...все, що почалося пострілом Гаврили Принципа, було помилкою, адже куля, якою Гаврила поцілив ерц-герцога, призначалася не Францу Фердинанду Карлу Людвигу Йозефу фон Австрійському-Есте, спадкоємцеві престолу Австрії, Угорщини та ще зо двох десятків дрібніших престолів, а моєму прадідові, Якову Архиповичу Ревенку, рибалці з села Олександрівка Херсонської губернії. Жодних сумнівів, абсолютна певність, що це саме так: життя Якова перші 20 років, аж до 28 червня 1914-го, тобто до пострілу в Сараєвому, складалося цілком вдало та щасливо, а після того пострілу пішло під укіс, і туди воно й прямувало аж до прадідової смерті, сім десятиліть і ще три роки. Власне, вся ота війна, що зчинилися нібито через Фердинанда, насправді збурилася з одною-єдиною метою: виправити помилку Гаврили, бо ж інакше діда було не дістати. Втім, все, що почалося хибним пострілом у Сараєвому у червні 1914-го, могло закінчитися вже за два роки, 1916-го.
Якова, як мало не всіх чоловіків у селі, мобілізували: забрали від рідної хати та молодої дружини, багатого на рибу Лиману, міцного човна-каюка з новим вітрилом, уловистих сіток і ятерів; взули в чоботи, вбрали в шинелю, видали гвинтівку Мосіна зразка 1895 року, посадили у вагон і довгенько возили туди й сюди, висаджували, тримали в польових таборах, знову заганяли у вагони та кудись везли. Врешті решт, навесні 1916 року потяг викинув мого діда разом із тисячами інших дідів, чиїм онукам народитися не судилося, в якихось горбах і горах, набагато вищих за скелі, що бовваніли над Лиманом. Дід був росту чималого та зміг роззирнутися понад головами – а навколо аж кишіло від сірих шинелей і сталевих шоломів, здавалося, що то не люди, а сама земля ожила та ворушиться, стільки натягнули в ті горби людей з усієї імперії. Не встиг дід запалити цигарку, як залунали команди: вся ця маса почала шикуватися у довжелезні звивисті лінії, схожі на лиманські хвилі, а щойно ті хвилі-лінії вишикувалися, офіцери вказали, куди бігти та стріляти, і вони побігли, так само як бігли лиманські хвилі на низький берег. І Яків побіг, плутаючись у полах шинелі та смикаючи затвор… цим, власне, й вичерпалася його участь у Брусилівському прориві та Світовій війні. Ця історія мала отут закінчитися, світ – повернутися до мирних справ, і я тепер би оце не писав і взагалі не існував. Адже саме тієї миті чималий уламок австрійського снаряда (або угорського, словацького, чеського, чорногорського, хорватського, польського, італійського, румунського, сербського, руського – така, бачте, мозаїчна була імперія Габсбургів, що тепер годі встановити походження того уламку, який досі, мабуть, іржавіє десь там у Карпатах) – отже, саме тієї миті чималий уламок снаряда розтрощив дідову гвинтівку, відкраяв полу його шинелі та ліву холошу його галіфе, а разом із ними й геть усю плоть з його лівої ноги від колінного суглоба аж до сідниці, начисто, аж до блакитно-рожевої os femoris, стегнової кістки. Горби, гори, небо, сонце, крики, постріли, зойки, вибухи, накази, постріли – все те зникло спершу у спалаху сліпучого болю, а потім у темряві, що огорнула Якова щільно й зусібіч, як лиманська вода, коли він, бува, десь подалі від берега стрибав зі свого каюка сторчголов і намагався дістати дно. Яків лежав горілиць у калюжі своєї та чужої крові, серед понівечених і мертвих тіл, сам понівечений і ніби мертвий.
Цілком здавалося, що Сараєвську помилку виправлено, а відтак Брусилівський прорив успішно виріс у потужний наступ, який мав би покласти край кампанії та всій війні загалом і повернути вцілілих і скалічених вояків до їхніх хат, ланів, верстатів, човнів, шинків і пивниць, а Європу – до старого доброго довоєнного життя. Та сталося інакше: Яків випірнув з-під темряви, як з-під лиманської води, блимнув очима та хапнув ротом повітря; наступ негайно уповільнився. Невдовзі Яків почув ріжок санітарів, які шукали живих серед мертвих, мляво поворухнувся та змахнув правицею. Його вклали на ноші та доправили до шпиталю, де він попри всі очікування лікарів не помер ані того дня, ані наступного, ані найближчого часу, і наступ у Карпатах захлинувся остаточно та зупинився. Втім, лікарі не давали Якову жодних шансів ані на виживання, ані на одужання, і Світова війна перейшла у позиційну фазу.
Яків провалявся по шпиталях мало не рік; він не одужував і не помирав, і так само цей рік тупцяла на місці війна. Кінець кінцем, лікарям набридло прогнозувати смерть, яка ніяк не наставала, або життя, яке ось-ось могло згаснути, і вони комісували впертого пацієнта – хай викидає свої коники деінде. Заледве живий Яків іще кілька місяців поневірявся залізницями імперії, доки не повернувся до рідного села, а війна зайшла в свій наступний рік, така сама одноманітна та виснажлива, як очікування смерті. На смерть Якова чекали всі, він і сам її жадав, тому що життя в ньому ледве жевріло: він зробився ні на що не придатний, зійшов на пси як рибалка, як ґазда, як чоловік, лежав на лаві, дихав, от і все. «Господи, забери мене сьогодні», - благав Яків щодня, але Господь не чув його, так само, як не чула дружина, адже благав дід подумки.
Та все ж таки той день настав. Яків прокинувся, розплющив очі та одразу примружив їх через яскраве травневе світло, що лилося крізь вікно, таке яскраве, що Яків бачив його й крізь витончені недугою повіки та відчував його тепло на обличчі. «Гарна погода, оце б на Лиман тепер», - сказав собі Яків і відчув, як світло притлумилося та зникло: мабуть, звідкілясь насунуло хмарище та заснувало небо та сонце. Він знову розплющив очі та побачив у дверях смерть: у неї не було ані каптура, ані коси, вона мала вигляд присадкуватої старої баби, щоправда, вбраної в усе чорне, від хустки до спідниці. «Я візьму його!» - сказала вона владно, Яків знов заплющив очі та з жалем подумав, що якось воно вийшло не дуже, ніби чекав на смерть і благав про неї, а прийшла – і очі б не дивилися, і жити захотілося…
Аж тут почувся жінчин голос: Антоніна дякувала смерті, що та бере її чоловіка, гаряче та якось аж запопадливо. Якову очі на лоба полізли, аж тут в хату набилися сусіди, вклали діда на ноші, зроблені з двох його весел і шматка парусини, та кудись понесли. «Що ж це, мене без відспівування, без труни ховають…» - міркував собі Яків спроквола, а його все несли та несли, вже й церкву, й цвинтар проминули, а за цвинтарем звернули на зарослу стежину, якої дісталися до маленької кривобокої хатинки. Яків тут ніколи не бував. Сусіди занесли його в ту хатинку, переклали з ношів на лаву та й пішли собі, а тоді перед Яковом знов з’явилася та сама стара баба та дала йому щось пити. Від того питва Яків знепритомнів, а коли очуняв, то сидів голісінькій у діжі, по саме підборіддя у теплій запашній воді, в якій рясніло якесь зілля та лоскотало йому шкіру. Коли вода схолола, баба звеліла Якову вилізти з діжі, він слухняно ухопився за її краї та спробував підвестися – і справді, зіп’явся на прямі ноги, уперше від 22 травня 1916 року, коли разом з усіма іншими побіг в атаку під ясним небом Галіції та отримав уламком снаряда, - зіп’явся та одразу мало не впав, але баба підхопила його на диво міцними руками та, наче дитя, перенесла на лаву, де Яків заснув, як маля.
У ті діжу стара баба заганяла Якова на кілька годин щодня, всі три літні місяці, а ще мастила якоюсь чорною багнюкою та натирала смердючою олією та медом дідове стегно, яке поволі обростало новою плоттю. В перший день вересня баба дала йому ціпок і звеліла вертатися додому, куди він і дістався сам, без сторонньої помочі. Відтоді та аж до самої смерті Яків не обходився без ціпка, зате знову порався по господарству та рибалив на Лимані…
Так Світовій війні не вдалося вколошкати прадіда та виправити хибу Гаврили Принципа, який і сам тим часом пішов у засвіти, а відтак та війна остаточно втратила сенс і вщухла, щоправда, не без наслідків. Подейкували, що Європа замирилася на таких умовах, що дехто вже пророкував неминучу наступну війну, що вибухне вже незабаром. Дід на те не зважав, а можливо, чутки про це просто не дійшли до села, тож він і зажив собі так, як бажав і мріяв, тобто так, як жив до війни, якщо не рахувати кульгавої ноги та ціпка. За деякий час у Якова з Антоніною народилася донька, моя майбутня бабуся, а я наблизився до цього світу ще на одне покоління.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970371
дата надходження 07.01.2023
дата закладки 23.04.2025
Не нравится мне это. Знаю, что думать так – нехорошо, и знаю, что так думают многие.
Взять хотя бы газету. Раньше была газета – вы, наверно, видели в музеях – осязаемый предмет. Эдакая стопка бумажных простынь, сложенных напополам. Хочешь – читай её, страницами шурши, хочешь – журавля из неё сделай японского – вещь! Или электронные. Пальцем – тык, тык. Благолепие! А сейчас что? Лично я этот пиптик не то что под нижнее веко – в ухо боюсь засунуть…
Разрешите? А, вы не употребляете алкоголь! А я съем одну штучку. Ваше здоровье!Да… И всё теперь так стало. И везде. Даже до учёнишек потихоньку доходит. Раньше всё вопили: прогресс, прогресс! НТР, НТР! А как свершилась ихняя НТР, языки поприкусывали. Нет, я не против прогресса. От прогресса никуда не денешься. Я против сами знаете чего. И это вы зря улыбаетесь, я понимаю, что моего мнения не спросят, – а всё-таки. Не нравится мне это. Я, если хотите знать, никогда не интересовался ни политикой, ни космонавтикой. И плевал на всяких футурологов. Мне было до хлястика, что у них там в будущем – православный Китай, колонизация Марса или восстание стиральных машин.
Что такое хлястик? Не знаю. Так выражался мой школьный друг Иван, он был внук филолога. Да, я тоже филолог… Вот именно, по образованию. Безработный, как 91% населения нашей, так её, планетки.
