І що тепер ховати
В дощах осінню ниву –
В житті ми стільки знали
Нещасних і щасливих.
Сховатись за роками,
Що он летять як птиці?
Жила там наша юність,
Несли в ній небилиці.
Кудись так поспішали –
Вокзали, перехрестя,
Окаті стріч дівчата
І мо́лодці для щастя.
В романтиці «хворіли»,
Журились листопадом,
Миттєво так дозріли
Під неба зорепадом.
З якого якось раптом
Сам Бог приходить в гості.
Ти в думах так глибоких –
Хода вже просить трості…
Нездійснене хай сіє,
Як скроні сивиною,
Душа витає там десь
Над мудрістю земною.
Так хочеться нестерпно
Любов'ю поділитись –
Бо чуєш, хоч би встигнуть
Добром в цей світ пролитись…
... Ось бач вірші й злітають
Журавликами в небо –
Є ті, в кому потреба,
Хоча би як плацебо…
Побачилися ніби
При цій осінній квітці –
Не тільки молодими,
Допитливі й у віці…
Життя ж бо тая казка –
Гадать, не розгадати;
Мчи вдалину наш потяг,
Без поклоніння датам.
В'ячеслав Шикалович
20.11.2023 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999002
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2023
автор: Променистий менестрель