У дворі в нас, як у лісі.
На старезному горісі
Лускає горішки білка,
Дятлик стукає об гілку
Ніжно так тук-тук, тук-тук.
Ледве втік від нього жук.
Налетів сердитий вітер,
Захитав кремезні віти
Й разом з вітром ,як зайців
Полохливих, прилетіла
Зграя сірих горобців.
І відразу мама й тато
Почали їх рахувати:
«До. Ре, Мі, Фа, Соль, Ля, Сі.
Цінь-цвірінь, здається всі..
Цінь-цвірінь, летіть під стріху.
Там і затишно і тихо.»
Знають птахи на горісі,
Що живе сім нот у стрісі,
Що найстарший До горобчик
Дуже неслухняний хлопчик.
Він ловив у листі гав
І, як завжди, все проспав.
Скік із гілочки на гілку
Й бачить на землі зернинка.
До зернятка підлетів
Й ледь від страху не зімлів.
Величезний чорний кіт
Там шукав собі обід.
Ця пригода непроста.
До лишився без хвоста
Й від ще більшої біди
Пострибав до лободи.
А в цей час сіреньке пір’я
Облетіло все подвір’я.
«До потрапив на обід.
З’їв його великий кіт.» -
Плаче тато, плаче мама.
«Не співать синочку гами.
О, мій До, о, цінь-цвірінь.
Цінь-цвірінь, о, цінь-цвірінь.»
В лободі наш До спочив.
Трішки зерняток поїв.
Вечір. Цілковита тиша.
Сич злетів й подумав:»Миша!»
До ж в цю мить дививсь на небо
Й вспів цвірінькнуть:»Ні! Не треба!
Що це? Куля-блискавиця
Чи на мене потяг мчиться?»
Та не статися біді,
Сич заплутавсь в лободі.
Страх в малого нароста
Й він злітає без хвоста.
Поки До летить мудрує
Унизу життя вирує.
На городах посадили
Яблуні ,черешні, сливи,
Ще картоплю, моркву, сині
Баклажани, перець, дині.
Шкідників тут ціле місто,
Їм усе це треба з’їсти.
Та до міста з-за межі
Підкрадаються вужі.
Жабки вилізли з болота.
Починається охота.
Хто незваний нині гість?
Хто кого сьогодні з’їсть?
Хтось у місті крикнув: «Ох!»
І здійнявсь переполох.
«Жабки справжні молодці.
І чому сплять горобці?»
Тільки-но подумав — гілка.
Й полетів на землю стрімко.
«Хочу я до мами й тата,
А лечу-у –у в пахучу м’яту.
Підкажіть мені, де я?»
«Ти зі мною. Я — змія.»
Й прошипіла: « Боягуз.»
Від змії спас чорногуз.
Він затримавсь на охоті
В невеличкому болоті.
«Дякую тобі я, брате.
Віднеси до мами й тата.»
Й чорногуз собі на втіху
З горобцем летить до стріхи.
Дуже раді мама й тато.
Вранці буде До співати.
Всі, хто тільки має вуха,
Довго ці пригоди слухав.
А, хто слухав — молодець.
Нашій казочці кінець.
Цінь-цвірінь.
