На полі битви дим і тиша,
Бійні кровавої земля вбирає всі сліди,
Життя згасає, слабшає надія,
В серцях лиш біль… 600-й день безжальної війни,
Грім канонад, в небеснім просторі ракети,
Невже плата за волю вічний сон?,
Руїни з міст, тіла розірвані, шахеди…
«Хоч би живий…» - одне благання до ікон.
Очі солдата, понівечені страхом,
В них є життя, але приховане в землі,
Душа летить до Бога білим птахом,
Лиш залишаються посмертні нагороди іменні,
Війна — це крик, що ехом в долях відбиває,
Разом із ним- безодня сліз та пекло у душі,
Після найдовшої пітьми все ж ранок наступає,
Мир прийде знову, коли усі складуть свої мечі.
Тепер між нами прірва в тисячу віків,
Між москалями й українцями назавжди…
Глибока вирва, аж до ядра землі…
“Асвабадітелі - кати»! Така болюча правда!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2023
автор: Вірсавія Стрельченко