Я закрию очі ,образи забуду
Прощу усіх ,тих , кому не вгодила.
Як сопілкар заграю тихо у дуду
Заспіваю, розпахну свої крила.
Коли побачу вас подам свою руку
Відпущу в забуття вашу провину.
Щоб моя душа не знала болі, муки
В самоті не лила з очей сльозину.
Я відкрию вам двері в дім : вдень, уночі
Постелю на біленькім ложі спати.
Ні, не буду гострити проти вас мечі,
Буду вам читати вірші, співати.
Нагодую хлібом , напою водою
Колисковою заколишу ваш сон .
І намалюю казкові сни рукою
Буду світити зіркою до вікон.
Хай розвіється немов дим вчорашній день
Вітерець розжене туман над нами.
Я , так не хочу захворіти на мігрень
Поранити, як ви мене словами.
А слова бувають солоденькі ,як мід
А бувають гострі немов би бритва.
Добрі ,залишають у душі добрий слід
Лихі спалять мости, сльозить душа - жертва .
А душа чиста , крихка немов би кришталь
Торкнешся ...і розіб'єш її Всесвіт.
Не склеїти чашу щастя - в душі печаль...
Бо вітром стоптаний, і в'яне її цвіт.
А самолюбець запальний, як дикий звір
Розпалює язиком війну ,чвари.
Вириє він під тобою яму ,як тхір
Сонце заступить із чорної хмари.
А люди лихі переходять за межу
І стріляють словами ,як зі зброї.
І показують свою лапу ведмежу,
Що сильні, мають медаль і герої.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997427
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2023
автор: Чайківчанка