Казка
Пан Грицько й пані Іванна багато працювали, грошей наскладали і купили земельну ділянку за містом – це була їхня давня мрія. Невдовзі на ділянці, яку придбали, дім звели, сад засадили, городець скопали. Жили в селі переважно в теплу пору року. І працювали там, і відпочивали. Овочі, ягоди садили, пололи, збирали, до лісу ходили – по малину, ожину та гриби, купалися у ставку. Коли дерева, які посадило подружжя, почали давати плоди, у пана Грицька й пані Іванни народився перший онук. Назвали його Матвієм. Через рік другий онук з’явився. Цього нарекли Микитою. А ще через два роки онука у світ прийшла – очі, як квіти льону, губи – як стиглі ягоди малини, волосся, як пшеничне колосся. Сама собі дівчинка й ім’я принесла - на Марії вродилася, тож Марією її й назвали. Тішилися діточками і батьки, і дід з бабою.
Приїжджали онучата з мамою Оксаною і татком Павлусем до бабці та діда на вихідні в село. Там їм було добре: мали де побігати й чим посмакувати. На городі в бабці росла полуниця – червона круглолиця. В саду спіли сливи, грушки та яблука. Між альтанкою та гойдалкою дозрівав солодкий зелений виноград – дід Грицько посадив його.
Як була сонячна погода, то в неділю родиною, після того, як відбули Богослужіння в місцевій дерев’яній церковці, до ставка ходили – плавали там, засмагали, на мангалі щось смачненьке готували. До лісу в суботу ходили й порожні корзинки з нього ніколи не приносили.
Якось онучата пана Грицька та пані Іванни, як уже були школярами, приїхали зі своїми батьками в суботу зранку до села. Бабця попросила діток плоди в саду зібрати й пообіцяла, що якщо гарно виконають свою роботу, то дасть їм пиріжків з яблуками та сливами. Пішли діти з кошиками. В один сливи кидали, в другий – груші, а в третій – яблука. Коли ж визбирали те, що нападало, що зуміли натрясти, то почали гучно сперечатися, хто з них більше заслуговує на нагороду. Бабця почула це, сказала: «Діти, а йдіть-но сюди». Прийшли, поклали кошики на поріг. Тоді вона спитала: «Усі працювали?» «Так!» - відповіли. «Значить усі молодці. Дам кожному з вас по два пиріжки». «Але я найбільше назбирав плодів!» - мовив Матвій «Так і має бути. Ти ж найстарший, маєш найбільше досвіду та сил».
Дерева почули суперечку дітей і собі почали сваритись. Яблунька сказала, що вона найважливіша, бо дає найбільше плодів. "Я важливіша за тебе, бо солодша і м’якша», - мовила груша. Слива почала на себе тягнути одіяло: «Можете казати, що хочете , але з моїх плодів джем найсмачнішим виходить. Чула, як баба цим перед сусідкою хвалилася». Спочатку дерева кричали, хто, що хотів. А потім почали гіллям замахуватися одне на одне, вітер здійняли в саду.
Діти почули, прибігли, почали слухати сварку дерев.
- В цьому , що дерева сваряться, ми винні, - сказала Марічка. – Поганий приклад їм подали.
- Мабуть, так, - погодився Микита.
- Не мабуть, а точно, - мовив Матвій і опустив голову, йому стало соромно за себе – перед деревами, перед братом та сестрою.
- Не журися, Матвію, - підбадьорила хлопця Марічка. – Головне, що ти, що ми всі зрозуміли, що сваритися не треба було, бо ж ми утрьох чесно працювали, кожен – в міру своїх сил.
- Обіймемося ? - спитав Матвій.
- Так. Тут, у саду, відповіла йому Марічка.
Діти зійшлися докупи і почали дарувати одне одному теплі обійми. Дерева оторопіли. Вони перестали сваритися, битися. Яблуня мовила:
- Я не найважливіша...
- І я так само, - сказала груша.
- Ми всі важливі, всі даємо плоди – хто які може і скільки може, - заспокоїла яблунька та грушку слива.
- Так! Так! Так! – закричали Матвій, Микита й Марія. - І кожен ваш плід по-своєму смачний і важливий.
- Ура-а-а! – заспівали дерева.
Діти підбігли до них: Матвій обійняв і погладив яблуню, Микита – грушу, Марічка – сливу. Бабуся усміхнулася. Вона бачила все це через вікно з кухні, в якій варила компот зі свіжозібраних плодів. «Гарні в мене онуки! – мовила подумки. – І дерева в саду теж». Коли батько Павло і дід Грицько прийшли з рибалки, а мама Оксана з городу, Матвій, Микита та Марічка розповіли їм про пригоду, яка сталася в саду. Мама сказала:
- Я рада, що ви порозумілися.
Тато мовив:
- Кожен в цьому світі виконує свою роль: сонце світить та гріє, вітер – спеку розганяє, хмарка землю дощиком напуває. А тепер візьмемо нашу родину. Бабця вранці пиріжків напекла, а зараз юшку грибну і компотик зварила. Ми з дідусем рибки наловили, мама помідори, огірки зірвала, відерце картопельки ранньої накопала. Ви – яблука, груші, сливи зібрали. Усі щось робили, усі – молодці!
- Так! Усі молодці! – закричали діти, і так голосно, що аж дерева в саду почули, переглянулись, усміхнулися.
- Ми згідні-і-і! – погойдали гіллям, зашуміли листям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997654
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2023
автор: Крилата (Любов Пікас)