Не віддам я минуле за багатства пів світу,
За можливість знов стати, як колись молодим,
Що зробив в житті добре, все, що маю та вмію,
Для душі завжди буде, без прикрас, дорогим.
Крові літрів немало, доля витягла з тіла,
Заживали мозолі на шляхах вже не раз,
І здавалося часто, смерть мені шепотіла,
Може досить? Пожив вже…Може йти уже час?
Я не слухав, бо вірив, ще не висох, як гілка,
Плід любові зі серця, людям весь не віддав,
Хай даремно кручуся, мов у колесі білка,
Не вмирає надія, справжніх безліч є справ.
Дописати рядочки… Досадити дерева…
Дітям, внукам, безмежну подарити любов,
До фінального вдиху, до останнього нерву,
У житті щось творити, в світі зрад, війн і змов.
Із минулого вийшов, у майбутнє ще рвуся,
А чуже лицемірство, було завжди мов дощ,
Затече десь за комір, десь в калюжах озветься,
Тимчасова рахуба, з часом зникне мов сон.
Не віддам я минуле, заберу, як настане,
Час прощатися з світом, тільки пам’ять у путь,
Тут залишу будинок, сад, слова…Воно зайве,
Там де душі жде спокій…Там один лиш маршрут.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2023
автор: Ярослав Ланьо