Ну да, конечно, безработица в наше время – совсем не то, что в каком-нибудь XX- ом веке… В наши дни человек избавлен от необходимости ежедневного однообразного труда и может посвятить свой досуг творчеству, самопознанию и чему-то там ещё, – так когда-то говорили наши учебники. Да, меня обучал говорящий учебник. Когда-то это было модно и считалось последним словом педагогики, была такая древняя наука – «детовождение». Ах да, вы не филолог, простите. Вы понимаете меня с помощью этой нанохреновины: она подбирает синонимы к непонятным для вас словам, роясь в вашем словарном запасе и автоматически его пополняя, – она тоже филолог, «любослов». Да, я люблю запоминать слова. Когда-то филологи их изучали, исследовали. Теперь этим никто не занимается, кроме спецпрограмм. Люди в основном рисуют пейзажи, сочиняют поэмы, поют серенады, устраивают конкурсы и вообще скачут на одной ножке. Всюду весело, как в дурдоме. Не правда ли? Кстати, кто вы по образованию? Писатель? А по жизни? Тоже? Удивительно. Вы работаете писателем – и платите за свой кофе! Впрочем, я ведь тоже плачу. И не только я, хе-хе… О чём вы пишете? О векторных потоках?.. Ну, понятно! Я сдуру принял вас за беллетриста. Когда-то им платили гонорары, хватало и на кофе, и на кое-что покрепче… Что такое гонорары? Кажется, род валюты, точно не знаю. А, вы слыхали о Нобелевской премии! Ну конечно, недавняя история с этим, растак его, звёздным литератором!
…Да, кофе что надо, совсем как настоящий. Мой сосед никак не может понять, чем вкус платного кофе отличается от бесплатного. Зачем, говорит, я стану платить, если зёрна из одной коробки и даже чашечки совсем одинаковые? Рассудительная скотина! Таких много. Но их всё меньше... А, благодарю вас. Это называется «сдача», она же – «мелочь».
Да, что и говорить, мы достигли полного благополучия. Оно в буквальном смысле свалилось нам на головы, нам и пальцем не пришлось пошевелить, – как поётся в одной старинной песенке, добрый волшебник прилетел в голубом вертолёте и бесплатно показал нам кино. Что? Вы хотите сказать, будто вам не нравится кино? Полноте! Мы живём в бесконфликтном обществе. В мире больше не голодают. Земля очищена от радиации и этих чёртовых, растак их, полимеров. Мы можем не бояться лазерных бомб, террористов, метеоритов, дурной наследственности, рака, СПИДа и прочих казней египетских. Мы с оптимизмом рассуждаем о продлении сроков человеческой жизни до Мафусаиловых лет и осмеливаемся – пока ещё очень робко – заговаривать о бессмертии, – да-да, по слухам, это вполне по плечу нашим космическим благодетелям!
Правда, мир несколько изменился. Из него исчезли флора и фауна. Животные, видите ли, вели бессмысленное, исполненное ненужных страданий существование – тотальная стерилизация милосердно избавила их от мук бытия. Вместе с ними сдохли и растения, но зато у нас теперь прекрасный климат, с этой вделанной куда-то там в ядро хренотенью даже на полюсах тепло и безоблачно, как в Греции, и мы совсем забыли, что такое смог. А селяне получили синтетические помидоры и вагон свободного времени. Теперь они пляшут вприсядку, изучают Басё и вышивают настенные коврики. Правда, ходят слухи, что всё это делается, так сказать, в принудительном порядке. Людям будто бы слегка осточертело рвать ромашки и любоваться рассветами, но это, конечно же, враньё. Жаль, жаль, что вы не беллетрист. Вы могли бы написать роман. Согласен, мир наводнён романами. Наши предки ломали головы над тем, как им избавиться от глобального потепления, мы не знаем, куда деваться от книг. Пишут все. Читает электронный редактор и припёртые к стенке родственники. Появилась новая профессия – читатель. Это собачья профессия! Никакие блага в мире не возместят времени, ухлопанного на чтение какой-нибудь графоманской галиматьи, и недаром среди читателей столько жуликов. Но написать вещь, которая бы, так сказать… Вот вы читали Свифта? А Булгакова? О, конечно, конечно, ваша тема – векторные потоки и вы не интересуетесь политикой, – это я понял, да.
К тому же трудно написать роман – вернее, написать такой роман, чтобы его прочитали. В наше время для этого нужно иметь иногалактическое происхождение, как наш великий лауреат Астрон Толстой – не беда, что его галактика находится чёрт знает в каком медвежьем углу и вообще размером с одеяло, – нет, к бредням уважаемого Астрона Толстого нельзя не прислушаться! Это чревато! Хотя один псевдоним чего стоит, тьфу! Или название – «Эндорфина, или Вознаграждённая добродетель. Любовный роман о Французской революции». Тьфу!.. Вы усматриваете здесь иронию? Не знаю, не знаю. Один мой знакомый рассказывал, что видел раскодированную радиограмму первоначального авторского текста (называется «рукопись»), и первая фраза этого шедевра звучала так: «Все разы, когда я смотрю на фотографический снимок тебя, моя память безошибочно воспроизводит заманчивый аромат твоих глазных яблок». Если б такое написал человек, его бы сразу же признали идиотом и принудительно прооперировали. Но это написал наш далёкий звёздный друг из какого-то там захолустья в созвездии Печи. Поэтому «Эндорфину» заботливо отредактировали (редактировал человек, машину стопорило) и объявили лучшим романом года, вручив автору – заочно – «Афину». Однако господин Астрон Толстой захотел Нобеля. Видимо, до его, растак её туды, Печи земные новости доходят с некоторым опозданием, иначе бы он знал, что короли, миллионы и смокинги давным-давно отошли в область легенд и преданий. Наши перепуганные дипломаты, так их и растак, не осмелились разъяснить ему это. Нобелевскую премию немедленно возродили. Избранный в срочном порядке почётный король Скандинавии (явный латинос), произнёс торжественный поздравительный спич, держа в руке бокал синтетического шампанского. Так как этот спич транслировался через Центральный Космический Канал, насладиться им могли даже обитатели Крабовидной туманности. На короле был чёрный фрак и шапка Мономаха. Виртуальный миллион был отправлен счастливому автору фотонной почтой… Ваше здоровье! Хорошо пошла, как говорили древние… Нет, мне не жалко виртуального миллиона. Но меня бесит это всеобщее пресмыкательство перед нашими космическими благодетелями! Какого чёрта они вмешались в нашу жизнь? Кто звал их? Кто знал об их существовании? Мы были венцом творения, царями нашей многострадальной издыхающей планетки и, по совместительству, эдакими номинальными владыками прочих областей Мироздания, – и вот явились они!.. Собственно, они даже не являлись. Никто не видел ни одного из них. Нам объясняют, будто бы из-за несовершенства человеческих органов чувств их и нельзя увидеть. Но я этому не верю! Что значит «несовершенство органов чувств»? В детстве меня учили, что в природе нет несовершенного, а человек – часть природы. Может, это у них самих там что-нибудь несовершенно? А? Кто они такие? Космические контролёры, так их мать, прогрессоры! Да я плюю на них, они там у себя изобрели перпетуум мобиле и поотменяли законы физики, а я плюю на ихнюю пекулярность, потому что они, растак их мать, в Бога не веруют! Что?.. Да причём здесь это! Ну да, я тоже не верю, но я… я человек и не верю принципиально иначе, понятно вам это или нет?! Если я не верю в Бога, то точно знаю в какого и почему, а эти… Послушайте, ведь это безбожники! Да, я тоже безбожник, я атеист, но я иного рода безбожник, я отвергаю идею Бога как ненаучную (потому что какой же тут Бог, когда такие дела), но они – они об этой идее вообще не слыхали! Получается, что мы – единственные во всей Вселенной существа, додумавшиеся до этой поразительной мысли – величайшей, благороднейшей мысли! Мы выдумали Бога!! А они? Они это констатировали. И пошли себе опять строить разные мобили. Так кто из нас идиот? Но они процветают. Они устраняют. Они поощряют. Они контролируют. Я слыхал, что им будто бы ничего не стоит вот так вот взять да и размагнитить нашу планетку, –Земля ведь вроде батарейки, вы как популяризатор это знаете. Бац! И нас не существует. Но до этого не дойдёт… Нас опекают. Мы в заповеднике. Под контролем каждый пук. И всё это, заметьте, не с целью ущемления и пресечения, а для нашего же блага. Мне, например, не только разрешают этот старческий трёп, но ещё и снабжают меня спиртным в таблетках, поскольку алкоголь в этом виде щадит мой потасканный организм (делать омолаживающие операции я отказываюсь). Я для них – экземпляр. И вы – экземпляр. Мы – представители вида homo sapiens, или чокнутая обезьяна. Нас не пустят в их Космос, потому что в приличном обществе не принято сажать за стол обезьян, и это понимает даже господин Астрон Толстой. Нет, я не рвусь в их звёздный хоровод, отнюдь! Отнюдь!
Знаете, когда я был ребёнком, родители обещали купить мне собаку на моё двенадцатилетие. Моя мечта не сбылась. Я получил иллюстрированную «Историю Контакта». На одной из картинок был изображён пуэрториканский радиотелескоп, посылающий радиограмму в направлении звёздного скопления М13 в созвездии Геркулеса; дата отправки радиограммы – 16 ноября 1974-ого года. Ответа на это послание, как утверждала надпись под картинкой, пришлось бы ждать около сорока восьми тысяч лет. Вы только представьте – сорок восемь тысяч лет! Для человеческой расы это, по сути, полжизни или около того. Человек – это ещё почти пятьсот веков могло звучать гордо… Да, конечно, может, мы и не протянули бы так долго. Вероятней всего, наши старшие братья по разуму вмешались перед началом конца, и нам следует называть их не только благодетелями, но и спасителями. Хотя – ведь умудрялись же мы до сих пор как-то выкарабкиваться из всех житейских передряг и катастроф! В сущности, вся история человечества – это попытка как-то выкарабкаться; нас не убил ни «мирный атом», ни мутации, ни третья мировая война. Но даже если они и вовремя вмешались…
Нет, нет, я не идеалист и не реакционер, мне всего лишь невыносимо надоели синтетические ромашки и этот чёртов алкоголь в таблетках, после которого так быстро и безрадостно трезвеешь, надоел этот всеобщий рай, это повальное благоденствие. Я рад, что я уже старик – и вместе с тем мысль о смерти вызывает у меня нечто вроде бессильного бешенства: мучительно умирать, когда умирание так похоже на вымирание!
