Поважна груша губить білий цвіт.
І заростає стежка без бувальців.
«Це ж треба так на старості зостатись?» –
Жалівся голос, ніби скрип воріт.
«Моторні, вправні руки – геть не ті,
Стара і квола… Маю літ чимало…» –
Із вітром гомоніла-нарікала:
«Так рідко їздять доньки і зяті…
Сімейку годувала гомінку –
Тепер одна… На двох ще щось варив би!
На самоті між немочі та кривди,
Зозулько, нащо те твоє «ку-ку»?»
Не тішить ні весняний оксамит,
Ні сонце, що так радо промениться
Бабусю в білій хусточці зі ситцю:
«Самотня…» – груша ронить білий квіт.
(Надихнула картина Надії Полуян-Внукової.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996648
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2023
автор: Білоозерянська Чайка