Останній сніг приречено мете,
Мов самозваний князь іде на плаху.
Ніхто йому не радий і ніде́,
Усі його картають, бідолаху,
За те, що кривдить абрикосів цвіт,
За водянисту кашу під ногами…
Минулої зими холодний слід,
Її останнє біле оригамі…
Доводилося часто і мені
Бувати у такій невдячній ролі:
У відчаю бездонній глибині
Бродив і я у лабіринтах долі;
Сахались люди, гасли ліхтарі,
У храмах свічі плавились дочасно,
А у душі, мов снігом на землі,
Змальовувались о́брази неясні…
Зима відступить. Скоро звідусіль
Полине дух тюльпаново-бузковий
І щезне сніг… Але на серці біль
Утрати нам зали́шиться на спомин.
Квітень 2025 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037453
дата надходження 10.04.2025
дата закладки 11.04.2025
Мовчання
Мовчання ваше, більше ніж слова,
Його я слухаю не в силах відірватись,
Від нього обертом заходить голова,
І серце ладне от-от розірватись.
Хто вас, мій світлий янголе, навчив,
Так красномовно вміти німувати,
Увесь шалений пристрасті порив,
Лиш поглядом гарячим передати.
Хто вас навчив без натяку на звук,
Так виразно кричати про кохання,
Ні голосом, ні жестом ніжних рук,
Зробити почуттів своїх зізнання.
Як міг я залишатися глухим?
Як міг цього раніш не помічати?
У відповідь я не залишуся німим,
У відповідь я не спроможний промовчати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034983
дата надходження 08.03.2025
дата закладки 10.04.2025
Наповнити світ я змогла:
Орбіта – на зустрічі вето.
У шафі скінчились скелети.
І, ніби пішло все на лад,
Не зайва тепер я, не третя,
Ви – Сонце, зоря. Я – комета.
(Ви здатні спалити ж дотла!)
Від опіків дум – біль і злам.
Забула? Змирилася? Де там!
В душі, у одвічних заметах,
Якась одержимість жила.
Самотньо, в падіннях і злетах,
На відстані сяє комета,
Навколо світила ж – імла…
В уламках чуттєвого скла,
Не зорі – палкі силуети,
Бо спогад незгасний іще той,
Я віршем вогонь обняла…
/амфібрахій/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032385
дата надходження 05.02.2025
дата закладки 10.04.2025
Прости мене, грішного, Боже,
Чернецької ряси не гідного,
Що душу свою розтривожить
Дозволив дівчиську тендітному!
Вона – із циганського роду:
Волосся, мов ску́фія, чорнеє,
Цінує найперше свободу,
Сестрою доводиться чортові.
Красою єство пронизала
Раба Твого вірного чесного,
Коханням своїм показала,
Як можна померти й воскреснути.
Щоранку молю про спокуту –
І прагну любові щовечора…
Вкажи мені, Боже, як бути?
За що я на муки приречений?
За думи мої сороміцькі
Не гідний чернецької братії…
В циганському таборі місце
Піду біля неї шукати я.
Квітень 2025 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037373
дата надходження 09.04.2025
дата закладки 10.04.2025
Обси́палась квітка
моїх солодкавих надій
і щастя підсіло в чужий
даленіючий потяг.
При виході з серця мого
на порозі не стій,
хай душу мою не шмагає
пронизливий протяг.
На друзки дрібні
розлетілись криштальні мости
і замки піщані роздмухав
буденності вітер...
Мов два метеори,
зіткнулися наші світи,
блакитна планета
зійшла зі своєї орбіти.
Усе промайне -
у життєву пірне каламуть
і час невблаганний
минуле на попіл розвіє.
А ти не минайся ніколи,
У спогадах будь!
Мій болю солодкий,
моя білокрила надіє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396952
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 04.01.2025
[img]https://pp.vk.me/c622927/v622927651/14790/6n8JHGvvWB8.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c622927/v622927651/1479e/h9yeWhcc-6k.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c622927/v622927651/14782/TMQuwSGb-ic.jpg[/img]
Ніч обростає снігом, мов деревій,
Знову на небі борошно труть крізь сито...
Снишся мені у пору рясних завій ─
В час, коли вітром шибку душі розбито.
Виють крізь неї протяги, як вовки,
Б'ються крильми замети, мов дикі гуси...
Ти говори зі мною, сотай думки,
В серці вгамуй цунамі і землетруси!..
Взявши за руку, в далеч мене веди ─
Десь у надхмарний простір, а може й вище!..
Не озирайся ─ сніг замете сліди,
Не прислухайся ─ вітер дротами свище...
Ліпить хуртеча в очі ─ ну, хай їй грець!
Комин коптить у небо, немов сигара,
Вітром розсіяний відгомін двох сердець
Ловлять з висот небесних земні радари.
Так мені легко в аурі світлій цій,
Проз хуртовину світить щаслива зірка!..
Просто приходь у пору рясних завій ─
В час, коли серце гупає до одвірка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548961
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 04.01.2025
[img]https://cs7058.vk.me/c540104/v540104866/1cc71/32INmMLqK88.jpg[/img] [img]http://3.bp.blogspot.com/-OiOsYHFE7_E/UTlY_6FA2NI/AAAAAAAAERY/zOzoiN947K0/s1600/4rL3fsLlLos.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c624821/v624821845/2db39/ReMTZVnTN2k.jpg[/img]
Дівчино з голосом, дивовижним, як музика,
Викидаючи блузку стару, не забудь
Залиши́ти собі перламутрові ґудзики –
Заховай у шкатулку, а там – будь-що-будь.
І якщо пощастить вже дістатися пристані,
Обійшовши підступний кораловий риф,
Ти тримай свої мрії від інших на відстані,
Втаємничуй думки в закодований шрифт…
Розтинай, мов кораблик, смарагдові повені
І не бійся раптово зірватися вниз!..
Хай легені, озоном по вінця наповнені,
Видихають у небо просолений бриз.
Вірю, зможеш! І, крила пожухлі розправивши,
До своєї мети долетиш, далебі,
Дівчино з голосом, як розладнані клавіші,
Знай, що космос, насправді –
не десь, а в тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580504
дата надходження 11.05.2015
дата закладки 04.01.2025
Его любовь быть может рядом,
За стенкой жаждущих сомнений,
Он травит сердце грустью, ядом,
Но жизнь есть мёд хитросплетённей,
Кому-то кажется устал,
Кому-то чудиться, что сдался,
Лишь он то знает час настал,
Не зря по клетке, по судьбе метался,
Она вся создана из сути,
Из будущего, прошлого и настоящего,
К ней вывел ангел из греховной жути,
Не пропустил он духа голоса, манящего,
Он просто чувствует, что скоро,
Грядут изящно переменны,
Да, он конечно же не Zorro,
Но смотрит он в глаза гиены,
Он знает, что свернуть нельзя,
Что смысла нет врагу сдаваться,
И впереди одна стезя,
Любовь, в которой нужно ей признаться!
07.11.24.17:01.
О.Горобець.
Фото из интернета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026013
дата надходження 07.11.2024
дата закладки 09.11.2024
[youtube]https://youtu.be/MEtzimtY3g0?feature=shared[/youtube]
Слова В.Малої,музика і співак
Згенеровані ШІ (Штучним Інтелектом)
💖💖💖💖💖
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025714
дата надходження 03.11.2024
дата закладки 04.11.2024
Я до тебе прийду теплим дощиком, лагідним сном,
Намалюю туманом на шибці маленьке сердечко...
На весні ніжним проліском я проросту під вікном...
Простягни лиш долоньку, дивися, я тут, недалечко!
Буду поряд в цвітінні весняно-квітучих садів,
Разом з вітром між листя в садочку нічному хвилююсь...
Чуєш спів соловя? То мій ніжнозакоханий спів.
Бачиш місяць? То — я. Я із неба тобою милуюсь..
Ти мене віднайди в шепотінні нічного дощу,
В шумі вітру, що крилами зранено б`ється у шибку.
