її. Не поспішаючи, двома руками взявся за ногу, миттєво почервонів. Намагався не піднімати голови, йому таки вдалося не пошкодити замок, зняв чоботи. Віола зірвалася з місця, за мить, вже була у ванній кімнаті. Дивилася у дзеркало, напружилася,
- І чого червоніти, ніби все нормально!
Ранок… на підлозі лежало три пусті пляшки з під спиртного. На дивані, Віктор солодко спав. Віола, спросоння не могла зрозуміти, чому вона опинилась біля нього і роздягнена, тільки в нижньому біл’ї.
Ото напилися - майнула думка – не думаю, що поміж нас щось відбулося. Та нехай, я випила трохи зайвого, він же мужик, мав бути тверезим.
Вже повернувшись, пусті пляшки зачепила ногою, почухала лоб,
- Ох, не фіга собі. Це ми все випили?
Віктор, так і не почув слова, не проснувся. Вона запізнювалася на роботу.
Два тижні пролетіли швидко. У поведінці Віктора, Віола не помічає ні яких змін. Вирішує, той вечір,як відгуляли її день народження, він теж не пам’ятає.
З відпочинку повертається Надія, життя продовжилося, без сварок і нарікань. Та через місяць, Віола розплакалася перед нею,
- Сестричко, люба, мій хлопець, ну Вадим, вже більше місяця за кордоном, а в мене ж було день народження. Ти зранку привітала, а ми ввечері добряче випили і….
Вона зразу не зрозуміла, до чого ця розмова, перебила її,
- Та вже кажи, що і…-, здивовано дивиться на неї, продовжила,
- Чорт забирай, кажи, що сталося? Тебе поперли з інституту?! Знайшла біду, чого журитись?! В іншому інституті собі знайдеш роботу.
-Та… я про це…. я від твого чоловіка вагітна.
Раптове клацання замка, як грім серед ясного неба. Віктор відчинив двері. Зблідла Надя, тихо шепотіла,
- Мовчи, потім поговоримо.
Цього ж вечора, щоб зняти стрес, Надія запропонувала відкоркувати пляшку вина та із сумки дістала коробку цукерок,
- Ми ж не обмили мій приїзд.
Сидячи на дивані, Віктор наповних келихи, обійняв її, поцілував в щоку,
- Ти вмієш робити сюрпризи…. давай кохана, за твоє здоров’я!
Біля телевізора, невдовзі заснув Віктор. Сестри обговорили план, як вийти з цього положення, основне, щоб ніхто нічого не знав.
Минуло кілька днів. Віола повідомила, що їде за кордон, буде жити в їхньому будинку. Похвалилася, що зустріла знайомого, він запропонував роботу перекладача. У відповідь, сестра привітно зазирнула в її очі,
- Молодець, моя люба! Давно пора бути самостійною!
Після її від’їзд, буквально через пару днів, Надія повідомила чоловікові, що вагітна. Від звістки, він був на сьомому небі, відразу ж категорично сказав,
- Завтра ж звільняйся з роботи. Ми цього так чекали!
Через три місяця, вона змушено йшла на обман, поскаржилася на болі в спині. Не гаючи часу, вирішили, що краще за кордоном народжувати. І він, повернувшись додому, з гімнаткою готувався до вступу.
Летіли дні за днями… минуло два місяці. Віктор на пару днів збирався полетіти до дружини, але змушений був відкласти. Кінь, з яким він працював, підвернув ногу. До виступу залишалося мало часу, інший кінь був норовистим. Для тренування, Віктор змушений був приділити багато часу. Тепер з дружиною спілкувався по скайпу. Віола запевняла, що із сестрою і дитям все нормально, на світ мала з’явитися дівчинка.
Одного разу при розмові, Віктор, усміхаючись сказав,
- Ой, я за вами так скучив. Бачу красуні, ви обоє на обличчі поправилися. Надійко, а собі Віола, там нікого не знайшла?
У відповідь, вже її побачив,
- Народиться дитинка, тоді повернуся, заберу Вадима, якщо він погодиться. Правда, ми посварилися, але по телефону спілкуємося. А що далі вже мабуть вирішить доля, бути нам разом чи ні.
Час пологів, припав саме з виступами Віктор. Надя по скайпу прийняла вітання, дуже задоволена, до себе пригортала дівчинку. Віола привітала Віктора, ніби, помилково промовила, що сестра в грудях має мало молока. І тут же заспокоїла його,
- Не хвилюйся, ваша Марійка, дівчинка славна, пухкенька, виросте! Зараз в магазинах багато дитячих сумішей, що замінюють молоко матері, то ж все буде добре!
Не минуло й двох тижнів, не попереджаючи, дві сестри з дівчинкою повернулися додому. Віола лише два дні допомогла сестрі бавити Марійку, повернулася за кордон. Прощаючись у обіймах, вволю наплакались, одна одній поклялись, цю таємницю приховати на все життя.
Подружжя ж немов діти, гралися з донькою, їх лиця завжди усміхнені, щасливі очі, повні надій і сподівання, що все буде гаразд.
