Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: I.Teрен: Лісова трагедія - ВІРШ

Іду у край забутої оази, минаючи приватні береги, украдені багатіями бази, циганами освоєні луги. І досі тут ще водиться усяке – і патерчата, і басаврюки, буває, ще хіхікає русалка у мулі пересохлої ріки. У низині не меншає осики. І той, що греблі рве, о цій порі із перепою, аж не в'яже лика, ночує у сидячого в горі. На бабая усе ще зазіхає чорнява чапля і її сини, неначе у болоті жаб немає від осені до самої весни. І хочеться – у далі... і подалі, і поза перелази і тини пустелею юдолі і печалі за перегати – із трясовини. І що за цими далями шукати? Ті самі ями, вирви і рови. Як будяки посеред кропиви усюди хазяями – супостати. Людиною не пахне. Уночі кікімора болотяна ширяє та ухають налякані сичі, а їм луною бір відповідає. Немає того, що було, іще коли живі лісовики ходили, і дерево садити мали сили. А нині – ліс, посіяний дощем, і палений, і рубаний мечем – у хащі Берендея. Край могили.