Я тебе не віддам і нізащо вже не відпущу!
Ти мені лиш надії подай аріаднину нитку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795884
дата надходження 16.06.2018
дата закладки 27.10.2024
У завіях похнюплених днів
Біля тебе я бути так хочу...
Я для тебе мережку зі снів
Виплітатиму кожної ночі...
Так буває в житті лише раз.
І повторюєш знову і знову
Сотні тисяч закоханих фраз,
Що душа узяла за основу...
І вслухаючись в шепіт вітрів,
В партитуру космічних симфоній,
Ти мене віднайдеш серед снів,
Візьмеш душу мою у долоні...
Я вклонюся тобі за любов
Самозречену, з тисяч пробачень,
На межі зрозумілих основ,
За межею невтрачених значень..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720276
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 27.10.2024
Серед забутих хат гуляє сон,
Шукає його пані колискова,
Зітхає вітер байдуже на то,
Сріблить у щемі нитка павукова.
Кому литих, червонобоких сонць,
Що похилили обезсилі віти,
Гойдають важко тінь біля віконць,
Знічев'я падають у дикі квіти.
Десь серед ночі блимає гроза,
Холодне скло ховається у морок,
П'янить в'юнка, неторкана лоза,
Розкритої сльози малих пацьорок.
Червоним ляком спломеніє цвіт,
Чарівний сад пролине зоресвітом,
У всесвіті комусь у плині літ,
Зайде вві сні барвисте наше літо.
Ілюстрація:
Картина "Журавкин дім",
Художник: Марія Голуб, м. Черкаси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022805
дата надходження 23.09.2024
дата закладки 22.10.2024
Ще лоскотали коники нічну імлу,
Ковтала тиша ковдрою безсоння,
Вслухались зорі у мелодію живу,
Ховала тіні місячна безодня,
Збігало срібло, розчиняло чорноту,
Наснився сірий дощ пролитий стиха,
Струмки випещували вікон наготу,
Крап шелестів та рівно вітер дихав,
Мереживо узором кручених гілок
Водило хвилю стелями насліпо,
Зникали переплутані клуби думок,
Осіння гра гойдала ніжно світом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024725
дата надходження 20.10.2024
дата закладки 22.10.2024
Вже відхилилася куліс вуаль,
Почуто буде що не маю й гадки,
Очікувань звивається спіраль
Кудись увись і не чека посадки.
Стоїть на сцені мовчазний рояль,
Виходить музикант, спинилась тиша,
Рояль для музиканта мов ґрааль.
Заграв і тиша стала вже густіша.
Я поринаю у безмежну даль,
Де час і часоплин, і часопростір,
З обох боків я бачу там медаль,
Де янголи, і ті, хто повні злості.
Мені смакує пристрасть як мигдаль,
І ріже трохи стопи мої лезо,
З обох боків є темрява проваль,
Не можу все я бачити тверезо.
Кришталь хоч і прозоріший за сталь,
І в нього є свої правдиві рамки –
Об них він розбивається, а жаль…
Не стану клеїти його уламки.
Ти – щастя мого вічного коваль.
Із музики не треба мені смутку,
Здійми увись емоцій вертикаль,
Допоки ще не сіла у маршрутку.
І усмішок нещирих ти не скаль,
Я знаю, не твоя я зовсім муза,
Твоє життя вміщається в рояль
І він тебе ховає, боягуза!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874235
дата надходження 01.05.2020
дата закладки 13.10.2024
І віддавши творцям свої сльози, отям,
Що нікчемні слова вже нічого не варті.
Твоє серце давно не радіє гостям
І вбачає ворожість у кожному жарті.
Хай болить, щоб ти знала, що й досі жива
І хаосу минулого не віддамо ми,
Хоч наш мозок частенько усе забува,
І приймає поразки, немов аксіоми.
Висихай і міцнішай, стискайся, і спи
У обіймах останньої метаморфози –
Стануть світлою твердю озера з рапи,
Коли випалиш сонцем своїм усі сльози.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013371
дата надходження 17.05.2024
дата закладки 13.10.2024
Що граєш, хлопчику? Заповнюється сад,
немов шепочуть кроки повеління.
Що граєш, хлопчику? Дивись, твоя душа
заплутається в заростях сірінги*.
Як виманиш її? Ці звуки як темниця,
вона в них загубилась, заблукалась;
сильніша за твоє життя ця пісня,
що з твоїх мрій, ридаючи, прорвалась.
Вели їй змовкнути, нехай душа спокійно
вернеться звично до припливів і відпливів,
туди, де виростала мудро й вільно,
перш ніж ця ніжна гра її заполонила.
Як її крила падають безсило:
Ти, здатен, мрійнику, польоти погубити,
твої сумні пісні підріжуть її крила,
щоб через мур до мене не злетіла,
коли покличу радість розділити.
[i]* Сірінга – одна з німф-гамадріад, які народжуються й гинуть разом з деревом. Сірінга шанували Артеміду і берегла свою цноту. Боги й сатири не раз домагалися кохання прекрасної діви. Закохався в неї і сатир Пан. Втікаючи від нього, Сірінга кинулася до річки Ладон, благаючи своїх сестер наяд захистити її. Наяди перетворили її на очерет, який колихаючись від вітру видавав жалібні звуки. Пан зробив з очерету багатоствольну флейту, яку називають панфлейтою або сірінгою. За іншою легендою сірінга й авлос були винайдені Марсієм.[/i]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uICysLwkzDA[/youtube]
[b]Rainer Maria Rilke MUSIK [/b]
Was spielst du, Knabe? Durch die Garten gings
wie viele Schritte, flüsternde Befehle.
Was spielst du, Knabe? Siehe deine Seele
verfing sich in den Stäben der Syrinx.
Was lockst du sie? Der Klang ist wie ein Kerker,
darin sie sich versäumt und sich versehnt;
stark ist dein Leben, doch dein Lied ist stärker,
an deine Sehnsucht schluchzend angelehnt. -
Gieb ihr ein Schweigen, daß die Seele leise
heimkehre in das Flutende und Viele,
darin sie lebte, wachsend, weit und weise,
eh du sie zwangst in deine zarten Spiele.
Wie sie schon matter mit den Flügeln schlägt:
so wirst du, Träumer, ihren Flug vergeuden,
daß ihre Schwinge, vom Gesang zersägt,
sie nicht mehr über meine Mauern trägt,
wenn ich sie rufen werde zu den Freuden.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024173
дата надходження 13.10.2024
дата закладки 13.10.2024
Вальсує осінь під мелодію Шопена,
Строкаті айстри просяться до рук.
Червона мідь закоханого клена
На подіум веде парад перук.
Строкатий килим зітканий із листя,
Стрункі берізки вділи сорочки',
І бурштино'м виблискує намисто,
Горять червоно-золоті свічки.
Вальсує осінь на лаштунках саду.
Їй вітер ніжно талію обняв,
І шепотів щось про любов і зраду,
Й на ноті «мі» її зацілував.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023500
дата надходження 03.10.2024
дата закладки 03.10.2024
Ти не такий – таким не будеш ніколи.
У тобі бачать лише не закриті потреби.
Тебе не приймали, насміхались, кололи,
Та ти все ж обрав бути схожим на себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013929
дата надходження 24.05.2024
дата закладки 25.09.2024
Ты познала горький вкус полыни,
навалились боли острия.
Дама, приуспевшая в гордыни,
ощутила горечь бытия.
Шла сквозь жизнь, одну себя лишь видя...
Только друг, закон сей преступил.
И теперь, вокруг всех ненавидя
задохнулась криком - не любил!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009964
дата надходження 31.03.2024
дата закладки 01.04.2024
Сегодня ночью ты явилась мне
А мы ведь даже незнакомы
Ты говорила что-то о судьбе
А я как воздух невесомый
Перед грозой наполнился тобой
Вкушая весь процесс познания
Любви и поражаясь глубиной
Твоей души, отчаянных желаний
Дотронуться трепещущих основ.