Через два роки, вони гуляли на весіллі Віоли з Вадимом. Ніхто не знав, як їй було важко залишити свою доньку сестрі та вона витримала переживання, недоспані ночі. Через рік, народивши сина ( назвали Артуром), відчула душевне полегшення, тепер і в неї є справжня сім’я.
Минав час, на роботу в цирк Надя не повернулася. Часто їздять на конеферму, просто провести час та щоб на коні покаталась донька. Вона виросла красунею, люблячою дочкою, дуже схожою на батька. Вже позаду випуск у школі, закінчення музичного училища, згодом, при театрі музицирує на фортепіано. Майже щороку буває за кордоном, гостює у тітки.
По кімнаті плинули останні звуки Ноктюрна. Так непомітно пролетів час…ніби підкреслила свій спогад Надія.
Дзвінок у двері відволікає від думок, зазирнула на чоловіка,
- Це вже наші приїхали. Я відчиню!
Переступивши поріг, перед нею стояла Марія, біля неї, з букетом червоних троянд, доволі симпатичний молодий хлопець. За ним Віола з сином і чоловіком. Теплі обійми з матір’ю, поцілунки. Марія запитала,
- А де тато?
- Я тут, - відізвався батько, на інвалідному візку під’їхав до них.
Рум’яність щік дочки виказували хвилювання,
- Знайомтеся, це мій наречений Макс!
Хлопець, трохи соромлячись схилився, вручив квіти Надії. Вона від щастя, ледь стримує сльози,
- Заходьте мої любі! О, Артуре, хлопче, ти так виріс, мабуть теж скоро нас знайометимеш із своєю дівчиною?!
Він переступив з ноги на ногу, весело сказав,
- Та це… мабуть треба, ще трохи повчитися, а вже потім.
За вікном пролітає сніг… в кімнаті біля фортепіано, за круглим столом вечеряє дружня сім’я. Сестри сидять поряд, про щось тихо спілкуються. Ніхто так і не дізнався про їхню таємницю. Та мабуть все на краще, правильно. Адже вони разом, а це основне в житті. Тільки з родиною можна вирішити всі питання і завжди мати безцінну підтримку.
2021 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034646
дата надходження 04.03.2025
дата закладки 04.06.2025
Іду, а ноги трави лащать.
Пишаються квіткові різноцвіти,
кружляють бджоли юні ласо,
Й натхнення ллється, ніби річка світла.
Моє село - в розмаї буйнім.
Птахам радію у небеснім плесі.
Природа вправно прикрашає будні.
І кожен день, немов міцне "еспресо" -
то ж смакувати, прислухатись
до звуків світу: шелесту і співів.
Цвіте в розмаї навіть хата
в кущах жасмину. Поруч квітне півник
і не один, мабуть, з десяток
в чарівнім одязі весни - строкатім,
а між пелюстям сонця ллється сяйво.
Під квітами улігся кіт вусатий...
Здавалось, що село муркоче,
умиротворює в обідню пору,
й повітря залюбки лоскоче.
Мережить небо над селом узори.
Історія створення вірша:
Вірш про село Малий Фонтан, в якому я народилась, хоча мешкаю у місті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040947
дата надходження 04.06.2025
дата закладки 04.06.2025
Снить нічна тиша накрапає дощ,
Легко музично, мов шепче щось,
Листя торкається, душі, єства,
Все омиває свята вода.
Тонким струмком стікає з дахів,
Хтось і не спинить, якби й хотів,
Змиє весь пил, що припав за день,
Ніби, по трубах звуки пісень.
В тихім звучанні, розпач, жура,
Слід залиша безжальна жара,
Вто́му ледь змиє в тиші нічній,
Дощик легенький, не буревій.
Стиха останні краплі мовчать,
Хоч, хитаючись хочуть заграть,
Все ж звуками нічного дощу,
Може спокій, я з ними знайду.
Ніч у сні чує кроки чиїсь,
Краплі хиткі, як думи мої,
Все, це на благо, най би було,
Сонячний ранок збудить село….
То... є надія нічки й моя,
Вкотре почути спів солов’я,
Щебет про мир по всій планеті,
Щоби щораз мрії на злеті...
Світлі і теплі зігріли серця,
В тиші щасливій все майбуття.
04.06.2025 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040905
дата надходження 04.06.2025
дата закладки 04.06.2025
Травневий дощ ковтнуло сонце,
Сушарка променева сушить вправно,
І свіжі розляглись покоси.
Щебече пісню дзвінко пташка рання.
Життя іде, стрибає травень.
Орел міцне гніздо з сучків будує,
Літають ластів'ячі пари.
У дудку вітер теплий грає, дує,
мозаїку колише квітів.
Скрізь мідні сонця списи,
а незабаром прийде літо,
свою історію життя напише.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040789
дата надходження 29.05.2025
дата закладки 04.06.2025
Зозуля прокувала десь у га́ї
Весна завжди вершить свої діла,
Відчутні всім душевні самограї
Несе любов і море всім добра.
