Нам треба жити кожним днем,
Не ждать омріяної дати.
Горіть сьогоднішнім вогнем,
Бо "потім" може не настати.
Ліна Костенко.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wouNvvdBXM0[/youtube]
Життя, як потяг, мчить вперед,
Деінде зробить все ж зупинку.
Воно у нас не зАвжди мед,
Не знаєм, буде де кінцівка.
Ми сидимо усі в вагонах,
Тримаєм видану путівку.
Так зручно й тепло у салонах,
Життя продовжує мандрівку.
За рогом потяг зупинився,
Виходять ті, кому пора.
Та раптом настрій всіх змінився,
Зупинка скоро чергова.
Не заспокоїть стук коліс,
Та все частіше б"ється серце.
Чомусь притих тепер тут сміх...
В вагоні тихо лине скерцо.
Згадаєш все за ці години,
Гріхи відмолювать не слід.
Та так болить щось всередині,
Про це теж дума й мій сусід.
Ось потяг їде вже поволі,
Збавляє швидкість на шляху.
Душа зітхає мимоволі,
Бо вже позбавилась страху...
Ну ось і все... Таке життя...
-----------------------------------
Нехай поїзд - життя, кожного з нас,
везе як можна довго - довго!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997260
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2023
автор: Н-А-Д-І-Я