Людське милує око сонях у цвітінні,
Безмежне поле - річка золотиста.
Стебельця сильні прикипіли до коріння,
Небесні шати ніби із батисту.
Яка ж краса! Але один нюанс абсурду:
Не вбивча спека це й не урагани,
Приблуд учинки чорні - більше вбити люду,
Скалічити невинних. Серцю - рани.
В міжряддях затаїлись міни. Не підходьте!
Вороже плем'я утікало знову.
Зіпсоване, оскаженіле.Плач природи -
Краса болюча - сльози світанкові.
(Дякую за натхнення Катерині Luka http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991866 )
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992806
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2023
автор: Світлая (Світлана Пирогова)