Відчутні всім душевні самограї
Тінь сонця, там квітів зорепад,
Завжди теплом всіх радувала в "маї"
Скажіть: - Куди поділася весна?
Завжди теплом всіх радувала в травні
Він є найкращим місяцем в весні,
Коментарі можливо будуть зайві
Приніс нам травень не приємні дні.
Гарні прогнози вже чекають завтра
В останні дні, прокинулась весна,
Усміхнена й нарядна - в літо варту
Уповноважено несе вона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040162
дата надходження 20.05.2025
дата закладки 20.05.2025
Внучка якось запитала
Дідуся Івана,
Як освідчувавсь бабусі
Дідусь у коханні.
Він довгенько м’яв картуза,
Посопівши трохи -
Коцюба, тому причина,
Наробила мороки.
Зайшов якось випадково
До твоєї бабці.
А вона борщ лаштувала,
Щоб у піч, на лавці.
Жартуючи поцілував
Її прямо в щічку,
Раптом коцюба зламалась
І дала осічку...
Теща за руку вхопила -
Ану, зятю, йди сюди!
До сих пір на моїй спині
Ті сліди від коцюби…
Дала пилку і молоток -
Залагодив збитки.
Теща вирішила зразу,
Який в справах швидкий...
Так я жити залишився
З бабусею Олею.
У селі всі мене звали
Коцюба Миколою.
В.Ф. - 10.04.2025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039530
дата надходження 11.05.2025
дата закладки 20.05.2025
Орнаменти весни у розпалі травневім.
Очей не вдвести від розмаїття цвіту,
волоттями бузку легкий жонглює вітер,
його непередбачені " на біс" манери.
Цілющих трав чарівна купіль ніби шепче
про радість сонячну, що зверху зазирає
у цей вабкий шматочок дивовижний раю.
Між листям свіжим чути мелодійний шелест.
Кульбаб голівки відчувають справжню волю,
в росинках ніжно пишноквіттям чепуряться.
Повітря вже лоскоче тихий обшир пряно,
і ллються пахощі безмежно на роздоллі.
05.05. 2025 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039996
дата надходження 18.05.2025
дата закладки 20.05.2025
Чому це небо плаче знов і знов,
Не яснить сонце поміж хмарин,
У жилах вкотре закипає кров,
На полі бою, знаєш, тут не один.
Відстань до болю, серденько крає.
Війна навіщо, душевні крики,
Тут побратим, ранений страждає,
Певен не можна, все це простити.
Тож не покину, не пророню сліз,
Та й не погоджуюсь із весною,
У СМС, зазвичай мало слів,
Хоча б на мить зустрітись з тобою.
Бо ти є сонцем. Мета досягти,
Нам перемоги, щоби була поряд,
Щоб не тікали діти у світи,
Бо там не наш, не вкраїнський погляд.
Це випадковість, весна плаксива,
Журавлів зграї у піднебессі,
Від смутку матінка, зовсім сива,
На жаль зненацька губиться в часі.
Важко сприйняти - божевільний світ,
Заради чого, хтось йде вбивати,
Чи хоче вибратися із боліт,
Свою багнюку, скрізь розкидати?
Нехай нам важко та маю віру,
На право жити, вистоїмо ми,
Яскаве сонце вернить надію,
На святу землю, врешті прийде мир!
У СМС думки не напишу,
Та ти відчуєш, вітерець війне,
Прошепотить, що я тебе люблю,
Адже в цей час, теж згадуєш мене…
Чекай кохана, вірю, повернусь.
20.05.2025 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040128
дата надходження 20.05.2025
дата закладки 20.05.2025
Гойдала гойдалка легка весною
в саду пахучому з пелюсток,
і вітру стрімко віяло торкало,
мов уві сні душевною струною.
Бриніла сонця світла люстра,
і нам тих зустрічей було замало.
Купались у любисткових цілунках,
нас пестили весняні руки.
Здавалось, квіти шепотіли вірші,
художник неба створював малюнки.
Пташині розливались звуки.
Ті дні для нас були такі розкішні.
Гойдала гойдалка життя завзято,
то ж весен відцвіло чимало,
а щебет споминів звучав сердечно,
як убиралися дерева в шати,
бо весь цей час нас щось єднало,
як сонце із небесного вершечка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039256
дата надходження 07.05.2025
дата закладки 13.05.2025
Що для мене сьогодні весна
в час воєнний, тривожний до болю?
Серце гупає: зламані долі
українців, що вбила війна.
Ніби ціле - весна і печаль.
Ні зітерти, ні змити повіки.
З нами Бог і підтримує віра,
хоч несеться загарбницький шквал.
Наші хлопці-титани стоять
проти підлої нечисті стійко,
І я вірю: завершать цю бійню,
і повернеться кожний вояк.
Що для мене сьогодні весна?
Це надія на мирне майбутнє,
бо життя тільки в ньому по суті
вільно дихає, а не у снах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038853
дата надходження 01.05.2025
дата закладки 03.05.2025
Прийшли на зустріч у квітневий вечір,
у час широких повеней черешень.
До них вітрець ледь доторкався велет,
голубив, тепло-ніжний був тутешній..
