Дивишся проз мене,
як проз тонку жовту марлю,
на котрій лишились окрушини сиру.
Не торкнешся до них,
бо то лишень Бог зна для кого.
Казав колись тато: "Не зірване яблуко -
дар для зимової пташини".
А для кого дар - ці окрушини сиру?
Для кого покута - цей жовтий,
вицвілий колір марлі?
Марлі, через котру процідили
не одну літру молока,
у котру вповили не одну грудку сиру...
Ловлю твій погляд, отой, що проз,
і стаю дрібною подобою
бажань великих богів
уповитися у широкі білі тоги.
Тільки дрібним натяком на
розшиту золотом скатертину,
на якій збуваються найкращі
у сему світі трапези.
Що мої дрібні окрушини сиру
проти великих таць вельможних об'їдків?!
Вітер ворушить жовті тороки,
що кланяються твоїм скривленим вустам...
Вітер розтирає по моєму обличчі смуток...
Адже марля жовтіє не тільки від часу,
не тільки від кількості процідженого
молока і вповитого сиру...
Марля найбільше жовтіє від чиєїсь жовчі...
31.08.23 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992922
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.09.2023
автор: Леся Геник