Вы спросите, что я могу поделать? Что я могу поделать – я, старый запоминатель старых слов! Я могу сделать то же, что и вы. Я могу заплатить за свой кофе. Вы когда-нибудь задумывались над тем, что заставляет людей платить за чашечку кофе, если можно получить точно такую же бесплатно? Смотрите, как странно – только у девяти процентов населения есть работа и, следовательно, реальная возможность оплачивать товары и услуги. Откуда же деньги у остальных? Откуда они у вас, почётный, но внештатный сотрудник? Вероятно, вы, как и я, выменяли их, пожертвовав какой-нибудь редкой, возможно, даже дорогой для вас вещью. И вот вы идёте с ними в кафе и отдаёте их за чашечку банального синтетического напитка. Что это? Дань моде? Желание повысить свой статус в глазах окружающих? Я скажу вам, что это такое. Это бунт! Посмотрите на вон ту женщину с печальными накрашенными глазами – сейчас она положит деньги на поднос. Вот!.. Вы видели, видели? И таких всё больше. Человечество начинает тяготиться своей судьбой, а это опасный знак!
И, возможно, у нас нет будущего, мы – бесталанные выродки, несчастные Калибаны – и всё же, и всё же…
И всё же – если мы не способны творить, мы можем разрушать. Какая простая мысль, не правда ли? Хе-хе. Согласен, трудно избавиться от бдительной заботы космических опекателей. Но я на учёнишек наших надеюсь. Они, и так их и растак, всегда ухитрялись выдумать какую-нибудь пакость, даже если намеренья у них были самые благородные… Человечество не понесёт свет вечных истин к далёким звёздам. Эти истины там никому не нужны. Но мы не станем мирно вымирать в благоустроенном заповеднике. Мы будем копить наше недовольство, нашу злобу, наше унижение, наше отчаянье, чтобы однажды вырваться наконец на волю, как адский дух или взбесившийся зверь, и побежать, ощерясь, звёздными дорогами, сея хаос, мрак, смерть, разрушая и мстя. Это наш единственный шанс!.. Человек – это зазвучит грозно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034849
дата надходження 06.03.2025
дата закладки 08.03.2025
джмелясто генератори гуркочуть навкруги
єдине, що працює без електрики — ваги
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015025
дата надходження 07.06.2024
дата закладки 28.01.2025
– Як людина, яку все життя вчили аналізувати, ставити питання, сумніватися, може побудувати міст від сумніву до довіри?
– Сумніви прекрасні самі собою. Проблеми виникають тоді, коли ви застрягаєте у своїх сумнівах. Тоді сумнів стає смертю. Аналіз є досконалим засобом, якщо ви залишаєтеся відстороненими від нього, якщо ви відчужені від нього. Проблеми виникають, якщо ви ототожнюєте себе з його елементами. Тоді аналіз перетворюється на повну безпорадність.
Якщо ви відчуваєте, що ви навчені аналізувати, ставити запитання та сумніватися, – не засмучуйтесь. Сумнівайтесь, аналізуйте, ставте запитання, – але залишайтеся відокремленими від них. Саме ваше існування не викликає ніяких сумнівів. Використовуйте знання цього як методологію, як метод.
Якщо аналіз є методом, то й синтез є методом. Аналіз сам собою є половиною. Поки він не буде доповнений синтезом – він не стане цілим. Але ви самі не є ані аналізом, ані синтезом – ви просто трансцендентальна свідомість.
Коли виникає питання – це добре, але зазвичай питання – це тільки одна половина; другою половиною повинна бути відповідь. Сумніви викликають питання – це добре, але це тільки одна частина; другою частиною є відповідь на сумніви – довіра.
Залишайтеся на віддалі від них – і від сумнівів, і від довіри. Це теж метод – і ним можна користуватися. Але не можна, щоб цей метод заволодів вами, – тоді виникає тиранія.
Тиранія може виникнути як з боку сумнівів, так і з боку довіри. Тиранія сумнівів калічить вас – ви не зможете зробити жодного кроку, тому що сумніви будуть кругом. Як ви можете правильно зробити будь-що, поки є сумнів? Він паралізує вас.
А якщо довіра стає тиранією… Це теж може статися – довіра стала тиранією для мільйонів. Церкви, храми, мечеті наповнені людьми, для яких довіра стала тиранією. Тоді довіра не дає вам нового бачення – вона осліплює вас. Тоді релігія стає забобоном, упередженістю.
Якщо ваша довіра не є для вас методом і ви ототожнюєтеся із нею, то релігія стає для вас забобоном, а наука – технологією. Тоді чистота релігії втрачається, чистота науки теж втрачається. Сумніви і довіра подібні до двох крил – використовуйте і те, і друге. Але люди не користуються ні тим, ні тим.
Людина розсудлива, людина мудра буде користуватися сумнівами, якщо її пошук пов’язаний з чимось матеріальним. Якщо її дослідження пов’язані зі світом зовнішнім, то вона в якості методу буде використовувати сумнів.
Якщо ж її пошуки направлені у світ внутрішній, у себе, то мудра, розсудлива людина в якості методу буде використовувати довіру. Наука-сумнів і релігія-довіра – це два крила одного єства.
В Індії люди випробували одну дурість. Зараз на Заході люди випробовують другу. В Індії люди намагалися побудувати життя виключно на довірі – звідси злидні, голод, страждання. Вся країна подібна до однієї великої рани, що дуже болить. І страждання виникли так давно, що люди звикли до нього, воно проникло в них так глибоко, що вони стали нечутливими до нього. Вони майже мертві: вони не живуть – вони дрейфують.
Це сталося завдяки довірі. Як може птах летіти з одним крилом?
Сьогодні на Заході має місце другий вид тиранії – тиранія сумніву. Вона працює на благо, коли мова йде про дослідження об'єктивного світу: ви думаєте про матерію, про матеріальне, для цього потрібні сумніви – це науковий метод. Але коли ви починаєте рухатися всередину себе, це просто не працює – цей метод не підходить. В цьому випадку вимагається довіра.
Досконалою людиною є та людина, в якій має місце глибока гармонія між сумнівами і довірою. Досконала людина буде здаватися вам суперечливою, але насправді вона не буде суперечливою. Вона просто гармонійна – суперечності сумніву і довіри розтанули в ній – вона використовує все.
Якщо у вас є сумніви – використовуйте їх для наукового пошуку. Подивіться на великих вчених: на той час, коли вони дійшли до розуміння і мудрості, на той час, коли їх юнацький ентузіазм проходив і залишилась одна мудрість, вони завжди зверталися до глибокої довіри. Еддінгтон, Кеплер, Кельвін, Лейбніц, Бойль, Планк, Борн, Ейнштейн, Лодж – не варто говорити про посередніх вчених, оскільки то не зовсім учені – всі великі вершини в науці дуже релігійні. Вони прийшли до довіри, оскільки вони пізнали всі сумніви, вони використовували всі сумніви, – і вони прийшли до розуміння того, що сумнів є обмеженням.
Це подібно до наступного: ваші очі можуть бачити, а ваші вуха можуть слухати. Але якщо ви спробуєте слухати очима – це виявиться неможливим. Якщо ви спробуєте бачити вухами – це теж виявиться неможливим. Очі мають свої обмеження, вуха мають свої обмеження. Але вони є експертами у своїй справі – а кожен експерт має свої обмеження.
Око може тільки бачити – і це добре, що воно може тільки бачити, тому що якби воно могло робити ще щось, то це б впливало на ефективність зору. В оці вся енергія стає зором, а у вусі вся енергія стає слухом.
Сумнів є експертом. Сумнів працює, якщо ви досліджуєте зовнішній світ. Але коли ви тим самим методом намагаєтеся шукати Бога – то цей метод перестає працювати. Метод сумніву досконалий для зовнішнього світу, світу законів; але він не годиться для світу любові. Для світу любові потрібна довіра.
В сумнівах немає нічого поганого, не переймайтеся цим. Користайтеся ними, але користайтеся правильно. Якщо ви будете користатися ними правильно, ви прийдете до розуміння – ви прийдете до сумніву щодо самих сумнівів. Ви побачите, де сумніви працюють, а де не працюють. Коли ви прийдете до цього розуміння – вам відчиняться двері для довіри.
Якщо ви навчені аналізу – добре. Але не дозволяйте йому піймати вас у капкан, не дозволяйте йому стати вашими кайданами. Будьте відкриті і до синтезу, оскільки якщо ви весь час тільки аналізуєте і ніколи не синтезуєте, то ви прийдете до найдрібнішої частинки, – але ніколи не зможете прийти до цілого.
Бог є граничним синтезом; частинки атома – граничним аналізом. Наука досягає того, з чого складається атом – вона весь час аналізує, розділяє, і, нарешті, приходить до найдрібнішого, яке вже не можна розділити на ще якісь частини. А релігія приходить до Бога – вона весь час об'єднує, синтезує. Бог є граничним синтезом – до Нього вже не можна щось додати. Це вже ціле, крім якого вже не існує нічого. Наука є «атомарною», релігія є «цілісною». Користайтеся і тим, і другим.
І взагалі – варто мати на увазі все, що ви маєте. Навіть якщо у вас є отрута – не позбавляйтеся її. За деяких обставин вона може вам допомогти і стати ліками – все залежить тільки від вас. За допомогою отрути ви можете здійснити самогубство – але ця сама отрута може врятувати вас від смерті. Сама отрута залишиться одним і тим самим – різниця у способі її використання.
Все залежить від правильності використання. Тому в лабораторії використовуйте сумніви, але коли ви повертаєтеся до релігії – користуйтеся довірою. Будьте розкутими і вільними, щоб тоді, коли ви повернетеся із лабораторії до релігії, ви не принесли із собою лабораторію. Тоді ви зможете ввійти до релігії повністю вільними від лабораторії – ви зможете молитися, танцювати, співати. А коли ви знову повернетеся до лабораторії, не беріть із собою релігію, тому що танці в лабораторії будуть абсурдними – ви можете там все розламати.
Недоречно приносити в релігію те серйозне обличчя, яке було у вас в лабораторії. Релігія є святкуванням – лабораторія ж використовується для наукових досліджень. Дослідження повинні бути серйозними – святкування релігії є свого роду грою. В релігії ви отримуєте насолоду, в ній ви знову стаєте дітьми. Релігія – це те місце, де знову і знову можна ставати дитиною, це те місце, де ви ніколи не втрачаєте контакту зі своїм першоджерелом. В лабораторії ви доросла людина – в релігії ви дитина. Тому Ісус і каже: «Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде».
