Осінь закохана. Миттю намріяна.
Барвами мокрих алей переміряна.
Ранком спізнілим з туману народжена.
Вітра торканням тривожноскуйовджена.
Сном найміцнішим солодким навіяна,
хлюпає в повню дощем поміж віями.
Сукню тонку хризантемову носить,
вправно впліта білі мальви у коси.
Осінь бентежна, жінка-звабливиця,
так безсоромно на кожного дивиться,
в очі волого тобі заглядає,
ніби розмаю для себе шукає.
Не піддавайся осені чарам!
Справді кохаєш? Осінь мовчала...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997089
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2023
автор: Маргіз