Я навіть всміхнутись до тебе собі не дозволю,
Хоч вроди такої не бачив, відколи живу,
І хай моя пристрасть- стакато вистукує соло –
Затято і міцно тримаюся ще на плаву.
Не смій так дивитись на мене заклично і ніжно,
Бо вже моя воля бринить на останній межі.
Який антидот мені вжити, допоки не пізно,
Допоки без тебе вдається ще дихати й жить?
Та ось уже повінь ламає останні кордони
І зносить осколки усіх засторог-заборон,
І вже без наказу в атаку пішли легіони –
Чи то наступать, чи скоріше – здаватись в полон…
цікава образність 