А вечір - дивний...І меди цілунків,
і поглядів танок легкий весняний
єднав цих двох. І сипались пелюстки,
а душі юні, ніби цвіт, духмяні.
Складаючи феєрії малюнки
Підкралась ніч. Зірки... Цвіли черешні
у мирнім щасті, у сердечних клунках.
Кохання сяйво зародилось перше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038680
дата надходження 28.04.2025
дата закладки 01.05.2025
Він дуже часто згадує про неї,
Красуня, то ж подібна орхідеї,
Рум’янцем вкриті, ледь - ледь пишні щічки,
А очі – зорі, немов серед річки.
В яких втопитися, ладен щоднини,
Та й не знаходив для розлук причини,
Але ж війна… свої правила має,
Хоч серцю боляче й душа страждає.
В борні окремо йшли стежками долі,
Вона чатує…з лісу, він у полі,
Уста шепочуть, за Вкраїну, волю,
Прийти рашистам, всякчас не дозволю.
Важка гвинтівка, патрони холодні,
Мороз пекучий та сльози солоні,
Тремтять від вітру, все ж придають сили,
Думок сплетіння, будемо щасливі.
А руки вмілі, ніжні, бо ж жіночі,
Шахед пускають,завдячують ночі,
Що врешті ворога, вдасться провчити,
Щоб дав спокійно українцям жити.
Війна це ж пекло, у вогняній зливі,
Клятуще плем’я, їм жахи важливі,
Життя над прірвою, куля досягла,
Її красуню, враз, здійнятися змогла.
Неначе пташка, крила в піднебессі,
Вже крик гучний, відлетіти на часі,
Напевно зграя ждала, тихий гомін,
Земля ж відчула жалісливий стогін.
В цей час раптово, він здаля побачив,
Журливий образ, то ж кохана плаче,
До нього тягне, кроваві долоні,
За мить зникає в хмарному полоні.
Два роки поспіль, згадує про неї,
Вербичка, цвинтар. Завжди орхідеї,
Приносить він, ронить гірку сльозину,
Таїну носить, покохав єдину.
Шкода і досі, не спиться ночами,
Цю нечисть гнійну, що гнобить віками,
Вбивати піде, не в змозі прощати.
Щоб мир і щастя мала кожна мати.
Й любов не зникла, віра в сьогодення,
Притупить біль, світлий день, як натхнення,
Розквітне диво - чічка орхідея,
Той цвіт покличе, знов його до неї.
02.03. 2025 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034974
дата надходження 08.03.2025
дата закладки 01.05.2025
Прокидаються раненько
І сонце ще не сходить,
Тепер думки не веселенькі
Бо смерть з косою ходять,
Божа кара на всіх рівнях
Ворогам, в аду горіть,
Бог усім там володіє
У три роки , не вразив ціль.
А як вірити у Бога?
Чим він нам всім допоміґ?
Володарем в нього Володя,
Усім затьмарить розум зміг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038819
дата надходження 01.05.2025
дата закладки 01.05.2025
Плава сонечко в криниці,
Джерелянка пестить стінку,
Охолоджує водицю,
Провокує нову хвильку.
Чи й пійма вона промінчик,
Вгомонить його нагоду,
Мох немовбито ослінчик,
Що вкривав стару колоду.
Її блиск, то років стійкість,
Зберіга святу водоньку,
Я подякую за щирість,
Наберу в свою долоньку.
Тож придасть і мені сили,
Поклонюся дарам Бога,
Не одна, мабуть щаслива,
По житті зника тривога…
Хай водички знов нап'юся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038559
дата надходження 26.04.2025
дата закладки 27.04.2025
Ой, як гарно сонце світить
Життя у кожного своє,
Красу несуть весняні квіти
Хто не помер,той ще живе.
Красу несуть весняні квіти
Іде війна та ми живі
Радують нас онуки й діти
Думки у нас іще ясні.
Радують нас онуки й діти
Для кого жити тоді нам?
Щоб Україна далі квітла
Миру настав той добрий час.
Щоб Україна далі квітла
Ніхто її не переміг,
Вона для нас матір і дівка
Для ворога- велика ціль .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038265
дата надходження 22.04.2025
дата закладки 25.04.2025
Похмурий весняний ранок…. Темно -сірі, снігові хмари, то здалеку, то зблизька, схожі на гори й кораблі швидко плинуть в далечину. Вітер, немов грається з ними, підносить, зненацька тріпає, вже стають схожі на ряднини й човники. На якусь мить затихає, а то знову стрімголов летить вперед, розпорошує хмаринки і вже маленькими, відносить ближче до заходу.
