Сліпило сонце, шепотів ліс колискову,
Сполохано принишк спів солов'я,
Перину трав зім'явши, геть, додолу
Ми з пагорба скотились - ти да я.
Сплелись з тобою розумом, тілами,
Шалені від шалених почуттів.
Ми не хотіли, щоби поміж нами
Бодай шматочок вітру пролетів,
Втискаючись до паморок в безодню
Шаленої дифузії двох тіл.
Переплітались в пошуці долоні
Та й дихати ніхто вже не хотів,
Бо поглинали, дихали, вбирали
Взаємно силу почуттів, любов...
Хотіли ближче, ніж допоки знали, -
Щоб однією стала наша кров...
Незчувся - злився світ у ритмі танцю,
Злились всі звуки в унісон сердцям.
Були ми зараз більше, ніж коханці,
Ми знову дихали, жили однім життям,
Боролись з сутністю обох та підсвідомо
Ми двох хотіли втиснути в одне,
Настільки рідне нам, давно знайоме
Із наших мрій, єдине головне...
Злились, немов у дивну пісню звуки,
Бурхливих два струмка гірських змішались,
Два полюси від довгої розлуки
Взаємно просочились та з'єднались...
12.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996533
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2023
автор: Володимир Науменко