Шепоче янгол знов не те, що хочеш чути,
Тому й думки не там, де серце і душа,
Хотіла б у тюрмі, як в’язня, ти замкнути,
Болючу пам’ять, загубивши десь ключа.
Нема у спогадах блаженства насолоди
І навіть те, що гріло серце всі роки,
Вже відійшло навік, як чорний вельвет з моди,
І, ніби зайве слово, стерлось із строки.
Всі друзі заздрили шаленому коханню,
Здавалось, ще не бачив, світ любов таку…
Та ось, ти вже себе присвячуєш стражданню,
Немов лебідка одинока на ставку.
Від щастя до розлуки…Три маленькі кроки...
Три рухи лезом розітнули вмить навпіл,
Дівочу ніжну душу й випустили соки,
Так, ніби у берізку, влучили сто стріл.
Він лиш сказав: Я розлюбив тебе…Три слова,
А в твоїм Всесвіті згоріли зірки всі…
Тепер жалкуєш, навіть, що була розмова,
Бо треба просто було встати, і піти.
Холодна лавка, парк осінній, думки, листя,
Замовк, на пів години, янгол на плечі…
І в тиші цій, почула голос: Совість чиста,
Все буде добре в тебе завтра, вір мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994515
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2023
автор: Ярослав Ланьо