Земля давно дощу чекає…
А дід Іван чекав на тепло, щоб часом вітер, не охолодив спину, як вийде на город землю копати. Підкрутить, густі білі вуса літає у просторі думок . Он мураха й та не вилазить, холодні ночі, а вдень вітри, де візьметься той настрій. Добре, що під грядки, на зиму скопав землю, буде менше замороки Пройдуся ручним тризубом, зрихлю святу землю. А от під бараболю треба свіженької землі, з вологою. Їй треба дати сили, щоб зійшла добре, всупереч холодним суховіям, нехай би теплий дощик скропив землю, змив зимові сліди. Тоді б напевно й сонце сміливіше вирячилося до землі, ласкаві, теплі промені пригріли не тільки б мені плечі, а й все навкруги. Ой, забуяє скоро зелень, співатимуть пташечки, тоді би з гарним настроєм йти на город. Може жінка стане лагіднішою, не пожалкує сто грам самогону, чи вина. Тоді би і я їй заспівав, як в молоді роки, біля нашої яблуньки. Проснеться все довкола і наш садочок розквітне,зігріє наші серця. Та миттєво посміхнувся, то думка, мов стріла настигла. Хоча би не забути, треба в малину забратися, щоби тільки вона не помітила. Бо зовсім без вина чи горілки захляю, де вже в мої роки сили взяти до того копання. Раптово нагадав, як колись, одного березневого дня посварилися. Як сорока трискотіла, читала натацію.
-Пора весняна прийшла, час працювати, а ти ледаще, все хочеш лежати, телевізор дивитися, а там якісь кліпи, напівоголені жінки.
-Ага,- ой і розсердився ж я тоді, - Як сто грам зігрітися то катма,
жалкуєш для мене, мякенької з кропом.
До кого б не пішов, біжить, мене чатує, щоб якась не пригостила. Як партизан маю від тебе ховатися, навіть до сестри, щось допомогти їй і то не відпускаєш.Чи то боїшся, що мене хтось поцупить, сама кажеш - таке добро нікому не потрібне.
То напевно ще й злилась, бо вилетіло з голови, оте свято, восьме березня.І чого забув, навіть словом не привітав.
А воно й справді Поліна, ще з молодих років ревнива. Бо він же красень був на все село. Любив горілочки випити та тільки ж до якоїсь справи, то славний господар. Чи для хати меблі змайструвати, чи якісь капці, чоботи зремонтувати, »золоті руки» - називали сільські жінки. Він у відповідь залюбки жартував, а часом і підморгне, то де ж тут, не будеш ревнувати. Два сини - соколи виховали, вивчили, відпустили в своє життя, військові звання мають. Обоє на службі, раз на рік приїжджають, то ж далеченько, певно кілометрів вісімсот до Києва.
Поліна вкотре поглядає до вікна, по городі стежка, як стрічка. По ній деінде старий, рудий спориш, який приваблює до себе горобців. Вони теж у турботі, один за одним, ніби по черзі, цвірінькаючи підлітають і щось у ньому шукають.
- Іване, нема нам дощику, час грядки садити. Іди займися ними, а я піч розпалю та на сніданок приготую яйця, так, я ти любиш.
Він, погладжуючи рукою останні сиві волосинки на голові, зморщив ніс, неначе боявся сказати, несміливо,
- Ти б мені кальсони зашила, холодно, вітром підвіє, ще захворію.
Жінка сердито сплеснула долонями,
- Ой та вони ж новенькі, вчора вперше одягнув, коли встиг розірвати. Ну, як мала дитина, казала ж присідай та не розставляй ноги дуже широко. Спочатку поснідаємо, ті штани залиш, я подивлюся, що там треба зробити.
Хитрий погляд до дружини, в очах бісики, усмішка вкрила обличчя,
-О, ти що, може хочеш мене бачити без штанів, по п’ять грам та й у ліжко?
-Ах ти ж бісова душа! В наші роки,не сором таке казати! Що молодість згадав… весна співає та вже ж тіло під твою дудку не грає.
Сама ж ледь приховуючи сміх,
-Зараз дам тобі новенькі, тоді й сядеш за стіл. Та жуй не довго і не базікай, надворі роботи вдосталь.
Трохи задумавшись, вона мимохідь поправила білу хустку на голові, хитро зазирнула в його очі, поцілувала в щоку,
- Та ти не ображайся, бережи свою гордість, бо буде біда, лікуватися, то занадто дороге задоволення.
Дід, від сміху, аж приснув слиною,
-Ох ти ж грішниця моя, бачу сяєш, посміхаєшся, напевно теж молодість згадала. То може для підняття духу, хоч грам п`ятдесят, вина наллєш.
Стара кивнула рукою, ледь стримувала сміх,
-Ох і хитрющий же ти! Ну, як рудий лис. Правда в мене вже сивий. От попрацюєш, я засію грядочки, тоді й поворкуємо, як голуби. Я не забула, як ти казав, - Ми з тобою, не так, як квочка з півнем, а як пара голубів, то ж маємо жити мирно.
Сонячні промені прилягли до скла вікна, підвіконня, мерехтять, ніби вітають з ранком. Старенька жваво зірвалася з-за столу,
- О, бачиш діду?! Сонечко пробилося поміж хмари. Подивися, їх вітер розігнав, тепер небо голубеньке, привітне. От і добре, я сяду за швейну машинку, а ти йди підпуши грядочки.
