І
Шляхом рудий пробіг, зализаний ось кіт.
Старою стежкою, мо старша за село?!
Гуляла босою ще юная Ліліт,
По цьому каменю, що грівся і холов.
Чкурнувши вітряно тим шляхом до дерев,
Малий, левадою подушечки розм'яв.
Пробіг повз озеро зеленеє, старе,
Водяник здалося що визирнув здаля.
А кіт місточком, необачно у струмок,
Потрапив з бризками, віднесло до ставка.
Русалка кинула в пухнастого замок,
Але не втримала кота її рука.
Він якось вискочив, майнувши комишем.
Так ранок подорож сьогодні зустрічав.
Під гору видерся, повз листя те лише,
І між деревами помітив ось дівча.
ІІ
Вона промовила:
- Іванечко-Іван,
Пішов до лісу, загубився десь отам.
І я ще бачила, як пані молода,
Манила братика дубиннявим світам.
Тваринка глянула на дівчину оту,
Хвоста надибнула трубою і бігом,
В лісную тишу, запашную гіркоту,
Шмигнула в пошуках, за пряник з батогом.
По моху вогкому, корою і землей,
Він на галявину виходив, зупинивсь.
В шоломі з гребенем, сидів немов Арей,
Піднявши голову в небесную ту вись.
Підкрався, мишу наче вистеріг кошак,
До того лицаря, торкнувши носом меч.
Все пахло кров'ю, та не чулася душа,
Немов би діжка з під вина і порожнеч.
Ось сонце вогнищем залило самий пік,
Де небо витягло на себе мужа зір.
Схопивши лезо те ударив чоловік,
Кота щосили так, та вибіг звідти звір.
ІІІ
Скотився й курява здійнялась у ярку.
По центру висохший, у голках старий пень.
На ньому висівся, тримавши в кулаку,
Древесний троль, якусь торбиночку лишень.
Діставши ласощі кота цього зманив,
Бо голод спати відмовлявся до темна.
Ковбас насипав, смачно листя притрусив,
У ліс шукач забіг неначе недарма.
Коли до рота кіт закидував м'ясця,
В очах стемніло все і простір помарнів.
Та ще не скінчилась історія оця,
Тому тварина знов почула птаха спів.
І розіплющивши зіниці вертикал,
На лапи вискочив сполохано вухач.
Не було троля, лиш отруєний навал,
Він ковбаси з собою взяв оцей калач.
ІV
Каміння вилите природою в стіну,
Що напирає з усіх боків на курган.
У проріз каменю хвостатий промайнув,
І коридорами в пітьму попрямував.
А там де виднілось, хитався смолоскип,
В тому приміщенні уперся у сукно.
І хвіст напружено, в увазі ніби, здиб,
Старий вусань сидів мабуть уже давно.
І він промовив:
- Киця, ну мо йди сюди,
Лишай зі мною і ганяй мені ту миш.
Стече стіна, Лісун подасть тобі води,
За напування мені службу віддасиш…
На шию кинутись, підступно думав він,
Та ухопив, зламавши трохи ковбасу.
Рудий кошак, майнув між каменів та стін,
В лісную подорож, вечірнюю росу.
V
Ось на порозі у будівлі чорна рись,
Мала та дика, вона лізе за поріг.
Хатина давняя, збудована колись,
Для небезпеки між деревами ночліг.
Виходить дивная, красива, брови крук,
Коса заплетена і чорная смола.
На плечах золото, настукує каблук,
Та пані вроду у цім лісі розлива.
Кидає рисі тій, сп'яніло так, у слід:
- Шукай сестрице друге лакомство мені,
І стережися тих сопілок і трембіт,
В ночі по шибкам видивляй мені вогні.
І розчинилася у хаті мов мара,
А чорна рись пробігла деревом у даль.
Усе затихло... Але з гілок визира,
Наш кіт, із листя відкидаючи вуаль.
В багнюку кинувся, утерся у смолу,
І чорним вискочив, до двору підступив.
Відкрились двері, пані кинула йому:
- Ти щось забула сестро? Йду по дрова в хлів...
VI
Казан в кімнаті, на столі стоїть мішок.
Обдерті дошки і завішані кістки.
Руденький вистрибнув до столу і знайшов,
Мотузку скинувши, чим дихають казки.
Іванко зляканий, та добре що живий!
Кіт йому кинувся за шию обнімать.
І плачуть двоє, від щасливої пліви,
Не обіцяють їх бо разом відпускать.
Тваринка Йванка дужо випхала за двір,
Той не хотів, але сказав йому цей друг:
- Біжи Іваночку, бо ждуть тебе повір,
Я дожену тебе і тут я не помру.
Ось вечір пані і мішок взяла вона,
Сніданок в ньому так покірливо сидів.
Із ковбасою троля - хлюпнув казана,
В того кота було ще декілька життів.
Олег Купрієнко (с) 08.08.2017р