Прочувствовать себя в моменте
Здесь и сейчас. Напиться красотой
Навязчиво тобою бре́дя
И смешивая всё, и сон и явь
Вдруг - обними, ты прошептала тихо
Весной в окно смотрел ночной ноябрь
По комнате бродило тенью эхо
Не важно состоянье до неё
Что на душе там будет после
Ложатся рифмы словно капли на стекло
Отбрасывая тень на звёзды
И не ищу ответы между строк
Вникая в постулаты Ветхого завета
Пусть в прошлой жизни без тебя я мог
Но совершенно не могу, вот в этой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913026
дата надходження 06.05.2021
дата закладки 27.03.2024
Тяжело назвать себя поэтом –
Графоманом называть не хочется.
Сублимация – прыжок с того на это
И уход в себя от одиночества
Излияние из мозга в душу –
Как прилюдия для акта откровения
Подсознания поток наружу
И растянутое временем мгновение
Что важнее: форма? содержание?
Я стараюсь выяснить в процессе
Я смотрю за отторжением сознания –
Белый стих, поэма или эссе?
Я пытаюсь гвоздь забить на истину
И даю надежде подаяние.
У любви прошу, всего лишь, милости,
С рук кормя пустыми обещаньями
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907560
дата надходження 10.03.2021
дата закладки 27.03.2024
Не мучь собою меня. Не держи
Разожми объятья своих оков
Лихорадкой, переболев тобой
Разучился "как раньше" жить
А раньше не было тебя
Я умел засыпать с другой
Просыпаясь не помнил снов
И с собакой ходил гулять
Не писал стихи о любви
Не любил бродить под дождем
Не искал, во взгляде любом
Ощущения глаз твоих
Я не помню кем раньше был
Позабыл дорогу к себе
Я наверно, всегда искал
Отпечатков твоих следы
Я не видел цветы весной
И не помню как я дышал
Я совсем не подозревал
Что уже тогда, заболел тобой
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918912
дата надходження 07.07.2021
дата закладки 27.03.2024
Я не випрошую любові,
І не благаю почуттів.
Але, і не скоряюсь долі,
Як ти колись того хотів...
Невпинно йду я проти вітру,
І вперто проти хвиль пливу.
... Шукаю пензлі і палітру,
Пишу, малюю і живу.
І кожна мить - така красива!
Розвіє тугу і печаль.
А ти не бачиш того дива,
Мені, насправді, трішки жаль...
... Хоч дні не завжди кольорові,
Постійних свят нема ніде ...
Я не вимолюю любові,
Вона пішла...то, хай іде...
21.03.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009308
дата надходження 24.03.2024
дата закладки 25.03.2024
Чекали ми весну. Прийшла війна.
Плювала снігом у сумні обличчя.
Я бачив відчай з власного вікна,
Це був наш спільний величезний відчай.
Холодний страх від голови до ніг.
Все поспіхом - машини та валізи.
Ховав старе життя байдужий сніг,
Повітря пахло смутком та залізом.
Мій Харків став сумнішим на мільйон.
Його завдання - стримувати лихо.
І став порожнім спальний мій район,
А я стояв. Нікуди не поїхав.
Куди мені? Вперед, назад чи в бік?
Бо доля - замінована стежина.
Хіба я знав, що двадцять другий рік
Забрав з собою левову частину
Мого натхнення та простих пісень,
Моїх надій на затишне майбутнє?
А чорно-білий той лютневий день
Про незворотність награвав на лютні.
Іде війна. А мій сусід помер.
Минуле кличу словом недолугим.
Дивлюсь вперед. Та на душі тепер
Відбиток пожиттєвий: "двадцять другий".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006901
дата надходження 27.02.2024
дата закладки 25.03.2024
У темноті рвучко спалахнув сірник,
І кімната наповнилась ароматом свічки,
Напруга розтанула, тривожний стан зник,
Бігають тіні – невловимі чоловічки.
Тишу схвилювало відкорковування вина,
І наповнився спрагою кришталевий келих.
Ти повільно розтягуєш насолоду до дна –
Куштуєш частинку плодів серпневих.
Кімната відмежована від усього на світі,
Лише тут гойдається розжарене сяйво.
Здається, це світло потрапило в сіті
Пітьми за вікном, що тліє вульгарно.
І кожна хвилина переінакшує миті,
А ніч поза стінами роздмухана вітром.
Досить, мабуть, із собою говорити.
У кімнаті від подиху згасло світло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009452
дата надходження 25.03.2024
дата закладки 25.03.2024
Через мене тече ріка,
Омиваючи серце й душу.
Чи не з того вона стрімка,
Що писати я вірші мушу?
Бо перо у її блакить
Опускає щодня спокуса,
Наче вийде мені за мить
Скуштувати вино з Ісусом.
Я би, мабуть, його спитав,
Заглядаючи в сині очі:
В чому сила твого хреста,
На якому ти й досі, Отче?
У поета судьба така,
Мов окраєць гіркого хліба.
Через мене тече ріка
І до омуту кличе ніби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004539
дата надходження 31.01.2024
дата закладки 21.03.2024
Напише лікар "exitus letalis"
В кінці моєї книжки пацієнта –
І я, як тіло, на столі зостанусь
Задля́ всіляких там експериментів,
А як душа, невидимий для інших,
Через плече загляну ескулапу –
Той запис свідчить, що не мушу більше
Ніко́му за життя давати в лапу,
Що відтепер я вільний політати,
Як у дитинстві уві снах бувало,
І з вітерцем по небу мандрувати
В незвіданії ще далекі да́лі.
І якщо доля стрітися із Богом,
Його я неодмінно запитаю:
Легка була в житті моїм дорога –
Тоді ж яка ціна квитка до Раю?
Чим заплатити я за нього мушу,
Щоби не втрапити до чорта в пельку?
Я чув, що Ти усе читаєш в душах –
Так не спали ж мій фоліант у пеклі!
Між п'яних рим, картинок сороміцьких,
Гріхів із елементом богохульства
Жага до правди там засіла міцно
І віра в справедливість – як безумство...
Не за життя, то хоч би після смерті,
Надію маю, Бог у мене ві́зьме,
Нехай не в подарунок - у пожертву,
Душі моєї викривлену призму.
Лиш Він у праві внести корективи
В будову світу чи у рими ві́ршів.
Як не шукай життю альтернативу,
Вона одна – для праведних і грішних.
Березень 2024 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008455
дата надходження 14.03.2024
дата закладки 21.03.2024
Пізній зимовий вечір. Залізничне полотно злегка здригається, на дозволеній швидкості, електричка розрізає повітряний простір. Срібний повний місяць до вікна випромінює світло. Воно часом злегка здригнеться, на мить сяйво губиться, згодом все повторюється.
У вагоні кількість пасажирів можна порахувати на двох руках. В таку пору рідко хто їде додому, хіба що охоронці, які змінюються щодобово та випадкові.
Позираючи у вікно, до якого схилилася Олена, себе відносила саме до випадкових, зненацька, трохи злякавшись, відсторонилася від нього. Помітно немалі пласти снігу прилипли до скла.
Частина їх відпадає та знову й знову прилипають. На склі вже наче решето та згодом, все вкрите ніби білою пелюшкою. Вона звернула увагу на інші вікна, така ж картина, це її не втішає. Розгублена, от і повір синоптикам, обіцяли сонячні дні, невеличкий морозець, без опадів. А тут, як кажуть, погода не без сюрпризів.
П’ять днів поспіль, вона залишалася на роботі біля хворих на ковід. На один день відпросилася, хоч у хаті пічку пропалити, щоб дух пішов, що в ній все ж таки, хтось мешкає.
