Палає у небі на захід
Між хмар пелехатих вгорі.
Й не варто шукати в тім привід,
Що щось, може й не на порі.
Свистить в гіллі вітер, кружляє,
Тремтячий листочок рудий.
Земелька холодна приймає
В обійми його на постій.
Під шерхіт травиці сухої
Крадеться вже й вечір здаля.
Минають часи золотої,
Осінньої днини, шкода.
І падає дощ по косому,
Торкається слізно щоки.
Приймає душа аксіому -
Згоряють так й наші роки.
Лишається вічності поступ
У змінності циклів буття.
В величному злагода - просто,
Там кожного слід за життя.
06.11.23
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997961
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2023
автор: Валентина Ланевич