Розгубила осінь барви світанкові,
Дощами змиває фарби кольорові,
Листям засипає думки й сподівання,
Та не змить дощами щирого кохання...
Розгубила осінь свіжість буйних квітів,
Та приносить сміло щедрість своїх звітів.
Висіває осінь сіру густу хмурість,
Вправно ж відганяє вона лінь і скупість.
Розгубила барви, схолодила душі,
І ніби застигла вона на розпутті...
Величава осінь вже не поспішає,
Та ворота в зиму вона відкриває...
От якби зуміла осінь наша мила-
І війну спинити є ж у неї сила,
Щоб вернулись наші діти і онуки,
Зникли б у нас болі, зменшились би й муки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998790
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2023
автор: геометрія