Дід, простягає руку до пательні, вмочив хліб у яйцем з олією, прицмокуючи тонкими губами, плямкає, як мала дитина. По закінченню сніданку, рушником повільно витирає вуса і бороду, перехрестився. Та враз, ніби щось згадав, заклопотано до дружини,
-О! Там, ще не обрізана малина є, я спочатку нею займуся, а потім піду до грядок.
Почесав голову, продовжив,
-А ти не поспішай, на обід борщику звари та дерунів насмаж, натри часничку. Пообідаємо, тоді й тепліше стане, засіємо, куди спішити.
Вона не заперечила, в душі тішилася, що про горілку, більше немає мови. Їй не шкода самогону, боялася за його здоров`я, напевно забув, як восени нагідки парила, виходила його, лежав, стогнав, бідкався на болі в області печінки. А застерігати, капати на мізки, як він часом каже, не завжди хочеться. Знову почне сорокою називати, хоча й посміхається при цьому, але все одно ж неприємно слухати.
Дід на подвір`ї зазирає до вікна, наче й потепліло, чи то від хвилювання, чи й справді сонечко прогріває повітря. Швидкою ходою, перед собою несе лопату, щоб дружина не вздріла. Засіче, ото буде колупати, для чого взяв лопату, то ж малину з осені перекопали.
Ага перекопали, то перекопали. Він бачив, як одного разу жінка в міжрядді вирила яму, казала для лушпайок, столових відходів, а сама заховала трьохлітрову банку з самогоном. То мабуть до смертного вироку прикопала та я ж вмирати не збираюся. Ще можна не раз і не два заквасити, вигнати. Я ж не п’яниця, не жадібний до неї, а так, як кажуть, для апетиту, дивись та й сила до роботи з’явиться.
Дружина на кухні, обід готує, часто зазирає до вікна, діда чатує. А зір вже підводить, весь час здається ближче дід руками махає, чи малини попереду, чи позаду вже й бачить. Думки веселі, все гаразд - ой моя ти душа! Порадіємо прийшла весна, дожили дякувати Богу, що скажеш коли все добре. Дід працює за вікном, пригощу його вином.
Час минає… до вікна стоїть спиною, на пательні млинці смажить. А дід, як шпигун, все помічає, серед кущів малин, втретє риє яму.
-Ох пристав, де ж заховала, хоч би чарочку вина, як горілки нема. Що ж ти душенька - весна, скажи, теж скупа і хитра, як моя стара.
Під лопатою, враз скрегіт,
- Бач, почула ти мене, ох моя хороша.
За мить, у очах, то немов пороша, тече піт з чола по щоках та по носі. Зникла сила, аж кряхтить, а в ямі сажа і шматками руде вапно.
Від несподіванки закляк та зненацька ніби біс вселився, потягнув лопату, яму засипає, важко зітхає. Думки гризуть, як їдучі оси. Заглядає до вікна, дружини не бачить, сонце світить у очі. За, що ж весно, душу краєш, чи ти у змові із старою. Краще б лагідною була, як вона молодою. Цілувала, милувала у всьому догоджала, нині ж ви обоє надто скупі стали.
Здійняв голову до неба, у очах мов зарябило, під дійством вітру, не сперечаючись, невеликі, білі хмарки пливли одна за одною. Тихо про себе,
-О! Який же цей світ милий, де поглянь всюди краса! Беру гріх на душу, сварюся на весну. Цей язик, як віник, пробач мені Боже!
Зморщене, мокре чоло витер хустинкою, пару хвилин відпочив та й вже густо тупцювався, відділяв грядку від грядки.
-Що ж треба змиритись,- вже сам себе умовляє, треба ж якось жити.
Сонце піднялося вище, потепліло. Дід сопів, мовчки скородив грядки. Задоволена дружина сонячно всміхалась, посіяла буряк, моркву, петрушку та й гучно до нього,
-Молодці з тобою вдвох, на славу попрацювали. Пішли, на стіл страв поставлю, як на свято, тоді й можна відпочивати.
Лиш кілька кроків, враз спинилася, повернулася до діда. Її брови помітно звелися докупи, обличчя скривилося, наче з’їла кислицю,
-Тю, не зрозуміла, чи це чиясь свиня у малині рилась?
За мить дід почервонів, вуса смикаються, ніби хотів щось сказати. Зразу закотив очі до верху, двигнув худими плечима, потім довкола поглянув,
-О! Дивися… а й справді! Це напевно сусідський хряк, щось собі нанюхав.
- Що там було нюхати? - перервала дружина, взяла діда під руку і вже лагідніше продовжила,
-Це ж два роки назад, я там ховала горілку. Тепер лише старий, гнилий буряк та глина від хати й сажа. Та ти ж сам туди зарив, хіба не пам’ятаєш?
Аж здригнулися дідові вуса, злоба ятрить серце,
-Ото вже роки такі, це ти все пам’ятаєш.
Перевів подих, відійшла напруга,
- Ну пішли сонце, пішли… на обід, що маєш?
Стара мило посміхнулася,
-Пішли любцю, працьовитий, наллю келишок вина, щоб відпочив трішечки й не боліла твоя голівонька.