Другий рік поспіль ковід, а медсестер обслуговувати хворих недостатньо. Якби хоча самі не хворіли, а то, вже дехто й по два рази перехворів. Одне втішає, донька в Києві, вже три роки винаймає квартиру і більш-менш легко перенесла хворобу. Та і хлопець, що ніби має бути чоловіком, теж добре тримається на ногах. Обоє працюють у магазині мобільної техніки «Техно Базар». Себе забезпечують, а кожній матері, завжди тепло на душі, коли в дітей все нормально.
Олена вже десять років живе одна, чоловік подався у мандри і ні слуху, ні духу. Іноді вона сама собі каже,
- Ніби заміжня і незаміжня.
Та все ж інколи підстерігають думки, в сорок п’ять років, дехто знаходить пару, щоби дожити до старості та мабуть це не про мене.
Електричка плавно зменшує швидкість, це вже її зупинка.
Двері відчинилися, різкий холодний вітер, ледь не кидає з ніг. Вона все ж спромоглася встояти, вже ступала по сходах, стрибнула вниз, під ногами почула різкий скрип снігу. Сильний, поривчастий вітер разом з мокрим снігом, з голови здув шапку. За дві хвилини, що стояла електричка, рукою прикриваючи голову, спромоглася побачити де лежить шапка та що відбувається довкола. Її підстерігає безпорадність, позирає на доволі не малий покрив снігу, вщент вкритий кригою, на зупинці ніяких слідів. Кожен крок, як у провалля, чоботи й лід у протистоянні, не скрип, а справжній скрегіт. Вкотре озираючись, помічає пару чоловік, які йшли в іншому напрямку. Про себе тихо,
- От халепа, йтиму одна іще й така темінь навкруги.
Попереду глянути далеко, майже нічого не видно, а ближче дахи шпилястих хат трохи світліші, ледь-ледь віддзеркалюють сніг, що лежить довкола. Відколи вийшла з вагону, відчуває тремтіння тіла.
- Це ж треба такого, так світив місяць і раптом, серед зими дощ, добре, що хоч трохи видно.
Прикриваючись рукою від вітру й мілкого снігу, що віє прямо на обличчя, вийшла на широку вулицю. Хоч по домівках темно, все ж йти безпечніше. А от далі, центральна дорога, вона тягнеться через ярок.
- Внизу яру завжди навіює багато снігу, що ж там нині - копошиться в голові.
Праворуч криниця й вибоїна, це вона добре знає. А от з лівої сторони завжди проблеми, так все водою заллє, аж до самого верху. Люба машина грузне, зробить таку яму, що без допомоги й не вибереться. А щоб вийти на пряму вулицю вище, треба обійти криницю. Але що можна побачити в таку негоду, ще й не знати які там замети.
Йти надто важко, щоб зробити кожен крок, треба впевнитися, що несподівано кудись не провалишся.
В чоботах вже вогко, від напруги змокріле чоло, але ж не зупиниться, ходи іще на хвилин п’ятнадцять. Основне перейти ярок, подумки підтверджує собі. Ну, от здається вже біля криниці, ще метра три і можна спокійно перевести подих.
Та зненацька послизнулася, падає, під кіркою льоду пухкий сніг, провалюється в нього. На невелику відстань, тілом просувається вперед, у чоботах відчуває крижану воду.
Повітря прорізав її істеричний крик,
- Рятуйте! Хто-небудь, рятуйте!
Та її крик, лише чув вітер і сніг, який здалося намагається її засипати. Від напруги, вирватися з пастки на якусь мить, потемніло в очах.
Вже дякує Богу, що ненадовго. Намагається за щось схопитися та старання виявляються марними, лід кришиться, розсипається намистинами. Їй здається, що провалюється іще глибше. У метушні загубила рукавички. В душі неспокій, на собі мацає сумку. Пальці мов дерев’яні, все ж заспокоюється,
- Добре хоч документи зі мною, як знайдуть, то будуть знати хто я та звідки.
Раптово під чоботом правої ноги відчуває щось тверде, але тут же воно десь зникає.
Глухо шепоче,
- Можливо, то гулі льоду.
В цей момент їй вдалося на декілька сантиметрів повернутися в сторону. На очі потрапляють тонкі патички, які відділяють дорогу від городу.
- Далі літня кухня, може там хтось є, може мене почують.
Та вже нагадала, підстерігає розчарування, тітка Марія померла, навряд хто туди приїде. Кого ж на допомогу звати? Якби по прямій послизнулася, було би безпечніше, далі з яру догори, метрів двадцять і вже рівна дорога, ще метрів двадцять і хати. Та ті хто там, тим паче не почують.
Її голос тремтить,
- До-по-можіть! Ря -туйте!
Жінка так змерзла, зуб на зуб не попадає. В ноги, неначе хтось пхає голки, пальці ніг здерев’яніли. Від подиху шапка покрилася інеєм, з чола водою стікає талий сніг. Хоча це все відчуває й тиснуло в горлі, все ж намагається не плакати, знову зве на поміч.
Але ж не втрачає надії, дивиться на патички. Для неї це було б спасінням, хоча би однією рукою схопитися та з води витягнути ноги. Неподалік , негадано щось мелькнуло.
Чи це мені вже здається, чи в мене дах їде. Тільки подумала, як за спиною почула коротке гарчання. Повернути голову боїться.
Прислухається, вже нічого не чує.
Та хіба ж можна було щось побачити, чи толком почути, коли вже так розгулялась віхола, що й світу білого не видно.
Тим часом у літній кухні… при світлі свічки, Іван сидячи на стільчику, у пічку підкидає дрова. Раптом, почув шкряботіння об двері.
Він тільки встиг їх ледь відчинити, як сильний вітер, спромігся з руки вирвати двері, відчинив навстіж.
- О! Мухтар, недовго гуляв, що хурделиця налякала?
Мухтар, собака породи американських вівчарок, добре вгодований, зазирає в очі господаря. Кидається до дверей, скавулить і тягне за рукав светра. Чоловік плескає по спині,
- Чого скавулиш? Чи так злякався?
Несподівано, пес стає на задні лапи, передніми впирається в двері, скавулить і навіть завив.
Іван його гладить по спині,
- Ти мені щось хочеш сказати, кудись кличеш? Ну гаразд, зараз одягнуся, підемо подивимося, що тебе так турбує.
Злегка пригинаючись, Іван йде, грузне в снігу, але намагається не відстати від Мухтара. Сніг, вже з крупою припадає до обличчя так, ніби на близькій відстані розлітаються іскри від зварювального апарата.
Саме в цей час, Олена вкотре кличе на допомогу.
Кілька хвилин, Іван ніби в Аду побував. В напрузі, відчайдушно борючись із негодою, намагався спасти людину.
Добряче перехвилювавшись, на руках приніс її додому,
- Оце так-так, ох і угораздило тебе Олено. Чого мовчиш?
Запаливши дві свічки, побачив її бліде обличчя, здригнувся,
- Олено! Олено! О, Господи, чи свідомість втратила? Олено!
Знервовано, нею тормошить, плескає по щоках. Нарешті її вії ледь здригаються. Полегшено перевів подих,
- Ну от, я здається впорався.
Весь одяг на ній виявився мокрим, він був змушений роздягнути до наготи.
Лежачи в ліжку, Олена, як у мареві, втративши координацію рухів, махає руками.
Він не втрачав часу, прив’язавши її руки до ліжка, насильно напоїв самогоном та накрив двома теплими ковдрами.
Поступово, починаючи зі спини і грудей, до пальців ніг, майже годину, Іван самогоном розтирав її тіло. Закінчивши цю справу, відчуває, що сам добре пропотів, мусив змінити одяг.
Олена вже спала, він перехилив чарку самогонки й до Мухтара,
- От бачиш дружок, як воно буває. Якби не ти та не я, пропала б ця жіночка. Хоча і на термометрі мінус одинадцять, але ж була у воді, а до ранку ще так далеко. Можливо би і залишилася жива та на все життя могла й залишитися інвалідом.
За вікном сіріє. Схилившись на ліжко, Іван тихо сопе. Біля нього під ногами спить Мухтар. Олена ж проснувшись, відкинула із себе ковдри, побачивши, що оголена, у здивуванні, злякано прошепотіла,
- Ой чого це я?
