У мінорі мрячить день – атож
смуток вірші гачком обплітає.
Підслуховую, що скаже дощ,
обмиваючи лики трамваїв.
Переймаюсь зітханням калюж,
краплі злив – як уїдливі списи.
Скрипки голос розносить довкруж
той мотив, що у золото впився.
А я не вмію говорити, на жаль, у прозі…
бо стала малоговіркою самотня осінь.
і я не знаю, що сказати (або не в змозі!)
чи то душа моя зітхає, чи дощ голосить.
Оголила берізку струнку,
наготу Осінь кине дощеві.
Ігри гамірні стихли в садку –
бо години прийшли вересневі.
І до горла клубок підступав:
скрипка стогне… веде філігранно….
Розсипає душа листопад –
Я і Муза стрічаємо ранок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993078
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2023
автор: Білоозерянська Чайка