Казка
У міському парковому ставку жили дикі качки. Живилися вони ряскою, яку з води дзьобами витягали, і тим, що їм добрі люди приносили – сухим хлібом і печивом, горохом і вівсянкою. Добре жилося ставковим птахам. Голодними вони майже ніколи не були. Бо парк щодня відвідували люди і навіть, якщо свого корму не мали, то могли його купити в кіоску, що стояв за метрів двадцять від ставка, й дати птахам. Качки плавали вдень у воді, а як хотіли відпочити, виходили на берег і сиділи собі в очереті. Ватажком у качиній зграї був качур Кряк. Всі його слухали, ділилися з ним їжею, коли він не мав часу її сам собі здобути через те, що вирішував нагальні питання своєї зграї.
Якось до ставка прилетіли лебеді. Небагато їх було – шість, але своє вони зробили: качок посунули з обжитих ними територій на край. Зібрав Кряк своїх підданих в очереті й каже:
- Що будемо робити?
- А що ми можемо? В лебедів довгі шиї, гострі дзьоби. Не подолати нам їх, не вигнати, - мовила качка Пія.
- А, може, все-таки спробуємо відстояти нашу воду? Нас утроє більше! - сказав качур Кук.
- Думаю, не варто розпочинати боротьбу. Задзьобають нас лебеді, погинемо усі, - відповіла Куку качка Тока.
- То що, житимемо на краю ставка, як жебраки? Ряски на усіх нас тут не вистачить, та й від людей нам мало що перепадати буде. Вони, ви вже це, мабуть, помітили, з більшою охотою лебедів годують. А ті з часом ще й розплодяться, - сказав Кук.
- То який вихід? Будемо втікати з цього ставу і шукати інший? – спитав Кряк.
- Ні. Це наш став, і ми його повинні боронити, - пропищав найменший качур зі зграї Малик.
- Гаразд, - мовив Кряк. - Спробую спочатку по-доброму домовитися з лебедями. Може, вони послухають мене, поживуть день-два на нашому ставку і відлетять. Ну, а якщо ні, то будемо з ними битися. Хто за таку пропозицію, підніміть крила вгору.
Всі, окрім боязливої Пії, підняли.
- Більшістю голосів рішення прийняте, - промовив Кряк.
Він у супроводі охорони – десяти бойових качурів, підплив до найбільшого з лебедів-загарбників – Довгошия, і виклав йому думки своєї зграї.
Довгоший засміявся.
- Ми звідси не заберемося. Нам усе тут подобається. А якщо вам – ні, то знайдіть собі інше місце.
- Зрозуміло. Значить, будемо битися.
- Навіть не пробуйте. Ми поборемо вас.
Але качки не здалися. Почали готуватися до бою. Щодня, протягом місяця, тренувати дзьоби, лапи і крила. Виліпили собі з глини, смоли та шматочків очерету броники та шоломи і в призначений Кряком час, напали на лебедів.
Ті захищалися, як могли, але не побороли качок. Знесилені, побиті та покусані лебеді змушені були покинути став. Так, серед качок також були травмовані. Але їх одразу взялися лікувати качки-медикині, які, як і їхні брати – качури-захисники, не дрімали, а протягом місяця тактичну медицину вивчали.
За боєм качок та лебедів кілька людей спостерігало, на камеру їхню боротьбу зняло. Відео попало до соцмереж. Воно привернуло увагу мешканців міста та його гостей до міського паркового ставка. Багато людей почало качкам корм приносити. І стало пернатим жити ще краще, як раніше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997774
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2023
автор: Крилата (Любов Пікас)