Завірюха лопоче у двері,
Дощ з морозом обсіли вікно.
Забілились всі лавки у сквері,
На землі, теж своє полотно.
В перемішку і чорне і біле,
Як те наше, буденне життя.
То у радості й, наче стокриле,
То сльозою воложить вуста.
Ну, а сніг, сипле вниз по косому,
Йому байдуже, що є навкруг.
Накриває травичку й солому,
Де поля оминає ще плуг.
Де окопи і вирви чи міни,
Де скалічені гілля дерев.
Де тривога, в чеканні на зміни,
Ув очах та в душі...Поруч рев...
Знов озвалася залпом гармата,
Тане сніг у вогні, що, як смерч.
Огризнулась із лісу граната,
Сніг не в змозі спинити там смерть...
Накриває: тіла, краплі крові,
Листя, квіти, річки та яри.
Робить ляпку в друкованім слові,
Сипле й сипле донизу згори.
23.11.23
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999258
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2023
автор: Валентина Ланевич