Завжди пам'ятайте, що не слід викидати нічого з того, що дав вам Бог – навіть сумнівів. Це саме Він дав вам їх, і за цим може стояти якась причина, тому що ніщо не дається без якоїсь причини. Від всього, що у вас є, повинна бути якась користь.
Не викидайте жодного каменя, тому що багато разів ставалося так, що камінь, який був кимось викинутий, ставав наріжним каменем нової будівлі.
– У Біблії написані слова «покаяння», «покайтеся», а Ви використовуєте на їх місці слова «повернення», «поверніться», або «дайте відповідь»; іншого разу Ви їх не змінюєте і кажете «покайтеся». Ви жонглюєте значеннями цих слів так, як Вам вигідно?
– Мова йде зовсім не про Біблію. Мова йде про самого себе. Я не обмежуюся Біблією і не є рабом якого б то не було святого письма. Я повністю вільний і поводжуся саме так, як і має поводитися вільна людина.
Я люблю Біблію, люблю її поезію, але я не є християнином. Я також не є ні індусом, ні буддистом, ні джайном. Я є просто самим собою, таким, яким мене створив Бог. Я люблю поезію Біблії, але я оспівую її так, як розумію її сам, без будь-чиєї допомоги. Де саме і на чому саме робити наголос – вирішує моє єство, а не Біблія.
Я люблю дух Біблії, але не її букву. І слово, яке іноді звучить як «покайтеся», іноді як «поверніться», а іноді як «дайте відповідь», означає все це разом узяте. В цьому краса старовинних мов. Санскрит, давньоєврейська мова, арабська мова – всі старовинні мови поетичні. А якщо ви послуговуєтеся поетичною мовою, то вона має на увазі багато чого. Вона має на увазі набагато більше, ніж можуть вмістити її слова, вона може інтерпретуватися різноманітними способами. Вона має багато рівнів значення своїх слів.
Іноді те слово означає «покаяння». Коли мова йде про гріх і використовується те слово, то воно означає «покайтеся». Коли мова йде про Бога, який ставить перед вами запитання, тоді те слово перетворюється на «дайте відповідь», «відповідальність». Бог запитав – ви відповідаєте. А коли мова йде про Царство Боже, яке має бути у ваших руках, тоді те слово означає «поверніться».
Мають зміст всі три значення. Це слово не є одновимірним – воно тривимірне. Всі старі мови є багатовимірними. Сучасні мови переважно одновимірні, тому що нашою нагальною потребою є не поезія, а проза.
Ми наполегливо вимагаємо не багатозначності, а точності: слово повинно бути точним і означати тільки щось одне, щоб потім не виникало всіляких непорозумінь. І це добре. Якщо ви пишете про науку, мова повинна бути точною, оскільки в іншому випадку справді можуть виникнути непорозуміння.
Це сталося під час Другої світової війни – ще до Хіросіми та Нагасакі американський генерал написав листа імператору Японії. Лист був написаний англійською, а потім його переклали японською мовою, яка є більш поетичною, більш яскравою – в ній одне слово може мати декілька значень.
І ось одне зі слів було перекладено конкретним чином. Воно могло бути перекладено і по-іншому – це залежало лише від перекладача. В наш час щодо того перекладу було проведено дослідження, і було встановлено, що якби те слово переклали по-іншому, як теж можна було його перекласти, то Хіросіми і Нагасакі могло б і не бути.
Американський генерал мав на увазі дещо інше, але той переклад, який використали, був сприйнятий як зневага, як образа. Японський імператор просто відмовився відповідати на того листа – через те слово лист був надто образливим. І сталися Нагасакі з Хіросімою – атомні бомби були скинуті.
Якби японський імператор відповів на того листа, можливо б і не було б необхідності їх скидати. Тільки одне слово переклали неправильно – і більше ста тисяч людей загинули за хвилину, за кілька секунд. А потім іще пів мільйона від наслідків. Те слово надто дорого коштувало. Слова можуть бути дуже небезпечними.
В політиці, в науці, в економіці, в історії слова мають бути лінійними, одновимірними. Але якщо вся мова стане одновимірною, то від цього надто постраждає релігія, надзвичайно постраждає поезія, непоправно постраждає романтизм. В поезії слово повинно бути багатовимірним, воно повинно означати багато чого, щоб поезія мала глибину, в яку б ви пірнали все глибше і глибше.
В цьому краса старовинних книг. Ви можете читати Євангеліє кожного дня, ви можете читати Гіту кожного дня, і кожного дня ви можете знаходити все нові і нові значення одних і тих же слів. Ви могли читати один і той самий уривок тисячу разів, але досі вам у голову не приходило, що він може мати ще й такий зміст. Але саме цього ранку – чи то у вас був якийсь не такий настрій, чи то ви були незвичайно щасливі і розквітлі – виникло нове розуміння тих самих слів. Іншого дня ви не такі щасливі, не такі розквітлі, – і значення тих же слів знову змінюється. Значення змінюються в залежності від вас, в залежності від вашого настрою і атмосфери.
Ви несете всередині себе атмосферу, яка змінюється точно так само, як змінюється атмосфера навкруги вас. Ви помічали це? Іноді ви сумні: ви дивитеся на Місяць – і Місяць здається вам сумним, дуже сумним. Із саду доноситься деякий запах – і він вам здається сумним. Ви дивитеся на квіти – і замість того, щоб зробити вас щасливими, вони додають вам якогось тягаря.
Потім, іншого моменту, ви щасливі, ви життєрадісні, ви усміхаєтеся, – вас оточує той самий запах, але він танцює навколо вас, він робить вас ще щасливішим, ніж ви були до приходу в цей сад. Та сама квітка… і коли ви бачите, як вона розкривається – щось розкривається і у вас. Той самий Місяць – і ви не в змозі повірити, як багато тиші і як багато краси спускається на вас від нього…
Має місце глибока співучасть – ви стаєте партнерами в деякому глибокому таїнстві. Але це залежить від вас. Місяць той самий, квітка та сама – це залежить тільки від вас.
Древні мови є дуже гнучкими. В санскриті є такі слова… одне слово може мати дванадцять значень. Ви можете весь час грати з ним – і воно розкриє вам дуже багато чого. Воно буде змінюватися разом із вами, воно завжди буде підлаштовуватись під вас. Ось чому великі твори класичної літератури є вічними – вони невичерпні.
А от сьогоднішні газети стануть безглуздими завтра, тому що в значеннях їх слів немає життєвості. Вони просто означають те, що означають, в них більше нічого не міститься. Це звичайна проза – вона дає вам інформацію, але вона пласка, в ній немає глибини.
З тих пір, як говорив Ісус, минуло більше двох тисяч років, – а його слова ще й досі живі та свіжі. Вони ніколи не зістаряться. Вони не старіють, вони залишаються молодими і свіжими. В чому їх секрет?
Секрет полягає в тому, що вони означають так багато, що ви завжди в змозі знайти до них нові двері. Це не однокімнатна квартира. Ісус каже: «Багато осель у домі Мого Отця». У ньому багато дверей, у ньому завжди можна знайти нові скарби. Ви ніколи не проходите по одній і тій же місцевості – вона нескінченно різноманітна.
Ось чому я постійно змінюю значення деяких слів в залежності від того, що відчуваю. Але саме так вчиняв і Ісус.
При перекладі Біблії з давньоєврейської на інші мови багато чого було втрачено. При перекладі Гіти сучасними мовами, багато чого було спотворено. При перекладі Корану зникла вся його краса, тому що Коран – це поезія. Це щось, що слід співати, це щось, із чим слід танцювати. Це не проза. Основним методом релігії є не проза, а поезія.
Ви можете легко перекладати прозу – в цьому немає жодної проблеми. Якщо ви захочете перекласти будь-якою іншою мовою теорію відносності, то це може бути важче, але це не такі самі труднощі, як при перекладі Біблії, Гіти або Корану. Теорія відносності може бути перекладена – нічого не буде втрачено, бо у ній немає жодної поезії.
Але якщо ви перекладаєте поетичні твори – багато чого буде втрачено, тому що кожна мова має свій власний ритм і кожна мова має власні способи вираження. Кожна мова має свої власні розмір та музику; це те, що не може бути перекладено іншою мовою. Ця музика буде втрачена, цей ритм буде втрачено. Ви повинні будете замінити їх якимось іншим ритмом, якоюсь іншою музикою.
Звичайну поезію, яка від прози відрізняється тільки римою, перекладати можна. Але коли поезія надзвичайної якості, з іншого світу... Чим глибшою та величнішою вона є, тим важче її перекладати – це майже неможливо.
Я сприймаю Ісуса як поета. І він справді поет. Ван Гог сказав про нього, що це найбільший художник, який будь-коли жив на цій землі. Це дійсно так. Він виражається поетичними притчами, має на увазі набагато більше, ніж можуть передати його слова.
Поезія не завжди зрозуміла – вона й не може бути зрозумілою остаточно. Це таїнство. Це лише ранній ранок: навколо себе ви бачите туман – свіжий, що тільки зародився. Це хмари – ви не можете побачити далеко. Але в цьому немає потреби – поезія не призначена для того, щоб бачити далеко. Вона дає вам прозріння, коли ви вдивляєтеся в щось близьке, інтимне.
Наука постійно шукає щось віддалене; поезія розкриває по-новому інтимне і близьке, те, що ви завжди знали, те, що знайоме вам – той самий шлях, яким ви крокували все своє життя. Поезія показує той самий шлях, але в новому світлі, у новому кольорі, з новою насиченістю кольорів. Несподівано, на тій самій дорозі, – ви переноситеся в новий вимір.
Я сприймаю Ісуса як поета. Він і є поет. Але це розуміє мало хто. Люди постійно сприймають його як вченого. Ви дурні, якщо сприймаєте його як вченого. Тоді він виглядає абсурдно, тоді все тут виглядатиме надприродним. Тоді, якщо ви хочете вірити в нього, ви повинні бути дуже забобонними. Або ви повинні відкинути його повністю – дитина виплескується з ванни разом із водою.
З якоїсь точки зору Ісус такий абсурдний. Ви можете вірити в нього, але тоді ви маєте вірити дуже сліпо. Ця віра не може бути природною, спонтанною. Ви повинні насильно утвердити її. Ви повинні вірити заради самої віри, ви повинні насильно сприйняти її. Або ви повністю відкидаєте його. І те, й інше – неправильне. Ісуса слід любити, а не вірити в нього. Немає потреби думати про нього в термінах «за» чи «проти».
