( казка )
Дуже давно, в одному запущеному, темному та дикому лісі, до якого навіть сонечко не діставало своїми промінчиками, було велике-превелике озеро, зі всіх боків оточене болотом-трясовиною.
І жила в тому озері та на болоті всяка гадь.
Там клубочилися тисячі змій, кусаючи одна одну; повсюди стрибали жахливі жаби, люто витріскуючи свої злі очиська, а пацюки скалили гострі зуби, в очікуванні нової поживи, яка випадково потрапляла в той ліс.
Темрява та морок панували там.
Одного разу, один молодий і ще не навчений життям пацюк вибрався на найвище дерево того лісу, в пошуку чогось їстівного й побачив за ним велике сяйво, що силою свого світла вдарило в його, звиклі до темряви, очі.
Отямившись, зліз він з того дерева та побіг до своїх, аби повідомити новину.
Зібралася гадь на нараду.
Всі стали очікувати головного Хвостатого.
Змії втихомирилися, скрутившись в кільця. Жаби перестали витріщати від люті очі, бо зацікавилися тією новиною, а пацюки прикрили свої зуби, безупинно рухаючи довжелезними вусами та хвостами.
Щось сильно вдарило в бубни, зроблені зі шкір тріснутих жаб.
Два молодих, виструнчених пацюки своїми гострими кігтями відчинили важкі, обліплені болотом двері і до тієї гаді вийшов головний пацюк, який тримав всіх у страху та покорі.
—Тааааак... То що це ти там побачив??? Ану розповідай, поки я добрий!!! — Запищав маленький, куций щур і вирячив на молодого пацюка свої вузькі очі. — Що ти хочеш нам повідомити???
—О, величніший із величніших! О, наймудріший зі всіх наймудріших! — почав вихваляти молодий щурик Хвостатого, випроставшись перед ним на задніх лапках, дотримуючись настанов старійшин, аби того не образити. — Сьогодні зранку, коли я побіг до темного лісу і виліз на найвище дерево, щоби віднайти якусь поживу, то вдалині побачив сяйво, про що зразу ж доповів твоїм слугам, наш володарю.
Він швидко опустився на брудний діл, зтишився та став чекати.
— Сяйво??? Ти бачив сяйво??? Терпіти не можу світла!!! — заверещав старий, зморшкуватий щур.
Від того писку всі завмерли, а молодий пацюк, який приніс цю новину, ствердно кивнув головою, підтакуючи.
— Я не дозволю вам бачити того сяйва!!! — зі ще більшою силою та злістю запищав Хвостатий та вдарив своїм хвостом, немов батогом, по болоті з такою силою, що воно забрискало всіх присутніх. — Всі геть з моїх очей!!! Я йду приймати рішення!!
Лише гадь почала розповзатися, як Хвостатий різко до них розвернувся та випалив.
— Сьогодні над ранком вирушаємо на те Сяйво, аби його знищити!!! ЙДЕТЕ ВСІ!! ВСІ ДО ОДНОГО!!!
А коли настала четверта година ранку, темне військо гадів було вишикуване і готове до підступного наступу.
Довго тривала боротьба між темрявою і Сяйвом.
Все братство Сяйва стало на захист Світла, якого не міг терпіти Хвостатий зі своїми прихвоснями.
Билися на смерть.
Багато загинуло Сяйних воїнів, але вони, в тій битві, поклали дуже багато гадів, котрі розтріскувалися від їхніх мечів, а ті, що залишилися живими, то втікали так, що аж животи та лапи стирали до землі.
Згодом Сяйні взялися розчищати темний і запущений ліс.
Сила Сяйва поширилася на ту землю. Ліс почав вкриватися чарівними квітами, травами, суницями, грибами. У ньому почали вити гнізда пташки і виспівувати своїх добрих пісень.
Зайчата та білочки, ведмедики й лисички, вовчики і козулі зажили на волі в мирі. Роботящі бобри, нутрії та видри дали лад тому болоту й озеру.
А жаби, змії та пацюки, котрі повтікали, побачивши те Сяйво, подалися на край світу, намагаюись знайти спокій, бо кожен промінчик світла торкнувся тих істот, поселивши в них тепло.
Можливо вони колись зміняться...
Марія Дребіт
2023 рік Потругалія
фото з нету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999925
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2023
автор: VIRUYU