тут все застигло, як і було раніше
час перестав бавитись в ролі
старенький двір, дві голоребрі лави в кутку
І столик фанерний, хиткий, ніби життя між ними.
зелена, місцями облізла фарба на ньому
досі нагадує безтурботну весну,
ліхтар над жовтою газовою трубою в під'ізді,
який блякне щовечора,
ніби вогонь святого Ельма, пробиває світло десь туди, на схід,
де замість хмар - сірий дим і сонце криваве поки ще сходить
десь там і ви - пацани,
буремні діти сліпої фортуни та провулків вузьких.
а ще не так давно ходили пліч-о-пліч
битись на інший район,
на абіссінських, підіймали, якщо хтось з нас падав,
вправляли роз'юшені носи,
грали в сєку до ранку, ставлячи на кiн останні гривні
і пили міцний "арсенал"
тоді ваша двадцята весна наливалась по вінця
запахами акацій, дешевим вином у паках,
самокрутками зі смердячого тютюну
і суперечками до ранку,
такими ж беззмістовними та абстрактними, як і світ навкруги
як і ця війна: чорна почвара, що лягає тінню смолястою
на ваші хмільні, зірвиголові душі.
яка забирає вашу кров: вимолену, гарячу, густу
І банально просту - по "понятіях",
не змінилось нічого лише у нашому дворі
ввечорі він наповнюється гамором малих, но ганяють м'яча,
пронизливим сюрчанням цвіркунів і теплим вітром,
що пестить волосся,
тітка Ганя забирає прання, Женька та Оля
любляться біля старенької абрикоси,
Барбос вже підріс, став справжнім охоронцем
ганяє голубів і чужаків поблизу смітника,
лише ліхтар у під'їзді ледь жевріє,
І сьогодні мені наснилось,
що він
загас