Озираючись вкрилася, придивляється до чоловіка, який міцно спить. Мухтар почувши шарудіння, здійнявся на задні лапи, лизнув господаря по щоці.
- О, Мухтар! Що надвір хочеш? - помітив, що Олена не спить,
- Доброго ранку, як самопочуття?
- Я давно тут? Іване, а ти, як мене знайшов? Дякую тобі.
- Ти, що нічого не пам’ятаєш? Тебе не я знайшов, а Мухтар, йому подякуй. Ти краще скажи, ноги добре відчуваєш? Ану пальцями поворухни.
- Та ніби все нормально, трохи горло болить.
- Це не страшно, попустить, Я вночі курку зарубав, поп’єш гарячого бульйону. Вип’єш чаю з лимоном. Одяг я тобі знайду і не погані мамині чоботи є. Тільки твої шкода, зовсім подерлися.
- А моя сумка є, чи я її загубила? Я пам’ятаю, як послизнулася, потім перед очима якісь тіні, в чоботах холодна вода скувала все тіло.
Вона крутить обома руками, мельком глянула на них,
- Чомусь здавалося руки кровили.
- Подивися на пучки пальців, вони всі потріскані, от і кровили. Чи ти болю не відчуваєш?
- Та так, трохи боляче. А ти, як тут опинився?
- Зараз для всіх важкий час, в зв'язку з епідемією на ковід, люди бояться вставляти зуби, протези. Тому приймаю клієнтів лише по запису два рази на тиждень. Нам з Мухтаром тут краще, чим у квартирі, йому веселіше, є де прогулятися. А мені біля пічки погрітися. Он на столі альбом лежить. Згадував нашу школу, клас.
- А я з вашого класу мало кого пам’ятаю. Ви ж на два роки старші, на вечорах поводилися кумирами.
- А ваші дівчата на вечорах, тільки й чекали, щоб хтось запросив на танець.
- Можливо й так, адже всім дівчатам хочеться більше уваги. Але воно все в минулому.
- Але ж приємно згадати.
-А де всі твої?
- Син у Києві, має сім’ю, квартиру, в одній із лікарень працює лікарем-стоматологом, у нього все нормально А Віка, вже п’ять років, як ми не разом. Тож ми з Мухтаром вільні, як вітри в полі,
- посміхнувся й продовжив,
- Мабуть нам так написано по долі. Але ж це діло поправне правда.
Її щоки навіть порожевіли, опустивши очі,
- Та, як ти кажеш написано по долі, то вже час покаже.
Минуло майже два тижні… зимовий день видався сонячним. Електричку іноді погойдує, пасажирів злегка заколисує. Хтось дрімає, хтось їде мовчки хтось спілкується. Іван і Олена, просто позирають до вікна, чатують коли потрібно виходити.
Зійшовши з електрички, не ризикнули йти прямою дорогою, йшли в обхід, через посадку. Хоча й шлях вдвічі більший, але їм немає куди поспішати. Тримаючи її під руку, Іван ділиться планами,
- Ми спочатку підемо до мене розпалимо пічку, переодягнемося, тоді підемо до тебе. З нами й Мухтар прогуляється. Йому важко нас цілий день чекати, хоче волі. Переночуємо, збереш деякі свої речі, повернемося до мене. А в неділю поїдемо в Харків. Ти, щось маєш проти?
- Та ні, все нормально, тільки я погано сплю, після тієї негоди, ніяк не уговтаюся.
Він ледь всміхаючись, зазирає в очі,
- Іще тиждень-два приймеш ліки, все буде нормально. Ти ж знаєш, на все потрібен час. А все ж цікаво, якби не той випадок, чи ми б з тобою зустрілися?
Олена повільно підіймає очі, на нього хитро позирає,
- Напевно наші долі, в ту негоду, вирішили зійтися, от і маємо, що маємо.
- Але ж воно на краще?
Ледь нахилившись, він поцілував її в щоку,
- Звичайно на краще.! То ж верстаймо той шлях, який нам зазначений долею. Ми вдвох здолаємо всі негаразди і незгоди!
Вечірнє сонце, останніми променями освітлює лише кілька маленьких хмаринок, що скупчилися край неба, на завтрашній день передбачає гарну погоду.
2021 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003672
дата надходження 21.01.2024
дата закладки 20.03.2024
Знов розгортає вечір зорі
Накриє потайки крилом
Водойми гірські і прозорі
І тиша зайде в кожен сон
Нехай так буде, то є воля
Безмежних в просторі думок
Торкнеться кожного і доля
За попередній хибний крок
За все скалічене: « До брами!»
Покличе власна чорна тінь
Щоб розкидати телеграми
За кожну душу три: «Амінь»
Знов розгортає вечір зорі
То лиха час і час падінь
Немає більше вдома долі
Лиш тільки власна чорна тінь..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008738
дата надходження 17.03.2024
дата закладки 20.03.2024
Ти не про мене пишеш вірші,
А про щось.
І я не мрія більше, а лише порадниця
Рясні метафорок розкішних
Стансів-проз.
Жбурни мене в шухляду списаних бала́дниць!
Я прогризу дошки́, і вирвусь,
Як й колись
Тебе зустріла, кар’єриста
І артиста.
...Й щаслива, що у тебе
Вийшло-вийшло!,
Йду за наступним хеппі-ендом,
Поки стишеним...
15. 03.2024р. ( «У записці біля дверей» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008497
дата надходження 15.03.2024
дата закладки 15.03.2024
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/7/98/677/98677133_41326600x400.jpg[/img] [img]http://lh3.googleusercontent.com/-4TtOJsEd3gQ/VCgGq6vXESI/AAAAAAACUlE/CI9Opqs9UUk/w426-h639/70zSr.jpg[/img] [img]http://data3.whicdn.com/images/61639558/original.jpg[/img]
А знаєш, як здорово – бігти отак навпростець,
Ловити у пазуху срібло дзвінких зорепадів
І чути ритмічне відлуння щасливих сердець,
І знати: ніщо нам не стане тепер на заваді!..
А знаєш, як добре торкатись чиєїсь руки,
Немов ненароком, самісіньких кінчиків пальців…
А потім нащупати пульс на зап’ястку чіткий
І десь загубититись в обіймах нічних декорацій.
І впасти у трави, обкурені хмелем терпким,
Налиті молочним туманом липневої ночі…
Крутити на палець зі стебел тонкі завитки,
На мапі небесній тлумачити зорі пророчі.
І, тикнувши в небо, раптово зрадіти: ”Он я –
В сузір’ї Північної Риби, окрай Андромеди!..”.
І чути, як дихає знизу протяжно земля,
Як трави тяжіють у росах, мов змочені дреди…
Як тіло стає невагомим і пнеться увись,
Вростає у небо, пускає коріння, мов щепа…
Коли ж усміхнешся, тобі прокричати: “Дивись!” –
І в поруху вуст упіймати: “Щаслива дурепа…”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591061
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 11.03.2024
***
Щодень --
Підношусь,
Щоби іти,
Бо там мене,
У собі --
Кличе моє Сонце,
Як рятунок
І.., знову --
Довкруг болото
Мислення,
А,.. чи ілюзія -- безвиході,
Якою тисне
У живе,
А я чекаю світла
Сонця,
Що живе..,
Бо я іду
До того, що моє
І кличе
Серцем,
Як міцність Правди --
У тумані переливів
Думки,..
Не в тому :
Згину, а чи ні,..
Бо...
Болото мушу я
Пройти --
В собі,
Як значення,
Яким пізнання
Відкриваю
Того,
Що є моє --
У шансі праці,
Ще
Досягнення --
В собі,
Оновлення,..
Й не більше,
А тому :
Я вперто йду,
Через болото
Інформації,
Якою так привязують
У рабства
Технологію струю,
Бо можу я
І знаю
Всю гнилизну
Оцю,
А тому :
Я прагну сонце --
Я його несу,
Я, в ньому --
Правдою насущний,
Воскресаю...
