Як добре звичну втіху цінувати,
В якій немов і цінності нема,
Вона нічого начебто й не варта,
Й з’являться у суєті сама:
На лавці в парку карамельку з’їсти,
Погладити маленьке кошеня,
Дивитись, як гілля гойдає вітер
І хмари підганяє в небесах.
Тож і шукаю радість в цих дрібницях,
І дякую за все, що в мене є, —
Черпаю щастя із буття скарбниці,
Що з тих дрібниць у буднях постає.
07.03.2020