Чи помічали ви, що ви ніколи не думали про самого Шекспіра в термінах «за» чи «проти»? Чому? Ви ніколи не думали так про Данте. Чому? Ви ніколи не думали про Аполлінера у термінах «за» чи «проти». Чому? Тому що ви знаєте їх як поетів. Ви насолоджуєтесь ними, ви не думаєте – «за» ви чи «проти» них особисто.
Але щодо Ісуса, Крішни, Будди у вас з'являються всякі «за» і «проти», тому що вам здається, що вони аргументують. Але вони не аргументують. У них немає дисертацій, які потрібно захистити, вони не мають жодних догм. Вони великі поети – більші, ніж Аполлінер, Шекспір, Данте, тому що те, що трапилося з Аполлінером, Шекспіром, Данте, – це лише проблиск, натяк. А те, що трапилося з Ісусом, Крішною та Буддою, є реалізацією, усвідомленням.
Те, що є лише натяком для поета, є реальністю для містика. Вони бачили. Вони не тільки бачили – вони доторкнулися. І не лише доторкнулися – вони прожили. Це життєвий досвід, це власні переживання.
Завжди дивіться на них як на великих майстрів мистецтв. Художник малює картини; поет пише вірші... Ісус творить людську істоту. Художник впливає на полотно: воно було пласким, звичайним – від його дотику воно стає скарбом. Ісус же торкається звичайнісіньких людей – рибалки, Симона Петра, – і від одного тільки його дотику ця людина перетворюється на великого апостола, у велику людську істоту. Виникають висоти, розкриваються глибини. Ця людина більше не є звичайною. Він був лише рибалкою, що закидав свої сіті в море, він робив це все своє життя – навіть багато життів, – і він ніколи навіть не думав, не мріяв, не уявляв, що з ним зробить Ісус.
Більш великого мистецтва і бути не може.
– Для того, щоб слідувати за Ісусом, потрібна глибока довіра, відмова від себе і любов, але сьогодні в усьому світі превалює скептицизм. Який із цього вихід?
– Подумайте про себе – чи є скептицизм усередині вас? Саме це питання слід поставити. Глибокий скептицизм переважає в усьому світі – хто ви такий, щоб турбуватися про ввесь світ? Це спосіб втечі від реальної проблеми. Скептицизм глибоко всередині вас, черваки сумніву – у вашому серці, але ви захищаєте його. Замість того, щоб дивитися на свій сумнів – ви бачите його у всьому світі.
«Світ є скептичним – який вихід?» Тепер ви переклали проблему на інше. Загляньте всередину себе. Якщо там є сумнів – знайдіть його. Тоді ви щось зможете із ним зробити. Світ не прислухається до вас, і в цьому немає потреби, тому що якщо він щасливий у своєму скептицизмі, то він має на це право. Хто ви для світу такий?
Ніколи не думайте у термінах місіонерів – це найнебезпечніші люди. Вони завжди рятують увесь світ, а якщо світ не бажає бути врятованим, вони все одно намагаються. Вони кажуть: «Навіть якщо вам це не подобається – ми все одно врятуємо вас».
Але навіщо турбуватися? Якщо хтось щасливий – їсть, п'є, насолоджується життям – і аж ніяк не стикається з Богом, – то який сенс ґвалтувати його? Хто ви такий? Нехай він сам прийде до свого власного розуміння. І одного разу він прийде до нього сам.
Але люди дуже переймаються: як врятувати інших? Врятуйте себе! Якщо ви можете – врятуйте себе, тому що це теж дуже важке, майже неможливе завдання.
Це хитрощі розуму: проблема всередині, а він проектує її на зовнішнє. Тоді ви не турбуєтеся про неї, тоді вас не турбує ваше власне страждання. Тоді ви стаєте зацікавленими в усьому світі і таким чином можете віддалити власну трансформацію.
Ніколи не будьте місіонером, бо це дуже брудна робота. Не намагайтеся змінити будь-кого. Змінюйте лише самого себе.
І це трапляється. Коли ви змінюєтеся, багато хто приходить до вас розділити ваше світло. Розділити – але не намагайтеся рятувати їх. Саме таким чином багато хто буде врятований. Якщо ви спробуєте рятувати їх – ви можете втопити їх, перш ніж вони будуть готові потонути.
Не намагайтеся насильно приводити до Бога будь-кого. Якщо люди сумніваються – то все гаразд. Якщо Бог дозволяє їм сумніватися – значить на це є якась причина. Вони потребують цього – це їхнє тренування; це те, через що всі мають пройти.
Світ завжди був скептично налаштований. Скільки людей зібралося довкола Будди? Не весь світ. Скільки людей зібралося навколо Ісуса? Не весь світ, лише мізерна кількість – їх можна було перерахувати на пальцях. Весь світ ніколи не переймається такими речами.
І ніхто не має повноважень нав'язувати силою що-небудь іншій людині. Навіть своїй власній дитині! Навіть своїй власній дружині! Те, що ви вважаєте за мету свого власного життя – зберігайте при собі. Ніколи не нав'язуйте це комусь іншому. Це насильство, голе насильство.
Якщо ви бажаєте медитувати – медитуйте. Але і це є проблемою: якщо чоловік бажає медитувати – він намагається змусити робити це й свою дружину. Якщо дружина не бажає медитувати – вона змушує чоловіка також не медитувати. Чому ви не можете дозволити людям мати власну душу? Чому ви не можете дозволити їм іти своїм власним шляхом?
Це і є релігійним ставленням до життя – не заважати чиїйсь волі. Релігійна людина завжди залишить волю й іншому. Навіть якщо ви бажаєте бути атеїстом – теїст повинен дозволити вам бути ним. Це ваш шлях, гарний саме для вас. Ви йдете ним, тому що всі, хто прийшов до Бога, пройшов через атеїзм. Пустеля атеїзму має бути перетнута – це частина зростання.
Світ завжди залишатиметься скептичним, він завжди сумніватиметься. Мало хто приходить до довіри. Поспішіть, щоб ви самі змогли досягти у Богові хоч чогось.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017992
дата надходження 20.07.2024
дата закладки 20.07.2024
У теплу ніч, коли буяють квіти,
Й стрекоче хтось в повітрі запашнім,
Чумацького Шляху яскраві віти,
Мов огортають наш космічний дім.
Властиві зорям чари нетутешні,
І дивляться старий і молодий
У небо, де колись незримий Вершник
Мчав Шляхом тим невідомо куди.
Душа сумує коли зорі неба,
Купаються в очах земних людей,
Охоплює її якась потреба,
Словами не опишеш поклик цей.
Ми діти Невідомого забуті,
Покинуті в найкращім із світів,
Ми вільні, але наче у спокуті,
Під Небом залишаємось без слів.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9qYxHBh2bqo[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017391
дата надходження 12.07.2024
дата закладки 13.07.2024
Я хочу розв'язку, я хочу фінал
Я хочу завершення балу.
Цей цирк, ця вистава, цей серіал
Давно перебрали накалу.
Пора вже розставити все по місцях
Та вправити кістки й суглоби.
Щоб все зажило по накладених швах
Й набрало благої подоби.
Театр абсурду - він не без кінця.
У безладу є свої межі.
Пора стерти грим, зняти маску з лиця,
І з блазня спуститися вежі.
Пора, щоб зійшлися сюжетні ходи,
І в захваті всі зрозуміли,
Для чого й навіщо були ці труди,
Що час забирали та сили.
Пора вже явити всю велич і суть,
І зміст грандіозного плану.
Щоб сон лиховмісний нарешті забуть
Й ступити в щасливий світанок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887255
дата надходження 29.08.2020
дата закладки 02.07.2024
Вже й пиріжки спеклися у печі,
І день пройшов, не те щоб надто швидко...
Стираючи сльозу з щоки ізрідка,
Ти їстимеш їх з молоком вночі...
Рожеві мрії - мрії для жінок,
В житті яких є недостатність квітів.
Бо доля десь тиняється по світі,
Надії їхні знесши у шинок.
Принц не приїде, навіть не прийде,
Хіба що кінь старий, життям побитий...
Він буде борщ, а на тебе любити.
Тож краще кошеня візьми руде...
І у сорочці в квіточку нічній
Ввійдеш до завтра, наче до причастя,
І розум буде стомлено мовчати.
Бо скільки можна тої маячні...
Нема й нема, і сум за ним пустий,
А кошеня... Воно живе і тепле.
І спати так захочеться нестерпно,
І в сновидіння з'являться мости...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008132
дата надходження 11.03.2024
дата закладки 12.03.2024
Вже й пиріжки спеклися у печі,
І день пройшов, не те щоб надто швидко...
Стираючи сльозу з щоки ізрідка,
Ти їстимеш їх з молоком вночі...
Рожеві мрії - мрії для жінок,
В житті яких є недостатність квітів.
Бо доля десь тиняється по світі,
Надії їхні знесши у шинок.
Принц не приїде, навіть не прийде,
Хіба що кінь старий, життям побитий...
Він буде борщ, а на тебе любити.
Тож краще кошеня візьми руде...
І у сорочці в квіточку нічній
Ввійдеш до завтра, наче до причастя,
І розум буде стомлено мовчати.
Бо скільки можна тої маячні...
Нема й нема, і сум за ним пустий,
А кошеня... Воно живе і тепле.
І спати так захочеться нестерпно,
І в сновидіння з'являться мости...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008132
дата надходження 11.03.2024
дата закладки 12.03.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.05.2023
Одного разу я залишився без голови. Натовп шалено заревів, коли кат виконав свою місію, і голова, мов перестиглий кавун, покотилася ешафотом у Вальгаллу. От халепа! Як же я тепер без рідненької?..
Хотілося схопитися за голову, однак її в мене вже не було. Публіка аніскілечки мені не співчувала, дико реготала, захлиналася, хапалася за животи й тикала в мій бік пальцями. Мовляв, гляньте на цього безголового! Який же він жалюгідно смішний!
Я хотів закричати, але не зміг, бо як можна закричати без голови? Натомість розгублено розмахував навсібіч руками, нагадуючи курку, якій свиня відгризла голову, – бачили таке? А людиська на площі не вгавали, похрюкуючи від гучного реготу.
«Бігме, це найкумедніше, що міг утнути цей блазень!», – пищали найзавзятіші. «Навіщо тобі голова? Всі біди від голови! Ти ж лишень подумай!», – заревіла юрба, втішена своїми жартами.
