Він каже - знаєш, війна - вічна в шпальтах світу..
А після війн на могилах є хрест і камінь
Та все ж крізь смерть там весною зростають квіти
Ти вимивай, каже, іноді сіль із рани,
Тієї, що їй повік у тобі боліти
Він каже – маєш ти душу, хоч в кров роздерту-
То ж вір в своє́ нове небо у оксамиті..
Так сталось, каже – ти знову забув померти –
А , отже, мусиш ще далі - про своє - жити
Серед цієї всесвітньої круговерті
До сонця - каже - птахи налаштують гнізда,
А ти на холод змостив би собі містечко
З тих, що змішались, нови́х і забутих їстин,
Із теплих трав і снів, вічних і безперечних ..
І там молився би – гаряче і безслівно
До свого Бога.. Допоки в дурному світі
Все в переве́ртах, кричать і ревуть сирени,
Ти там співав б собі пошепки свою пісню
Бо все ж колись - таки ве́рнеться під знамена
Того , що в світі є - добре і сокровенне..
Життя - він каже - на жаль, річ завжди непевна
Та жити, на щастя, ніколи не буде пізно
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993838
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2023
автор: Irкina