Неспокій в серці, аж душа тремтить.
На землю вечір сині опускає крила.
Зоря у небі лячно мерехтить.
Так боязко, і свічка догоріла…
Абсурдні мрії, плани – шкереберть.
Розмови тихі – із пустого у порожнє.
А десь на когось вже чатує смерть –
чигають кулі вже над кимсь ворожі.
Війна триває. Вносить корективи.
Вона руйнує, знищує тебе за мить.
Прийняти це не вистачає, часом, сили.
А синій вечір мирним ранком снить…
Сусідська хата. Світиться в вікні.
Дитя вкладає неня у колиску.
Милується і тішиться малим.
Те – бавиться бабусиним намистом.
Всміхається, агукає… Аж ось –
матуся хрестить і цілує ніжно.
І синій вечір їм нашіптує про щось,
і місячну визорює доріжку.
Дитятко, спи. Тобі солодких снів
і ночі тихої я подумки бажаю,
щоб вий сирен тебе не розбудив.
До завтра я гостинчика сховаю.
Від зайчика. А ти, малятко, спи.
Вже вечір двері ночі відчиняє.
Хай Бог твої, дитя, оберігає сни.
Нехай твоя спокійно ніч минає…
Уже й світає. Мій страх зникає.
Життя пітьму перемагає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996441
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2023
автор: Маргіз