Літописці зусібіч клацали фотоапаратами й вистукували клавіатурами, оперативно готуючи для завтрашніх газет легенди про безголового. Надокучливі телевізійники брали ексклюзивне інтерв'ю в моєї ще ледь теплої голови: «А скажіть, скажіть, легше вам без отого дурня? Що би ви сказали на прощання тому бевзю?».
Як часто ми втрачаємо голову? Щойно ввечері я занурився у теплу ванну, відсьорбнувши з келиха трохи вина, як задзвонив телефон, нагадавши різким звуком про існування навколишнього світу.
Знервований тим, що хтось так нахабно потривожив мій спокій, я вирішив проігнорувати дзвінок. Декілька ковтків вина прасочкою розгладили ниточки нервів. Та вже через хвилину телефон знову задзеркотів, цього разу, здається, наполегливіше.
«От чортяка! Колись я викину його з вікна! Добряче гепну ним об асфальт, аби він розлетівся на друзки й більше ніколи мене не тривожив», – будував я плани, вилізаючи із затишної купелі й обгортаючись рушником. Телефон тим часом не вгавав, нарощуючи звук.
– Слухаю! Говоріть! – роздратовано крикнув у трубку, іншою рукою притримуючи рушника. Через декілька секунд мені відповіли, ніби намагалися попередньо відчути мій настрій.
– Ви помили голову? – запитали з того боку.
– Що?..
– Помийте голову, – відповіли на мою розгубленість.
– Куди ви телефонуєте?! – не витримую.
– Вам. Сьогодні король видав наказ відсікти вам голову. Завтра зранку за вами заїдуть. Тож готуйтеся! Шампуню не шкодуйте і не думайте про погане! На все добре. Бувайте! – у телефонній трубці почулися гудки, символізуючи мій теперішній стан.
Що це все означає? Чому я не запитав, хто дзвонив? Деякий час постояв розгублений, потім поклав трубку на місце і повернувся у ванну, та вода вже вистигла, здається, вона навіть стала крижаною. Я почав ловити дрижаки, тож довелося вдягнути вовняний светр і теплі шкарпетки.
Авжеж! Це все дурний розіграш! Навмання набираєш номер і верзеш нісенітниці – колись сам так робив. На газовій плиті засвистів чайник, вихопивши мене з роздумів. Заварив чаю, тепло від горнятка заспокоїло, та черв'ячок сумнівів усе одно гриз ізсередини. Врешті заснув, повертівшись у ліжку.
Під ранок у двері постукали. Та яке там постукали! Гепали щосили, ніби намагалися їх виламати.
– Відчиняйте! Наказ короля! Кат уже чекає, поспішайте! – погрозливо гукали за дверима.
Поки я думав, що робити, опинився на ешафоті перед велелюдним натовпом. А далі ви вже знаєте...
Хліба і видовищ! Хліба і видовищ! – це все, що рухає людством упродовж його історії. Злодій часу тихцем, крапля за краплею, вимірює клепсидрою відстані між цивілізаціями, а за вікном усе теж Середньовіччя... Чи, може, я помиляюся?
Зрештою, а за що мене позбавили голови? Чому я не запитав про це? В кого потрібно було запитати? Та й чи знайшлася би відповідь на це запитання? А раптом вони вирішили пришити мені іншу голову?!
Але стривайте: щось я занадто багато розмірковую як для безголового!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980598
дата надходження 18.04.2023
дата закладки 18.04.2023
Мурашники,
Мурашники...
У кожній комірці – людина,
Дві,
П’ять...
І кожне має потребу:
Помитись,
Поїсти,
До вітру сходити...
А ще непогано б розважитись!
Воду – сотнями кубів,
Електрики – гігавати,
Неміряно – газу, нафти
Беремо,
Беремо,
Беремо...
На тілі Землі залишаємо рани.
Все – для себе, коханих.
І життя чужі беремо.
Натомість – що віддаємо?
Усього нам мало, мало...
Чи світ би журився хоч трохи,
Якби нас раптом не стало?
***
Велика мудрість і благо –
Світ не обтяжить собою.
2022-12-07
[i]Кажуть, що Учитель Дзену Банкеї не заснував жодної школи, не залишив жодного твору чи учня. Він був подібний до птаха, що, линучи в піднебессі, не залишає по собі сліду.
Про нього говорили: «Коли він входив у ліс, жодна травинка не ворушилася; коли він заходив у воду, то навіть кіл не творилося на поверхні».
Він не обтяжував землю. Жоден подвиг зухвальців, жодне завоювання, звершення чи духовність не вправі зрівнятися з цим: не обтяжувати землю.
(З книги Ентоні де Мелло «Молитва жаби»)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971123
дата надходження 16.01.2023
дата закладки 29.03.2023
З вимовою , скажу вам чесно,
Наб`єш в англійській стільки гуль!
Приміром, пишеться "Манчестер",
Читається - як "Ліверпуль".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877421
дата надходження 26.05.2020
дата закладки 28.11.2022
По знакомым ухабам да кочкам,
Не жалея хлыста и коня,
Еду в гости я к самой порочной,
До вчера поджидавшей меня.
Ты, прости, что слегка задержался.
Заезжал на огни кабаков,
Пил вино и отплясывал сальсу
Под кальян с дорогим табаком.
Было ночью в объятиях жарко,
Не стесняясь про то говорю.
Но, под утро прогнал куртизанку,
Чтобы встретить хмельную зарю.
Мне намедни гадала цыганка
Грубым пальцем водя по руке.
Денег тех для плутовки не жалко,
Жаль ночей, что провел абы с кем.
В понедельник, а может быть, в среду,
Отодвинув запоя межу,
Я к тебе наконец-то доеду
И как водится, все расскажу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947528
дата надходження 12.05.2022
дата закладки 14.08.2022
Наші сльози - як роса, роса,
наші сльози - як вода, вода...
Що у морі сліз - моя сльоза?
Що у морі бід - моя біда?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953671
дата надходження 18.07.2022
дата закладки 26.07.2022
Тупим ножем від тушок відділяю голови,
На мене дивляться рибин блискучі очі
Із докором, немов просити хочуть
Не чистити луску, їх не робити голими.
Виношу голови у ніч і викладаю в трави,
Поміж яких ти спину напинаєш брудно-білу
Й твоє костисте, невагоме тіло
Шукає мою руку сліпо, спрагло.
Ти не голодний? Не торкаєшся голів сріблястих.
Ти нетерплячий - я тебе невірно зрозуміла:
Ти свою спину уявив собі вітрилом,
Мою долоню - кораблем в траві хвилястій.
Ми тихо пливемо нічною тінню,
То виринаємо, то знов пірнаєм в трави,
Світ опускає голос нижче на октаву,
Я чую лиш котяче муркотіння.
04.06.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949585
дата надходження 04.06.2022
дата закладки 05.06.2022
байка
в густому лісі
де дерев старих багато
жив майстер дерев’яних справ
кому вікно
кому і цілу хату
зробити совісно талант він мав
дашки над дуплами
для літніх леді сходи
містки
пороги
поручні з країв
при цьому не зашкоджував природі
а дбав про оздоровлення її
і ось одного разу
ще й не вечір
надибав в лісі
дерево чудне
воно зростало вигнутим
старечим
як ніби хтось його
насильно гне
і вигинає в скрипку
не в що інше
ось деки з есами
а ось готовий гриф
і вирішив той майстер
що найліпше
таки зробити
інструмент для гри
на скрипки інші
на малюнках надивився
на схемах
розрізах
вимірював макет
водою чистою
як водиться
умився
і без оглядки ринув уперед
старався як умів
та й не багато
було тесати
ось і результат
але як виявилось
він заграти
на ній не вмів
без вчення був не варт
гукнув спеців
ті розпростерли руки
усі Ґварнері не відділять від цебра
нащо мені Ґварнері
ви
дістаньте звуки
не варто й братися
бо звісно не загра
з тих пір у майстра
вже ніхто не замовляє
у нього мало стало
інших справ
він скрипку вдосконалює
в надії що заграє
вона сама
та так
як ще ніхто не грав
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889045
дата надходження 18.09.2020
дата закладки 18.09.2020
наче хвиля на житній ниві
грає вольготним пливом,
у межі б`є,
через пороги – польові дороги –
перекочує
і за обрії лине красиво,
і за обріями погасає –
так невидима киця –
чорна самиця –
небезпека і таємниця –
верхівками верб спускається,
плине, з гілки на гілку перетікає,
згори до лінії небокраю,
лінії, що завжди є і водночас немає
грайлива киця – чорна самиця – пума,
у щелепастій, срібно-ікластій,
вогненно червоній пащі
тримає сонця палку жарину,
граційно вигнувши спину,
чорна пу-ма
несе і кине
палаючу сонця жарину
за небокрай, що скрізь є і ніде нема
…невидима чорна пума…
28.03.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869710
дата надходження 28.03.2020
дата закладки 19.07.2020
"ТЫ СЕЕШЬ ЗЛО - И ТЫ ЕСТЬ ЗЛО САМА!"
После убийств в Харькове,
проведенных кремлем 22 февраля 2015 года,
и Мариуполе, Волновахе, Одессе и тысячи других, совершенных за 2014 год против народа Украины
Горька судьба поэтов всех времен!
Тяжеле всех судьба – казнить Россию.
В.Кюхельбекер
*
Ну что, Россия, шлюхой назвалась
На мировой панели терроризма?
Каким уродам снова отдалась
И что зачнешь в соитии с фашизмом
Мерзавца Путлера? Еще какую мразь
Преподнесешь ты, сучья слизь, путана –
Кого убить, терзать ты нанялась,
Чтоб ублажить стареющего Хама?!
Что трупоедам дряхлого крем-б-ля
На завтрак подавать, па-Раша, будешь?
Калмыка? Гагауза? Иль хохла?
Убитого грузина? Финна?.. Блудишь
Ты пять веков по подворотням Зла
Немытая, нечесана, зловонна,
И образ свой – смердящего козла
Кацапа-урода, раба несешь законно!
Сама в грязи да в нищете века –
Источник бед и злыдней всех соседей.
Что ты смогла им дать?! Лишь «петуха»
Пустить под крышу, да в мозги те бредни,
Которыми питаешься сама?
– В тебе же нет ни совести, ни чести,
Как и в наемников-подонков, коих тьма.
Но жди:
Грядет
И для тебя час Зла и мести!
*****
на что надеется тот, кто сеет по миру ненависть и смерть? кто взращивает в сознании идею превосходства и жажду убивать? кто всю историю свою держит народ в нищете, завидуя каждому успеху и благосостоянию всего мира? - рано или поздно ин пожрет себя сам, он убьет себя своим же Злом.