-Що… а потім знову до праці?
-Ну, а як же треба під цибулю й помідори скопати, то напевно завтра.
-Ой ти ж добра, як ця весна нині, така лагідна і мила. Ми з тобою, як пара закоханих лелек на долині.
Жінка зупинилася,
-Ну я ще трохи схожа на лелеку, бо пишна. А от ти мені чи й вже пара?! Дивлюся на тебе, став схожий на нашого старого, безхвостого, гандрабатого півня. Правда він ходить рівно, а ти вже згорбився.
Після обміну словесними люб’язностями, обоє сміялися.
Дід, однією рукою обійняв її,
-Ну досить жартів, вже досить!
Вона відвела його руку, в цей час, біля сараю побачила лопату, а на ній свіжу землю. Взяла руки в боки, стоїть перед ним, як чорна хмара, мовить гучно, сердито,
-Ох, ти мій лелека, хіба ж я була далеко, не міг запитати, де я могла заховати, ту кляту горілку? Аж тепер зрозуміла, чий там хряк рився!
Руки в сторони розставила, ніби пташка крила, попереду нього, вона, не поспішаючи, йшла до хати. В собі усмішку сховала, думки, як перини, як же добре, маємо щастя, що удвох на старості років.
А дід слідом йшов, ледь волочив ноги, ніби молився,
-Ох, твоя душа весняна, то сонцем пригріває, то немов у змові з вітром, холодом проймає. Та хай про себе трохи побурчить, знаю стане легше на душі і все відійде, як літній, ранковий туман.
Озирнувшись довкола, тихо, про себе,
-Ти ж моє сонце, молодша на три роки, а мені ж наступного року сімдесят стукне. Це й так добре, хоч дещо пам’ятаю, голова не зовсім пуста. Ось гарно попрацювали, навіть молодість згадали. Тож Богу дякуємо за подаровані сонячні, весняні дні.
2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038378
дата надходження 24.04.2025
дата закладки 25.04.2025
Лелечий день - то, дійсно, свято
для всіх бузьків, що прилетіли
додому з вирію, до хати
і над гніздом здійняли крила.
Веселики ці скрізь приносять
любов і щастя, мир і спокій,
весну, тепло, як сонце.
Міцні, мов у будинку крокви.
Пильнують, як сторожа, гнізда,
у рідному краю клекочуть.
Мисливці вправні - жабоїди,
червоний дзьоб і гострі очі.
Ховайтесь, черв'яки й комахи,
бо чорногузів є доволі
на луках, пасовищах птахи...
Біліє буслів пір'я в полі.
26.03.2025 р.
(Веселики, бузьки, жабоїди, чорногузи, бусли - назви лелек)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038209
дата надходження 21.04.2025
дата закладки 22.04.2025
Він часом приндиться, коли за п’ятдесят,
Ну наче павич, хвіст розпускає й крила,
Невже в очах, почуття не сяють, гнітять,
Чому зненацька, мов вкрила води хвиля.
В солодкій пристрасті, знов би вогонь палав,
Не мав подруги, розійшлися дороги,
Не гріх згадати, у ліжку ніжно ласкав,
Чоло змокріле… не позбутись тривоги.
Парфуми зваблять, чи слова душевні?
Надію має у полум’ї горіти,
В цілунках мліти та відчуття щемне,
Мабуть не варто, так багато хотіти.
Наче за гратами, приховане тіло,
В душі бажання, то лиш чудовий сон,
Його єство, від відчаю заболіло,
Осінній вітер…втіха, звуки в унісон.
На все свій час, блаженство зникло,
Чому так швидко пролітають роки,
Навіщо серденько тріпоче навмисно,
В протистоянні з тілом, як потік ріки….
В поемах, творах, віршах віднайде ліки.
У тиші спокій відчує й смак доброти.
16.02.2025 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038256
дата надходження 22.04.2025
дата закладки 22.04.2025
Велике свято до нас чимчекує!
Хто, ще живий між нами люди!
Кого привітати ще Бог міркує
Христос воскрес і Ваc цінує!
Миру Вам, щастя і добра!
Ми, ще живі, хто вижити зміг
Хоч і весняна йде пора,
Та маємо багато сліз?
Зі святом, любі українці!
Христос воскрес!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038094
дата надходження 20.04.2025
дата закладки 22.04.2025
Україно, в тобі є ще сили,
хоч обсіла давня мошкара.
Розженеш, я вірю,дій сміливо,
бо закваска в тебе ще стара.
Тлінь візьме розбещених і ситих
(Кожен, ніби п'явка ссе і ссе).
Пересіє згодом Боже сито,
Ще почуєш голос із небес.
Тяжко серцю, але ти тримайся.
Ворог прагне крові і землі.
Українці із тобою, мамо,
не в краях чужих і не в імлі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037277
дата надходження 08.04.2025
дата закладки 20.04.2025
Сидить котик у вікні
На пташок полює,
Наглуваті горобці
На гілках танцюють.
Хвостом меле, не мовчить
І шерсть стала дибом,
- Не дістанеш їх, дурний
Відпочивай мирно.
