Дивлюсь в вікно і наче щастя бачу
Дивлюсь в вікно і наче щастя бачу,
Майдан і Жінку, що злетіла в височінь.
І гордий я! Ще трохи, і заплачу,
Висить Свободи велетенська тінь.
Задимлений Донбас і не покорені Карпати,
Чорнобиль злий, блакитно-білий Крим.
Моя земля, то наші батько й мати,
То наш для всіх, єдиний рідний дім.
Я твердо знаю, що за цим сплетінням,
За павутинням арматури і доріг.
Сидить неначе стовп під гордим ім’ям,
Наш Президент – Держави Оберіг.
Він пам’ята про все і наче “добрий тато”,
Канабіс роздає і землю продає,
І ворогові в очі загляда, неначе брату,
Хоч в голос страх сказать, хто ворог є.
Коли щось обіця, то зморшки йдуть по чолу,
Та репліками сіє невпопад,
Чекає оплесків, бо він “Слуга народу”,
Йому і Байден з Путіним та і Макрон, ні кум ні сват.
Війнуі закінчить, то два пальці намочити,
Тарифи зменшити, то видайте наказ,
Коли ж всі кажуть, що важче стало жити,
Відповіда, Народ, то не указ.
І взагалі- обіцянка – цяцянка,
Як каже свита, Президент пожартував,
Казала Мендель, “приближена панянка”,
Він на увазі зовсім інше мав…
Дослухайтесь до нас, “народні слуги”,
Згадайте носієм хто влади Є,
Хто вас утримує та платить гарно за послуги.
Бо знаєте, бува Господар, слуг поганих - бʼє…
© В. Небайдужий ,
М. Київ. 2020 рік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995588
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2023
автор: Небайдужий