Не погоджуся щоби література зростала кущем,
не високість, видану за хмарочоси рукописів стоси, словозасвищу.
Несмаком не вкину
у ментальну корзину
бліду поганку твору
як отруйний
гриб.
Не плескатиму декламуванням безмовних риб.
Хочу творооновлюватися!
А значить відмовлюся
клонувати за клавіатурою посередність,
котру моніторить пересічність.
Опротестую – щоби для сміттєслова
за урну слугувала голова.
Краще уже попри розпачі й рани,
від літературних революцій та листків вирваних,
стомленими, томів гори перегорнути,
і переосмислення перезавантажити,
заради радості
і сили словесності,
милого майбутнього
творчого всесвітнього…
Прагну – росту словесного дерева
висотою в дива,
перетворення сіл і міст
в поетичний зміст,
злету творів
до інших планет,
проростання ними
всесвітами новими…
А як забракне у людословного людства потуги віри,
то візьмімо, віршовані, собі за повірених
з іще невідомих, в майбутньому прийдених,
з-за меж і можливостей, з дружніх світодомів
інопланетян, і богів…
Душетілословами живімо,
творенням доброщастявсеможливіймо…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998407
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2023
автор: Микола Істин