Котик вразив, зрозумів
Підійшов до мене,
Щойно він замуркотів
Добрі в ньому гени.
Всі дарують нам добро
Наші менші друзі,
Проведе своїм хвостом
Зніме всю напругу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037909
дата надходження 17.04.2025
дата закладки 18.04.2025
Живи, живи, моя країно!
Ти маєш жити безліч літ,
Горять міста у Україні
В полоні більше сотні сіл.
Порахувати неможливо
Бо гинуть люди на війні,
Є друзів поміч нам важлива
Немає правди на землі.
Прокинтеся, всі європейці
Допоможіть нам у війні,
Китайці підуть і корейці
Треба разом - не сам собі.
Ти, Україно, сильна духом
Разом з тобою всі сини,
Там показали свою мужність
Життя за тебе віддали.
Живи, живи, моя країно!
Бо ти - найкраща на землі,
Сини і доньки в тебе смілі
Ми переможемо в війні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037480
дата надходження 11.04.2025
дата закладки 16.04.2025
У березня - холодні дні
Квітень бореться з снігами,
Чомусь весняні місяці
Помінялися місцями.
Веде зима, несе порив
Бешкетує у природі,
Без подарунків - сотні див
Супроводжує всю злобу.
Нема сонця, дні в печалі
Поринули кудись птахи,
Змовилася із вітрами
У зе́лені садів - сніги.
Схопила квіти у полон
Веде процес хурделиця,
Хоча б закінчився той сон
Бідним війна мерещеться.
Брати весняні - міся́ці
Помінялися місцями,
Різне складається в житті
Врізнобіч діла з словами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037750
дата надходження 14.04.2025
дата закладки 16.04.2025
Ти духмяна, моя квітко,
Матіола - солодкий мед,
Хоч я джміль, приляжу ніжно,
І зігрію, мов сонця плед.
Не відмов нині в коханні,
Як один, вмліваю ущент,
Полум'яний у бажанні,
Ти ж не любиш, надмірних жертв.
Зацілую, хай сп'янію,
Хтось осудить та й нехай,
Навіть зранку, все ж посмію,
Поєднатись, серце не край.
Збережімо...ми кохання,
Йдемо вдвох, у любовний рай,
Матіоло ти прекрасна,
Хай для нас, буяє розмай.
14. 07. 2024 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037795
дата надходження 15.04.2025
дата закладки 16.04.2025
Життя – зерно, яке тягнеться до світла.
Кілька днів…
Кілька днів холодні стіни,
Не приносять мені втіхи,
Та пташина веде співи,
Підбадьорить й сонце світить.
Стук сердечний, мов тікає,
Та куди, не знає мабуть,
А душа весну стрічає,
З нею серденько, мо’’ зладить?
Й дасть натхнення далі жити....
Доленосний момент життя,
Бачить квітень, зустріти літо,
Перенести важке буття,
Світлим мріям, знов радіти…
І пізнати справжнє щастя.
09.04.2025 р.
Бажання писати
Як нині добре, є бажання писати,
Слова сприймати, що лягають на папір.
Душа щаслива, це натхнення вітати,
Щоразу вчасно викладати новий твір.
Пройти з героями, даний шлях сміливо,
На злеті вдачі, пізнавати їх життя,
Колись у радості, інколи й журливо,
Приймати втіху, біль, сердечне почуття.
То ніби сонечко в ранковій блакиті,
Зустріну я й проміння в долоні ловлю,
Тепло і ніжність ласкає. Щойно миті,
Єством повітря, свіжого вдихну. Люблю….
Цей час, омріяний. Війну ж й сьогодення,
Відчую легше, вже в подіях загублюсь,
Це ж є життя. Найдорожче сокровення,
Подяка Богу, за цей дар щодня молюсь.
В куточку потай, з Музою спілкування,
Надихне вкотре, цвітом весняним, пахким,
Знов сил придасть, І ясна зіронька рання,
Мій шлях осяє, благословенний до рим…
За все, що маю вклонюся світу й землі.
11. 04. 2025 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037507
дата надходження 11.04.2025
дата закладки 12.04.2025
Поліз дід до баби в сумку
Ліки якісь бажав знайти,
У Вас вірною є думка
- Як ти змогла, сказав він - ти?
- Діду, рідний, що ти мелеш?
Начитала в інтернеті,
Одягти рослину треба
І врожай більший за тебе...
Можливо хтось не зрозумів
Дід знайшов / презерватив/.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037266
дата надходження 08.04.2025
дата закладки 10.04.2025
Не страшна нікому, зимо
Іди собі, відпочивай,
На землі - зелений килим
Протистоять ліси і гай.
Не порушуй всі закони
Твоя скінчилася пора,
Тепле сонце в перепони
Всім душі радує весна.
Квіти знівечать морози
Зустріне землю снігопад,
Не неси усім загрозу
Природні долі не зламай.
Прислухайся до природи
Звучить птахів там хоровод,
У життя - всю насолоду
Даруй тепло, неси любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037203
дата надходження 07.04.2025
дата закладки 07.04.2025