-------------------------------------------
08.02.2024; Paris (A-a)
===========================
(!!!)
Autor ::
Катинський Орест
(Katynskyy Orest)
==========================
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005283
дата надходження 08.02.2024
дата закладки 09.02.2024
Сказала владно Муза...
«Бери перо! - сказала владно Муза, -
Дерзай і мрій, і сонячні вірші
Твори, бо щирі строфи – не обуза,
А стан незачерствілої душі!
Пиши про почуття і про погоду…
Про чар кохання, дружби зорепад…
Про світлу радість й чорний біль народу…
Рядкам надії кожен буде рад!
Не оминай ні вірності, ні честі,
Вони епосі кожній – до лиця!
Хай сяють в чарівному піднебессі
Душі пір’їнки з-під пера митця!».
05. 07. 2018 м. Будва, Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800726
дата надходження 25.07.2018
дата закладки 08.02.2024
Заблудиться бы вновь в беспределе,
В глубине жарких глаз утопая...
Чтобы каплями страсть истекая,
Рисовала любви акварели.
Заблудиться в туманных рассветах,
И горячим дыханьем упиться,
Безупречностью недр насладиться,
Наслаждением полуодеты...
Заблудиться, от нежности тая,
Опьянев от искуса сандала,
И руки, что колени искала,
Пока сладостно ночь замирает...
Заблудиться...ритмично и нежно,
Доставая из пламени звезды
Опаляющий вырвется воздух
Из души - дикий гейзер извергнут...
Заблудиться...вдвоем и навеки,
Улетая, найти и тревожить
Шелковистость волос, бархат кожи
В лабиринтах касаний и неги...
07.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592283
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 03.02.2024
А звезды падая, на ржавчине блестели,
Звал за собой твой раскаленный взгляд,
И не было уже пути назад
Из огненной, растерзанной постели.
Мы разве этого, любимый мой хотели,
Забыв о боли минувших потерь?
На все замки причудливые дверь
Закрыв и пусть беснуются метели...
А звезды падали, на ржавчине сверкая
И бликами играли зеркала.
У Вечности тебя отобрала
И линией - в ладонь, не разрывая,
Судьбой расчерченные нити перепутав.
Летели звезды, рассекая тьму,
За все мгновенья кланяюсь Ему -
Расписанную сказку... по минутам.
А звезды падая, на ржавчине блестели,
Звал за собой твой раскаленный взгляд,
И не было уже пути назад
Из огненной, растерзанной постели.
13.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643454
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 03.02.2024
Бесстыжая Осень одежду до нитки снимает.
Раскованно с Ветром целуясь, плутовка нагая
В янтарный кувшин волшебство до краев наливая,
Зовет за собою, дорогу коврами укрыв.
Бесстыжая Осень с улыбкою дерзкой в постели,
Украсила кудри косынкою, из канители
Сплела паутину, изящнее нежных камелий,
Чтоб ластиться к Ветру, ветвями толкая в обрыв.
Бесстыжая Осень, сгорая от страсти последней,
На листьях жемчужины слез оставляла намедни,
Туман уверяя, законный Дождя он наследник,
А Ветер всего лишь, греховной утехи порыв.
Бестыжая Осень небрежно, покровы сминая,
На ложе из бархатцев ждет, будто Зевса Даная.
Хоть участь ее решена, да и доля иная -
Кострами взорвется под Ветром безумия взрыв.
29.10.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697350
дата надходження 29.10.2016
дата закладки 03.02.2024
Сині фіалки очей
І перли уст золотаві
Завуальована тайна речей
В ніжній словесній оправі.
Гордий смерековий стан
Усмішки корали білі
Легкого флірту дурман
Погляди теплі і смілі.
Азбука закоханих вій
Що прикривають невинність
Щедре народження мрій,
Що присипляють пильність.
Вечір і зоряний шлях.
В тиші приглушені кроки.
Білий ліхтар, ніби птах,
Присів на сталеві крокви.
Висвічує срібло зело.
Пахнуть м'ятою луки.
Ніжне кохання теплом
Зігріло таїнство злуки
Десь заспівав соловей.
В пісні чутливість і ревність.
Юності милий Орфей
Чарує солодку миттєвість.
Ніч до світанку тече.
Витлівший місяць, як згарок.
Молодість дивна мине,
Лишивши пам'ять на спадок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004129
дата надходження 26.01.2024
дата закладки 26.01.2024
Він був її світом щастя,
Солодким, земним причастям.
Був сонцем, дощем і вітром,
Щоденним ковтком повітря.
Був кавою у долонях
І ніжністю від безсоння.
Промінчиком сяйва раннім,
Ії неземним коханням.
Життя неповторна казка:
Не треба вдягати маску,
Не треба ховати крила.
О, як же вона любила!
Весною була для нього,
В пелюстках земна дорога.
Іскристим теплом із неба,
Водою в життєвих стеблах.
Нугою любові зрання
У тембрі його мовчання.
В очах глибина криниці -
Напитися б з них водиці.
Маленька, співоча пташка,
Рухливий клубочок щастя.
Вона, наче ангел світла,
Його доленосна квітка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003937
дата надходження 24.01.2024
дата закладки 26.01.2024
Дякую за натхнення Anatoly Polishuk
* * *
Вона дивилася у даль...
Мовчала. Серце тихо билось...
Здавалось, стерлася печаль,
І все довкола зупинилось.
Вона дивилася у даль,
У світ придуманих історій...
Ввижалось їй, що зійде рань
В її ілюзії прозорій.
© Женьшень
26.01.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004082
дата надходження 26.01.2024
дата закладки 26.01.2024
Коханий, де ти? Присмаком полину
Вітри на шмаття душу кволу рвуть,
Закутану у чорненьку хустину
Із болем серця в незбагненну суть.
Чом саме ти? І чим я так згрішила?
Шукаю відповідь у неба. Та дарма.
Війна обтяла не одному крила
І падаю в безвихідь не сама.
Прийшла біда неждана до порога
Вже більше я тебе не обійму.
Коханий, де ти? Вже побачив Бога?
В благанні руки зараз не здійму.
Не поцілую ці вуста пришерхлі
Боями на пропаленій стерні...
Ні, я не хочу з пам'яті все стерти,
Щасливі миті залиши мені.
Без тебе дні здирають по-живому
Проміння сонця. Плаче дощ слізьми.
Пропік солоним душу. Втома, втома...
Це сталося не з нами, це не ми.
Це ніби забрести в глибоку воду,
А сил добратися до берега нема.
Бо шлях занадто довгий. Вкрило льодом
Бажання повертатися. Зима...
Коханий, де ти? В небі неозорім
Ти разом з побратимами в раю.
А я ховаю у закутках горе,
Із мокрою подушкою встаю.
Встаю й молю:" Мій любий, ще заглянеш?"
У сни солодкі, де життя цвіло
З тобою. Ні, кохання не зів'яне,
Бо в книзі долі все, що в нас було.
Л.Г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003761
дата надходження 22.01.2024
дата закладки 22.01.2024
Сниму
с плоти
путы -
мускулистых моллюсков,
за ′многая′ годы
ставшие узкими
ей,
кореньями вросшей
в мул,
песок
и иное,
что над мелочью взросшей,
как колосс - вековое.
Соскоблю по живому,
не ослабшему в чувстве,
не лишённого пота
при разрыве и хруста.
Дабы видя и слыша,
беспоминное ранить,
над руинною тишью
родовое шаманить.
Сниму
с плоти
путы
мускулистых моллюсков,
за ′благая′ лета
ей ставшие блузкой.
Словно Чудо морское
предстану нагою -
на песке золотистом,
опалённом луною -
белизною атласной,
силою окрылённой,
птицею сладкогласой,
непорочной душою.
