Ліс і альтанка… сумні та застиглі в мовчанні…
Шурхотом листя у тиші зчиняє гармидер.
Наша обитель кохання застигла, печальна –
Ніби дивується, наче запитує: «Ми – де?»
Мідне волосся тріпоче у раї безмовнім,
гладить тямущий мене, заспокоює вітер...
Пісня березова … Пам’ять про нашу любов в ній,
листя в озерній гладіні – краєчок із літа…
Сяду за столик… а та незабудь під ногами
плаче… бо золото чуле безжальний хтось видер.
Дивним романсом вона зупинитись благала –
От би почув той, для кого старалась… якби-то…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992971
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.09.2023
автор: Білоозерянська Чайка