Казка
У мами Оксани й тата Ростислава була донечка Галинка. Мала вона шість років і ходила до дитячого садка. У вільний від занять час Галинка любила бавитися ляльками і малювати їх – з різними зачісками, в різному одязі. А ще їй дуже подобалося, коли вона була вдома, вдягати різні матусині наряди, взувати туфлі неньки чи босоніжки на підборах і, стоячи перед дзеркалом, співати пісеньки, які зазвичай слухала її мама з мобільного телефону, коли поралася на кухні чи прибирала в кімнатах. .
- Ти, мабуть, будеш манекенницею або дизайнеркою одягу, - сказала якось Галинці якось, коли зайшла до кімнати доні й застала її у своїй новій курточці.
- А що таке манекенниця? – спитала доня.
- Жінка, яка демонструє модельний одяг.
- А дизайнерка?
- Особа, яка створює нові моделі одягу.
- Хотіла б я бути дизайнеркою.
- То будь. Малюй спочатку одяг для ляльки на папері, потім на тканині, вирізай деталі і зшивай їх
- Гаразд. А ти покажеш мені, як це робити?
- Покажу.
І мама показала доні, як слід мірку з ляльки зняти, як викрійку на тканині намалювати, як ножиці в руці тримати, як ними різати тканину і зшивати. Коли дівчинка під керівництвом мами цього всього навчилась, то почала шити своїй ляльці Магді різне вбраннячко. Але не весь свій вільний час тратила на це, дивилась також мультики. Особливо їй подобалися ті, в яких була задіяна Баба Яга. Дівчинку тішило, коли хтось перешкоджав Бабі Язі зробити поганий вчинок.
Якось в суботу Галинка взяла свою ляльку і вийшла з нею у двір. На дитмайданчику нікого з дітей у цей час не було. Дівчинка поклала ляльку на лавку, зайшла в пісочницю і почала, присівши, ліпити для своєї Магди ліжко, стіл, крісло. Коли виліпила задумане і стала на весь зріст, то побачила, що біля лавки, на якій вона ляльку лишила, якась зморшкувата бабця у старій куртці й облізлій хустині стоїть, на паличку опирається і на її Магду дивиться. Підбігла дівчинка до бабці, спитала її:
- Ти хто? Баба Яга?
Старенька кілька секунд думала над тим, що має відповісти, а потім сказала:
- Так. А ти хто?
- Галинка.
- Це твоя лялька? – спитала бабця.
- Моя.
- Гарна! Ось я зараз тебе з’їм, а твою ляльку заберу собі.
Дівчинка налякалася, та потім опанувала себе й мовила:
- Не їж мене, Бабо Яго, бо моя мама буде плакати. І тато теж. Він зараз на війні, захищає Україну від ворогів.
- Правду кажеш?
- Так.
- А я – ні! Бо я не Баба Яга, а просто баба, бабуся, тобто. Приїхала у ваше місто, бо моє вороги розбомбили (скривилася, сльозу пустила). Он у тому домі (показала) я кімнату зі своїм дідом-інвалідом винаймаю.
Хочеш цукерку? – усміхнулася мило, аж зморшки розгладились.
- Ні. Хочу додому.
- То бери ляльку та йди. І сама більше не грайся на майданчику, бо різні по дворі різні ходять – і добрі, і злі.
- Галинко! – закричала мама з вікна. – Ходи додому!
- Іду, мамцю! – відповіла, а бабці кинула:
- Бувайте! Хай вам щастить!
- І тобі, дитино, хай щастить. Бувай!
Мамі Оксані дівчинка, коли прийшла додому, не розповіла про свою розмову з бабцею. Боялася, що неня буде сварити її за те, що вона підійшла до незнайомки й говорила з нею. Мама забороняла їй це робити.
Минув місць. Галина забула вже про бабусю, якої налякалась. Бавилась на майданчику з подругою Аліною. Обидві винесли надвір свої ляльки. Галинка ще й коробку з одягом для своєї Магди прихопила. Демонструвала його – одягала ляльку і водила лавкою. Аліна хвалила подругу. Плескала в долоні.
- Сама шила одяг для Магди?
- Так. Мама навчила мене різати тканину і зшивати її.
- Це чудово. Постережи мою ляльку, - сказала Аліна. - Я збігаю додому, схожу в туалет і повернуся.
- Гаразд.
Аліна побігла, а Галинка сіла на лаву й ляльок біля себе примостила. Не встигло й хвилини пройти, як до неї жінка підійшла – молода, красива, в стильному одязі, в модельному взутті. Усміхнулася вона та й каже:
- Привіт, дівчинко!
- Привіт, - відповіла Галинка.
- О, бачу, в тебе в коробці лежить різний одяг для ляльки. Хто тобі його шив?
- Сама шила. Мама навчила.
- Молодець! А я – професійна дизайнерка.
- Це цікаво! І для кого ви одяг шиєте?
- Для красивих модельок, для багатих людей.
- Я теж, коли виросту, хочу стати дизайнеркою.
- Чудово! Поки мала, час не дармуй, тренуйся. Можу тобі, як хочеш, дати клаптики різних тканин, вони лежать в ящику, в моєму автомобілі?
- Хочу.
- Тоді ходімо зі мною. Автівка поблизу будинку стоїть.
Галинка на мить завагалась: йти їй чи не йти з незнайомкою до автомобіля? А потім подумала: «Чого боятися? Жінка молода, гарно і модно вдягнена. На дизайнерку одягу схожа, не на бабу Ягу». Та й пішла за нею. Тільки незнайомка відчинила дверцята машини, як вибігла з під’їзду Аліна.
- Ти куди з ляльками, Галю?
- Тканину візьму від тітки і зараз повернуся на майданчик.
- Ти знаєш ту тітку?
- Ми щойно познайомились.
- Сідай швидше, дівчинко, до автівки, я поспішаю. Вибереш собі клаптики з коробки і підеш до подруги.
- Не лізь до чужої машини! – крикнула Аліна.
Галина відскочила від дверей. Вона враз згадала слова мами про те, що з незнайомцями не можна заводити розмови, а, тим паче, йти з ними кудись.
- Я передумала, - мовила Галинка дизайнерці. – Не сідатиму до вашої автівки, не братиму тканину.
Нахмурила жінка брови й умить перетворилася на справжню бабу Ягу. Обличчя її почорніло (мабуть, від злості), на чолі й під очима з’явилися зморшки. Волосся зробилося сивим, рідким. На місці верхнього рідка білих рівних зубів з’явилися два великих клики, а нижній просто пропав. Сіла в автівку Баба Яга, гримнула дверима, прошипіла сердито: «От поганючі діти!» А тоді завела мотор, хижо усміхнулась і поїхала. Більше її ні Галинка, ні Аліна не бачили.
Й не заводили більше дівчатка розмов із незнайомцями, й, тим паче, не йшли з ними нікуди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998333
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2023
автор: Крилата (Любов Пікас)