OSAlx 2020-о6
Джулия Хэффернан.1956
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998008
дата надходження 07.11.2023
дата закладки 22.01.2024
Нищенкой скуластой
по следу побегу
необутой, грязной,
догонять судьбу.
Отпляшу, отпла́чу
на чужом рядне,
узел на удачу
затяну в тесьме.
И в скуластых скалах,
там где ветер слаб,
гусеницей малой
заползу во мха.
Обойдут сторонкой
горе и беда,
соберусь силёнкой
и спущусь в луга.
В разноцветье пёстром
соком захлебнусь,
в сладких медоносах
мёдом отравлюсь
и улягусь в травах
куколкою спать,
чтоб весною ранней
бабочкою стать.
Лунным светом скрою
грязное тряпьё,
ангелам открою
светлое лицо,
родниковой перстью
ступни оботру,
деревянный крестик
поднесу ко рту...
*
*
Крылья кучерявых
ангелов несли
над вороньим каром
хрип моей мольбы
ввысь к небесным Альпам.
Эхом вниз: Молись!.., -
в горсть - медовой браги, -
Не стони, уймись!..
OSAlx 2018-12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990691
дата надходження 07.08.2023
дата закладки 22.01.2024
Обернулась назад
в то далёкое, бывшее,
побрела наугад
по высокой траве
по медовой росе,
по ещё не остывшему,
недоступному Высшему,
по в е з д е и н и г д е.
Угольки... угольки -
огоньков всплески - звёздочки -
надо мной в высоте,
подо мной в глубине
мельтешит - светлячки -
мозаичные стёклышки.
Подниму, посмотрю
в кутерьму н а п р о с в е т.
Через мелкое дальнее
и сродни и буквальнее,
дотянусь, оборву,
гроны в жмене сожму,
фосфорический свет
скрозь ладони сакральнее,
зачерпну, удержу,
пусть не скорость, н о ц в е т.
А кругом никого,
камни дымные, пыльные,
и за ними темно,
и под ними черно.
Поднимаются в рост
королевские лилии,
принимая у филина
круглосуточный п о с т.
Подойти, постоять,
помолчать - посмотрите же,
это я, - тишина,
ставлю свечи на мёд...
В кулачке угольки
тлеют мелкие рыжие,
удалось сохранить
пусть не цвет, н о т е п л о.
OSAlx 2020-о7
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003729
дата надходження 22.01.2024
дата закладки 22.01.2024
Норвезькі тунелі глибинних фіордів*
Від Арктики тягнуть нескорений шлейф.
Звиваються ноти північних акордів,
Мандруючих суден пожвавлюють дрейф.
У води криштальні гучні водоспади
Потужно спадають зі сніжних вершин,
Збігають у вічність бурхливі каскади,
На фоні вражаючих зелен-долин.
Запрошують в гості замріяні скелі,
Застиг у блакиті старий льодовик,
Під сонячним світлом пливуть акварелі,
Розвіює вітер хмарин пуховик.
Велична природа поміж островами —
Високі каньйони, гірські береги.
Тут вікінгів дух відчиняє в світ брами,
На волі скидає душа ланцюги.
*Фіорди — це глибокі і вузькі морські затоки, оточені крутими скелястими берегами, але цей сухий опис не дає навіть приблизного уявлення про те, які вони прекрасні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796922
дата надходження 24.06.2018
дата закладки 17.01.2024
Я за тебя вписалась в преисподней,
Корону заложила тьме в ломбард.
Кто ж знал, что ты окажешься негодным,
Как проржавелый, тульский самовар?!
© Мила Машнова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906541
дата надходження 01.03.2021
дата закладки 17.01.2024
Рік зима, рік п'ята ранку,
Нема ні долі, ні житла.
Рік озираюсь з позаранку -
Ну, далі що? Ну, що - жива?
Ввік не забути тої ночі,
Не стерти з пам'яті слова:
- О, Господе! Що там грохоче?
- Аліно! Прокидайсь! Війна!
Вже рік стоїть перед очима,
Як з дому бігли в темну ніч,
Як небо рвало за плечима
І діти поруч пліч - о- пліч.
Неначе, стрічка з кінофільму...
Невже це правда? Не кіно?
Чим жив, що мав, любив так сильно,
В мить рухнуло, як доміно.
Я не забуду ті підвали,
Молились Богу й до людей,
Як їжу з снігу діставали,
Щоб якось накормить дітей.
Минали тижні, дні, години,
Час зупинився, наче зник.
Що там попереду віднині?
Нема буття, до чого звик.
Не стерти з пам'яті ті сльози,
Коли здавалось: "ось і все"...
Лишивши дім, пішли в морози -
"Ми вижевемо понад все!"
Вже рік зима та п'ята ранку,
І правда є лише одна!
Із ночі в день і на світанку
В Вкраїні йде, іде війна!
26.03.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978788
дата надходження 31.03.2023
дата закладки 31.03.2023
Ти пам'ятаєш тишу,
що в бабиному домі
Тебе іще малого
сколише в подушках
І зранку гучно лине
мелодією " Промінь",
Нічний збудивши спокій
В побілених кутах.
Хріплячий голос скаже:
"Ще тільки шоста ранку..."
Я далі сплю в перині,
скрутившись колобком,
І чую, як бабуся
в скляну пузату банку
Вже ціде теплим дзвоном
солодке молоко.
Хатина позіхає
відкритими дверима,
Зриваючи з багетів
мережево гардин
І пелюстки з жерделі,
неначе хуртовина,
Кружляє над струмками
Порепаних стежин.
Подвір'я все співає,
в садку - пташиний гомін,
На призьбі кошенятко
вмивається руде.
А десь в сараї темнім,
на стоптаній соломі,
У білім пір'ї курка
яєчко покладе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978771
дата надходження 31.03.2023
дата закладки 31.03.2023
Ми поїдемо в Індію,
втікати від себе.
Ловити очима колір.
Спрага, спека, літо, вогонь.
Щастя дощем за комір.
Ми поїдемо в Індію,
шукати себе,
в землях де народжений Будда.
Ом Намо Бхагавате...
Свято врожаю... Калькутта..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498442
дата надходження 12.05.2014
дата закладки 15.02.2023
ніч кавою розлила́ся,
я блукаю в своїй голові.
хто знає, що таке щастя?
де світло в моїй пітьмі?
де зорі в моєму небі?
де сонце і білі дні?
а може його й не треба?
живеш собі то живи.
де правда в моєму слові?
де істина, де брехня?
до чого я не готовий,
чому не знаходжу дна?
завтра відкрию вікна,
хай Холод до мене йде.
певно йому прикро,
не милий він для людей.
а я віддам йому серце,
собі заберу його біль.
і в грудях пектиме перцем,
і в ранах житиме сіль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551645
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.02.2023
Хотів знайти свої сліди
В чужому світі. Не своєму.
Ну як? Знайшов?
Отримав на горіхи?
Блаженний бовдур...
Та скільки ж тебе вчити?
Збреши, візми,
Будь хитрим.
Ну, що ти! Як не рідний?
Все мацаєш в пітьмі
Забиті вікна.
Мріяв все життя прожити
В ромашковому полі,
Чи в бузкових квітах,
А вбрів у чагарник,
Порослий чередою.
Що ж, так буває,
То існування і ми давно не діти.
Та навіть будяки і реп'яхи
І всього роду бісовий чагар
Приймає участь у житті,
Вселенський задум нікуди подіти.
Сховай подалі , прокрастинуй
Лиши на потім,
Для себе вигадану втому.
Все це пора забути.
Готовий битись об заклад,
Тобі позаздрить навіть Гамлет,
Бо в тебе є один лиш вибір - бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973838
дата надходження 14.02.2023
дата закладки 15.02.2023
Всі янголи, що з неба впали,
Камінням сіли на твоїх плечах.
Яких страждань вони зазнали,
Все прочитаєш у сумних очах.
Шукає ніж безкрилу спину голу,
Ти не здобудеш долі у чужім краю.
