Я дурний! Я згинув за кохання!
Як побачив я оту красу,
сила волі кинула остання
і дарунок я вже їй несу.
В неї очі... Бачили б ви диво!
Я іще здаля в них потонув!
О, яка ж вона... Яка ж вона красива!
Як поглянув - дихати забув!
Все забув! Ім'я своє, адресу
і ту панну, що подобалась матусі...
Навіть апетит мій зник від стресу!
Цілий день живу на Божім дусі.
Як магніт, вона мене манила
й я, немов оте сліпе теля...
Я ж не знав, що то моя могила
і втікала із-під ніг земля...
Я з поклоном, я ж із серцем чистим!
Навіть думки задньої не мав.
А вона вхопила, стала гризти -
Так у неї в лапках і сконав.
Я той образ, світлий і коханий,
назавжди поніс у небуття.
Кажете, у вас душевні рани?
А мене позбавили життя...
22.09.22.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994259
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2023
автор: Di Agonal