Рашисти порушили нашу мирну рань,
Набравши злоби десь, хитнули орки світ...
Віками створене руйнується не раз.
В думках не зрада, війна - мрія давніх літ.
Сп'яніли владні від тиш, удач і слави.
Земля скривавіла, мов плаха - царський сказ.
Тож повернути хоче хтось державний глас.
Розгул безбожний - шукають орки блазнів...
Вже світ не впізнати, став, як ракетний "тир".
Ріка життя дише з дитинства війною.
Її нема кінця , схрестилися хрести...
Прислухайся: струна сумує мінорна.
Стає і пульс високим у тілі Землі.
Згорають хати, дерева від справ війни.
Асфальт роздувся, мов нарив - снарядів слід.
Скляне багрово-сіре повітря з весни...
Сувора й тяжка доля мого народу,
Але вийдемо ми, я вірю, з давніх пут
І вистоїм у суворій борні гордо.
Ця справа жива, тож знешкодим і спрута!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2023
автор: Маг Грінчук