так было всегда.
очень хочется, чтобы это произошло и с современным воплощением всемирного Зла, с кремлем пурлера, и как можно быстрее
***
НА УБИЙСТВО НЕМЦОВА БОРИСА
(некоей стране Раше, вскормленной плотью, взросшей на крови
**
Ну что, ПаРаша-матушка, сейчас
Ты скажешь вновь, что нет же, ты – не шлюха?!
- Да поимел тебя крем...лядский вова-ухарь,
Как все они имели, и не раз!
Ты душу подлую пред миром показал,
Бандитский Кремль, пустив Немцову пулю -
Не дрогнула рука и сердце, верен глаз! -
Убил ты честь свою! - так пой же «Аллилуйя!»
– Глаза шакальи честью не болят,
И совестью и волей не слезятся…
Россия-шлюха, сволочь, в кой ты ляд
Пред алтарем с убийцей – лобызаться?!
Дорога ли такая? Порча ли?
Или быть шлюхой –
Небом напророчено?..
(27 февраля. ночь. полчаса после известия...
это - невозможно... или в России только такое и возможно?..)
****
Борис Немцов был человеком. твоим сыном-человеком, Россия...
А ты вновь даже мачехой быть не возжелала тому, кто честь и совесть твою представлял...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567772
дата надходження 19.03.2015
дата закладки 08.07.2020
Зриваюсь на крик. Відпусти!
Я хочу на волю. Без тебе.
Спалити б ці ніжні листи
І душу із ними. Не треба
Ні спогадів більше, ні мрій,
Ні сірих очей цих холодних.
Я стану одною з повій,
Продам своє тіло за подих,
Хоча вже не твій, не твій...
2001.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360285
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 01.07.2020
Йди за мною, ЗІ мною іди.
Я не можу собі дати ради –
Будь же разом, будь ласка. Завжди.
Потребую Твоєї поради.
І мене крізь пітьму проведи,
Мій Небесний, Всесильний, Єдиний.
Лиш легкі щоб лишала сліди
Й відпокутувала провини.
2015-01-26
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561654
дата надходження 22.02.2015
дата закладки 24.06.2020
Їй надто довга літня ніч
Й занадто куций літній день.
Ідуть слідком, і йдуть навстріч,
Й сама вона йде до людей.
Гуде мурашником вокзал.
Асфальт і брук шкребуть авто.
Охайну пані всяк впізнав,
Та хто вона, не зна ніхто.
Торговок ряд. Отут життя.
Його відчула доокіл.
Під легіт теплий співчуття
Розклала м’яту й чистотіл.
Мовчить. Не просить. Метушня
Знов підхопила, мов листок.
Пересихала в луск сушня,
А їй добра хоча б ковток.
Прохожий чулий не мине -
Щось купить в неї за дрібняк.
Коли ж від жінки день гайне,
Збере всі сили у кулак,
Розділить з ніччю смуток свій
І злине думкою туди,
Де лиш початий той сувій,
В якім залишаться сліди…
Тепер їй надто довга ніч
Й занадто куций літній день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880168
дата надходження 19.06.2020
дата закладки 23.06.2020
Правил много нужно знать,
Чтобы в шахматы играть.
Мы с простых начнем пока.
Два должно быть игрока.
Ни к чему здесь ловкость рук.
Есть фигур шестнадцать штук.
Их, по сторонам доски,
Расставляют игроки.
Никаких раскрасок нет.
Черный цвет и белый цвет.
Две державы, две страны.
Встретиться в бою должны.
Королева и король.
Двух коней важна здесь роль.
Восемь пешек, два слона,
Две ладьи. Идет война.
Каждый шаг продуман тут.
Храбро пешки в бой идут.
Кони движутся вперед.
Неизвестно чья возьмет.
Кто объявит шах и мат,
Тот и будет нынче рад.
А возможно, что ничью
Заключат, устав в бою.
Молча игроки встают
И друг другу руки жмут.
Не кричит никто ура.
Все. Закончилась игра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813182
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 03.05.2020
Кому из нас просто и весело? Не жизнь, а сплошная каторга.
Но людям бывает хуже, - никак не избыть им беды.
Они по болоту тащятся; трясина хватает за ноги,
И в топкой грязи едва ли кто сумеет найти следы.
Им трудно, они измучены, они голосят о помощи,
Страданий, на долю их выпавших, уже не опишет кисть.
Уйми свои совесть с жалостью: из всех разнесчастных тонущих
Спасти только тех получится, кто твердо решил спастись.
Хватаешь иного за руку и тянешь в изнеможении,
Два шага всего до берега и торных знакомых троп, -
Но пальцы разжать осмелишься всего на одно мгновение -
А он повернул обратно и снова уходит в топь.
И чтобы из сил не выбиться, не быть самому утопленным,
Оставь его там, где видел, ступай к своему очагу.
Спасется лишь тот, кто, будучи затянут почти по голову,
Последним взглядом уцепится за что-то на берегу.
И вот он уже хватается за корень гнилой, гляди-ка,
За ветви, за травы с кочками, как в душном тяжелом сне;
(А берег такой заманчивый, - лещина да земляника;
Наверное, в целой жизни нет ничего вкусней!..)
Ему тяжело не менее, чем тем, кто рыдал и хныкал,
Но больше никто не станет жалеть его и спасать.
В глазах его близкий берег: какая там земляника...
И выбраться из болота он твердо намерен сам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851165
дата надходження 12.10.2019
дата закладки 03.05.2020
10 ЖИЗНЕННЫХ СОВЕТОВ ОТ ЦАРЯ СОЛОМОНА
https://archive.smiruponitke.info/article/10-zhiznennih-sovetov-ot-tsarya-solomona
С древних времен и по сей день мудрость израильского царя Соломона восхищала людей. Его наблюдения и жизненные советы сохранились до наших дней, и мы можем использовать их для своего блага. Большая часть интересных высказываний царя Соломона сохранилась в книги «Притчи» и «Экклезиаст», которые стали разделами Библии. К сожалению, в многочисленных переводах этой мудрой книги есть неточности, но в большинстве случаев, они не изменили суть. Сегодня мы предлагаем Вам задуматься над этими, актуальными и в наше время советами великого мудреца.
10 жизненных советов от царя Соломона
1. Не поручайтесь за других людей.
В книге «Притчи» есть несколько высказываний Соломона на эту тему. Но, их смысл очень похож. Мудрый царь советует нам, никогда не поручаться за другого человека, так как мы не всегда можем быть уверены даже в самих себе, не говоря уже о других людях. К примеру, разберем ситуацию – вы ходатайствуете перед начальником о приеме на работу вашего друга, которого знаете с детства, говоря о том, какой он ответственный и насколько вы в нем уверены. Вы поручаетесь за него, и ваш начальник, видя вашу уверенность, и доверяя вам, берет вашего друга в штат. Но, внезапно, в жизни вашего друга случается сложный период, он отказывается выходить на работу, чем подводит весь коллектив. В итоге, страдаете вы. В лучшем случае вы потеряете доверие начальника и свою репутацию, а в худшем случае – будете уволены и вынуждены компенсировать убыток от халатного отношения друга.
2. Не вмешивайтесь в конфликты других людей.
Царь сравнивает вмешательство в чужой конфликт, с хватанием агрессивного пса за уши. Люди рано или поздно найдут общий язык, и спор разрешится, а вмешавшийся человек может остаться крайним. Конфликт между двумя людьми – это только их дело, и никто не в состоянии повлиять на ход событий. Конечно же, речь не идет о таких ситуациях, когда другому человеку угрожает опасность – в таких случаях необходимо оказать помощь, ан е пройти мимо.
3. Не будьте слишком самоуверенными.
Царь Соломон достаточно резко высказывается о людях, которые считают свое мнение и точку зрения единственной, существующей истиной. Он называет их глупцами. Излишняя самоуверенность высмеивалась многими философами и мыслителями разных времен. Человек, который глух к мнению других людей, просто неспособен чему-либо учиться и извлекать ценное из общения. Он практически неисправим.
4. Прислушивайтесь к советам.
В своих записях царь рекомендовал прислушиваться к советом перед тем, как начать любое важное дело. В народе по этому поводу родилась поговорка о том, что две головы лучше одной. Так и есть. Когда мы задумываем что-то важное, особенно если нас переполняют эмоции, мы можем не очень объективно мыслить. Но, если попросить совета у мудрых людей, можно лучше подготовиться к реализации задуманного, Учесть все риски и настроиться на правильные решения.
5. Осторожно выбирайте друзей.
В записях царя, которые сохранились до наших времен, очень часто встречаются высказывания о том, что окружение влияет на нас. Поэтому, он рекомендует осторожно выбирать друзей и людей для общения. Находясь в близком общении с глупыми людьми, мы не сможем сделать их умнее, говорит Соломон. Но, они точно повлияют на нас негативно, потому что гораздо проще тянуть человека вниз, чем поднимать вверх.
6. Цените дружбу и вкладывайте в нее свое время.
В одном из своих высказываний Соломон отметил, что друг может любить сильнее брата и быть привязан даже больше, чем родственник. К сожалению, или к счастью, это правда. Часто, вырастая братья и сестры, и другие родственники утрачивают близкие связи. Многие разъезжаются по разным городам и лишь обмениваются открытками по праздникам. Но, настоящие, близкие друзья могут оказаться рядом всегда, когда это необходимо.
7. Делайте все усердно и с любовью.
Сохранилось несколько записей, где царь выражал эту мысль. Он говорит о том, что небрежно выполняющий свою работу человек подобен расточителю. Он не приобретает, а теряет – время, усилия, и прочее. Но, тот, кто выполняет свою работу с любовью и усердием, обязательно будет вознагражден и замечен.
8. Будьте трудолюбивыми.
Крайне негативно Соломон выражался о ленивых людях. Он был человеком, который сделал многое для своего народа, и сам лично участвовал в большинстве процессов, которыми руководил. Он предлагает в своих советах обратить внимание на муравья, у которого нет начальства, но несмотря на это, он трудится днями и ночами, делая вклад в благополучие муравейника.
9. Не отвечайте, не выслушав собеседника.
Это распространенная проблема многих людей. Людям кажется, что они могут наперед знать, о чем сейчас пойдет речь, и они бесцеремонно обрывают речь собеседника, желая поскорее ответить. Но, мы часто упускаем саму суть, обрывая речь собеседника. Такая коммуникационная привычка приводит к проблемам во взаимопонимании и построении отношений.