Як херувими вже летять додолу,
То годі нам плекати місце у раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973915
дата надходження 15.02.2023
дата закладки 15.02.2023
Живи! Страждай. Хворій. Вмирай.
Та що ж людське ти носиш тіло?
Батьками створений бодай..
більш слів нема - це зовсім край,
бо скільки в грудях відболіло.
Тож вибирай!
Який твій рай.
Як врятуватися зумієш,
верши спасіння інших тіл..
Ти також інших обігрієш,
бо даром сильним володієш..
Не допускай "пустих" могил
і сам ніколи не спустієш.
Довічним будеш! Хоч й земля
себе приборкає і знищить ..
Почне усе в собі з нуля ..
з нового Бога-короля.
Твій дух воскресне в попелищі ..
у небо пустить журавля..
туди де правили Всевишні ..
І буде воля вже твоя .
6 січня 2023, 04:55
Бокиївщина
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973009
дата надходження 06.02.2023
дата закладки 06.02.2023
О царице! Зіронька моя.
О владико! Серце. Моя сила.
Тобі в ноги клониться земля;
лоб і плечі; щастя твого сина .
О княгине! Роду славний мій.
Пресвятая! Сонячне сіяння.
Казки янголів. Найкраща мрія мрій.
Ти життя чиєсь.. Любов чиясь.. Кохання.
Королева місяця небес..
Берегиня снів.. Добробут долі.
Громовицями сам грає тобі Зевс
і любується на власному престолі.
5 лютого 2023, 02:06
Бокиївщина
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972989
дата надходження 05.02.2023
дата закладки 06.02.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PO1VtZUmAaM[/youtube]
Мамо ж моя сива, мамо ж моя мила,
Де тебе, рідненька, зможу відшукать.
Я до тебе, мамо, стежку загубила.
Слід твій заховала синя-синя даль.
Вже не будем, мамо, більше розмовляти
На подвір'ї в тебе, в затінку верби.
І поради, ненько, ні в кого спитати,
Все що залишилось - пам'ять по тобі
Ще цвіте у травні білосніжна вишня,
Яблуня старенька пахне у саду.
І в кімнаті, в тебе, твій рушник колишній
Просто доторкнутись з болем підійду.
Вишиті, не в'януть сині твої квіти...
Дні пройшли з тобою, щезнули як дим...
Більше не почути тихої молитви -
Ти пішла, рідненька, з ангелом своїм.
Ще лежить на ліжку пожовтіла хустка,
Та, що ти вдягала поратись в садку.
Хата зажурилась і гуляє пустка,
Тиша уляглася в кожному кутку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951030
дата надходження 20.06.2022
дата закладки 05.02.2023
Я выдумав тебя обрёк себя на поражение,
Бессмысленное поведение,
Бесповоротного движения
Полёт
Туда, где чувства.
И живёт душа в потустороннем отражении
И боль дыханье затрудняет
И время замедляет ход.
И замедляются секунды, превращаясь в вечность -
Ты ветер, пыль,
Поток вселенского огня -
Ты бесконечность,
Стремление ввысь,
Зов бытия,
И я уже не человек -
Я человечность,
След Бога,
Глубокий отпечаток самого себя
На теле неба,
На дороге млечной
Трансгалактическая колея...
Желаньем ощущать тебя
Обрек себя на осуждение.
На пробуждение
От летаргического сна,
На зону отчуждения.
До дна!
До грани!
До кипения!
До искривления прямых в трехмерном измерении!
До невозможности себя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933964
дата надходження 15.12.2021
дата закладки 05.02.2023
Совсем не ЗАГС, а ветхий старенький вокзал
Намного больше видел поцелуев
В нас бесконечность мысли формируя
Он помогал нам выразить любви слова
И души юные собой волнуя
Мятежность будущей разлуки
Так снисходительно прощал
И не театра сцена, а ночной перрон
В объятьях искренних, в слезах горячих
Тонул и провожал людей не плача
В далекий путь, под колокольный звон
И заглушало эхо неудачи
И шепотом молил отец
Не называя вслух имен
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898358
дата надходження 16.12.2020
дата закладки 05.02.2023
Мне тебя подарили тогда небеса
Или ты самовольно сбежала из рая
Ты кружилась, летела, прищурив глаза
Что-то с АББА под нос напевая
Ты свалилась на голову мне словно снег
Самый первый и самый желанный
Я когда-то, тебя, всё же видел во сне!
Я запомнил тебя, Странный Ангел
В твоём взгляде цветы, ты смеёшься весной
Пахнешь шлейфом фиалки с полынью
Я сравнил тебя с лунным, цветным мотыльком
Осторожно потрогав за крылья
Ты порхала, а ветер бесстыжий играл
Твоим платьем как парусник с морем
Я придерживал лыбясь тебя за рукав
И немного за талию скромно
Ты свалилась на голову мне словно снег
Обжигая и сердце и душу
Ты мой крестик святой, талисман, оберег
Странный Ангел, ты очень мне нужен
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970114
дата надходження 04.01.2023
дата закладки 02.02.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.02.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.02.2023
А быть любимой не совсем как полюбить самой,
И потому нам жизнь дается длинной.
Мы часто объясняем все судьбой,
Хотя учиться нам любить необходимо.
Боимся часто мы смешными быть,
Непонятыми, не сказать все дерзко.
А в жизни просто некогда Любить.
Она коротка также как и детство.
И дети наши быстро подрастут –
Про смысл жизни у нас спросят.
И никакого смысла нету тут,
О чем родители в ответ гундосят:
«Недвижимость копили, должностЯ.
Машины мы меняли и любимых…»
Все поступают так и даже я.
Признаться в этом нам необходимо.
А после признаваться легче нам,
Но перед теми, кого мы не долюбили.
Любовь мы приравняли к чудесам
Лишь потому, что ее сами не прожили…
17.11.2022 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965895
дата надходження 17.11.2022
дата закладки 08.12.2022
Надихни мене легким спомином,
Пригорнися до мо́го плеча.
Надихни мене теплим спогадом,
Мов наївне, маленьке дівча.
Надихни мене своїм поглядом,
Що застигне, зустрівшись з моїм.
Надихни мене своїм привидом,
Що з'являється поміж руїн.
Надихни мене ніжним дотиком,
Хай здригнеться усе моє тіло.
Надихни мене, ставши котиком,
На вербі́ гойдаючись сміло.
Надихни мене щирим усміхом,
Що полонить тво́ї вуста.
Надихни мене своїм запахом,
Я відчую його крізь міста.
Надихни мене літнім променем,
Розігнавши невпинні дощі.
Надихни мене своїм іменем,
Всім, що маєш, мене надихни.
13.06.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950494
дата надходження 14.06.2022
дата закладки 06.12.2022
У невідомості блукаю я щоночі,
Собі я дорікаю без жалю,
Завжди питаю нащо я люблю?
Чому у снах шукаю твої очі?
Забути все щоранку обіцяю,
Та тільки ж вечір пам'ять не зітре,
На шмаття мою душу розірве,
Про все на світі ніби забуваю.
Така печаль, я винна, так я знаю,
Лише не знаю вихід з цих думок,
Чи до кохання попри біль зробити крок?
Чи жити так, як всі того бажають...
Своє життя можливо загублю я,
Забуду те ,як серце відчуває,
Воно же більше інших не шукає,
Існує лиш з одним і до кінця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967364
дата надходження 03.12.2022
дата закладки 05.12.2022
Расцвели цветы в садах моей души.
Ожили фонтаны-водопады.
Если хочешь так же, просто согреши
и любовь разрушит мерзкие преграды.
Поцелуй опять мое лицо и смейся.
По новому ангел полюби опять.
Нежным моим взглядом милая напейся
и не сможешь взгляды мои потерять.
Как же ты чудесна, мне невыносимо -
наслаждаться много твоей красотой.
Не найду никак я, что с тобой сравнимо!
Как моей красивой можешь быть такой?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898764
дата надходження 21.12.2020
дата закладки 01.12.2022