10. Останавливайте конфликты на начальной стадии развития.
Соломон сравнивает конфликт с прорывом воды. Легче всего заделать щель в дамбе, пока она небольшая и вода только просачивается сквозь нее. Но, невозможно остановить разрушительный, бурный поток, который сорвал дамбу. Так же и с ссорами – пока они не разгорелись, легче всего промолчать, извиниться и перенести разговор до лучших времен, а затем провести его в нормальной эмоциональной атмосфере.
Перевела на украинский язык 1.05.20 20.36
10 ЖИТТЄВИХ ПОРАД ВІД ЦАРЯ СОЛОМОНА
https://archive.smiruponitke.info/article/10-zhiznennih-sovetov-ot-tsarya-solomona
З давніх часів і донині мудрість ізраїльського царя Соломона захоплювала людей. Його спостереження і життєві поради збереглися до наших днів, і ми можемо використовувати їх для свого блага. Більша частина цікавих висловлювань царя Соломона збереглася до книги «Притчі» та «Еклезіаст», які стали розділами Біблії. На жаль, в численних перекладах цієї мудрої книги є неточності, але в більшості випадків, вони не змінили суть. Сьогодні ми пропонуємо Вам задуматися над цими актуальними і в наш час радами великого мудреця.
10 життєвих порад від царя Соломона
1. Не поручайтесь за інших людей.
У книзі «Притчі» є кілька висловлювань Соломона на цю тему. Але, їх зміст дуже схожий. Мудрий цар радить нам, ніколи не доручатися за іншу людину, так як ми не завжди можемо бути впевнені навіть у самих собі, не кажучи вже про інших людей. Приміром, розберемо ситуацію – ви подали клопотання перед начальником про прийом на роботу вашого друга, якого ви знаєте з дитинства, говорячи про те, якою він відповідальний і наскільки ви в ньому впевнені. Ви поручаетесь за нього, і ваш начальник, бачачи вашу впевненість, і довіряючи вам, бере вашого друга в штат. Але, раптово, в житті вашого друга трапляється складний період, він відмовляється виходити на роботу, ніж підводить весь колектив. У підсумку, ви страждаєте. У кращому випадку ви втратите довіру начальника і свою репутацію, а в гіршому випадку – будете звільнені, і змушені компенсувати збиток від недбалого ставлення одного.
2. Не втручайтеся в конфлікти інших людей.
Цар порівнює втручання в чужий конфлікт, з хапанням агресивного пса за вуха. Люди рано чи пізно знайдуть спільну мову, і спір вирішиться, а вмешавшийся людина може залишитися крайнім. Конфлікт між двома людьми – це тільки їхня справа, і ніхто не в змозі вплинути на хід подій. Звичайно ж, мова не йде про таких ситуаціях, коли іншій людині загрожує небезпека – у таких випадках необхідно надати допомогу, ан е пройти повз.
3. Не будьте занадто самовпевненими.
Цар Соломон досить різко висловлюється про людей, які вважають свою думку і точку зору єдиною існуючою істиною. Він називає їх дурнями. Зайва самовпевненість висміювалася багатьма філософами і мислителями різних часів. Людина, яка глухим до думки інших людей, просто нездатний чого-небудь вчитися і отримувати цінне з спілкування. Він практично безнадійний.
4. Прислухайтеся до порад.
У своїх записах цар рекомендував прислухатися до радою перед тим, як почати будь-яка важлива справа. В народі з цього приводу народилася приказка про те, що дві голови краще однієї. Так і є. Коли ми замислюємося щось важливе, особливо якщо нас переповнюють емоції, ми можемо не дуже об'єктивно мислити. Але, якщо попросити поради мудрих людей, можна краще підготуватися до реалізації задуманого, Врахувати всі ризики і налаштуватися на правильні рішення.
5. Обережно вибирайте друзів.
У записах царя, які збереглися до наших часів, дуже часто зустрічаються висловлювання про те, що оточення впливає на нас. Тому, він рекомендує обережно вибирати друзів та людей для спілкування. Перебуваючи в близькому спілкуванні з дурними людьми, ми не зможемо зробити їх розумнішими, каже Соломон. Але вони вплинуть на нас негативно, тому що набагато простіше тягнути людину вниз, ніж піднімати вгору.
6. Цінуйте дружбу і вкладайте в неї свій час.
В одному зі своїх висловлювань Соломон зазначив, що один може любити сильніше брата і бути прив'язаний навіть більше, ніж родич. На жаль, чи на щастя, це правда. Часто, виростаючи брати і сестри, інші родичі втрачають близькі зв'язки. Багато роз'їжджаються по різних містах і лише обмінюються листівками по святах. Але, справжні друзі можуть виявитися поруч завжди, коли це необхідно.
7. Робіть все старанно і з любов'ю.
Збереглося кілька записів, де цар висловлював цю думку. Він говорить про те, що недбало виконує свою роботу людина подібна расточителю. Він не набуває, а втрачає час, зусилля, та інше. Але той, хто виконує свою роботу з любов'ю і старанністю, обов'язково буде винагороджений і помічений.
8. Будьте працьовитими.
Вкрай негативно Соломон висловлювався про ледачих людей. Він був людиною, який багато зробив для свого народу, і сам особисто брав участь у більшості процесів, якими керував. Він пропонує у своїх радах звернути увагу на мурашку, у якого немає начальства, але незважаючи на це, він трудиться днями і ночами, роблячи внесок у добробут мурашника.
9. Не відповідайте, не вислухавши співрозмовника.
Це поширена проблема багатьох людей. Людям здається, що вони можуть наперед знати, про що зараз піде мова, і вони безцеремонно обривають мова співрозмовника, бажаючи швидше відповісти. Але, ми часто втрачаємо саму суть, обриваючи мова співрозмовника. Така комунікаційна звичка призводить до проблем у взаєморозумінні і побудові стосунків.
10. Зупиняйте конфлікти на початковій стадії розвитку.
Соломон порівнює конфлікт з проривом води. Найлегше закрити щілину в дамбі, поки вона невелика і вода тільки просочується крізь неї. Але, неможливо зупинити руйнівний, бурхливий потік, який зірвав дамбу.Так само і зі сварками - поки вони не розгорілися, найлегше промовчати, вибачитися і перенести розмову до кращих часів, а потім провести його в нормальній емоційній атмосфері.
Переклала українською мовою 1.05.20 20.36
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874223
дата надходження 01.05.2020
дата закладки 02.05.2020
Вірші, вірші
Як тяжко вас писати
Коли нема натхнення на душі
Й одні фінансові витрати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871611
дата надходження 11.04.2020
дата закладки 19.04.2020
Тугим узлом жизнь путает дороги,
и так, порой, что можно лишь ползти.
И в чистом поле люди ранят ноги,
а жизнь прожить - не поле перейти.
Не всё на нём колосится пшеница,
там, в основном, ковёр из ковыля...
А мы форсим, гнушаемся синицы,
поймать мечтая в небе журавля.
И вот финал: когда уже не спится,
подушку в одиночестве обняв,
всё время вспоминаем о синице...
А жизнь прошла, бубенчиком звеня...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870354
дата надходження 02.04.2020
дата закладки 03.04.2020
Как это просто – просто вспоминать.
Всего лишь надо лоб прикрыть рукою,
всего лишь надо пять минут покоя,
чтоб быстро побежать по жизни вспять –
и очутиться между трёх дерев,
в сухой траве, когда в зените лето.
«А ты – ты часто вспоминаешь это?» -
спросить тебя, от счастья замерев.
И ты качнёшь мне головой в ответ,
и еле видно губы шевельнутся,
и будет мне так просто обмануться,
что же хотел сказать ты – «да» иль «нет».
А сосны чернью в небесах сквозят,
нас осыпая колкой пыльной хвоей,
и бабочки кружат над головою,
и как же мне не хочется назад!..
На всё же надо снять ладони с век,
глаза открыть – и в буднях растворится
тот парк, где не сумели заблудиться
мы в трёх соснах.
Одни.
Вдвоём.
Навек…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859556
дата надходження 28.12.2019
дата закладки 24.03.2020
Трухлявий пень опеньками поріс,
Він на своїм віку немало бачив
І ліс цей знає. в нім з дитинства ріс.
В пошані був і не вважавсь ледачим .
Тримав він небо на своїх плечах,
І першим сонцю починав радіти.
у птаства був над головою дах,
А вітер на гілля сідав спочити
Малим дубкам дід дарував казки,
Коли зима стояла на порозі.
І частував онуків залюбки,
А зараз і всміхатися не в змозі.
Старий , трухлявий , мохом вже поріз.
Та бач. опеньки запросив в гостину.
Бідкується : " А як же буде ліс,
Коли цей світ назовсім я покину?"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865819
дата надходження 23.02.2020
дата закладки 23.02.2020
Скрізь пустелі і скелі сточені
Позабуті міста і символи
Щоб обрати своє оточення
Запасайся мій друже силами
Ну давай, починай все заново
Ці сім днів твій ліміт на створення
Може іншими і не станемо
Та хоча б приберем спотворення
Нами гралися наче шахами
Без можливості йти по правилах
Між бажаннями і між страхами
Все що є на нулі поставили
Сильним - сила і сіль самотності
На всі сторони кілорметрами
Біль - як ліки від безтурботності
Краще так, аніж жити мертвими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864269
дата надходження 09.02.2020
дата закладки 09.02.2020
За любовью – на птичий рынок,
если дома любви не хватает.
…Ты идёшь вдоль выставки длинной
и о нежном тепле мечтаешь.
Выбираешь жалкий комочек,
говорят – будет верная псина,
твой защитник и твой дружочек,
твоя лучшая половина.
А потом – расчёсы и блохи,
и глисты, и какая-то рвота,
и понос, и лужи, - и вздохи,
только страх и только забота.
Ну а вместо любви – укусы,
сеть царапин и аллергия.
И молчишь ты и смотришь пусто,
когда хвалят своих другие,
и лежишь и плачешь в подушку,
и ругаешь свою бездарность.
Рядом – злая больная зверюшка
потихоньку скулит солидарно…
Да, потом он красавцем станет,
дрессированным мощным героем
с пышной шерстью, кобельей статью
и щенячье игривым порою.
Только вот любовь?..
Н-ну, не знаю.
Ты – гордишься им, он – тебе служит.
Но в душе такое бывает…
Видно, сердце с мозгами не дружит.
16.07.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863918
дата надходження 06.02.2020
дата закладки 06.02.2020